ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
ОКСИКОДОН КАЛЦЕКС
(OXYCODONE KALCEKS)
Cклад:
діюча речовина: oxycodone;
1 мл розчину (1 ампула) містить оксикодону гідрохлориду 10 мг;
2 мл розчину (1 ампула) містить оксикодону гідрохлориду 20 мг;
1 мл розчину (1 ампула) містить оксикодону гідрохлориду 50 мг;
допоміжні речовини: кислоти лимонної моногідрат, натрію цитрат, натрію хлорид, кислота хлористоводнева, натрію гідроксид, вода для ін՚єкцій.
Лікарська форма. Розчин для ін՚єкцій.
Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний розчин.
Фармакотерапевтична група. Анальгетики. Опіоїди. Природні алкалоїди опію. Оксикодон.
Код АТХ N02A A05.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Оксикодон є опіоїдним агоністом без антагоністичних властивостей. Він має спорідненість до каппа-, мю- і дельта-опіоїдних рецепторів у головному і спинному мозку. Оксикодон схожий на морфін за своєю дією. Терапевтичний ефект в основному знеболювальним, анксиолітичним, противокашльовим і седативним. У шлунково-кишковому тракті опіоїди можуть викликати спазм сфінктера Одді.
Дослідження in vitro і дослідження на експериментальних тваринах вказують на різноманітність впливу природних опіоїдів, таких як морфін, на компоненти імунної системи; клінічне значення цих результатів невідоме. Невідомо, чи має оксикодон, напівсинтетичний опіоїд, імунологічні ефекти, подібні морфіну.
Фармакокінетика.
Абсорбція
Фармакокінетичні дослідження на здорових суб՚єктах продемонстрували еквівалентну доступність оксикодону при введенні в дозі 5 мг внутрішньовенно і підшкірно, у вигляді одноразової болюсної дози або безперервної інфузії протягом 8 годин.
У суб՚єктів жіночої статі концентрація оксикодону у плазмі крові в середньому на 25 % вище, ніж у чоловіків, з урахуванням маси тіла.
Розподіл
Після абсорбції оксикодон розподіляється по всьому організму. Приблизно 45 % зв՚язується з білками плазми. Препарат проникає через плаценту і виявляється в грудному молоці.
Біотрансформація та елімінація
Оксикодон метаболізується у печінці з утворенням нороксикодона, оксиморфона і різних кон՚югованих глюкуронідів. Анальгетична дія метаболітів клінічно незначна. Активна речовина і метаболіти виводяться із сечею і з калом.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти літнього віку.
Концентрація оксикодону у плазмі крові мінімально залежить від віку; вона на 15 % вище у літніх пацієнтів порівняно з молодими.
Пацієнти з печінковою і нирковою недостатністю.
Порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки, у пацієнтів з легкими або тяжкими порушеннями функції печінки можуть спостерігатися більш високі концентрації оксикодону і нороксикодону у плазмі крові і більш низька концентрація оксиморфону у плазмі. Можливе збільшення періоду напіввиведення оксикодону, що може супроводжуватися посиленням дії препарату.
Порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок, у пацієнтів з нирковою дисфункцією від легкого до тяжкого ступеня можуть спостерігатися більш високі концентрації оксикодону і його метаболітів у плазмі. Можливе збільшення періоду напіввиведення оксикодону, що може супроводжується посиленням дії препарату.
Клінічні характеристики.
Показання.
Для лікування помірного або сильного болю в онкологічних хворих або в післяопераційному періоді.
Для лікування сильного болю, що вимагає застосування сильного опіоїду.
Оксикодон Калцекс застосовувати тільки дорослим.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин препарату.
Оксикодон не можна застосовувати використовувати у будь-яких ситуаціях, при яких опіоїди протипоказані:
- відома чутливість до морфіну або до інших опіоїдів;
- тяжке пригнічення дихання з гіпоксією;
- важка хронічна обструктивна хвороба легень;
- легеневе серце (cor pulmonale);
- важка бронхіальна астма;
- підвищений рівень вуглекислого газу в крові;
- паралітична кишкова непрохідність;
- гострий живіт;
- печінкова недостатність середнього або тяжкого ступеня;
- хронічний запор.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Одночасний прийом седативних препаратів, таких як бензодіазепіни або споріднені сполуки, з опіоїдами збільшує ризик седації, пригнічення дихання, коми і летального наслідку через адитивний депресивний вплив на ЦНС. Дозування і тривалість одночасного застосування повинні бути обмежені (див. «Особливості застосування»).
Препарати, які впливають на ЦНС, включають, але не обмежуються наступними: транквілізатори, анестетики, снодійні засоби, антидепресанти, небензодіазепінові седативні засоби, фенотіазини, антипсихотичні засоби, алкоголь, інші опіоїди, міорелаксанти і гіпотензивні засоби.
Антихолінергічні засоби.
Одночасний прийом оксикодону з антихолінергічними засобами або лікарськими засобами з антихолінергічною активністю (наприклад, трициклічними антидепресантами, антигістамінними препаратами, антипсихотичними засобами, міорелаксантами, антипаркінсонічними засобами) може привести до посилення антихолінергічних побічних дій. У пацієнтів, які застосовують ці лікарські препарати, оксикодон слід застосовувати з обережністю, може знадобитися зменшення дози.
Інгібітори МАО.
Відомо, що інгібітори МАО взаємодіють з наркотичними анальгетиками. Інгібітори МАО спричиняють збудження або пригнічення центральної нервової системи (ЦНС), пов՚язані з гіпертонічним або гіпотензивну кризом (див. «Особливості застосування»). Оксикодон слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які приймають інгібітори МАО або які отримували інгібітори МАО протягом останніх 2 тижнів (див. «Особливості застосування»).
Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) і інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (СІОЗСіН).
Одночасне застосування оксикодону з серотоніновими засобами, такими як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) (наприклад, циталопрам, есциталопрам, флуоксетин, флувоксамін, пароксетин, сертралін) або інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (СІОЗСіН) (наприклад, дулоксетин, венлафаксин) може спричинити токсичність серотоніну. Токсичність серотоніну може проявлятися у вигляді таких симптомів як зміни психічного статусу (наприклад, збудження, галюцинації, кома), нестабільність автономної нервової системи (наприклад, тахікардія, лабільність артеріального тиску, гіпертермія), нервово-м՚язові порушення (наприклад, гіперрефлексія, порушення координації, ригідність) і/або симптоми з боку шлунково-кишкового тракту (наприклад, нудота, блювання, діарея). Оксикодон слід застосовувати з обережністю, і пацієнтам, які застосовують ці ліки, може знадобитися зменшення дози.
Алкоголь.
Алкоголь може посилювати фармакодинамічну дію оксикодону; слід уникати одночасного застосування.
Інгібітори CYP3A4.
Оксикодон метаболізується головним чином CYP3A4 з участю CYP2D6. Активність цих метаболічних шляхів може бути інгібована або індукована різними лікарськими засобами або елементами харчування, що вводяться разом.
Інгібітори CYP3A4, такі як макролідні антибіотики (наприклад, кларитроміцин, еритроміцин і телітроміцин), протигрибкові препарати групи азолів (наприклад, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол і позаконазол), інгібітори протеаз (наприклад, боцепревір, ритонавір та індинавір, нелфінавір і саквінавір), циметидин і сік грейпфрута можуть призвести до зниження кліренсу оксикодону, що може призвести до збільшення концентрації оксикодону у плазмі крові. Отже, дозу оксикодону, можливо, необхідно відповідним чином скоригувати.
Деякі конкретні приклади наведені нижче:
• ітраконазол, потужний інгібітор CYP3A4, що вводився у дозі 200 мг перорально протягом 5 днів, збільшував AUC перорального оксикодону. В середньому AUC була приблизно в 2,4 рази вище (діапазон 1,5–3,4);
• вориконазол, інгібітор CYP3A4, що вводили у дозі 200 мг 2 рази на добу протягом 4 днів (400 мг у вигляді перших двох доз), збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому AUC була приблизно в 3,6 раза вище (діапазон 2,7–5,6);
• телітроміцин, інгібітор CYP3A4, що вводився у дозі 800 мг перорально протягом 4 днів, збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому AUC була приблизно в 1,8 раза вище (діапазон 1,3–2,3);
• грейпфрутовий сік, інгібітор CYP3A4, що вводився у дозі 200 мл тричі на добу протягом 5 днів, збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому AUC була приблизно в 1,7 раза вище (діапазон 1,1–2,1).
Індуктори CYP3A4.
Індуктори CYP3A4, такі як рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн і звіробій, можуть індукувати метаболізм оксикодону і спричиняти підвищений кліренс оксикодону, що може призвести до зниження концентрації оксикодону у плазмі крові. Може знадобитися відповідним чином скоригувати дозу оксикодону. Деякі конкретні приклади наведені нижче:
• звіробій, індуктор CYP3A4, що вводився у дозі по 300 мг 3 рази на добу протягом 15 днів, зменшував AUC перорального оксикодону. У середньому AUC була приблизно на 50 % нижче (діапазон 37–57%);
• рифампіцин, індуктор CYP3A4, що вводився у дозі 600 мг 1 раз на день протягом 7 днів, зменшував AUC перорального оксикодону. У середньому AUC була приблизно на 86 % нижче.
Інгібітори CYP2D6.
Препарати, які інгібують активність CYP2D6, такі як пароксетин і хінідин, можуть спричинити зниження кліренсу оксикодону, що може призвести до збільшення концентрації оксикодону у плазмі крові.
Особливості застосування.
Основним ризиком надлишку опіоїдів є пригнічення дихання. Слід дотримуватися обережності при введенні оксикодону ослабленим людям літнього віку, пацієнтам з тяжкими порушеннями функції легенів, пацієнтам з порушеннями функції печінки або нирок, пацієнтам з мікседемою, гіпотиреозом, хворобою Аддісона, токсичним психозом, гіпертрофією передміхурової залози, адренокортикальною недостатністю, алкоголізмом, білою гарячкою, захворюваннями жовчовивідних шляхів, панкреатитом, запальними захворюваннями кишечнику, гіпотензією, гіповолемією, підвищеним внутрішньочерепним тиском, травмою голови (через ризик підвищення внутрішньочерепного тиску) або пацієнтам, які приймають бензодіазепіни, інші депресанти ЦНС (включаючи алкоголь) або інгібітори МАО.
Ризик від супутнього застосування седативних препаратів, таких як бензодіазепіни або споріднені сполуки.
Одночасний прийом бензодіазепінів і опіоїдів може призвести до седації, пригнічення дихання, коми та летального наслідку. Через ці ризику супутнє призначення седативних препаратів, таких як бензодіазепіни або споріднені сполуки, з опіоїдами має бути збережено для пацієнтів, для яких альтернативні варіанти лікування неможливі. Якщо прийнято рішення призначати бензодіазепіни одночасно з опіоїдами, слід використовувати найнижчу ефективну дозу, а тривалість лікування повинна бути якомога коротшою (див. також розділ «Спосіб застосування та дози»). Слід уважно стежити за пацієнтами на предмет появи ознак і симптомів пригнічення дихання і седації. У зв՚язку з цим настійно рекомендується інформувати пацієнтів та їх оточення про ці симптоми (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Хірургічні процедури.
Оксикодон слід використовувати з обережністю до або під час оперативного втручання і протягом перших 12–24 годин після операції.
Як і у випадку всіх опіоїдних препаратів, слід з обережністю застосовувати препарати, що містять оксикодон, після операції на черевній порожнині, оскільки відомо, що опіоїди погіршують моторику кишечнику і їх не слід застосовувати, поки лікар не буде впевнений в нормалізації функції кишечнику.
Біль, не пов՚язаний зі злоякісними утвореннями.
Для пацієнтів, які страждають від хронічного незлоякісного болю, у відповідних випадках, опіоїди можна застосовувати як частину комплексної програми лікування, що включає інші лікарські препарати і методи лікування. Важливою частиною оцінки стану пацієнта з хронічним незлоякісни болем є наявність у пацієнта залежності та історії зловживання психоактивними речовинами в анамнезі.
Якщо опіоїдне лікування вважається придатним для пацієнта, то основна мета лікування полягає не в тому, щоб мінімізувати дозу опіоїдів, а щоб досягти такої дози, яка забезпечує адекватне знеболювання з мінімумом побічних ефектів. Необхідно підтримувати постійний контакт між лікарем і пацієнтом, щоб можна було корегувати дозування. Настійно рекомендується, щоб лікар визначав результати лікування відповідно до загальноприйнятих принципів лікування болю. Лікар і пацієнт можуть потім погодитися припинити лікування, якщо ці цілі не досягнуті.
Ендокринна система.
Опіоїди можуть впливати на ендокринну вісь гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковозалозну вісь та гонади. Деякі видимі зміни включають підвищення рівня пролактину в сироватці крові і зниження рівня кортизолу та тестостерону у плазмі. Ці гормональні зміни можуть проявлятися у вигляді клінічних симптомів.
Толерантність і залежність.
У пацієнта може розвинутися толерантність до препарату при хронічному застосуванні і він може вимагати прогресивно більш високих доз для підтримання контролю над болем. Тривале використання даного препарату може призвести до фізичної залежності, і синдром відміни може виникнути при раптовому припиненні терапії. Коли пацієнт більше не потребує лікування оксикодоном, доцільно поступово знижувати дозу, щоб запобігти виникненню симптомів відміни. Опіоїдна абстиненція або синдром відміни характеризується деякими або всіма одразу з наступних симптомів: занепокоєння, сльозотеча, ринорея, позіхання, пітливість, озноб, біль у м՚язах, мідріаз і прискорене серцебиття. Також можуть розвиватися інші симптоми, в тому числі: дратівливість, неспокій, біль у спині, болі в суглобах, слабкість, спазми в животі, безсоння, нудота, анорексія, блювання, діарея, а також підвищення артеріального тиску, прискорене дихання або збільшення частоти серцевих скорочень.
Зловживання.
Оксикодон має профіль зловживання, аналогічний іншим сильним агоністам опіоїдів. Оксикодон може стати об՚єктом пошуку і зловживання людьми з наявністю латентної або явної залежності.
Існує потенціал для розвитку психологічної залежності [пристрасті] до опіоїдних анальгетиків, включаючи оксикодон. Оксикодон слід використовувати з особливою обережністю пацієнтам з алкогольною або наркотичною залежністю в анамнезі.
Алкоголь.
Одночасне вживання алкоголю і оксикодону може збільшити побічні ефекти оксикодону; слід уникати одночасного застосування.
Інше.
Оксикодон не слід використовувати в разі, якщо є імовірність виникнення паралітичного кишечнику. У разі підозри або виникнення паралічу клубової кишки застосування оксикодону слід негайно припинити.
Може виникнути гіпералгезія, при якій відсутня відповідна реакція на подальше збільшення дози оксикодону, особливо при застосуванні високих доз. Може знадобитися зниження дози оксикодону або перехід на альтернативний опіоїд.
Як і у випадку з іншими опіоїдами, у дітей, народжених у залежних матерів, можуть спостерігатися симптоми абстиненції і пригнічення дихання при народженні.
Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію в 1 мл, тобто практично не містить натрію.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність.
Є обмежені дані щодо застосування оксикодону вагітним. Діти, народжені від матерів, які отримували опіоїди протягом останніх 3–4 тижнів до пологів, повинні перебувати під ретельним наглядом щодо пригнічення дихання. Симптоми відміни можуть спостерігатися у новонароджених матерів, які перебувають на лікуванні оксикодоном.
Ніяких досліджень фертильності або постнатальних ефектів внутрішньоутробного впливу не проводили. Однак дослідження на щурах і кроликах з пероральними дозами оксикодону, еквівалентними в 3 і 47 рази дорослій дозі 160 мг/добу відповідно не виявили доказів шкоди для плода через оксикодон. Ін՚єкції оксикодону не рекомендуються для застосування у період вагітності або під час пологів.
Годування груддю
Оксикодон може проникати в грудне молоко і може спричиняти пригнічення дихання у новонародженого. Тому оксикодон не можна застосовувати матерям, які годують дитину груддю.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Оксикодон може погіршити здатність керувати транспортним засобом і обслуговувати механізми. Оксикодон може змінювати реакції пацієнтів різною мірою залежно від дозування та індивідуальної чутливості. Тому пацієнти не повинні керувати транспортним засобом або обслуговувати механізми, якщо спостерігається такий вплив.
Спосіб застосування та дози.
Застосовувати у вигляді внутрішньовенної (в/в) ін՚єкції або інфузії або підшкірної (п/к) ін՚єкції або інфузії.
Доза повинна бути скоригована залежно від тяжкості болю, загального стану пацієнта, а також від попереднього або одночасного застосування інших лікарських засобів.
Дорослі віком від 18 років
Рекомендуються наведені нижче початкові дози. Поступове збільшення дози може знадобитися, якщо знеболювання недостатньо або якщо біль посилюється.
Оксикодон Калцекс 10 мг/мл:
в/в (болюс): розвести до 1 мг/мл в розчині натрію хлориду 9 мг/мл (0,9 %) для ін՚єкцій, розчині декстрози 50 мг/мл (5 %) або у воді для ін՚єкцій. Болюсну дозу від 1 до 10 мг вводять повільно протягом 1–2 хвилин. Дози слід вводити не частіше, ніж кожні 4 години;
в/в (інфузія): розвести до 1 мг/мл в розчині натрію хлориду 9 мг/мл (0,9 %) для ін՚єкцій, розчині декстрози 50 мг/мл (5 %) або у воді для ін՚єкцій.
Рекомендована початкова доза становить 2 мг/год.
в/в (контрольована пацієнтом аналгезія – КПА): розвести до 1 мг/мл в розчині натрію хлориду 9 мг/мл (0,9 %) для ін՚єкцій, розчині декстрози 50 мг/мл (5 %) або у воді для ін՚єкцій.
Болюсні дози 0,03 мг/кг слід вводити, дотримуючись інтервали як мінімум 5 хвилин між дозами;
п/к (болюс): використовувати в концентрації 10 мг/мл. Рекомендована початкова доза становить 5 мг, повторювати з інтервалом кожні 4 години у разі необхідності.
п/к (інфузія): при необхідності розвести в розчині натрію хлориду 9 мг/мл (0,9 %) для ін՚єкцій, розчині декстрози 50 мг/мл (5 %) або у воді для ін՚єкцій.
Початкова доза 7,5 мг/добу рекомендується пацієнтам, які раніше не отримували опіоїдів, поступово титруючи дозу відповідно до контролю симптомів.
Онкологічним хворим, які переходять з перорального прийому оксикодону, можуть знадобитися набагато вищі дози (див. нижче Переведення пацієнтів з перорального на парентеральний оксикодон).
Оксикодон Калцекс 50 мг/мл:
в/в (болюс): розвести в розчині натрію хлориду 9 мг/мл (0,9 %) для ін՚єкцій, розчині декстрози 50 мг/мл (5 %) або у воді для ін՚єкцій. Болюсну дозу від 1 до 10 мг вводити повільно протягом 1–2 хвилин пацієнтам, які раніше не отримували опіоїди. Дози слід вводити не частіше, ніж кожні 4 години;
в/в (інфузія): розвести в розчині натрію хлориду 9 мг/мл (0,9 %) для ін՚єкцій, розчині декстрози 50 мг/мл (5 %) або у воді для ін՚єкцій.
Рекомендована початкова доза становить 2 мг/год пацієнтам, які раніше не отримували опіоїди;
в/в (контрольована пацієнтом аналгезія – КПА): розвести в розчині натрію хлориду 9 мг/мл (0,9 %) для ін՚єкцій, розчині декстрози 50 мг/мл (5 %) або у воді для ін՚єкцій.
Болюсні дози 0,03 мг/кг слід вводити, дотримуючись інтервали як мінімум 5 хвилин між дозами пацієнтам, які раніше не отримували опіоїди;
п/к (болюс): Оксикодон Калцекс 50 мг/мл розводити у розчині натрію хлориду 9 мг/мл (0,9 %) для ін’єкцій, розчині декстрози 50 мг/мл (5 %) або у воді для ін’єкцій. Рекомендована початкова доза становить 5 мг, повторювати з інтервалом кожні 4 години у разі необхідності пацієнтам, які раніше не отримували опіоїди;
п/к (інфузія): у разі необхідності розвести в розчині натрію хлориду 9 мг/мл (0,9 %) для ін՚єкцій, розчині декстрози 50 мг/мл (5 %) або у воді для ін՚єкцій.
Початкова доза 7,5 мг/добу рекомендується пацієнтам, які раніше не отримували опіоїдів, поступово титруючи дозу відповідно до контролю симптомів.
Онкологічним хворим, які переходять з перорального прийому оксикодону, можуть знадобитися набагато вищі дози (див. нижче Переведення пацієнтів з перорального на парентеральний оксикодон).
Переведення пацієнтів з перорального на парентеральний оксикодон.
Доза повинна бути заснована на наступному співвідношенні: 2 мг перорального оксикодону відповідають 1 мг парентерального оксикодону. Слід підкреслити, що це тільки керівництво щодо необхідної дози. Мінливість між пацієнтами вимагає, щоб для кожного пацієнта доза була ретельно підібрана титруванням до відповідної дози. При зміні опіоїдних препаратів пацієнт повинен перебувати під пильним наглядом до стабілізації стану.
Пацієнти літнього віку.
Пацієнтів літнього віку слід лікувати з обережністю. Слід призначати найнижчу дозу з ретельним титруванням до контролю болю.
Пацієнти з порушеннями ниркової і печінкової функції.
При призначенні початкової дози слід дотримуватися консервативного підходу у цих пацієнтів. Рекомендована початкова доза для дорослих повинна бути зменшена на 50 % (наприклад, загальна добова доза 10 мг перорально у пацієнтів, які не отримували опіоїди), і кожному пацієнту слід підбирати дозу до адекватного контролю болю відповідно до їх клінічної ситуації (див. «Фармакокінетика»).
Використання при болю незлоякісного характеру.
Опіоїди не є терапією першої лінії при хронічному болі незлоякісного характеру і не рекомендуються в якості єдиного лікування. Типи хронічного болю, які, як було показано, можна полегшити сильними опіоїдами, включають хронічний остеоартритний біль і захворювання міжхребцевого диска. Необхідність продовження лікування при болю незлоякісного характеру слід оцінювати через регулярні проміжки часу.
Тривалість лікування.
Оксикодон не варто застосовувати довше, ніж це необхідно.
Припинення лікування.
Коли пацієнт більше не потребує терапії оксикодоном, доцільно поступово знижувати дозу, щоб запобігти появі симптомів відміни.
Як відкрити ампулу:
Повернути ампулу кольоровою точкою до себе. Злегка постукати пальцем по верхній частині ампули, щоб розчин спустився в нижню частину ампули
(Мал. 1)
Використовувати обидві руки, щоб відкрити ампулу: утримуючи нижню частину ампули в одній руці, іншою рукою натиснути на верхню частину ампули в напрямку від кольорової крапки (Мал. 2).
Рис. 1. Рис. 2.
Не можна використовувати розчин, що містить видимі частки.
Використати одразу після вікриття ампули. Невикористаний залишок розчину слід знищити.
Неналежна експлуатація нерозведеного розчину після відкриття оригінальної ампули або розведеного розчину може порушити стерильність продукту.
Оксикодон Калцекс 10 мг/мл, нерозведений або розведений до 1 мг/мл розчином натрію хлориду 9 мг/мл (0,9 %) для ін՚єкцій, розчином декстрози 50 мг/мл (5 %) або водою для ін՚єкцій, і Оксикодон Калцекс 50 мг/мл, нерозведений або розведений до 3 мг/мл розчином натрію хлориду 9 мг/мл (0,9 %) для ін՚єкцій, розчином декстрози 50 мг/мл (5 %) або водою для ін՚єкцій, є хімічно і фізично стабільним при контакті з типовими марками поліпропіленових або полікарбонатних шприців, поліетиленових або полівінілхлоридних (ПВХ) трубок, а також інфузійних пакетів з ПВХ або ЕВА протягом 24 годин при кімнатній температурі (25 °C) і при температури 2–8 °C.
Оксикодон Калцекс, нерозведений або розведений в інфузійних розчинах, які використовуються в цих дослідженнях і міститься в різних комплектах, не потребує захисту від впливу світла.
Також Оксикодон Калцекс сумісний з наступними лікарськими засобами: гіосціну бутилбромід, гіосціну гідробромід, дексаметазону натрію фосфат, галоперидол, мідазоламу гідрохлорид, метоклопраміду гідрохлорид, левомепромазина гідрохлорид, глікопірронія бромід, кетаміну гідрохлорид.
Діти.
Немає даних про застосування ін՚єкцій оксикодону пацієнтам у віці до 18 років.
Передозування.
Симптоми.
Гостре передозування оксикодоном може проявлятися міозом, пригніченням дихання, гіпотензією та галюцинаціями. Нудота і блювання часто виникають у менш серйозних випадках. Некардіогенний набряк легенів і рабдоміоліз особливо часто виникають після внутрішньовенного введення опіоїдних анальгетиків. У більш важких випадках можуть виникати недостатність кровообігу і сонливість, що прогресують до ступору чи коми, гіпотензія, брадикардія, набряк легенів і летальний наслідок.
Ефект передозування буде посилюватися при одночасному вживанні алкоголю або інших психотропних препаратів.
Лікування передозування.
Основну увагу слід приділити створенню прохідності дихальних шляхів і встановленню допоміжної або контрольованої вентиляції легенів. Чисті опіоїдні антагоністи, такі як налоксон, є специфічними антидотами проти симптомів передозування опіоїдами. Інші підтримуючі заходи слід застосовувати у міру необхідності.
У разі масивного передозування внутрішньовенно вводять налоксон (від 0,4 до 2 мг для дорослого і 0,01 мг/кг маси тіла для дітей), якщо пацієнт знаходиться в комі або проявляється пригнічення дихання. Дозу повторювати з 2-хвилинними інтервалами, якщо немає відповідної реакції. Якщо потрібні повторні дози, доцільно призначити інфузію 60 % від початкової дози в годину. Розчин 10 мг, приготований в 50 мл розчину декстрози, дасть 200 мкг/мл для інфузії з використанням внутрішньовенного насоса (доза повинна бути скоригована з урахуванням клінічної відповіді). Інфузії не замінюють частої оцінки клінічного стану пацієнта.
Внутрішньом՚язовий налоксон є альтернативою в тому випадку, якщо внутрішньовенний доступ неможливий. Оскільки тривалість дії налоксону відносно невелика, пацієнта потрібно ретельно контролювати, поки спонтанне дихання не буде надійно відновлено. Налоксон є конкурентним антагоністом, і для пацієнтів із серйозним отруєнням можуть знадобитися великі дози (4 мг).
При менш серйозному передозуванні внутрішньовенно вводити 0,2 мг налоксону з подальшим збільшенням 0,1 мг кожні 2 хвилини, якщо необхідно.
Пацієнт повинен перебувати під наглядом протягом не менше 6 годин після останньої дози налоксону.
Налоксон не слід призначати при відсутності клінічно значущого пригнічення дихання або кровообігу, спричиненого передозуванням оксикодону. Налоксон слід призначати з обережністю особам з відомою фізичною залежністю від оксикодону або якщо є підозра про наявність такої. У цих випадках різка або повна зміна опіоїдних ефектів може сприяти виникненню болю і гострого абстинентного синдрому.
Побічні реакції.
Небажані побічні ефекти типові для агоністів опіоїдів. Може виникнути толерантність і залежність (див. «Особливості застосування»). Запору можна запобігти за допомогою відповідного проносного. Якщо нудота або блювання викликають занепокоєння, оксикодон можна поєднувати з протиблювальним засобом.
Дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), невідомо (не можна визначити за наявними даними).
З боку імунної системи: нечасто – гіперчутливість; невідомо – анафілактична реакція, анафілактоїдна реакція.
З боку обміну речовин і харчування: часто – зменшення апетиту; нечасто – дегідратація.
З боку психіки: часто – тривожність, сплутаність свідомості, депресія, безсоння, нервозність, порушення мислення, дивні сни; нечасто – збудження, емоційна нестійкість, ейфоричний настрій, галюцинації, зниження лібідо, медикаментозна залежність (див. «Особливості застосування»), дезорієнтація, зміна настрою, неспокій, дисфорія; невідомо – агресивність.
З боку нервової системи: дуже часто – сонливість, запаморочення, головний біль; часто – тремор, летаргія, седація; нечасто – амнезія, судоми, гіпертонія, гіпестезія, мимовільні скорочення м՚язів, порушення мовлення, непритомність, парестезії, дисгевзія, гіпотонія; невідомо – гіпералгезія.
З боку органів зору: нечасто - порушення зору, міоз.
З боку органів слуху та лабіринту: нечасто - запаморочення (вертиго).
З боку серця: нечасто - прискорене серцебиття (в контексті абстинентного синдрому), суправентрикулярна тахікардія.
З боку судинної системи: нечасто – вазодилатація, почервоніння обличчя; рідко – гіпотензія, ортостатична гіпотензія.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – задишка, бронхоспазм, ослаблення кашлю; нечасто – пригнічення дихання, гикавка.
З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – запор, нудота, блювання; часто – біль у животі, діарея, сухість у роті, диспепсія; нечасто – дисфагія, метеоризм, відрижка, кишкова непрохідність, гастрит; невідомо – зубний карієс.
З боку печінки та/або жовчовивідної системи: нечасто – підвищена активність печінкових ферментів, жовчні коліки; невідомо – холестаз.
З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – свербіж; часто – висип, гіпергідроз;
нечасто – сухість шкіри, ексфоліативний дерматит; рідко – кропив՚янка.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – затримка сечі, спазм сечоводу.
З боку репродукивної системи та молочних залоз: нечасто – еректильна дисфункція, гіпогонадизм; невідомо – аменорея.
Загальні порушення та реакції у місці введення: часто – астенія, втома; нечасто – синдром відміни препарату, нездужання, набряки, периферичні набряки, лікарська толерантність, спрага, гіпертермія, озноб; невідомо – синдром відміни препарату у новонароджених.
Термін придатності.
2 роки.
Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.
Після першого відкриття.
Після відкриття ампули лікарський засіб необхідно застосувати негайно.
Термін придатності після розведення.
Хімічна та фізична стабільність при застосуванні була продемонстрована протягом 24 годин при 25 °С та при температурі від 2 °С до 8 °С.
З мікробіологічної точки зору розведені розчини слід використовувати негайно. Якщо вони не використанні негайно, то за тривалість та умови зберігання до його застосування відповідальність несе користувач, та зазвичай вони не повинні перевищувати 24 години при температурі 2 °С – 8 °С, якщо тільки розчинення не проводилося у контрольованих та валідаційних асептичних умовах.
Умови зберігання.
Не потребує спеціальних умов зберігання.
Не заморожувати.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Несумісність.
Ціклізин у концентраціях 3 мг/мл (або менших) при змішуванні з лікарським засобом Оксикодон Калцекс, або нерозведеним, або розведеним водою для ін՚єкцій, не проявляє ознак осадження протягом 24 годин при кімнатній температурі. Було показано, що осадження відбувається в сумішах з лікарським засобом Оксикодон Калцекс при концентраціях ціклізину, що перевищують 3 мг/мл, або при розведенні розчином натрію хлориду 9 мг/мл (0,9 %) для ін՚єкцій. Однак, при зниженні дози лікарського засобу Оксикодон Калцекс у дозуванні 50 мг/мл при достатньому розведенні розчину водою для ін՚єкцій, можливі концентрації вище 3 мг/мл. Рекомендується використовувати в якості розчинника воду для ін՚єкцій, коли ціклізин і оксикодону гідрохлорид сумісно вводяться або внутрішньовенно, або підшкірно у вигляді інфузії.
Прохлорперазин хімічно несумісний з лікарським засобом Оксикодон Калцекс.
Упаковка.
По 1 мл (для дозування 10 мг/мл та 50 мг/мл) або 2 мл (для дозування 10 мг/мл) в ампулі із безбарвного скла I гідролітичного класу з маркувальними кільцями і крапкою розлому.
По 5 ампул у контурній чарунковій упаковці із полівінілхлоридної плівки.
По 1 або 2 контурних чарункових упаковок разом із інструкцією для медичного застосування в пачці із картону.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
Виробник, який відповідає за випуск серії:
АТ «Калцекс».
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Вул. Крустпілс, 71Е, Рига, LV-1057, Латвія.
Заявник.
АТ «Калцекс».
Місцезнаходження заявника.
Вул. Крустпілс, 53, Рига, LV-1057, Латвія.
ИНСТРУКЦИЯ
по медицинскому применению лекарственного средства
ОКСИКОДОН КАЛЦЕКС
(OXYCODONE KALCEKS)
Состав:
действующее вещество: oxycodone;
1 мл раствора (1 ампула) содержит оксикодона гидрохлорида 10 мг;
2 мл раствора (1 ампула) содержит оксикодона гидрохлорида 20 мг;
1 мл раствора (1 ампула) содержит оксикодона гидрохлорида 50 мг;
вспомогательные вещества: кислоты лимонной моногидрат, натрия цитрат, натрия хлорид, кислота хлористоводородная, натрия гидроксид, вода для инъекций.
Лекарственная форма. Раствор для инъекций.
Основные физико-химические свойства: прозрачный бесцветный раствор.
Фармакотерапевтическая группа. Анальгетики. Опиоиды. Природные алкалоиды опия. Оксикодон. Код АТХ N02A A05.
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика.
Оксикодон является опиоидным агонистом без антагонистических свойств. Он имеет сродство к каппа-, мю- и дельта-опиоидным рецепторам в головном и спинном мозге. Оксикодон похож на морфин по своему действию. Терапевтический эффект в основном обезболивающий, анксиолитический, противокашлевой и седативный. В желудочно‑кишечном тракте опиоиды могут вызывать спазм сфинктера Одди.
Исследования in vitro и исследования на экспериментальных животных указывают на многообразные воздействия природных опиоидов, таких как морфин, на компоненты иммунной системы; клиническое значение этих результатов неизвестно. Имеет ли оксикодон, полусинтетический опиоид, иммунологические эффекты, подобные морфину, неизвестно.
Фармакокинетика.
Абсорбция
Фармакокинетические исследования на здоровых субъектах продемонстрировали эквивалентную доступность оксикодона при введении в дозе 5 мг внутривенно и подкожно, в виде однократной болюсной дозы или непрерывной инфузии в течение 8 часов.
У субъектов женского пола концентрация оксикодона в плазме крови в среднем на 25 % выше, чем у мужчин, с учетом массы тела.
Распределение
После абсорбции оксикодон распределяется по всему организму. Примерно 45 % связывается с белками плазмы. Препарат проникает через плаценту и обнаруживается в грудном молоке.
Биотрансформация и элиминация
Оксикодон метаболизируется в печени с образованием нороксикодона, оксиморфона и различных конъюгированных глюкуронидов. Анальгетическое действие метаболитов клинически незначительно. Активное вещество и метаболиты выводятся с мочой и с калом.
Особенные группы пациентов
Пациенты пожилого возраста.
Концентрация оксикодона в плазме крови минимально зависит от возраста; она на 15 % выше у пожилых пациентов по сравнению с молодыми.
Пациенты с печеночной и почечной недостаточностью.
По сравнению с пациентами с нормальной функцией печени, у пациентов с легкими или тяжелыми нарушениями функции печени могут наблюдаться более высокие концентрации оксикодона и нороксикодона в плазме крови и более низкая концентрация оксиморфона в плазме. Возможно увеличение периода полувыведения оксикодона, что может сопровождаться усилением действия препарата.
По сравнению с пациентами с нормальной функцией почек, у пациентов с почечной дисфункцией от легкой до тяжелой степени могут наблюдаться более высокие концентрации оксикодона и его метаболитов в плазме. Возможно увеличение периода полувыведения оксикодона, что может сопровождается усилением действия препарата.
Клинические характеристики.
Показания.
Для лечения умеренной или сильной боли у онкологических больных или в послеоперационном периоде.
Для лечения сильной боли, требующей применения сильного опиоида.
Оксикодон Калцекс применять только взрослым.
Противопоказания.
Повышенная чувствительность к активному веществу или к любому из вспомогательных веществ препарата.
Оксикодон нельзя использовать в любых ситуациях, при которых опиоиды противопоказаны:
известная чувствительность к морфину или к другим опиоидам;
тяжелое угнетение дыхания с гипоксией;
тяжелая хроническая обструктивная болезнь легких;
легочное сердце (cor pulmonale);
тяжелая бронхиальная астма;
повышенный уровень углекислого газа в крови;
паралитическая кишечная непроходимость;
острый живот;
печеночная недостаточность средней или тяжелой степени;
хронический запор.
Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.
Одновременный прием седативных препаратов, таких как бензодиазепины или родственные соединения, с опиоидами увеличивает риск седации, угнетения дыхания, комы и летального исхода из-за аддитивного депрессивного воздействия на ЦНС. Дозировка и продолжительность одновременного использования должны быть ограничены (см. «Особенности применения»).
Препараты, которые влияют на ЦНС, включают, но не ограничиваются следующими: транквилизаторы, анестетики, снотворные средства, антидепрессанты, небензодиазепиновые седативные средства, фенотиазины, антипсихотические средства, алкоголь, другие опиоиды, миорелаксанты и гипотензивные средства.
Антихолинергические средства.
Одновременный прием оксикодона с антихолинергическими средствами или лекарственными средствами с антихолинергической активностью (например, трициклическими антидепрессантами, антигистаминными препаратами, антипсихотическими средствами, миорелаксантами, антипаркинсоническими средствами) может привести к усилению антихолинергических побочных действий. У пациентов, применяющих эти лекарственные препараты, оксикодон следует применять с осторожностью, может потребоваться уменьшение дозы.
Ингибиторы МАО.
Известно, что ингибиторы МАО взаимодействуют с наркотическими анальгетиками. Ингибиторы МАО вызывают возбуждение или угнетение центральной нервной системы (ЦНС), связанные с гипертоническим или гипотензивным кризом (см. «Особенности применения»). Оксикодон следует применять с осторожностью у пациентов, которые принимают ингибиторы МАО или которые получали ингибиторы МАО в течение последних 2 недель (см. «Особенности применения»).
Селективные ингибиторы обратного захвата серотонина (СИОЗС) и ингибиторы обратного захвата серотонина и норэпинефрина (СИОЗСиН).
Одновременное применение оксикодона с серотониновыми средствами, такими как селективные ингибиторы обратного захвата серотонина (СИОЗС) (например, циталопрам, эсциталопрам, флуоксетин, флувоксамин, пароксетин, сертралин) или ингибиторы обратного захвата серотонина и норэпинефрина (СИОЗСиН) (например, дулоксетин, венлафаксин) может вызвать токсичность серотонина. Токсичность серотонина может проявляться в виде таких симптомов как изменения психического статуса (например, возбуждение, галлюцинации, кома), нестабильность автономной нервной системы (например, тахикардия, лабильность артериального давления, гипертермия), нервно-мышечные нарушения (например, гиперрефлексия, нарушения координации, ригидность) и/или симптомы со стороны желудочно-кишечного тракта (например, тошнота, рвота, диарея). Оксикодон следует применять с осторожностью, и пациентам, применяющим эти лекарства, может потребоваться уменьшение дозы.
Алкоголь.
Алкоголь может усиливать фармакодинамическое действие оксикодона; следует избегать одновременного применения.
Ингибиторы CYP3A4.
Оксикодон метаболизируется главным образом CYP3A4 с участием CYP2D6. Активность этих метаболических путей может быть ингибирована или индуцирована различными совместно вводимыми лекарственными средствами или элементами питания.
Ингибиторы CYP3A4, такие как макролидные антибиотики (например, кларитромицин, эритромицин и телитромицин), противогрибковые препараты группы азолов (например, кетоконазол, вориконазол, итраконазол и позаконазол), ингибиторы протеаз (например, боцепревир, ритонавир и индинавир, нелфинавир и саквинавир), циметидин и сок грейпфрута могут привести к снижению клиренса оксикодона, что может привести к увеличению концентрации оксикодона в плазме крови. Следовательно, дозу оксикодона, возможно, необходимо соответствующим образом скорректировать. Некоторые конкретные примеры приведены ниже:
итраконазол, мощный ингибитор CYP3A4, вводимый 200 мг перорально в течение 5 дней, увеличивал AUC перорального оксикодона. В среднем AUC была примерно в 2,4 раза выше (диапазон 1,5–3,4);
вориконазол, ингибитор CYP3A4, вводимый по 200 мг 2 раза в сутки в течение 4 дней (400 мг в виде первых двух доз), увеличивал AUC перорального оксикодона. В среднем AUC была примерно в 3,6 раза выше (диапазон 2,7–5,6);
телитромицин, ингибитор CYP3A4, вводимый 800 мг перорально в течение 4 дней, увеличивал AUC перорального оксикодона. В среднем AUC была примерно в 1,8 раза выше (диапазон 1,3–2,3);
грейпфрутовый сок, ингибитор CYP3A4, вводимый по 200 мл 3 раза в сутки в течение 5 дней, увеличивал AUC перорального оксикодона. В среднем AUC была примерно в 1,7 раза выше (диапазон 1,1–2,1).
Индукторы CYP3A4.
Индукторы CYP3A4, такие как рифампицин, карбамазепин, фенитоин и зверобой, могут индуцировать метаболизм оксикодона и вызывать повышенный клиренс оксикодона, что может привести к снижению концентрации оксикодона в плазме крови. Может потребоваться соответствующим образом скорректировать дозу оксикодона. Некоторые конкретные примеры приведены ниже:
зверобой, индуктор CYP3A4, вводимый по 300 мг 3 раза в сутки в течение 15 дней, уменьшал AUC перорального оксикодона. В среднем AUC была приблизительно на 50 % ниже (диапазон 37–57 %);
рифампицин, индуктор CYP3A4, вводимый в дозе 600 мг 1 раз в сутки в течение 7 дней, уменьшал AUC перорального оксикодона. В среднем AUC была приблизительно на 86 % ниже.
Ингибиторы CYP2D6.
Препараты, которые ингибируют активность CYP2D6, такие как пароксетин и хинидин, могут вызвать снижение клиренса оксикодона, что может привести к увеличению концентрации оксикодона в плазме крови.
Особенности применения.
Основным риском избытка опиоидов является угнетение дыхания. Следует соблюдать осторожность при введении оксикодона ослабленным пожилым людям, пациентам с тяжелыми нарушениями функции легких, пациентам с нарушениями функции печени или почек, пациентам с микседемой, гипотиреозом, болезнью Аддисона, токсическим психозом, гипертрофией предстательной железы, адренокортикальной недостаточностью, алкоголизмом, белой горячкой, заболеваниями желчевыводящих путей, панкреатитом, воспалительными заболеваниями кишечника, гипотензией, гиповолемией, повышенным внутричерепным давлением, травмой головы (из-за риска повышения внутричерепного давления) или пациентам, принимающим бензодиазепины, другие депрессанты ЦНС (включая алкоголь) или ингибиторы МАО.
Риск от сопутствующего применения седативных препаратов, таких как бензодиазепины или родственные соединения.
Одновременный прием бензодиазепинов и опиоидов может привести к седации, угнетению дыхания, коме и летальному исходу. Из-за этих рисков сопутствующее назначение седативных препаратов, таких как бензодиазепины или родственные соединения, с опиоидами должно быть зарезервировано для пациентов, для которых альтернативные варианты лечения невозможны. Если принято решение назначать бензодиазепины одновременно с опиоидами, следует использовать самую низкую эффективную дозу, а продолжительность лечения должна быть как можно меньше (см. также общие рекомендации в разделе «Способ применения и дозы»). Следует внимательно следить за пациентами на предмет появления признаков и симптомов угнетения дыхания и седации. В связи с этим настоятельно рекомендуется информировать пациентов и их окружение об этих симптомах (см. «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).
Хирургические процедуры.
Оксикодон следует использовать с осторожностью до или во время оперативного вмешательства и в течение первых 12–24 часов после операции.
Как и в случае всех опиоидных препаратов, следует с осторожностью применять препараты, содержащие оксикодон, после операции на брюшной полости, так как известно, что опиоиды ухудшают моторику кишечника и их не следует применять до тех пор, пока врач не будет уверен в нормализации функции кишечника.
Боль, не связанная со злокачественными образованиями.
Для пациентов, которые страдают от хронической незлокачественной боли, в соответствующих случаях, опиоиды можно применять как часть комплексной программы лечения, включающей другие лекарственные препараты и методы лечения. Важной частью оценки состояния пациента с хронической незлокачественной болью является наличие у пациента зависимости и истории злоупотребления психоактивными веществами в анамнезе.
Если опиоидное лечение считается подходящим для пациента, то основная цель лечения состоит не в том, чтобы минимизировать дозу опиоида, а чтобы достигнуть такой дозы, которая обеспечивает адекватное обезболивание с минимумом побочных эффектов. Необходимо поддерживать частый контакт между врачом и пациентом, чтобы можно было корректировать дозировку. Настоятельно рекомендуется, чтобы врач определял результаты лечения в соответствии с руководящими принципами лечения боли. Врач и пациент могут затем согласиться прекратить лечение, если эти цели не достигнуты.
Эндокринная система.
Опиоиды могут влиять на гипоталамо-гипофизарно-надпочечную ось и гонады. Некоторые видимые изменения включают повышение уровня пролактина в сыворотке крови и снижение уровня кортизола и тестостерона в плазме. Эти гормональные изменения могут проявляться в виде клинических симптомов.
Толерантность и зависимость.
Пациент может развить толерантность к препарату при хроническом применении и требовать прогрессивно более высоких доз для поддержания контроля над болью. Длительное использование данного препарата может привести к физической зависимости, и синдром отмены может возникнуть при внезапном прекращении терапии. Когда пациент больше не нуждается в лечении оксикодоном, целесообразно постепенно снижать дозу, чтобы предотвратить возникновение симптомов отмены. Опиоидная абстиненция или синдром отмены характеризуется некоторыми или всеми сразу из следующих симптомов: беспокойство, слезотечение, ринорея, зевание, потливость, озноб, миалгия, мидриаз и учащенное сердцебиение. Также могут развиваться другие симптомы, в том числе: раздражительность, беспокойство, боль в спине, боли в суставах, слабость, спазмы в животе, бессонница, тошнота, анорексия, рвота, диарея, а также повышение артериального давления, учащенное дыхание или увеличение частоты сердечных сокращений.
Злоупотребление.
Оксикодон имеет профиль злоупотребления, аналогичный другим сильным агонистам опиоидов. Оксикодон может стать объектом разыска и злоупотребления людьми с наличием латентной или явной зависимости.
Существует потенциал для развития психологической зависимости [пристрастия] к опиоидным анальгетикам, включая оксикодон. Оксикодон следует использовать с особой осторожностью у пациентов с алкогольной или наркотической зависимостью в анамнезе.
Алкоголь.
Одновременное употребление алкоголя и оксикодона может увеличить побочные эффекты оксикодона; следует избегать одновременного применения.
Другие.
Оксикодон не следует использовать в случае, если есть вероятность возникновения паралитического кишечника. В случае подозрения или возникновения паралича подвздошной кишки применение оксикодона следует немедленно прекратить.
Может возникнуть гипералгезия, при которой отсутствует ответная реакция на дальнейшее увеличение дозы оксикодона, особенно при применении высоких доз. Может потребоваться снижение дозы оксикодона или переход на альтернативный опиоид.
Как и в случае с другими опиоидами, у детей, рожденных от зависимых матерей, могут наблюдаться симптомы абстиненции и угнетение дыхания при рождении.
Это лекарственное средство содержит менее 1 ммоль (23 мг) натрия в 1 мл, то есть практически «не содержит натрия».
Применение в период беременности или кормления грудью.
Беременность
Имеются ограниченные данные по применению оксикодона у беременных. Дети, рожденные от матерей, которые получали опиоиды в течение последних 3–4 недель до родов, должны находиться под тщательным наблюдением на предмет угнетения дыхания. Симптомы отмены могут наблюдаться у новорожденных матерей, проходящих лечение оксикодоном.
Никаких исследований фертильности или постнатальных эффектов внутриутробного воздействия не проводили. Однако исследования на крысах и кроликах с пероральными дозами оксикодона, эквивалентными в 3 и 47 раз взрослой дозе 160 мг/сутки соответственно, не выявили доказательств вреда для плода из-за оксикодона. Инъекции оксикодона не рекомендуется для использования в период беременности или родов.
Кормление грудью
Оксикодон может проникать в грудное молоко и может вызывать угнетение дыхания у новорожденного. Поэтому оксикодон нельзя применять матерям, кормящим ребенка грудью.
Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами.
Оксикодон может ухудшить способность управлять транспортным средством и обслуживать механизмы. Оксикодон может изменять реакции пациентов в различной степени в зависимости от дозировки и индивидуальной восприимчивости. Поэтому пациенты не должны управлять транспортным средством или обслуживать механизмы, если наблюдается такое воздействие.
Способ применения и дозы.
Применять в виде внутривенной (в/в) инъекции или инфузии или подкожной (п/к) инъекции или инфузии.
Доза должна быть скорректирована в зависимости от тяжести боли, общего состояния пациента, а также от предыдущего или одновременного применения других лекарственных средств.
Взрослые старше 18 лет
Рекомендуются нижеуказанные начальные дозы. Постепенное увеличение дозы может потребоваться, если обезболивание недостаточно или если боль усиливается.
Оксикодон Калцекс 10 мг/мл:
в/в (болюс): развести до 1 мг/мл в растворе натрия хлорида 9 мг/мл (0,9 %) для инъекций, растворе декстрозы 50 мг/мл (5 %) или в воде для инъекций. Болюсную дозу от 1 до 10 мг вводят медленно в течение 1–2 минут. Дозы следует вводить не чаще, чем каждые 4 часа;
в/в (инфузия): развести до 1 мг/мл в растворе натрия хлорида 9 мг/мл (0,9 %) для инъекций, растворе декстрозы 50 мг/мл (5 %) или в воде для инъекций.
Рекомендуемая начальная доза составляет 2 мг/час.
в/в (контролируемая пациентом аналгезия – КПА): развести до 1 мг/мл в растворе натрия хлорида 9 мг/мл (0,9 %) для инъекций, растворе декстрозы 50 мг/мл (5 %) или в воде для инъекций.
Болюсные дозы 0,03 мг/кг следует вводить, соблюдая интервалы как минимум 5 минут между дозами.
п/к (болюс): использовать в концентрации 10 мг/мл. Рекомендуемая начальная доза составляет 5 мг, повторять с интервалом в 4 часа по мере необходимости.
п/к (инфузия): при необходимости развести в растворе натрия хлорида 9 мг/мл (0,9 %) для инъекций, растворе декстрозы 50 мг/мл (5 %) или в воде для инъекций.
Начальная доза 7,5 мг/сутки рекомендуется пациентам, ранее не получавшим опиоидов, постепенно титруя дозу в соответствии с контролем симптомов.
Онкологическим больным, которые переходят с перорального приема оксикодона, могут потребоваться гораздо более высокие дозы (см. ниже Перевод пациентов с перорального на парентеральный оксикодон).
Оксикодон Калцекс 50 мг/мл:
в/в (болюс): развести в растворе натрия хлорида 9 мг/мл (0,9 %) для инъекций, растворе декстрозы 50 мг/мл (5 %) или в воде для инъекций. Болюсную дозу от 1 до 10 мг вводить медленно в течение 1–2 минут пациентам, ранее не получавшим опиоиды. Дозы следует вводить не чаще, чем каждые 4 часа;
в/в (инфузия): развести в растворе натрия хлорида 9 мг/мл (0,9 %) для инъекций, растворе декстрозы 50 мг/мл (5 %) или в воде для инъекций.
Рекомендуемая начальная доза составляет 2 мг/час пациентам, ранее не получавшим опиоиды;
в/в (контролируемая пациентом аналгезия – КПА): развести в растворе натрия хлорида 9 мг/мл (0,9 %) для инъекций, растворе декстрозы 50 мг/мл (5 %) или в воде для инъекций.
Болюсные дозы 0,03 мг/кг следует вводить, соблюдая интервалы как минимум 5 минут между дозами пациентам, ранее не получавшим опиоиды;
п/к (болюс): Оксикодон Калцекс 50 мг/мл разводят в растворе натрия хлорида 9 мг/мл (0,9 %) для инъекций, растворе декстрозы 50 мг/мл (5 %) или в воде для инъекций. Рекомендуемая начальная доза составляет 5 мг, повторять с интервалом в 4 часа по мере необходимости пациентам, ранее не получавшим опиоиды;
п/к (инфузия): при необходимости развести в растворе натрия хлорида 9 мг/мл (0,9 %) для инъекций, растворе декстрозы 50 мг/мл (5 %) или в воде для инъекций.
Начальная доза 7,5 мг/сутки рекомендуется пациентам, ранее не получавшим опиоидов, постепенно титруя дозу в соответствии с контролем симптомов.
Онкологическим больным, которые переходят с перорального приема оксикодона, могут потребоваться гораздо более высокие дозы (см. ниже Перевод пациентов с перорального на парентеральный оксикодон).
Перевод пациентов с перорального на парентеральный оксикодон.
Доза должна быть основана на следующем соотношении: 2 мг перорального оксикодона соответствуют 1 мг парентерального оксикодона. Следует подчеркнуть, что это только руководство к необходимой дозе. Изменчивость между пациентами требует, чтобы для каждого пациента доза была тщательно подобрана титрованием к соответствующей дозе. При смене опиоидных препаратов пациент должен находиться под пристальным наблюдением до стабилизации состояния.
Пациенты пожилого возраста.
Пожилых пациентов следует лечить с осторожностью. Следует назначать самую низкую дозу с тщательным титрованием до контроля боли.
Пациенты с нарушениями почечной и печеночной функции.
При назначении начальной дозы следует придерживаться консервативного подхода у этих пациентов. Рекомендуемая начальная доза для взрослых должна быть уменьшена на 50 % (например, общая суточная доза 10 мг перорально у пациентов, не получавших опиоиды), и каждому пациенту следует подбирать дозу до адекватного контроля боли в соответствии с их клинической ситуацией (см. «Фармакокинетика»).
Использование при боли незлокачественного характера.
Опиоиды не являются терапией первой линии при хронической боли незлокачественного характера и не рекомендуются в качестве единственного лечения. Типы хронической боли, которые, как было показано, можно облегчить сильными опиоидами, включают хроническую остеоартритную боль и заболевание межпозвонкового диска. Необходимость продолжения лечения при боли незлокачественного характера следует оценивать через регулярные промежутки времени.
Продолжительность лечения.
Оксикодон не следует использовать дольше, чем необходимо.
Прекращение лечения.
Когда пациент больше не нуждается в терапии оксикодоном, целесообразно постепенно снижать дозу, чтобы предотвратить появление симптомов отмены.
Как открыть ампулу:
Повернуть ампулу цветной точкой к себе. Слегка постучать пальцем по верхней части ампулы, чтобы раствор спустился в нижнюю часть ампулы (Рис. 1).
Использовать обе руки, чтобы открыть ампулу: удерживая нижнюю часть ампулы в одной руке, другой рукой надавить на верхнюю часть ампулы в направлении от цветной точки (Рис. 2).
Рис. 1. Рис. 2.
Нельзя использовать раствор, содержащий видимые частицы.
Использовать сразу после вскрытия ампулы. Неиспользованный остаток раствора следует уничтожить.
Ненадлежащее обращение с неразбавленным раствором после вскрытия оригинальной ампулы или с разбавленным раствором может нарушить стерильность продукта.
Оксикодон Калцекс 10 мг/мл, неразбавленный или разбавленный до 1 мг/мл раствором натрия хлорида 9 мг/мл (0,9 %) для инъекций, раствором декстрозы 50 мг/мл (5 %) или водой для инъекций, и Оксикодон Калцекс 50 мг/мл, неразбавленный или разбавленный до 3 мг/мл раствором натрия хлорида 9 мг/мл (0,9 %) для инъекций, раствором декстрозы 50 мг/мл (5 %) или водой для инъекций, является химически и физически стабильным при контакте с типичными марками полипропиленовых или поликарбонатных шприцов, полиэтиленовых или поливинилхлоридных (ПВХ) трубок, а также инфузионных пакетов из ПВХ или ЭВА в течение 24 часов при комнатной температуре (25 °C) и при температуре 2–8 °C.
Оксикодон Калцекс, неразбавленный или разбавленный в инфузионных растворах, используемых в этих исследованиях и содержащийся в различных комплектах, не нуждается в защите от воздействия света.
Также Оксикодон Калцекс совместим со следующими лекарственными средствами: гиосцина бутилбромид, гиосцина гидробромид, дексаметазона натрия фосфат, галоперидол, мидазолама гидрохлорид, метоклопрамида гидрохлорид, левомепромазина гидрохлорид, гликопиррония бромид, кетамина гидрохлорид.
Дети.
Нет данных о применении инъекций оксикодона пациентам до 18 лет.
Передозировка.
Симптомы.
Острая передозировка оксикодоном может проявляться миозом, угнетением дыхания, гипотензией и галлюцинациями. Тошнота и рвота часто возникают в менее серьезных случаях. Некардиогенный отек легких и рабдомиолиз особенно часто встречаются после внутривенного введения опиоидных анальгетиков. В более тяжелых случаях могут возникать недостаточность кровообращения и сонливость, прогрессирующая до ступора или комы, гипотензия, брадикардия, отек легких и летальный исход.
Эффект передозировки будет усиливаться при одновременном употреблении алкоголя или других психотропных препаратов.
Лечение передозировки.
Основное внимание следует уделить созданию проходимости дыхательных путей и учреждению вспомогательной или контролируемой вентиляции легких. Чистые опиоидные антагонисты, такие как налоксон, являются специфическими антидотами против симптомов передозировки опиоидами. Другие поддерживающие мероприятия следует применять по мере необходимости.
В случае массивной передозировки внутривенно вводят налоксон (от 0,4 до 2 мг для взрослого и 0,01 мг/кг массы тела для детей), если пациент находится в коме или присутствует угнетение дыхания. Дозу повторять с 2-минутными интервалами, если нет ответной реакции. Если требуются повторные дозы, то необходимо назначить инфузию 60 % от начальной дозы в час. Раствор 10 мг, приготовленный в 50 мл раствора декстрозы, даст 200 мкг/мл для инфузии с использованием внутривенного насоса (доза должна быть скорректирована с учетом клинического ответа). Инфузии не заменяют частой оценки клинического состояния пациента.
Внутримышечный налоксон является альтернативой в том случае, если внутривенный доступ невозможен. Поскольку продолжительность действия налоксона относительно невелика, пациента нужно тщательно контролировать, пока спонтанное дыхание не будет надежно восстановлено. Налоксон является конкурентным антагонистом, и для пациентов с серьезным отравлением могут потребоваться большие дозы (4 мг).
При менее серьезной передозировке внутривенно вводить 0,2 мг налоксона с последующим увеличением 0,1 мг каждые 2 минуты, если требуется.
Пациент должен находиться под наблюдением в течение не менее 6 часов после последней дозы налоксона.
Налоксон не следует назначать при отсутствии клинически значимого угнетения дыхания или кровообращения, вызванного передозировкой оксикодона. Налоксон следует назначать с осторожностью лицам с известной физической зависимостью от оксикодона или есть подозрение о наличии таковой. В этих случаях резкое или полное изменение опиоидных эффектов может способствовать возникновению боли и острого абстинентного синдрома.
Побочные реакции.
Неблагоприятные побочные эффекты типичны для агонистов опиоидов. Могут возникнуть толерантность и зависимость (см. «Особенности применения»). Запор можно предотвратить с помощью соответствующего слабительного. Если тошнота или рвота вызывают беспокойство, оксикодон можно сочетать с противорвотным средством.
Очень часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1000 до <1/100), редко (≥1/10000 до <1/1000), очень редко (<1/10000), неизвестно (невозможно определить по имеющимся данным).
Со стороны иммунной системы: нечасто - гиперчувствительность; неизвестно – анафилактическая реакция, анафилактоидная реакция.
Со стороны обмена веществ и питания: часто - уменьшение аппетита; нечасто - дегидратация.
Психические нарушения: часто нечасто - тревожность, спутанность сознания, депрессия, бессонница, нервозность, нарушения мышления, странные сны; нечасто - возбуждение, эмоциональная неустойчивость, эйфорическое настроение, галлюцинации, снижение либидо, лекарственная зависимость (см. «Особенности применения»), дезориентация, изменение настроения, беспокойство, дисфория; неизвестно - агрессивность.
Со стороны нервной системы: очень часто – сонливость, головокружение, головная боль; часто – тремор, летаргия, седация; нечасто – амнезия, судороги, гипертония, гипестезия, непроизвольные сокращения мышц, нарушение речи, обмороки, парестезии, дисгевзия, гипотония; неизвестно - гипералгезия.
Cо стороны органов зрения: нечасто - нарушение зрения, миоз.
Cо стороны органов слуха и лабиринта: нечасто - головокружение (вертиго).
Со стороны сердца: нечасто - учащенное сердцебиение (в контексте абстинентного синдрома), суправентрикулярная тахикардия.
Cо стороны сосудистой системы: нечасто - вазодилатация, покраснение лица; редко - гипотензия, ортостатическая гипотензия.
Со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения: часто - одышка, бронхоспазм, ослабление кашля; нечасто - угнетение дыхания, икота.
Со стороны желудочно‑кишечного тракта: очень часто - запор, тошнота, рвота; часто - боли в животе, диарея, сухость во рту, диспепсия; нечасто - дисфагия, метеоризм, отрыжка, кишечная непроходимость, гастрит; неизвестно - зубной кариес.
Со стороны печени и/или желчевыводящих путей: нечасто – повышенная активность печеночных ферментов, желчные колики; неизвестно – холестаз.
Cо стороны кожи и подкожных тканей: очень часто – зуд; часто – сыпь, гипергидроз;
нечасто – сухость кожи, эксфолиативный дерматит; редко – крапивница.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: нечасто – задержка мочи, спазм мочеточника.
Со стороны репродуктивной системы и молочных желез: нечасто – эректильная дисфункция, гипогонадизм; неизвестно – аменорея.
Общие нарушения и реакции в месте введения: часто – астения, утомление; нечасто – синдром отмены препарата, недомогание, отеки, периферические отеки, лекарственная толерантность, жажда, гипертермия, озноб; неизвестно – синдром отмены препарата у новорожденных.
Срок годности.
2 года.
Не применять после окончания срока годности, указанного на упаковке.
После первого вскрытия.
После вскрытия ампулы лекарственное средство следует использовать немедленно.
Срок годности после разведения.
Химическая и физическая стабильность при применении была продемонстрирована в течение 24 часов при 25 °C и при 2–8 °C.
С микробиологической точки зрения раствор следует использовать немедленно. Если его не применять немедленно, то за время хранения и условия до его использования несет ответственность пользователь, и обычно оно составляет не больше, чем 24 часа при температуре 2–8 °C, если только разведение не производилось в хорошо контролируемых и валидированных асептических условиях.
Условия хранения.
Не требует специальных условий хранения. Не замораживать.
Хранить в недоступном для детей месте.
Несовместимость.
Циклизин в концентрациях 3 мг/мл (или меньших) при смешивании с лекарственным средством Оксикодон Калцекс, либо неразбавленным, либо разбавленным водой для инъекций, не проявляет признаков осаждения в течение 24 часов при комнатной температуре. Было показано, что осаждение происходит в смесях с лекарственным средством Оксикодон Калцекс при концентрациях циклизина, превышающих 3 мг/мл, или при разбавлении раствором натрия хлорида 9 мг/мл (0,9 %) для инъекций. Однако при снижении дозы лекарственного средства Оксикодон Калцекс в дозировке 50 мг/мл при достаточном разбавлении раствора водой для инъекций возможны концентрации выше 3 мг/мл. Рекомендуется использовать в качестве разбавителя воду для инъекций, когда циклизин и оксикодона гидрохлорид совместно вводятся либо внутривенно, либо подкожно в виде инфузии.
Прохлорперазин химически несовместим с лекарственным средством Оксикодон Калцекс.
Упаковка.
По 1 мл (для дозировки 10 мг/мл и 50 мг/мл) или 2 мл (для дозировки 10 мг/мл) в ампуле из бесцветного стекла I гидролитического класса с маркировочными кольцами и точкой разлома.
По 5 ампул в контурной ячейковой упаковке из поливинилхлоридной пленки.
По 1 или 2 контурные ячейковые упаковки вместе с инструкцией по медицинскому применению в пачке из картона.
Категория отпуска.
По рецепту.
Производитель.
Производитель, ответственный за выпуск серии:
АО «Калцекс».
Местонахождение производителя и адрес места осуществления его деятельности.
Ул. Крустпилс, 71Е, Рига, LV-1057, Латвия.
Заявитель.
АО «Калцекс».
Местонахождение заявителя. Источник
Ул. Крустпилс, 53, Рига, LV-1057, Латвия.