ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ОЛМЕСАР-Н

(OLMESAR-H)

Склад:

діючі речовини: olmesartan medoxomil, hydrochlorothiazide;

1 таблетка містить олмесартану медоксомілу 20 мг і  гідрохлортіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, гідроксипропілцелюлоза низькозаміщена, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е 172),

Opadry II white 85 G68918: тальк, титану діоксид (Е 171), лецитин, спирт полівініловий, поліетиленгліколь.

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група.

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Антагоністи ангіотензину ІІ і діуретики.

Код АТС C09D A08.

Клінічні характеристики.

Показання.

Есенціальна гіпертензія, коли лише один олмесартану медоксоміл недостатньо знижує артеріальний тиск.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючих речовин, до інших похідних сульфонамідів та до інших компонентів препарату.  Значне порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв). Значне порушення функції печінки, холестаз та обструкція жовчовивідних шляхів. Резистентна до терапії гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпонатріємія та симптоматична гіперурикемія.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі пацієнти приймають 1 таблетку на добу.

Максимальну добову дозу, у перерахунку на олмесартан медоксоміл 20 мг та гідрохлоротіазид 25 мг перевищувати не слід. Пацієнти літнього віку підбору дози не потребують. Препарат приймають під час прийому їжі або незалежно від нього.

Побічні реакції.

Для оцінки частоти виникнення побічних реакцій використовують таку класифікацію: дуже часто: > 1/10; часто: > 1/100 і < 1/10; іноді: > 1/1000 і < 1/100; рідко: >1/10000 і < 1/1000; дуже рідко: < 1/10000, у тому числі повідомлення про поодинокі випадки.

З боку обміну речовин.

Іноді: гіперурикемія, гіпертригліцеридемія.

З  боку нервової системи.

Часто: запаморочення.

Іноді: синкопе.

З боку серцево-судинної системи.

Іноді: прискорене серцебиття, артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія.

З боку шкіри і підшкірної клітковини.

Іноді: шкірне висипання, екзема.

З боку організму в цілому.

Часто: втомлюваність.

Іноді: загальна слабкість.

Додаткові методи обстеження.

Іноді: зниження рівня калію в крові, підвищення в крові рівня калію, кальцію, сечовини, ліпідів.

Лабораторні показники. Незначне підвищення в крові  рівня сечової кислоти, азоту сечовини і креатиніну, а також незначне зниження показників гемоглобіну і гематокриту.

При застосуванні обох речовин окремо також спостерігались нижченаведені небажані явища.  

Олмесартану медоксоміл.

Дуже рідко спостерігались: тромбоцитопенія, запаморочення, головний біль, кашель, біль у животі, нудота, блювання, свербіж, шкірне висипання, ангіоневротичний набряк, алергічний дерматит, набряк обличчя, кропив’янка, судоми м’язів, біль у м’язах, гостра ниркова недостатність, розлад функції нирок, загальна слабкість, втомлюваність, сонливість, нездужання, підвищення рівня креатиніну і сечовини в крові, підвищення показників печінкових ферментів.

Під час проведення клінічних випробувань олмесартану медоксомілу часто спостерігались: запаморочення, бронхіт, кашель, запалення горла, нежить, біль у животі, пронос, розлади травлення, нудота, запалення шлунка і кишечнику, запалення суглобів, біль у спині, біль у кістках, поява крові в сечі, інфекції сечовивідних шляхів, біль у грудній клітці, втомлюваність, грипоподібні явища, периферичні набряки, підвищення в крові показників креатинін-фосфокінази, ліпідів, сечової кислоти, печінкових ферментів; іноді спостерігались: напади запаморочення, стенокардія, шкірне висипання; рідко спостерігались: артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія.

Гідрохлортіазид. Часто спостерігались: запаморочення, стан сплутаності свідомості, головний біль, втомлюваність. Іноді спостерігались: зниження апетиту, відсутність апетиту, ортостатична гіпотензія, розлади з боку шлунка, нудота, блювання, пронос, здуття живота, біль у животі, фотосенсибілізація, шкірне висипання, кропив’янка, підвищення рівня цукру в крові, глюкозурія, гіперурикемія, гіпонатріємія, гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіпохлоремія, гіперкальціємія, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, підвищення креатиніну і сечовини в крові. Рідко спостерігались: запалення слинних залоз, лейкопенія, нейтропенія та/або агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична і гемолітична анемія, пошкодження кісткового мозку, відчуття занепокоєння, депресія, розлад сну, апатія, парестезії, судоми, ксантопсія, минуща розмитість зору, зменшення утворення слізної рідини, порушення серцевого ритму, некротизуючий ангіїт, шкірний васкуліт, тромбози і емболії, задишка, запалення і набряк легень, панкреатит, жовтяниця, гострий холецистит, вовчакоподібні шкірні реакції, повторні прояви шкірної форми системного червоного вовчака, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз, судоми м’язів, слабкість у м’язах, парези, порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність, підвищення температури тіла, розлад потенції. Дуже рідко спостерігалась паралітична кишкова непрохідність.  

Передозування.

Даних щодо передозування препарату немає.

Найбільш вірогідними симптомами передозування олмесартану медоксомілу можуть бути  артеріальна гіпотензія, тахікардія або брадикардія. При передозуванні гідрохлортіазидом спостерігається нудота, сонливість, м’язові судоми і порушення серцевого ритму, особливо при одночасному застосуванні серцевих глікозидів або деяких антиаритмічних препаратів.  При передозуванні насамперед проводять промивання шлунка, призначають активоване вугілля і проводять симптоматичну підтримуючу терапію. Даних про застосування діалізу немає.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування препарату в I триместрі вагітності не рекомендується.

Застосування препарату в II та III триместрі вагітності та у період годування груддю протипоказане.

При плануванні вагітності необхідне переведення на відповідні альтернативні препарати.

Діти.

Безпека  та ефективність застосування препарату  дітям (віком до 18 років) не підтверджені, тому застосовувати його даній категорії пацієнтів не рекомендується.

Особливі заходи безпеки.

Досвід застосування препарату  хворим з обмеженою функцією печінки незначний, тому препарат не рекомендується для застосування таким пацієнтам. У пацієнтів з обмеженою функцією нирок тіазидні діуретики можуть спричинити азотемію, тому при очевидному прогресуванні ниркової недостатності треба переглянути питання про призначення діуретиків. З обережністю препарат застосовують хворим з декомпенсованою серцевою недостатністю, хворобами нирок,  реноваскулярною гіпертензією через можливу появу в них гострої артеріальної гіпотензії, азотемії, олігурії та рідко – гострої ниркової недостатності. Особлива обережність також потрібна при застосуванні препарату  хворим на аортальний або мітральний стеноз чи обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію. Застосування препарату  хворим з первинним гіперальдостеронізмом недоцільне.  

Особливості застосування.

Для запобігання розвитку симптоматичної гіпотензії перед застосуванням препарату необхідно ліквідувати дефіцит об’єму циркулюючої крові та/або натрію, якщо такий дефіцит є. При застосуванні препарату хворим з обмеженою функцією нирок від легкого до середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) підбирати дозу не потрібно, але рекомендується регулярний контроль функції нирок та вмісту в крові калію і сечової кислоти. Лікування тіазидними діуретиками може порушити толерантність до глюкози, тому латентний цукровий діабет може маніфестувати, а хворим на цукровий діабет може знадобитися корекція дози інсуліну або пероральних антидіабетичних препаратів. При застосуванні препарату рекомендується періодично проводити контроль рівня калію та інших електролітів у крові.

Препарат містить лактозу, тому пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, нестачею в організмі лактази або синдромом мальабсорбції глюкози і галактози застосовувати його не слід. Наявність у цьому препараті гідрохлортіазиду може стати причиною позитивного тесту на допінг. У пацієнтів негроїдної раси виразність гіпотензивної дії інгібіторів АПФ, у тому числі олмесартану медоксомілу, може бути меншою, ніж у представників інших рас.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Під час лікування препаратом необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортними засобами або роботи зі складними механізмами, оскільки у пацієнтів іноді можуть з’явитися сонливість, запаморочення чи втома.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Комбінація олмесартану медоксомілу з гідрохлортіазидом.  

Не рекомендується застосування з такими лікарськими засобами. Літій – необоротне збільшення його концентрації в сироватці крові і посилення токсичності. Рекомендується дотримуватись обережності при одночасному застосуванні з такими препаратами. Баклофен –  можливе посилення антигіпертензивної дії. Нестероїдні протизапальні препарати, в тому числі ацетилсаліцилова кислота, – пониження антигіпертензивної дії; у хворих, які мають патологію нирок, можливе погіршення функції нирок, аж до розвитку гострої ниркової недостатності. При одночасному застосуванні потрібно враховувати: Аміфостин – може мати місце посилення антигіпертензивної дії. Інші антигіпертензивні засоби – посилення антигіпертензивної дії. Алкоголь, барбітурати, наркотичні засоби і антидепресанти – можливе посилення ортостатичної гіпотензії.

Олмесартану медоксоміл. Не рекомендується застосування з препаратами, що підвищують вміст калію в організмі (калійзберігаючі діуретики, гепарин, інгібітори АПФ) – підвищення рівня калію сироватки. Додаткові відомості. Після терапії антацидом (алюмінію-магнію-гідроксид) спостерігалось незначне зниження біодоступності олмесартану медоксомілу. Останній не впливає на фармакокінетику або фармакодинаміку варфарину чи на фармакокінетику дигоксину. Одночасне застосування олмесартану медоксомілу і правастатину  здоровим добровольцям не впливало на їх фармакокінетику. In vitro олмесартан медоксоміл не чинить інгібуючої дії на фермент цитохрому Р450.  

Гідрохлортіазид. Не рекомендується застосування з препаратами, що зменшують вміст калію в організмі (інші діуретики, що виводять калій з організму, послаблюючі засоби, кортикостероїди, АКТГ, амфотерицин, карбеноксолон, пеніциліну G натрієва сіль, похідні саліцилової кислоти) – можливий розвиток гіпокаліємії. Рекомендується дотримуватись обережності при одночасному застосуванні з нижчезазначеними препаратами. Солі кальцію – підвищення рівня кальцію в крові. Холестирамін і холестипол – зменшення всмоктування гідрохлортіазиду. Глікозиди групи наперстянки – можливі гіпокаліємія і гіпомагніємія можуть сприяти розвитку серцевих аритмій. Препарати, на які впливає гіпокаліємія (антиаритмічні препарати Іа класу; ІІІ класу; антипсихотичні препарати, наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол; інші препарати, наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення), – можливий розвиток тяжких серцевих аритмій, аж до фібриляції шлуночків. Міорелаксанти недеполяризуючої дії (тубокурарин) – посилення дії міорелаксантів. Антихолінергічні препарати (атропін) – підвищення біодоступності тіазидних діуретиків. Протидіабетичні препарати (інсулін і пероральні засоби) – може знадобитись корекція дози цих препаратів внаслідок впливу гідрохлортіазиду на толерантність до глюкози. Метформін – можливий ризик розвитку лактатацидозу внаслідок вірогідної функціональної ниркової недостатності під впливом гідрохлортіазиду. b-адреноблокатори і діазоксид – тіазиди можуть посилювати їх гіперглікемічну дію. Симпатоміметики (норадреналін) – дія симпатоміметиків може послаблюватися. Препарати для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон, алопуринол) – можлива корекція дози цих препаратів внаслідок підвищення рівня сечової кислоти в сироватці під дією гідрохлортіазиду, підвищення частоти реакції гіперчутливості до алопуринолу під впливом гідрохлортіазиду. Амантадин – підвищення ризику появи його побічних дій. Цитотоксичні речовини (циклофосфамід, метотрексат) – тіазиди можуть зменшувати їх виведення нирками і тим самим підвищувати їх мієлосупресивний ефект. Саліцилати – підвищення їх токсичного впливу на центральну нервову систему при застосуванні їх у великих дозах. Метилдофа – можливий розвиток гемолітичної анемії. Циклоспорин – підвищення ризику гіперурикемії і подагроподібних ускладнень. Тетрацикліни, у тому числі доксициклін,  – збільшується ризик розвитку підвищення рівня сечовини в крові.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Олмесар-Н – це комбінований препарат, що складається з антагоніста рецепторів ангіотензину ІІ (олмесартану медоксоміл) і діуретика тіазидного ряду (гідрохлортіазид). При комбінації цих діючих речовин знижується артеріальний тиск значно більше, ніж при їх окремому застосуванні.

Олмесартану медоксоміл блокує зв’язок ангіотензину ІІ з АТ₁-рецепторами в тканинах, у тому числі в гладких м’язах судин і надниркових залоз, що призводить до блокування його судинозвужувальної та альдостеронсекретуючої дії, збільшення активності реніну плазми, концентрації ангіотензину І і ангіотензину ІІ, а також до незначного пониження концентрації альдостерону в плазмі. При артеріальній гіпертензії олмесартану медоксоміл спричиняє залежне від дози тривале зниження артеріального тиску. Даних про артеріальну гіпотензію, пов’язану з початковою дозою, про тахіфілаксію при тривалому лікуванні або про артеріальну гіпертензію при  відміні препарату немає. Прийом олмесартану медоксомілу 1 раз на добу спричинює ефективне і рівномірне зниження артеріального тиску протягом 24 годин. При безперервному лікуванні максимальне зниження артеріального тиску досягається через 8 тижнів після початку терапії, при цьому значний гіпотензивний ефект спостерігається вже через 2 тижні лікування.

Гідрохлортіазид впливає на реабсорбцію електролітів у ниркових канальцях, при цьому виділення натрію і води підвищується майже однаково. Діуретична дія гідрохлортіазиду призводить до зменшення об’єму плазми, підвищення активності реніну плазми, підсилення секреції альдостерону і, внаслідок цього, зменшення втрат із сечею калію і бікарбонату, а також зниження рівня калію в сироватці. Одночасний прийом олмесартану медоксомілу може протидіяти втратам калію, пов’язаним із дією діуретика. Після прийому гідрохлортіазиду діурез посилюється через 2 години, максимальний діуретичний ефект триває 4 години і дія продовжується близько 6-12 годин.

Фармакокінетика. Олмесартан медоксоміл – це проліки, які під дією естераз у слизовій оболонці кишечнику і в портальній вені перетворюються в активний метаболіт олмесартан. Середній абсолютний показник біодоступності олмесартану становить 25,6 %. Після перорального прийому олмесартану медоксомілу середня максимальна концентрація в плазмі досягається приблизно через 2 години, і з підвищенням його одноразової пероральної дози до 80 мг концентрація олмесартану в плазмі підвищується майже лінійно. Їжа мінімально впливає на біодоступність олмесартану. Олмесартан на 99,7 % зв’язується з білками плазми. Виділення олмесартану здійснюється нирками (близько 40 %) і через гепатобіліарну систему (близько 60 %). Після багаторазового перорального прийому кінцевий період напіввиведення олмесартану коливається між 10 і 15 годинами. Стадія насичення досягалась на 14 добу прийому і в подальшому кумуляції не відбувалось.

Гідрохлортіазид. При пероральному прийомі комбінації олмесартану медоксомілу з гідрохлоротіазидом середній час досягнення максимальної концентрації гідрохлортіазиду становить 1,5-2 години. Гідрохлоротіазид на 68 % зв’язується з білками плазми і в організмі людини не метаболізується. Близько 60 % перорально прийнятої дози виводиться протягом 48 годин. Кінцевий період напіввиведення гідрохлортіазиду становить 10-15 годин. Системна біодоступність гідрохлортіазиду при одночасному застосуванні з олмесартану медоксомілом зменшується приблизно на 20 %, але це не має клінічного значення. Одночасний прийом гідрохлортіазиду на фармакокінетику олмесартану не впливає.  

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, світло-жовтого кольору, з рискою з одного боку і гладенькі з іншого.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 7 таблеток у блістері, по 4 блістери в картонній упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Маклеодс Фармасьютикалс Лімітед.

Місцезнаходження. Источник

Плот № 25-27, Сюрвей № 366, Прем’єр Індастріал Істейт, Канчигам, Даман –396 210 (Фаза II), Індія.