І Н С Т Р У К Ц І Я
для медичного застосування препарату
ВАЗАР
(VASAR)
Склад:
діюча речовина:валсартан;
1 таблетка містить валсартану 40 мг або 80 мг, або 160 мг, або 320 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, мікрокристалічна целюлоза, натрію кроскармелоза, повідон, тальк, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний;
суміш:
для 40 мг – Opadry II 85G32407 Yellow (спирт полівініловий, тальк, титану діоксид (Е 171), макрогол 3350, лецитин, заліза оксид жовтий (Е 172));
для 80 мг – Opadry II 85G34643 Pink (спирт полівініловий, тальк, титану діоксид (Е 171), макрогол 3350, лецитин, заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172));
для 160 мг – Opadry II 85G32408 Yellow, (спирт полівініловий, тальк, титану діоксид (Е 171), макрогол 3350, лецитин, заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172));
для 320 мг – Opadry II 85G20236 коричневий (спирт полівініловий, тальк, титану діоксид (Е 171), макрогол 3350, лецитин, барвник Sanset Yellow (Е 110), заліза оксид червоний (Е 172)).
Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Антагоністи ангіотензину ІІ.
Код АТС С09С A03.
Клінічні характеристики.
Показання.
Артеріальна гіпертензія.
Хронічна серцева недостатність.
Постінфарктний стан (у клінічно стабільних пацієнтів з ознаками, симптомами і рентгенологічними даними лівошлуночкової недостатності і/або систолічної дисфункції лівого шлуночка).
Протипоказання. Підвищена чутливість до активної речовини, до арахісу чи сої або до будь-якої з допоміжних речовин. Тяжкі порушення функції печінки, міліарний цироз і холестаз. Тяжке порушення функції нирок (кліренс креатиніну нижче 10 мл/хв). Препарат протипоказаний пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі.
Спосіб застосування та дози.
Артеріальна гіпертензія.
Рекомендована доза становить 80 мг 1 раз на добу. Максимальний терапевтичний ефект спостерігається після 4 тижнів лікування. Для пацієнтів, у яких артеріальний тиск відповідно не коригується, дозу можна збільшити до 160 мг.
У випадку, коли монотерапія Вазаром не проводилася, лікування розпочинають з нижчих доз. Для пацієнтів, які потребують більшого зниження артеріального тиску, рекомендована доза до 320 мг на добу відповідно до переносимості пацієнтом препарату.
Вазар також можна застосовувати з іншими антигіпертензивними агентами. Одночасне застосування діуретиків, наприклад, гідрохлортіазиду, знизить артеріальний тиск у таких пацієнтів.
Хронічна серцева недостатність.
Рекомендована стартова доза становить 40 мг двічі на добу. Дозу слід підвищити до 80 мг або 160 мг або 320 мг двічі на добу з не менш ніж двотижневими інтервалами до досягнення максимальної дози, враховуючи індивідуальну переносимість пацієнтами препарату. У випадку одночасного прийому слід зменшити дозу діуретика. Максимальна доза – 320 мг за два прийоми.
Валсартан можна застосовувати одночасно з іншими ліками, які застосовуються при серцевій недостатності. Проте супутнє застосування інгібіторів АПФ або бета-блокаторів не рекомендується.
У пацієнтів із серцевою недостатністю потрібно постійно контролювати функцію нирок.
Препарат можна застосовувати разом з їжею або без неї, запиваючи рідиною.
Перенесений інфаркт міокарда.
Лікування клінічно стабільних пацієнтів може бути розпочато вже через 12 годин після інфаркту міокарда. Після призначення початкової дози, що становить 20 мг двічі на день, дозу слід підвищувати протягом наступних тижнів до 40 мг або 80 мг, або 160 мг двічі на день. Початкову дозу призначати із застосуванням таблеток 40 мг, які можна розділити на дві частини.
Метою є досягнення максимальної дози, яка становить 160 мг двічі на день. Пацієнтам слід застосовувати дозу 80 мг двічі на день через 2 тижні після початку лікування і максимальну дозу 160 мг двічі на добу – через 3 місяці, зважаючи на індивідуальну переносимість. Метою є досягнення максимальної дози, яка становить 320 мг на добу на 1 або 2 прийоми. Пацієнтам слід застосовувати дозу 320 мг на добу у 2 прийоми – через 3 місяці, зважаючи на індивідуальну переносимість. У випадку симптоматичної гіпотензії або ниркової недостатності необхідно зменшити дозу.
Валсартан можна застосовувати пацієнтам, які отримують інше медикаментозне лікування після перенесеного інфаркту міокарда, наприклад, антикоагулянти, ацетилсаліцилову кислоту, бета-блокатори, статини і діуретики. Одночасне застосування інгібіторів АПФ не рекомендується.
У пацієнтів з інфарктом міокарда в анамнезі необхідно постійно контролювати функцію нирок.
Порушення функції печінки та нирок.
Для пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 10 мл/хв) немає необхідності у корекції дози. Для пацієнтів із зниженням функції печінки від легкого до середнього ступеня, без холестазу, доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг.
Пацієнти літнього віку
Для літніх пацієнтів коригування дози не потрібно.
Побічні реакції. Побічні ефекти, виявлені у клінічних дослідженнях у пацієнтів із серцевою недостатністю, з частотою понад 1 % і ті, що виникають частіше щодо валсартану, ніж до плацебо, наведені нижче.
Частота визначена як: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000).
Можливі такі небажані реакції:
інфекції: часто – вірусні інфекції; нечасті – інфекції верхніх дихальних шляхів, фарингіт, синусит; дуже рідко – гастроентерит, риніт;
з боку кровотворної і лімфатичної системи: часто – нейтропенія; дуже рідко – тромбоцитопенія;
з боку імунної системи: дуже рідко – реакції гіперчутливості, включаючи сироваткову хворобу;
з боку метаболізму: нечасто – гіперкаліємія;
з боку психіки: нечасто – депресія, безсоння, зниження лібідо;
з боку нервової системи: часто – постуральне запаморочення, нечасто – запаморочення; рідко – вертиго; дуже рідко – головний біль;
з боку органів зору: нечасто – кон’юнктивіт;
з боку серцево-судинної системи: часто – ортостатична гіпотензія, нечасто – артеріальна гіпотензія; серцева недостатність; дуже рідко – васкуліт;
з боку дихальної системи: нечасто – кашель;
з боку системи травлення: нечасто – діарея, біль у животі; дуже рідко – нудота;
з боку шкіри: дуже рідко – ангіоневротичний набряк, висип, свербіж;
з боку опорно-рухового апарату: нечасто – біль у спині; дуже рідко – артралгія, міалгія;
з боку сечовивідної системи: дуже рідко – порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність, ниркова недостатність;
загальні порушення: нечасто – слабкість, астенія, набряк.
Результати лабораторних досліджень. У поодиноких випадках валсартан спричиняв зниження рівня гемоглобіну і показника гематокриту. У контрольованих клінічних дослідженнях у 0,8 % і 0,4 % пацієнтів, які приймали валсартан, спостерігалося значне зниження (> 20 %) числа гематокриту і рівня гемоглобіну відповідно. Порівняно з цим у 0,1 % пацієнтів, які отримували плацебо, відзначалося зниження обох параметрів і числа гематокриту, і рівня гемоглобіну.
Нейтропенія спостерігалася в 1,9 % пацієнтів, які лікувалися валсартаном порівняно з 1,6 % пацієнтів, які лікувалися інгібітором АПФ.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією спостерігалося значне підвищення рівня креатиніну в сироватці крові, калію і загального білірубіну відповідно. Повідомлялося про окремі випадки підвищення показників функції печінки у пацієнтів, які лікувалися валсартаном.
Ніякий спеціальний моніторинг лабораторних параметрів не потрібний пацієнтам з есенціальною гіпертензією, які отримують терапію валсартаном.
У пацієнтів із серцевою недостатністю більш ніж на 50 % підвищувався рівень креатиніну в сироватці крові у 3,9 % пацієнтів, які приймали валсартан. У цих пацієнтів спостерігалося підвищення рівня калію в сироватці крові більш ніж на 20 % у 10 % у пацієнтів, які приймали валсартан. У 4,2 % пацієнтів, яких лікували валсартаном, 4,8 % пацієнтів, яких лікували комбінацією валсартану і каптоприлу, та 3,4 % пацієнтів, яких лікували каптоприлом, у постінфарктному періоді спостерігалося збільшення рівня креатиніну в сироватці у 2 рази.
У 16,6 % хворих із серцевою недостатністю спостерігали підвищення рівня азоту сечовини в крові.
Передозування. Внаслідок передозування може розвинутися виражена артеріальна гіпотензія, що може призвести до пригнічення свідомості, колапсу і/або шоку.
Лікування залежить від часу, що минув після прийому препарату і природи та тяжкості симптомів, проте стабілізація гемодинаміки найважливіша. Пацієнт має отримати достатню кількість активованого вугілля. При виникненні гіпотензії пацієнта слід перевести в горизонтальне положення і якомога швидше забезпечити введення сольових розчинів. Валсартан не виводиться шляхом діалізу через сильне зв’язування з білками плазми.
Застосування у період вагітності або годування груддю. Блокатори ангіотензину ІІ можуть спричинити вади розвитку плода, дія яких подібна до дії інгібіторів АПФ на плід. Повідомлялос, що інгібітори АПФ спричиняють вади розвитку і смерть плода при застосуванні у ІІ і ІІІ триместрі вагітності. Валсартан не слід застосовувати вагітним жінкам. У випадку, якщо жінка завагітніла у період лікування, застосування валсартану слід припинити якнайшвидше.
Невідомо, чи валсартан виділяється в грудне молоко. Валсартан виділявся у молоко у щурів. Матерям у період годування груддю не слід застосовувати валсартан.
Діти. Безпека і ефективність валсартану для дітей не встановлені.
Особливості застосування. Пацієнти, які мають втрату рідини або порушення натрієвого обміну.
У пацієнтів зі зменшеним об’ємом циркулюючої крові та зниженим рівнем натрію, наприклад, у тих, які отримують високі дози діуретиків, після початку лікування валсартаном у поодиноких випадках може виникати симптоматична гіпотензія. Нестачу натрію або об’єму крові слід відкоригувати до початку лікування валсартаном, наприклад, шляхом зниження дози діуретика.
Стеноз ниркової артерії.
У пацієнтів з двобічним стенозом ниркової артерії і у пацієнтів з єдиною ниркою та стенозом ниркової артерії безпека застосування валсартану не доведено.
Короткочасне застосування валсартану 12 пацієнтам з вторинною реноваскулярною гіпертензією унаслідок стенозу ниркової артерії не призвело до будь-яких значимих змін ниркової гемодинаміки, сироваткового креатиніну або азоту сечовини крові (АСК, BUN). Проте як запобіжний захід рекомендується спостереження. Адже інші препарати, що діють на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, можуть підвищувати рівень азоту сечовини крові і сироваткового креатиніну у пацієнтів зі стенозом ниркових артерій.
Трансплантація нирки.
Немає даних про безпечність застосування валсартану пацієнтам із нещодавно проведеною трансплантацією нирки.
Первинний гіперальдостеронізм.
Валсартан не слід застосовувати пацієнтам з первинним гіперальдостеронізмом, адже захворювання вражає ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.
Аортальний і мітральний стеноз, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія
Як і з іншими вазодилятаторами, слід бути особливо уважним при застосуванні препарату для пацієнтів з аортальним і мітральним стенозом або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.
Порушення функції нирок.
Для пацієнтів з порушеною функцією нирок з кліренсом креатиніну менше 10 мл/хв у корекції дози немає потреби.
Порушення функції печінки.
Слід бути обережним при застосуванні валсартану пацієнтам з нехолестатичним пошкодженням печінки від легкого до середнього ступеня. Доза валсартану не має перевищувати 80 мг.
Нещодавно перенесений інфаркт міокарда.
Клінічні переваги одночасного застосування каптоприлу і валсартану не підтверджено. Проте ризик побічних ефектів вищий порівняно з лікуванням препаратами окремо. Тому одночасне застосування даних препаратів не рекомендується.
Слід бути обережним, починаючи лікування пацієнтів з інфарктом міокарда. Оцінка пацієнтів з інфарктом міокарда в анамнезі має завжди включати аналіз функції нирок.
Застосування валсартану пацієнтами з інфарктом міокарда часто супроводжується деяким зниженням артеріального тиску, але немає потреби припиняти лікування через симптоматичну гіпотензію, що виникла після застосування рекомендованих доз препарату.
Серцева недостатність.
Клінічні переваги потрійної комбінації інгібітора АПФ, бета-блокатора і валсартану не були підтверджені у пацієнтів із серцевою недостатністю. Дане поєднання препаратів може підвищувати ризик виникнення побічних ефектів і тому не показане.
Застосування валсартану для пацієнтів із серцевою недостатністю часто спричиняє зниження артеріального тиску, але немає потреби у припиненні лікування через тривалу симптоматичну гіпотензію, що виникає після прийому рекомендованої дози препарату.
У пацієнтів зі зниженою нирковою функцією, пов’язаною з дією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, пацієнти з тяжкою серцевою недостатністю), лікування інгібіторами АПФ супроводжувалось олігурією і/або прогресивним підвищенням азоту сечовини крові, у поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю. Через те що валсартан є антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ, він інгібує ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, і таким чином не можна виключити зв’язок між вживанням валсартану і порушенням функції нирок.
Не слід застосовувати даний препарат пацієнтам з рідкою вродженою непереносимістю галактози, недостатності лактази або глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Дослідження щодо впливу на здатність керувати автомобілем і працювати з механізмами не проводилися. Під час керування автомобілем і роботи з такими механізмами слід зважати на можливість виникнення запаморочення і сонливості.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Під час одночасного застосування калієвих добавок, калійзберігаючих діуретиків, сольових добавок, що містять калій, або інших лікарських препаратів, які можуть підвищувати рівень калію (гепарин тощо), слід бути обережними і часто вимірювати концентрації калію.
Не спостерігалося жодних взаємодій, що мали клінічну значимість, при прийманні препаратів, які часто застосовуються для лікування пацієнтів з гіпертензією: циметидину, варфарину, фуросеміду, дигоксину, атенололу, індометацину, гідрохлоротіазиду, амлодипіну і глібенкламіду.
Інші антигіпертензивні засоби можуть підвищувати антигіпертензивні ефекти валсартану.
Під час одночасного застосування інгібіторів АПФ було повідомлено про оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові і токсичні ефекти. Досвід щодо одночасного застосування валсартану і літію відсутній. У випадку конкурентного застосування рекомендується моніторинг концентрації літію у сироватці крові.
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), у тому числі ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г на добу.
Тривале застосування НПЗЗ може зменшити антигіпертензивну дію антагоністів ангіотензину ІІ. НПЗЗ та антагоністи ангіотензину ІІ мають адитивний ефект на підвищення рівня сироваткового калію і можуть призвести до порушення функції нирок. Цей ефект зазвичай має оборотний характер. Рідко можливий розвиток гострої ниркової недостатності, зокрема у хворих з уже порушеною функцією нирок – зневоднених пацієнтів та осіб літнього віку.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) є ангіотензин ІІ, що утворюється з ангіотензину І внаслідок дії АПФ. Ангіготензин ІІ зв’язується зі специфічними рецепторами, розміщеними на клітинних мембранах багатьох тканин. Він має широкий спектр фізіологічних ефектів, що включають, як пряме, так і непряме залучення у регуляції артеріального тиску. Як вазоконстриктор, ангіотензин ІІ зумовлює прямий пресорний ефект. Також він знижує виведення натрію з організму і стимулює секрецію альдостерону.
Валсартан є пероральним активним специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ (Ang II). Вибірково впливає на підтип рецепторів АТ1, які відповідають за дію ангіотензину ІІ. Підвищена коцентрація ангіотензину ІІ у плазмі крові після блокади рецепторів АТ1 валсартаном може спричинити до розблокування рецепторів АТ2, які врівноважують ефекти рецепторів АТ1. Кількість побічних ефектів, пов’язаних із брадикініном, не збільшується. Валсартан впливає на серцево-судинну регуляцію, не зв’язується і не блокує інші гормональні рецептори чи іонні канали.
Антигіпертензивний ефект відзначається протягом 2-х годин, і максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4–6 годин після прийому разової дози. Антигіпертензивний ефект триває понад 24 години після застосування препарату. Під час повторного прийому максимальне зниження артеріальтного тиску будь-якою дозою, зазвичай досягається протягом 2–4 тижнів і утримується протягом тривалого лікування. Додаткове зниження артеріального тиску досягається поєднанням валсартану з гідрохлоротіазидом.
Раптове припинення прийому валсартану не супроводжується симптомом рикошету або іншими небажаними клінічними явищами.
Зважаючи на коефіцієнт загальної смертності після інфаркту міокарда, ефективність валсартану така ж, як і каптоприлу. Коефіцієнт загальної смертності був подібний у групах пацієнтів, які отримували валсартан (19,9 %), каптоприл (19, 5%) і валсартан+каптоприл (19,3 %). Одночасне застосування каптоприлу і валсартану не призводило до додаткових позитивних наслідків порівняно з застосуванням тільки каптоприлу. Не виявлено ніяких відмінностей між валсартаном і каптоприлом щодо індексу загальної смертності на основі статі, віку, раси, лікування, отриманого на початку інфаркту міокарда або основного захворювання.
Фармакокінетика. Після перорального застосування валсартан швидко абсорбується, хоча кількість препарату, що всмоктується, коливається у широких межах. Середня абсолютна біодоступність для валсартану – 23 %. Валсартан виявляє мультиекспоненційну кінетику розпаду (t1/2α< 1 години і t1/2β близько 9 годин).
Фармакокінетика препарату у випробуваному діапазоні дози лінійна. Немає жодних змін у кінетиці валсартану при повторному призначенні, проте спостерігається незначна кумуляція при дозуванні 1 раз на добу. Концентрація препарату у плазмі чоловіків і жінок практично однакова.
Валсартан міцно зв’язується з білками сироватки крові (94–97 %), здебільшого сироватковим альбуміном. Стійкий об’ємний режим поширення становить приблизно 17 л. Кліренс плазми відносно низький (близько 2 л/год) порівняно з печінковим кровотоком (близько 30 л/год). Валсартан виводиться у незміненому стані в основному жовчю та сечею. При нормальній швидкості клубочкової фільтрації (120 мл/хв) нирковий кліренс складає приблизно 30 % загального кліренсу плазми. Гідроксильні метаболіти були ідентифіковані у сироватці на низьких рівнях (менш ніж 10 % від AUC). Гідроксиметаболіт фармакологічно не ефективний. Після перорального застосування 83 % препарату виводиться з калом і 13 % – з сечею в основному у незміненому вигляді.
При одночасному прийомі препарату разом з їжею індекс AUC валсартану знижений на 48 %, але через 8 годин після застосування, рівень препарату у плазмі відповідає рівню при застосуванні без їжі. Зниження показника AUC, не пов’язане з клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту.
Основні оцінки максимальної концентрації і часу напіввиведення валсартану у пацієнтів із серцевою недостатністю подібні до відповідних показників у здорових добровольців. Значення AUC і Сmax для валсартану майже пропорційні до дози в діапазоні клінічного дозування (від 40 до 160 мг двічі на добу). Коефіцієнт накопичення становить приблизно 1,7. Очевидний кліренс валсартану після перорального прийому становить близько 4,5 л/год. Вік не впливає на кліренс у пацієнтів із серцевою недостатністю.
Особи літнього віку.
Вищу системну експозицію валсартану було виявлено в деяких осіб літнього віку порівняно з молодими особами, проте клінічна значимість не була підтверджена.
Порушення функції нирок.
Як і очікувалось, при нирковому кліренсі лише 30 % загального кліренсу плазми для сполуки жодного зв’язку між функцією нирок і системною експозицією до валсартану не було виявлено. Тому коригування дози не обов’язкове для пацієнтів з порушенням ниркової функції (кліренс креатиніну >10 мл/хв). Щодо пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну <10 мл/хв) і пацієнтів на діалізі немає ніякої інформації. Проте валсартан міцно зв’язується з протеїнами – і виведення шляхом діалізу малоймовірне.
Порушення функції печінки.
У випробуванні фармакокінетики у пацієнтів з печінковою дисфункцією від легкого до середнього ступеня тяжкості експозиція валсартану була збільшена приблизно вдвічі порівняно із показниками у здорових добровольців. Інформації щодо пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки немає.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки 40 мг: овальні, жовті, двоопуклі таблетки з плівковим покриттям, з логотипом «V» з одного боку і лінією розлому з іншого;
таблетки 80 мг: круглі, рожеві, двоопуклі таблетки з плівковим покриттям, з логотипом «V» з одного боку і лінією розлому;
таблетки 160 мг: овальні, жовті, двоопуклі таблетки з плівковим покриттям, з логотипом «V» з одного боку і лінією розлому з іншого;
таблетки 320 мг: овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричневого кольору, з логотипом «V» з одного боку і лінією розлому з обох боків.
Термін придатності. Для дозування 40 мг, 80 мг, 160 мг – 4 роки;
Для дозування 320 мг – 2 роки.
Умови зберігання. Зберігати у сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 ºС. Зберігати в місцях недоступних для дітей.
Упаковка. По 30 або 90 таблеток в упаковці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. Актавіс ЛТД, Мальта.
Місцезнаходження. Источник
ВLB016, Булебел Індастріал будинок, м. Зейтун, Мальта.