ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
БУПРЕНОРФІНУ ГІДРОХЛОРИД
(BUPRENORPHINE HYDROCHLORIDE)
Склад:
діюча речовина: buрrеnоrphinе;
1 таблетка містить бупренорфіну гідрохлориду у перерахуванні на бупренорфін 2 мг або 4 мг, або 8 мг;
допоміжні речовини: целактоза 80 (суміш лактози моногідрату та целюлози порошкоподібної (75:25)), маніт (Е 421), крохмаль кукурудзяний, кросповідон, кислота лимонна безводна, аспартам (Е 951), магнію стеарат.
Лікарська форма. Таблетки сублінгвальні.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору з плоскою поверхнею і фаскою.
Фармакотерапевтична група.
Засоби, що застосовуються при опіоїдній залежності.
Код АТХ N07B С01.
Фармакологічні властивості.
За механізмом дії бупренорфіну гідрохлорид належить до групи агоністів/антагоністів опіоїдних рецепторів головного мозку (μ- і κ-рецепторів).
Фармакодинаміка.
Бупренорфін зв’язується з μ-рецепторами, що за певний проміжок часу мінімізує патологічний потяг хворого до наркотиків. У зв’язку з певною активністю бупренорфіну як агоніста опіоїдних рецепторів препарат зумовлює більшу безпеку щодо розвитку дихальної та серцевої недостатності порівняно з морфіном. Латентний період до початку дії бупренорфіну гідрохлориду після сублінгвального застосування становить приблизно 30 хвилин. Тривалість аналгетичної дії довша, ніж у морфіну.
Фармакокінетика.
Після перорального застосування бупренорфін піддається метаболізму первинного проходження у печінці з подальшими N-деалкілуванням і глюкуронкон’югацією у кишечнику та печінці. При сублінгвальному застосуванні абсолютна біодоступність бупренорфіну, за оцінками фахівців, знаходиться у межах від 15 % до 30 %. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 90 хвилин після сублінгвального прийому, а залежність «максимальна доза – концентрація» залишається лінійною в інтервалі доз від 2 до 16 мг.
За абсорбцією настає фаза швидкого розподілу. Період напіввиведення бупренорфіну становить від 2 до 5 годин.
Бупренорфін метаболізується шляхом 14-N-деалкілування або глюкуронкон’югації початкової молекули та деалкілованого метаболіту. Відповідно до клінічних даних, за N-деалкілування бупренорфіну відповідає СYР3А4. N-дезалкіл-бупренорфін є μ-агоністом опіоїдних рецепторів.
Бупренорфіну гідрохлорид виводиться з організму в основному з калом внаслідок біліарної екскреції глюкуронкон’югованих метаболітів (80 %), решта бупренорфіну виводиться із сечею.
Клінічні характеристики.
Показання.
Замісна терапія при опіоїдній залежності у комплексі з медичною, соціальною та психологічною підтримкою, наданою спеціалістами.
Протипоказання.
Гіперчутливість до бупренорфіну та інших компонентів препарату, тяжка дихальна недостатність, тяжка печінкова недостатність, гостра алкогольна інтоксикація та делірій.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Не рекомендується супутнє застосування зазначених нижче психотропних засобів та речовин.
Алкоголь
Алкоголь посилює седативну дію бупренорфіну. Зниження пильності (уваги) підвищує небезпеку при керуванні автомобілем і роботі з іншими механізмами. Необхідно уникати вживання спиртних напоїв і застосування ліків, що містять алкоголь.
Супутнє застосування лікарських засобів, що необхідно враховувати
Бензодіазепінові транквілізатори
Одночасне застосування з бензодіазепінами пов’язано з ризиком летального наслідку через дихальну недостатність, асоційовану з порушеннями функціонування центральної нервової системи.
Інші депресанти центральної нервової системи
Інші похідні опіоїдів (аналгетики, протикашльові засоби), деякі антидепресанти, протигістамінні засоби (блокатори Н1-рецепторів), барбітурати, транквілізатори, клонідин при одночасному застосуванні з бупренорфіном спричиняють посилення депресії центральної нервової системи.
Інгібітори моноаміноксидази (МАО)
Можливе посилення дії опіоїдів при одночасному застосуванні з бупренорфіном.
Інгібітори СYР3А4
Дослідження взаємодії між бупренорфіном і кетоконазолом (потужний інгібітор СYР3А4) показало збільшення показників Сmax і АUС бупренорфіну (на 70 % і 50 % відповідно), меншою мірою – норбупренорфіну. Таким чином, за пацієнтами, які застосовують бупренорфін, потрібно встановити постійний контроль, якщо вони паралельно приймають такі інгібітори СYР3А4, як інгібітори протеази (ритонавір, нелфінавір, індинавір), азольні протигрибкові засоби (кетоконазол, ітраконазол). У таких випадках виправданим може виявитися зниження дози бупренорфіну.
Індуктори СYР3А4
Взаємодія між бупренорфіном та індукторами СYР3А4 не досліджена, тому рекомендується ретельний нагляд за пацієнтами, які одержують паралельно індуктори СYР3А4 (фенобарбітал, карбамазепін, фенітоїн або рифампіцин). Дотепер ще не виявлено значущої взаємодії бупренорфіну з кокаїном.
Застосування інших інгібіторів CYP3A4 (таких як гестоден, тролеандоміцин, інгібітори ВІЛ-протеази, ритонавір, індинавір і саквінавір) також може підвищувати концентрацію бупренорфіну, тому на початку лікування ними слід розглянути пропорційне зниження дози бупренорфіну.
Застосування цих препаратів може посилити метаболізм бупренорфіну, тому пацієнтам, які скаржаться на зменшення ефективності бупренорфіну або збільшення потягу до наркотиків, дозу бупренорфіну слід підвищити.
Особливості застосування.
Цей лікарський засіб призначений лише для лікування опіоїдної залежності. Лікування повинен призначати лікар, який має забезпечити належне застосування лікарського засобу залежними пацієнтами.
Лікар враховує ризик неправильного застосування (у тому числі внутрішньовенного введення), особливо на початку лікування.
Витік
Під витоком розуміють потрапляння бупренорфіну на нелегальний ринок як від пацієнтів, так і від осіб, які отримують цей лікарський засіб шляхом крадіжки у пацієнта або в аптеці. Витік може призвести до появи нових залежних осіб, які застосовують бупренорфін як первинний лікарський засіб, що спричиняє звикання, з ризиком передозування, розповсюдження вірусних інфекцій, що передаються з кров’ю, пригнічення дихання і ураження печінки.
Через ризик помилкового застосування та для підбору дози необхідно у початковому періоді терапії призначати препарат на короткі терміни та, якщо це можливо, контролювати прийом, що також сприяє дотриманню лікувального режиму. Відміна препарату може супроводжуватися абстинентним синдромом, іноді – відстроченим у часі.
На початку лікування бупренорфіном лікарю слід попередити пацієнта про частково агоністичний профіль препарату, особливо при застосуванні залежним від опіоїдів пацієнтам менш ніж через 6 годин після останнього введення героїну або опіоїдів короткої дії, або при застосуванні менш ніж через 24 години після прийому останньої дози метадону. І навпаки, симптоми відміни також можуть бути пов’язані з неправильним дозуванням.
Ризик передозування або зрив лікування вищий у пацієнтів, які під час лікування бупренорфіном продовжують самостійне лікування синдрому відміни опіоїдами, алкоголем або іншими седативними і гіпнотичними препаратами, особливо бензодіазепінами.
Залежність
Бупренорфін – це частковий агоніст опіоїдних рецепторів, постійне застосування якого спричиняє залежність опіоїдного типу. Припинення лікування може призвести до синдрому відміни.
Пригнічення дихання
Повідомлялося про кілька летальних випадків у результаті розвитку пригнічення дихання, особливо при застосуванні бупренорфіну у комбінації з бензодіазепінами або його неналежному застосуванні.
Гепатит, печінкові реакції
Як під час клінічних досліджень, так і у післяреєстраційному періоді повідомлялося про випадки гострого ураження печінки. Виявлено спектр аномалій від транзиторного асимптоматичного зростання рівня печінкових трансаміназ до печінкової недостатності. У багатьох випадках причиною або додатковим фактором цього могла бути наявність аномалій печінкових ензимів, зараження вірусом гепатиту В або С, одночасне застосування інших потенційно гепатотоксичних препаратів і постійне внутрішньовенне введення наркотиків. Ці основні фактори слід враховувати перед призначенням бупренорфіну і впродовж лікування. При підозрі на печінкову реакцію з невідомих причин слід оцінити, чи є бупренорфін причиною некрозу печінки або жовтяниці, і відмінити лікування, як тільки це дозволить клінічний стан пацієнта. Усім пацієнтам слід регулярно проводити тести функції печінки.
Цей препарат може спричинити сонливість, що посилюється іншими засобами центральної дії, такими як алкоголь, транквілізатори, седативні і гіпнотичні засоби.
Цей препарат може спричинити ортостатичну гіпотензію.
Дослідження на тваринах, як і клінічний досвід, довели, що бупренорфін може спричинити низький ступінь залежності.
Бупренорфін здатний послабляти больові симптоми при деяких патологіях. Дослідження на тваринах і клінічний досвід переконують, що бупренорфін також здатний спричинити фармакозалежність, хоча меншою мірою, ніж морфін. Отже, під час лікування дуже важливо враховувати всі супутні умови, вести контроль і дотримуватися призначених доз.
Спортсменам необхідно повідомити, що бупренорфін включено до переліку допінгових сполук (стимуляторів).
Через присутність лактози препарат протипоказаний при вродженій галактоземії, синдромі мальабсорбції глюкози-галактози або недостатності ферменту лактази.
Зважаючи на вміст аспартаму у складі лікарського засобу, його не можна застосовувати хворим на фенілкетонурію.
Заходи безпеки при застосуванні
Призначати з обережністю пацієнтам із:
- бронхіальною астмою або дихальною недостатністю (було кілька повідомлень про дихальну недостатність, спричинену бупренорфіном);
- нирковою недостатністю (20 % бупренорфіну елімінується нирками, тому ниркова елімінація може бути тривалою);
- печінковою недостатністю (може змінюватися метаболізм бупренорфіну у печінці).
Необхідно уважніше підбирати режим дозування бупренорфіну гідрохлориду для пацієнтів, які приймають інгібітори СYР3А4 (застосування менших доз може виявитися цілком достатнім, оскільки інгібітори СYР3А4 підвищують концентрацію бупренорфіну у плазмі крові).
Як і при застосуванні інших опіоїдів, застосування бупренорфіну потребує особливої обережності при лікуванні пацієнтів, які мають такі супутні захворювання, як:
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
При застосуванні препарату можливий розвиток сонливості та запаморочення (особливо якщо бупренорфін приймати одночасно з алкоголем, препаратами, що містять алкоголь, або з депресантами центральної нервової системи). Тому під час застосування препарату слід утриматися від керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами, що потребує підвищеної уваги.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. З огляду на відсутність достатніх даних щодо впливу бупренорфіну на вагітних жінок його застосування у період вагітності не рекомендується.
Годування груддю. Бупренорфін проникає у молоко тварин. У високих дозах препарат знижує продукування молока. Залежним жінкам, які приймають бупренорфін, не рекомендується годувати груддю.
Спосіб застосування та дози.
Препарат призначений для дорослих та дітей віком від 16 років, які добровільно проходять лікування у спеціалізованому стаціонарі.
Бупренорфіну гідрохлорид призначає лікар у вигляді загальної терапевтичної дози пацієнтам, залежним від опіоїдів, лише після проведення лікарського огляду та за рекомендацією центру лікування залежності. Загальна тривалість лікування не повинна перевищувати 28 днів. Однак лікареві рекомендується, особливо на початку лікування, призначати коротші курси для обмеження ризику недоцільного застосування бупренорфіну гідрохлориду, що недопустимо за жодних обставин.
Лікування проводити комплексно як у спеціалізованих центрах з лікування залежності, так і у лікарнях, що дає змогу поєднати комплексне лікування з соціо-психологічною підтримкою.
Якщо лікування проводити не у спеціалізованому центрі, тоді лікар, який лікує залежність, повинен призначати довготривалу замісну терапію лише за згодою колег, які практикують у центрах спеціалізованої допомоги залежним.
Лікарю слід зазначати на рецепті точну одноразову дозу та цикл лікування. Лікування можна припинити за проханням пацієнта або за його згодою шляхом поступового зменшення доз, які визначає лікар.
На початку лікування бупренорфіном лікар повинен урахувати індивідуальний агоністичний профіль молекул рецепторів опіоїдів, чутливих до індукції синдрому відміни, у кожного залежного пацієнта. Результат лікування частково залежить від призначеної дози, а частково – від медико-психологічних і соціо-освітніх заходів, пов’язаних із послідовною адаптацією пацієнта.
Прийом сублінгвально
Початок лікування. Початкова доза для лікування опіоїдної залежності становить від 0,8* до 4 мг на добу. Додаткову дозу бупренорфіну від 2 мг до 4 мг можна застосовувати один раз на добу залежно від потреби конкретного пацієнта.
На початку лікування першу дозу бупренорфіну слід застосувати при появі симптомів абстиненції, але не раніше ніж через 6 годин після останнього прийому опіоїдів.
Попередню дозу метадону необхідно зменшити до не менш ніж 30 мг на добу, інакше може розвинутись синдром відміни, спричинений бупренорфіном.
*- використовують лікарський засіб у відповідному дозуванні.
Корекція дози до встановлення підтримуючої дози
Дозу бупренорфіну слід збільшувати поступово, залежно від терапевтичного ефекту, який чинить лікарський засіб на стан пацієнта. Середня підтримуюча доза бупренорфіну становить 8 мг на добу. Більшість пацієнтів не потребує дози, яка перевищує 16 мг на добу, однак клінічні дослідження показали ефективність та безпеку сублінгвального застосування бупренорфіну у дозах до 24 мг на добу.
Коригування дози проводять згідно з результатами повторної оцінки клінічного стану та досягнутої ефективності комплексного лікування пацієнта. Незадовільна стабілізація стану пацієнта при застосуванні бупренорфіну в дозі 16 мг на добу може бути пов’язана з ймовірними супутніми психічними захворюваннями пацієнта або з неправильним прийомом лікарського засобу. Це слід враховувати при визначенні подальшого комплексу лікувальних заходів.
Зниження дози і припинення лікування
Після задовільно проведеного періоду стабілізації лікар може запропонувати пацієнту поступово зменшити добову дозу бупренорфіну, аж до повного припинення замісної терапії за сприятливих обставин.
При відміні лікування особливу увагу слід звернути на частоту рецидивів або симптоми відміни, які слід контролювати.
Діти.
Препарат протипоказаний дітям віком до 16 років.
Передозування.
Симптоми. У разі випадкового передозування слід застосовувати звичайну симптоматичну терапію, включаючи ретельний моніторинг життєво важливих функцій організму. Основний симптом, що вимагає інтенсивної терапії, – це пригнічення дихального центру, яке може спричинити зупинку дихання та летальний наслідок. При виникненні блювання необхідно вжити заходів для попередження потрапляння блювотної маси в дихальні шляхи.
Лікування. Потрібно вжити заходів інтенсивної терапії та розпочати симптоматичну терапію дихальної недостатності. Верхні дихальні шляхи повинні бути вільними для проведення примусової або контрольованої вентиляції легень. Рекомендується ввести опіоїдний антагоніст (налоксон), який поступово нейтралізує респіраторні ефекти бупренорфіну. У разі необхідності призначати кисень і дихальні аналептики. При проведенні вищезазначених заходів пацієнт повинен знаходитися у палаті інтенсивної терапії.
При визначенні тривалості лікування передозування слід враховувати тривалість дії бупренорфіну.
Побічні реакції.
Початок прояву побічних ефектів залежить від величини порога толерантності; у наркозалежних осіб цей показник значно вищий, ніж у пацієнтів, які не застосовують наркотики.
Психічні порушення: галюцинації.
З боку нервової системи: безсоння, головний біль, астенія, непритомність, блідість, запаморочення, тривожність, нервозність, сплутаність свідомості.
З боку серцево-судинної системи: ортостатична гіпотензія, брадикардія, тахікардія, артеріальна гіпотензія.
З боку дихальної системи: пригнічення дихального центру.
З боку травного тракту: запор, нудота, блювання, біль у животі, сухість у роті.
Загальні порушення: слабкість, сонливість, підвищена пітливість.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, у тому числі висипання, кропив’янка, свербіж, бронхоспазм, набряк Квінке (ангіоневротичний набряк), анафілактичний шок.
З боку гепатобіліарної системи: при правильних умовах застосування у поодиноких випадках – підвищення рівнів трансаміназ печінки та жовтяниця, зазвичай зі сприятливим клінічним перебігом, некроз печінки та гепатит.
Інші порушення: затримка сечі, риніт, озноб, біль у спині, сльозотеча.
У випадках неналежного внутрішньовенного введення лікарського засобу повідомлялось про місцеві реакції, іноді септичні, і про потенційно серйозний гострий гепатит.
У пацієнтів з вираженою фізичною (соматичною) наркозалежністю перші сублінгвальні введення бупренорфіну гідрохлориду можуть спричинити парадоксальну реакцію з розвитком синдрому відміни, подібного до налоксонового.
Термін придатності.
Таблетки по 2 мг, 4 мг – 3 роки.
Таблетки по 8 мг – 2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
Таблетки по 2 мг – по 10 таблеток у блістері; по 1 блістеру у коробці; по 25 таблеток у блістері; по 4 блістери у коробці;
таблетки по 4 мг – по 10 таблеток у блістері; по 1 або 10 блістерів у коробці;
таблетки по 8 мг – по 10 таблеток у блістері; по 1 або 10 блістерів у коробці.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
ТОВ «Харківське фармацевтичне підприємство «Здоров’я народу».
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності. Источник
Україна, 61002, м. Харків, вул. Мельникова, 41.