ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ГЛІРИД
(GLIRID)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: glimepiride; 3-етил-2,5-дигідро-4-метил-N-[2-[4-[[[[(4-метилциклогексил) аміно]карбоніл]аміно]сульфаніл]феніл]етил]-2-оксо-1H-пірол-1-карбоксамід;
основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 1 мг – рожеві, з вкрапленнями, довгасті, плоскі, зі скошеними краями, з насічками з обох боків таблетки;
таблетки по 2 мг – зелені, з вкрапленнями, довгасті, плоскі, зі скошеними краями, з рисками з обох боків таблетки;
таблетки по 3 мг – світло-жовті, з вкрапленнями, довгасті, плоскі, зі скошеними краями, з насічками з обох боків таблетки;
таблетки по 4 мг – світло-блакитні, з вкрапленнями, довгасті, плоскі, зі скошеними краями, з рисками з обох боків таблетки;
склад:
1 таблетка Гліриду 1 мг містить 1 мг глімепіриду;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон К 30, заліза оксид червоний (Е 172), целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат;
1 таблетка Гліриду 2 мг містить 2 мг глімепіриду;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон К 30, заліза оксид жовтий (Е 172), індигокармін (Е 132), целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат;
1 таблетка Гліриду 3 мг містить 3 мг глімепіриду;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон К 30, заліза оксид жовтий (Е 172), целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат;
1 таблетка Гліриду 4 мг містить 4 мг глімепіриду;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон К 30, індигокармін (Е 132), целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат.
Форма випуску. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Пероральні гіпоглікемічні засоби. Сульфаніламіди, похідні сечовини. Код АТС А 10В В 12.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Глімепірид являє собою пероральний гіпоглікемізуючий препарат – похідне сульфанілсечовини. Стимулює секрецію інсуліну бета-клітинами підшлункової залози, збільшує вивільнення інсуліну, підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну.
Фармакокінетика. Глімепірид має абсолютну біодоступність. Приймання їжі не впливає на всмоктування. Максимальні концентрації препарату в сироватці крові (Cmax) досягаються приблизно через 2,5 год. Після перорального прийому препарату багаторазово в добовій дозі 4 мг встановлюється концентрація 309 нг/мл. Існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax, а також між дозою та AUC (площа під кривою «концентрація-час»). Для глімепіриду характерні дуже низький об’єм розподілу (близько 8,8 л), що приблизно дорівнює об’єму розподілу альбуміну, високий ступінь зв’язування з білками плазми (більше 99%) і низький кліренс (близько 48 мл/хв). В експериментальних дослідженнях встановлено, що глімепірид проникає через плаценту; виділяється з грудним молоком.
Період напів виведення становить 5 - 8 год. Після прийому високих доз період напів виведення збільшується. Після одноразового перорального прийому глімепіриду, міченого радіо активним ізотопом, 58% радіо активної речовини виявлялось у сечі та 35% – в калі. Незмінена речовина в сечі не виявлялась. Два метаболіти, які утворюються при біо трансформації у печінці, виявляються у сечі та калі. У пацієнтів з порушеннями функцій нирок (з низьким кліренсом креатині ну) фармакокінетичні параметри аналогічні. Спостерігалася лише тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та зниження його середніх концентрацій в сироватці крові. Таким чином, у даній категорії пацієнтів немає додаткового ризику накопичення препарату.
Показання для застосування. Лікування інсулінонезалежного цукрового діабету типу II, при якому застосування спеціальної дієти, фізичних вправ і зменшення маси тіла є недостатнім.
Спосіб застосування та дози. Дози Гліриду визначаються залежно від концентрації глюкози в крові та сечі.
Початкова доза і добір дози.
Початкова доза становить 1 мг Гліриду 1 раз на добу. За необхідності добова доза може бути підвищена. Корекцію дози проводять поступово, через 1 - 2-тижневі інтервали до 2 мг - 3 мг - 4 мг - 6 мг і (у виняткових випадках) – до 8 мг, під контролем рівня цукру в крові.
Вторинна корекція дози.
Під час курсу лікування потреба в прийомі глімепіриду може знижуватися, оскільки поліпшення контролю рівня глюкози при діабеті асоціюється з підвищенням чутливості до інсуліну. Отже, щоб уникнути гіпоглікемії, необхідно вчасно проводити зниження дози препарату або його відміну. Необхідно також враховувати можливість корекції дози, зокрема при зміні маси тіла, стилю життя пацієнта.
Рекомендовану дозу, як правило, приймають один раз на добу. Цю дозу рекомендується приймати безпосередньо до або під час ситного сніданку. У випадку відсутності сніданку – безпосередньо до або під час першого приймання ситної їжі протягом дня. Дуже важливо не пропускати приймання їжі після застосування Гліриду. Пропущену дозу ні в якому разі не можна компенсувати шляхом наступного прийому більш високої дози. Таблетки необхідно ковтати, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад 0,5 - 1 склянкою води).
Застосування у комбінації з метформіном. У пацієнтів з недостатнім контролем рівня глюкози після прийому максимальної дози метформіну за потреби може бути розпочата супутня терапія глімепіридом. В умовах продовження застосування підтримуючої дози метформіну терапію глімепіридом починають із введення низької дози – 1 мг і, залежно від необхідного рівня регуляції метаболізму глюкози, титрують її до максимальної добової дози. Комбіновану терапію можна починати тільки за умови ретельного лікарського контролю.
Застосування у комбінації з інсуліном. У цьому випадку вже призначена доза глімепіриду лишається незміненою. Лікування інсуліном починається з найнижчої рекомендованої дози і підвищується поступово, залежно від рівня цукру в крові. Комбіновану терапію слід розпочинати під суворим контролем лікаря.
Переведення хворого з іншого перорального протидіабетичного препарату на Глірид.
При заміні інших препаратів на Глірид необхідно брати до уваги силу дії попереднього лікарського засобу та період його напів виведення. В деяких випадках, особливо при застосуванні антидіабетичних препаратів зі значним періодом напів виведення (наприклад хлорпропаміду), може виникнути необхідність тимчасово припинити лікування протягом кількох днів з метою уникнення адитивного ефекту, що підвищує ризик розвитку гіпоглікемії. Початкова доза глімепіриду повинна становити 1 мг на добу (навіть у випадку переведення пацієнта з максимальної іншого препарату). Підвищення дози слід проводити поступово, відповідно до рекомендацій, які наведені вище (див. «Початкова доза і добір дози»).
Перехід від прийому інсуліну на прийом Гліриду.
Перехід на терапію Гліридjv може бути показаний тільки в особливих випадках для хворих на діабет типу ІІ, що знаходяться на регуляції метаболізму глюкози інсуліном. Цей перехід необхідно здійснювати тільки за умови ретельного медичного контролю.
Побічна дія.
Імунна система: дуже рідко – реакції підвищеної чутливості із задишкою, зниженням артеріального тиску; дуже рідко – алергічний васкуліт (ангіїт, запалення стінок кровоносних судин), перехресні алергічні реакції з сульфанілсечовинами, сульфанамідами або близькими їм за структурою речовинами.
Кров і лімфатична система: рідко – тромбоцит опенія, лейкопенія, гемолітична анемія або еритроцитопенія, гранулоцит опенія, агранулоцит оз і панцитопенія (внаслідок мієлосупресії); при відміні терапії вони є оборотними.
Гіпоглікемія: в окремих випадках після застосування глімепіриду спостерігаються гіпоглікемічні реакції. Як правило, такі реакції виникають негайно. Можливі симптоми гіпоглікемії: головний біль, «вовчий» апетит, нудота, блювання, апатія, сонливість, порушення сну, тривожність, агресивність, порушення концентрації уваги, зниження пильності та реакції, депресія, сплутаність свідомості, порушення мови, афазія, порушення зору, тремор, парези, порушення чутливості, запаморочення, безпорадність, втрата самоконтролю, делірій, судоми центрального генезу, сонливість і втрата свідомості аж до коми, поверхневе дихання і брадикардія. Крім того, можуть мати місце адренергічні реакції: пітливість, відчуття тривоги, тахікардія, артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, напад стенокардії та аритмії серця.
Клінічна картина тяжкого нападу гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Всі перелічені симптоми майже завжди зникають після нормалізації глікемічного стану.
Органи зору: тимчасові транзиторні порушення зору, зумовлені зміною рівня цукру в крові (особливо на його початку).
Шлунково-кишковий тракт: іноді – нудота, блювання, відчуття тиску або переповнення в епігастрії, здуття, біль у животі та діарея.
Печінка та жовчовивідні шляхи: в окремих випадках можливо підвищення активності ферментів печінки та порушення функції печінки (холестаз і жовтуха), а також гепатит, який може призводити до печінкової недостатності.
Шкіра і підшкірні тканини: алергічні або псевдо алергічні реакції, наприклад свербіж, кропив’янка або висипання; дуже рідко – підвищена чутливість до світла.
Інші: дуже рідко – зниження рівня натрію в сироватці крові.
Протипоказання. Інсулінозалежний цукровий діабет I типу, кето ацидоз, діабетична кома, тяжка ниркова і печінкова недостатність; гіпер чутливість до глімепіриду, а також інших похідних сульфанілсечовини, сульфаніламідів або до будь-якої з допоміжних речовин таблетки; період вагітності і лактація. У випадках тяжкої ниркової або печінкової недостатності необхідно перевести пацієнта на терапію інсуліном.
Передозування.
Симптоми: гіпоглікемія, що супроводжується головним болем, нудотою, блюванням, епігастральним болем, симптомами з боку нервової системи, такими як ажитація, тремор, порушенням зорової функції, проблеми при координації рухів, гіперсомнія та судоми.
Лікування: стимуляція блювання, промивання шлунка з подальшим застосуванням активованого вугілля і сульфату натрію. В тяжких випадках – госпіталізація в палату інтенсивної терапії, призначення ін фузійної терапії 50 мл 50% розчину глюкози з послідовним зниженням її концентрації (до 10% розчину) для підтримки рівня глюкози крові на рівні 100 мг/дл.
Особливості застосування. Правильна дієта, регулярні і достатні фізичні вправи та, за необхідності, зменшення маси тіла мають таке ж важливе значення для досягнення оптимального контролю рівня цукру в крові, як і регулярний прийом глімепіриду. Клінічними симптомами недостатнього зниження рівня цукру в крові (гіперглікемія) є збільшення частоти сечовиділення, сильна спрага, сухість у роті та суха шкіра.
Терапія глімепіридом може призводити до гіпоглікемії у випадках нерегулярності приймання їжі або, особливо, при його пропуску. У перші тижні лікування у хворого може підвищитися ризик розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо суворого нагляду за хворим. До факторів, що сприяють розвитку гіпоглікемії, належать: небажання або (особливо в літньому віці) недостатня здатність хворого співпрацювати з лікарем недоїдання, нерегулярне харчування, пропускання прийомів їжі дисбаланс між фізичним навантаженням і споживанням вуглеводів зміни в дієті вживання алкоголю, особливо в поєднанні з пропусканням прийому їжі порушення функції нирок тяжке порушення функції печінки передозування глімепіриду певні декомпенсовані захворювання ендокринної системи, які впливають на вуглеводний обмін (наприклад порушення функції щитовидної залози та аденогіпофізарна або адренокортикальна недостатність) одночасне застосування деяких інших лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).
Майже завжди гіпоглікемія може бути швидко купірувана негайним прийомом вуглеводів (глюкози або цукру, наприклад у вигляді шматочка цукру, підсолодженого цукром фруктового соку або чаю). У зв’язку з цим хворий повинен завжди мати при собі не менше 20 г глюкози. Штучні солодкі речовини неефективні в лікуванні гіпоглікемії.
При терапії глімепіридом потрібно проведення регулярного моніторингу концентрацій глюкози в крові і сечі, а також рекомендується визначення частки глюкозольованого гемоглобіну.
Під час проведення терапії глімепіридом необхідний постійний моніторинг сукупностей параметрів крові (особливо лейкоцитів і тромбоцитів), що є похідними функції печінки.
У стресових ситуаціях (наприклад при травмах, екстрених хірургічних операціях, інфекціях, що супроводжуються пропасницею тощо) може бути доцільним перехід на терапію інсуліном.
Досвід клінічного застосування глімепіриду для лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю або тих, хто перебуває на гемодіалізі, відсутній. Перехід на терапію інсуліном показаний пацієнтам з тяжкою печінковою або нирковою недостатністю.
Застосування в період вагітності і лактації.
Прийом глімепіриду в період вагітності є протипоказаним. У цих умовах необхідно застосування інсуліну. Пацієнтки при підозрі вагітності повинні інформувати своїх лікуючих лікарів.
Годування груддю під час лікування препаратом слід припинити.
Вплив на здатність керувати автомобілем та іншими механізмами.
Під впливом препарату в пацієнтів можуть погіршуватися такі функції, як концентрація уваги, швидкість реакції, що є результатом гіпо- або гіперглікемії, а також наслідком порушення функції зору. Тому цей факт необхідно враховувати пацієнтам, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, таких як керування автомобілем або іншими механізмами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
Посилення цукрознижуючого ефекту і пов’язаний з ним можливий розвиток гіпоглікемії може спостерігатися при одночасному застосуванні одного з таких лікарських засобів, як інсулін або пероральні протидіабетичні препарати, інгібітори АПФ, алопуринол, анаболічні стероїди та чоловічі статеві гормони, хлорамфенікол, похідні кумарину, циклофосфамід, дизопірамід, фенфлурамін, фенірамідол, фібрати, флуоксетин, гуанетидин, ізофосфаміди, інгібітори МАО, міконазол, парааміно саліцилова кислота, пентоксифілін (при парентеральному введенні у високих дозах), фенілбутазон, азапропазон, оксифенбутазон, пробенецид, хінолони, саліцилати, сульфінпіразон, сульфаніламіди, тетрацикліни, тритоквалін, трофосфаміди.
Послаблення цукрознижуючого ефекту та пов’язано з ним підвищення рівня цукру в крові може спостерігатися при одночасному застосуванні одного з таких лікарських засобів, як ацетазоламід, барбітурати, кортикостероїди, діазоксид, діуретики, епінефрин (адреналін) та інші симпатоміметичні засоби, глюкагон, проносні засоби (після тривалого застосування), нікотинова кислота (у високих дозах), естрогени та прогестогени, фенотіазини, фенітоїн, рифампіцин, гормони щитовидної залози.
Блокатори Н2-рецепторів, клонідин і резерпін здатні як потенціювати, так і знижувати цукрознижуючий ефект глімепіриду. Блокатори -адренорецепторів знижують толерантність до глюкози. У хворих на цукровий діабет це може призводити до погіршення компенсації порушень обміну речовин. Крім того, блокатори -адренорецепторів можуть посилювати тенденцію розвитку гіпоглікемії (внаслідок порушення контр регуляції). Під впливом таких засобів, як блокатори -адренорецепторів, клонідин, гуанетидин і резерпін, можливо послаблення або відсутність ознак адренергічної контр регуляції гіпоглікемії.
Разове або хронічне вживання алкоголю може непередбаченим чином посилювати або послаблювати цукрознижуючу дію глімепіриду. Може спостерігатися посилення чи послаблення ефекту похідних кумарину.
Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 30º С, в оригінальній упаковці. Термін придатності – 2 роки.
Умови відпуску. За рецептом.
Упаковка. По 30 таблеток в упаковці; по 3 (3 × 10) блістери у картонній коробці.
Виробник. “Лек С. А.”, Польща, підприємство компанії Сандоз.
Адреса. вул. Подліпіє 16, 95-100 Стриков, Польща. Источник
вул. Доманієвська, 50С, 02-672 Варшава, Польща.