ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
КАРДИЛ
(CARDIL)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: дилтіазем, (2S, 3S)-3ацетилокси-5-[2-(диметил-аміно) етил]-2-(4-метоксифеніл)- 2,3-дигідро-1,5-бензотіазепін- 4(5Н)- гідро хлорид;
основні фізико-хімічні властивості: таблетки, білого кольору, капсулоподібноїформи, вкриті оболонкою з насічками та кодом DL/60 на одному боці;
склад: 1 таблетка містить дилтіазему гідро хлориду 60 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, олія рицинова гідрогенізована, алюмінію оксид, гідратований, полі акрилат дисперсний 30%, тальк, магнію стеарат, гіпромелоза 5–6 cps, цукроза, гліцерол 85%, титанудіоксид, полісорбат 80, вода очищена, етанол 96%.
Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Селективні антагоністи кальцію з переважною дією на серце. Похідні бензотіазепіну. Код АТС C08DB01.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Дилтіазем – антагоніст іонів кальцію групи похідних бензотіазепіну. Зменшує надходження іонів кальцію через повільні кальцієві канали мембрани в кардіоміоцити і гладком’язові клітини. Має антиангінальну, гіпотензивну і анти аритмічну дію.
Механізм дії при стенокардії обумовлений розширенням коронарних судин і зниженням пост навантаження наміокард. Ефективний при лікуванні стабільної стенокардії, що при об’єктивнійоцінці виражається в збільшенні тривалості періоду, протягом якого не виниканодепресії сегмента ST при виконанні фізичних навантажень, а при суб’єктивнійоцінці – у зниженні частоти нападів стенокардії і необхідності прийому нітрогліцерину. Ефективність дії дилтіазему при лікуванні нестабільної стенокардії приблизно еквівалентна дії ніфедипіну або верапамілу, а частота розвитку побічних ефекті впри лікуванні дилтіаземом суттєво нижча, ніж при застосуванні вказаних препаратів.
Дилтіазем має гіпотензивну дію, знижуючи систолічний та діастолічний артеріальний тиск, не впливає при цьому нанормальний рівень артеріального тиску. На відміну від більшості периферичнихвазодилататорів, не викликає розвитку рефлекторної тахікардії. Незважаючи наслабку негативну інотропну дію препарату, при його застосуванні не зменшується ударний об’єм серця і фракція викиду лівого шлуночка. При тривалому систематичному застосуванні дилтіазем може спричиняти регресію гіпертрофії лівого шлуночка. Препарат можна використовувати для моно терапії або з іншими гіпотензивними засобами у складі комбінованої терапії, особливо з діуретиками і інгібіторами АПФ. Дилтіазем можна призначати в тих випадках, коли застосування блокаторів β–адренорецепторів протипоказано (лікування хворих з бронхіальною астмою, цукровим діабетом або периферичними ангіопатіями). Дилтіазем не чинить негативної дії на ліпідний спектр плазми крові.
Препарат пригнічує кальцієвий рух в клітинах синусного та AV–вузлів, завдяки терапевтичній дії при суправентрикулярнихаритміях.
Фармакокінетика. Дилтіазем повністю всмоктується з шлунково-кишкового тракту після перорального прийому. При першому проходженні через печінку абсолютна біодоступність дилтіазему становить приблизно 40% (індивідуальні варіації 24–74%). Біодоступність однакова для всіх лікарських форм і не є дозозалежною при прийомі клінічних доз. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається приблизно через 3–4 години після прийому таблеток 60 мг (при прийомі разової дози 60 мг максимальна концентрація становить 39–120 нг/мл.
Приблизно 80% дилтіазему зв’язується збілками плазми, з альбуміном тільки до 40%. Дилтіазем ефективно розподіляється в різних тканинах. Об’єм розподілу препарату дорівнює 5 л/кг, а об’ємцентральної судини дорівнює 0,9 л/кг. У крові препарат швидко розподіляється між плазмою і клітинами крові. При прийомі дози 60 мг 3 рази на день стабільний стан досягається через 3 дні. При дозі 120–300 мг/доба стабільний стан концентрації в плазмі коливається від 20 до 200 нг/мл (мінімальна терапевтична концентрація – приблизно 70–100 нг/мл).
Тільки 0,1–4% дилтіазему виводиться в незміненому стані з сечею; отже елімінація препарату здійснюється переважно увигляді метаболітів. Загальний кліренс дилтіазему дорівнює 0,7–1,3 л/кг/год. Усечі знайдені п’ять некон’югованих метаболітів; два з них зустрічаються також ів кон’югованій формі. У першій фазі метаболізм здійснюється за допомогоюдеацетилювання, N–деметилювання і О–деметилювання. Деацетилдилтіазем є активним метаболітом (40–50% активності дилтіазему); його концентрація становить приблизно 15–35% від такової дилтіазему. Фармакодинамічна значущість метаболіту мінімальна. Елімінація дилтіазему відповідає однофазній кінетиці. Відповідно дотрьохкамерної моделі, період напів виведення дорівнює приблизно 0,1 год. для найшвидшої фази розподілу, 2,1 год. – для середньої фази і 9,8 год. – для кінцевої фази елімінації. Т1/2 становить 4–7 год.
При тривалому застосуванні не знайдено зміну фармакокінетиці дилтіазему. Препарат не накопи чується в організмі і неіндукує власний метаболізм. Фармакокінетика препарату у пацієнтів із стенокардією і порушеною функцією нирок не відрізняється від такої у здорових добровольців.
Показання для застосування.
Стабільна стенокардія напруження. Стенокардія Принц метала. Артеріальна гіпертензія.
Спосіб застосування та дози.
Дози препарату повинні підбиратися індивідуально.
Середня добова доза для дорослих дорівнює 180–240 мг. Добова доза вище 360 мг повинна застосовуватися з обережністю (вумовах стаціонару).
Звичайно початкова доза становить 60 мг 3–4рази на добу. Доза може бути збільшена відповідно до терапевтичного ефекту до 120 мг 3 рази на добу.
У пацієнтів похилого віку або пацієнтів з порушеною функцією печінки рекомендують починати лікування з нижчої дози – 30мг (1/2 таблетки) 3–4 рази на добу.
Досвід лікування дітей відсутній.
Побічна дія.
Побічні реакції Кардилу в основному спостерігаються рідко і слабо виражені. Найчастіше зустрічаються (в 1–10% пацієнтів): головний біль, іритація, запаморочення, набряк гомілок, нудота, алергічні шкірні реакциї.Mеньш ніж у 10% пацієнтів можуть спостерігатися побічні ефекти з боку серцево-судинної системи (атріовентрикулярна блокада І ступеня, брадикардія; дужерідко – атріовентрикулярна блокада II–III ступеня, пригнічення синусовоговузла, погіршення перебігу стенокардії). Дуже рідко (особливо на перших тижнях лікування) може спостерігатися відчуття сухості у роті або горлі, порушення зорового та смакового відчуттів, запори, часте сечовипускання, гіперплазія ясен, підвищення печінкових трансаміназ. В окремих випадках відзначалися випадки тромбоцит опенії, лейкопенії, а також розвиток синдрому, подібного до синдрому Стівенса-Джонсона.
Протипоказання.
Атріовентрикулярна блокада ІІ–ІІІ ступеня (окрім випадків наявності функціонуючого пейсмейкера). Виражена брадикардія. Синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта. Серцева недостатність. Недавній інфаркт міокарда з ускладненим перебігом. Кардіогенний шок. Артеріальна гіпотензія. Відома гіпер чутливість до похідних бензотіазепіну. Вагітність, лактація.
Передозування.
Дилтіазем у дозах 0,9–1,8 г спричиняє удорослих інтоксикацію середнього та важкого ступенів. У пацієнтів похилого вікудоза 2,6 г і у дорослого доза 5,9 г призводить до важкої інтоксикації, а доза 10,8 г – дуже важкої. Симптоми інтоксикації з’являються в середньому через 8годин після прийому препарату. Симптоми включають в себе: стомлюваність, роздратованість, сонливість, брадикардію, атріовентрикулярну блокаду, зупинку серця, гіпотензію, гіпотермію, гіперглікемію, нудоту. До дилтіазему не існує специфічного антидоту. При терапії інтоксикації промивають шлунок, щоб уникнути всмоктування лікарського засобу та призначають активоване вугілля. Необхідний також контроль ЕКГ.
Клінічна картина гострої інтоксикації супроводжується артеріальною гіпотензією, що переходить в колапс, синусною брадикардією з/без ізоритмічної дисоціації атріовентрикулярного ритму, порушенням провідності. При перерахованих ефектах лікування симптоматичне. Пригіпотензії використовують внутрішньо венне введення допаміну або кальцію хлориду; при брадикардії і в окремих випадках атріовентрикулярної блокади –внутрішньо венне введення атропіну або використовують електрокардіостимулятор. Урешті випадків лікування симптоматичне.
Особливості застосування.
Препарат з обережністю застосовують у пацієнтів з важкими порушеннями функції печінки і нирок. Кліренс дилтіаземуможе бути знижений у пацієнтів похилого віку.
Антагоністи кальцію можуть сприяти зниженню чоловічої фертильності, це необхідно брати до уваги, якщо у пацієнта, щоприймає антагоністи кальцію, діагностується безпліддя неясної етіології. Даний ефект зникає при припиненні терапії.
Дилтіазем не повинен застосовуватися при вагітності. Дилтіазем екскретується з грудним молоком, тому препарат протипоказаний при годуванні груддю.
На самому початку лікування може бути лікарсько–залежне запаморочення, особливо, встаючи з положення сидячи аболежачи. На цій стадії слід уникати керування механічними транспортними засобамиі виконання робіт, що вимагають високої швидкості психічних і фізичних реакцій. На подальшій стадії лікування при досягненні доброго терапевтичного контролю вплив дилтіазему на можливість керування і виконання роботи невідомий.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
Можливе потенціювання дії іншихантигіпертензивних препаратів та діуретиків.
Ніфедипін. Дилтіазем знижує кліренсніфедипіну, у деяких випадках – більш як на 50%.
Бета-адреноблокатори. Одночасний прийом бета-блокаторів з дилтіаземом потребує особливої уваги, через можливе посилення пригнічення АV-провідності, ризик розвитку брадикардії та негативногоінотропного ефекту. Дилтіазем підвищує концентрацію пропранололу та метапрололуу плазмі крові шляхом пригнічення метаболізму цих препаратів у печінці.
Дигоксин. Дилтіазем підвищує концентраціюдигоксину у плазмі крові на 20–50%, очевидно, шляхом зниження кліренсудигоксину. Після початку лікування дилтіаземом необхідно проводитимоні торування рівня дигоксину у крові.
Мідазолам, тріазолам. Дилтіазем підвищує та подовжує седативну дію мідазоламу шляхом уповільнення метаболізму мідазоламу упечінці. Виходячи з цього, слід уникати одночасного прийому дилтіазему татріазоламу чи мідазоламу.
Діазепам. Діазепам знижує рівень дилтіаземув плазмі крові приблизно на 20%. Це, скоріш за все, пояснюється зниженням абсорбції дилтіазему.
Циметидин. Циметидин підвищує біодоступністьдилтіазему шляхом пригнічення його метаболізму у печінці при першому проходженні. Клінічне значення цієї взаємодії невідоме.
Циклоспорин. Дилтіазем підвищує концентраціюциклоспорину у плазмі крові приблизно на 50%, одночасно підвищуючинефро токсичність циклоспорину. Очевидно, дилтіазем знижує метаболізмциклоспорину. При одночасному призначенні дилтіазему та циклоспорину слід бути особливо обережним.
Аміодарон. Прийом аміодарону та дилтіаземуможе впливати на АV–провідність.
Дилтіазем також може підвищувати концентрації карбамазепіну та іміпраміну у плазмі.
Дилтіазем може також значно підвищувати концентрацію в плазмі крові буспірону.
В одному із досліджень дилтіазем знижував кліренс теофіліну на 25%, але тільки у курців.
Умови та термін зберігання.
Зберігати при кімнатній температурі (15–25°C) в недоступному для дітей місці. Источник
Термін придатності – 3 роки.