ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ВІМПАТ^®

(VIMPAT^®)

Склад:

діюча речовина: lacosamide;

1 таблетка містить лакосаміду 50 мг або 100 мг, або 150 мг, або 200 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, гідроксипропілцелюлоза низькозаміщена, целюлоза мікрокристалічна силікатована, кросповідон, магнію стеарат, гідроксипропілцелюлоза;

оболонка: Опадрай II пурпурний 85F20249 (для таблеток 50 мг), Опадрай II жовтий 85F38040 (для таблеток 100 мг), Опадрай II жовто-коричневий 85F27043 (для таблеток 150 мг), Опадрай II синій 85F30675 (для таблеток 200 мг) (спирт полівініловий, тальк, макрогол 3350, титану діоксид (Е-171), заліза оксид жовтий (Е-172, для таблеток 100 мг і 150 мг), заліза оксид червоний (Е-172, для таблеток 50 мг і 150 мг), заліза оксид чорний (Е-172, для таблеток 50 мг і 150 мг), FD&C синій 2 індигокармін алюмінієвий лак (Е-132, для таблеток 50 мг і 200 мг).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 50 мг: овальні, двоопуклі таблетки, вкриті непрозорою плівковою оболонкою блідо-рожевого кольору з гравіюванням «50» з одного боку таблетки та «SP» з іншого боку;

таблетки 100 мг: овальні, двоопуклі таблетки, вкриті непрозорою плівковою оболонкою темно-жовтого кольору з гравіюванням «100» з одного боку таблетки та «SP» з іншого боку;

таблетки 150 мг: овальні, двоопуклі таблетки, вкриті непрозорою плівковою оболонкою оранжево-рожевого кольору з гравіюванням «150» з одного боку таблетки та «SP» з іншого боку;

таблетки 200 мг: овальні, двоопуклі таблетки, вкриті непрозорою плівковою оболонкою синього кольору з гравіюванням «200» з одного боку таблетки та «SP» з іншого боку.

Фармакотерапевтична група. Інші протиепілептичні засоби. Код АТХ N03A X18.

Фармакологічні властивості.

Механізм дії

Діюча речовина лакосамід (R-2-ацетамідо-N-бензил-3-метоксипропіонамід) –  це функціоналізована амінокислота.

Точний механізм протиепілептичної дії лакосаміду не встановлений. В електрофізіологічних дослідженнях in vitro було показано, що лакосамід селективно посилює повільну інактивацію вольтажзалежних натрієвих каналів, що призводить до стабілізації гіперзбудливих мембран нейронів.

Фармакодинаміка.  

Протисудомна ефективність лакосаміду встановлена у різних дослідах на тваринах з парціальними і первинними генералізованими судомами та затримкою розвитку кіндлінгу (епілептогенез експериментальних тварин). У ході доклінічних досліджень лакосамід володів синергетичною або адитивною протисудомною дією у комбінації з леветирацетамом, карбамазепіном, фенітоїном, вальпроатом, ламотриджином, топіраматом або габапентином.

Клінічна ефективність та безпека

Ефективність препарату Вімпат^® як додаткової терапії у рекомендованих дозах (200 мг на добу та 400 мг на добу) була встановлена у ході трьох багатоцентрових, рандомізованих, плацебо-контрольованих клінічних досліджень тривалістю 12 тижнів. Ефективність 600 мг препарату на добу також була встановлена у ході контрольованих досліджень додаткової терапії, хоча ефективність цієї дози була такою ж, як і 400 мг на добу  та пацієнти краще переносили меншу дозу, оскільки при застосуванні 600 мг на добу виникали побічні реакції з боку центральної нервової системи та шлунково-кишкового тракту. Таким чином, не рекомендовано призначати дозу 600 мг на добу. Максимальна рекомендована доза становить 400 мг на добу. Метою цих досліджень, в яких брали участь 1308 пацієнтів, які мали в анамнезі у середньому 23 роки парціальних нападів, було оцінити ефективність та безпеку лакосаміду при одночасному застосуванні з 1-3 іншими  протиепілептичними препаратами у пацієнтів із неконтрольованими парціальними нападами як із вторинною генералізацією, так і без неї. Загалом відсоток пацієнтів, у яких на 50 % зменшилася частота появи нападів, становив 23 %, 34 % та 40 % при застосуванні плацебо, 200 мг та 400 мг лакосаміду на добу відповідно.

Достатніх даних щодо відміни супутнього протиепілептичного медикаментозного лікування з метою досягнення успіху завдяки монотерапії лакосамідом немає.

Фармакокінетику та безпеку застосування одноразової навантажувальної дози лакосаміду внутрішньовенно було визначено у багатоцентровому відкритому дослідженні з метою оцінки безпеки і переносимості раптового початку застосування лакосаміду за допомогою однієї навантажувальної дози внутрішньовенно (200 мг включно), а надалі 2 рази на добу внутрішньо (що еквівалентно внутрішньовенній дозі) як додаткової терапії у пацієнтів віком від 16 до 60 років із парціальними судомами.

Фармакокінетика.  

Всмоктування

Лакосамід швидко і повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Біодоступність лакосаміду у таблетках становить приблизно 100 %. Після прийому внутрішньо концентрація   лакосаміду   у   плазмі  крові швидко   збільшується,  C_max   досягається   через 0,5-4 години. Їжа не впливає на швидкість і ступінь всмоктування.

Розподіл

Об'єм розподілу становить приблизно 0,6 л/кг, ступінь зв'язування з білками плазми крові – менше 15 %.

Біотрансфрмація

95 % дози виводиться нирками у незмінному вигляді (приблизно 40 % від дози) і у вигляді метаболітів (О-десметиловий метаболіт – менше 30 %). Метаболізм лакосаміду вивчений не повністю.

Частка полярної фракції у сечі (імовірно, похідні серину) становила приблизно 20 %, проте її виявляли у плазмі тільки у невеликих кількостях (0-2 %) у деяких пацієнтів. Невелика кількість інших метаболітів, виявлених у сечі, становить 0,5-2 %.

In vitro дані показують, що CYP2C9, CYP2C19 та CYP3A4 здатні каталізувати утворення О-десметилметаболіту, але роль основного задіяного ізоферменту не була підтверджена in vivo. Клінічно значущих відмінностей в експозиції лакосаміду при порівнянні його фармакокінетики в екстенсивних метаболізаторів (ЕМ осіб із функціональним CYP2C19) та повільних метаболізаторів (РМ осіб із недостатністю функціонального CYP2C19) не спостерігалося. Більше того, дослідження взаємодії з омепразолом (інгібітором CYP2C19) довели відсутність клінічно значущих змін плазмової концентрації лакосаміду, що вказує на мінімальне значення цього метаболічного шляху.

Концентрація О-десметилового метаболіту у плазмі крові становить приблизно 15 % від концентрації лакосаміду. Цей метаболіт не має фармакологічної активності.

Виведення

Лакосамід виводиться із системного кровотоку шляхом ниркової екскреції і біотрансформації. Після перорального та внутрішньовенного введення радіоактивно міченого лакосаміду приблизно 95 % радіоактивності було виявлено у сечі та менше 0,5 % − у калі. Період напіввиведення незміненого препарату становить приблизно 13 годин. Фармакокінетика пропорційна до дози, не змінюється з часом і характеризується низькою між- та інтраіндивідуальною варіабельністю. При застосуванні 2 рази на добу рівноважні концентрації у плазмі крові досягаються протягом 3 днів. Кумуляція супроводжується збільшенням концентрації у плазмі крові приблизно у  2 рази.

Застосування одноразової навантажувальної дози 200 мг наближає рівноважну концентрацію препарату у плазмі крові до такої, яку можна порівняти із застосуванням препарату внутрішньо у дозі 100 мг 2 рази на добу.

Фармакокінетика в особливих групах пацієнтів

Стать

Клінічні дослідження показали, що стать не має клінічно значущого впливу на концентрацію лакосаміду у плазмі крові.

Порушення функції нирок

Значення AUC для лакосаміду збільшувалося приблизно на 30 % у пацієнтів із порушенням функції нирок слабкого та середнього ступеня, на 60 % у пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок та у пацієнтів у термінальній стадії ниркових захворювань, що потребують гемодіалізу. Проте ці захворювання не впливають на C_max.

Лакосамід  ефективно  виводиться  з  плазми  крові  при  проведенні  гемодіалізу. Через

4 години гемодіалізу AUC лакосаміду знижується приблизно на 50 %. Тому після проведення гемодіалізу рекомендовано збільшити дозу препарату. Вплив О-десметилового метаболіту зростає у кілька разів у пацієнтів із середнім та тяжким порушенням функції нирок. Якщо гемодіаліз у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності не проводився, ці значення безперервно зростали, що видно з аналізів, які проводили протягом 24 годин. Невідомо, чи збільшення впливу метаболіту препарату у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності може спричинити появу побічних реакцій, проте не була виявлена жодна фармакологічна активність цього метаболіту.

Порушення функції печінки

У пацієнтів із порушенням функції печінки середнього ступеня (клас В за шкалою Чайлда-П’ю) було виявлено підвищену концентрацію лакосаміду (приблизно на 50 % вище AUC_norm). Підвищений вплив препарату частково спричинений зниженою функцією нирок у пацієнтів, які брали участь у дослідженні. Зниження нениркового кліренсу у пацієнтів, які брали участь у дослідженні, спричинило збільшення значень AUC лакосаміду на 20 %. Фармакокінетика лакосаміду у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки не вивчалася.

Пацієнти літнього віку (від 65 років)

У ході досліджень, що проводилися з участю жінок та чоловіків літнього віку та включали 4 пацієнтів віком від 75 років, рівень AUC  становив  приблизно  на  30  та 50 % більше порівняно з пацієнтами молодого віку відповідно. Такий результат частково спричинений низькою масою тіла. Ця різниця становить 26 % та 23 % відповідно при зведеній різниці маси тіла. Також спостерігалося зростання варіабельності впливу препарату на пацієнта. У ході цього дослідження було встановлено, що у пацієнтів літнього віку нирковий кліренс лакосаміду був лише трохи зниженим.

Загальну дозу препарату необхідно зменшувати тільки у разі зниження функції нирок.

Клінічні характеристики.

Показання.

Як допоміжна терапія для лікування парціальних судом, що супроводжуються або не супроводжуються вторинною генералізацією, у пацієнтів віком від 16 років з епілепсією.

Протипоказання.

Гіперчутливість до діючої речовини або до допоміжних речовин.

Атріовентрикулярна блокада II або III ступеня в анамнезі.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Лакосамід слід застосовувати обережно у поєднанні з препаратами, що спричиняють подовження інтервалу PR (наприклад, з карбамазепіном, ламотриджином, прегабаліном) та антиаритмічними препаратами I класу. Проте у ході клінічних досліджень не було відзначено додаткового подовження інтервалу PR у хворих, які одночасно приймали лакосамід у комбінації з карбамазепіном або ламотриджином.

Дані in vitro

Загальні результати досліджень свідчать про низьку вірогідність взаємодії лакосаміду з іншими препаратами. Дослідження in vitro показали, що лакосамід не індукує ферменти CYP1A2, 2B6 та 2C9 та не пригнічує CYP1A1, 1A2, 2A6, 2B6, 2C8, 2C9, 2D6 та 2E1 при таких концентраціях у плазмі крові, що застосовували у ході клінічних досліджень. Дослідження in vitro показали, що лакосамід не транспортується Р-глікопротеїном у кишечнику. In vitro дані свідчать, що CYP2C9, CYP2C19 та CYP3A4 здатні каталізувати утворення О-десметилметаболіту.

Дані іn vivo

Іn vivo лакосамід не пригнічує та не індукує ферменти CYP2C19 та CYP3А4 клінічно значущим чином.

Лакосамід не впливав на AUC мідазоламу (метаболізується з участю CYP3A4, лакосамід застосовували у дозі 200 мг 2 рази на добу), але C_max мідазоламу була дещо підвищеною (30 %). Лакосамід не впливав на фармакокінетику омепразолу (метаболізується з участю CYP2C19 та 3A4, лакосамід приймався у дозі 300 мг 2 рази на добу).

Інгібітор CYP2C19, омепразол (40 мг 1 раз на добу), не зумовлював клінічно значущих змін експозиції лакосаміду. Таким чином, малоймовірно, що помірно потужні інгібітори CYP2C19 впливатимуть на системну експозицію лакосаміду у клінічно значущому обсязі.

Рекомендується з обережністю одночасно застосовувати потужні інгібітори CYP2C9 (наприклад, флуконазол) та CYP3A4 (наприклад, ітраконазол, кетоконазол, ритонавір, кларитроміцин), що може призводити до зростання системної експозиції лакосаміду. Такі взаємодії не встановлено in vivo, але їх імовірність ґрунтується на in vitro даних.

Потужні індуктори ферментів, такі як рифампіцин або звіробій (Hypericum perforatum), можуть спричинити помірне зниження системної концентрації лакосаміду. У зв'язку з цим при призначенні подібних препаратів або їх відміні слід бути обережними.

Протиепілептичні препарати

Лакосамід не спричиняв істотних змін концентрацій карбамазепіну та вальпроєвої кислоти у плазмі крові. У свою чергу, карбамазепін та вальпроєва кислота не впливали на рівень лакосаміду у плазмі крові. За даними фармакокінетичного аналізу популяції, супутня терапія іншими протиепілептичними засобами, що індукують ферменти (карбамазепіном, фенітоїном, фенобарбіталом у різних дозах), знижувала загальну системну експозицію лакосаміду на 25 %.

Пероральні контрацептиви

Не виявлено ознак клінічно значущої взаємодії між лакосамідом і пероральними контрацептивами етинілестрадіолом і левоноргестрелом. Лакосамід не впливав на концентрації прогестерону.

Інші

Лакосамід не впливав на фармакокінетику дигоксину. Клінічно значущої взаємодії лакосаміду та метформіну не виявлено.

Одночасне застосування варфарину з лакосамідом не виявило клінічно значущих результатів у фармакокінетиці та фармакодинаміці варфарину.

Хоча фармакокінетичні дані щодо взаємодії лакосаміду з алкоголем відсутні,  не можна виключити фармакодинамічний ефект.

Ступінь зв’язування лакосаміду з білками низька, і становить менше 15 %. У зв'язку з цим клінічно значуща взаємодія з іншими препаратами, що зв'язуються з білками, малоймовірна.

Особливості застосування.

Запаморочення

Лікування лакосамідом іноді супроводжується запамороченням, що може призвести до збільшення частоти випадкових ушкоджень та падіння. Тому пацієнтів слід попередити про можливий вплив препарату та рекомендувати бути обережними.

Серцевий ритм та провідність

У ході клінічних досліджень відзначали пролонгацію інтервалу PR під час прийому лакосаміду. Лакосамід слід застосовувати з обережністю пацієнтам із відомими порушеннями серцевої провідності або серйозними серцевими захворюваннями, а саме – інфарктом міокарда або серцевою недостатністю в анамнезі. З особливою обережністю слід застосовувати препарат пацієнтам літнього віку, оскільки у них може бути підвищений ризик серцевих захворювань, або тоді, коли лакосамід слід застосовувати одночасно з препаратами, що спричиняють пролонгацію інтервалу PR.

Під час постреєстраційного моніторингу побічних явищ надходили повідомлення про атріовентрикулярну блокаду другого або вищого ступеня. У плацебо-контрольованих дослідженнях лакосаміду з участю пацієнтів з епілепсією не повідомлялося про фібриляцію або тріпотіння передсердь; однак такі повідомлення надходили під час відкритих досліджень при епілепсії та у ході постреєстраційного моніторингу.

Пацієнтів необхідно ознайомити із симптомами атріовентрикулярної блокади другого чи вище ступенів (наприклад, повільний або нерегулярний пульс, сплутаність або втрата свідомості) та симптомами фібриляції та тріпотіння передсердь (наприклад, посилене серцебиття, швидкий або нерегулярний пульс, задишка). Пацієнтам слід звернутися за медичною допомогою у разі появи таких симптомів.

Суїцидальне мислення та поведінка

Суїцидальне мислення та поведінка спостерігалися у пацієнтів, які отримували протиепілептичні засоби при різних захворюваннях. Мета-аналіз рандомізованих, плацебо-контрольованих клінічних досліджень антиконвульсантів також продемонстрував незначне збільшення ризику появи суїцидального мислення та поведінки. Механізм цього ризику невідомий, а наявні дані не виключають можливості збільшення ризику при застосуванні лакосаміду.

Таким чином, слід контролювати появу у пацієнтів ознак суїцидального мислення та поведінки та призначати, у разі необхідності, відповідне лікування. Слід рекомендувати пацієнтам та особам, які здійснюють нагляд за ними, у разі появи ознак суїцидального мислення та поведінки звертатися за порадою до лікаря.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Ризик, пов'язаний з епілепсією і застосуванням протиепілептичних засобів загалом: у новонароджених дітей жінок з епілепсією частота вроджених вад у 2-3 рази вища, ніж у загальній популяції (приблизно 3 %) при застосуванні усіх протиепілептичних препаратів. Комбінована протиепілептична терапія вагітних жінок супроводжувалася збільшенням частоти вроджених вад у дітей, проте залишається незрозумілим, якою мірою це пов'язано з лікуванням та/або з самим захворюванням. Більше того, у період вагітності не слід переривати ефективну протиепілептичну терапію, оскільки погіршення хвороби може мати серйозні наслідки як для матері, так і для плода.

Ризик, пов'язаний із застосуванням  лакосаміду: немає відповідних даних щодо застосування лакосаміду вагітним жінкам. Дослідження на тваринах (щурах та кролях) не виявили тератогенних ефектів препарату, але спостерігалась ембріотоксичність при введенні препарату у материнських токсичних дозах. Можливий  ризик для вагітних жінок невідомий. Лакосамід не слід застосовувати вагітним жінкам, за винятком тих випадків, коли лікування необхідне (якщо користь для матері явно перевищує можливий ризик для плода). Якщо жінка планує вагітність, то необхідно ретельно зважити доцільність застосування цього препарату.

Годування груддю

Відомостей щодо екскреції лакосаміду у грудне молоко немає. Дослідження на тваринах підтвердили, що лакосамід проникає у грудне молоко. Як застережний захід слід припинити годування груддю на період лікування лакосамідом.

Фертильність

Негативний вплив на фертильність та репродуктивну функцію щурів жіночої та чоловічої статті не спостерігався у дозах, коли вміст речовини у плазмі крові (AUC) приблизно у 2 рази більший, ніж AUC плазми крові людини при застосуванні максимальної рекомендованої дози.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Вімпат^® може незначним або помірним чином впливати на здатність керувати автомобілем або користуватися складною технікою. Лікування цим препаратом може супроводжуватися розвитком запаморочення або затуманення зору. Відповідно, пацієнтам не рекомендується керувати автомобілем або працювати зі складною технікою, доки не буде з’ясована індивідуальна реакція пацієнта на прийом Вімпату^®.

Спосіб застосування та дози.

Вімпат^® застосовувати внутрішньо 2 рази на добу (зазвичай 1 раз вранці та 1 раз ввечері).   Рекомендована   початкова   доза  становить  50  мг  2  рази  на  добу.  Через

1 тиждень дозу слід збільшити до початкової терапевтичної дози 100 мг 2 рази на добу.

Застосування препарату також можна розпочати з одноразової навантажувальної дози – 200 мг, надалі, приблизно через 12 годин,  застосовувати  підтримуючу  дозу  по 100 мг

2 рази на добу (200 мг/добу). Навантажувальну дозу можна застосувати пацієнтам у тих випадках, коли лікар вважає, що швидке досягнення стійкої концентрації лакосаміду у плазмі крові та терапевтичний ефект гарантовані. Введення препарату необхідно здійснювати під наглядом лікаря з урахуванням можливості підвищення частоти побічних реакцій з боку центральної нервової системи (див. розділ «Побічні реакції»). Введення навантажувальної дози не було вивчено при гострих станах, таких як епілептичний статус.

З урахуванням ефективності та переносимості підтримуючу дозу можна збільшувати кожного  тижня  по 50 мг  2  рази  на  добу  до  максимальної  добової дози 400 мг/добу

(200 мг 2 рази на добу). Таблетки можна приймати незалежно від прийому їжі.

Терапію Вімпатом^® можна розпочинати з перорального або внутрішньовенного введення.

Відповідно до сучасної клінічної практики відміняти Вімпат^® рекомендується поступово (знижуючи дозу на 200 мг на тиждень).

Особливі популяції

Застосування пацієнтам літнього віку (від 65 років)

Пацієнтам літнього віку зниження дози не потрібне. Досвід застосування лакосаміду пацієнтам літнього віку з епілепсією обмежений. Для пацієнтів літнього віку необхідно враховувати можливість вікового зниження ниркового кліренсу і підвищення рівня AUC (див. розділи «Застосування пацієнтам із порушенням функції нирок» та «Фармакокінетика»).

Застосування пацієнтам із порушенням функції нирок

Пацієнтам із легким порушенням функції нирок або помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну > 30 мл/хв) корекція дози не потрібна.

Для пацієнтів із легким або помірним порушенням функції нирок можливе застосування навантажувальної дози (200 мг), але надалі титрування дози (> 200 мг на добу) слід проводити з обережністю. Для хворих із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв) та для пацієнтів із термінальною стадією ниркової хвороби рекомендується максимальна доза 250 мг/добу. Таким пацієнтам титрування дози слід проводити з обережністю. Якщо призначено навантажувальну дозу, одноразову  початкову  дозу  – 100  мг   на  добу,  з  наступним   застосуванням по 50 мг

2 рази на добу слід застосовувати протягом першого тижня.

Пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі, рекомендується ввести додатково до 50 % розподіленої добової дози безпосередньо у кінці процедури. Лікування хворих із термінальною хворобою нирок слід проводити обережно, оскільки клінічний досвід застосування препарату таким пацієнтам невеликий і можливе накопичення метаболіту, що не має відомої фармакологічної активності.

Застосування пацієнтам із порушенням функції печінки

Пацієнтам із легким порушенням функції нирок або помірним порушенням функції печінки корекція дози не потрібна. Титрувати дозу таким пацієнтам слід з обережністю, враховуючи можливість супутнього порушення функції нирок. Застосування навантажувальної дози (200 мг) можливе, але надалі титрування дози (> 200 мг на добу) слід проводити з обережністю. Фармакокінетика лакосаміду не вивчалася у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки.

Застосування дітям

Препарат не рекомендується призначати дітям віком до 16 років, оскільки безпеку та ефективність препарату у цих вікових групах не вивчали.

Діти. Застосовувати препарат дітям віком до 16 років не рекомендується, оскільки безпеку та ефективність препарату у цих вікових групах не вивчали.

Передозування.

Симптоми

У ході клінічних досліджень

Клінічно значущих відмінностей між типом побічних реакцій, що спостерігалися у пацієнтів у ході застосування надтерапевтичних доз та побічних реакцій пацієнтів, які застосовували терапевтичні дози, не відзначалося.  

Після  прийому препарату  у  дозі 1200 мг/добу спостерігались клінічні симптоми пов’язані з центральною нервовою системою (запаморочення)  та шлунково-кишковим трактом (нудота, блювання) і минали після зниження дози. Найвища доза передозування, про яку повідомлялося у ході програми клінічної розробки, – прийом 12000 мг препарату разом із кількома іншими антиепілептичними препаратами у токсичних дозах (пацієнт перебував у комі з атріовентрікулярною блокадою; з часом його стан повністю відновився без виникнення стійких ускладнень).

Постреєстраційний період

Після гострого одноразового передозування лакосаміду у діапазоні дозування між 1000 мг і 12000 мг спостерігалися судоми (загальні тоніко-клонічні судоми, епілептичний статус) і порушення провідності серця. Зупинка серця (що призвела до летального наслідку) була зафіксована після гострого передозування лакосаміду у дозі 7000 мг у пацієнтів із ризиком серцево-судинних захворювань.

Лікування

Антидоту лакосаміду не існує. Лікування передозування включає загальні підтримуючі заходи і при необхідності гемодіаліз.

Побічні реакції.

Базуючись на аналізі узагальнених результатів плацебо-контрольованих клінічних досліджень як допоміжної терапії, в яких брали участь 1308 пацієнтів з парціальними нападами, було встановлено, що 61,9 % пацієнтів, рандомізованих у групу лакосаміду, та 35,2 %  пацієнтів, рандомізованих у групу плацебо, мали щонайменше 1 побічну реакцію. Найчастішими побічними реакціями були запаморочення, головний біль, нудота та диплопія. Побічні ефекти препарату найчастіше були незначними або помірно вираженими. Поява деяких з них була дозозалежною, і зменшення дози препарату призводило до їх полегшення. Частота та тяжкість побічних реакцій з боку центральної нервової системи та шлунково-кишкового тракту загалом зменшувалися через деякий час.

Застосування препарату у клінічних дослідженнях при появі побічних ефектів було припинено у 12,2 % випадків порівняно з 1,6 % при застосуванні плацебо. Найчастіше причиною припинення курсу лікування лакосамідом було запаморочення.

Частота побічних реакцій з боку центральної нервової системи (таких як запаморочення) може підвищуватися після застосування навантажувальної дози.

Нижче наведені побічні реакції, що були виявлені у ході клінічних досліджень та постреєстраційного моніторингу побічних реакцій. Частота побічних реакцій оцінювалась   таким   чином:   дуже  часто   (≥1/10),  часто  (≥1/100  до  <1/10),   нечасто

(≥1/1 000 до <1/100), невідома частота (не може бути оцінена за наявними даними). У кожній групі побічні реакції наведені у порядку зменшення їх тяжкості.

З боку кровотворної системи: невідома частота – агранулоцитоз¹.

З боку імунної системи: нечасто – медикаментозна гіперчутливість¹; невідома частота – медикаментозна реакція з еозінофілією та симптомами ураження різних систем органів, МРЕССО) ¹.

З боку нервової системи: дуже часто – запаморочення, головний біль; часто – порушення рівноваги, порушення координації, порушення пам’яті, когнітивний розлад, сонливість, тремор, ністагм, гіпостезія, дизартрія, порушення уваги, парестезія.

Психічні порушення: часто – депресія, стан сплутаної свідомості, безсоння¹; нечасто – агресія¹, ажитація¹, ейфорічний настрій¹, психотичний розлад¹, спроба самогубства¹, суїцидальне мислення¹, галюцинації¹.

З боку органів зору: дуже часто – диплопія; часто – затуманення зору.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: часто – вертиго, шум у вухах.

З боку серця: нечасто – атріовентрикулярна блокада¹, брадикардія¹, фібриляція передсердь¹, тріпотіння передсердь¹.

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто – блювання, запор, метеоризм, диспепсія, сухість у роті, діарея.

З боку гепатобіліарної системи: нечасто – відхилення від норми функціональних показників печінки¹.

З боку  шкіри і підшкірних тканин: часто – свербіж, висипання¹; нечасто – ангіоневротичний набряк¹, кропив’янка¹; невідома частота – синдром Стівенса-Джонсона¹, токсичний епідермальний некроліз¹.

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: часто – м’язовий спазм.

Загальні порушення: часто – порушення ходи, астенія, підвищена втомлюваність, дратівливість, відчуття сп’яніння.

Травми, отруєння та ускладнення процедур: часто – падіння, тріщини шкіри, контузія.

Примітки:

¹ побічні реакції, про які повідомлялося у постмаркетинговий період.

Окремі побічні реакції.

Застосування лакосаміду супроводжується дозозалежним подовженням інтервалу PR. Можливі небажані реакції, пов'язані з подовженням цього інтервалу (атріовентрикулярна блокада, непритомність, брадикардія).

У клінічних дослідженнях пацієнтів з епілепсією атріовентикулярна блокада I ступеня спостерігається нечасто, у 0,7 %,  та 0,5 % при дозі лакосаміду 200 мг та 600 мг відповідно та не спостерігається при дозі лакосаміду 400 мг та плацебі, у пацієнтів, які приймали лакосамід, атріовентикулярна блокада ІІ або вищого ступеня не спостерігалася. Однак про випадки атріовентикулярної блокади ІІ та ІІІ ступенів, асоційованих з лікуванням лакосамідом, повідомлялося під час постреєстраційного нагляду.

У клінічних дослідженнях втрата свідомості виникала нечасто. При цьому частота її появи майже однакова у пацієнтів, які отримували лакосамід (0,1 %), та у пацієнтів, які отримували плацебо (0,3 %).

Під час короткочасних клінічних досліджень про фібриляцію або тріпотіння передсердь не повідомлялося; однак обидва явища спостерігалися у відкритих дослідженнях при епілепсії та у ході постреєстраційного моніторингу.

Відхилення від норми лабораторних показників.

Відхилення від норми показників печінкової функції спостерігалися під час контрольованих досліджень лакосаміду з участю дорослих пацієнтів з нападами парціальних судом, які одночасно приймали від 1 до 3 протиепілептичних препаратів. Підвищення рівня АЛТ до ≥ 3 х ВМН (верхня межа норми) розвинулося у 0,7 % (7/935) пацієнтів, які приймали Вімпат^®, та у 0 % (0/356) пацієнтів групи плацебо.

Поліорганні реакції гіперчутливості.

Повідомлялося про поліорганні реакції гіперчутливості (також відомі як медикаментозні реакції з еозінофілією та симптомами ураження різних систем органів, МРЕССО) у пацієнтів, які приймали деякі протиепілептичні препарати. Ці реакції різнилися за проявами, але у типових випадках супроводжувалися гарячкою та висипаннями та асоціювалися з ураженням різних систем органів, які можуть включати або не включати гепатити або нефрити. Якщо існує підозра на поліорганну реакцію гіперчутливості, прийом лакосаміду слід припинити.

Діти

Частота, тип та тяжкість побічних реакцій у дітей віком від 16 років очікуються подібними до таких у дорослих. Безпеку препарату у дітей віком до 16 років не вивчали. Даних не існує.

Повідомлення щодо підозрюваних побічних реакцій

Повідомлення щодо підозрюванх побічних реакцій після отримання реєстраційного посвідчення є дуже важливим. Це дозволяє постійно спостерігати за співвідношенням користь/ризик препарату. Медичних працівників просять повідомляти про підозрілі побічні реакції.

Термін придатності. 5 років.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці. Не потребує спеціальних умов зберігання.

Упаковка.

По 14 таблеток у блістері. По 1 або 4 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Ейсіка Фармасьютикалз ГмбХ.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності. Источник

Альфред-Нобель-Штр. 10, 40789 Монхайм на Рейні, Німеччина.