ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ТЕЙКОПЛАНІН-ТЕВА

(TEICOPLANIN-TEVA)

Склад:

діюча речовина:  тейкопланін;

1 флакон містить тейкопланіну 200 мг або 400 мг;

допомiжна речовина: натрiю хлорид;

розчинник: вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Ліофілізат для розчину для ін’єкцій або інфузій.

Фармакотерапевтична  група. Глікопептидні антибіотики. Код АТС J01X A02.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування тяжких інфекцій, спричинених грампозитивними бактеріями, в тому числі чутливими та резистентними до метициліну, а також інфекцій у хворих, які мають алергію на бета-лактамні антибіотики.

Дорослі.

Лікування інфекцій шкіри та м’яких тканин; інфекцій верхніх та нижніх сечовивідних шляхів з ускладненнями та без них; інфекцій дихальних шляхів; інфекцій вуха, горла, носа; інфекцій кісток і суглобів; септицемії; ендокардиту; перитоніту, пов’язаного з амбулаторним хронічним перитонеальним діалізом.

Профілактика інфекційного ендокардиту у разі алергії на бета-лактамні антибіотики у стоматології; при маніпуляціях/оперативних втручаннях на верхніх дихальних шляхах (у тому числі при загальній анестезії); при урологічних, гінекологічних втручаннях або втручаннях на шлунково-кишковому тракті.

Діти (крім новонароджених).

Лікування інфекцій шкіри та м'яких тканин; інфекцій верхніх та нижніх сечовивідних шляхів з ускладненнями та без них; інфекцій дихальних шляхів; інфекцій вуха, горла, носа; інфекцій кісток і суглобів; септицемії.

Протипоказання.

Гіперчутливість до тейкопланіну або інших глікопептидних антибіотиків; введення в лікворний простір.

Спосiб застосування та дози.

При застосуванні антибактеріальних засобів необхідно чітко дотримуватись встановлених рекомендацій.

Профілактика.

Дорослі

Профілактика інфекційного ендокардиту: 400 мг внутрішньовенно під час увідної анестезії. Пацієнтам із пересадкою серцевого клапана тейкопланін комбінують з аміноглікозидом.

Лікування

Загальна тривалість лікування залежить від типу, тяжкості та індивідуальних особливостей організму пацієнта.

Дорослі пацієнти та хворі літнього віку з нормальною нирковою фукцією.

●Інфекції дихальних шляхів, інфекції шкіри та м’яких тканин, сечового тракту, вуха, горла, носа та інші інфекції середнього ступеня тяжкості: навантажувальна доза −                400 мг/добу (що зазвичай становить 6 мг/кг/добу) у вигляді 1 внутрішньовенної інєкції (в перший день); підтримуюча терапія: 200 мг/добу (що зазвичай становить 3 мг/кг/добу) у вигляді 1 внутрішньовенної ін'єкції на добу.

●Септицемія, інфекції кісток і суглобів, ендокардит, хвороби легень тяжкого перебігу та інші тяжкі інфекції: навантажувальна доза – 400 мг/добу (що зазвичай становить                   6 мг/кг/добу) внутрішньовенно кожні 12 годин протягом 4 днів; підтримуюча терапія – 400 мг/добу (що зазвичай становить 6 мг/кг/добу) у вигляді 1 внутрішньовенної ін’єкції на добу.

При підтримуючій терапії під час лікування септицемії та ендокардиту перехід до внутрішньом’язового шляху введення залежить від клінічного перебігу захворювання.

●При тяжких інфекціях препарат рекомендується застосовувати в більших дозах внутрішньовенно. У першу добу препарат можна вводити в початковій дозі 800 мг (приблизно 12 мг/кг маси тіла), яку також можна поділити на два прийоми по 400 мг (приблизно 6 мг/кг маси тіла) з інтервалом 12 годин. У наступні дні тейкопланін рекомендується застосовувати 1 раз на добу в дозі 400 мг (приблизно 6 мг/кг маси тіла).

Діти (крім новонароджених) з нормальною нирковою функцією.

Дози та тривалість лікування встановлює лікар відповідно до тяжкості  та типу інфекцій.

Навантажувальна доза – (при тяжких інфекціях, нейтропенії) по 10-12 мг/кг кожні         12 годин; підтримуюча терапія – 10 мг/кг/добу.

Для інфекцій середнього ступеня тяжкості (без нейтропенії): навантажувальна доза −  по 10 мг/кг кожні 12 годин; підтримуюча терапія − 6 мг/кг/добу.

Дорослі пацієнти та хворі літнього віку з нирковою недостатністю.

Протягом перших 3-х днів рекомендується дотримуватися стандартного режиму лікування.

У випадку помірної ниркової недостатності (при кліренсі креатиніну 40-60 мл/хв), починаючи з 4-ї доби, дозу тейкопланіну зменшують наполовину. При цьому або зменшують добову дозу, або вводять її протягом двох діб. Якщо кліренс креатиніну           <40  мл/хв, а також для пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі, дозу слід зменшити до     1/3 та вводити таку саму дозу 1 раз на три дні або щоденно вводити 1/3. Тейкопланін не виводиться під час гемодіалізу.

Визначити оптимальну дозу можна за концентрацією антибіотика в плазмі крові. У випадку помірної чи більш тяжкої інфекції під час введення навантажувальних доз необхідно відстежити залишкові плазмові концентрації, щоб переконатися в досягненні стабільних залишкових концентрацій у плазмі не менше 10 мг/л (HPLC) чи 15 мг/л (FPIA), а також під час підтримуючої терапії, щоб переконатися, що ці концентрації є стабільними.

При деяких особливо тяжких клінічних станах, коли МІС тейкопланіну  високі (4-8 мг/л), враховуючи бактеріальне навантаження, або коли фармакокінетику препарату в сироватці крові передбачити важко (значні опіки, інтенсивна терапія тощо), або за умов низького тканинного розподілу (кістки, клапан серця) під час отримання навантажувальних доз необхідно відстежувати залишкові плазмові концентрації, щоб переконатися в досягненні стабільних залишкових концентрацій у плазмі між 20 і 30  мг/л або 30-40 мг/л та під час підтримуючої терапії, щоб переконатися, що ці концентрації є стабільними.

Спосіб застосування.

Тейкопланін вводиться парентерально: внутрішньовенно болюсно (шляхом швидкої           (3-5 хв) ін’єкції або інфузійно (30 хв), використовуючи відповідний розчинник (вода для ін’єкцій), внутрішньом’язово або внутрішньоперитонеально.

Для правильного розрахунку потрібної дози слід брати до уваги тяжкість та локалізацію інфекції.

Внутрішньоперитонеальне введення.

Дорослим пацієнтам з нирковою недостатністю та вторинним перитонітом при амбулаторному перитонеальному діалізі призначають по 20 мг тейкопланіну на 1 л діалізної рідини з попереднім внутрішньовенним введенням 200 мг препарату (за наявності пропасниці).

Визначення концентрації тейкопланіну у сироватці крові сприяє визначенню оптимальних терапевтичних доз. Для уточнення дозування використовують мікробіологічний метод і рідинну хроматографію під високим тиском. Дозволяється продовжувати лікування до       7 днів і більше, забезпечуючи половину ендоперитонеальної дози протягом другої доби (20 мг/л кожної діалізної упаковки) та знижуючи на ¼ початковий рівень протягом третього тижня (20 мг/л нічної упаковки). Тейкопланін є стійким у розчині для перитонеального діалізу (1,36 % або 3,69 % декстрози) протягом 24 годин при температурі +4 °С. Розчин не можна застосовувати пізніше ніж через 24 години після приготування.

Спосіб приготування розчину.

Повністю видаліть шприцем вміст ампули з розчинником і повільно введіть у флакон з діючою речовиною. Обережно гойдайте флакон між долонями, доки порошок повністю не розчиниться. Уникайте утворення бульбашок. Якщо виникне піна, залиште флакон у вертикальному положенні доти, доки вона не зникне. Отримано таким чином готовий ізотонічний (рН 7,5) розчин. Якщо порошок розчинився повністю, утворення піни не змінює концентрацію Тейкопланіну-Тева. Зберігається таке співвідношення: 200 мг у 3 мл (у флаконах по 200 мг) або 400 мг у 3 мл (у флаконах по 400 мг).

Побiчнi реакцiї.

Частота випадків побічної дії визначається так: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 до <1/10); нечасто (≥1/1000 до <1/100); рідко (≥1/10000 до <1/1000); дуже рідко (≥1/10000), невідомо (не може бути оцінена, виходячи з наявних даних).

З боку системи кровотворення та лімфатичної системи. Рідко: еозинофілія, тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз (оборотний), нейтропенія.

З боку нервової системи. Невідомо: головний біль, запаморочення, церебральні судоми.

З боку ЛОР-органів. Невідомо: переважно в пацієнтів, які разом з тейкопланіном отримували потенційно ототоксичні засоби (наприклад, аміноглікозиди), спостерігалися поодинокі випадки легкого зниження слуху, шуму у вухах чи вестибулярних розладів.

З боку травного тракту. Дуже рідко: нудота, блювання, діарея.

З боку сечовидільної системи. Невідомо: порушення функції нирок (підвищення рівня сироваткового креатиніну), що може призвести до гострої ниркової недостатності.

Інфекції. Невідомо: суперінфекція, спричинена резистентними бактеріями, особливо при тривалому застосуванні антибіотиків. При ознаках суперінфекції необхідно провести відповідну терапію.

Загальні порушення й ураження в місці введення. Нечасто: біль у місці ін’єкції. Дуже рідко: флебіт чи, при в/м введенні, абсцедування.

З боку імунної системи. Рідко: реакції гіперчутливості, включаючи шкірні висипання, еритеми, кропив’янку, свербіж, підвищення температури, озноб, м’язову ригідність. Дуже рідко: еритема чи почервоніння верхньої частини тулуба. Ці ефекти також виникали, коли попередня терапія із застосуванням тейкопланіну не проводилася, незалежно від концентрації чи швидкості інфузії. Рецидиву можна запобігти, якщо наступну дозу препарату вводити повільніше. В окремих випадках спостерігалися реакції гіперчутливості, такі як бронхоспазм, набряк Квінке чи анафілактичні реакції (включаючи шок); ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз чи ексудативна мультиформна еритема з синдромом Стівенса-Джонсона.

Гепатобіліарні порушення. В окремих випадках минуще підвищення рівнів трансаміназ та/чи лужної фосфатази.

Передозування.

Гемодіаліз не видаляє препарат із організму. У випадках передозування застосовують симптоматичне лікування.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Немає даних щодо тератогенної дії препарату або здатності впливати на репродуктивність. У зв’язку з високим терапевтичним ефектом тейкопланіну його застосування можливе, якщо під час вагітності виникає необхідність у його прийомі за життєвими показаннями (незалежно від терміну вагітності). В цьому випадку слід перевірити слухову функцію новонародженого (отоакустична емісія), зважаючи на можливий ототоксичний вплив тейкопланіну.

Невідомо чи потрапляє тейкопланін у грудне молоко, тому у період лікування необхідно припинити годування груддю.

Діти. Тейкопланін застосовують дітям з 2-го місяця.

Особливості застосування.

Необхідно коригувати дозування для хворих з нирковою недостатністю та здійснювати терапію під ретельним наглядом лікаря.

Слід проводити регулярний розгорнутий аналіз крові під час тривалого лікування та/або лікування високими дозами одночасно з регулярним контролем функції печінки та нирок.

Тейкопланін слід застосовувати з обережністю пацієнтам з підвищеною чутливістю до ванкоміцину, оскільки можлива перехресна чутливість.

Однак синдром «червоної людини», що спостерігається на тлі введення ванкоміцину, не спостерігався при застосуванні тейкопланіну. Прояви даного синдрому у відповідь на введення ванкоміцину в анамнезі пацієнта не є протипоказаннями для призначення тейкопланіну.

Є свідчення про токсичний вплив тейкопланіну на органи слуху, гематологічні параметри, печінку та нирки. Отже, при тривалому застосуванні тейкопланіну рекомендується регулярно контролювати стан периферичної крові, функціональну активність нирок та печінки, особливо у таких випадках:

− наявність у пацієнтів ниркової недостатності;

− застосування тейкопланіну в курсі комбінованої терапії з препаратами, що мають ототоксичні або нефротоксичні властивості (аміноглікозиди, колістин, амфотерицин, циклоспорин, цисплатин, фуросемід та етакринова кислота).

У випадку ендокардиту чи підозри на змішані інфекції (наприклад підвищення температури при нейтропенії) рекомендується провести комбіновану терапію із застосуванням відповідного бактерицидного засобу.

При тяжких інфекціях спостерігають за рівнем тейкопланіну в сироватці крові, що повинен становити принаймні 10 мг/л (безпосередньо перед введенням наступної дози препарату).

Суперінфекція

Подібно до інших антибіотиків, особливо при тривалому застосуванні, тейкопланін може призвести до суперінфекції, спричиненої нечутливими до нього мікроорганізмами. При суперінфекціях пацієнти повинні знаходитися під наглядом і отримувати відповідну терапію. Також якнайшвидше слід зробити антибіотикограму.

Тейкопланін можна застосовувати перорально як комбіноване лікування антибіотикасоційованої діареї, спричиненої Clostridium difficile. Вміст флакону 200 мг слід розчинити в 3 мл дистильованої води та довести до об’єму 100 мл питною водою.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Тейкопланін може спричинити запаморочення та головний біль. Зазначені побічні ефекти можуть бути потенційно небезпечними для пацієнтів при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Взаємодiя з iншими лiкарськими засобами та інші види взаємодій.

Рекомендується моніторувати сироваткову концентрацію препарату у пацієнтів, які паралельно отримують нейротоксичні або нефротоксичні препарати (аміноглікозиди, цефалоспорини, поліміксин В, колістин, амфотерицин, циклоспорин, цисплатин,  фуросемід, етакринову кислоту). Зареєстровані випадки зростання антикоагулянтної активності у хворих, які отримували терапію оральними антибіотиками.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Тейкопланін-Тева містить тейкопланін − глікопептидний антибіотик, що отримують з Actinoplanes teichomyceticus. Спектр дії тейкопланіну включає аеробні й анаеробні грампозитивні мікроорганізми. Тейкопланін інгібує ріст чутливих мікроорганізмів, діючи на біосинтез клітинної стінки. Завдяки специфічному зв’язуванню з D-аланіл-D-аланіновими залишками інгібує синтез пептидглікану.

Тейкопланін активний проти таких збудників:

аеробні й анаеробні мікроорганізми, наприклад, Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis та інші коагулазонегативні стафілококи, включаючи метицилін- чи оксацилінрезистентні стафілококи, Streptococcus pneumoniae, стрептококи груп A, B, C, D, E, F, G, включаючи Streptococcus pyogenes, Enterococcus faecalis і Enterococcus faecium, коринебактерії групи JK, Listeria monocytogenes, а також клостридії, зокрема C. difficile.

Тейкопланін також діє проти збудників (передусім проти стафілококів), резистентних до цефалоспоринів, оксациліну чи метициліну.

Тейкопланін виявляє бактерицидну дію в концентраціях, що у 2-4 рази перевищують мінімальну інгібуючу концентрацію. В окремих випадках, а саме проти ентерококів, Listeria monocytogenes і окремих коагулазонегативних стафілококів, тейкопланін виявляє бактеріостатичну дію.

Проти грамнегативних бактерій тейкопланін не діє.

Іn vitro тейкопланін виявляє синергічну чи адитивну дію з такими антибіотиками: пеніцилін G, флуклоксацилін, піперацилін, цефтацидим, цефамандол, цефотіам, рифампіцин, іміпенем, амікацин, нетилміцин, гентаміцин, ципрофлоксацин.

Між тейкопланіном і бета-лактамними антибіотиками, аміноглікозидами, тетрациклінами, рифампіцином чи хлорамфеніколом не існує жодної перехресної резистентності.

Перехресна резистентність з боку певних ентерококів існує між тейкопланіном і глікопептидним антибіотиком ванкоміцином.

Тейкопланін поглинається лейкоцитами та макрофагами, в яких він є активним.

Фармакокінетика Після внутрішньовенних разових ін’єкцій тейкопланіну в дозі 3 мг/кг плазмові концентрації в середньому становили 53 мкг/мл, а після введення препарату в разових дозах 6 мг/кг – 112 мкг/мл. Після внутрішньом’язової ін’єкції препарату в дозі 3 мг/кг максимальна плазмова концентрація в середньому становить 7,1 мкг/мл. Після перорального прийому тейкопланіну системної резорбції не відбувається. 40 % уведеної дози можна виявити в калі в мікробіологічно активній формі.

Зміна плазмової концентрації після внутрішньовенного введення препарату носить триекспоненційний характер, при цьому кінцевий період напіввиведення становить приблизно 150 годин. Об’єм розподілу після внутрішньовенного введення препарату в дозах 3–6 мг/кг у стаціонарному стані становить відповідно 0,94-1,4 л/кг.

Тейкопланін практично не зазнає жодних метаболічних змін. Він виводиться переважно нирками в незміненій формі (протягом 7 діб приблизно 70 % уведеної внутрішньовенно дози виявляється в сечі та близько 2,4 % − у калі).

При нирковій недостатності тейкопланін виводиться повільніше, спостерігається порушення співвідношення між періодом напіввиведення та кліренсом креатиніну. В осіб літнього віку внаслідок погіршення функції нирок тейкопланін виводиться повільніше.

Тейкопланін потрапляє в більшість тканин, але в цереброспінальній рідині його концентрація є дуже низькою. Однак ефективні антимікробні концентрації виявляються в кістках, шкірі (сполучній тканині), синовіальній рідині, суглобах, тканині міокарда, легеневій тканині та плевральній рідині.

Тейкопланін також легко проникає в нейтрофільні гранулоцити та посилює їх бактерицидну активність.

Приблизно 90–95 % тейкопланіну зв’язується із сироватковим протеїном, переважно альбуміном. У дітей плазмові концентрації препарату після його введення в еквівалентних дозах (мг/кг) є нижчими, ніж у дорослих, що, ймовірно, зумовлюється швидшою елімінацією.

Біодоступність

Біодоступність при разовій внутрішньом’язовій ін’єкції становить понад 90 %, якщо порівнювати з показником, що досягається при внутрішньовенній ін’єкції.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: флакон з ліофілізатом: порошок від білого до злегка жовтуватого кольору; ампула з розчинником: прозора безбарвна рідина без запаху.

Несумісність.

Розчини тейкопланіну й аміноглікозидів є несумісними та повинні застосовуватися окремо. У випадку застосування Тейкопланіну-Тева в комбінації з іншими антибіотиками препарати слід застосовувати окремо.

Препарат не повинен змішуватися з іншими лікарськими засобами, за винятком тих, що наведені у способі приготування розчину.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.  Зберігати при температурі не вище 30 ºС у недоступному для дітей, захищеному від вологи місці.

Упаковка. По 200 мг або 400 мг ліофілізату у флаконах; по 3 мл розчинника в ампулах  в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Лемері С.А. де С.В. Источник

Місцезнаходження. Мартірес де Ріо Бланко № 54, мун. Уічапан, р-н Шочимилько, штат Мехіко, 16030, Мексика.