ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЛОПІЦИП

(LOPICIP)

Склад:

діючі речовини: лопінавір та ритонавір;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 200 мг лопінавіру та 50 мг ритонавіру;

допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний безводний, коповідон, сорбітанлаурат, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, натрію стеарилфумарат, гідроксипропілметилцелюлоза, опадрі II 85G82999 жовтий (спирт полівініловий, тальк, титану діоксид (Е 171), макрогол, лецитин, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172)).

Лікарська форма.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

 

Фармакотерапевтична група.

Противірусні засоби для системного застосування. Інгібітори протеази. Код АТС J05A E06.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування ВІЛ-інфікованих пацієнтів у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами.

Протипоказання.

• Підвищена чутливість до лопінавіру або ритонавіру або до будь-якого неактивного компонента препарату.

• Одночасне застосування з препаратами, кліренс яких значною мірою залежить від активності CYP3A і підвищення концентрації у плазмі крові яких може спричинити появу серйозних та/або таких, що загрожують життю, реакцій: астемізол, терфенадин, блонансерин, мідазолам, тріазолам, цизаприд, ловастатин, симвастатин, сальметерол, пімозид, аміодарон, алкалоїди ріжків (ерготамін, дигідроерготамін, ергоновін і метилергоновін), силденафіл (якщо застосовується для лікування легеневої гіпертензії).

• Одночасне застосування з препаратами рослинного походження, що містять звіробій продірявлений (Hypericum perforatum).

• Тяжке порушення функції печінки.

Спосіб застосування та дози.

Препарат Лопіцип повинні призначати лікарі, які мають досвід у лікуванні ВІЛ-інфекції. Лопіцип застосовують незалежно від прийому їжі. Таблетки слід ковтати цілими, не розжовувати, не розламувати та не подрібнювати.

Для пацієнтів, яким тяжко проковтнути таблетку, рекомендують застосовувати лікарський засіб, що містить лопінавір/ритонавір, у вигляді розчину для перорального застосування.

Дорослі.

• 400/100 мг (2 таблетки по 200/50 мг) 2 рази на добу незалежно від прийому їжі  або

• 800/200 мг (4 таблетки по 200/50 мг) 1 раз на добу незалежно від прийому їжі для пацієнтів з менш ніж трьома лопінавірасоційованими мутаціями. Існує недостатньо даних для рекомендацій щодо застосування препарату 1 раз на добу дорослим пацієнтам з трьома або більше лопінавірасоційованими мутаціями.

Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір 1 раз на добу у комбінації з фенобарбіталом, фенітоїном, карбамазепіном.

Супутня терапія: ефавіренз, невірапін, ампренавір або нелфінавір.

Слід зважити на необхідність підвищення дози лопінавіру/ритонавіру до 500/125 мг при застосуванні у комбінації з ефавірензом, невірапіном, ампренавіром або нелфінавіром для пацієнтів, які раніше отримували лікування та у яких можна передбачити зниження чутливості до лопінавіру (дані лікування в анамнезі або лабораторні дані). Для цього застосовувати лікарський засіб з можливістю даного дозування.

Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір 1 раз на добу у комбінації з ефавірензом, невірапіном, ампренавіром або нелфінавіром.

Діти.

Застосування препарату 1 раз на добу дітям не досліджувалося.

Дітям з масою тіла 35 кг і більше або з площею поверхні тіла (ППТ)* 1,4 м² або більше застосовують дорослу дозу 400/100 мг 2 рази на добу (без супутнього застосування з ефавірензом, невірапіном, ампренавіром або нелфінавіром).

* Площа поверхні тіла може бути розрахована за такою формулою:

Дітям  з масою тіла менше ніж 35 кг або з ППТ менше 1,4 м²  дану лікарську форму препарату не застосовують.

Пацієнти з порушенням функції печінки: у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з легким та помірним ступенем порушення функції печінки концентрація лопінавіру у плазмі крові зростає приблизно на 30 %, що не має клінічного значення.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Корекція дози не потрібна. Слід дотримуватися обережності при застосуванні Лопіципу хворим з тяжким ступенем порушення функції нирок.

Побічні реакції.

Були описані нижчезазначені побічні реакції середнього та тяжкого ступеня, пов’язані із застосуванням препарату лопінавір/ритонавір. Найчастішою побічною реакцією, пов’язаною з терапією лопінавіром/ритонавіром, була діарея від легкого до середнього ступеня тяжкості.

Побічні реакції представлені за органами та системами органів та за частотою виникнення: дуже часто – більше 10 %, часто – 1-10 %, нечасто – 0,1-1 %, поодинокі – 0,01-0,1 %.

Побічні реакції, що спостерігалися у дорослих пацієнтів

Інфекції й інвазії: нечасто – грипоподібний синдром, середній отит, фарингіт, бронхіт, риніт, синусит, фурункульоз, сіаладеніт, гастроентерит, бактеріальна інфекція, вірусна інфекція, бронхопневмонія; рідко – целюліт, фолікуліт, перинеальний абсцес.

Доброякісні та злоякісні новоутворення (включаючи кісти та поліпи): нечасто – доброякісне новоутворення шкіри, новоутворення.

Порушення з боку системи крові і лімфатичної системи: нечасто – анемія, лейкопенія, лімфоаденопатія, нейтропенія; рідко – спленомегалія.

Ендокринні розлади: нечасто – чоловічий гіпогонадизм, синдром Кушинга, гіпотиреоїдизм.

Порушення обміну речовин, метаболізму: нечасто – гіповітаміноз, дегідратація, набряки, підвищений апетит, лактатацидоз, ожиріння, анорексія, цукровий діабет, гіперглікемія, гіпохолестеринемія, ліпоматоз, гіперамілаземія, гіперліпаземія; рідко – знижений апетит.

Психічні розлади: часто – порушення сну; нечасто – незвичні сновидіння, збудження, занепокоєння, апатія, сплутаність свідомості, депресія, дискінезія, емоційна лабільність, зниження лібідо, дезорієнтація, зміни настрою, нервозність, порушення процесів мислення.

Неврологічні розлади: часто – головний біль, парестезії; нечасто – запаморочення, церебральний інфаркт, амнезія, атаксія, дискінезія, енцефалопатія, параліч лицьового нерва, судоми, внутрішньочерепна гіпертензія, нейропатія, периферична нейропатія, сонливість, тремор, втрата смакової чутливості, зміна смакової чутливості, мігрень, екстрапірамідні порушення, порушення рівноваги.

Порушення з боку органів зору та слуху: нечасто – порушення з боку органів зору, зорові розлади, дзвін у вухах; рідко – гіперакузія, запаморочення.

Серцево-судинні порушення: нечасто – відчуття серцебиття, інфаркт міокарда (з летальним наслідком), тріпотіння передсердь, артеріальна гіпертензія, тромбофлебіт, ортостатична гіпотензія, васкуліт, варикозне розширення вен, тромбоз глибоких вен, вазодилатація, стенокардія, недостатність тристулкового клапана серця; рідко – атріовентрикулярна блокада.

Порушення з боку дихальної системи: нечасто – набряк легень, диспное, кашель, астма.

Шлунково-кишкові розлади: дуже часто – діарея; часто – нудота, блювання, біль у животі, біль у верхній ділянці живота, порушення випорожнень, диспепсія, метеоризм, шлунково-кишкові розлади; нечасто – здуття живота, запор, гастроезофагеальний рефлюкс, сухість у роті, дисфагія, ентероколіт, відрижка, езофагіт, нетримання калу, гастрит, ентерит, гастроентерит, геморагічний ентероколіт, виразки слизової оболонки рота, панкреатит, стоматит, періодонтит, абдомінальний дискомфорт, біль у нижній ділянці живота, дуоденіт, виразка шлунка, ректальна кровотеча; рідко – геморой.

Розлади гепатобіліарної системи: нечасто – холецистит, гепатит, гепатомегалія, жирова дистрофія печінки, болючість печінки, жовтяниця, холангіт.

Зміни з боку шкіри і підшкірної клітковини: часто – висипання, набута ліподистрофія, акне; нечасто – алопеція, сухість шкіри, екзема, алергічний дерматит, ексфоліативний дерматит, макулопапульозне висипання, зміна структури нігтів, свербіж, себорея, зміна кольору шкіри, виразки шкіри, набряк обличчя, гіпергідроз, стриї, гіпертрофія шкіри; рідко – ідіопатичний капілярит.

Порушення з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: нечасто – артралгія, остеоартрит, міалгія, біль у спині, артропатія, м’язова слабкість, остеонекроз, біль у кінцівках.

Розлади з боку сечовидільної системи: нечасто – нефролітіаз, патологічні зміни в сечі, аномальний запах сечі, альбумінурія, гіперкальціурія, нефрит, гіперурикемія, гематурія.

Розлади репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто – порушення еякуляції, аменорея, збільшення молочних залоз, гінекомастія, еректильна дисфункція, менорагія.

Загальні розлади та реакції у місці введення: часто – астенія, біль; нечасто – біль у грудях, біль за грудниною, озноб, гарячка, грипоподібний синдром, нездужання, набряк,  периферичний набряк, набряк обличчя, гіпертрофія, взаємодія з лікарськими засобами, кіста.

Порушення з боку імунної системи: алергічні реакції, нечасто – медикаментозна гіперчутливість; рідко – синдром імунної реактивації.

Зміни лабораторних показників: дуже часто – підвищення рівня тригліцеридів, загального холестерину у плазмі крові, підвищення активності ГГТ; часто – підвищення рівня глюкози крові, амілази, підвищення активності АЛТ та/або АСТ, відхилення від норми показників печінкових проб; нечасто – зниження переносимості глюкози, збільшення маси тіла, втрата маси тіла, підвищення рівня білірубіну в крові, зміна гормонального рівня, зміни лабораторних показників, підвищення рівнів препаратів у плазмі крові, підвищення рівня ліпази та ниркового кліренсу креатиніну; рідко – підвищення рівня лужної фосфатази.

Побічні реакції, що спостерігалися у дітей.

У дітей побічні ефекти і переносимість препарату були такими самими, як у дорослих пацієнтів. Найчастіше повідомлялося про зміну смакової чутливості, блювання та діарею.

Небажані ефекти, що найчастіше спостерігалися у дітей

Інфекції та інвазії	Часто	Вірусна інфекція
Неврологічні розлади	Часто	Зміна смаку
Шлунково-кишкові розлади	Часто	Запор, блювання, панкреатит
Розлади гепатобіліарної системи	Часто	Гепатомегалія
Зміни з боку шкіри і підшкірної клітковини	Часто	Висипання, сухість шкіри
Загальні розлади	Часто	Гарячка
Зміни лабораторних показників	Часто	Збільшення часу часткової активації тромбопластину; зниження рівня гемоглобіну, кількості тромбоцитів; підвищення або зниження рівня натрію, калію, кальцію; підвищення рівня білірубіну, підвищення активності АЛТ та/або АСТ, амілази, підвищення рівня загального холестерину, сечової кислоти, зниження кількості нейтрофілів
Інші побічні реакції		Повідомлялося про гепатит, рідко – про жовтяницю; синдром Стівенса-Джонсона, мультиформну еритему, брадіаритмію, токсичний епідермальний некроліз

У разі появи будь-яких небажаних явищ необхідно звернутися до лікаря.

Передозування.

Дотепер досвід гострого передозування препаратом лопінавір/ритонавір людей обмежений.

Специфічного антидоту при передозуванні Лопіципу немає. Лікування передозування препаратом Лопіцип повинно включати загальну підтримуючу терапію на тлі спостереження за життєво важливими функціями і клінічним станом хворого. Якщо показано, проводять промивання шлунка, застосовують активоване вугілля. Оскільки препарат Лопіцип активно зв’язується з білками плазми, проведення діалізу не призведе до значного видалення препарату з організму.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування препарату повинно супроводжуватися використанням ефективної контрацепції.  

Вагітність. Немає даних щодо застосування препарату лопінавір/ритонавір вагітним. Препарат лопінавір/ритонавір застосовують під час вагітності лише тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Період годування груддю. Невідомо, чи екскретується лопінавір у грудне молоко людини. Через ризик передачі ВІЛ та виникнення серйозних побічних реакцій у немовлят ВІЛ-інфіковані жінки не повинні годувати груддю.

Діти. Застосовувати дану лікарську форму препарату дітям з масою тіла 35 кг і більше або площею поверхні тіла 1,4 м²  і більше без супутньої терапії.

Особливості застосування.

Вибір препарату Лопіцип при лікуванні ВІЛ-1-інфікованих пацієнтів, які раніше отримували інгібітори протеази, має ґрунтуватися на результатах тестування індивідуальної вірусної резистентності та попередньої терапії.

Захворювання печінки

У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з легким та помірним ступенем порушень функції печінки зростає експозиція лопінавіру приблизно на 30 %, що не має клінічного значення. Даних щодо застосування препарату пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності немає. Лопіцип протипоказаний для застосовування таким пацієнтам.

Безпека та ефективність препарату лопінавір/ритонавір  не була встановлена для хворих із тяжкими основними захворюваннями печінки. Лопіцип протипоказаний пацієнтам з тяжкими порушеннями  функції печінки (див. розділ Протипоказання). У пацієнтів з хронічним гепатитом B або C, які лікуються комбінацією антиретровірусних препаратів, існує підвищений ризик розвитку тяжких і потенційно небезпечних для життя побічних реакцій з боку печінки.

У пацієнтів з існуючим раніше порушенням функції печінки, включаючи хронічний гепатит, під час комбінованої антиретровірусної терапії (КАРТ) може спостерігатися підвищена частота розвитку порушень функції печінки; за такими пацієнтами слід встановити ретельний контроль відповідно до стандартної практики. Якщо у таких пацієнтів є симптоми погіршення захворювання печінки, слід розглянути питання про переривання або припинення лікування.

Захворювання нирок

Оскільки нирковий кліренс лопінавіру і ритонавіру незначний, збільшення плазмових концентрацій у пацієнтів з порушенням функції нирок не очікується. Оскільки лопінавір і ритонавір мають високий ступінь зв’язування з білками плазми, малоймовірно, що ці препарати будуть видалятися шляхом гемодіалізу або перитонеального діалізу.

Гемофілія

Повідомлялося про підвищену кровоточивість, включаючи спонтанні шкірні гематоми і гемартрози, у пацієнтів з гемофілією типу А і B, які лікувалися інгібіторами протеази. Деяким пацієнтам призначався додатковий фактор VIII. У більшості зазначених випадків лікування інгібіторами протеази було продовжено або розпочато знову, якщо воно було перерване. Передбачався причинно-наслідковий зв’язок, хоча механізм дії не був пояснений. Тому пацієнти з гемофілією повинні знати про можливість підвищеної кровотечі.

Подовження інтервалу PR

Лопінавір/ритонавір спричиняв незначне асимптоматичне подовження інтервалу PR у декількох здорових добровольців. Мають місце поодинокі повідомлення про атріовентрикулярну блокаду           2-го або 3-го ступеня у хворих, у яких в анамнезі було захворювання серця та наявні порушення провідної системи серця, або у пацієнтів, які отримують лікарські засоби, що подовжують            PR-інтервал (наприклад верапаміл або атазанавір), при одночасному застосуванні з лопінавіром/ритонавіром. Лопіцип потрібно застосовувати з обережністю таким пацієнтам.

Підвищення рівня ліпідів

Лікування препаратом лопінавір/ритонавір призводило до підвищення, іноді істотного, концентрації загального холестерину і тригліцеридів у плазмі крові. Вміст тригліцеридів і холестерину необхідно визначати до початку і через однакові інтервали під час терапії препаратом лопінавір/ритонавір. Особливу увагу слід приділяти пацієнтам з високими початковими значеннями і з порушенням ліпідного обміну в анамнезі.

Панкреатит

Повідомлялося про випадки панкреатиту у пацієнтів, які отримували препарат лопінавір/ритонавір, включаючи пацієнтів, у яких розвинулася гіпертригліцеридемія. У більшості випадків хворі страждали на панкреатит раніше і/або приймали інші лікарські засоби, які могли сприяти розвиткові панкреатиту. Виражене підвищення рівня тригліцеридів є фактором ризику розвитку панкреатиту. У хворих з прогресуючою ВІЛ-інфекцією ризик збільшення концентрації тригліцеридів і розвитку панкреатиту може збільшуватися.

Можливість розвитку панкреатиту слід розглядати за наявності клінічної симптоматики (нудота, блювання, біль у животі) або змін лабораторних показників (збільшення ліпази або амілази в сироватці крові). Пацієнтів, у яких спостерігаються ці ознаки або симптоми, слід обстежити, а при встановленні діагнозу панкреатит терапію препаратом лопінавір/ритонавір необхідно припинити.

Гіперглікемія

Вперше діагностовані випадки захворювання на цукровий діабет, гіперглікемію або загострення існуючого цукрового діабету відзначені у хворих, яким призначали інгібітори протеази. У деяких випадках гіперглікемія спостерігалася у тяжкій формі, а іноді супроводжувалася кетоацидозом. Багато хворих мали супутні захворювання, деякі з яких вимагали проведення терапії препаратами, що могли призвести до розвитку цукрового діабету або гіперглікемії.

Перерозподіл жирової тканини і метаболічні порушення

Комплексна антиретровірусна терапія у ВІЛ-інфікованих хворих асоціювалася з перерозподілом жирової тканини (ліподистрофія). Механізм такого впливу повністю не встановлений. Високий ризик ліподистрофії був пов’язаний з індивідуальними факторами, такими як літній вік, і з факторами, пов’язаними з препаратом, такими як більш тривала антиретровірусна терапія і пов’язані з нею порушення обміну речовин. Клінічне обстеження повинно включати оцінку фізикальних ознак перерозподілу жирової тканини, визначення концентрації ліпідів і глюкози в плазмі крові в період лікування. Порушення жирового обміну має розцінюватись як клінічно значуще.

Синдром імунної реактивації

У ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунним дефіцитом під час проходження комбінованої антиретровірусної терапії  може виникати запальна реакція на безсимптомні або резидуальні опортуністичні патогенні мікроорганізми і спричиняти тяжкі клінічні стани або погіршення симптомів. Як правило, такі реакції спостерігалися протягом перших декількох тижнів або місяців після початку комплексної антиретровірусної терапії. Прикладами цього можуть бути цитомегаловірусний ретиніт (cytomegalovirus retinitis), генералізовані і/або вогнищеві мікобактеріальні інфекції, а також пневмоцистна пневмонія (Pneumocystis jiroveci pneumonia) або туберкульоз. Необхідно оцінювати будь-які симптоми запалення, а при необхідності призначати відповідне лікування.

Остеонекроз

Хоча етіологія вважається багатофакторною (включаючи застосування кортикостероїдів, вживання алкоголю, тяжке пригнічення імунітету, високе значення індексу маси тіла), про випадки остеонекрозу найчастіше повідомлялося при застосуванні препарату хворим з прогресуючим ВІЛ-захворюванням та/або тривалим впливом комплексної антиретровірусної терапії. Пацієнтам слід звернутися до лікаря, якщо вони відчувають болі в суглобах, негнучкість суглобів або утруднення під час рухів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Вплив на здатність керувати автомобілем або іншими механізмами не вивчався. Однак слід попередити пацієнтів про можливість виникнення нудоти під час лікування препаратом лопінавір/ритонавір.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Препарат містить лопінавір і ритонавір, які є інгібіторами ізоферменту CYP3A цитохрому Р450 in vitro. Одночасне призначення препарату лопінавір/ритонавір і лікарських засобів, які метаболізуються системою CYP3A (наприклад, дигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів, інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, імуносупресанти та інгібітори фосфодіестерази), може збільшити або подовжити їхню терапевтичну дію і побічні реакції. У концентраціях, що застосовуються в клінічних умовах, препарат лопінавір/ритонавір не інгібує CYP2D6, CYP2C9, CYP2C19, CYP2E1, CYP2B6 або CYP1A2.

Препарат лопінавір/ритонавір in vivo індукує свій власний метаболізм і підвищує біотрансформацію деяких лікарських препаратів, які метаболізуються за допомогою ферментної системи цитохрому P450 (в тому числі CYP2C9 і CYP2C19), а також шляхом глюкуронізації. Це може призводити до зниження концентрації препаратів у плазмі крові і можливого зниження їхньої ефективності при одночасному призначенні з препаратом лопінавір/ритонавір.

Нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (НІЗТ)

У ході досліджень не спостерігалося змін у фармакокінетиці лопінавіру при призначенні препарату лопінавір/ритонавір у комбінації зі ставудином або ламівудином.

Диданозин рекомендується приймати натще; тому диданозин разом з таблетками препарату лопінавір/ритонавір необхідно приймати натще.

Препарат лопінавір/ритонавір індукує глюкуронізацію, тому він зменшує концентрацію зидовудину та абакавіру у плазмі крові. Клінічна значущість цієї можливої взаємодії невідома. Сумісне застосування препарату лопінавір/ритонавір із тенофовіром призводить до зростання рівня тенофовіру приблизно на 30 % без зміни концентрації лопінавіру та ритонавіру, але високі концентрації тенофовіру можуть потенціювати виникнення пов’язаних з тенофовіром побічних реакцій, включаючи порушення функції нирок.

Повідомлялося про підвищення рівня креатинфосфокінази, міалгію, міозит та рідко − про рабдоміоліз при застосуванні інгібіторів протеази, особливо в комбінації з НІЗТ.

Ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази

Невірапін. Концентрація лопінавіру в плазмі крові знижувалася при сумісному застосуванні з невірапіном. Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір один раз на добу при комбінованій терапії з невірапіном.

Ефавіренз. Підвищення дози лопінавіру/ритонавіру в таблетках до 500/125 мг двічі на добу призводило до появи таких самих концентрацій лопінавіру у плазмі крові, як і застосування лопінавіру/ритонавіру в таблетках в дозі 400/100 мг двічі на добу без комбінації з ефавірензом.

Підвищення дози лопінавіру/ритонавіру в таблетках до 600/150 мг двічі на добу у комбінації з ефавірензом значно збільшувало концентрацію лопінавіру у плазмі крові (майже на 36 %) та ритонавіру (на 56 – 92 %) порівняно з дозою лопінавіру/ритонавіру 400/100 мг двічі на добу без застосування ефавірензу.

Ефавіренз та невірапін індукують активність CYP3A, тому потенційно можуть знижувати концентрацію у плазмі крові інших інгібіторів протеази при застосуванні з лопінавіром/ритонавіром. Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір один раз на добу при комбінованій терапії з ефавірензом.

Делавердин. Делавердин може збільшувати плазмову концентрацію лопінавіру.

Сумісне застосування з іншими інгібіторами ВІЛ-протеази

Оптимальні щодо безпеки й ефективності дози інгібіторів ВІЛ-протеази при призначенні в комбінації з лопінавіром/ритонавіром не були встановлені. Тому сумісне застосування Лопіципу з інгібіторами ВІЛ-протеази потребує ретельного контролю.

Ампренавір. Сумісне застосування лопінавіру/ритонавіру і ампренавіру спричинює зниження концентрації лопінавіру. Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір один раз на добу при комбінованій терапії з ампренавіром.

Фосампренавір. Сумісне застосування стандартних доз лопінавіру/ритонавіру з фосампренавіром обумовлює значне зниження концентрацій ампренавіру. Одночасний прийом підвищених доз фосампренавіру 1400 мг двічі на добу в комбінованій схемі з лопінавіром/ритонавіром 533/133 мг двічі на добу призводить до зростання випадків побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту і підвищення рівня тригліцеридів за відсутності підвищення противірусної ефективності порівняно зі стандартними дозами фосампренавіру/ритонавіру. Тому сумісне застосування цих лікарських засобів не рекомендується.

Індинавір. При одночасному прийомі індинавіру в дозі 600 мг два рази на добу й лопінавіру/ритонавіру площа під фармакокінетичною кривою (AUC) індинавіру не змінюється, збільшується його мінімальна концентрація (у 3,5 раза) і знижується максимальна концентрація порівняно з прийомом одного індинавіру в дозі 800 мг три рази на добу. Отже, комбінація лопінавіру/ритонавіру й індинавіру майже не впливає на концентрацію лопінавіру. Застосування лопінавіру/ритонавіру один раз на добу при комбінованій терапії з індинавіром не вивчалося.

Нелфінавір. Сумісне застосування лопінавіру/ритонавіру і нелфінавіру спричинює зниження концентрації лопінавіру. Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір один раз на добу при комбінованій терапії з нелфінавіром.

Саквінавір. Сумісне застосування саквінавіру в дозі 800 мг два рази на добу з лопінавіром/ритонавіром збільшує AUC саквінавіру в 9,6 раза порівняно із застосуванням одного саквінавіру в дозі 1200 мг 3 рази на добу. Саквінавір у дозі 800 мг два рази на добу при застосуванні з лопінавіром/ритонавіром  призводить до збільшення AUC саквінавіру приблизно на 30 % порівняно із застосуванням саквінавіру/ритонавіру 1000/100 мг два рази на добу і чинить подібний вплив, як після застосування саквінавіру/ритонавіру 400/400 мг два рази на добу.

При застосуванні саквінавіру в дозі 1200 мг два рази на добу у комбінації з лопінавіром/ритонавіром подальшого збільшення концентрацій не спостерігалося. Тому комбінація лопінавіру/ритонавіру й саквінавіру порівняно із застосуванням тільки лопінавіру/ритонавіру майже не впливатиме на концентрацію лопінавіру. Застосування лопінавіру/ритонавіру один раз на добу при комбінованій терапії з саквінавіром не вивчалося.

Ритонавір. При одночасному прийомі додатково 100 мг ритонавіру два рази на добу порівняно з прийомом тільки лопінавіру/ритонавіру AUC і C_min лопінавіру збільшувались на 33 % та 64 % відповідно.

Інші лікарські препарати

Аналгетики

Фентаніл. Лопінавір/ритонавір інгібує CYP3A4, у результаті чого можна очікувати підвищення плазмових концентрацій фентанілу. При одночасному застосуванні фентанілу та лопінавіру/ритонавіру рекомендується ретельно стежити за терапевтичним та побічними ефектами, включаючи пригнічення дихання.

Антиаритмічні препарати. Концентрації антиаритмічних препаратів (аміодарону, беспридилу, лідокаїну та хінідину) можуть підвищуватися при одночасному призначенні з лопінавіром/ритонавіром. Слід дотримуватися обережності і, якщо можливо, контролювати концентрацію цих препаратів у плазмі крові.

Протипухлинні препарати (дазатиніб, нілотиніб, вінбластин, вінкристин). При одночасному призначенні підвищуються їх сироваткові концентрації, що потенціює збільшення асоційованих побічних реакцій. Рекомедації щодо дозування нілотинібу та дазатинібу див. у відповідних інструкціях для медичного застосування цих лікарських засобів.

Антикоагулянти. Концентрації варфарину можуть змінюватися при одночасному призначенні з лопінавіром/ритонавіром. Рекомендується контроль показників системи згортання крові.

Протиепілептичні препарати (фенобарбітал, фенітоїн, карбамазепін) стимулюють CYP3A4 і можуть знижувати концентрації лопінавіру. Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір один раз на добу при терапії з фенобарбіталом, фенітоїном, карбамазепіном.

При застосуванні фенітоїну з лопінавіром/ритонавіром середня рівноважна концентрація фенітоїну помірно знижується. Необхідно ретельно стежити за рівнями фенітоїну у плазмі крові при одночасному застосуванні з лопінавіром/ритонавіром.

Дигоксин. Сумісне призначення з лопінавіром/ритонавіром спричиняє значне зростання рівня дигоксину в плазмі, тому цю комбінацію призначають з обережністю.

Антидепресанти

Бупропіон. У здорових добровольців AUC і C_max бупропіону та його активного метаболіту гідроксибупропіону зменшувались приблизно на 50 % при сумісному застосуванні з лопінавіром/ритонавіром у дозі 400/100 мг двічі на день. Цей ефект можливий завдяки індукції метаболізму бупропіону. Тому, якщо сумісне застосування лопінавіру/ритонавіру з бупропіоном необхідне, воно має здійснюватися під пильним клінічним контролем ефективності бупропіону без перевищення рекомендованої дози, незважаючи на індукцію, що спостерігається.

Тразодон. При вивченні фармакокінетики у здорових добровольців сумісне застосування малих доз ритонавіру (200 мг двічі на день) разом із разовою дозою тразодону призводить до збільшення концентрації тразодону в плазмі крові (AUC збільшується в 2,4 раза). У цьому випробуванні спостерігалися такі побічні реакції: нудота, запаморочення, артеріальна гіпотензія і синкопе. Комбінацію потрібно застосовувати з обережністю, призначаючи найменшу ефективну дозу тразодону.

Засоби, що знижують кислотність шлункового соку (омепразол, ранітидин). Зміна дози лопінавіру/ритонавіру не потрібна.

Дигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів (фелодипін, ніфедипін, нікардипін). Лопіцип може підвищувати їхні концентрації в плазмі крові.

Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, що значною мірою метаболізуються CYP3A4, такі як ловастатин і симвастатин, при одночасному призначенні з лопінавіром/ритонавіром будуть мати помітно підвищені концентрації в плазмі. Оскільки підвищені концентрації інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази можуть спричиняти міопатію, включаючи рабдоміоліз, комбінація цих лікарських засобів з лопінавіром/ритонавіром протипоказана. Аторвастатин меншою мірою метаболізується CYP3A. При одночасному прийомі аторвастатину і лопінавіру/ритонавіру відзначалося збільшення С_max  і AUC аторвастатину, в середньому в 4,7 і 5,9 раза відповідно. При одночасному призначенні з лопінавіром/ритонавіром слід застосовувати якнайменші ефективні дози аторвастатину. Результати дослідження взаємодії лопінавіру/ритонавіру та правастатину не показали клінічно значущої взаємодії. Метаболізм правастатину і флувастатину не залежить від CYP3A4, і взаємодія з лопінавіром/ритонавіром не передбачається. У випадках, коли показано лікування інгібітором ГМГ-КоА-редуктази, рекомендується застосовувати правастатин або флувастатин.

Дексаметазон може індукувати CYP3A4 і знижувати концентрацію лопінавіру в крові.

Флутиказону пропіонат застосовують з обережністю з лопінавіром/ритонавіром через підвищення концентрації флутиказону пропіонату у плазмі крові. При довготривалому застосуванні слід підібрати альтернативний флутиказону пропіонату засіб.

Засоби для лікування еректильної дисфункції (інгібітори фосфодіестерази). Група препаратів, які залежать від CYP3A4-метаболізму, при одночасному застосуванні призводять до підвищення у                  2-11 разів AUC інгібітору фосфодіестерази та призводить до зростання асоційованих побічних реакцій.

Слід з обережністю застосовувати силденафіл, тадалафіл або варденафіл для лікування еректильної дисфункції у пацієнтів, які застосовують лопінавір/ритонавір. Очікується, що сумісне застосування цих лікарських засобів з лопінавіром/ритонавіром значно підвищить їх концентрації у плазмі крові та спричинить появу побічних реакцій, таких як артеріальна гіпотензія, пролонгована ерекція.

Силденафіл. Слід з обережністю застосовувати силденафіл для лікування еректильної дисфункції, застосовуючи знижену дозу 25 мг кожні 48 годин під ретельним спостереженням щодо розвитку побічних реакцій. Застосування силденафілу та лопінавіру/ритонавіру протипоказано пацієнтам з легеневою артеріальною гіпертензією.

Тадалафіл застосовують з обережністю в зниженій дозі не більше ніж 10 мг кожні 72 години під ретельним спостереженням щодо розвитку побічних реакцій.

Варденафіл застосовують з обережністю в зниженій дозі не більше ніж 2,5 мг кожні 72 години під ретельним спостереженням щодо розвитку побічних реакцій.

Циклоспорин, сиролімус (рапаміцин) і такролімус. Одночасний прийом з лопінавіром/ритонавіром може підвищити їх концентрації в крові. Рекомендується частіше визначати терапевтичну концентрацію цих препаратів до встановлення її стабільного рівня у плазмі крові.

Протигрибкові засоби

Кетоконазол та ітраконазол. Лопінавір/ритонавір може підвищувати концентрації кетоконазолу й ітраконазолу в плазмі крові. Високі дози кетоконазолу й ітраконазолу (> 200 мг/добу) не рекомендуються.

Вориконазол. Слід уникати сумісного застосування лопінавіру/ритонавіру з вориконазолом, якщо тільки користь від застосування не буде переважати ризик.

Кларитроміцин. Лопінавір/ритонавір помірно збільшує AUC кларитроміцину. Хворим з нирковою або печінковою недостатністю необхідне зниження дози кларитроміцину.

Метадон. Лопінавір/ритонавір знижує концентрацію метадону в плазмі крові. Рекомендується моніторинг плазмових концентрацій метадону.

Пероральні протизаплідні засоби. Оскільки концентрація етинілестрадіолу може знижуватися, слід використовувати альтернативні або додаткові заходи контрацепції при одночасному прийомі естрогенвмісних контрацептивів і лопінавіру/ритонавіру.

Протипаразитарні засоби. При одночасному прийомі лопінавіру/ритонавіру та атоваквону можливе зниження терапевтичної концентрації, тому може бути необхідним підвищення дози атоваквону.

Рослинні препарати. Пацієнтам при терапії лопінавіром/ритонавіром не слід застосовувати препарати рослинного походження, що містять звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), через ризик зниження плазмових концентрацій інгібіторів протеаз, що, в свою чергу, може спричинити зменшення клінічної ефективності та розвиток резистентності до лопінавіру або інгібіторів протеаз.

Рифабутин. При одночасному прийомі рифабутину і лопінавіру/ритонавіру протягом 10 днів C_max і AUC рифабутину збільшувалися в 3,5 і 5,7 раза відповідно. На підставі цих даних рекомендується зниження дози рифабутину на 75 % (тобто 150 мг через день або 3 рази на тиждень). Може виникнути необхідність подальшого зниження дози рифабутину.

Рифампіцин. Через сильне зниження концентрації лопінавіру рифампіцин не слід застосовувати в комбінації з лопінавіром/ритонавіром. Якщо така комбінація необхідна, лопінавір/ритонавір необхідно почати приймати у стандартній дозі за 10 днів до початку прийому рифампіцину. Далі необхідно поступово збільшувати дозу лопінавіру/ритонавіру. При цьому слід ретельно стежити за функцією печінки.

Мідазолам активно метаболізується CYP3A4, тому сумісне застосування може призвести до великого зростання концентрації бенздіазепіну в плазмі, тому рекомендовано коригувати індивідуальні дози, якщо потрібно більш ніж одне введення мідазоламу.

Не спостерігалося клінічно значущої взаємодії між лопінавіром/ритонавіром і дезипраміном, ранітидином або омепразолом. Виходячи з відомих метаболічних профілів, клінічно значущі взаємодії між лопінавіром/ритонавіром і флувастатином, дапсоном, азитроміцином, флуконазолом або триметопримом/сульфаметоксазолом не очікуються.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка

Лопінавір – інгібітор протеаз ВІЛ-1 і ВІЛ-2 – запобігає розщепленню gag-pol-поліпротеїну, призводячи до продукції незрілого неінфекційного вірусу.

Ритонавір – це пептидоміметичний інгібітор ВІЛ-1 та ВІЛ-2 аспартилпротеаз для перорального застосування. Гальмування ВІЛ-протеази робить цей фермент нездатним до обробки попередника gag pol поліпротеїну, що призводить до утворення морфологічно незрілих ВІЛ-часток, нездатних до ініціювання нових циклів інфекції. Ритонавір має селективну спорідненість з ВІЛ-протеазою і низьку інгібіторну активність проти аспартилпротеаз людини.

Антивірусна активність in vitro

Повідомлялося, що антивірусну активність лопінавіру in vitro проти лабораторних штамів ВІЛ, а також клінічних ізолятів ВІЛ оцінювали відповідно в гостроінфікованих лімфобластних клітинах і лімфоцитах периферичної крові. При відсутності сироватки крові людини середня 50 % ефективна концентрація (EC₅₀) лопінавіру проти п’яти різних лабораторних штамів ВІЛ-1 становила              10-27 нМ. За наявності 50 % сироватки крові людини середня EC₅₀ лопінавіру проти п’яти різних лабораторних штамів ВІЛ-1 становила 65-289 нМ, що свідчить про зменшення активності у           7-11разів.

Дані в умовах in vitro показують, що ритонавір має активність проти всіх штамів ВІЛ, випробуваних у різних трансформованих та первинних клітинних лініях людини. Концентрація препарату, яка гальмує in vitro 50 % і 90 % реплікації вірусу, становить приблизно 0,02 мкмоль та 0,11 мкмоль відповідно. Аналогічну дію було виявлено як із AЗT (азидотимідин)-чутливими, так і з АЗТ-резистентними штамами ВІЛ. Дослідження прямої клітинної токсичності ритонавіру в різних клітинних лініях, не виявили прямої клітинної токсичності при концентраціях до 25 мкмоль з підсумковим терапевтичним індексом в умовах in vitro не менше 1000.

Резистентність

Іn vitro були виділені ізоляти ВІЛ-1 зі зниженою чутливістю до лопінавіру. Наявність ритонавіру не впливає на появу лопінавіррезистентних вірусів in vitro.

Повідомлялося, що проведений аналіз генотипу вірусних ізолятів через 204 тижні лікування препаратом лопінавір/ритонавір у 11 з 16 хворих із підтвердженою ВІЛ РНК вище за 400 копій/мл не показав ніякої первинної мутації або місць активних мутацій в протеазі (амінокислоти при положеннях 8, 30, 32, 46, 47, 48, 50, 82, 84 і 90), або протеазоінгібуючої фенотипічної резистентності.

Відсутність резистентності до лопінавіру також підтверджена фенотипічними аналізами.

Перехресна резистентність під час лікування лопінавіром/ритонавіром

Повідомлялося, що під час лікування лопінавіром/ритонавіром виявлялась така сама перехресна резистентність або розвивалась нова перехресна резистентність до ритонавіру, індинавіру та нелфінавіру. Всі активізовані віруси або зберігали повну чутливість, або проявляли помірне зниження чутливості до ампренавіру (у 8,5 раза на тлі 99-разової резистентності до лопінавіру).

Генотипні кореляти зниженої фенотипної чутливості до лопінавіру у вірусах, які з’явились під дією інших інгібіторів протеази

Визначали антивірусну активність лопінавіру in vitro проти 112 клінічних ізолятів, виділених у хворих, у яких, незважаючи на попереднє лікування одним чи декількома інгібіторами протеази, кількість РНК ВІЛ становила більше ніж 1000 копій/мл.  У цій групі зниження чутливості in vitro до лопінавіру обумовлювало такі мутації у протеазі ВІЛ: L10F/I/R/V, K20M/R, L24I, M46I/L, F53L, I54L/T/V, L63P, A71I/L/T/V, V82A/F/T, I84V і L90M.

Зміни на електрокардіограмі

Подовження інтервалу QRS від 6 мсек до 9,5 мсек, яке індукується високими дозами лопінавіру/ритонавіру (400/100 мг двічі на добу), сприяє пролонгації QT.

Фармакокінетика.

Повідомлялося, що фармакокінетичні властивості лопінавіру при введенні разом з ритонавіром вивчали у здорових дорослих добровольців та у ВІЛ-інфікованих осіб; при цьому не було отримано достовірної різниці між параметрами у цих групах. Лопінавір майже повністю розпадається під дією CYP3A. Ритонавір гальмує метаболічний розпад лопінавіру і, таким чином, обумовлює збільшення концентрації лопінавіру в плазмі крові. Порівняння результатів різних досліджень показало, що при застосуванні лопінавіру/ритонавіру в дозі 400/100 мг двічі на день ВІЛ-інфікованим пацієнтам середня концентрація лопінавіру при урівноваженому стані вища у 15-20 разів порівняно з концентрацією ритонавіру. Концентрація ритонавіру в плазмі крові становить менше 7 % від концентрації, яка спостерігається після введення ритонавіру в дозі 600 мг двічі на день. Експерименти in vitro показали, що антивірусна ефективна концентрація EC₅₀ лопінавіру приблизно в 10 разів нижча, ніж концентрація ритонавіру. Таким чином, антивірусна активність лопінавіру/ритонавіру обумовлена наявністю лопінавіру.

Всмоктування

Повідомлялося, що при проведенні фармакокінетичного дослідження ВІЛ-інфікованих осіб (n=18), які не були обмежені у їжі, багаторазове застосування лопінавіру/ритонавіру у дозі 400/100 мг двічі на добу протягом 3 тижнів призводило до С_max лопінавіру у плазмі крові 12,3 ± 5,4 мкг/мл (середнє значення ± стандартне відхилення) приблизно через 4 години після введення. Середня концентрація при рівноважному стані перед введенням ранкової дози становила 8,1 ± 5,7 мкг/мл, С_min у період між прийомами препарату становила 5,6 ± 4,5 мкг/мл. Величина AUC для лопінавіру через 12 годин після введення становила в середньому 113,2 ± 60,5 мкг/год/мл. Величина абсолютної біологічної доступності лопінавіру при введенні разом з ритонавіром у людини не встановлена.

Вплив їжі на абсорбцію при пероральному застосуванні

Повідомлялося про порівняльне дослідження одноразового застосування таблеток лопінавіру/ритонавіру в дозі 400/100 мг після прийому жирної їжі (872 Ккал, 56 % жирів) та натще. Значущих змін у величинах С_max і AUC_inf відмічено не було. Тому таблетки лопінавіру/ритонавіру можна застосовувати незалежно від прийому їжі. До того ж, було відмічено меншу варіабельність фармакокінетичних параметрів від прийому їжі порівняно з лопінавіром/ ритонавіром у капсулах.

Розподіл

При урівноваженому стані приблизно 98-99 % лопінавіру зв’язується з білками плазми. Лопінавір здатний зв’язуватись як з альфа-1-ацидглікопротеїном, так і з альбуміном, але спорідненість лопінавіру до альфа-1-ацидглікопротеїну більша. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру у дозі 400/100 мг двічі на добу зв’язування лопінавіру з білками при урівноваженому стані залишається постійним при широкому діапазоні концентрацій і не відрізняється у здорових добровольців та у ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Метаболічний розпад

Повідомлялося, що експерименти in vitro на мікросомах печінки людини показали, що лопінавір метаболізується переважно шляхом окиснення. Лопінавір інтенсивно розпадається в печінці під дією системи цитохрому Р450, зокрема ізоферменту CYP3A. Ритонавір є потужним інгібітором активності CYP3A і, тим самим, гальмує розпад лопінавіру і обумовлює збільшення його концентрації в плазмі крові. Експерименти з міченим ¹⁴С-лопінавіром показали, що після введення людям одноразової дози лопінавіру/ритонавіру 400/100 мг, 89 % від загальної радіоактивності у плазмі крові було обумовлено материнською субстанцією. У людини ідентифіковано принаймні 13 окиснювальних метаболітів лопінавіру. Показано, що ритонавір стимулює активність метаболічних ферментів і, тим самим, прискорює власний метаболічний розпад. При введенні повторних доз концентрація лопінавіру перед наступним дозуванням зменшується, стабілізація концентрації досягається приблизно протягом від 10 днів до 2 тижнів.

Виведення

Повідомлялося, що після введення ¹⁴С-лопінавіру/ритонавіру в дозі 400/100 мг через 8 днів разом із сечею і фекальними  масами  виводилось відповідно 10,4 ± 2,3 % і 82,6 ± 2,5 % ¹⁴С-лопінавіру від введеної дози. У незміненому вигляді знаходилось 2,2 % та 19,8 % лопінавіру відповідно у сечі і фекаліях. Після багаторазового введення препарату у незміненому вигляді з сечею виводилось менше 3 % лопінавіру від введеної дози. Період напіввиведення лопінавіру протягом 12-годинної перерви між введеннями препарату в середньому становить 5-6 годин, а кліренс лопінавіру дорівнює 6-7 л/год.

Застосування один раз на добу

Повідомлялося, що фармакокінетика прийому лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу вивчалася у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які раніше не отримували лікування антиретровірусними засобами. Лопінавір/ритонавір 800/200 мг застосовувався в комбінації з емтрицитабіном 200 мг та тенофовіром 300 мг при режимі дозування 1 раз на добу. Багаторазове застосування 800/200 мг лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу протягом 2 тижнів без обмеження в їжі призводило до середньої С_max лопінавіру 14,8 ± 3,5 mг/мл через 6 годин після застосування. Середні рівноважні концентрації лопінавіру до ранкової дози становили 5,5 ± 5,4 mг/мл та мінімальні концентрації між прийомам препарату становили 3,2 ± 3,4 mг/мл. Середнє значення AUC впродовж 24 годин становило 206,5 ± 89,7 mг×год/мл.

Пацієнти літнього віку

Фармакокінетика у літніх пацієнтів не вивчалася, але ніяких відмінностей, залежних від віку або спадковості, не виявлено.

Ниркова недостатність

Фармакокінетика лопінавіру/ритонавіру не була вивчена у хворих з нирковою недостатністю; проте нирковий кліренс лопінавіру незначний, зменшення загального кліренсу у хворих з нирковою недостатністю не очікується.

Печінкова недостатність

Стійкі фармакокінетичні параметри лопінавіру у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з легким і помірним ступенем порушення функції печінки порівнювалися з такими у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з нормальною функцією печінки. Повідомлялося, що у багаторазовому вивченні визначалися дози лопінавіру/ритонавіру 400 мг/100 мг двічі на добу. Спостерігалося обмежене збільшення загальних концентрацій лопінавіру приблизно на 30 %, що не мало клінічного значення.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, жовтого кольору, капсулоподібної форми, з тисненням «LRT» з одного боку та пласкою поверхнею з іншого.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ºС у недоступному для дітей місці.  

Упаковка.

По 60 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у контейнерах з поліетилену високого тиску, закритих кришками з герметичною укупоркою фольгою, з вміщеним пакетиком із силікагелем. По 1 контейнеру у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Ципла Лтд, Індія / CIPLA Ltd, India.

Місцезнаходження. Источник

А-42, МІДК Паталганга, 410220, Дістрікт: Райгад, Махараштра, Індія/A-42 MIDC Patalganga, 410220, District: Raigad, Maharashtra, India.