ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

АККУЗИД^® 20

(ACCUZIDE^® 20)

Склад:

діючі речовини: quinaprilum; hydrochlorthiazidum.

1 таблетка містить 21,664 мг квінаприлу гідрохлориду, що еквівалентно 20 мг квінаприлу, і 12,5 мг гідрохлоротіазиду;

допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; магнію карбонат; повідон К 25; кросповідон; магнію стеарат; Опадрі рожевий OY-S-6937 (гіпромелоза, гідроксипропілцеллюлоза, титану діоксид (Е 171), макрогол 400, заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172)), віск канделільский.

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

рожева, трикутна, двоопукла, вкрита плівковою оболонкою таблетка з лінією розлому та витисненим маркуванням «PD 220» з одного боку.  

Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати інгібіторів АПФ. Інгібітори АПФ і діуретики. Код АТХ С09В А06.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Аккузид^®20 – це комбінований препарат, що складається з інгібітора ангіотензинперетворюючого ферменту квінаприлу гідрохлориду і діуретика гідрохлоротіазиду (ГХТЗ).

Квінаприл швидко деетерифікується до квінаприлату (дикислоти квінаприлу, основного метаболіту), що є потужним інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ).

Механізм зменшення артеріального тиску у квінаприлу та гідрохлоротіазиду різний, хоча вони доповнюють один одного. При застосуванні діуретиків артеріальний тиск та об'єм крові зменшуються, призводячи до зростання рівнів ангіотензину ІІ, що знижує гіпотензивний ефект. Квінаприл блокує збільшення рівня ангіотензину ІІ. Антигіпертензивні дії квінаприлу та гідрохлоротіазиду мають адитивний ефект.

Фармакокінетика.

Квінаприл. Після перорального застосування максимальні концентрації квінаприлу у плазмі крові досягаються протягом 1 години. Абсорбція становить приблизно 60 % і не залежить від прийому їжі. Після всмоктування квінаприл деетерифікується до свого основного активного метаболіту квінаприлату та ряду неактивних метаболітів. Уявний період напіввиведення квінаприлату становить приблизно 1 годину. Пікові концентрації квінаприлату у плазмі крові спостерігаються приблизно через 2 години після перорального прийому квінаприлу. Квінаприлат виводиться переважно нирками із напівперіодом ефективної кумуляції 7 годин. У пацієнтів із порушенням функції нирок та кліренсом креатініну <40 мл/хв пікова та мінімальна концентрації квінаприлату зростають, збільшується час до досягнення пікової концентрації, збільшується уявний період напіввиведення та може подовжуватися час до встановлення рівноважного стану. Виведення квінаприлату також уповільнене у літніх пацієнтів (>65 років) та добре корелює із порушенням ниркових функцій, що часто спостерігається у осіб літнього віку. Дослідження на щурах продемонструвало, що квінаприл та його метаболіти не проникають через гематоенцефалічний бар'єр.

Гідрохлоротіазид. Діуретичний ефект починає проявлятися протягом 2 годин після перорального застосування гідрохлоротіазиду, досягає максимуму приблизно через 4 години та зберігається протягом 6-12 годин. Гідрохлоротіазид виводиться нирками у незміненому вигляді. Вимірювання рівня препарату у плазмі крові протягом щонайменше 24 годин показало, що період напіввиведення із плазми крові коливався від 4 до 15 годин. Щонайменше 61% перорально прийнятої дози виводився у незміненому вигляді протягом 24 годин. Гідрохлоротіазид перетинає плацентарний бар'єр і не проникає через гематоенцефалічний бар'єр.

Доклінічні дані з безпеки.

Результати доклінічних тестів не вказують на виявлення додаткових значущих даних.

Клінічні характеристики.

Показання.

Есенціальна гіпертензія, коли неможливо забезпечити адекватний контроль гіпертензії за допомогою лише квінаприлу.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до активної речовини або інших компонентів препарату, тіазидів

або сульфонамідів(слід враховувати перехресні реакції)

Гіперчутливість до інших інгібіторів АПФ

Наявність в анамнезі вродженого/ідіопатичного ангіоневротичного набряку, у тому числі пов’язаного з попередньою терапією інгібіторами АПФ.

Порушення функції нирок тяжкого ступеня (креатинін сироватки більше 1,8 мг/дл або кліренс креатиніну менше 30 мл/хв).

Процедури діалізу.

Білатеральний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки.

Трансплантація нирки.

Анурія.

Гемодинамічно значущий стеноз аортального або мітрального клапана, гіпертрофічна кардіоміопатія.

Гемодинамічно значуща обструкція тракту шлуночка.

Первинний гіперальдостеронізм.

Первинні захворювання та недостатність функції печінки.

Порушення функції печінки важкого ступеня.

Резистентна до лікування гіперкальціємія, гіпокаліємія.

Рефрактерна гіпонатріємія.

Клінічно значущі відхилення рівнів електролітів (гіперкальціємія, гіпонатріємія, гіпокаліємія).

Під час терапії протипоказане проведення діалізу або гемофільтрації з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою інтенсивністю потоку («AN69»), оскільки існує ризик розвитку реакцій гіперчутливості, включаючи шок. У разі необхідності проведення гемодіалізу слід замінити лікарський засіб на препарат, який не є інгібітором АПФ, або використати альтернативні мембрани для діалізу.

Небезпечні для життя реакції гіперчутливості спостерігалися у пацієнтів, яким проводили аферез ліпопротеїдів низької щільності з декстрин-сульфатною абсорбцією. Цей метод не слід застосовувати пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ.

У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії отрутою перетинчастокрилих, спостерігалися небезпечні для життя реакції гіперчутливості (такі як зниження артеріального тиску, задишка, блювання, алергічні реакції на шкірі). Цих реакцій уникали шляхом застосування альтернативної терапії перед проведенням десенсибілізації.

Симптомна гіперурикемія (подагра).

Дитячий вік.

Квінаприл не можна використовувати вагітним жінкам; жінкам, які планують вагітність, або жінкам репродуктивного віку, які не використовують відповідні контрацептивні засоби. Квінаприл можна застосовувати жінкам репродуктивного віку тільки у тому випадку, якщо настання вагітності малоймовірне і вони були проінформовані про можливу небезпеку для плода.

Вагітність.

Годування груддю.

Не застосовувати аліскірен разом з квінаприлом пацієнтам з діабетом або з порушенною функцією нирок (GFR < 60 мл/хв./1,73 м²).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Слід з обережністю призначати  Аккузид^®20 хворим, які знаходяться на малосольовій або безсольовій дієті, оскільки підвищується ризик розвитку артеріальної гіпотензії.

Тетрацикліни та інші препарати, що взаємодіють з магнієм

Аккузид містить карбонат магнію, який може знизити абсорбцію тетрациклінів на 28–37 % за умови паралельного застосування. Отже, рекомендується уникати паралельного застосування з тетрациклінами. Слід враховувати таку взаємодію, призначаючи паралельно квінаприл з тетрациклінами.

Засоби, що підвищують рівень калію в сироватці крові

Аккузид^®20  містить у своєму складі тіазидний діуретик, що обумовлює підвищення виведення калію з сечею, але також він містить інгібітор АПФ, що обумовлює збереження калію внаслідок зниження рівнів альдостерону. Тому під час терапії не рекомендується систематично застосовувати калійзберігаючі діуретики або добавки калію, оскільки це може призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові.

Якщо внаслідок встановленої гіпокаліємії показана паралельна терапія, слід дуже обережно застосовувати додатковий препарат і частіше контролювати рівні калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Подвійна блокада ренін-ангіотензинової системи

Подвійна блокада ренін-ангіотензинової системи, спричинена блокаторами ангіотензинових рецепторів, інгібіторами АПФ або аліскіреном (безпосередній інгібітор реніну), пов’язана з підвищеним ризиком виникнення гіпотензії, гіперкаліємії та змін функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією. Слід пильно спостерігати за артеріальним тиском, функцією нирок і концентраціями електролітів у пацієнтів, які отримували лікування квінаприлом та іншими засобами, що впливають на ренін-ангіотензинову систему.

Хворим на цукровий діабет або пацієнтам з порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації менше 60 мл/хв/1,73 м²) забороняється призначати квінаприл разом з аліскіреном (див. розділ «Протипоказання»).

Діуретики (тіазиди або салуретики)

Аккузид^®20  містить діуретик. Паралельне застосування з іншим діуретиком може мати адитивний ефект. Більш того, в пацієнтів, які застосовують діуретики, головним чином в яких порушений водно-електролітний баланс, з початком терапії або зі збільшенням дози інгібітору АПФ може спостерігатись надмірне зниження артеріального тиску.

Гіпотензивний ефект можна знизити, якщо припинити застосування діуретичного препарату за 2–3 дні перед початком лікування Аккузидом^®, збільшенням об’єму вживаної рідини чи збільшення вживання солі та/або якщо знизити початкову дозу квінаприлу. Додаткові сульфонамідні діуретики слід застосовувати окремо від Аккузиду^® (принаймні за 1 годину перед або за 4–6 годин після застосування Аккузиду^®).

Інші антигіпертензивні засоби

Паралельне застосування додаткових антигіпертензивних препаратів, включаючи нітрати або інші судинорозширювальні засоби, може посилити антигіпертензивну дію квінаприлу. Аккузид^®20  слід з обережністю застосовувати паралельно з іншими антигіпертензивними засобами, оскільки тіазид у складі препарату може посилити антигіпертензивну дію інших препаратів, особливо гангліоблокаторів або антигіпертензивних андреноблокаторів периферичної дії. Також у пацієнтів, яким проводили симпатектомію, може посилитись антигіпертензивна дія тіазиду в складі препарату (див. розділ «Особливості застосування»).

Хірургія/анестезуючі засоби

Незважаючи на те, що немає даних, які свідчать про наявність взаємодії між квінаприлом і гіпотензивними анестезуючими засобами, слід дотримуватися обережності під час серйозного хірургічного втручання або анестезії, оскільки була виявлена здатність інгібіторів АПФ блокувати утворення ангіотензину II внаслідок компенсаційного виділення реніну. Це може спричинити гіпотензію, яку можна усунути застосуванням об’ємозамісного розчину (див. розділ «Особливі заходи безпеки»).

Тіазиди можуть зменшувати артеріальну реакцію на дію норадреналіну. Під час проведення невідкладних операцій дозу препаратів для премедикації та анестезуючих засобів необхідно зменшити.

Гідрохлоротіазид може посилити дію тубокурарину (міорелаксант).

Літій

Взагалі літій не слід призначати разом з діуретиками. Діуретичні засоби знижують кліренс літію нирками та підвищують ризик прояву його токсичності. Під час паралельного застосування інгібіторів АПФ з літієм спостерігались підвищення рівнів останнього в сироватці крові та симптоми його токсичності внаслідок того, що ці засоби знижували рівень натрію. Аккузид^®20  може підвищити ризик прояву токсичності літію. Якщо потрібна комбінована терапія, слід уважно спостерігати за рівнями літію в сироватці (див. розділ «Особливості застосування»).

Нестероїдні протизапальні препарати, у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2). У пацієнтів літнього віку, пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулюючої крові (у тому числі у результаті терапії діуретиками) або у пацієнтів з порушенням функції нирок одночасне застосування нестероїдних протизапальних препаратів, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, з інгібіторами АПФ, включаючи квінаприл, може призвести до погіршення функції нирок, у тому числі до гострої ниркової недостатності. Зазвичай ці явища мають оборотний характер.

Нейролептики та іміпрамін. Потенціюють гіпотензивний ефект.

Препарати золота. Повідомлялося про рідкісні випадки нітритоїдних реакцій (симптоми яких включають почервоніння обличчя, нудоту, блювання та гіпотензію) у пацієнтів, які отримували ін'єкції препаратів золота (наприклад натрію ауротіомалату) одночасно з інгібіторами АПФ.

Інші гіпертензивні препарати. Не виключається можливість адитивного ефекту або потенціювання.

Кортикостероїди, адренокортикотропний гормон. Спостерігалося посилене зменшення рівня електролітів, зокрема гіпокаліємія.

Нестероїдні протизапальні препарати. У деяких пацієнтів при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів можуть знижуватись діуретичний, натрійуретичний та антигіпертензивний ефекти петльових, калійзберігаючих та тіазидних сечогінних препаратів, в результаті чого антигіпертензивна дія інгібіторів АПФ, у тому числі квінаприлу, може бути ослаблена. Крім того спостерігалось, що при застосуванні НПЗП та інгібіторів АПФ їх дія щодо збільшення рівня калію у сироватці має адитивний ефект, тоді як функції нирок можуть погіршуватися. Ці ефекти, загалом, оборотні та спостерігаються переважно у пацієнтів із порушенням функції нирок. Пацієнти, які отримують квінаприл і нестероїдні протизапальні препарати, потребують періодичної перевірки функції нирок.

Інгібітори mTOR або DPP-4

Пацієнти, які паралельно застосовують інгібітор mTOR (наприклад темсіролімус) або інгібітор DPP-4 (наприклад вілдаліптин), можуть мати схильність до виникнення ангіоневротичного набряку. Тому необхідно з обережністю починати лікування інгібітором mTOR або інгібітором DPP-4 пацієнтів, яким уже призначався інгібітор АПФ.

Алопуринол, цитостатичні та імунодепресивні засоби, системні кортикостероїди або прокаїнамід. Супутнє застосування цих препаратів із інгібіторами АПФ може підвищувати ризик розвитку лейкопенії.

Aлкоголь, барбітурати або наркотичні речовини. Можливе посилення ортостатичної гіпотензії.

Засоби, пов’язані з тахікардією типу «пірует»

Слід дотримуватись обережності під час паралельного застосування засобів, пов’язаних з тахікардією типу «пірует», (наприклад деяких антиаритмічних препаратів, нейролептиків), через ризик виникнення гіпоглікемії.

Серцеві глікозиди

Спричинені тіазидом гіпокаліємія чи гіпомагніємія можуть сприяти розвитку аритмій, зумовлених препаратами дигіталісу.

Антациди

Антациди можуть знизити біодоступність інгібіторів АПФ.

Протидіабетичні лікарські засоби (включаючи інсулін)

У пацієнтів-діабетиків, інгібітори АПФ можуть підвищити чутливість до інсуліну, а в пацієнтів, які отримували лікування пероральними протидіабетичними лікарськими засобами або інсуліном, ці препарати були пов’язані з виникненням гіпокаліємії тіазид-індукованої гіперглікемії. Тому слід уважно спостерігати за рівнями глюкози в крові, особливо під час першого місяця лікування інгібітором АПФ (див. розділ «Особливості застосування»). Метформін застосовувати з обережністю з огляду на ризик лактатного ацидозу за рахунок можливої обумовленої гідрохлоротіазидом функціональної ниркової недостатності.

Симпатоміметики (наприклад норадреналін)

Симпатоміметики можуть послабити антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ.

Тіазиди можуть зменшувати артеріальну реакцію на дію таких симпатоміметиків, як норадреналін. Проте така взаємодія не виражена настільки, щоб виключати паралельне застосування обох препаратів.

Іонообмінні смоли (холестирамін, колестипол)

Абсорбція гідрохлоротіазиду знижується на 85 % і 43 % в разі паралельного застосування холестираміну та колестиполу відповідно. Такі речовини слід застосовувати окремо від гідрохлоротіазиду (з інтервалом декілька годин).

Трициклічні антидепресанти, нейролептики

Паралельне застосування деяких антидепресантів або нейролептичних засобів з інгібіторами АПФ може спричинити зниження артеріального тиску. Може виникнути ортостатична гіпотензія.

Гепарин

Можливе підвищення рівнів калію в сироватці крові.

Амфотерицин B (парентеральний), карбеноксолон, проносні засоби з секреторною дією

Гідрохлортіазид може спричинити порушення електролітного балансу, головним чином у вигляді гіпокаліємії.

Солі кальцію

Внаслідок зниження виведення кальцію нирками можливе підвищення його рівнів у разі паралельного застосування з тіазидними діуретиками. Якщо необхідне призначення кальцієвмісних харчових добавок, слід здійснювати моніторинг рівня кальцію в сироватці і відповідно до нього коригувати дозу кальцію.

Триметоприм

Паралельне застосування інгібіторів АПФ/тіазидів з триметопримом підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.

Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Може виникнути потреба у корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може збільшувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Імовірна поява необхідності у збільшенні дози пробенециду чи сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, біпериден). Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.

Цитотоксичні засоби (наприклад циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди можуть зменшувати виведення нирками цитотоксичних препаратів і потенціювати їх мієлосупресорний ефект.

Саліцилати. При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичний вплив на центральну нервову систему.

Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та метилдопи.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватись гіперурикемія та зростати ризик ускладнень, зокрема подагри.

Лікарські засоби, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові. Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлоротіазид приймати одночасно з препаратами, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці (наприклад глікозиди наперстянки та антиаритмічні лікарські засоби), та нижчезазначеними препаратами, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію) (у тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку піруетної тахікардії:

антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

антиаритмічні засоби класу ІІІ (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

деякі нейролептики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);

інші лікарські засоби (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внурішньовенного введення).

Карбамазепін. З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.

Бета-блокатори та діазоксид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діазоксиду.

Амантадин. Тіазиди, в тому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Вплив на результат лабораторних аналізів

Оскільки Аккузид містить гідрохлортіазид, слід призупинити його застосування перед проведенням будь-яких тестів на захворювання щитовидної залози.

Особливості застосування.

Реакції гіперчутливості

Можливі реакції гіперчутливості у пацієнтів з наявністю або без наявності в анамнезі випадків алергії або бронхіальної астми, наприклад пурпури, фотосенсибілізації, кропив’янки, некротизуючого ангіїту, респіраторного дистресу, включаючи пневмонію й набряк легенів, та анафілактичних реакцій.

До складу препарату Аккузид^®20 входить лактоза. Цей препарат не слід приймати пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов’язаними з непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або порушенням мальабсорбції глюкози-галактози.

Аккузид^®20 можна призначати лише після дуже ретельної оцінки співвідношення між користю та ризиком та під постійним контролем характерних клінічних та лабораторно-хімічних параметрів у разі:

• клінічно значущої протеїнурії (більше ніж 1г/добу);

• клінічно значущим дисбалансом електролітів;

• порушенням імунної реактивності або наявністю колагенових захворювань (системний червоний вовчак, склеродермія);

• одночасному застосуванні препаратів, які пригнічують захисні функції організму (кортикостероїди, цитостатики, антиметаболіти), алопуринолу, прокаїнаміду, літію, дигіталісу, глікозидів;

• при подагрі;

• гіповолемії;

• церебросклерозу;

• склерозу коронарних артерій;

• вираженого або латентного цукрового діабету;

• серйозних порушень функції нирок (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв.)

Необхідно перевіряти функцію нирок перед застосуванням препарату

• під час лікування тіазидними діуретиками повідомлялось про синдром Стівенса-Джонсона або подразнення чи активацію системного червоного вовчака.

• під час процедури діалізу

Оскільки досвід застосування препарату для лікування зазначених далі станів є недостатнім, цей препарат не слід призначати:

• при серйозній нирковій недостатності (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв.)

• при первинних захворюваннях та недостатності функції печінки;

Гіпотензія

Аккузид^®20 може спричиняти симптоматичну гіпотензію, яка зазвичай виникала не частіше ніж під час монотерапії кожним препаратом. Поодинокі випадки симптоматичної гіпотензії спостерігаються в пацієнтів з неускладненою гіпертензією. Випадки ймовірніші в пацієнтів зі зменшенням об’єму рідини або концентрації електролітів внаслідок терапії діуретиками, дотримання сольової дієти, діалізу, діареї, блювання або ренінової гіпертензії (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Побічні реакції»).

Аккузид^®20 слід обережно застосовувати пацієнтам, які паралельно отримують лікування іншими антигіпертензивними засобами, оскільки тіазид у складі препарату може посилити антигіпертензивну дію інших препаратів, особливо гангліоблокаторів або андреноблокаторів периферичної дії. У пацієнтів, яким проводили симпатектомію, також може посилитись антигіпертензивна дія тіазиду в складі препарату.

Якщо виникає симптоматична гіпотензія, пацієнта слід покласти на спину та за необхідності ввести ізотонічний розчин шляхом внутрішньовенної інфузії. Короткотривала гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальшого застосування Аккузиду^® за умови обережної корекції дози після успішного лікування гіпотензії; проте в такому випадку слід розглянути призначення квінаприлу або іншого супутнього діуретика в нижчих дозах.

У пацієнтів із застійною серцевою недостатністю та пов’язаною з нирковою недостатністю або без неї антигіпертензивна терапія інгібіторами АПФ може призвести до надмірного зниження артеріального тиску, що може бути пов’язане з олігурією, азотемією та в поодиноких випадках призводити до гострої ниркової недостатності й летального наслідку. Лікування таких пацієнтів потрібно починати під пильним медичним наглядом; за цими пацієнтами слід уважно спостерігати протягом перших двох тижнів лікування та щоразу при підвищенні дози. За можливості слід припинити супутню терапію діуретинами.

Аналогічним чином слід застосовувати препарат для лікування пацієнтів з ішемічною хворобою серця або порушенням мозкового кровообігу, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або крововиливу у мозок.

Серцева недостатність/захворювання серця

Внаслідок пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи можливі зміни функції нирок у пацієнтів зі схильністю до таких захворювань. У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, в яких функція нирок може залежати від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, лікування квінаприлом може супроводжуватись олігурією та/або прогресуючою азотемією, а в поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю й призвести до летального наслідку.

У деяких пацієнтів з гіпертензією або серцевою недостатністю за відсутності вираженого попереднього захворювання нирок можна було спостерігати підвищення рівнів залишкового азоту сечовини та креатиніну у сироватці крові (у 1,25 раза більше за верхню межу норми). Це підвищення зазвичай було незначним та мало оборотний характер, особливо у разі, коли квінаприл застосовували у поєднанні з сечогінним препаратом. Підвищення рівнів залишкового азоту сечовини у крові та креатиніну у сироватці спостерігали у кожному випадку у 2 % пацієнтів з гіпертензією при застосуванні квінаприлу як монотерапії та у 4 % та 3 % пацієнтів з гіпертензією відповідно при застосуванні квінаприлу/гідрохлоротіазиду. Таке підвищення частіше виникає у пацієнтів з уже існуючою нирковою недостатністю. У таких випадках може бути потрібним зниження дози та/або відміна сечогінного препарату та/або квінаприлу.

Порушення функції печінки

При печінкових розладах та прогресуючих захворюваннях печінки тіазиди слід застосовувати з обережністю, оскільки ці препарати можуть викликати внутрішньо печінковий холестаз, а навіть мінімальні зміни водно-сольового балансу можуть спровокувати розвиток печінкової коми. Гідрохлоротіазид протипоказаний пацієнтам з важкою печінковою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»).

У поодиноких випадках інгібітори АПФ були пов’язані з синдромом, який починав свій розвиток як холестатична жовтяниця, а потім прогресував у швидкоплинний некроз печінки (в деяких випадках з летальним наслідком). Механізм даного синдрому невідомий. Для пацієнтів, в яких спостерігається жовтяниця або виражене підвищення рівнів ферментів печінки під час терапії інгібітором АПФ, слід повністю припинити лікування інгібітором АПФ, а також розпочати відповідну діагностику та подальший лікарський нагляд.

Метаболізм квінаприлу до квінаприлату зазвичай відбувається за рахунок печінкової естерази. У хворих на алкогольний цироз печінки концентрації квінаприлату знижені внаслідок порушення де етерифікації квінаприлу.

Підвищення рівнів холестерину і тригліцеридів може бути пов’язане з терапією                  тіазидними діуретиками.

Кашель

Під час застосування інгібіторів АПФ повідомлялося про кашель. За характеристикою кашель без мокроти, постійний і зникає після припинення терапії. Кашель, спричинений інгібітором АПФ, слід розглядати як частину його диференціальної діагностики.

Порушення функції нирок

Аккузид^®20 слід обережно застосовувати пацієнтам з захворюванням нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок може виникнути пов’язана з тіазидом азотемія. Лікування пацієнтів з порушенням функції нирок може призвести до кумулятивного ефекту препарату.

Аккузид^®20 протипоказано пацієнтам з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) (див. розділ «Протипоказання»).

Період напіввиведення квінаприлу збільшується зі зниженням кліренсу креатиніну. Для пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 60 мл/хв потрібно відкоригувати з огляду на нирковий кліренс як початкову дозу квінаприлу (зменшити), так і подальшу дозу відповідно до реакції пацієнта (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Для таких пацієнтів як стандартну медичну практику слід проводити регулярний контроль рівнів калію та концентрації креатиніну, а також ретельно слідкувати за функцією нирок; згідно з дослідженнями, надалі квінаприл не спричиняє погіршення функції нирок.

У деяких пацієнтів з однією ниркою, які мали одно- чи двобічний стеноз ниркової артерії, спостерігались випадки підвищення рівнів азоту сечовини крові та концентрації креатиніну в сироватці крові внаслідок лікування інгібітором АПФ, що зазвичай були оборотними після припинення терапії. Це, зокрема, стосувалось пацієнтів з нирковою недостатністю.

Пацієнти з нирково-судинною гіпертензією та вже існуючим стенозом ниркових артерій схильні до більшого зниження артеріального тиску в тяжкій формі та виникнення ниркової недостатності. Лікування таких пацієнтів потрібно починати під пильним медичним наглядом, застосовуючи малі дози та ретельне титрування. Якщо вже проводиться терапія діуретиками, її слід призупинити, а також спостерігати за функцією нирок у перші тижні лікування квінаприлом.

У деяких гіперчутливих пацієнтів без вираженої існуючої нирково-судинної хвороби збільшувалася концентрація креатиніну в сечовині та плазмі крові (більше ніж в 1,25 раза вище межі норми), коли інгібітори АПФ призначали паралельно з діуретиками. Підвищення рівнів сечовини (азоту сечовини крові) та/або концентрації креатиніну спостерігалось приблизно в 2 % гіперчутливих пацієнтів під час монотерапії квінаприлом і в 4 % (азот сечовини крові) й 3 % (креатинін) гіперчутливих пацієнтів під час терапії квінаприлом/гідрохлортіазидом. Зазвичай таке підвищення короткочасне й не має тяжкого наслідку; воно часто спостерігається в пацієнтів з уже існуючим порушенням функції нирок. Може з'явитись необхідність у зниженні дози та/або повному припиненні терапії Аккузидом^®.

У деяких пацієнтів лікування ті азидами може спровокувати гіперурикемію та/або подагру.

Трансплантація нирки

Оскільки немає відповідного досвіду, квінаприл не слід призначати пацієнтам з нещодавньою трансплантацією нирки.

Гемодіаліз та аферез ліпопротеїдів низької щільності

Аккузид^®20  не можна застосовувати пацієнтам з аортальним стенозом або обструкцією вихідного тракту. Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою інтенсивністю потоку («AN69»), з високою імовірністю можуть зазнавати анафілактоїдних реакцій при одночасному лікуванні інгібіторами АПФ. Слід уникати цього поєднання, застосовуючи альтернативні антигіпертензивні препарати або альтернативні мембрани для гемодіалізу. Подібні анафілактоїдні реакції спостерігалися у пацієнтів, які піддавалися аферезу ліпопротеїнів низької щільності з декстран-сульфатною абсорбцією. Цей метод не слід застосовувати пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ.

Анафілактичні реакції під час десенсибілізуючої терапії

У пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії проти отрут перетинчастокрилих (наприклад отрути бджоли або оси), спостерігались анафілактичні реакції, певною мірою небезпечні для життя. Таких реакцій можна було уникнути в пацієнтів, яким призупинялась терапія інгібітором АПФ. Проте реакції повторно проявлялись, якщо випадково знову застосовувався лікарський засіб.

Якщо потрібно проводити десенсибілізуючу терапію, слід тимчасово замінити інгібітори АПФ іншими лікарськими препаратами.

Ангіоневротичний набряк

У пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, спостерігався ангіоневротичний набряк. Якщо виникає стридор гортані або розвивається ангіоневротичний набряк обличчя, язика чи голосової щілини, необхідно негайно припинити лікування квінаприлом. Пацієнтам слід надати відповідну медичну допомогу та пильно спостерігати за їх станом, доки не зникне набряк. Якщо набряк поширюється тільки на обличчя та губи, зазвичай він зникає без лікування. Антигістамінні препарати можна застосовувати для пом’якшення таких симптомів. Ангіоневротичний набряк гортані, може призвести до летального наслідку. У разі обструкції дихальних шляхів через ураження язика, голосової щілини або гортані необхідно негайно вжити відповідних екстрених заходів (див. розділ «Передозування»).

Пацієнти з наявністю в анамнезі ангіоневротичного набряку, не пов’язаного з терапією інгібітором АПФ, можуть мати схильність до виникнення ангіоневротичного набряку під час застосування цього препарату (див. розділ «Протипоказання»).

Пацієнти, які паралельно застосовують інгібітор mTOR (наприклад темсиролімус) або інгібітор DPP-4 (наприклад вілдаліптин), можуть мати схильність до виникнення ангіоневротичного набряку. Тому необхідно з обережністю починати лікування інгібітором mTOR або інгібітором DPP-4 пацієнтів, яким вже призначався інгібітор АПФ.

Інтестинальний ангіоневротичний набряк

Повідомлялось про інтестинальний ангіоневротичний набряк у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У таких пацієнтів виникала біль у животі (з нудотою та блюванням або без цього); в деяких випадках в анамнезі не було ангіоневротичного набрякуобличчя, а рівні C-1-естерази були в нормі. Діагноз ангіоневротичного набряку ставився за допомогою комп’ютерної томографії або ультразвукового дослідження або під час хірургічного втручання, а симптоми зникали після припинення застосування інгібітору АПФ. Кишковий ангіоневротичний набряк слід включити до диференціальної діагностики пацієнтів, які застосовують інгібітори АПФ та скаржаться на біль у животі.

Застосування Аккузиду^® може стати причиною позитивних результатів тесту на допінг. Застосування Аккузиду^® як допінгу може створювати загрозу для здоров'я.

Етнічні особливості

Повідомлялось, що у пацієнтів негроїдної раси, які отримували терапію інгібітором АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з іншими етнічними групами. Слід також зазначити, що інгібітори АПФ під час контрольованих клінічних досліджень продемонстрували нижчу антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси, аніж в інших, можливо, завдяки більшій поширеності статусу низького рівня реніну серед пацієнтів негроїдної раси.

Порушення електролітного балансу

За пацієнтами, які отримують лікування квінаприлом/гідрохлоротіазидом, слід спостерігати щодо наявності клінічних ознак порушення водно-електролітного балансу, спричиненого тіазидом. Для таких пацієнтів слід систематично контролювати концентрації електролітів у сироватці крові (особливо натрію та калію). Оскільки квінаприл пригнічує утворення альдостерону, комбіноване лікування разом з гідрохлоротіазидом може зменшити до мінімуму ризик виникнення гіпокаліємії, спричиненої діуретиками.

Протидіючий вплив квінаприлу та гідрохлоротіазиду на рівень калію в сироватці крові може не спостерігатися. Проте в деяких пацієнтів один з ефектів може переважати, а у деяких пацієнтів може з’явитись необхідність постійної замісної терапії розчинами калію. Тому на початку лікування та регулярно під час нього слід контролювати концентрації електролітів, щоб забезпечити завчасне виявлення будь-якого можливого порушення електролітного балансу.

Тіазиди зменшують виведення кальцію нирками. У деяких пацієнтів, які отримували довготривале лікування тіазидами, спостерігались патологічні зміни надниркових залоз з гіперкальціємією та гіпофосфатемією. Про найтяжчі ускладнення гіперпаратиреозу (нирковокам'яну хворобу, резорбцію кістки, пептичні виразки) не повідомлялось.

Прийом тіазидів слід припинити перед проведенням обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз

Тіазиди посилюють виведення магнію з сечею, тому можливе виникнення гіпомагніємії.

Дефіцит хлориду, пов’язаний з тіазидними діуретиками, зазвичай легкого ступеня та не потребує особливого лікування.

У жарку погоду в пацієнтів з набряками може виникнути гіпонатріємія розведення.

Тіазидні діуретики можуть збільшити виведення магнію нирками та призвести до гіпомагніємії.

Інші метаболічні ефекти

Тіазидні діуретики можуть спричинити зниження переносимості глюкози. Може виникнути потреба у модифікації доз протидіабетичних засобів, у тому числі інсуліну. На тлі терапії тіазидами може маніфестувати латентний цукровий діабет.

Тіазиди можуь викликати невелике транзиторне підвищення рівня кальцію в сироватці крові. Значна гіперкальціємія може бути проявом латентного гіперпаратиреозу.

Підвищення рівнів холестерину, тригліцериду та сечової кислоти може бути пов’язане з терапією тіазидними діуреиками. Зазвичай дані ефекти незначні, але вони можуть зумовити розвиток подагри або діабету в чутливих пацієнтів.

Гіпокаліємія

Лікування тіазидними діуретиками пов’язувалось з гіпокаліємією, гіпонатріємією або гіпохлоремічним алкалозом. Такі розлади можуть проявлятися у вигляді сухості в роті, відчуття спраги, слабкості, перевтоми, сонливості, занепокоєння, болю в м’язах або спазмів, слабкості в м’язах, зниження артеріального тиску, олігурії, тахікардії та шлунково-кишкових розладів, таких як нудота та блювання.

Гіпокаліємія також може посилити або принаймні підвищити чутливість серцевої реакції на токсичну дію дигіталісу.

Найбільший ризик виникнення гіпокаліємії в пацієнтів з цирозом печінки, форсованим діурезом, неправильним пероральним застосуванням розчинів електролітів, а також у пацієнтів, які паралельно отримують лікування кортикостероїдами або адренокортикотропними гормонами.

Гіперкаліємія

Слід уважно вивчити можливість паралельного застосування лікарських засобів, що можуть підвищувати рівні калію. Пацієнтів слід застерегти від застосування будь-яких дієтичних добавок калію або калієвмісних солей без попередньої консультації з лікарем (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Гіпоглікемія/цукровий діабет

Інгібітори АПФ можуть підвищити чутливість до інсуліну у пацієнтів з діабеом; ці препарати були пов’язані з гіпоглікемією в пацієнтів, які отримували лікування пероральними протидіабетичними лікарськими засобами або інсуліном. У пацієнтів-діабетиків слід уважно спостерігати за рівнями глюкози в крові, особливо під час першого місяця лікування інгібітором АПФ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Нейтропенія/агранулоцитоз

У поодиноких випадках у пацієнтів з неускладненою гіпертензією інгібітори АПФ пов’язувались з агранулоцитозом і мієлотоксичністю. Такі симптоми спостерігались частіше у пацієнтів з порушенням функції нирок, особливо у тих хто мав супутні розлади з боку судинної системи або сполучної тканини (такі як системний червоний вовчак, колагеноз або склеродермія), паралельно проходили лікування імунодепресантами або іншими лікарськими засобами, пов’язаними з нейтропенією/агранулоцитозом.

Пацієнтам слід рекомендувати повідомляти про будь-які ознаки інфекції (наприклад біль у горлі, жар), оскільки це може бути симптомом нейтропенії.

У поодиноких випадках повідомлялося про агранулоцитоз, пов’язаний з терапією квінаприлом.

Пацієнти з колагенозом або захворюваннями нирок, які отримували інгібітори АПФ, потребують регулярного контролю рівнів лейкоцитів у крові.

Хірургічне втручання/анестезія

Під час серйозного хірургічного втручання та застосування анестезуючих засобів, що спричинюють зниження артеріального тиску, квінаприл може блокувати утворення ангіотензину II внаслідок компенсаційного виділення реніну. Зниження артеріального тиску, зумовлене даним механізмом дії, оборотне, якщо застосовувати об’ємозамісні розчини.

Гостра міопія та вторинна закритокутова глаукома

Гідрохлоротіазид (сульфонамід) може спричинити характерні реакції, що призводять до гострої транзиторної міопії та гострої закритокутової глаукоми. До симптомів належать різке зниження гостроти зору або біль в оці, що зазвичай виникають протягом декількох годин до декількох тижнів після початку застосування препарату. Відсутність лікування гострої закритокутової глаукоми може призвести до необоротної втрати зору. Для лікування, в першу чергу, потрібно якомога швидше припинити застосування гідрохлоротіазиду. Якщо не вдається контролювати внутрішньоочний тиск, слід враховувати можливу необхідність швидкої медичної допомоги або хірургічного втручання. До факторів ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми належать наявність в анамнезі алергії на сульфонамід або пеніцилін.

Вплив на результати лабораторних аналізів.

Препарат може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові.

Лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз.

Препарат може підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Літій

Взагалі літій не слід призначати разом з діуретиками, оскільки останні можуть знизити виведення літію нирками й, таким чином, підвищити ризик прояву його токсичності (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вагітність

У разі коли терапія інгібітором АПФ вважається вкрай необхідною, пацієнткам, які планують завагітніти, слід перейти на альтернативні види антигіпертензивного лікування, що мають встановлені характеристики безпеки застосування під час вагітності.

Якщо діагностована вагітність, слід негайно припинити лікування інгібіторами АПФ та, якщо доцільно, розпочати альтернативну антигіпертензивну терапію (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування в період вагітності та годування груддю»).

Застосування в період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Інгібітор АПФ

Застосування квінаприлу протипоказане під час вагітності; жінкам, які планують вагітність, або жінкам репродуктивного віку, які не використовують відповідні контрацептивні засоби.

Застосування інгібіторів АПФ під час вагітності асоціюється з ризиком розвитку фетальних та неонатальних порушень із можливістю загибелі плода і новонародженого. Застосування інгібіторів АПФ супроводжується підвищеним ризиком розвитку вад серцево-судинної системи і центральної нервової системи плода. Крім того, на фоні застосування інгібіторів АПФ описані випадки передчасних пологів, гіпотонії, порушення функції нирок (у тому числі ниркової недостатності), гіпоплазії кісток черепа, маловоддя, контрактури кінцівок, черепно-лицьових деформацій, розвитку гіпоплазії легень, затримки внутрішньоутробного росту, відкритої артеріальної протоки, а також випадки загибелі плода та/або смерті новонароджених. У разі виявлення вагітності слід негайно припинити лікування інгібіторами АПФ і за необхідності розпочати терапію альтернативними препаратами.

Немовлят, матері яких приймали інгібітори АПФ, слід ретельно обстежувати на наявність гіпотензії, олігогурії та гіперкаліємії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). У разі розвитку олігурії слід вжити заходів, направлених на підтримку артеріального тиску та ниркової перфузії.

Гідрохлоротіазид

Досвід застосування гідрохлоротіазиду під час вагітності, особливо протягом першого триместру, обмежений; доказів, отриманих у ході досліджень на тваринах, недостатньо. Гідрохлоротіазид проходить через плаценту. Враховуючи фармакологічний механізм дії, його застосування під час другого та третього триместрів вагітності може вплинути на кровоток між плодом і плацентою, а також може спричинити жовтяницю, порушення електролітного балансу та тромбоцитопенією плода або новонародженого.

Гідрохлортіазид не слід застосовувати за наявності водянки вагітних, гестаційної гіпертензії або прееклампсії через ризик зниження об’єму плазми та зниження перфузії плаценти.

Гідрохлоротіазид не слід застосовувати вагітним з есенціальною артеріальною гіпертензією, крім деяких поодиноких випадків, коли недоступне інше відповідне лікування.

Гідрохлоротіазид не можна застосовувати у період вагітності; дозволяється застосовувати тільки у дуже обґрунтованих випадках, враховуючи перевагу користі для матері над можливим ризиком для плода.

Годування груддю

Квінаприл

Обмежені дані з фармакокінетики препарату продемонстрували дуже низькі концентрації в грудному молоці (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Незважаючи на те, що ці концентрації виявлялись клінічно незначущими, застосування квінаприлу під час годування груддю не рекомендується, якщо дитина недоношена та протягом першого тижня після народження, оскільки є гіпотетичний ризик впливу на серцево-судинну систему та нирки, а також недостатньо клінічного досвіду.

Можна розглянути застосування квінаприлу жінкам, які годують груддю, якщо лікування необхідне для жінки та ведеться спостереження за проявами будь-яких побічних явищ у дитини.

Гідрохлоротіазид

Гідрохлоротіазид проникає у грудне молоко; його застосування у період годування груддю протипоказане. Якщо його використання вкрай необхідне, годування груддю необхідно припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або  іншими механізмами.

Лікування гіпертензії цим лікарським засобом вимагає регулярного медичного нагляду. Через відмінності індивідуальних реакцій та зважаючи на такі побічні реакції як сонливість та запаморочення, цей лікарський засіб може порушити здатність деяких пацієнтів керувати автомобілем або використовувати іншу техніку, особливо на початку лікування або при переході на іншу терапію.

Спосіб застосування та дози.

Для перорального застосування.

Перед початком комбінованої терапії лікарськими засобами рекомендується провести титрування дози окремих компонентів. За наявності клінічних показань слід розглянути можливість негайного переходу з монотерапії до комбінованої терапії.

Загальна доза підтримуючої терапії становить 10 мг квінаприлу + 12,5 мг гідрохлоротіазиду один раз на день, зранку. Дозу можна збільшувати з інтервалами щонайменше 3 тижні.

Максимальна доза не повинна перевищувати 20 мг квінаприлу + 25 мг гідрохлоротіазиду (2 таблетки Аккузиду^®10).

Особливі групи пацієнтів

Попередня терапія діуретинами

Після першої дози комбінованого препарату може виникнути симптоматична гіпотензія, головним чином у пацієнтів зі зменшенням об’єму рідини та/або концентрації електролітів, спричиненим попередньою терапією діуретиками. Таким пацієнтам слід припинити застосування діуретиків за 2–3 дні перед початком лікування комбінованим препаратом. Якщо це неможливо, слід призначати лікування виключно квінаприлом по 5 мг.

Ниркова недостатність

Пацієнтам з кліренсом креатиніну від 30 до 60 мл/хв слід ретельно проводити титрування індивідуальних доз окремих компонентів, перед тим як переходити до терапії комбінованим препаратом. Слід дотримуватись якнайменшого дозування комбінованого препарату.

Комбінований препарат протипоказаний пацієнтам з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) (див. розділ «Протипоказання»).

Пацієнти літнього віку (≥ 65 років)

Оскільки з віком функція нирок може погіршуватись, слід ретельно проводити титрування індивідуальних доз окремих компонентів, перед тим як переходити до терапії комбінованим препаратом. Слід дотримуватись якнайменшого дозування комбінованого препарату.

Застосування дітям

Безпека та ефективність Аккузиду^® для дітей (віком до 18 років) не встановлено. Тому застосування Аккузиду^® не рекомендується.

Діти.

Безпека та ефективність застосування препарату дітям не встановлені.

Передозування.

Симптоми

Немає точних даних щодо передозування квінаприлом/гідрохлоротіазидом у людей.

Найбільш імовірні клінічні симптоми включають: гіпотензію тяжкого ступеня, порушення електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та дегідратацію, спричинену надмірним діурезом, запаморочення, розлади свідомості (з можливим прогресуванням у кому), слабкість, парестезія, виснаження, судоми, парез, спазми м’язів, аритмію серця, брадикардію та ниркову недостатність, тахікардію, шок, нудоту, блювання, спрагу, поліурію, олігурія, анурію, гіпохлоремію, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини крові (в основному ниркова недостатність).

Якщо паралельно застосовувався дигіталіс, гіпокаліємія може посилити можливі аритмії.

Лікування

Немає точних даних щодо лікування передозування квінаприлом/гідрохлоротіазидом.

Лікування симптоматичне та підтримуюче згідно з діючими стандартами медичної практики. Не пізніше ніж через 30 хвилин після передозування слід вжити заходів для пригнічення абсорбції: промивання шлунка, застосування адсорбентів і сульфату натрію.

Якщо виникла гіпотензія, пацієнта слід покласти на спину та ввести ізотонічний розчин шляхом внутрішньовенної інфузії. Також можна розглянути доцільність застосування ангіотензину II. Для лікування брадикардії слід застосовувати атропін. У разі стійкої брадикардії можна розглянути доцільність застосування кардіостимуляторної терапії.

Украй необхідно постійно слідкувати за показниками водно-електролітного та кислотно-лужного балансів, а також за рівнем цукру в крові. У разі гіпокаліємії слід застосовувати добавки калію.

Гемодіаліз і перитонеальний діаліз майже не впливають на виведення квінаприлу та квінаприлату.

У випадку артеріальної гіпотензії і шоку рекомендується введення рідини та електролітів (калію, натрію, магнію).

До нормалізації стану пацієнта необхідний контроль функції нирок.

Побічні реакції.

Під час лікування квінаприлом/гідрохлоротіазидом спостерігалися нижче зазначені побічні реакції з наведеними нижче частотами.

Класи систем органів	Побічні реакції
Інфекції та інвазії	Бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, фарингіт*, риніт*, вірусні інфекції, інфекції сечовивідних шляхів, синусит, сіаладеніт
Розлади з боку системи кровообігу та лімфатичної системи	Пригнічення кісткового мозку, підвищення рівня гемоглобіну/ зниження гемоглобіну, агранулоцитоз**, панцитопенія,  апластична анемія, гемолітична анемія**, нейтропенія**, тромбоцитопенія*, зниження рівня гематокриту*, лейкопенія*, еозинофілія*, підвищення швидкості осідання еритроцитів; для пацієнтів з вродженою недостатністю G-6-PDH описано поодинокі випадки гемолітичної анемії*
Порушення з боку імунної системи	Анафілактичні реакції*, алергічні шкірні реакції, анафілактичний шок,  висипання, підвищене потовиділення, набряк губ, обличчя, кінцівок, гортані, язика/глотки, підвищений титр антинуклеарних тіл у крові*
Ендокринні розлади	Тіазиди можуть змінювати потреби інсуліну в пацієнтів-діабетиків, а також може розвинутись латентний цукровий діабет
Розлади з боку метаболізму та харчування	Гіперкаліємія**, гіпомагніємія, гіперкальціємія, порушення електролітного балансу (включаючи гіпонатріємією та гіпокаліємію), гіперурикемія*, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним  перебігом захворювання, зниження глюкозо толерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету, подагра*, гіперглікемія, зниження переносимості глюкози, глюкозурія, анорексія, підвищення рівнів холестерину* та тригліцеридів*, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому
Психічні розлади	Безсоння*, підвищена втомлюваність, сонливість, пригнічений настрій, порушення сну, сплутаність свідомості, непритомність, нервовість*, депресія*, розгубленість*, занепокоєння, дезорієнтація, зміни настрою
Неврологічні розлади	Запаморочення*, головний біль*, сонливість*, парестезія*, втрата апетиту, транзиторна ішемічна атака*, невропатія, заціпеніння, порушення рівноваги, випадок цереброваскулярної хвороби (можливо, внаслідок надмірної гіпотензії в пацієнтів групи високого ризику)*, судоми
Розлади з боку органів зору	Амбліопія*, ксантопсія, транзиторні порушення зору, затуманений зір*,  гостра міопія, гостра закритокутова глаукома
Розлади органів слуху та лабіринту	Шум у вухах*, вертиго*
Порушення з боку серця	Прискорене серцебиття*, тахікардія*, стенокардія**, інфаркт міокарда*, асистолія, аритмія серця
Судинні розлади	Розширення судин*, гіпотензія*, синкопе*, некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт), феномен Рейно, порушення мозкового кровообігу/внутрішньо мозковий крововилив, ортостатична гіпотензія*
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння	Кашель*, задишка*, сухість у горлі, еозинофільна пневмонія**, обструкція дихальних шляхів (можливі летальні випадки) через ангіоневротичний набряк*, приступ астми, респіраторний дистрес (включаючи пневмонію та набряк легенів), бронхоспазм*
Шлунково-кишкові розлади	Біль у животі*, нудота*, блювання*, діарея*, диспепсія*, порушення травлення, сухість у роті*, спрага, зміна смаку, скупчення газів*, непрохідність   кишечника, метеоризм, запор, глосит, ілеус*, кишковий ангіоневротичний набряк, запаленя слинних залоз, панкреатит (іноді фатальний)
Розлади гепатобіліарної системи	Порушення функції печінки, гепатит*, жовтяниця (печінкова холестатична жовтяниця),холецистит,  підвищення рівнів ферментів печінки та білірубіну в сироватці крові
Зміни з боку шкіри та підшкірної клітковини	Екзантема*, свербіж*, гіпергідроз**, алопеція*, фотосенсибілізація*, ангіоневротичний набряк**, зміни шкіри, що, можливо, пов’язані з жаром, біль у м’язах та суглобах (міалгія, артралгія, артрит), запалення судин (васкуліт), анафілактичні реакції, пемфігус*, артрит, псоріазоподібна екзантема*, кропив’янка, реакції, подібні до шкірного червоного вовчака, реактивація шкірного червоного вовчака, посилення симптомів Рейно, лейкоцитоз, токсичний епідермальний некроліз*, мультиформна еритема*, ексфоліативний дерматит*, пурпура, синдром Стівенса-Джонсона*, оніхолізис
Порушення з боку опорно-рухової системи та сполучної тканини	Біль у спині*, міальгія*, артралгія*, м’язові спазми, біль, системний червоний вовчак
Порушення з боку нирок і сечовидільної системи	Підвищений рівень креатиніну в сироватці крові*, підвищений рівень азоту сечовини крові*√, порушення функції нирок, порушення функції печінки*, протеїнурія, гостра ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит
Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз	Еректильна дисфункція*, імпотенція, статеві розлади
Загальні розлади та порушення в місці введення	Астенія*, підвищена втомлюваність*, відчуття слабкості, біль у грудній клітці*, жар*, загальний набряк**, периферичний набряк*, серозит, виснаження

^√    Частіше такі підвищення виникали в пацієнтів, які під час лікування паралельно застосовували діуретики, аніж у тих, хто проходив монотерапію квінаприлом. Підвищення, що спостерігались, часто були оборотними, якщо терапія продовжувалась.

*Побічні реакції, пов’язані з квінаприлом; непов’язані з паралельним застосуванням квінаприлу/гідрохлортіазиду.

**   Побічні реакції, пов’язані з квінаприлом; непов’язані з паралельним застосуванням квінаприлу/гідрохлортіазиду.

У разі виникнення таких симптомів, як підвищення температури тіла, збільшення лімфатичних вузлів та/або запалення горла, необхідно відразу перевірити кількість лейкоцитів.

При застосуванні інших інгібіторів АПФ були зареєстровані випадки гінекомастії; не виключено, що ці небажані ефекти розвиваються у конкретних групах пацієнтів.

Термін придатності.  3 роки.

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Пфайзер Менюфекчуринг Дойчленд ГмбХ, Німеччина/

Pfizer Manufacturing Deutschland GmbH, Germany.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності. Бетрібштетте Фрайбург, Мусвальдаль 1, 79090 Фрайбург, Німеччина/ Источник

Betriebsstatte Freiburg, Mooswaldallee 1, 79090 Freiburg, Germany.

Смотрите также: Цены на Аккузид в аптеках