ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Зокардіс® 30 мг

(Zocardis® 30 mg)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: zofenopril;[1(R*),2a,4a]-[3-(бензоїлтіо)-2-метил-1-оксопропіл]-4-(фенілтіо)-L-проліну кальцієва сіль (2:1);

основні фізико-хімічні властивості: білі овальні таблетки, вкриті оболонкою, знасічкою для поділу з обох боків;

склад: 1 таблетка, вкрита оболонкою, містить зофеноприлу кальцію 30 мг, що відповідає 28,7 мг зофеноприлу;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид високодисперсний, магнію стеарат, гіпромелоза, титану діоксид, макрогол 400, макрогол 6000.

Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Код АТС С 09АА.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Результатом дії зофеноприлукальцію є пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи плазми, що приводить до зменшення впливу ангіотензину ІІ на судини та до зменшення секреції альдостерону. За рахунок останнього збільшується концентрація калію у сироватці крові та збільшується втрата рідини та натрію. Активність плазмовогоангіотензину ІІ пригнічується протягом 24 годин на 53,4% та 74,4% після застосування одноразової дози зофеноприлу кальцію, яка становить 30 мг та 60 мг відповідно. В результаті інгібування ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) підвищується активність циркулюючої та локальної калікреїн-кінінової системи, що сприяє периферичній вазодилатації з активацією простагландинової системи. Ухворих на гіпертензію застосування препарату приводить до зниження кров’яноготиску у положенні лежачи та стоячи приблизно однаковою мірою, за відсутності компенсаторного збільшення частоти серцевого ритму. Системний судинний опір зменшується після застосування зофеноприлу. У деяких пацієнтів оптимальне зниження артеріального тиску відбувається протягом декількох тижнів лікування. Раптове припинення терапії не призводить до швидкого підвищення артеріального тиску. Клінічний ефект, який досягається після раннього застосування зофеноприлу при інфаркті міокарда, може бути пов’язаний з багатьма факторами, такими як зниження плазмового рівня ангіотензину ІІ (таким чином обмежується процес вентрикулярного ре моделювання, який негативно впливає на прогноз життя пацієнта) та підвищення плазмових/клітинних концентрацій речовин-дилататорів (простагландин-кінінова система).

Фармакокінетика. Зофеноприл кальцію є проліками, оскільки активним інгібітором АПФ є зофеноприлат. Зофеноприл кальцію швидко іповністю абсорбується при пероральному прийомі та майже повністю перетворюється у зофеноприлат, максимальна концентрація якого у крові досягається через 1,5години після перорального прийому зофеноприлу. Кінетика одноразової дози єлінійною в інтервалі доз 10 – 80 мг зофеноприлу. Застосування протягом 3 тижнів 15-60 мг зофеноприлу на добу не призводить до його кумуляції. Наявність їжі втравному тракті понижує швидкість, але не ступінь абсорбції. Площа під кривою (AUC) зофеноприлату майже ідентична в стані натще та після їди. Зв’язування збілком плазми дорівнює 88%. В сечі людини були виявлені 8 метаболітів зофеноприлу кальцію, основним метаболітом є зофеноприлат (22%). Періоднапів виведення зофеноприлату - 5,5 години. Після перорального прийомузофеноприлу кальцію він виводиться у вигляді зофеноприлату через нирки – 69% із фекаліями – 26%, що вказує на два шляхи елімінації. Для пацієнтів похилого віку коригувати дозу препарату не потрібно, якщо функція нирок залишається нормальною. При незначному порушенні функції нирок (кліренс креатині ну > 45мл/хв) виведення зофеноприлату відбувається з тією ж швидкістю, що і при нормальній функції нирок. У пацієнтів з помірним або тяжким порушенням функції нирок (кліренс 7- 44 мл/хв) швидкість виведення знижена приблизно на 50% від нормальної, тому таким пацієнтам слід призначати половину звичайної дози. У пацієнтів з термінальною стадією захворювання нирок, які знаходяться нагемодіалізі, швидкість виведення зофеноприлату знижена до 25 % від нормальної, тому їм слід призначати четверту частину звичайної дози препарату. Пацієнтам з порушенням функції печінки помірного або середнього ступеня тяжкості слід призначати половину дози, яка призначається пацієнтам з нормальною функцією печінки. Даних щодо фармакокінетики препарату у пацієнтів з тяжкою дисфункцією печінки немає, тому цій категорії хворих він протипоказаний.

Показання для застосування. Лікування есенціальної гіпертензії легкогота середнього ступеня тяжкості; лікування хворих на гострий інфаркт міокарда уперші 24 години з ознаками або симптомами (або без них) серцевої недостатності зі стабільною гемодинамікою за умови, що їм не проводили тромболітичну терапію.

Спосіб застосування та дози. Зокардіс^® 30 мг приймають незалежно від прийому їжі. Дозування повинно добиратися відповідно до терапевтичної відповідної реакції пацієнта.

Гіпертензія. Дозу препарату добирають індивідуально, залежно від рівня артеріального тиску, перед прийомом наступної дози. Підвищення дози проводиться з інтервалом чотири тижні.

Пацієнти без водного і сольового виснаження. Лікування розпочинають з дози 15 мг (½ таблетки, вкритої оболонкою, препарату Зокардіс^® 30 мг) 1 раз на добу та підвищують дозу до оптимального кров’яного тиску. Звичайно ефективна доза дорівнює 30 мг на добу. Максимальна доза становить 60 мг на добу, яку можна прийняти за один раз або розділити на 2 прийоми. За необхідності можуть бути добавлені іншіантигіпертензивні препарати, наприклад діуретики.

Пацієнти з підозрою на водне і сольове виснаження. Початкова терапія інгібіторами АПФ потребує коригування сольового та водного дефіциту та припинення терапії діуретиками протягом двох-трьох діб до початку прийому препарату. Лікування розпочинають з дози 15 мг (½ таблетки, вкритої оболонкою, препарату Зокардіс^® 30 мг) на добу, якщо це неможливо, то слід розпочинати з дози 7,5 мг (1 таблетка, вкрита оболонкою, використовують препарат Зокардіс^® 7,5 мг). За пацієнтами з високим ризиком розвитку тяжкої гострої гіпотензії слід уважно спостерігати, віддаючи перевагу стаціонарним умовам перебування хворого доти, доки не буде досягнутий максимальний ефект від застосування першої дози, і кожного разу, коли збільшують дозу інгібітору АПФ або діуретика. Все це стосується хворих настенокардію або з цереброваскулярними захворюваннями, в яких надмірнагіпотензія може приводити до інфаркту міокарда чи до інсульту.

Дозування для пацієнтів з нирковими порушеннями абоякі знаходяться на гемодіалізі. Пацієнтам з незначними нирковими порушеннями (кліренс креатині ну > 45 мл/хв) призначають такі ж дози Зокардісу^® 30мг, як і пацієнтам з нормальною функцією нирок. Пацієнтам з помірним або тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатині ну < 45 мл/хв) Зокардіс^® 30мг призначають у половинній терапевтичній дозі 1 раз на добу. Початкова дозадля пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі, становить четверту частину дози, яку призначають хворим з нормальною функцією нирок.

Дозування для пацієнтів похилого віку. Пацієнти похилого віку з нормальним кліренсом креатині ну не потребують коректування дози. Хворим з пониженим кліренсом креатині ну (менше 45 мл/хв) рекомендується прийом половинної добової дози. Кліренс креатині ну може бути підрахований, виходячи з рівня креатині ну сироватки за такою формулою:

Наведена формула дозволяє вирахувати кліренскреатині ну для чоловіків. Для жінок отримане значення, слід помножити на 0,85.

Дозування для пацієнтів з порушеною функцією печінки. Для пацієнтів з незначним або помірним порушенням функції печінки початкова доза Зокардісу^® 30 мг становить половину дози, яку призначають пацієнтам з нормальною функцією печінки. Пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки Зокардіс^® 30 мг протипоказаний.

Гострий інфаркт міокарда.

Лікування Зокардісом^® 30 мг слід розпочинати протягом 24 годин після появи перших симптомів інфаркту міокарда та продовжувати протягом шести тижнів. Слід застосовувати таку схему дозування:

1 та 2 доба: 7,5 мг кожні 12 годин (1 таблетка, вкрита оболонкою, використовують препарат Зокардіс^® 7,5);

3 та 4 доба: 15 мг кожні 12 годин (½ таблетки, вкритої оболонкою, препарату Зокардіс^® 30 мг);

з 5-ї доби та далі: 30 мг кожні 12 годин (1таблетка, вкрита оболонкою, препарату Зокардіс^® 30 мг).

У випадку низького систолічного тиску (<= 120 ммрт. ст.) на початку лікування та протягом наступних трьох діб після розвитку інфаркту добову дозу підвищувати не слід. У випадку гіпотензії (<= 100 ммрт. ст.) лікування продовжують, застосовуючи дозу, яку призначали раніше. Увипадку тяжкої гіпотензії (<= 90 мм рт. ст. при двох послідовних вимірахтиску з проміжком не менше однієї години) прийом Зокардісу^® 30 мгслід припинити. Через 6 тижнів лікування, після аналізу стану пацієнта, лікування припиняють у хворих без ознак лівошлуночкової дисфункції або серцевої недостатності. Якщо ці ознаки залишились, лікування можна продовжувати протягом тривалого часу. Слід також застосовувати відповідне стандартне лікування, такеяк лікування нітратами, ацетил саліциловою кислотою або b-адрено блокаторами.

Дозування для пацієнтів похилого віку. Зокардіс^®30 мг слід застосовувати з обережністю для лікування хворих на інфаркт міокарда старше 75 років.

Дозування для пацієнтів з нирковими порушеннями абодля тих, які знаходяться на гемодіалізі. Ефективність і безпека застосуванняЗокардісу^® 30 мг при лікуванні хворих на інфаркт міокарда та з нирковими порушеннями або тих, які знаходяться на гемодіалізі, не були встановлені, тому призначати Зокардіс^® 30 мг таким пацієнтам не слід.

Дозування для пацієнтів з порушеною функцією печінки. Ефективність і безпека застосування Зокардісу^® 30 мг при лікуванні хворих на інфаркт міокарда та з порушенням функції печінки не були встановлені, тому призначати Зокардіс^® 30 мг таким пацієнтам не слід.

Побічна дія. Далі наведені всі небажані прояви, якіспостерігались у пацієнтів при застосуванні Зокардісу^® 30 мг під час клінічних випробувань.

Під час застосування Зокардісу^® 30 мгслід пам’ятати про такі нижченаведені небажані реакції, які спостерігались узв’язку з терапією інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ).

Серцево-судинна система. Тяжка гіпотензіяспостерігалась після початку терапії або збільшення дози. Вона особливо часто зустрічається в окремих групах ризику, які наведені в розділі “Особливості застосування”. Можуть виникнути такі симптоми, як запаморочення, відчуття слабкості, порушення зору, зрідка з порушенням свідомості (синкопе). У зв’язкуз гіпотензією внаслідок прийому інгібіторів АПФ повідомлялось про індивідуальні випадки тахікардії, відчуття серцебиття, аритмій, стенокардії, інфаркту міокарда, тимчасових ішемічних нападів і внутрішньо мозкових крововиливів. Повідомлялось про поодинокі випадки периферичного набряку, ортостатичноїгіпотензії і болю в ділянці грудної клітки. Кістково-м’язова система. Можуть зрідка зустрічатись міальгія і м’язові судоми. Ниркова система. Може виникнути або посилитись ниркова недостатність. Повідомлялось про гостру ниркову недостатність. Дихальна система. Добре відомо, що інгібітори АПФ спричинюють кашель у значної кількості пацієнтів. Нечасто повідомляється про задишку, синусит, риніт, глосит, бронхіт і бронхоспазм. Наслідком небажаної дії інгібіторів АПФ, у незначної кількості пацієнтів, може бути поява ангіо невротичного набряку обличчя і орофарингеальних тканин. У поодиноких випадках ангіо невротичнийнабряк, який охоплював верхні дихальні шляхи, спричинював їх обструкцію, що призводило до летального кінця. У цих випадках слід негайно надати хворому медичну допомогу, яка включає негайне підшкірне введення 0,3-0,5 мл адреналіну і негайне внутрішньо венне краплинне введення адреналіну 1 мг/мл (розведення провести згідно з інструкцією) при ретельному контролі ЕКГ та артеріального тиску. Пацієнта слід госпіталізувати, наглядати за ним не менше 12-24 годин і не виписувати до повного зникнення симптомів. Травний тракт. Може зустрічатися нудота, біль у животі, блювання, пронос, запор, сухість у роті. Були описані окремі випадки холестатичної жовтухи, гепатиту, панкреатиту і непрохідності кишечнику, пов’язані з інгібіторами АПФ. Шкіра та придатки. Іноді можуть зустрічатися алергічні та реакції гіпер чутливості, такі як висип, свербіж, кропив’янка, мультиформна еритема, синдром Стівенса – Джонсона, токсичнийнекроліз епідермісу, псоріазоподібний висип, алопеція. Це може супроводжуватися гарячкою, міалгією, артралгією, еозинофілією та/або підвищенням титру антиядерних антитіл (ANA). Нервова система. Іноді спостерігається головний біль, запаморочення, слабкість; нечасто – депресія, зміна настрою, порушення сну, парестезії, імпотенція, порушення рівноваги, сплутаність свідомості, шум увухах, порушення зору (нечітке зображення) та порушення смакових відчуттів. Лабораторні параметри. Може спостерігатися збільшення сечовини у крові такреатині ну плазми, яке є оборотним після відміни препарату, особливо за наявності ниркової недостатності, тяжкої серцевої недостатності іреноваскулярної гіпертензії. У деяких пацієнтів спостерігалось зменшення гемоглобіну, гематокриту, кількості тромбоцитів і лейкоцитів. Були повідомлення про випадкиагранулоцит озу та панцитопенії. Є відомості про розвиток гемолітичної анемії ухворих з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Також повідомлялось про підвищення рівнів ферментів печінки та білірубіну у сироватці. Загальні явища. Нечасто зустрічаються підвищена пітливість, припливи крові та порушення сечовипускання.

Протипоказання. Гіпер чутливість до зофеноприлу кальцію або доіншого інгібітору АПФ або до одної із допоміжних речовин, які входять до складу препарату; ангіо невротичний набряк в анамнезі, пов’язаний з попереднім лікуванням інгібітором АПФ; спадковий або ідіопатичний ангіо невротичний набряк; тяжкий ступінь порушення функції печінки; вагітність; період годування груддю; білатеральний ренальний артеріальний стеноз чи однобічний у разі наявності однієї нирки. Безпека та ефективність застосування Зокардісу^® 30 мгпри лікуванні дітей не встановлені, тому його не слід призначати дітям.

Передозування. Симптомами передозування є тяжка гіпотензія, шок, ступор, брадикардія, електролітні порушення та ниркова недостатність. Після передозування хворий повинен знаходитись під пильним наглядом лікаря, бажано у відділенні інтенсивної терапії. Слід часто контролю вати електроліти такреатинін сироватки. Терапевтичні заходи залежать від природи та тяжкості симптомів. Якщо передозування виникло недавно, то необхідно промити шлунок, призначити активоване вугілля та натрію сульфат. Якщо у хворого спостерігаєтьсягіпотензія, то призначають рідини для збільшення об’єму плазми та/абоангіотензин ІІ. За наявності брадикардії призначають атропін, а за необхідності використовують штучний водій ритму. Інгібітори АПФ можуть бути видалені з циркуляції за допомогою гемодіалізу. Не використовувати полі акрилонітрильнімембрани з високою пропускною здатністю.

Особливості застосування. Гіпотензія. Зокардіс^® 30 мг, як і інші інгібітори АПФ, може спричинювати різке падіння артеріального тиску, особливо після першої дози. Найбільш імовірна поява гіпотензії у пацієнтів з водним виснаженням внаслідок терапії діуретиками, дієти з обмеженням солі, внаслідок діалізу, діареї чи блювання. Про це повідомлялось, головним чином, стосовно пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю з пов’язаною із цим нирковою недостатністю або без неї. Більш імовірний розвиток гіпотензії у пацієнтів, які приймають високу дозу петльових діуретиків, у хворих з гіпонатріємєю або з функціональними порушеннями нирок. Таким пацієнтам слід призначати лікуванняЗокардісом^® 30 мг під пильним медичним наглядом, найкраще у стаціонарних умовах, починаючи з низьких доз і обережно добираючи подальшу дозу. Якщо є можливим, то лікування діуретиками слід тимчасово припинити. Цейпідхід також є можливим для лікування хворих на стенокардію або зцереброваскулярною недостатністю, у яких надмірна гіпотензія може привести до інфаркту міокарда чи до інсульту. Лікування гіпотензії описано в розділі“Передозування”. Гіпотензія при гострому інфаркті міокарда. ЛікуванняЗокардісом^® 30 мг не повинно розпочинатись у хворих на гострий інфаркт міокарда, якщо існує ризик додаткової серйозної гемодинамічноїнедостатності внаслідок лікування вазодилататором. Такими є пацієнти із систолічним артеріальним тиском < 100 мм рт. ст. або із кардіогенним шоком. Лікування Зокардісом^® 30 може в них призвести до тяжкої гіпотензії. У випадку персистуючої гіпотензії (систолічний артеріальний тиск < 90 ммрт. ст більше 1 години) лікування Зокардісом^® 30 мг слід припинити. Пацієнтам з тяжкою серцевою недостатністю після гострого інфаркту міокардаЗокардіс^® 30 мг слід призначати тільки у випадку, коли гемодинамікапацієнта є стабільною. Хворі на гострий інфаркт міокарда та з порушенням функції печінки. У зв’язку з відсутністю даних про ефективність і безпекуЗокардіс^® 30 мг цій категорії пацієнтів призначати його не слід. Пацієнти похилого віку. Зокардіс^® 30 мг слід застосовувати з обережністю для лікування хворих на інфаркт міокарда старше 75 років. Хворі нареноваскулярну гіпертензію. Існує підвищений ризик тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності при лікуванні інгібіторами АПФ хворих на реноваскулярнугіпертензію за наявності білатерального стенозу та стенозу артерії у хворих зєдиною ниркою. Лікування діуретиками може бути сприятливим фактором. Зниження функції нирок може супроводжуватись лише незначними змінами рівня креатині ну у сироватці крові навіть у пацієнтів із однобічним ренальним стенозом. Якщо ж є абсолютно необхідним застосування інгібіторів АПФ, то лікування Зокардісом^®30 мг слід починати у стаціонарі під суворим медичним наглядом, розпочинати з низьких доз і поступово їх збільшувати. Лікування діуретикамислід тимчасово припинити перед початком терапії Зокардісом^® 30 мг іпротягом перших декількох тижнів терапії слід ретельно слідкувати за ренальноюфункцією. Пацієнти з ренальною недостатністю. Зокардіс^® 30 мг слід застосовувати з обережністю для лікування пацієнтів з нирковою недостатністю, оскільки вони потребують знижених доз. Під час терапії слід проводити ретельний контроль ренальної функції. Є повідомлення про ниркову недостатність, пов’язануз інгібіторами АПФ, головним чином у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або у пацієнтів із захворюваннями нирок, у тому числі і при стенозі ниркової артерії. У деяких пацієнтів без явної, вже існуючої ниркової патології, збільшувались показники сечовини та креатині ну крові, особливо якщо одночасно застосовували діуретики. Тому може бути потрібним зменшення дози інгібітору АПФта/або припинення прийому діуретика. Рекомендується здійснювати ретельний контроль ниркової функції протягом перших декількох тижнів терапії. Ефективність і безпека Зокардісу^® 30 мг для хворих на інфаркт міокарда і з нирковими порушеннями не була встановлена. Тому за наявності ниркових порушень (креатинін сироватки => 2,1 мг/дц і протеїнурія => 500мг на добу) і інфаркту міокарда Зокардіс^® 30 мг застосовувати неслід. Пацієнти, які знаходяться на гемодіалізі. У пацієнтів, які лікуються інгібіторами АПФ та які знаходяться на гемодіалізі з використаннямполі акрилонітрильних мембран з високою пропускною спроможністю, є імовірним розвиток анафілактоїдних реакцій, таких як набряк обличчя, приплив крові, гіпотензія і задишка протягом перших декількох хвилин гемодіалізу. Рекомендується використовувати альтернативну мембрану або альтернативний антигіпертензивнийпрепарат. Ефективність і безпека Зокардісу^® 30 мг для лікування хворих на інфаркт міокарда, які знаходяться на гемодіалізі, не була встановлена, тому таким пацієнтам призначати Зокардіс^® 30 мг неслід. Пацієнти, яким проводиться видалення ліпідів низької щільності. У пацієнтів, які приймають інгібітор АПФ і яким проводиться видалення ліпідів низької щільності за допомогою декстрану сульфату, можуть розвинутисьанафілактичні реакції, подібні до тих, які спостерігаються у пацієнтів, яким проводитьсягемодіаліз із застосуванням мембран з високою пропускною здатністю. Таким пацієнтам рекомендується застосування антигіпертензивного препарату іншого класу. Анафілактичні реакції під час десенсибілізації або після укусів комах. Зрідка у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час десенсибілізації абопісля укусів комах розвивались анафілактичні реакції, які загрожують життю. Таких реакції уникають, тимчасово утримуючись від терапії інгібітором АПФ перед десенсибілізацією. Трансплантація нирки. Клінічний досвід щодо лікуванняЗокардісом^® 30 мг хворих з недавньою пересадкою нирки відсутній. Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмомзвичайно не реагують на інгібітори АПФ. Тому застосування їх не рекомендується. Гіперкаліємія. Під час лікування інгібітором АПФ може розвинутисьгіперкаліємія, особливо при порушенні ниркової функції та/або серцевій недостатності. Калієві добавки або калійзберігаючі діуретики, як правило, не рекомендують, оскільки вони можуть призвести до значного підвищення рівня каліюу плазмі. Якщо застосування таких препаратів є необхідним, то рекомендують проводити частий контроль рівня калію у плазмі. Аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія. Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю для лікування хворих з обструкцією висхідного тракту лівого шлуночка. Хірургія/Анестезія. Інгібітори АПФ можуть спричинювати гіпотензію і навіть шоковий стан у пацієнтів, яким проводяться порожнинні операції або під час анестезії. Якщо неможливо відмовитись від інгібітору АПФ, то слід ретельно контролю вати інтраваскулярний та плазмовий об’єм. Нейтропенія/Агранулоцит оз. Ризик появи нейтропенії пов’язаний із дозою і залежить від клінічного статусу пацієнта. Нейтропенія рідко розвивається у пацієнтів з неускладненою формою захворювання, але може зустрічатись у пацієнтів з невеликим ступенем ниркових порушень, особливо у випадках, пов’язаних із колагенозами, наприклад із системним червоним вовчаком, склеродермією, а також при лікуванні імунодепресантами. Пацієнтам з імуносупресією або ауто імунними захворюваннямизофеноприл кальцію слід призначати з обережністю. У таких випадках слід проводити регулярний контроль крові. Нейтропенія та агранулоцит оз зникають після відміни інгібітору АПФ. Псоріаз. Інгібітори АПФ слід з обережністю застосовувати для лікування хворих на псоріаз. Протеїнурія. Протеїнурія може зустрічатися, зокрема у пацієнтів, які вже мають порушення ниркової функції абоякі приймають відносно високі дози інгібіторів АПФ.

Не призначати жінкам дітородного віку, які не використовують ефективну контрацепцію. Під час керування транспортними засобами чи обслуговування технічних засобів слід пам’ятати про те, що може виникнути сонливість, запаморочення або втомлюваність.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Калійзберігаючі діуретики і добавки, якімістять калій. Інгібітори АПФ зменшують спричинену діуретиком, втрату калію. Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, тріамтерен і амілорид); добавки, якімістять калій чи сольові замінники, які містять калій, можуть призвести дозначного підвищення рівня калію у сироватці крові. Якщо така комбінація є необхідною, то її слід застосовувати з обережністю і під частим контролем каліюу сироватці крові. Діуретики. У пацієнтів з водним дефіцитом і/чи із сольовим виснаженням може розвинутись надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібітором АПФ. Можливість гіпотензивного ефекту можна зменшити, якщо терапія починається з менш низьких доз інгібітору АПФ. Подальше підвищення дози слід проводити з обережністю. Літій. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами літію може зменшити його екскрецію, тому слід контролю вати рівень літію у сироватці. Анестезуючі препарати. Інгібітори АПФможуть посилити гіпотензивну дію анестезуючих препаратів. Наркотичні/Антипсихотичні препарати. Може зустрічатися постуральна гіпотензія. Антигіпертензивні засоби. Бета-блокатори, альфа-блокатори та діуретики можуть посилити дію інгібіторів АПФ. Циметидин. Підвищується ризик розвиткугіпотензії. Циклоспорин. Підвищений ризик розвитку ренальної дисфункції. Алопуринол. Підвищується ризик розвитку реакцій гіпер чутливості та лейкопенії. Інсулін і пероральні гіпоглікемічні засоби. Підвищується ризик розвиткугіпоглікемії. Гемодіаліз з використанням діалізних мембран з високою пропускною здатністю. Підвищується ризик розвитку анафілактоїдних реакцій. Цитостатики, імуносупресори, системні кортикостероїди та прокаїнамід. Можуть призвести до підвищення ризику розвитку лейкопенії. Не стероїдні протизапальні засоби. Може зменшитись антигіпертензивний ефект, підвищитись рівень калію у сироватці, втой час як може понизитись ренальна функція. Ці ефекти є оборотними і частіше зустрічаються у пацієнтів із зниженою функцією нирок. Антациди. Зменшуютьбіодоступність інгібіторів АПФ. Симпатоміметичні засоби. Можуть зменшитиантигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Алкоголь. Посилює антигіпертензивнийефект. Інші взаємодії. Прямі клінічні докази відносно взаємодії зофеноприлу зіншими ліками, які метаболізуються ферментами цитохрому Р, відсутні. Однак invitro була доведена відсутність такої взаємодії. Источник

Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі не вище 30°С! Лікарський засіб зберігати у недоступному для дітей місці! Термін придатності –3 роки.