Про заходи щодо профілактики та виявлення захворювань на гарячку Ку

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Н А К А З

Про заходи щодо профілактики та виявлення захворювань на гарячку Ку

Гарячку Ку - зоонозний рикетсиоз з природними вогнищами, широко розповсюджений на території України. Спорадичні захворювання людей на гарячку Ку зареєстровані майже в усіх областях та Автономній Республіці Крим. В ряді областей (Чернівецькій, Івано-Франківській, Закарпатській, Миколаївській, Одеській) в окремі роки спостерігались епідемічні спалахи, пов'язані із зараженням людей від сільськогосподарських тварин.

Природні вогнища карячки Ку виявлено в 10 областях України, причому в Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській та Львівській областях вони зберігають свою активність понад 40 років.

Діагностика гарячки Ку у людей проводиться незадовільно через обмежене застосування серологічних методів обстеження хворих, недостатню обізнаність медичних працівників з інфекцією, що спричиняє до зростання кількості затяжних і хронічних форм рикетсіозу.

З метою поліпшення діагностики гарячки Ку у людей, виявлення та вивчення природних вогнищ інфекції і проведення профілактичних ходів  НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Методічні вказівки з діагностики, лікування та профілактики гарячки Ку, що додаються.

2. Пропонувати Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

2.1. Розробити та здійснити програму заходів щодо поліпшення профілактики гарячки Ку, виявлення та вивчення природних і природно-господарських вогнищ на 1997-1999 рр., забезпечити контроль за її виконанням разом з управлінням ветеринарної медицини.

2.2. Вжити заходів щодо забезпечення серологічного обстеження на рикетсіозні захворювання всіх осіб з невстановленим діагнозом, у яких гарячковий період триває понад 5 днів, звернувши особливу увагу на діагностику гарячки Ку у хворих, робота яких пов'язана з тваринництвом, переробкою продуктів тваринництва, а також з епідемічних вогнищ гарячки Ку.

2.3. Організувати та провести семінари медичних працівників з питань епідеміології, клінічної, лабораторної діагностики і лікування хворих на гарячку Ку та інші рикетсіози.

2.4. Надсилати до Українського центру по рикетсіозах (Львівській НДІ епідеміології та гігієни) сироватки крові хворих на гарячку Ку для диференціації гострих та хронічних форм захворювання.

3. Головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, на водному, залізничному, повітряному транспорті:

3.1. Своєчасно надсилати Міністерству охорони здоров'я України оперативні повідомлення про виявлені випадки захворювання людей на гарячку Ку.

3.2. Здійснювати планові епізоотологічні обстеження територій та тваринницьких господарств з метою виявлення і вивчення природних та природно-господарських вогнищ гарячки Ку, розробки та реалізації відповідних оздоровчих заходів разом з предаставниками ветеринарної служби.

3.3. Включати в епідеміологічні та епізоотологічні прогнози по зоонозних інфекціях результати проведеної роботи з епіднагляду за гарячкою Ку та з виявлення природних вогнищ цієї інфекції.

4. Львівському НДІ епідеміології та гігієни (Безкопильний І.Н. ) разом з Українським центром держсанепіднагляду, Одеською та Кримською протичумними станціями надавати методичну і практичну допомогу в організації і преведенні заходів щодо профілактики захворювань на гарячку Ку, виявлення і вивчення природних і природно-господарських вогнищ, діагностики хронічних форм інфекції.

5. Українському центру держсанепіднагляду МОЗ України (Шестаков В.І.) проводити щорічний аналіз захворюваності не гарячку Ку, результати аналізу та рекомендації надсилати в області.

6. Контроль за виконанням цього наказу покласти на начальника Головного санепідуправління Бережнова С.П., начальника Головного управління лікпромдопомоги Лободу Т.В.

ЗАТВЕРДЖУЮ

наказом МОЗ України

від 14.04.97 № 115

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

з діагностики, лікування та профілактики гарячки Ку

Гарячка Ку вважається найпоширенішим зоонозним рикетсіозом як у цілому світі, так і в Україні. За даними лабораторних досліджень, антитіла до збудника гарячки Ку визначаються в середньому у 11.9 % обстеженого населення України. Спорадичні захворювання людей зареєстровані майже у всіх адміністративних областях, а в Чернівецькій, Івано-Франківській, Закарпатській, Миколаївській та Одеській областях мали місце спалахи цього рикетсіозу. Інтенсивний показник захворюваності людей гарячкою Ку в Україні в різні роки становив від 0.03 до 2.35 на 100 тисяч населення.Однак величина його не відображає істинної захворюваності людей, оскільки через поліморфність клінічних проявів та обмежень лабораторної діагностики гарячка Ку проходить часто під іншими діагнозами.

1. Клініко-епідеміологічні прояви гарячки Ку.

Клінічно розрізнюють грипоподібну, тифоподібну, псевдобруцельозну, бронхопневмонічну, нервову, менінгоенцефалітичну та інші форми гарячки Ку. У зв'язку з різноманітністю клінічних форм пропонується поділяти гарячку Ку по клінічному перебігу на гостру (тривалістю 2-3 тижні ), підгостру (тривалістю до 1 місяця ), хронічну (тривалістю до 1 року і більше ) та стерту форми. В останній час значна увага надається вивченню безсимптомної інфекції гарячки Ку, яка виявляється лише при серологічному дослідженні. За даними епідеміологічних спостережень, на одне клінічно виражене захворювання може припадати до 100 безсимптомних форм.

При гарячці Ку можуть бути ураженими різні органи та системи організму людини. У 65-70 % хворих спостерігаються трахеїти, бронхіти, трахеобронхіти, а при масивному інгаляційному зараженні у 70-90 % хворих уражаються легені. Поряд з типовими легеневими проявами у хворих гарячкою Ку можуть спостерігатися множинні вогнищеві ураження легень, пневмонії з псевдопухлиною, плеврит.

Ондим з найбільш постійних проявів хвороби є ураження печінки, що спостерігається вже з 3-4-го дня хвороби в 65-68 % хворих. Однак патологічні зміни в печінці можна знайти лише за допомогою біохімічних тестів та пункційної біопсії. При цьому диференціально-діагностичною ознакою є розсіяні грануломатозні вузлики в паренхімі печінки з наявністю фіброзного матеріалу. У зв'язку з цим рекомендується осбтежувати на гарячку Ку хворих з порушенням функції печінки, коли відсутні докази вірусної етіології.

При гарячці Ку часто спостерігається і спленомегалія, яка зникає переважно на 5-7 день реконвалесценції. Іноді при затяжному, хронічному перебігу гарячки Ку гепатоспленомегалія не зникає тривалий час, навіть при нормальній температурі тіла.

Приблизно у 3-10 % хворих гарячкою Ку через 4-15 днів після основної хвилі хвороби виникають рецедиви, які мають в основному таку ж саму клінічну картину, як і первинне захворювання.

Особливої уваги заслуговує те, що збудник гарячки Ку - коксієли Бернета можуть тривалий час перебувати в організмі людини. Виключаючи хронічну форму хвороби з її дуже небезпечними ускладненнями. Цьому сприяє виникнення вторинного імунодефіциту у частини хворих і формування циркулюючих імунних комплексів.

В сучасних умовах гарячка Ку характеризується легшим перебігом, однак супроводжується частішим та вираженішим ураженням серця, печінки та органів сечовиділення. Небезпеку становить коксієльозний ендокардит, який у більшості випадків при відсутності специфічного лікування закінчується летально. Серед загального числа ендокардитів коксієльозний ендокардит складає в середньому 1-3 %, а серед хворих гарячкою Ку ураження ендокарду спостерігаються в 11 %. У патологічний процес втягуються клапани серця, переважно аортальні, і найчастіше після попереднього ревматичного ушкодження ендокарду. Взагалі при гарячці Ку можуть зустрічатись різноманітні серцево-судинні захворювання, у т.ч. облітеруюча артеріопатія, міокардити, тромбангіїти, коронаріїти, хвороба Рейно, перикардити, перикардіо-міокардити, тромбангіїти і навіть інфаркт міокарда.

Відомі випадки гарячки Ку з явищами орхіту, епідидиміту, гломеруло- і пієлонефрити, нефрозо-нефриту, циститу, передчасними пологами, спонтанними абортами, мертвонародженням, гіпотрофією плоду та вродженими його вадами. Навіть через 3 роки після захворювання гарячкою Ку можна знайти збудника в посліді породіль.

В середньому у 5-6 % хворих гарячкою Ку мають місце різні ускладнення у вигляді тромбофлебітів, панкреатитів та інші.

Як і при інших зоонозних інфекціях, при гарячці Ку найбільший ризик захворювання мають особи, що професійно пов'язані з тваринництвом або переробкою сировини тваринного походження (доярки, скотарі, працівники звірогосподарства, м'ясокомбінатів, молоко - і маслозаводів, хутрових та шкіропереробних підприємств, ветеренарних закладів та ін.), інфікованість яких може перевищувати 50 %. Особливо яскраво професійний характер захворюваності проявляється в неендемічних по гарячці Ку районах, де інфікованість професійних груп населення перевищує інфікованість решти населення у 3-4 рази. Основне джерело інфекції для людини - велика та мала рогата худоба, ураженість якої в окремих господарствах може досягнути 70-80 % і більше. Тому основна маса хворих - сільські жителі, що утримують домашніх тварин або пов'язані із сільськогосподарськими тваринами. В окремих випадках джерелом інфекції можуть бути кімнатні тварини чи птахи, дикі тварини та кліщі.

Збудник гарячки Ку має дуже широкий спектр господарів, до яких належить не менш як 96 видів ссавців і більш як 72 види диких та домашніх птахів. Віл хворих тварин збудник виділяється з молоком, сечею, калом, послідом, навколоплідними водами, в яких може міститися до 10 коксієл в 1 мл. Людина є "біологічним тупиком" для збудника гарячки Ку і, як правило, не є джерелом інфекції, що підтверджується спостереженнями за сімейними вогнищами.

Коксієли Бернета відзначаються дуже високою стійкістю в зовнішньому середовищі та в різних біологічних субстратах. Наприклад, у висохлій крові та сечі інфікованих тварин вони виживають від декількох тижнів до 5-6 місяців, в молоці хворих тварин - 40 до 150 днів. Тривалий час можуть перебувати коксієли і в огню, що широко використовується для удобування полів. Високу стійкість проявляють вони до дії ультрафіолетового випромінювання та підвищеної температури. Звичайна пастеризація молока і навіть прогрівання його при 90 град.С протягом години не вбивають коксієл Бернета. При кип'ятінні вони гинуть через 10 хвилин. Завдяки високій стійкості в зовнішньому середовищі збудник гарячки Ку може переноситись на значні відстані від основного джерела інфекції. Факторами передачи інфекції при цьому найчастіше виступають продукти тваринництва (м'ясо, молоко, шкіра, хутро, пух та ін.), а також інфіковані виділеннями тварин солома, бавовна, вода, овочі тощо.

Шляхи зараження людини найрізноманітніші, але найчастіше спостерігається аерогенний. Вдихаючи інфіковані коксієлами Бернета пилинки, людина може заразитися не тільки на тваринницьких фермах чи підприємствах по переробці сировини тваринного походження, а й на шляхах прогону чи транспортуванні худоби, при роботі з інфікованою білизною, під час обмолоту зерна, стрижки овець, при розкритті ящиків з інфікованою тирсою, в науково-дослідних лабораторіях та ін. Аліментарний шлях зараження спостерігається при вживанні інфікованого молока чи молочних продуктів (у осіб, що регулярно вживають молоко, ризик захворіти гарячкою Ку у 7 разів вищий ). Доведена можливість проникнення збудника через ушкоджену і навіть неушкоджену шкіру, а також через кон'юктиву очей у осіб, що працюють з інфекційним матеріалом. Трансмісивний шлях не має суттєвого значення в інфікуванні людей, але відіграє дуже важливу роль в циркуляції збудника серед тварин.

Найбільш оптимальне середовище для свого існування коксієли Бернета знаходять в кліщах-кровососах, представлених майже усіма відомими видами іксодових, агресових, гамазових кліщів та червонотільців. При гарячці Ку вони виступають не тільки як переносники, а й як резервуар інфекції, особливо в міжепізоотичний період. Тривале живлення або постійне знаходження на тілі господаря, поглинання великих об'ємів крові, трансфазова та трансваріальна передача збудника сприяють взаємоінфікуванню кліщів та їх теплокровних господарів. Окрім клещів, переносщиками збудника гарячки Ку можуть бути рунець овечий (мухи-крвососи ), гедзі, блощиці, блохи. У лабораторних умовах доведена можливість зараження коксієлами вошей. Деякі комахи та п'явки можуть бути механічними носіями коксієл Бернета. У комарах збудник не знаходить сприятливих умов і швидко гине.

В залежності від особливостей екології збудника в конкретних умовах, які залежать від видового складу та чисельності його потенційних господарів і носіїв, розрізняють природні, природно-господарські та господарські вогнища гарячки Ку.

Для природних вогнищ гарячки Ку характерна значна кількість площ, покритих лісами (40-60 % території ), орні землі становлять менше 20 %, а необроблювальні луки чи болота 30-30 %. Це найменш заселені місцевості і тут, відповідно, незначне поголів'я сільськогосподарських тварин. Домінуючим є зооценози мішаних або хвойних лісів, річкових заплав та луків, в яких найголовнішу роль відіграють зайцевидні, хижаки, різноманітні копитні та дрібні ссавці мишовидні, ховравовидні, комахоїдні та інші.

Природно-господарьскі вогниша розташовані на територіях, де ліс займає 25-40 %, орні землі 25-40 %, а природні луки - 20-30 %. У цих місцях зооценози оброблювальних земель межуть із зооценозами мішаних лісів та річкових заплав і поряд з дикими тваринами тут є велика кількість типових синатропних видів. Сільськогосподарські тварини випасаються на природних луках з великою кількістю кліщів-кровососів.

Господарським вогнищам відповідають території, де ліс займає менше 20 %, орні землі - 50 %, а природні луки - 20-30 %. Тут переважає випас худоби на оброблювальних землях, вирощування сільськогосподарських культур. Домінуючим зооценозом є агроценоз. Кліщі зустрічаються рідко або відсутні.

Критеріями наявності вогнищ гарячки Ку є знаходження збудника в органах теплокровних тварин, в кліщах-кровососах, виявлення антитіл до коксієл Бернета в сироватках крові диких та домашніх тварин. Епідемічним проявом вогнищ є захворювання гарячкою Ку серед населення або знаходження в сироватках крові людей специфічних анитіл до збудника гарячки Ку.

2. Діагностика.

Поліморфізм проявів гарячки Ку та труднощі при її клінічному розпізнанні ставлять на перше місце в діагностиці цього захворювання лабораторні методи. Серед них найчастіше використовуються методи виявлення антитіл до збудника в сироватці крові. Для практичного застосування рекомендується реакція зв'язування комплекту (РЗК ) та реакція непрямої імунофлюоресценції (РНІФ ).

РЗК є найбільш доступною для широкого вжитку і використовується як в традиційних схемах, так і в мікрометоді. Для діагностики гарячки Ку використовують корпускулярний антиген коксієл Бернета фази II (глибинний ), промисловий випуск якого здійснюється в Ташкентському НДІВС. Може використовуватись і антиген фази I (поверхневий ), однак промисловий випуск його в межах країн СНД відсутній (лабораторні серії виготовлюються у Львівському НДІЕГ ).

У більшості хворих гострою формою гарячки Ку комплементзв'зяуючі антитіла до коксієл Бернета фази II реєструється з 2-го тижня хвороби в титрах 1:40 і вище. Після хвороби вони зберігаються в низьких титрах (1:10 - 1:20 ) більше 10 років і при відсутності наростання титру їх можна вважати анамнестичними. Комплементзв'язуючі антитіла до коксієл Бернета фази I з'являється лише через 30 днів від початку хвороби і визначаються протягом одного року (іноді до 2-3 років ). Виявлення антитіл до I фази збудника є свідченням про недавнє або свіже захворювання гарячкою Ку. Причому при гострій формі гарячки Ку титри їх завжди нижчі від титрів антитіл до фази її збудника, а при хронічній формі - вищі або рівні.

Слід відзначати, що використання антибіотиків в ранній період хвороби може привести до зниження титрів антитіл і значного запізнення їх появи.

Для покращення діагностики гарячки Ку рекомендується використовувати реакцію непрямої імунофлюоресценції. У порівнянні з РЗК цей метод досконаліший та економічніший, менш трудомісткий, але потребує наявності люмінесцентного мікроскопа. Суть методу полягає в поєднанні антитіл до збудника гарячки Ку з фіксованим на склі корпускулярним антигеном і наступному їх виявленні за допомогою флуоресціюючих антитіл проти глобулінів людини. ВРНІФ антитіла виявляються в більш ранній період (кінець першого тижня хвороби ), а використовуючи моноспецифічні люмінесцентні сироватки, можна здійснити диференціацію антитіл по класах імуноглобулінів. Це особливо важливо, оскільки є можливість встановити давність імунної відповіді й диференцювати гостру форму захворювання від хронічної, а також свіжі антитіла від анамнестичних.

Особи, в сироватках крові яких циркулюють тільки імуноглобуліни G проти коксієл Бернета фази II, мають давню (більше 5 років ), імунну відповідь. Якщо поряд з тим виявляються аналогічні імуноглобуліни проти фази I збудника, то імунна відповідь мала місце протягом останніх 3-5 років. Якщо в сироватці крові визначаються ще імуноглобуліни класу М проти коксієл Бернета, то можна вважати достовірним перенесення гарячки Ку за останні 3 роки. При наявності в сироватці крові однакового рівня антитіл до обох фаз коксієл або переважанні антитіл проти фази I і присутності імуноглобулінів класу А не виключається можливість хронічного перебігу гарячки Ку. Для гострої форми гарячки Ку характерне переважання специфічних імуноглобулінів М в перші тижні хвороби, наростання титрів антитіл до фази II та поява на 20-30-й день імуноглобулінів проти фази I.

РНІФ рекомендується використовувати також для оцінки стану гуморального імунітету при здійсненні імунопрофілактики, оскільки у осіб, вакцинованих проти гарячки Ку живою вакциною М-44, через 1.5-5 років специфічні антитіла визначаються тільки в РНІФ (при від'ємній РЗК).

Методика постановки РНІФ:

На добре вимиті та знежирені предметні скельця наносять 10-15 крапельок антигену у відповідному розведенні (вдвічі більше розведення ніж для РЗК ). Після висихання при кімнатній температурі їх фіксують протягом 20 хвилин спиртом або ацетоном і зберігають до використання при температурі 0+4 С. Досліджувані сироватки прогрівають при 56 С протягом 30 хвилин і розводять фізіологічним розчином, починаючи з розведення 1:10. Потім крапельки сироватки у відповідному розведенні наносять на антигенні плями і витримують у вологій камері 45 хвилин при +37 С. Після цього препарат промивають фосфатним буфером (pH-7.2-7.4 ) і підсушують на повітрі. Після підсихання на мазки наносять крапельки люмінесціюючої сироватки проти глобулінів людини або проти окремих класів глобулінів в робочому розведенні (вказано на ампулі ) і витримують у вологій камері 30 хвилин при +37 С. Знову промивають буфером і підсушують на повітрі. Для контролю використовують позитивну та від'ємну сироватки, а для контролю люмінесціюючої сироватки - її наносять безпосередньо на антигенні плями. Люмінесціюючі сироватки випускаються Московським НДІЕМ ім.М.Ф.Гамалеї.

Готовий препарат проглядають під люмінесцентним мікроскопом і дають оцінку за такими показниками:

"++++" - яскрава флуоресценція;

"+++" - чітко виражена, досить яскрава флуоресценція з характерним кольором; морфологія рикетсій спостерігається добре, в окремих корпускулах видно чіткі кільця;

"++" - флуоресценція слабка, морфологія рикетсій і колір флуоресценції досить чіткі;

"+" - флуоресценція дуже слабка, морфологія рикетсій та колір невизначені;

"-" - флуоресценція відсутня.

Титром сироватки вважається те її найбільше розведення, при якому спостерігається свічення рикетсій на ++ і більше.

Для діагностики гарячки Ку може використовуватись також реакція аглютинації (РА). Ця рекація є досить чутливою, простішою та доступнішою за РЗК чи РНФ, але вимагає використання високоочищених антигенів, оцінка результатів має значну долю суб'єктивності, аглютиніни виявляються менш тривалий час після хвороби. В реакції використовують комерційний антиген фази II в концентрації вдвічі більшій, ніж 1:5, а результат враховують після 18-20 - годинної експозиції суміші сироватки з антигенів (по 0.2 мл ) при температурі 37 С і двогодинного зберігання при кімнатній температурі. Оцінка аглютинації та контроль реакції традиційні.

Обов'язковому серологічному обстеженню на гарячку Ку підлягають:

- гарячкуючі хворі з етіологічно нез'ясованими захворюваннями;

- хворі з числа сільських жителів, соіб, що професійно пов'язані з тваринництвом чи тваринницькою продукцією, з захворюваннями органів дихання (пневмонії, ГРЗ, бронхіти ) в період з 1 березня до 1 вересня щорічно коли спостерігається сезонний ріст захворюваності гарячкою Ку;

- в місцевостях з встановленими вогнищами гарячки Ку - хворі з хронічними захворюваннями серцево-судинної системи, печінки, органів дихання, патологією вагітності та іншими захворюваннями невідомої етіології;

- особи з професійним ризиком захворювання під час профілактичних медичних оглядів.

3. Лікування.

Лікування хворих на гарячку Ку повинно бути комплексним з застосуванням етіотропних, патогеничних та симптоматичних засобів.

Етіотропну терапію проводять антибіотиками широкого антимікробного спектра дії: тетрациклінами, рифампіцином або еритроіцином, які проявляють високу активність проти збудника гарячки Ку. Слід однак, зазначити, що коксієли Бернета порівняно з іншими збудниками рикетсіозів менш чутливі до антибіотиків, тому при проведенні хіміотерапії гарячки Ку антибіотики призначають в максимальних дозах. Природні тетрацикліни (тетрациклін, окситетрациклін, олететрин ) призначають внутрішньо по 0.5 г чотири рази на добу, напівсинтетичні пролонгованої (доксициклін ) - по 0.2 г один раз на добу (або 0.1 г два рази на добу ). Рифампіцин призначають внутрішньо по 0.3-0.45 г два рази на добу. Еритроміцин використовують для лікування гарячки Ку при несприйнятті хворим тетрациклінів або рифампіцину по 0.5 г чотири рази на добу, або в комбінації з тетрацикліном.

Лікування антибіотиками продовжують 7-10 днів, незалежно від нормалізації температури - для попередження рецидивів захворювання, які можуть виникнути в період рековалесценції або пізніше. При призначенні антибіотиків в достатніх дозах температура знижується через 2-3 доби з покращенням загального стану хворих. Якщо в найближчі два-три дні лікування тетрациклінами загальний стан хворих не покращується і не знижується температура, то призначають тетрацикліни парентерально: тетрациклін або окситетрациклін - по 0.25 г два рази на добу або по 0.4 г три рази на добу. Через два-три дні після при покращені стану хворого переходять на пероральне застосування антибіотиків.

При тяжких або затяжних формах гарячки Ку рекомендують разом з антибіотиками застосовувати як засоби патогенетичної терапії кортикостероєдні препарати або препарати групи піразолідону (бутадіон, реопірин ), амідопірин.

Для лікування хронічних форм гарячки Ку, в тому числі ендокардитів коксієльозної етіології, рекомендується пролонгована терапія тетрациклінами або рифампіцином протягом 12 місяців і більше, при цьому зазначені антибіотики комбінують між собою (наприклад, доксициклін + рифампіцин ) або з іншими препаратами (триметоприм+сульфаметаксазолом, лінкоміцином та ін. ). Однак, навіть при оптимальному лікуванні коксієли Бернета виявлялись у пацієнтів, яких лікували багато місяців. При значних порушеннях гемодинаміки показане хірургічне втручання.

Після завершеного лікування гострої форми гарячки Ку необхідний подальший нагляд, бо залишається небезпека розвитку хронічної форми інфекції. Особи, що перенесли гостре захворювання гарячкою Ку, а також з підозрою на хронічний перебіг цієї інфекції підлягають диспансерному нагляду з серологічним обстеженням 1 раз у квартал протягом одного року з часу встановлення діагнозу для своєчасного виявлення хронізації процесу.

4. Профілактичні та протиепідемічні заходи.

Основними завданнями профілактики гарячки Ку є:

- попередження захворювання людей з професійним ризиком інфікування коксієлами Бернета;

- попередження виникнення та поширення джерела інфекції серед сільськогосподарських тварин у вогнищах гарячки Ку.

На першому місці у боротьбі з гарячкою Ку знаходяться заходи по виявленню та локалізації існуючих вогнищ. Необхідною умовою пошуку вогнищ є здійснення епідеміологічної розвідки території, яка включає проведення досліджень різних контингентів населення, прямо чи посередньо пов'язаних з тваринництвом; активний пошук хворих при неясних захворюваннях, що не виключають гарячки Ку; з'ясування епізоотичної ситуації шляхом обстеження сільськогосподарських тварин, дослідження гризунів та кліщів-кровососів.

Природні вогнища гарячки Ку обмежуються міграційними можливостями диких теплокровних тварин - можливих господарів збудників, які визначаються в кожному вогнищі конкретно. Дикі птахи не мають прямого епідеміологічного зв'язку з захворюваннями людини, але сприяють іррадіації збудника з одного вогнища в друге, переносячи його часом на далеку відстань. Найважливіше значення в природних вогнищах мають найчисельніші види ссавців - мишовидні, ховраховидні, комахоїдні, радіус міграції яких не перевищує декількох кілометрів. У природних вогнищах збудник циркулює серед диких тварин, і небезпека прямого зараження людей незначна. Однак її необхідно враховувати при влаштуванні баз відпочинку, туристичних маршрутів, мисливських угідь, лісозаготівель. Необхідно також передбачати можливість іррадіації збудника з природних вогнищ в сусідні тваринницькі господарства.

Найчастіше зустрічається природно-антропургічні вогнища гарячки Ку, де збудник циркулює як серед диких теплокровних суміжних зооценозів, так і серед сільськогосподарських тварин. Передача збудника між тваринами проходить при безпосередньому контакті, через кліщів-кровососів або через інфіковані елементи навколишнього середовища (порох, сіно, солома та ін. ). Границі цих вогнищ визначаються зоною утримання і випису сільськогосподарських тварин, а також радіусом міграції диких тварин суміжних зооценозів. У вогнищах цього типу поряд із санітарно-ветеренарними заходами (виявлення та ізоляція хворих тварин, дезінфекція, обробка акарицидними препаратами та ін. ) повинні вживатись заходи щодо попередження внесення інфекції із суміжних зооценозів (звільнення від гризунів скирд соломи,