Національний план дій з гігієни довкілля на 2000 - 2005 роки

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Схвалено

постановою Кабінету

Міністрів України

від 13 жовтня 2000 р.

№ 1556

Національний план

дій з гігієни довкілля на 2000 - 2005 роки

1. Обгрунтування необхідності розроблення Національного плану дій з гігієни довкілля

Антропогенне навантаження на довкілля в багатьох регіонах планети досягло рівня, небезпечного для здоров'я. Тим часом визнано, що політика в галузі охорони здоров'я та довкілля повинна забезпечувати стійкий з екологічного погляду розвиток держави, ефективне попередження негативного впливу і контроль за ним, а також доступ до здорового довкілля, заснованого на принципах справедливості. Ці принципи покладено в основу Європейської хартії з навколишнього середовища і охорони здоров'я, одним з яких стверджується, що кожна людина має право на оточення, яке б сприяло найбільш високому її рівню здоров'я.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову. Забруднення довкілля досягло такого рівня, коли воно може негативно впливати на здоров'я населення.

Основні причини кризи екологічної ситуації:

низький рівень екологічної свідомості суспільства;

тривале надання переваги розвитку сировинно-видобувних галузей;

висока питома вага в структурі промисловості ресурсо- та енергомістких технологій;

низька ефективність очисних споруд;

недосконалість правових та економічних механізмів захисту довкілля;

недостатнє забезпечення дотримання законодавства з охорони довкілля;

не завжди доцільне використання коштів, одержаних від платежів за ресурси і відходи, штрафних та фінансових санкцій;

недостатнє інформування громадськості щодо стану довкілля.

Стан здоров'я населення України також можна вважати кризовим: очікувана при народженні середня тривалість життя порівняно з розвинутими європейськими державами є низькою.

Основні причини кризи стану здоров'я населення:

відсутність у значної частини населення навичок здорового способу життя;

нестабільність у суспільстві і незадовільне матеріальне становище населення;

негативний вплив факторів довкілля;

недостатнє забезпечення дотримання законодавства з охорони здоров'я;

не завжди достатня і доступна медична допомога.

Ситуація, що склалася, потребує втручання на державному, регіональному і місцевому рівнях в усі сфери життєдіяльності суспільства - культури і духовності, освіти та інформування, політики, економіки, законодавства, охорони здоров'я.

2. Основні терміни

Згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) здоров'я є станом повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутності хвороб або фізичних вад.

Здоров'я населення можна оцінити середньою тривалістю життя, очікуваного при народженні (або по досягненні будь-якого віку), тобто кількістю років, які проживе немовля, якщо рівень смертності c вікових групах не зміниться.

Смертність визначають як загальну кількість померлих або з якихось причин загиблих на 100 тис. населення за певний проміжок часу. Смертність дітей до одного року життя розраховують на 1000 дітей цього віку. Для порівняння популяцій з різним віковим складом структуру смертності стандартизують за віком, оскільки "старі" популяції мають вищі коефіцієнти смертності з багатьох хвороб, наприклад онкологічних, серцево-судинних тощо.

Вважається також, що показник смертності дітей до одного року їх життя відображає переважно рівень якості і доступності медичної допомоги для дітей та спосіб життя населення.

Захворюваність - відношення кількості осіб з уперше виявленими ознаками хвороби за певний проміжок часу до середньорічної чисельності населення протягом того ж самого періоду, поширеність - відношення кількості осіб, які мають певну хворобу у досліджуваний період часу, до середньорічної чисельності населення протягом того ж самого часу.

Епідемічна ситуація - показник епідемічного благополуччя території (об'єкта) у певний час, що характеризується рівнем і динамікою захворювання людей на інфекційні хвороби, наявністю або відсутністю відповідних факторів передачі інфекції та іншими обставинами, що впливають на поширення інфекційних хвороб.

У 1993 році ВООЗ визначила, що частка здоров'я, пов'язана з впливом факторів довкілля, охоплює аспекти здоров'я людини, пов'язані з якістю життя, і визначається фізичними, хімічними, біологічними, соціальними та психологічними чинниками довкілля. При цьому також враховуються потенційно шкідливі для здоров'я теперішнього та/або майбутніх поколінь фактори довкілля.

Фактори довкілля - фізичні, хімічні, біологічні, соціальні чинники, які характеризують стан довкілля, а також поза- та всередині приміщень (житлових та громадських), у тому числі професійні.

Небезпечний фактор довкілля - будь-який хімічний, фізичний, біологічний, соціальний чинник, речовина, матеріал або продукт, що негативно впливає або за певних умов може негативно впливати на здоров'я людини.

Ризик - імовірність шкідливої дії чинника, що може знаходитися в організмі, популяції або в екологічній системі.

Відносний ризик - відношення ризику виникнення хвороби або смерті серед тих, на кого діяв чинник (експонованих), до ризику серед неекспонованих.

Гігієна довкілля - за визначенням ВООЗ заходи спостереження, управління і контролю, що проводяться для зменшення або ліквідації небезпечних факторів негативного впливу довкілля на здоров'я людини.

Гранично допустимий рівень (ГДР), гранично допустима концентрація (ГДК) - максимальний рівень або максимальна концентрація шкідливого чинника, який, діючи на організм упродовж необмеженого часу, не викликає порушень здоров'я протягом життя людини, а також у її нащадків.

Гранично допустима доза (ГДД) - максимальна кількість речовини, яка, діючи на людину, не викликає негативних змін в її організмі, а також у її нащадків.

Державні санітарні норми, правила, гігієнічні нормативи (санітарні норми) - обов'язкові для виконання нормативні документи, що визначають критерії безпеки та (або) нешкідливості для людини факторів довкілля і вимоги щодо забезпечення оптимальних чи допустимих умов життєдіяльності людини.

3. Мета і завдання Національного плану дій з гігієни довкілля

Метою цього Плану є поліпшення громадського здоров'я шляхом попередження негативних станів (хвороб та погіршення самопочуття), виникнення та/або перебіг яких пов'язані з впливом чинників довкілля.

Основними завданнями цього Плану є:

визначення пріоритетних напрямів розвитку гігієни довкілля, що сприятиме поліпшенню становища, що склалося, та запобіганню проявам негативних тенденцій у майбутньому;

формування і виконання конкретних заходів, спрямованих на усунення та ослаблення дії чинників, які можуть ускладнити санітарно-гігієнічну та епідемічну ситуацію і шкідливо вплинути на здоров'я населення.

4. Головні принципи державної політики у сфері гігієни довкілля

Усі рішення органів виконавчої влади повинні прийматися з проведенням оцінки їх можливого впливу на здоров'я населення.

Здоров'я населення визнається головним критерієм доцільності та ефективності функціонування всіх без винятку сфер господарської діяльності. Здоров'я є не тільки результатом соціально-економічного розвитку, а також і суттєвим внеском у його розвиток.

Безумовна перевага надається профілактиці.

Попереджувальний принцип повинен діяти навіть у тому разі, коли ризик тільки підозрюється, а докази впливу чинника на здоров'я ще перебувають під сумнівом.

Високий рівень захисту населення від шкідливого впливу антропогенних чинників довкілля повинен гарантуватися кожному члену суспільства.

Платить той, хто забруднює.

Витрати, пов'язані із заходами попередження, зменшення ступеня та/або усунення наслідків забруднення довкілля, повинні відшкодовуватися забруднювачем.

Запобігання забрудненню довкілля є обов'язком кожного члена суспільства.

Незважаючи на економічну кризу, ступінь забруднення довкілля в Україні є високим.

Поліпшення ситуації можливе тільки за умови налагодження тісного співробітництва урядових та громадських організацій на державному, регіональному і місцевому рівнях. Активна позиція суспільства є передумовою для реалізації багатьох аспектів цього Плану.

Кожна людина має право на об'єктивну інформацію щодо впливу чинників довкілля на здоров'я.

Кожен член суспільства має право знати про небезпеку для здоров'я, на яку він може наразитися. Реалізацію цього права забезпечують у державі системи інформування, загальної та спеціальної освіти.

Співробітництво і солідарність є необхідною умовою прийняття раціональних рішень і вжиття успішних дій. Завдяки координації сумісних дій різних установ та організацій, які безпосередньо або опосередковано впливають на стан довкілля, можна досягти позитивного впливу на здоров'я людини.

Повного успіху можна досягти тільки у процесі міжнародної кооперації. Активна участь в акціях світової співдружності може дати значні результати як для громадян України, так і для громадян сусідніх держав.

5. Учасники реалізації Плану дій з гігієни довкілля

Учасниками виконання Плану дій з гігієни довкілля є центральні та місцеві органи виконавчої влади. Однак сьогодні основну роль у розв'язанні проблем, пов'язаних з негативним впливом чинників довкілля на здоров'я населення, відіграють МОЗ, Мінекоресурсів та МНС.

Представники неурядових організацій і громадськості також починають відігравати значну роль у контролі за дотриманням природоохоронного законодавства і санітарних норм, у підвищенні екологічної та санітарної культури суспільства, спираючись при цьому на законодавство України.

Основні пріоритети при реалізації Плану дій з гігієни довкілля:

удосконалення та координація стратегії і тактики в галузі гігієни довкілля за участю всіх заінтересованих сторін на державному, регіональному і місцевому рівнях;

формування і розвиток механізмів співробітництва між усіма сторонами - учасницями Плану дій з гігієни довкілля;

сприяння виконанню Плану дій з гігієни довкілля шляхом налагодження взаємодії між усіма сторонами - учасницями.

6. Небезпечні фактори довкілля і стан здоров'я населення

а) визначення пріоритетів впливу небезпечних факторів довкілля на стан здоров'я населення

В Україні досі практично не користуються концепцією ризику в оцінці шкідливого впливу довкілля на здоров'я населення або окремого індивіда. Майже не використовується економічний аналіз для визначення ефективності планованих дій з гігієни довкілля. Це ускладнює проведення кількісної оцінки шкоди, яка завдається здоров'ю, і визначення пріоритетів для її зменшення.

При визначенні послідовності дій перевагу віддавали діям, для яких уже є технічна підтримка і які спрямовані на попередження або зменшення негативних наслідків з добре відомими екологічними причинами. Широкі верстви населення можуть швидко переконатися у доцільності цих дій.

Щодо профілактики середньо- і довгострокових впливів негативних чинників довкілля на здоров'я, то ці чинники, як правило, знаходяться у середовищі в невеликих дозах, тому встановлення зв'язку "причина-наслідок" може бути пов'язане з великими труднощами. Однак потенційний шкідливий вплив цих чинників на здоров'я уже визначено: це віддалені наслідки, у тому числі підвищення ризику репродуктивних втрат, вроджених вад розвитку, онкологічних захворювань. Істотне зменшення такого виду забруднень у довкіллі може бути корисним для здоров'я і належним чином швидко оцінене громадськістю.

При визначенні пріоритетів також бралися до уваги клас небезпечності шкідливого для людини чинника і ступінь його розповсюдження, кратність перевищення існуючого його нормативу в довкіллі, фізико-хімічну стійкість, тривалість впливу та чисельність груп населення, які знаходяться в шкідливих умовах;

б) якість повітря

Атмосферне повітря в населених пунктах, на територіях підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, повітря у виробничих та інших приміщеннях тривалого чи тимчасового перебування людей повинно відповідати санітарним нормам.

(Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р., стаття 19).

Основа для дій

1. Закон України "Про охорону атмосферного повітря" спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також запобігання шкідливому впливу на довкілля. У повітря не повинні викидатися речовини, для яких не встановлено нормативів екологічної безпеки.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля" від 30 березня 1998 р. № 391 спостереження за забрудненням атмосферного повітря проводиться МНС і Мінекоресурсів (на територіях, підпорядкованих Адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, а також в інших зонах радіоактивного забруднення унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС), МОЗ (у місцях проживання і відпочинку населення). МНС також проводить моніторинг джерел промислових викидів в атмосферу.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. № 343 "Про затвердження Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря" моніторинг атмосферного повітря проводиться Мінекоресурсів, МНС, державною санітарно-епідеміологічною службою МОЗ, їх органами на місцях, а також підприємствами, установами, організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану атмосферного повітря.

2. Найбільша частка викидів, що забруднювали повітря в 1998 році, належить підприємствам обробної промисловості (36 відсотків), енергетики (33 відсотки) добувної промисловості (25 відсотків).

Основну частину діоксиду сірки (70 відсотків), оксидів азоту (56 відсотків) та пилу (52 відсотки) викинули в атмосферу підприємства, що виробляють електроенергію, газ та воду; вуглеводнів та летких органічних сполук (74 відсотки) - добувної промисловості; оксиду вуглецю (70 відсотків) - підприємства обробної промисловості.

Близько 20 відсотків забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферу стаціонарними джерелами, є мутагенами і несуть загрозу здоров'ю не тільки нинішнього, а й наступних поколінь.

Автотранспортні засоби забруднюють повітря оксидами вуглецю, оксидами азоту і вуглеводнями. Викиди цих засобів є також джерелом забруднення довкілля свинцем. У багатьох областях країни в 1998 році такі викиди перевищували 60 відсотків їх загального обсягу. Зокрема, у Закарпатській області вони становили 82 відсотки, Житомирській - 81 відсоток, Одеській, Волинській - по 78 відсотків, Автономній Республіці Крим - 76 відсотків, Чернівецькій - 75, Чернігівській - 74 та Тернопільській області - 70 відсотків.

Спостереження, які проводилися в містах України у 1994-1998 роках, показали, що кількість викидів в атмосферу забруднюючих речовин зменшилася внаслідок скорочення обсягів виробництва та впровадження заходів для їх зменшення.

3. Оцінюючи розміри шкоди для здоров'я, необхідно брати до уваги, що хімічне забруднення атмосферного повітря, по-перше, знижує адаптаційні можливості організму і, як наслідок, стійкість до негативних чинників іншої етіології, по-друге, підвищує рівень захворюваності, насамперед органів дихальної системи, і, по-третє, негативно впливає на рівень смертності населення.

Дані проведених в Україні досліджень свідчать, що у населення, яке проживає в місцях з інтенсивним забрудненням атмосферного повітря, підвищується кількість імунодефіцитів. Це є однією з причин підвищення рівня інфекційних захворювань, а також відсутності належного ефекту від проведення вакцинації населення.

Зростає кількість захворювань на хронічний бронхіт і поширеність бронхіальної астми.

У країні спостерігається підвищення рівня онкологічних захворювань. У їх структурі на перші місця вийшли злоякісні новоутворення дихальної системи.

Найменшу очікувану тривалість життя при народженні мають жителі міст з розвинутою металургійною та хімічною промисловістю у так званих антропотехногенно-завантажених регіонів, на противагу містам, де такої промисловості немає і через це повітря забруднюється менше.

4. Особливої уваги потребує стан повітря в житлових і громадських приміщеннях. Унаслідок недостатньої ізоляції в них можуть бути присутні атмосферні полютанти. Крім того, повітря в житлових приміщеннях додатково забруднюється продуктами неповного згорання побутового газу, леткими виділеннями полімерних матеріалів, продуктами паління та життєдіяльності організмів людей і тварин, токсичними хімічними речовинами, у тому числі і радіоактивними. Сумарне забруднення повітря житлових і громадських приміщень хімічними речовинами може перевищувати допустимий рівень у 2-4, а окремими токсичними речовинами - у 10 разів. Тим часом вентиляційні системи у будівлях працюють не належним чином. Це стосується насамперед дитячих закладів, шкіл та лікарняних приміщень.

Основні пріоритети в сфері охорони атмосферного повітря:

зменшення ступеня шкідливого впливу об'єктів - джерел забруднення повітря;

посилення державного нагляду за дотриманням повітроохоронного законодавства у процесі експлуатації, розміщення, будівництва нових і реконструкції промислових підприємств та інших об'єктів;

удосконалення систем вентиляції, очищення та кондиціювання повітря в закритих приміщеннях;

поліпшення контролю якості атмосферного повітря і повітряного середовища в житлових та громадських приміщеннях;

удосконалення економічних методів управління якістю повітря.

План дій

1. Вжиття заходів до поступового зменшення підприємствами викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря до встановлених нормативів.

Мінекоресурсів, Мінтранс, Держпромполітики,

Мінпаливенерго.

Постійно.

2. Удосконалення проведення державного і виробничого контролю за дотриманням технологічних регламентів на промислових об'єктах незалежно від форми власності та видів господарювання.

Мінекоресурсів,    МНС,   Держпромполітики,

Мінпаливенерго,      Мінекономіки,     Рада

міністрів   Автономної   Республіки   Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

Постійно.

3. Удосконалення системи державної санітарно-гігієнічної та екологічної експертизи проектних матеріалів на будівництво чи реконструкцію об'єктів - джерел забруднення атмосферного повітря; удосконалення системи державної та громадської експертизи цих об'єктів у частині охорони атмосферного повітря.

Мінекоресурсів, МОЗ, МНС.

2002 рік.

4. Розроблення і впровадження в металургійному виробництві ефективних методів очищення ліхтарних викидів.

Держпромполітики.

2005 рік.

5. Організація та збільшення до необхідних обсягів виробництва пилогазоочисних установок та запасних частин до них.

Держпромполітики, Мінекономіки,

Мінпаливенерго.

2003 рік.

6. Підвищення ефективності державного контролю за експлуатацією пилогазоочисних установок та додержанням нормативів викидів в атмосферу.

Мінекоресурсів,    МНС,   Держпромполітики,

Мінекономіки,    Мінпаливенерго,       Рада

міністрів   Автономної   Республіки   Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

Постійно.

7. Удосконалення системи відомчого контролю викидів в атмосферне повітря.

Мінекоресурсів,   МНС,    Держпромполітики,

Мінекономіки,    Мінпаливенерго,       Рада

міністрів    Автономної   Республіки  Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

2002 рік.

8. Ввести до технологічних стандартів і технологічних регламентів (норм), що стосуються технологій, у процесі яких утворюються шкідливі речовини, норми викидів забруднюючих речовин в атмосферу.

Мінекоресурсів,           Держпромполітики,

Держстандарт, Мінпаливенерго.

2003 рік.

9. Проведення інвентаризації джерел викидів.

Мінекоресурсів,           Держпромполітики,

Мінпаливенерго, Держкомстат, Рада міністрів

Автономної  Республіки    Крим,    обласні,

Київська   та    Севастопольська     міські

держадміністрації.

Постійно.

10. Забезпечення додержання розмірів санітарно-захисних зон підприємств та ГДК забруднюючих речовин за їх межами. Розроблення заходів щодо здійснення компенсаційних виплат або відселення жителів із санітарно-захисних зон промислових підприємств.

Держпромполітики,  Мінекономіки,  МОЗ, Рада

міністрів   Автономної   Республіки   Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

2003 рік.

11. Визначення меж санітарно-захисних зон у місцях проходження автомобільних доріг, де слід обмежити сільськогосподарську діяльність.

Мінтранс, Мінагрополітики, МОЗ.

2003 рік.

12. Оцінка ризику канцерогенезу для населення у процесі виробництва і використання азбесту, запровадження відповідних обмежень.

МОЗ, Мінекоресурсів, Держбуд, Мінекономіки.

2003 рік.

13. Посилення контролю за забрудненням атмосферного повітря від спалювання промислових та побутових відходів поблизу населених пунктів.

Мінекоресурсів,   Держпромполітики,    МОЗ,

Мінекономіки,   Рада  міністрів  Автономної

Республіки   Крим,  обласні,   Київська  та

Севастопольська міські держадміністрації.

Постійно.

14. Удосконалення системи контролю за експлуатацією автомобільного, морського і річкового транспорту.

МВС,       Мінтранс,      Держпромполітики,

Мінекоресурсів, Мінекономіки.

Постійно.

15. Перегляд базових нормативів плати за здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Держпромполітики,  Мінфін,  Мінекоресурсів,

Мінпаливенерго.

2001 рік.

16. Перегляд нормативних документів щодо якості повітря з урахуванням вимог директив Європейського Союзу.

Держпромполітики, Мінекоресурсів, МОЗ.

2001 рік;

в) якість води

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами.

(Водний кодекс України)

Органи державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування зобов'язані забезпечити жителів міст та інших населених пунктів питною водою, її кількість та якість повинні відповідати вимогам санітарних норм і державного стандарту.

(Закон України від 24 лютого 1994 р. "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", стаття 18).

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить управління об'єктами житлово-комунального господарства, належне їх утримання та ефективна експлуатація, забезпечення необхідного рівня та якості послуг населенню; вирішення питань водопостачання, відведення та очищення стічних вод; здійснення контролю за якістю питної води.

(Закон України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні", стаття 30).

Основа для дій

1. Водомісткість валового національного продукту у кілька разів перевищує аналогічні показники у більшості розвинутих держав світу, але за запасами водних ресурсів Україна знаходиться на одному з останніх місць серед країн Європи.

2. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 391 "Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля" контроль за якістю води водних об'єктів у межах покладених на них повноважень постійно здійснюють Мінекоресурсів - за скиданням стічних вод (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів), станом поверхневих вод (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів) та водних об'єктів у межах природоохоронних територій (фонова кількість забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); річкових, озерних, морських вод (гідрохімічний та гідробіологічний аналіз, вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); підземних вод (гідрогеологічний та гідрохімічний аналіз складу і властивостей, у тому числі залишкової кількості пестицидів та агрохімікатів, оцінка ресурсів); МНС (на територіях, підпорядкованих Адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, а також в інших зонах радіоактивного забруднення унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС) - станом поверхневих і підземних вод (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів), джерел скидання стічних вод (вміст забруднюючих речовин, обсяги скидів); МОЗ (у місцях проживання і відпочинку населення) - станом поверхневих вод суші і питної води (хімічний, бактеріологічний, радіологічний, вірусологічний аналіз); Мінагрополітики - станом поверхневих вод сільськогосподарського призначення (токсикологічний та радіологічний аналіз, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів); Держводгосп (водогосподарські системи комплексного призначення, системи міжгалузевого та сільськогосподарського водопостачання в зонах впливу атомних електростанцій) - станом річок, водосховищ, каналів, зрошувальних систем, водойм у зонах впливу атомних електростанцій (вміст радіоактивних речовин), поверхневих вод у прикордонних зонах і місцях їх інтенсивного виробничо-господарського використання (вміст забруднюючих речовин); Держбуд - станом питної води в централізованих системах водопостачання (вміст забруднюючих речовин, обсяги споживання), стічних вод міської каналізаційної мережі та очисних споруд (вміст забруднюючих речовин, обсяг надходження).

Оцінка якості води проводиться за державними нормативними документами на кожен з видів водокористування.

3. Одним з ефективних методів забезпечення безпеки питної води є охорона джерел водопостачання, якість яких має тенденцію до погіршення. У річки, водоймища, озера та ставки надходять стоки більш як з 2350 об'єктів, з них 40 відсотків без очищення або з очищенням, що не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам.

4. Спостерігається бактеріальне забруднення джерел як централізованого, так і децентралізованого водопостачання. Щороку до 20 відсотків досліджених проб з поверхневих водоймищ не відповідає нормам за санітарно-хімічними та мікробіологічними показниками.

5. Не повною мірою забезпечується безпека питної води щодо наявності у ній вірусів і більшості хімічних токсичних речовин. Існуючі технології знезаражування питної води передбачають широке застосування хлору, внаслідок чого в ній утворюються шкідливі хлорорганічні сполуки, поліхлоровані біфеніли.

6. Залишається незадовільним стан водопровідних мереж. З 203585 досліджених у 1998 році проб питної води з цих мереж 11,4 відсотка не відповідали вимогам державних стандартів за органолептичними властивостями, загальною мінералізацією, вмістом хімічних речовин. Відхилення від стандарту за мікробіологічними показниками мали 6,2 відсотка проб. Кожна дев'ята проба питної води із сільських водопроводів та кожна четверта із джерел децентралізованого водопостачання не відповідали вимогам державних стандартів і санітарним нормам за бактеріологічними показниками, кожна шоста і третя - мала відхилення за санітарними та хімічними показниками.

7. Питна вода в Україні є небезпечним фактором ризику виникнення інфекційних хвороб, зокрема дизентерії Флекснера, черевного тифу, гепатиту А та інших кишкових інфекцій.

8. Відомо також, що високий ступінь мінералізації питної води, який спостерігається в південній частині України, збільшує кількість захворювань хворобами шлунково-кишкового тракту, у тому числі гастритами, жовчно-кам'яною та сечо-кам'яною хворобами.

9. Якість води у Карпатському, Дніпровсько-Придніпровському, на Поліссі та в деяких інших регіонах України, в якій спостерігається нестача мікроелементів (I, Zn, Cu, F тощо), також впливає на виникнення і перебіг хвороб. Вплив питної води з відхиленнями від діючих нормативів на поширення такого роду хвороб в Україні ще потребує вивчення.

Основні пріоритети щодо якості води:

охорона і поліпшення стану джерел водопостачання;

оновлення водопровідно-каналізаційних мереж;

удосконалення та впровадження нових технологій водопідготовки та очищення стічних вод;

удосконалення контролю якості питної води;

гармонізація нормативних документів і методичної документації з вимогами директив ЄС.

План дій

1. Удосконалення системи державного моніторингу вод.

Мінекоресурсів,  МНС, МОЗ, Мінагрополітики,

Держводгосп,   Держбуд,   Рада    міністрів

Автономної  Республіки    Крим,    обласні,

Київська   та    Севастопольська     міські

держадміністрації.

2005 рік.

2. Розроблення проекту Закону України "Про питну воду".

Держбуд,    МОЗ,     Держводгосп,      МНС,

Мінекоресурсів.

2000 рік.

3. Удосконалення кадастру джерел централізованого водопостачання.

Держбуд, Держводгосп, МОЗ,  Мінекоресурсів,

МНС, Рада міністрів  Автономної  Республіки

Крим, обласні, Київська  та Севастопольська

міські держадміністрації.

2001 рік.

4. Будівництво та модернізація наявних споруд водопідготовки питної води, очищення господарсько-побутових та промислових стічних вод з впровадженням ефективних сучасних технологій. Ліквідація диспропорції між потужностями водозабірних та каналізаційних очисних споруд. Будівництво споруд попереднього очищення стоків безпосередньо на підприємствах.

МНС,         Держбуд,      Мінагрополітики,

Мінекономіки,  Рада   міністрів  Автономної

Республіки   Крим,   обласні,  Київська  та

Севастопольська міські держадміністрації.

Постійно.

5. Розроблення механізмів фінансової підтримки, законодавчого та іншого державного стимулювання Програми розвитку водопровідно-каналізаційного господарства.

Держбуд,    Рада     міністрів   Автономної

Республіки    Крим,   обласні,  Київська та

Севастопольська   міські держадміністрації,

Мінекономіки.

2001 рік.

6. Розроблення та гігієнічна оцінка впровадження ефективних методів очищення питної води.

Держпромполітики,        Держбуд,      МОЗ,

Держводгосп.

2005 рік.

7. Проведення експертної оцінки наукового, технічного, технологічного та санітарно-гігієнічного рівня розробок у галузі очищення стічних вод, водопостачання населених пунктів, локальних засобів очищення питної води, у тому числі за критеріями їх надійності в умовах надзвичайних ситуацій.

Мінекоресурсів,    МНС,   Держпромполітики,

Мінтранс,     Мінагрополітики,     Держбуд,

Держводгосп, МОЗ.

Постійно.

8. Підготовка пропозицій щодо внесення змін до відповідних законодавчих та підзаконних актів з метою підвищення відповідальності за нераціональне використання та забруднення водних ресурсів, відмову у наданні або розповсюдженні хибної інформації про якість води.

Мінекоресурсів,     МОЗ,    МНС,   Держбуд,

Держпромполітики,                 Мінтранс,

Мінагрополітики, Мін'юст, Держводгосп.

2000 рік.

9. Забезпечення лабораторій контролюючих організацій сучасним обладнанням.

Мінекономіки,              Мінагрополітики,

Мінекоресурсів,   МНС,   МОЗ,      Держбуд,

Держводгосп.

2001 рік.

10. Посилення державного нагляду та контролю за дотриманням режиму у зонах водозабору та режиму господарювання у прибережних захисних смугах і водоохоронних зонах річок, водойм і джерел водопостачання.

Мінекоресурсів,            Мінагрополітики,

Держводгосп,   Держбуд,  МНС,   МОЗ,   Рада

міністрів   Автономної   Республіки   Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

Постійно.

11. Розроблення нормативів якості води з урахуванням вимог директив ЄС.

Мінекоресурсів,    Держстандарт,  МОЗ, МНС,

Мінагрополітики,   Мінекономіки,   Держбуд,

Держводгосп.

2003 рік.

12. Впровадження системи профілактики нестачі мікроелементів в ендемічних районах.

Рада  міністрів Автономної Республіки Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації, МОЗ.

2001 рік;

г) продукти харчування

Згідно із Законами України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції" продовольча сировина, продукти харчування, а також матеріали, обладнання і вироби, що використовуються при їх виготовленні, зберіганні і транспортуванні та реалізації, повинні відповідати вимогам санітарних норм.

Основа для дій

1. Державний нагляд і контроль за якістю та безпекою харчових продуктів здійснюється згідно із Законами України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про ветеринарну медицину", "Про захист прав споживачів", "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" за:

проектуванням, будівництвом, реконструкцією харчових підприємств, закладів громадського харчування і торгівлі;

якістю і безпекою продуктів харчування, продовольчої сировини та супутніх матеріалів, що використовуються у процесі їх виробництва, а також за ввезенням, транспортуванням, зберіганням, реалізацією, утилізацією чи знищенням.

Контроль та нагляд здійснюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у галузі охорони здоров'я, ветеринарної медицини; органами стандартизації, метрології, сертифікації, карантину рослин.

2. В основу визначення показників безпеки покладено вимоги щодо дотримання ГДК вмісту в продуктах і сировині потенційно небезпечних для здоров'я речовин хімічного і біологічного походження.

3. У процесі виробництва харчових продуктів можуть застосовуватися харчові добавки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України. Для спеціалізованого дитячого харчування українське законодавство обмежує використання синтетичних харчових добавок.

4. Однією з основних особливостей забруднення продуктів харчування в країні є можливе забруднення їх радіонуклідами унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. З 1 січня 1998 р. введено допустимі рівні вмісту радіонуклідів - цезію-137 і стронцію-90 в продуктах харчування і питній воді (ДР-97).

З метою запобігання такому забрудненню в Україні розроблено широкий спектр продуктів з радіозахисними властивостями. Для таких продуктів запроваджено спеціальний інформаційний знак, що розміщується на етикетці.

5. Більше за інших зазнають впливу техногенних викидів жителі індустріально розвинутих міст України. Зони з високими рівнями вмісту в грунтах токсичних сполук розташовані саме навколо таких міст, і звідси ж надходить для споживання населення більша частина плодоовочевої продукції.

6. Зупинка індустріальних гігантів і зменшення рівня застосування хімічних речовин у сільському господарстві привело до зменшення забруднення сільськогосподарської продукції пестицидами, нітратами та іншими чужорідними речовинами. Однак проблема безпеки продуктів харчування, особливо дитячого, залишається актуальною.

7. Особливу загрозу для здоров'я населення становлять харчові отруєння мікробного походження. Щороку від них потерпає близько 1500 чоловік. У 1998 році в 22 областях та в м. Києві мали місце 55 спалахів харчових отруєнь, з яких 38 виникли внаслідок уживання продукції підприємств, що мають ліцензії та виготовляють і реалізують продукти харчування. 17 спалахів зареєстровано у побуті.

У 1998 році було зареєстровано 177 вогнищ ботулізму з 215 потерпілими, з яких 19 померли. Спалахи спостерігалися переважно в сільській місцевості і були спричинені низьким рівнем санітарної культури населення, порушенням технології виготовлення страв, а також умов і термінів їх зберігання.

8. Перше місце серед гострих харчових отруєнь немікробного походження на території України належить отруєнням дикорослими грибами.

9. Залишається актуальним також попередження небезпеки від вживання неякісних (зокрема з порушеними термінами придатності) імпортних продуктів харчування.

10. В Україні розроблено широкий спектр спеціальних продуктів харчування, за допомогою яких можна істотно підвищувати опір негативному впливу дії чинників довкілля. Серед широких верств населення необхідно проводити просвітницьку діяльність стосовно безпеки харчових продуктів для здоров'я і можливостей аліментарної профілактики негативного впливу дії чинників довкілля.

Основні пріоритети щодо якості та безпеки продуктів харчування:

контроль за якістю та безпекою продовольчої сировини і супутніх матеріалів, харчових продуктів, особливо дитячих;

контроль за безпекою імпортної продукції, особливо виготовленої на основі генетично модифікованих організмів (обов'язкове маркування такої продукції);

подальше удосконалення нормативно-правової бази, зокрема розроблення національних медико-біологічних вимог і санітарних норм якості продовольчої сировини та харчових продуктів;

надання громадянам юридичної підтримки у відшкодуванні їм матеріальних і моральних збитків у разі заподіяння шкоди від вживання небезпечних продуктів харчування;

організація санітарної просвіти населення щодо профілактики харчових отруєнь та аліментарної профілактики негативного впливу дії чинників довкілля.

План дій

1. Гармонізація існуючих нормативно-правових актів щодо продуктів харчування з вимогами директив ЄС.

Держстандарт,              Мінагрополітики,

Мінекономіки, МОЗ.

2001 рік.

2. Забезпечення лабораторій, що здійснюють контроль за безпекою продовольчої сировини і харчових продуктів, необхідним сучасним обладнанням, реактивами, кадрами та методичними розробками проведення лабораторних випробувань.

Мінагрополітики,  МОЗ,  Мінекономіки,

Держстандарт.

2001 рік.

3. Проведення акредитації лабораторій контролю безпеки сировини і харчових продуктів у державній системі сертифікації УкрСЕПРО.

Держстандарт, Мінагрополітики, МОЗ.

2001 рік.

4. Створення національної системи контролю за безпекою харчової сировини і продуктів, особливо одержаних на забруднених грунтах. Доповнення показників безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини показниками, встановленими в ряді європейських країн, зокрема стосовно вмісту нітрозодіпропіламіну, бенз(а)пірену, стимуляторів росту поліхлорованих біфенілів, діоксинів, стероїдних гормонів, а також залишків ветпрепаратів.

МОЗ,   Держстандарт,   Мінекономіки,   Рада

міністрів   Автономної   Республіки   Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

2005 рік.

5. Забезпечення підприємств, що виготовляють продукти дитячого харчування, екологічно чистою сировиною.

Мінагрополітики, Рада  міністрів Автономної

Республіки  Крим,   обласні,  Київська   та

Севастопольська міські держадміністрації.

Постійно.

6. Організація реклами продуктів харчування, що сприяють підвищенню резистентності організму до шкідливого впливу чинників довкілля.

Мінагрополітики, Держкомінформ.

Постійно.

7. Забезпечення широкого інформування населення щодо профілактики харчових отруєнь, у тому числі дикорослими грибами, а також гострих кишкових інфекційних захворювань.

МОЗ,   Держкомінформ,     Рада    міністрів

Автономної   Республіки   Крим,    обласні,

Київська    та   Севастопольська     міські

держадміністрації.

Постійно;

д) землі

Завданням земельного законодавства згідно із Земельним кодексом  України є регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ та організацій на землю.

Сучасне використання земельних ресурсів України поки що не відповідає вимогам раціонального природокористування.

Основа для дій

1. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 391 "Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля" спостереження за забрудненням земель проводять:

Мінекоресурсів - за станом грунтів різного призначення, у тому числі на природоохоронних територіях (залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів, природна і штучна радіоактивність); грунтів (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); геохімічним станом ландшафтів (вміст і поширення природних та техногенних хімічних елементів і сполук);

МНС (на територіях, підпорядкованих Адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, а також в інших зонах радіоактивного забруднення унаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС) - за станом грунтів і ландшафтів (вміст забруднюючих речовин, радіонуклідів, просторове поширення);

МОЗ (у місцях проживання і відпочинку населення) - за станом земель (вміст пестицидів, агрохімікатів і важких металів, бактеріологічні, вірусологічні дослідження, наявність яєць геогельмінтів);

Мінагрополітики - за станом грунтів сільськогосподарського використання (радіологічні, агрохімічні та токсикологічні дослідження, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів);

Держводгосп - за станом зрошуваних та осушуваних земель (глибина залягання та мінералізація грунтових вод, ступінь засоленості та солонцюватості грунтів);

Держкомзем - за станом грунтів і ландшафтів (вміст забруднюючих речовин, прояви ерозійних та інших екзогенних процесів, просторове забруднення земель об'єктами промислового і сільськогосподарського виробництва).

2. Землі в Україні можуть бути забруднені хімічними речовинами, збудниками інфекційних та паразитарних хвороб унаслідок:

порушення правил внесення і зберігання мінеральних та органічних добрив, пестицидів;

утворення промислових і побутових відходів, різних видів незнезаражених стічних вод та їх осадів, які застосовуються як добрива та з метою зволоження;

внесення відходів тваринницьких комплексів (ферм) та індивідуальних господарств;

наявності на поверхні різних грунтів ксенобіотиків з викидів в атмосферне повітря промислових підприємств і автотранспортних засобів, а також радіонуклідів унаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС;

зберігання або постійного захоронення побутових і промислових відходів;

порушення правил видобутку, транспортування і переробки нафти та газу і розливання пально-мастильних матеріалів.

3. Незважаючи на економічну кризу та зменшення у 10 разів обсягів внесення в 1999 році порівняно з 1990 роком мінеральних добрив, а також у 6,6 раза - органічних, пестицидне навантаження на довкілля зменшилося у 10 разів. Існує загроза використання у сільському господарстві заборонених до застосування у розвинутих країнах неякісних або морально застарілих засобів хімізації.

4. Унаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС забруднено понад 8,4 млн гектарів земель , у тому числі 3,5 млн - орних.

5. Різноманітні ксенобіотики, що потрапляють у землю, а потім через природні ланцюги в організм, можуть залежно від своїх хімічних та біологічних властивостей, поглинутої дози та ступеня адаптаційно-компенсаторних резервів людини негативно впливати на стан здоров'я і викликати різні хвороби (солі важких металів можуть підвищувати ризик виникнення макроелементозів, гепатитів, кардіо-, нефро- та енцефалопатії, новоутворень тощо; канцерогеннудію мають нітрати; стічні води та їх осади стають причиною паразитарних та інфекційних захворювань).

Основні пріоритети у сфері землекористування:

удосконалення нормативно-правової бази щодо захисту земель від забруднень;

створення національної системи спостереження і контролю для попередження забруднення земель, забезпечення їх раціонального використання;

організація досліджень, пов'язаних з визначенням ризику забруднення земель для здоров'я людини і управління цим ризиком.

План дій

1. Гармонізація існуючих нормативно-правових актів щодо захисту земель від забруднення з вимогами директив ЄС.

МОЗ,   Мінекоресурсів,     Мінагрополітики,

Мінекономики, Держкомзем, МНС.

2001 рік.

2. Створення банку даних щодо джерел забруднення земель за типами, якістю і кількістю забруднювачів.

Мінекоресурсів, Держкомзем, МНС, МОЗ,  Рада

міністрів   Автономної   Республіки   Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

2003 рік.

3. Каталогізація і характеристика земель за якістю і кількістю забруднювачів.

Держкомзем, МОЗ, МНС, Мінекоресурсів,  Рада

міністрів   Автономної   Республіки   Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

2003 рік.

4. Створення національної системи спостереження і контролю за забрудненням земель (у тому числі і за санітарно-паразитологічними показниками) та їх раціональним використанням.

Мінекоресурсів,  Держкомзем,  Мінекономіки,

Мінагрополітики, МНС, МОЗ.

2003 рік.

5. Перегляд асортименту хімічних речовин, що застосовуються в сільському і лісовому господарстві. Забезпечення контролюючих органів стандартними зразками, а також методиками дослідження пестицидів на вміст у них діючої речовини.

Мінагрополітики, Мінекоресурсів, МОЗ.

2000 рік.

6. Зменшення обсягів застосування пестицидів за рахунок розширення застосування біологічних засобів захисту рослин.

Мінагрополітики, МОЗ.

Постійно.

7. Забезпечення раціонального розміщення підприємств сільськогосподарського виробництва.

Мінекоресурсів,    МОЗ,    Мінагрополітики,

Держпромполітики,       Держбуд,       МНС,

Мінекономіки,  Рада  міністрів   Автономної

Республіки   Крим,  обласні,  Київська   та

Севастопольська міські держадміністрації.

Постійно.

8. Організація розроблення технологій утилізації непридатних для використання пестицидів та агрохімікатів і тари з-під них та впровадження тих технологій, що найбільше відповідають екологічним вимогам та економічним показникам.

МОЗ,   Держпромполітики,    Мінекоресурсів,

Мінагрополітики, МНС, Держкомзем.

2003 рік.

9. Запровадження комплексу агромеліоративних заходів, спрямованих на зменшення переходу радіонуклідів у продукцію рослинництва і тваринництва.

Мінагрополітики,     Держкомзем,       МНС,

Мінекоресурсів.

Постійно.

10. Підвищення кваліфікації працівників сільського господарства у сфері використання добрив, фертилізаторів, пестицидів та інших агрохімікатів і поводження з ними.

Мінагрополітики,  Держкомзем, МОЗ,  Мінекоресурсів,

МНС,  Рада  міністрів Автономної  Республіки  Крим,

обласні,   Київська   та   Севастопольська   міські

держадміністрації.

Постійно.

11. Визначення регіональних пріоритетів серед забруднюючих землі речовин в рамках місцевих планів з гігієни довкілля.

МОЗ,        Мінекоресурсів,        Мінагрополітики,

Держпромполітики, Держкомзем, МНС,  Рада  міністрів

Автономної  Республіки Крим, обласні,  Київська  та

Севастопольська міські держадміністрації.

2003 рік;

е) відходи

Згідно із Законом України "Про відходи" спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами є Мінекоресурсів та його органи на місцях, державна санітарно-епідеміологічна служба України, інші органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції.

Законодавство про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції складається із Законів України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", "Про відходи", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про захист прав споживачів", "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції" та інших нормативно-правових актів.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад згідно із Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить управління об'єктами житлово-комунального господарства, належне їх утримання та ефективна експлуатація, забезпечення необхідного рівня та якості надання послуг населенню; вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів, знешкодження та захоронення трупів тварин.

Основа для дій

1. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 391 моніторинг за поводженням з відходами проводять:

Мінекоресурсів - на звалищах промислових і побутових відходів (склад відходів, вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів);

МНС (на територіях, підпорядкованих Адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, а також в інших зонах радіоактивного забруднення унаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС) - на об'єктах захоронення радіоактивних відходів (вміст радіонуклідів, радіаційна обстановка).

2. Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація, а також низький технологічний рівень промисловості України зумовили перехід її до переліку країн із значним обсягом утворення і накопичення відходів. У 1998 році негативна тенденція щодо накопичення відходів унаслідок низького рівня їх повного використання зберігалася, хоча і в менших обсягах, ніж у попередні роки. На 1 січня 1999 р. загальна кількість нагромаджених на території України токсичних відходів становила 4,2 млрд. тонн, що приблизно на 52 млн. тонн більше, ніж на такий же період 1998 року.

3. Основними джерелами утворення відходів в Україні залишаються підприємства гірничої, хімічно-металургійної, машинобудівної, паливно-енергетичної, будівельної, целюлозно-паперової галузей та агропромислового комплексу. Площа, яку займають відходи у відвалах і накопичувачах, що перебувають на балансі підприємств, дорівнює 31,5 тис. гектарів. Умови зберігання та видалення відходів в Україні з різних причин часто не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. Крім того токсичні відходи в значних обсягах можуть потрапляти у каналізаційні стоки.

4. Нагромаджено значні обсяги радіоактивних відходів.

5. В Україні немає полігонів для захоронення промислових відходів першого і другого класу небезпеки, які б повністю відповідали технологічним та санітарно-гігієнічним вимогам. Немає також спеціалізованих заводів з переробки токсичних промислових відходів.

6. Складна ситуація виникла у зв'язку з нагромадженням пестицидів. За статистичними даними, близько 13,5 тис. тонн цих препаратів нагромаджено в місцях, не пристосованих для довготривалого зберігання. Процес нагромадження непридатних пестицидів триває.

7. На сьогодні в Україні немає відповідної інфраструктури для забезпечення поводження з токсичними промисловими, радіоактивними відходами та забороненими і непридатними пестицидами.

8. Обсяги утилізації промислових відходів (гірничодобувних, металургійних, хімічної промисловості тощо) щорічно збільшуються, але загалом утилізується не більше третини їх загальної кількості. При цьому частка вторинної сировини в загальному споживанні ресурсів в Україні не досягає і 20 відсотків.

9. У житловому фонді міст та селищ міського типу країни щорічно нагромаджується близько 40 млн куб. метрів сміття, яке знешкоджується на 700 міських звалищах та 4 сміттєспалювальних заводах. Основним методом видалення твердих побутових відходів залишається складування їх на полігонах та неорганізованих звалищах разом з промисловими відходами III і IV класів небезпеки. До 80 відсотків полігонів для твердих побутових відходів не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам і експлуатуються без запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод та повітряного басейну. Допускаються порушення режимів утилізації та захоронення золи і шлаків на сміттєспалювальних заводах. Усе це призводить до посилення соціального напруження серед місцевого (здебільшого сільського) населення.

10. Звалища побутових відходів є постійними джерелами забруднення довкілля, місцями розмноження комах, гризунів, бродячих тварин, що переносять збудників інфекцій, а також зростання захворюваності на інфекційні хвороби.

Основні пріоритети у сфері поводження з відходами:

удосконалення законодавства для здійснення державного контролю та нагляду за промисловими та побутовими відходами;

створення системи поводження з відходами (збирання, сортування та перезатарювання, нагромадження, транспортування, ідентифікація, інвентаризація, утилізація та видалення);

переробка промислових і побутових відходів та розвиток вторинного ресурсовикористання;

розроблення і впровадження методики проведення оцінки та попередження ризику для здоров'я населення від нагромадження відходів і пестицидів.

План дій

1. Розроблення та впровадження нормативно-правових актів, забезпечення їх гармонізації із законодавством ЄС в частині визначення рівня небезпеки відходів та їх класифікації.

Держпромполітики,   Мінекоресурсів,    МНС,

Мін'юст, Держкомстат , Мінекономіки.

2003 рік.

2. Удосконалення контролю за поводженням з відходами, у тому числі непридатних і заборонених пестицидів та агрохімікатів.

Мінекоресурсів,    МОЗ,    Мінагрополітики,

Держбуд,   Держпромполітики,   МНС,    Рада

міністрів   Автономної   Республіки   Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

Постійно.

3. Проведення паспортизації місць видалення відходів.

Держбуд,  Держпромполітики, Мінекоресурсів,

МНС,  Мінагрополітики,  Мінекономіки,  МОЗ,

Рада  міністрів Автономної Республіки Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

2003 рік.

4. Розвиток технологічних методів та удосконалення технічних засобів і біологічних методів утилізації та видалення промислових і побутових відходів, у тому числі непридатних і заборонених до використання пестицидів та агрохімікатів.

Держпромполітики,   МНС,    Мінекоресурсів,

Мінекономіки.

2003 рік.

5. Забезпечення технічної і технологічної реконструкції підприємств з метою мінімізації обсягу виробничих відходів (у тому числі полімерних матеріалів) з використанням досвіду промислово розвинутих країн у справі задіяння економічних важелів стимулювання.

Держпромполітики, Рада міністрів Автономної

Республіки   Крим,  обласні,  Київська   та

Севастопольська міські держадміністрації.

Постійно.

6. Розроблення технологій для вторинної переробки і повторного використання відходів у виробництві, механізму його економічного стимулювання.

Держбуд, Держпромполітики, Мінекономіки.

Постійно.

7. Розроблення Державної програми окремого збирання, оброблення, утилізації побутових відходів із залученням до її реалізації приватних підприємств.

Держбуд, Мінекоресурсів, Мінекономіки, МНС,

Рада  міністрів Автономної Республіки Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

Постійно.

8. Створення інформаційного банку даних щодо технологій з перероблення та утилізації відходів.

Держпромполітики, Держбуд,  Мінекоресурсів,

МНС, Мінекономіки.

Постійно.

9. Розроблення Державної програми рекультивації земель після видалення відходів.

Мінагрополітики,    Держкомзем,    Держбуд,

Мінекоресурсів, МНС, Мінекономіки.

2001 рік.

10. Організація впровадження сучасних методів ідентифікації хімічних речовин під час проведення державної експертизи полігонів та способів видалення відходів.

Мінекоресурсів,        МНС,        Держбуд,

Мінекономіки.

2001 рік.

11. Розроблення наукових програм проведення оцінки ризиків впливу на здоров'я населення промислових і побутових відходів.

МОЗ,  Мінекоресурсів,  МНС,  МОН,  Академія

медичних наук.

Постійно.

12. Створення системи інформування громадськості про розв'язання проблем з відходами.

Мінекоресурсів,        МНС,        Держбуд,

Держкомінформ,  Рада  міністрів  Автономної

Республіки   Крим,  обласні,  Київська   та

Севастопольська міські держадміністрації.

2001 рік.

13. Сприяння розвитку екологічної освіти населення стосовно розв'язання проблем з відходами.

Мінекоресурсів,    МНС,    Держбуд,    Рада

міністрів   Автономної   Республіки   Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

Постійно;

є) акустичне забруднення

Захист населення від шкідливого впливу шуму здійснюється згідно із Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".

Основа для дій

1. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 391 проведення моніторингу шуму в місцях проживання і відпочинку населення покладено на МОЗ. Акустичне навантаження на міські території та окремі приміщення в Україні регламентується санітарними нормами СН 3077-84 і ДСТУом 12.1.003-83.

2. Результати акустичних вимірів та соціологічні дослідження свідчать, що головним джерелом акустичного забруднення в містах є автотранспорт. Приблизно кожний другий міський житель страждає від створюваного ним шуму.

3. Для багатьох великих міст джерелом значного шуму є залізничні підприємства.

4. Джерелом шуму є також відкриті ділянки метрополітену і міські трамваї. Шкідливий вплив не тільки на населення, а й на споруди спричиняє вібрація уздовж ліній метрополітену.

5. Значним джерелом порушення акустичного режиму на забудованих територіях населених пунктів є авіаційний транспорт.

6. Особливе значення проблема захисту від шуму має в курортних та рекреаційних зонах міст, де до створення комфортних акустичних умов висуваються більш високі вимоги.

7. Акустичне навантаження на міське населення значною мірою посилюється за рахунок внутрішніх джерел. Доза звукової енергії значно перевищує допустиму санітарними нормами СН 3077-84 для житлових приміщень і може становити приблизно 60 відсотків регламенту для промислових умов.

8. На сьогодні спостерігається тенденція до розширення площ акустичного дискомфорту на забудованих територіях. Недосконалість законодавчо-нормативної бази, відсутність економічних важелів регулювання допустимих рівнів звуку є причиною зростання акустичного забруднення міст.

9. Значна кількість обладнання, устаткування, приладдя на підприємствах за віброакустичними параметрами не відповідає встановленим нормативам.

10. Дія акустичної енергії на людину може виявлятися через:

ушкодження слухової функції з тимчасовою або постійною втратою слуху;

порушення здатності передавати та сприймати звуки мовного спілкування;

подразнення, неспокій, порушення сну, відволікання уваги від звичайних занять;

зміни фізіологічних реакцій людини на стресові сигнали;

вплив на психічне і соматичне здоров'я;

дію на трудову діяльність і продуктивність праці.

Дослідження свідчать про несприятливий вплив шуму на центральну нервову, серцево-судинну систему і органи травлення. Порушення стану функціонування центральної нервової системи під впливом шуму призводить до ослаблення уваги і працездатності, особливо розумової.

11. Рівні акустичного забруднення у містах можуть справляти негативний вплив на здоров'я і самопочуття населення, у тому числі збільшувати кількість серцево-судинних захворювань.

12. Існуючі стандарти щодо акустичного забруднення не мають достатнього сучасного технічного, правового та соціально-економічного обгрунтування. Назріла суттєва необхідність переходу до більш виваженого нормування акустичного навантаження, його гармонізації із світовим законодавством.

Основні пріоритети в зниженні рівня акустичного забруднення:

удосконалення гігієнічних нормативів, оцінки і розрахунку акустичних показників для різних джерел звуку;

розроблення поточних та перспективних карт акустичного забруднення міст;

зниження акустичного навантаження на населення і працівників транспортних засобів;

зменшення втрат, пов'язаних із зниженням працездатності і захворюваністю в умовах акустичного забруднення;

розроблення та впровадження економічних важелів регулювання акустичного навантаження.

План дій

1. Гармонізація нормативно-правових актів і методики оцінки акустичного впливу на здоров'я населення з вимогами директив ЄС.

МОЗ, Мінтранс, Мінекономіки.

Постійно.

2. Проведення моніторингу акустичного забруднення населених пунктів.

МОЗ,  Мінтранс,  Рада міністрів  Автономної

Республіки   Крим,  обласні,  Київська   та

Севастопольська міські держадміністрації.

Постійно.

3. Розроблення нових конструктивних рішень щодо використання матеріалів із звукоізоляційними і звукопоглинальними властивостями під час проектування обладнання, устаткування, виробничо-побутових приладів, інструментів, транспортних засобів, внутрішніх джерел звуку у будинках.

Держбуд, МОЗ.

Постійно.

4. Розроблення раціональних способів планування будинків і територій забудови, забезпечення дотримання розмірів зон обмеження забудови в умовах несприятливого впливу шуму.

Держбуд, МОЗ.

Постійно.

5. Розроблення заходів (методичних та інструментальних) боротьби з акустичним перевантаженням та включення цих заходів до регіональних і місцевих планів дій з гігієни довкілля.

Рада  міністрів Автономної Республіки Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

2000 рік;

ж) радіаційна безпека

Захист населення від радіаційного забруднення здійснюється на основі Законів України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", "Про поводження з радіоактивними відходами", "Про видобування та переробку уранових руд", "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Основа для дій

1. Унаслідок Чорнобильської катастрофи значна частина території України була забруднена радіонуклідами, серед яких найбільшу роль відіграють 137Cs та 90Sr. Характерною рисою забрудненості території країни є плямистість.

2. В Україні постійно проводиться дозиметрична паспортизація населених пунктів, розташованих на забруднених територіях (щільність забруднення населених пунктів на контрольованих територіях, середні індивідуальні аварійні дози внутрішнього та зовнішнього опромінення жителів, середні сумарні індивідуальні дози, рівні забруднення основних продуктів харчування, дози, що їх отримує населення від техногенних джерел випромінювання).

3. На території України внаслідок практичної діяльності, пов'язаної з використанням ядерної енергії, нагромаджено значну кількість радіоактивних відходів, відпрацьованого ядерного палива, відпрацьованих промислових і медичних джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ). Законодавством урегульовано питання поводження з відпрацьованим ядерним паливом, ДІВ, хвостосховищами та радіоактивними відвалами підприємств ядерного паливного циклу.

4. Нагромаджуються радіоактивні відходи в районах зосередження підприємств уранодобувної і переробної промисловості. Радіоактивні відходи утворюються також у процесі видобування вугілля.

5. В Україні діють п'ять атомних станцій: Хмельницька, Запорізька, Рівненська, Південно-Українська та Чорнобильська. Індивідуальні дози опромінення персоналу (90-97 відсотків) АЕС не перевищують допустимого діапазону, який відповідає розподілу річних доз опромінення персоналу АЕС у країнах Європи.

6. Середня сумарна індивідуальна ефективна доза опромінення населення від джерел радіоактивності природного походження становить 4,86 мЗв/рік. За геологічними та геохімічними природними особливостями Україна належить до держав з високим рівнем опромінення родоном. Середньозважена індивідуальна ефективна доза опромінення населення родоном-222 дорівнює 3,8 мЗв/рік.

7. Рівні опромінення населення України, за рентгенологічними дослідженнями, за останні 10 років знизилися майже вдвічі за рахунок зменшення числа досліджень (особливо в забруднених "чорнобильськими" радіонуклідами регіонах) та зміни їх структури (зменшення питомої ваги найбільш дозоутворюючих рентгеноскопічних методів).

8. Чорнобильська катастрофа безпосередньо і опосередковано справляла і справляє негативний вплив на здоров'я населення шляхом:

економічного впливу - відволікання бюджетних коштів на усунення наслідків катастрофи;

психологічного напруження, викликаного стресом з усіма його негативними наслідками;

дії радіаційного чинника.

9. Кількість захворювань на рак щитовидної залози у дітей, на яких вплинув радіоактивний йод, значно зросла. Найбільше захворювань припадає на області, де проживає основна частина осіб, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС. Проте дані тиреодозиметричної паспортизації не збігаються з реальною географією захворювань. Частоту захворюваності на рак щитовидної залози інтерпретувати важко, оскільки офіційну звітність запроваджено тільки з 1989 року. Частково підвищення захворюваності могло бути викликане і більш точною діагностикою, однак зростання захворювань на рак безсумнівне.

10. Щодо частоти виникнення пухлин іншої локалізації, то необхідно враховувати, що для більшості злоякісних пухлин латентний період значно довший, ніж 10 років, тому остаточні висновки будуть передчасними.

Значний внесок в індукований соматичний мутагенез, а отже, і в зростання частоти виникнення пухлин може дати хронічний гормональний дисбаланс внаслідок тривалого стресу, а саме впливу тривалого стресу і зазнають контингенти населення, які постраждали унаслідок Чорнобильської катастрофи.

11. Наслідком впливу радіаційного чинника є підвищення у крові людей частоти лімфоцитів з абераціями хромосом, що індуковані опроміненням. За останні 30 років внаслідок дії на довкілля мутагенних чинників різного походження спонтанний рівень клітин з абераціями хромосом підвищився майже втричі.

12. Ймовірно, що генетичні ефекти внаслідок аварії можуть бути не виявлені при епідеміологічному спостереженні. Однак системи епідеміологічного нагляду необхідно створювати також і у разі підвищеної уваги населення до самої можливості виникнення хвороби. Тому потрібно створити реєстри індикаторних захворювань. Внаслідок відсутності вірогідної інформації, виникає багато спекуляцій на цю тему, які підвищують психологічне напруження у населення, що, в свою чергу, погіршує його здоров'я.

13. Оцінка розмірів соматичної патології, викликаної психоемоційним стресом, у тому числі і внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, враховуючи нестачу коштів на епідеміологічні дослідження, надзвичайно ускладнена.

Основні пріоритети у сфері радіаційної безпеки:

зменшення та у міру можливості відвернення негативного впливу на здоров'я населення опромінення і психологічного напруження унаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС;

удосконалення мережі моніторингу джерел іонізуючого випромінювання, системи дозиметричного контролю населення (у тому числі професійних груп), забезпечення обліку потенційно небезпечних об'єктів з метою попередження аварійних ситуацій; визначення рівнів природної радіоактивності, насамперед 222Rn і 220Rn у приміщеннях та вмісту 238U та 226Ra у питній воді з джерел підземного водопостачання.

План дій

1. Створення Державного регістру джерел іонізуючого випромінювання.

Держпромполітики,  МНС, Мінекоресурсів, МОЗ,

Мінагрополітики,  Мінекономіки,  Держкомзем,

Держводгосп,   Рада   міністрів   Автономної

Республіки   Крим,  обласні,   Київська   та

Севастопольська міські держадміністрації.

Постійно.

2. Закінчення створення Державного реєстру радіоактивних відходів, Державного кадастру сховищ радіоактивних відходів.

МНС,  Мінекоресурсів,  МОЗ,   Мінекономіки,

Держпромполітики,           Мінпаливенерго,

Держводгосп,

Мінагрополітики.

2005 рік.

3. Розроблення нормативно-правових актів з питань обмеження використання ядерних технологій та запровадження мораторію на їх розвиток до розв'язання проблеми вивезення відпрацьованого ядерного палива АЕС і ДІВ за межі України.

Мінпаливенерго,           Держпромполітики,

Мінекоресурсів, МОЗ, Мінекономіки.

2000 - 2002 роки.

4. Реалізація заходів із забезпечення вивезення відпрацьованого ядерного палива та відпрацьованих промислових і медичних джерел іонізуючого випромінювання за межі України.

Мінпаливенерго,   Держпромполітики,    МНС,

Мінекоресурсів, МОЗ, Мінекономіки.

Постійно.

5. Розроблення методичних документів з питань регламентації та оптимізації проведення загальнодержавного радіоекологічного моніторингу довкілля (у тому числі в зонах розташування атомних станцій, уранодобувних та уранопереробних підприємств), а також моніторингу на початковій стадії радіаційної аварії та моніторингу джерел іонізуючого випромінення. Удосконалення оснащення радіометричних і радіологічних лабораторій.

Держпромполітики, Академія  медичних  наук,

МОЗ,    Мінекоресурсів,    Мінагрополітики,

Мінекономіки.

2003 рік.

6. Розроблення нормативно-правових актів з питань радіаційного контролю на підприємствах, які займаються прийманням та продажем металобрухту.

Держпромполітики, Мінекоресурсів,  Академія

медичних наук, МОЗ, Мінекономіки.

2001 рік.

7. Організація вимірювання наявності родону у житлових приміщеннях та на робочих місцях.

МНС, Академія медичних наук, МОЗ, Мінпраці,

Рада  міністрів Автономної Республіки Крим,

обласні,         Київська                та

Севастопольська міські держадміністрації.

2001 рік.

8. Розроблення і впровадження оптимальних та маловитратних протиродонових заходів.

МНС,    Академія   медичних   наук,    МОЗ,

Мінпраці,    Рада   міністрів    Автономної

Республіки   Крим,  обласні,  Київська   та

Севастопольська міські держадміністрації.

2003 рік.

9. Здійснення радіологічного контролю за будівельними матеріалами, продуктами харчування, питною водою.

МОЗ,    Мінекоресурсів,    Мінагрополітики,

Держбуд,    Рада    міністрів    Автономної

Республіки   Крим,  обласні,  Київська   та

Севастопольська міські держадміністрації.

Постійно.

10. Визначення вмісту природних радіонуклідів у всіх джерелах підземного водопостачання і насамперед у родононебезпечних регіонах.

Мінекоресурсів,            Мінагрополітики,

Держводгосп,  Держбуд,  Академія   медичних

наук, МОЗ.

2003 рік.

11. Забезпечення радіаційного контролю на виробничих об'єктах нафтогазодобувної та вугледобувної галузей, де можливе опромінення людини від техногенних джерел іонізуючого випромінювання; розроблення радіаційно-гігієнічних регламентів.

Держпромполітики, Мінпаливенерго, Мінпраці,

МОЗ,  Рада  міністрів Автономної Республіки

Крим,  обласні, Київська та Севастопольська

міські держадміністрації.

Постійно.

12. Удосконалення нормативно-правових актів з питань створення системи захисту постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи.

МНС,    Академія   медичних   наук,    МОЗ,

Мінекоресурсів, Мінекономіки.

2003 рік.

13. Підтримання на належному рівні функціонування Державного національного реєстру постраждалих унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та Національного канцер-реєстру.

МНС,    Академія   медичних   наук,    МОЗ,

Мінекономіки,  Рада  міністрів   Автономної

Республіки   Крим,  обласні,  Київська   та

Севастопольська міські держадміністрації.

Постійно.

14. Переоснащення рентгенологічної служби та радіологічних підрозділів санепідслужби сучасною радіологічною апаратурою і приладами.

МОЗ, Мінфін, Мінекономіки.

2005 рік.

15. Створення єдиної державної системи контролю та обліку індивідуальних доз опромінення населення, що формуються під дією різних джерел іонізуючого випромінювання.

Академія      медичних      наук,      МОЗ,

Мінекоресурсів,

Мінекономіки, МНС.

2005 рік.

16. Організація ведення реєстрів генетичної патології (на виконання Цільової комплексної програми генетичного моніторингу на 1999 - 2003 роки, затвердженої Указом Президента України від 4 лютого 1999 р. № 118).

МОЗ,   МНС,  Мінекономіки,  Рада  міністрів

Автономної   Республіки   Крим,    обласні,

Київська    та    Севастопольська    міські

держадміністрації.

2003 рік.

17. Удосконалення системи соціально-психологічної допомоги постраждалим.

МОЗ, МНС.

Постійно;

з) неіонізуюче випромінювання

Захист населення від шкідливого впливу неіонізуючої радіації здійснюється згідно із Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя" .

Основа для дій

1. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 391 спостереження за рівнями неіонізуючого випромінювання у місцях проживання і відпочинку населення покладається на МОЗ. Заходи щодо захисту населення повинні виконувати органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, окремі громадяни.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд за джерелами неіонізуючого випромінювання здійснюється за наказом МОЗ від 1 серпня 1996 р. № 239 "Державні санітарні норми і правила захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань". Зазначені норми поширюються на радіо-, телевізійні і радіолокаційні станції різного призначення, а також на лінії електропередачі та електричні підстанції. Ці документи містять гігієнічні нормативи електромагнітних випромінювань різних частотних діапазонів для населення, а також гігієнічні вимоги до розміщення та експлуатації джерел неіонізуючого випромінювання і є обов'язковими для виконання на всій території України.

Розв'язання на державному рівні проблеми захисту населення від неіонізуючого випромінювання потребує ведення статистичного обліку всіх об'єктів, що забруднюють середовище проживання людей електромагнітними хвилями.

2. Проекти будівництва житлових, громадських та інших споруд у районі діючих радіотехнічних об'єктів підлягають державній експертизі в порядку, встановленому законодавством. Проекти будівництва та реконструкції радіотехнічних та електротехнічних об'єктів проходять таку ж процедуру погодження.

3. Контроль за рівнями електромагнітного випромінювання в населених пунктах, розрахунок меж санітарно-захисних зон і зон обмеження забудови проводяться за методиками, затвердженими МОЗ. Згідно з вимогами Державних санітарних норм і правил захисту населення від електромагнітних випромінювань кожен радіотехнічний об'єкт, що випромінює в довкілля електромагнітну енергію, повинен мати санітарний паспорт, який видається установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби. Поточний нагляд за рівнями електромагнітного випромінювання здійснюється державною санітарно-епідеміологічною службою.

Проектні установи, що створюють проекти будівництва нових радіотехнічних об'єктів або реконструкції таких об'єктів, керуються також вимогами державних будівельних норм, відомчих інструкцій та інших нормативних документів, до яких входять вимоги безпеки для населення щодо електромагнітного випромінювання. Житлове та інше будівництво в районах впливу радіотехнічних об'єктів на населення ведеться з урахуванням санітарно-захисної зони та зони обмеження забудови.

5. За результатами епідеміологічних досліджень експозиція робітників, населення в електромагнітних полях з рівнями, що перевищують гігієнічні нормативи, розглядається як фактор ризику для здоров'я. Проте велика складність організації епідеміологічних досліджень, у тому числі і визначення адекватних контрольних груп населення, часто викликає критичне ставлення до їх результатів.

6. Тим часом під дію електромагнітних хвиль (різних частотних діапазонів, інтенсивності та режимів опромінення та ін. з рівнями, що перевищують гігієнічні нормативи), підпадає значна кількість населення України.

Основні пріоритети зниження впливу неонізуючого випромінювання:

удосконалення існуючої нормативно-методичної документації;

зменшення ризику для здоров'я населення від неіонізуючого випромінювання.

План дій

1. Подальше розроблення та гармонізація існуючих гігієнічних нормативів щодо неіонізуючого випромінювання (у тому числі з вимогами директив ЄС) з урахуванням медико-біологічних і соціальних критеріїв.

Держпромполітики, МОЗ, Мінекономіки.

2003 рік.

2. Удосконалення ведення обліку джерел неіонізуючого випромінювання у населених пунктах з визначенням меж санітарно-захисних зон і зон обмеження забудови та їх картографічним зображенням; розроблення форми статистичної звітності стаціонарних радіотехнічних об'єктів.

Держпромполітики,       Держбуд,       МОЗ,

Держкомстат, Мінекономіки, Міноборони, Рада

міністрів   Автономної   Республіки   Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

2003 рік.

3. Визначення реального експозиційного навантаження неіонізуючої радіації на населення.

МОЗ,  Рада  міністрів Автономної Республіки

Крим,  обласні, Київська та Севастопольська

міські держадміністрації.

2003 рік.

4. Включення заходів щодо обмеження впливу неіонізуючого випромінювання на населення до місцевих планів з гігієни довкілля.

Держпромполітики,  МОЗ, Мінекономіки,  Рада

міністрів   Автономної   Республіки   Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

Постійно.

5. Створення системи спостереження за параметрами, спектром і інтенсивністю сонячного випромінювання на території України з прогнозуванням його ризику для здоров'я населення.

Академія   медичних  наук,  Мінекоресурсів,

МОЗ.

2003 рік;

и) житлове середовище

Згідно із Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" у процесі експлуатації виробничих, побутових та інших приміщень їх власник зобов'язаний створювати умови, що відповідають вимогам санітарних норм, здійснювати заходи, спрямовані на запобігання захворюванням, отруєнням, травмам, забрудненню навколишнього середовища.

Основа для дій

1. Житло як соціальний чинник довкілля впливає на людину своєю площею, об'ємом, мікрокліматом, освітленням, складом повітря та іншими чинниками. Загальновідомий емоційний вплив на людину таких показників житла, як розмір та пропорції житлових приміщень, архітектурно-просторові рішення квартир, колір, інсоляція, вид з вікна, балкону тощо.

Тим часом діючими будівельними і санітарно-гігієнічними нормами і правилами природно-кліматичні особливості різних регіонів України та техногенне забруднення довкілля враховуються недостатньо.

2. На сьогодні третина населення країни проживає в незадовільних умовах (гуртожитках, старих будівлях, із забезпеченістю житловою площею менш як 9 кв. метрів на одну людину) або взагалі не має окремого житла.

3. У деяких приміщеннях перевищуються допустимі рівні віброакустичного забруднення, електромагнітного поля радіочастот, електричного і магнітного полів 50 Гц, статичного електричного поля тощо.

4. Простежується тенденція до зміни ультрафіолетового (УФ) навантаження на організм людини у зв'язку з широким застосування нових джерел УФ випромінювання не тільки в медицині і на виробництві, а й у побуті. Забруднення атмосфери, крім того, призводить до руйнування її озонового шару і погіршення якості та збільшення інтенсивності природної УФ радіації поблизу поверхні Землі.

Запилення повітря в населених пунктах, ущільнення житлово-громадського будівництва, застосування з метою енергозбереження подвійного і потрійного шару скла та інших видів огороджувальних конструкцій призводить до зменшення надходження УФ випромінювання в житлові та громадські споруди. Тим часом, як збільшення, так і зменшення УФ навантаження на організм людини в приміщенні може призводити до негативних наслідків.

5. Недостатні теплозахисні властивості зовнішніх огороджувальних конструкцій будівель призводять до дискомфорту в холодний та теплий періоди року.

6. Вивчення впливу житлових умов на здоров'я населення свідчить, що найбільш чутливими до них є діти (респіраторні захворювання) та особи похилого віку (захворювання системи кровообігу). Дискомфортність мікроклімату (температура, вологість та рухомість повітря) викликає довготривале напруження процесів терморегуляції людини, призводить до ослаблення можливостей загального опору організму, зниження його імунного потенціалу. Це може спричиняти розвиток таких захворювань, як невралгія, ревматизм та викликати ускладнення внаслідок запальних процесів респіраторної системи. Мікрокліматичні умови можуть ускладнювати перебіг серцево-судинних захворювань, хвороб обміну речовин.

Основні пріоритети у сфері оптимізації впливу факторів житлового середовища:

удосконалення санітарно-гігієнічних і будівельних норм та правил спорудження і реконструкції житлового фонду та умов проживання;

обгрунтування оптимальних об'ємно-планувальних та конструкторських рішень для різних типів житлових будівель в основних природно-кліматичних регіонах країни.

План дій

1. Гармонізація нормативно-правових актів і методології оцінки якості внутрішнього середовища житла з вимогами директив ЄС.

Держпромполітики,       Держбуд,       МОЗ,

Мінекономіки.

Постійно.

2. Прийняття Житлового кодексу України.

Держбуд, МОЗ, Мін'юст, Мінекономіки.

2001 рік.

3. Удосконалення санітарних правил та норм щодо житлових умов населення.

Держбуд, МОЗ, Мінекономіки.

2001 рік.

4. Гігієнічне обгрунтування об'ємно-планувальних і конструкторських рішень житлових будівель з урахуванням впливу на житлові будівлі зовнішніх та внутрішніх джерел забруднення.

Держбуд, МОЗ, Мінекономіки.

2003 рік.

5. Удосконалення контролю за пріоритетними показниками гігієнічного стану внутрішнього середовища житлових споруд, а також прилеглих територій. Встановлення нормативів терміну експлуатації основних будівельних конструкцій з урахуванням виду будівельних матеріалів.

Держбуд,  МОЗ, Мінекономіки, Рада міністрів

Автономної   Республіки   Крим,    обласні,

Київська     та   Севастопольська    міські

держадміністрації.

Постійно.

6. Розроблення програми оснащення житлового фонду сучасним санітарно-технічним обладнанням.

Держбуд,   Мінекономіки,   Рада   міністрів

Автономної   Республіки   Крим,    обласні,

Київська    та    Севастопольська    міські

держадміністрації.

2005 рік.

7. Розроблення Програми поліпшення житлових умов населення та включення заходів цієї Програми до місцевих планів дій з гігієни довкілля.

Держбуд,   Мінекономіки,   Рада   міністрів

Автономної   Республіки   Крим,    обласні,

Київська    та    Севастопольська    міські

держадміністрації.

2003 рік;

і) планування населених пунктів

Згідно з Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя" планування і забудова населених пунктів, курортів повинна передусім передбачати створення найбільш сприятливих умов для життя, а також збереження і зміцнення здоров'я громадян.

Основа для дій

1. Законодавчі основи планування території на національному, регіональному і місцевому рівнях закладені в Законі України "Про планування і забудову територій", проект якого перебуває на розгляді у Верховній Раді України.

Нормативною базою для планування і забудови територій є державні будівельні норми, що враховують відповідні санітарно-гігієнічні вимоги: ДБН 360-92 "Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень", ДБН Б.1-37-97 "Склад, зміст, порядок розробки, розгляду та затвердження генеральних планів міст і селищ".

2. Попереджувальний і поточний державний санітарно-епідеміологічний нагляд за плануванням і забудовою територій здійснюється установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби відповідного територіального рівня.

3. В останні роки в країні мають місце негативні тенденції в розвитку населених пунктів. Інтенсивна урбанізація та велика концентрація промисловості у певних регіонах та великих містах, значне відставання розвитку малих міст і сіл спричинили глибоку деформацію у розвитку поселень України, їх соціальне розбалансування і погіршення стану життєвого середовища населення Недостатньо розвинутою є сфера громадських послуг, на незадовільному рівні знаходяться системи водопостачання, каналізації, тепло- та газопостачання, сміттєвидалення, недостатній рівень благоустрою та озеленення. Мають місце порушення функціонального зонування території міст, що пов'язано з неконтрольованим зростанням площ промислових і комунально-складських зон та нераціональним розміщенням їх поблизу забудованих територій. Через відсталість технологій, а також відсутність належних санітарно-захисних зон створилася особливо небезпечна санітарно-гігієнічна ситуація у високоурбанізованих суперіндустріальних регіонах Донбасу і Придніпров'я.

4. У Державній програмі розвитку підземного простору міст, розробленій Держбудом за дорученням Кабінету Міністрів України, з урахуванням дефіциту міських земель сформульовані перспективи поліпшення соціально-побутового обслуговування населення та оздоровлення довкілля та їх санітарно-гігієнічні аспекти.

5. Високий рівень урбанізації, техногенне та антропогенненавантаження на рекреаційні зони Чорного та Азовського морів призводять до забруднення унікальних природних лікувальних і рекреаційних ресурсів та зниження їх цінності.

Планування, функціональне зонування, забудова курортних міст і селищ з пріоритетною курортно-оздоровчою функцією не відповідають як містобудівним, так і санітарно-гігієнічним нормам.

Для збереження курортно-рекреаційних ресурсів морського узбережжя необхідно надати окремим територіям статус територій з особливим природоохоронним режимом. Для регулювання містобудівного розвитку курортно-рекреаційних територій необхідно створити відповідну законодавчу базу, яка визначатиме правові основи організації охорони та ефективного використання курортно-рекреаційних ресурсів і територій.

6. Для розв'язання комплексу проблем щодо оздоровлення довкілля, забезпечення оптимальних умов життєдіяльності і здоров'я населення розроблено ряд державних програм. Конкретні завдання на національному, регіональному і місцевому рівнях щодо створення оптимальних умов життєдіяльності населення мають бути визначені в проекті Генеральної схеми планування території України, яка розробляється Держбудом у співпраці з багатьма міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади.

Основні пріоритети у сфері планування населених пунктів:

удосконалення нормативно-правової бази з питань містобудування;

поліпшення умов життєдіяльності і здоров'я населення шляхом реалізації принципів і завдань сталого розвитку населених пунктів;

вирішення питань, пов'язаних з проживанням населення у межах санітарно-захисних зон екологічно небезпечних підприємств.

План дій

1. Удосконалення нормативно-правової бази з питань містобудування з урахуванням вимог директив ЄС.

Держбуд, МОЗ.

Постійно.

2. Прийняття Генеральної схеми планування території України.

Держбуд, МОЗ.

2001 рік.

3. Розроблення гігієнічних показників і критеріїв для оцінки заходів щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів.

МОЗ, Держбуд.

2002 рік.

4. Впровадження заходів з реалізації завдань сталого розвитку населених пунктів, у тому числі впорядкування руху транзитного транспорту через населені пункти, створення в містах зон, вільних від автотранспорту.

Держбуд,   Мінекономіки,   Рада   міністрів

Автономної   Республіки   Крим,    обласні,

Київська    та    Севастопольська    міські

держадміністрації.

Постійно.

5. Впровадження в містах автоматизованих систем керування дорожнім рухом, розроблення раціональних комплексних транспортних схем і схем організації дорожнього руху.

Рада  міністрів Автономної Республіки Крим,

обласні, Київська і Севастопольська  міські

держадміністрації,      Мінтранс,      МВС,

Мінекоресурсів, МОЗ.

2005 рік.

6. Удосконалення санітарної класифікації промислових підприємств і нормативів санітарно-захисних зон з урахуванням реформування економіки, впровадження сучасних технологій і нових земельних відносин. Контроль за виконанням підприємствами заходів щодо організації і благоустрою нормативних санітарно-захисних зон та ведення господарської діяльності в них.

Держпромполітики, Держбуд,  Мінекоресурсів,

МНС,   МОЗ,  Мінекономіки,  Рада  міністрів

Автономної   Республіки   Крим,    обласні,

Київська    та    Севастопольська    міські

держадміністрації.

Постійно.

7. Обгрунтування гігієнічних вимог до комплексного освоєння підземного простору міст, розміщення та облаштування конкретних об'єктів.

Держпромполітики,   МОЗ,   Держбуд,    Рада

міністрів   Автономної   Республіки   Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

2004 рік.

8. Розроблення еколого-гігієнічних принципів сучасного містобудівного розвитку курортно-рекреаційних районів Азово-Чорноморського узбережжя.

Держпромполітики,       Держбуд,       МОЗ,

Мінекоресурсів, Мінекономіки.

2003 рік.

9. Посилення контролю за виконанням санітарно-гігієнічних вимог та нормативів при здійсненні містобудівної діяльності.

Держбуд, МОЗ.

Постійно.

10. Активізація громадського руху включення міст України до міжнародного проекту "Міста здоров'я".

Рада  міністрів Автономної Республіки Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

Постійно;

ї) професійна безпека

Розв'язання основних проблем забезпечення професійної безпеки здійснюється відповідно до Закону України "Про охорону праці".

Основа для дій

1. Сфера виробничої діяльності людини є складовою довкілля і значною мірою впливає на формування стану здоров'я працюючих. За даними Держкомстату на початок 1998 р. 18 відсотків від загальної кількості осіб працювали в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Найбільша їх кількість - у вугільній промисловості (67,4 відсотка), чорній металургії (53,8 відсотка), машинобудуванні (19,7 відсотка), будівництві (13,7 відсотка), промисловості будівельних матеріалів (25,9 відсотка).

2. Формування професійної патології в Україні обумовлене майже 140 професійними шкідливими факторами - це різні види виробничого пилу, шум, локальна та загальна вібрація, різні хімічні речовини, несприятливий мікроклімат, електромагнітні іонізуючі та неіонізуючі випромінювання. В 1998 році рівень професійної захворюваності становив 1,85 на 10000 працюючих. Найбільшу кількість потерпілих у 1998 році зареєстровано у вугільній промисловості (68,1 відсотка), металургії (11 відсотків). Найбільшу питому вагу в структурі професійної захворюваності мають пилові захворювання легенів, зокрема пневмоконіози (30,6 відсотка), хронічні бронхіти (22,1 відсотка), професійні захворювання опорно-рухового апарату (19,1 відсотка), вібраційно-шумова патологія (17,9 відсотка), захворювання хімічної етіології (отруєння, дерматити, захворювання дихальних шляхів, катаракта та ін.) - 5,3 відсотка.

3. У 1998 році на диспансерному обліку в медичних закладах знаходилося 3 відсотки від загальної кількості працюючих у шкідливих та небезпечних умовах.

4. Умови праці значною мірою обумовлюють рівень загальної захворюваності населення. Серед працівників вугільної, металургійної, машинобудівної, будівельної промисловості, промисловості будівельних матеріалів рівень захворюваності з тимчасовою втратою працездатності значно перевищує середні показники в цілому по Україні. Серед цих захворювань поширеними є хвороби системи кровообігу, нервової системи та органів чуття, захворювання органів травлення та ін.

5. Наведені дані свідчать про необхідність здійснення комплексу заходів з технологічного переобладнання промисловості і сільського господарства, що дасть змогу дотримуватися на робочих місцях санітарних норм; вдосконалення організації медичної допомоги працюючим (служба медицини праці), а також удосконалення системи пропаганди знань щодо профілактики та збереження здоров'я працюючими на робочому місці (здоровий спосіб життя). Основні пріоритети у сфері забезпечення професійної безпеки:

удосконалення технологій, технологічних, санітарно-технічних засобів і пристосувань колективного та індивідуального захисту, створення економічних механізмів щодо стимулювання підприємців до створення безпечних та здорових умов праці;

удосконалення організації медичної допомоги, діагностики, лікування та профілактики, статистичної звітності щодо професійної та виробничо обумовленої захворюваності, створення реєстру професійних захворювань;

підтримка здорового способу життя.

План дій

1. Удосконалення науково обгрунтованих критеріїв ризику заподіяння шкоди здоров'ю працюючих внаслідок дії несприятливих факторів виробничого середовища і трудового процесу.

Академія медичних наук, МОЗ.

2003 рік.

2. Удосконалення комплексу заходів щодо створення безпечних і здорових умов праці під час видобування корисних копалин підземним та відкритим способами.

Мінпаливенерго, Мінпраці, Держпромполітики,

Академія медичних наук, МОЗ.

2003 рік.

3. Розроблення методів і технічних засобів профілактики професійних захворювань робітників хімічних, металургійних, машинобудівних заводів та підприємств з виготовлення будівельних матеріалів.

Держпромполітики, Академія  медичних  наук,

МОЗ, Мінекономіки.

2005 рік.

4. Створення безпечних і здорових умов праці в сільському господарстві. Розроблення системи заходів щодо зменшення ризику для здоров'я працюючих.

Мінагрополітики,  Академія  медичних  наук,

МОЗ, Мінпраці.

2005 рік.

5. Удосконалення системи контролю виробництва неорганічних функціональних матеріалів, які містять токсичні рідкісні елементи. Розроблення приладів для контролю параметрів виробничого середовища і трудового процесу.

Академія      медичних      наук,      МОЗ,

Держпромполітики, Мінпраці.

2003 рік.

6. Впровадження децентралізованої системи опалення виробничих та сільськогосподарських приміщень.

Держпромполітики,          Мінагрополітики,

Мінекономіки.

2001 рік.

7. Розроблення універсальних віброзахисних модулів для крісел водіїв, екологічно безпечної системи забезпечення оптимальних параметрів мікроклімату в кабінах транспортних засобів, робочих машин та у виробничих приміщеннях.

Держпромполітики,    Мінтранс,    Мінпраці,

Академія медичних наук.

2003 рік.

8. Обгрунтування структури служби медицини праці з урахуванням міжнародних конвенцій та директив ЄС. Розроблення Положення про службу медицини праці.

Академія   медичних  наук,  МОЗ,  Мінпраці,

Мінекономіки, Мінфін.

2001 рік.

9. Удосконалення програм та системи навчання фахівців з охорони і гігієни праці.

Мінпраці,  МОЗ,  Академія  медичних   наук,

МОН.

2001 рік.

10. Розроблення системи психофізіологічного професійного добору працюючих.

Академія медичних наук, МОЗ.

2005 рік.

11. Створення національного реєстру осіб, які мають професійні захворювання.

Академія медичних наук, МОЗ, Мінекономіки,

Держпромполітики.

2001 рік.

12. Адаптація положень міжнародної програми "Поліпшення здоров'я" для запровадження здорових умов на робочому місці в окремих промислових регіонах і окремих галузях виробництва.

Академія медичних наук, МОЗ, Мінпраці.

2003 рік;

й) забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення

Контроль за станом інфекційної захворюваності та її профілактики здійснюється згідно із Законами України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та "Захист населення від інфекційних хвороб".

Основа для дій

1. Напружена санітарно-епідемічна ситуація, що склалася в Україні останніми роками, має тенденцію до погіршення.

Існування на території країни природних вогнищ інфекційних захворювань, спільних для тварин і людей (лептоспіроз, туляремія, сказ, сибірка, рикетсіози, трихінельози), високий рівень захворюваності на гострі кишкові та респіраторні інфекції та інфекції, керовані засобами специфічної профілактики, вірусні гепатити тощо, відсутність вітчизняних діагностичних та профілактичних імунобіологічних препаратів, незадовільний рівень благоустрою населених місць, забруднення довкілля підвищують ризик виникнення епідемій.

2. Щороку реєструється понад 20 тис. вперше виявлених захворювань на туберкульоз. Ця інфекція набула значного розповсюдження.

Захворюваність на паразитарні хвороби залишається масовою: щороку реєструється понад 500 тис хворих.

Несприятлива епідемічна ситуація із сибіркою, сказом, іншими зооантропонозними інфекціями.

3. Для виконання в повному обсязі профілактичних та протиепідемічних заходів, відповідальними за які є установи та заклади охорони здоров'я, необхідним є своєчасне фінансування, яке в десятки разів менше за кошти, що витрачаються на ліквідацію епідемічних ускладнень.

Основні пріоритети у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення:

вивчення причин і умов виникнення та поширення інфекційних захворювань і отруєнь, прогнозування рівнів захворюваності;

визначення першочергових заходів профілактики інфекційних захворювань та отруєнь;

забезпечення на державному рівні обліку інфекційних захворювань та отруєнь:

удосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення протиепідемічних заходів.

План дій

1. Посилення державного санітарно-епідеміологічного і ветеринарно-санітарного нагляду за об'єктами підвищеного епідемічного ризику.

МОЗ, Мінагрополітики, Мінекономіки.

Постійно.

2. Забезпечення виявлення, госпіталізації, діагностики та надання необхідної медичної допомоги хворим на інфекційні захворювання та їх обліку.

МОЗ, Держкомстат.

Постійно.

3. Створення оптимального ліжкового фонду для госпіталізації хворих на інфекційні захворювання та їх облік.

МОЗ,     Мінекономіки,    Рада    міністрів

Автономної   Республіки    Крим,   обласні,

Київська    та   Севастопольська     міські

держадміністрації.

Постійно.

4. Забезпечення необхідних обсягів лабораторної діагностики, імунологічних досліджень, індикації та ідентифікації збудників інфекційних хвороб на сучасному рівні.

МОЗ, Академія медичних наук.

Постійно.

5. Введення в систему існуючого нормативного забезпечення заходів спеціалізованої оцінки (експертизи) та обліку ефективних і безпечних засобів специфічної профілактики (вакцин, сироваток, діагностичних тест-систем, інших імунологічних препаратів), засобів дезинфекції, дезинфекції та дератизації.

МОЗ, Мінекономіки.

2000 рік.

6. Посилення вивчення закономірностей поширення та клінічних особливостей прояву інфекційних хвороб у сучасних умовах; удосконалення заходів щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

МОЗ, Академія медичних наук, Мінекономіки.

2003 рік.

7. Економічна оцінка протиепідемічних заходів за показниками захворюваності, використання ліжкового фонду, вартості лабораторної діагностики, лікування та засобів специфічної профілактики.

МОЗ.

2005 рік.

8. Перегляд нормативних документів та методичної документації щодо заходів із забезпечення епідемічного благополуччя населення.

МОЗ, Мін'юст.

2005 рік.

9. Розроблення програми забезпечення охорони кордонів України від завезення і розповсюдження інфекційних хвороб.

МОЗ, Держкомкордон.

2001 рік.

10. Підвищення ефективності заходів специфічної профілактики захворювань за рахунок безумовного виконання та вдосконалення календаря щеплень, впровадження нових сучасних імунобіологічних препаратів.

МОЗ.

Постійно.

11. Здійснення контролю та стандартизації зареєстрованих в Україні імунобіологічних препаратів, які застосовуються в медичній практиці; виконання комплексу заходів із забезпечення імунопрофілактики.

МОЗ.

Постійно.

12. Здійснення державного нагляду за дотриманням технологічних регламентів з виробництва імунобіологічних препаратів на промислових підприємствах, умов їх транспортування, зберігання та застосування установами, організаціями та закладами незалежно від форм власності та видів господарювання.

МОЗ.

Постійно;

к) економічний сектор

У зв'язку з тим, що забруднення довкілля є одним з найбільш суттєвих факторів негативного впливу на здоров'я людей, галузеві програми зменшення та контролю над забрудненням мають стати домінуючими в екологічній діяльності разом з раціоналізацією використання природних ресурсів та мінімізацією відходів виробництва. Галузі народного господарства в своїй роботі повинні користуватися принципом профілактики і нести відповідальність за забруднення довкілля та негативний вплив на здоров'я людей;

л) промисловість

Зменшити рівень ризику для здоров'я населення від забруднення довкілля промисловими об'єктами

Основа для дій

Металургійна промисловість, що включає чорну та кольорову металургію, коксове та прокатне виробництво, а також допоміжні об'єкти і процеси, є однією з найбільш забруднюючих галузей промисловості.

Вплив підприємств нафтохімічного комплексу на стан довкілля характеризується викидами в атмосферу вуглеводнів, сірчаної кислоти, сірковуглецю, ртуті, фтористих та інших шкідливих сполук.

У ряді регіонів України висока концентрація хімічних та нафтохімічних виробництв призвела до надто високого рівня забруднення джерел водопостачання. Хімічні підприємства щороку скидають у відкриті водойми значну кількість неочищених або недостатньо очищених стоків. Хімічна промисловість - одна з основних галузей, де відходи утворюються у великих обсягах, багато з них токсичні.

Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація, а також низький технологічний рівень промисловості України спричинили включення її до числа країн з найбільш високими абсолютними обсягами утворення та накопичення відходів. Щороку обсяг утворення відходів становить понад 700 млн. тонн. До 75 відсотків загального обсягу відходів належить гірничодобувній промисловості.

Основні пріоритети зменшення рівня ризику для здоров'я населення від забруднення довкілля промисловими об'єктами:

оптимізація ресурсомісткості валового національного продукту;

перехід на екологічно чисті технології.

План дій

1. Створення і впровадження маловідхідних та безвідхідних технологій.

Держпромполітики, Мінекономіки.

Постійно.

2. Заміна мартенівських печей металургійних і машинобудівних підприємств на більш оптимальні технології.

Держпромполітики.

2005 рік.

3. Розроблення і впровадження системи заходів щодо зменшення кількості забруднюючих викидів.

Держпромполітики,           Мінекоресурсів,

Мінекономіки.

Постійно.

4. Заміна нафтопродуктів, що містять сполуки свинцю, на менш шкідливі.

Держпромполітики, Мінекономіки.

2003 рік.

5. Впровадження системи заходів щодо зменшення використання речовин, які руйнують озоновий шар, та розроблення заходів для обмеження випуску озоноруйнівної продукції.

Держпромполітики,           Мінекоресурсів,

Мінекономіки, МОЗ.

Постійно.

6. Розроблення і впровадження системи заходів, спрямованих на зниження та запобігання аварійним ситуаціям на підприємствах.

Держпромполітики,   МНС,    Мінекоресурсів,

Мінекономіки.

2003 рік;

м) паливно-енергетичний комплекс

Зменшення негативного впливу паливно-енергетичного комплексу на довкілля та здоров'я населення

Основа для дій

1. Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) в Україні представлений підприємствами електроенергетики, вугледобувної, паливної та нафтопереробної промисловості. До електроенергетичного сектору входять теплові, атомні та гідроелектростанції, а також підприємства передачі та розподілу електроенергії. ПЕК включає видобування природних видів палива, їхню переробку, транспортування тощо.

2. Теплові електростанції продукують до третини всіх шкідливих викидів (від стаціонарних джерел) в атмосферне повітря (тверді частки, двоокис сірки, окиси азоту). Рівні забруднення довкілля залежать не лише від виду та якості палива, але й від масштабів його використання, досконалості обладнання, технологічних процесів та системи очищення викидів. Сировиною для роботи підприємств теплової енергетики є тверде паливо, мазут, газ, постачальником якого є гірничовидобувний сектор промисловості.

3. Підприємства ядерної енергетики здійснюють викиди радіаційних, хімічних та теплових речовин, які потребують комплексної оцінки їх негативного впливу на довкілля і здоров'я людей. В паливно-ядерному циклі все більш негативною проблемою стає захоронення радіоактивних відходів.

4. Підприємства передачі та розподілу електроенергії також завдають істотної шкоди довкіллю і здоров'ю людей (відчуження земель та вирубка лісів у районах прокладання високовольтних ЛЕП, електромагнітне випромінювання та ін.).

5. Підприємства нафтогазового та гірничодобувного комплексів за рівнем шкідливого впливу на довкілля вважаються об'єктами підвищеного екологічного ризику. Вони є потенційними джерелами забруднення довкілля, що може статися у разі порушення технологічних режимів роботи устаткування чи аварійної ситуації.

6. Зменшення негативного впливу підприємств ПЕК на здоров'я населення через забруднення повітря, води, техногенні аварії, радіоактивні викиди та відходи, деградацію прилеглих до об'єктів земель.

Основні пріоритети зменшення негативного впливу паливно-енергетичного комплексу на довкілля та здоров'я населення:

стимулювання ресурсозаощадження, енергоефективності, розвитку та впровадження екологічно безпечних альтернативних технологій спалювання палива;

підвищення ефективності виробництва, транспортування та ощадливого використання паливно-енергетичних ресурсів;

створення високоефективних об'єктів екологічно чистої енергетики.

План дій

1. Оптимізація структури ПЕК, металургійного комплексу, хімічної та нафтохімічної промисловості.

Мінпаливенерго,           Держпромполітики,

Держкоменергозбереження, Мінекономіки.

2005 рік.

2. Розроблення програми переобладнання системи опалювання житлового фонду.

Мінпаливенерго, Держбуд, Мінекономіки.

2005 рік.

3. Удосконалення і впровадження систем попередження аварій на об'єктах ПЕК.

Держпромполітики,   Мінпаливенерго,    МНС,

Мінекоресурсів.

Постійно.

4. Створення високоефективних об'єктів екологічно чистої енергетики.

Держпромполітики,           Мінпаливенерго,

Держбуд, Мінекономіки.

2005 рік.

5. Забезпечення систематичного поширення актуальної інформації, розрахованої на населення, фахівців та керівників, про вплив ресурсозаощадження, енергоефективності використання екологічно чистих джерел енергії на економіку, стан довкілля та здоров'я людей.

Мінекоресурсів, Мінпаливенерго,

Держпромполітики, Держкоменергозбереження,

Держстандарт, Держбуд, МОЗ, Держкомінформ.

Постійно.

6. Впровадження заходів щодо зменшення теплового дискомфорту населення в холодний період року.

Держбуд, Мінпаливенерго, Мінекономіки, Рада

міністрів   Автономної   Республіки   Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

Постійно;

н) транспорт

Зменшити ризик для здоров'я, пов'язаний з транспортом.

Основа для дій

1. Транспорт спричиняє значний вплив на навколишнє середовище і здоров'я людей як прямою дією, так і опосередковано.

2. Рухомі засоби транспорту (автотранспорт, тепловози, морські і річкові судна) використовують як пальне різні види нафтопродуктів і забруднюють довкілля.

3. Морський та річковий транспорт є потенційним джерелом забруднення води нафтою і нафтопродуктами, відходами харчування, сміттям.

4. Авіаційний транспорт має глобальний вплив на озоновий шар атмосфери з усіма наслідками. При його використанні постають проблеми авіаційного шуму, викидів у атмосферне повітря, а також негараздів у районах розташування аеропортів, пов'язаних з акустичним дискомфортом і джерелами іонізуючого і неіонізуючого випромінювання.

5. Транспорт може бути причиною ризику для здоров'я людей через забруднення повітря, підвищення рівня шуму, вібрацію, дорожньо-транспортні пригоди, зниження фізичної активності людей.

Зменшення ризику для здоров'я внаслідок користування транспортом у багатьох випадках потребує виділення груп ризику населення і просвітньої роботи.

Основні пріоритети зменшення ризику для здоров'я населення, пов'язаного з транспортом:

інтеграція екологічних аспектів політики в галузі транспорту з загальною політикою щодо довкілля та здоров'я людей;

зменшення обсягу викидів від автотранспорту;

зменшення в районах аеропортів впливу на населення шуму, дії іонізуючого і неіонізуючого випромінювання;

скорочення розміру шкоди для здоров'я, пов'язаної з травматизмом під час дорожньо-транспортних пригод.

План дій

1. Удосконалення законодавства і нормативних актів щодо природоохоронних заходів та охорони здоров'я у галузі транспорту на основі сучасних технологій.

Мінтранс,       МОЗ,        Мінекоресурсів,

Мінекономіки.

2002 рік.

2. Неухильне дотримання існуючого законодавства щодо швидкості руху транспорту та інших правил дорожнього руху.

МВС, Мінтранс.

Постійно.

3. Дотримання законодавства щодо покарання за керування транспортом у нетверезому стані.

МВС, Мінтранс.

Постійно.

4. Виділення груп ризику щодо дорожньо-транспортних пригод і санітарно-освітня робота серед цих груп.

Мінтранс, МОЗ.

Постійно.

5. Будівництво підземних переходів або пішохідних мостів у великих містах.

Держбуд,    Рада    міністрів    Автономної

Республіки   Крим,  обласні,  Київська   та

Севастопольська міські держадміністрації.

Постійно.

6. Припинення випуску і використання етильованого бензину.

Мінпаливенерго,  Мінтранс,  Мінекоресурсів,

Мінекономіки.

2005 рік.

7. Впровадження на автотранспортних засобах каталізаторів-нейтралізаторів відпрацьованих газів.

Мінтранс, Держстандарт.

2002 рік.

8. Оснащення автомобілів, суден та поїздів системами і пристроями щодо зниження викидів, розроблення нових видів автомобільних двигунів.

Держпромполітики, Мінтранс.

Постійно.

9. Виробництво і застосування палива і мастила, які зменшують негативний вплив двигунів внутрішнього згоряння на довкілля та здоров'я людини. Контроль за якістю роботи двигунів, у тому числі експрес-аналіз якості палива і мастила у роздрібній торгівлі.

Мінтранс,  МВС, Держстандарт, Мінекономіки,

МОЗ.

Постійно.

10. Забезпечення пріоритетності розвитку пасажирського електротранспорту та будівництва об'їзних доріг у великих містах.

Держбуд,   Мінекономіки,   Рада   міністрів

Автономної   Республіки   Крим,    обласні,

Київська    та    Севастопольська    міські

держадміністрації.

Постійно.

11. Доопрацювання законодавчої бази щодо роботи підприємств міського електротранспорту.

Держбуд, Мінфін, Мінекономіки,

Мінтранс, МОЗ.

2000 рік.

12. Удосконалення технічних засобів, розроблення та впровадження нових екологічно чистих видів транспорту, зокрема ліній швидкісного трамвая та швидкісних монорейкових ліній типу "Радан".

Держбуд,   Держпромполітики,  Мінекономіки,

Мінфін,     Рада    міністрів    Автономної

Республіки   Крим,  обласні,  Київська   та

Севастопольська міські держадміністрації.

2003 рік.

13. Поліпшення стану будівництва та експлуатації автомобільних доріг в населених пунктах, у тому числі розроблення та застосування нових стійких матеріалів для покриття пішохідних та проїзних доріг.

Мінтранс,    Рада   міністрів    Автономної

Республіки   Крим,  обласні,  Київська   та

Севастопольська міські держадміністрації.

Постійно.

14. Організація впровадження та екологічного контролю автотранспорту на митницях та в'їздах у населені пункти.

Мінтранс, Мінекоресурсів.

2000 рік.

15. Впровадження технологій очищення використаної води та її зворотного використання на транспорті.

Мінтранс,     Держводгосп,    Мінекономіки,

Мінекоресурсів,  Рада міністрів  Автономної

Республіки   Крим,  обласні,  Київська   та

Севастопольська міські держадміністрації.

2003 рік.

16. Впровадження технологій утилізації та ліквідації залишків нафтопродуктів, сміття, у тому числі у воді.

Мінтранс,     Держводгосп,    Мінекономіки,

Мінекоресурсів,  Рада міністрів  Автономної

Республіки   Крим,  обласні,  Київська   та

Севастопольська міські держадміністрації.

Постійно.

17. Розроблення і впровадження системи заходів захисту від негативного впливу шуму, іонізуючого і неіонізуючого випромінювання на населення в районах розташування аеропортів та магістральних шляхів (авто-, залізничних), приєднання України до відповідних Правил ЄЕК ООН (Женевська угода) 1958 року. Здійснення експертизи проектів будівництва нових і реконструкції діючих аеропортів, об'єктів системи обслуговування повітряного руху на відповідність встановленим нормам розміщення радіотехнічних засобів (РТЗ), які працюють у надвисокочастотному діапазоні. Контроль за вимірюванням рівня електромагнітного випромінювання та дотриманням санітарних норм при встановленні нових засобів РТЗ, які працюють у надвисокочастотному діапазоні. Контроль наявності та стану засобів індивідуального захисту персоналу, що обслуговує РТЗ, які працюють у надвисокочастотному діапазоні (у ході планових перевірок підприємств).

МОЗ,     Мінтранс,    Мінекономіки,    Рада

міністрів   Автономної   Республіки   Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

2003 рік;

о) сільське господарство

Зменшення ризику для здоров'я людини, пов'язаного з сільськогосподарським виробництвом.

Основа для дій

1. Сільське господарство - галузь, що має могутній природно-ресурсний потенціал. У сільськогосподарському виробництві згідно з статистичною звітністю 2-ТГ (водгосп) за 1997 рік було використано 8,026 млрд.куб.метрів води, або 38 відсотків загального обсягу її споживання. Розораність угідь досягла 79 відсотків, а в ряді регіонів перевищує 90 відсотків. До використання залучені малопродуктивні землі, включаючи прируслові луки, пасовища та схили. Якщо Україна займає 5,7 відсотка території Європи, то її сільськогосподарські угіддя - 18,9 відсотка, а рілля - 26,9 відсотка.

2. Ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому по Європі. На одного жителя країни припадає 0,82 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,65 га ріллі, тоді як у середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0,44 і 0,25 га.

Основними причинами низької віддачі земельного потенціалу в Україні є:

тривала відсутність реального власника;

помилкова стратегія залучення до використання максимальної площі;

недосконалі техніка і технологія обробки землі та виробництва сільськогосподарської продукції;

недосконалість цінової політики;

недотримання науково обгрунтованих систем ведення землеробства;

недосконала система використання і внесення органічних і мінеральних добрив;

низький науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатації меліоративних систем;

невиконання у повному обсязі природоохоронних заходів.

Якісний стан земельного фонду постійно погіршується.

3. Сільське господарство в Україні є надзвичайно важливим видом людської діяльності. Деякі способи господарювання несуть в собі загрозу для здоров'я:

використання земель, забруднених хімічними та радіоактивними речовинами, що може призводити до забруднення продуктів харчування;

нераціональне використання у сільськогосподарському виробництві пестицидів та інших агрохімікатів, зокрема азотних добрив, що може призвести до забруднення продуктів харчування;

неправильне поводження з пестицидами та агрохімікатами може призводити до професійних отруєнь і захворювань хімічного генезу, а широке використання в сільському господарстві біологічно активних речовин - до захворювань бронхолегеневої системи;

інтенсивне сільськогосподарське виробництво може сприяти розвитку зоонозних хвороб, таких як бруцельоз, туберкульоз (великої рогатої худоби) або сальмонельоз (свійської птиці);

порушення умов зберігання зерна може призвести до утворення плісняви, в результаті чого населення зазнає впливу афлотоксинів, що в свою чергу може сприяти розвитку злоякісних пухлин печінки;

технічно застаріла та зношена сільськогосподарська техніка є джерелом травмування механізаторів та виникнення у них професійних та виробничо обумовлених захворювань.

Основні пріоритети зменшення ризику для здоров'я населення, пов'язаного з сільськогосподарським виробництвом:

виробництво екологічно чистої сільськогосподарської продукції;

забезпечення санітарно-гігієнічних вимог у сільському господарстві.

План дій

1. Створення системи стимулювання виробництва чистої сільськогосподарської продукції.

Мінагрополітики,          Держпромполітики,

Держкомзем, Мінфін, Мінекономіки.

2003 рік.

2. Удосконалення заходів із створення безпечних і здорових умов праці для працівників, зайнятих розробленням та застосуванням сільськогосподарської техніки.

Мінагрополітики, Держпромполітики, Академія

медичних наук, МОЗ.

2001 рік.

3. Впровадження механізації важких робіт у рослинництві та тваринництві, у тому числі із застосуванням засобів малої механізації.

Мінагрополітики, Держпромполітики, Академія

медичних наук, МОЗ.

2002 рік.

4. Впровадження малотоксичних, нестійких в довкіллі засобів захисту рослин та нових апробованих способів біотехнології.

Мінагрополітики, Академія медичних наук,

МОЗ, Мінекоресурсів.

2003 рік;

п) спільна відповідальність усіх галузей народного господарства

Слід зазначити, що зусиллями тільки екологічних і медичних закладів неможливо виправити становище, що склалося. Необхідне усвідомлення і визнання того, що всі галузі народного господарства повинні нести спільну відповідальність за створення довкілля, яке б не шкодило, а сприяло розвитку здоров'я населення.

Принцип "профілактика краще, ніж лікування", який завжди був притаманний вітчизняній медицині, доповнений у Європейському плані з гігієни навколишнього середовища принципом "профілактика може виявитися набагато дешевшою".

7. Системи інформації про стан здоров'я населення і якість довкілля

Необхідно мати якісну інформацію про забруднення довкілля, захворюваність і поширення екологічно залежних хвороб.

Основа для дій

1. Для ефективного управління в галузі охорони здоров'я необхідна своєчасна, повна і достовірна інформація, яка надходить від спеціальних систем нагляду за захворюваністю і смертністю. Такі системи створюються у разі можливості попередити патологію, при високій смертності від захворювання, загрозі епідемій, великій соціально-економічній значущості, особливій увазі громадськості до захворювань. В Україні ведеться облік захворюваності з усіх хвороб.

2. Для 22 областей країни ведеться онкологічний реєстр, окремо ведуться національні реєстри хвороб ліквідаторів та потерпілих серед дорослого населення, дітей, що постраждали внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС.

3. Інформаційна система МОЗ існує для забезпечення управлінських рішень та контролю над регіонами. Дані надаються у вигляді статистичних державних та галузевих звітів. У центрі медичної статистики МОЗ створено національну базу даних з питань суспільного здоров'я, інтегровану з європейськими базами даних ("Здоров'я для всіх", ОЕС, Євростат тощо).

4. Вплив чинників довкілля на здоров'я населення виявляється під час спеціального аналізу даних щодо так званих екозалежних хвороб та рівня шкідливої дії антропогенних факторів. Найкращим чином питання може бути вирішено шляхом організації системи спеціального епідеміологічного нагляду за індикаторними станами.

Основні пріоритети у системі інформації про стан здоров'я населення і якість довкілля:

визначення індикаторних станів для характеристики впливу забруднення довкілля, у тому числі виробничого, на здоров'я населення;

забезпечення механізмів виявлення можливих зв'язків забруднення довкілля із станом здоров'я населення.

План дій

1. Визначення у рамках Програми реформування медичної статистики системи охорони здоров'я на період до 2002 року статистичних показників, які можуть відображати вплив забрудненого довкілля на здоров'я населення.

МОЗ,      Академія      медичних      наук,

Мінекоресурсів, Держкомстат.

2000 рік.

2. Розроблення облікової і звітної документації щодо визначення впливу забрудненого довкілля на здоров'я.

МОЗ, Мінекоресурсів, Держкомстат.

2000 рік.

3. Створення у рамках Цільової комплексної Програми державного генетичного моніторингу в Україні на 1999 - 2003 роки, затвердженої Указом Президента України від 4 лютого 1999 р. № 118, системи епідеміологічного нагляду за процесом індукованого мутагенезу в популяціях.

МОЗ.

2000 рік.

4. Створення інтегрованих баз даних центрального і регіонального рівнів щодо впливу чинників довкілля на здоров'я населення на основі єдиного фонду інформації та переліку покажчиків.

МОЗ, Мінекономіки, Мінекоресурсів.

2003 рік.

5. Забезпечення виконання положень Орхуської конвенції (ратифікованої Верховною Радою України 6 липня 1999 року). Розроблення положення про умови надання екологічної, статистичної інформації органам виконавчої влади, іншим установам і закладам, неурядовим організаціям, фізичним особам. Забезпечення доступу до фондів статистичної інформації на електронних носіях через інформаційні мережі, у тому числі через Інтернет.

МОЗ,   Мінекоресурсів,  МНС,  Мінекономіки,

Держкомстат.

2000 рік.

8. Наукові і технологічні розробки

Створення наукової і технологічної основи для підтримки стану довкілля, який міг би сприяти здоров'ю людини.

Основа для дій

1. Детерміністична методологія досліджень у галузі природничих наук змінилася на ймовірнісну. Поняття "ризик" стало предметом дослідження. Несприйняття цього міждисциплінарного поняття, у тому числі про ймовірнісний характер ушкоджень здоров'я під впливом чинників довкілля, гальмує нині розвиток гігієнічної науки в Україні, а також втілення в практику профілактичних заходів, які базуються на концепції управління ризиком.

2. Вітчизняна наука при регламентації шкідливих чинників здебільшого користується методологією, в основі якої лежать:

пріоритет медико-біологічних ефектів;

концепція пороговості шкідливої дії факторів;

уявлення про повну безпеку шкідливих для здоров'я чинників за умови дотримання встановлених нормативів, що закладене у визначеннях гранично допустимих концентрацій, рівнів, доз.

Наявна методологія виключає поняття про допустимий ризик, яке впродовж десятиріч використовується у світі. Разом з тим визнання ймовірнісного характеру виникнення ефектів внаслідок дії іонізуючої радіації, мутагенних і канцерогенних чинників хімічної природи тощо, робить проблему їх регламентації не тільки медико-біологічним, а й економічним завданням, переводячи прийняття рішень в соціальну площину.

Проблеми регламентування повинні вирішуватися з позиції "користь-шкода" і багато в чому визначатися соціально-економічним станом суспільства.

3. Унаслідок прийняття в Україні Концепції допустимого ризику можливе:

удосконалення методології регламентування шкідливої дії різних чинників довкілля (води, повітря, як атмосферного, так і приміщень, грунту, фізичних факторів та інших) на здоров'я населення;

полегшення процесу гармонізації існуючих нормативів з нормативами світового співтовариства.

4. Доцільно ширше застосовувати знання і досвід, накопичені світовою науковою громадськістю.

5. Повинні проводитися дослідження з метою створення екологічно безпечних, маловідхідних і безвідхідних технологій, підвищення вартості яких компенсується підвищенням рівня здоров'я і добробуту людей.

Основні пріоритети у сфері наукових і технологічних розробок:

розроблення моделей прогнозування небезпечних ситуацій та запобігання їх антропогенних наслідків;

забезпечення поширення ймовірнісної методології досліджень;

створення екологічно безпечних технологій.

План дій

1. Удосконалення критеріїв і методів оцінки здоров'я та ранніх проявів його пошкодження. Розвиток методів біомоніторингу.

МОЗ, Академія медичних наук, Мінекономіки.

2001 рік.

2. Удосконалення методів екологічного моніторингу з урахуванням стану довкілля.

Мінекоресурсів,  МОЗ, МНС, Мінагрополітики,

Держкомзем, Держводгосп, Держбуд.

2003 рік.

3. Удосконалення економічного механізму стимулювання роботи щодо практичного впровадження екологічно безпечних, мало- і безвідходних технологій.

Держпромполітики,  Мінекоресурсів.

Постійно.

9. Професійна освіта

Поліпшити освіту в галузі гігієни довкілля і забезпечити суспільство фахівцями сучасного рівня.

Основа для дій

1. Для успішного вирішення питань гігієни довкілля необхідно об'єднання зусиль фахівців багатьох профілів. Організація підготовки фахівців у цій галузі розосереджена по міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади і грунтується переважно на застарілій методології, теорії екстенсивного природокористування. Тому доцільно змінити методологію і переглянути саму мережу спеціальностей, скоординувати та об'єднати зусилля.

2. У зв'язку з тим, що концепція управління якістю довкілля з метою позитивного впливу на здоров'я є відносно новою, існує необхідність у створенні спеціального курсу "Вплив чинників довкілля на здоров'я населення і управління ризиками, що виникають". Такий курс як у системі первинної професійної підготовки, так і післядипломної освіти дозволить підвищити професійну обізнаність осіб, що працюють у різних галузях, включаючи засоби масової інформації. У такому курсі доцільно передбачити спеціальний розділ "Економічна ефективність планованих рішень", оскільки втручання в галузі гігієни довкілля більшою частиною є високозатратним.

3. В Україні на сьогодні недостатньо вивчається епідеміологія неінфекційних хвороб. Епідеміологічні дослідження часто проводяться без урахування світових досягнень у цій галузі. Тому питання якісної професійної підготовки фахівців держсанепідслужби на сучасному методологічному рівні є першочерговим.

4. Необхідно забезпечити безперервність підвищення кваліфікації кадрів, у тому числі керівних, у галузі екології та охорони довкілля.

5. Питання гігієни довкілля повинні включатися до планів професійного навчання керівних кадрів.

Основні пріоритети у сфері професійної освіти:

удосконалення системи безперервної фахової освіти для осіб, що займаються питаннями гігієни довкілля на професійному рівні;

розширення кола питань, що стосуються гігієни довкілля, у суміжних спеціальностях;

розвиток галузі гігієни довкілля як окремого фаху.

План дій

1. Удосконалення системи підготовки фахівців вищої кваліфікації. Створення підручників і посібників. Розроблення і впровадження курсу "Вплив чинників довкілля на здоров'я населення і управління ризиками, що виникають" із спеціальним розділом, присвяченим здійсненню розрахунків економічної ефективності планованих рішень.

МОЗ,   Мінекоресурсів,  Академія   медичних

наук, Академія педагогічних наук.

2001 рік.

2. Розширення кола питань, пов'язаних з гігієною довкілля, в програмі освіти керівних кадрів.

МОН,   Академія  медичних  наук,   Академія

педагогічних наук.

2000 рік.

10. Інформування населення та медико-екологічна освіта

Кожний член суспільства має право на достатню і об'єктивну інформацію щодо рівнів відносного ризику для здоров'я у зв'язку з впливом антропогенних чинників довкілля.

Основа для дій

1. Медико-екологічні проблеми в наш час стали глобальними: кожна людина протягом життя зазнає негативного впливу чинників довкілля на здоров'я.

2. Обізнаність населення і його участь у прийнятті важливих рішень є одним з основних елементів ефективної політики в галузі гігієни довкілля (РІО, 1992 р., Орхус, 1998).

3. Для того, щоб громадськість могла сприяти впровадженню заходів системи профілактики населенню, необхідно:

мати достатню і об'єктивну інформацію про можливість негативного впливу чинників довкілля на здоров'я;

правильно розуміти цю інформацію.

4. Система екологічної та медико-екологічної освіти населення, без якої розв'язання проблем охорони довкілля для збереження здоров'я і генофонду народу неможливе, в Україні є недосконалою.

5. Сьогодні в світі немає ефективної системи екологічної освіти, яку можна було б узяти за основу для України. Тому спеціально розроблено Національну концепцію інтегрованої безперервної екологічної та медико-екологічної освіти в Україні, яка являє собою інтегральну складову стратегії сталого розвитку України.

6. Національна концепція інтегрованої безперервної екологічної та медико-екологічної освіти в Україні повинна стати основою національної програми, виконання якої сприятиме формуванню нових духовних цінностей, що відповідатимуть національній культурі, менталітету і традиціям, сучасній економічній та екологічній ситуації.

7. Центри здоров'я повинні стати осередками інформування населення та засобів масової інформації (телебачення, преси, радіо) про ризик для здоров'я людини від впливу шкідливих чинників довкілля.

8. Засоби масової інформації на сьогодні ще не відіграють важливої ролі в еколого-гігієнічному навчанні населення.

Основні пріоритети у сфері інформування населення та медико-екологічної освіти:

формування державної політики щодо створення інформаційного середовища, метою якого є виховання свідомого ставлення населення до охорони довкілля та власного здоров'я шляхом освіти, за допомогою засобів реклами та пропаганди;

забезпечення громадян відомостями про стан довкілля та здоров'я населення шляхом активного інформування та освіти щодо ризику для здоров'я дії негативних чинників довкілля.

План дій

1. Розроблення, обговорення та затвердження науково обгрунтованої Національної програми інтегрованої безперервної медико-екологічної освіти всіх верств населення.

Мінекоресурсів, Академія педагогічних наук,

МОН,  МОЗ, Академія медичних наук, МНС.

2001 рік.

2. Створення відкритої інформаційної системи підтримки та розвитку медико-екологічної освіти та інформації населення на основі використання Інтернет/Інтранет технологій та сучасних універсальних баз даних.

МОЗ,      Академія      медичних      наук,

Мінекоресурсів, МНС, Держкомстат,  МОН.

2001 рік.

3. Включення питань щодо охорони довкілля та здоров'я людини до усіх освітніх програм населення. Розроблення та запровадження в курсах викладання навчальних дисциплін, а також у процес виховання в загальноосвітніх школах та дошкільних закладах України елементів медико-екологічної освіти, адаптованих до віку учнів та місцевої ситуації. Забезпечення медико-гігієнічної освіти працівників засобів масової інформації.

Академія     медичних    наук,     Академія

педагогічних      наук,      МОЗ,      МОН,

Держкоммолодьспорттуризм.

2001 рік.

4. Розроблення механізму заохочення засобів масової інформації до висвітлення медико-екологічних проблем.

Держкомінформ, Мінекоресурсів, МОЗ.

2000 рік.

5. Обов'язкове регулярне інформування громадськості власниками підприємств щодо негативного впливу, який можуть створювати їх виробництва та вироби на здоров'я громадян.

МОЗ,  МНС,  Мінекоресурсів,  Держкомінформ,

Рада  міністрів Автономної Республіки Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські

держадміністрації.

Постійно.

6. Забезпечення видання і широкого розповсюдження освітніх друкованих матеріалів з гігієни довкілля.

МОЗ,  МНС,  Мінекоресурсів,  Держкомінформ,

МОН,   Рада міністрів Автономної Республіки

Крим,  обласні, Київська та Севастопольська

міські держадміністрації.

Постійно.

7. Створення на першому каналі Національного телебачення еколого-медичної програми з метою пропаганди в популярній та привабливій формі важливості свідомого ставлення громадян України до проблем забруднення довкілля та здорового способу життя. Підготовка рекламних роликів з медико-екологічних проблем. Забезпечення пільгових або безкоштовних умов регулярної трансляції медико-екологічних програм.

Держкомінформ.

2000 рік.

8. Розроблення механізму забезпечення участі населення в процесі прийняття рішень з питань охорони довкілля та здоров'я.

МОЗ, Мінекоресурсів, МНС.

2001 рік.

11. Участь громадськості

Забезпечити для різних верств населення можливість брати участь у плануванні та реалізації політики і стратегії щодо захисту довкілля та здоров'я населення.

Основа для дій

1. Екологічні проблеми можуть бути вирішені тільки за участю всіх заінтересованих громадян і організацій (Ріо, 1992 р.).

2. В Україні доступ громадськості до інформації стосовно стану довкілля та здоров'я громадян передбачений законодавством.

Україною підписана Європейська хартія з навколишнього середовища і здоров'я (Франкфурт, 1989 р.), ратифікована Орхуська конвенція, яка передбачає доступ до екологічної інформації і участь населення в процесі прийняття рішень щодо захисту довкілля (1999).

3. Законодавством майже не забезпечено право громадськості на участь в прийнятті рішень (за винятком Закону України "Про екологічну експертизу"). Відсутні дієздатні механізми широкого інформування населення і залучення громадськості до різних етапів процесу прийняття рішень.

4. Тільки незначна частина людей усвідомлює, що вони мають брати на себе частину відповідальності за погіршення стану довкілля та здоров'я населення. Громадське суспільство ще дуже слабке і питома вага людей з громадською свідомістю та позицією - незначна. Забезпечити діалог державних структур з основними групами населення здатні тільки неурядові (громадські) організації в умовах співпраці з урядом на засадах партнерства. Особливу увагу необхідно приділяти активному залученню жінок і жіночих організацій.

5. Підтримка неурядових організацій з боку Уряду має проводитися на засадах партнерства, поваги та плюралізму.

Основні пріоритети забезпечення участі громадськості у плануванні та реалізації політики і стратегії щодо захисту довкілля та здоров'я населення:

розвиток партнерства виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та громадськості на місцевому рівні;

розвиток законодавчої бази та механізму її реалізації щодо участі громадськості в прийнятті рішень з безпеки довкілля та здоров'я.

План дій

1. Розроблення концепції співпраці Уряду України та неурядових організацій в галузі гігієни довкілля, екологічної та медико-екологічної освіти.

МОЗ, Мінекоресурсів, Мін'юст.

2001 рік.

2. Створення експертних рад представників різних верств населення для розроблення та впровадження місцевих планів дій.

Рада   міністрів  Автономної  Республіки

Крим,      обласні      Київська      та

Севастопольська                   міські

держадміністрації.

2000 рік.

3. Розроблення механізму для забезпечення участі громадськості в прийнятті рішень стосовно охорони довкілля та здоров'я.

МОЗ, Мінекоресурсів.

Постійно.

4. Забезпечення фінансування на конкурсній основі проектів неурядових організацій щодо інформування громадськості про проблеми забруднення довкілля та його вплив на здоров'я людини (місцеві бюджети).

МОЗ,   Мінекоресурсів,   Рада   міністрів

Автономної   Республіки  Крим,   обласні,

Київська   та   Севастопольська    міські

держадміністрації.

Постійно.

5. Забезпечення вдосконалення законодавчої бази щодо участі громадськості в реалізації стратегії охорони довкілля та здоров'я громадян.

МОЗ, Мінекоресурсів, МНС, Мін'юст.

Постійно.

6. Розроблення системи залучення громадськості до активних дій в галузі охорони довкілля та здоров'я.

МОЗ, МНС, Мінекоресурсів.

2000 рік.

12. Міжнародне співробітництво

Досягти повного успіху можна тільки у кооперації з іншими державами

Основа для дій

1. Розв'язання проблеми зменшення негативного впливу людської діяльності на довкілля та здоров'я на національному рівні може бути здійснено лише за умови ефективного міжнародного співробітництва.

2. МОЗ та Мінекоресурсів України проводять підготовчу роботу щодо ратифікації та/або приєднання України до тих міжнародних конвенцій, стороною яких Україна ще не стала, а також належної координації виконання зобов'язань, що випливають з цих конвенцій.

При цьому національні програми впровадження міжнародних конвенцій доповнюють цей План.

Основним пріоритетом у сфері міжнародного співробітництва є укладення та забезпечення виконання двосторонніх угод про співробітництво в галузі охорони довкілля з державами, що відповідає національним пріоритетам.

План дій

1. Забезпечення реалізації положень пан'європейської екологічної політики в програмах "Довкілля для Європи", "Здоров'я і довкілля", "Транспорт і довкілля" та координація подальшої діяльності, підготовка і проведення у 2002 році пан'європейської міністерської конференції "Довкілля для Європи".

Мінекоресурсів, МОЗ, МНС.

Постійно.

2. Реалізація комплексу заходів, що випливають із стратегії інтеграції України до Європейського Союзу.

МОЗ, Мінекоресурсів.

2005 рік.

3. Співробітництво з питань розроблення та впровадження Національного плану дій з гігієни довкілля із заінтересованими країнами та міжнародними організаціями.

МОЗ, Мінекоресурсів, МНС.

Постійно.

4. Приєднання до пріоритетних з національної точки зору міжнародних угод і конвенцій та розроблення національних планів щодо виконання вимог конвенцій, чинних для України (передусім до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату, Віденської Конвенції про охорону озонового шару, Конвенції про охорону та використання транскордонних водостоків і міжнародних озер, Конвенції про захист Чорного моря від забруднень тощо).

Мінекоресурсів, МОЗ.

Постійно.

13. Механізм реалізації запланованих дій

Виконання заходів і досягнення мети Плану потребує різноманітної підтримки.

Організаційне забезпечення полягає у:

створенні міжвідомчого комітету, членами якого будуть представники МОЗ, Мінекоресурсів, МНС, Мінпаливенерго, Мінтрансу, Мінагрополітики тощо, які мають необхідну інформацію про всі державні рішення, що можуть впливати на стан здоров'я населення та довкілля;

розробленні та впровадженні секторальних планів дій з гігієни довкілля як частки комплексних планів розвитку галузі;

створенні місцевих планів дій з гігієни довкілля, максимально інтегрованих у місцеві плани соціально-економічних реформ.

Політична підтримка гарантується участю всіх гілок влади в реалізації заходів Плану на місцевому, регіональному і державному рівнях та широким залученням неурядових організацій.

Законодавча підтримка забезпечується впровадженням існуючих та підготовкою нових законодавчих актів щодо контролю за шкідливими для здоров'я чинниками довкілля.

Діяльність щодо виконання Національного плану дій з гігієни довкілля координується з:

Національною програмою екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води (постанова Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р. № 123);

Програмою використання відходів виробництва і споживання на період до 2005 року (постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 668);

Програмою захисту та відтворення Чорного і Азовського морів (постанова Кабінету Міністрів України від 10 липня 1998 р. № 1057), а також з комплексними народногосподарськими відомчими програмами (Національною енергетичною програмою України до 2010 року, Програмою розвитку агропромислового виробництва і відродження села, Програмою ліквідації ракетно-ядерного озброєння, Програмою розвитку підземного простору міст України тощо) і міжнародними проектами ("Міста здоров'я", "Здорові школи", "Сприяння здоров'ю" тощо).

Фінансове забезпечення реалізації пріоритетних заходів, передбачених Національним планом дій з гігієни довкілля, формується на основі чинного законодавства з:

Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів;

фондів охорони довкілля;

власних коштів підприємств, іноземних надходжень, інших позабюджетних заходів.

Вважається за доцільне:

впровадження системи кредитування пріоритетних заходів;

вдосконалення системи зборів за забруднення довкілля, плати за використання природних ресурсів;

розроблення і впровадження системи страхування екологічних ризиків та екологічного аудиту;

сприяння вкладенню вітчизняних та іноземних інвестицій в охорону довкілля і здоров'я.

Успішність реалізації поставлених завдань визначатиметься:

стабільністю та ефективністю економічних і соціально-політичних реформ;

співробітництвом і координацією дій на міжгалузевому і територіальному рівнях та на всіх рівнях галузевих вертикалей.

Зміст

    1. Обгрунтування необхідності розроблення Національного плану

дій з гігієни довкілля

    2. Основні терміни

    3. Мета і завдання Національного плану дій з гігієни довкілля

    4. Головні  принципи  державної  політики  у  сфері   гігієни

довкілля

    5. Учасники реалізації Плану дій з гігієни довкілля

    6. Небезпечні фактори довкілля і стан здоров'я населення

    а) визначення   пріоритетів   впливу   небезпечних   факторів

довкілля на стан здоров'я населення

    б) якість повітря

    в) якість води

    г) продукти харчування

    д) землі

    е) відходи

    є) акустичне забруднення

    ж) радіаційна безпека

    з) неіонізуюче випромінювання

    и) житлове середовище

    і) планування населених пунктів

    ї) професійна безпека

    й) забезпечення   санітарного  та  епідемічного  благополуччя

населення

    к) економічний сектор

    л) промисловість

    м) паливно-енергетичний комплекс

    н) транспорт

    о) сільське господарство

    п) спільна   відповідальність    усіх    галузей    народного

господарства

    7. Системи інформації про стан здоров'я населення і довкілля

    8. Наукові і технологічнії розробки

    9. Професійна освіта

    10. Інформування населення та медико-екологічна освіта

    11. Участь громадськості

    12. Міжнародне співробітництво

    13. Механізм реалізації запланованих дій