ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ВАНКОГЕН
(VANCOGEN)
Склад:
діюча речовина: vancomycin;
1 флакон містить ванкоміцину (у вигляді ванкоміцину гідро хлориду) 500 мг або 1 г;
Лікарська форма. Порошок для приготування розчину для ін’єкцій
Фармакотерапевтична група.
Протимікробні засоби для системного застосування. Глікопептидні антибіотики.
Код АТС J01X A01.
Клінічні характеристики.
Показання.
Тяжкі інфекції, спричинені метицилінрезистентними штамами стафілококів. При непереносимості пеніциліні в та цефалоспоринів, а також при інфекціях, спричинених іншими чутливими до ванкоміцину мікро організмами. Ендокардит, спричинений Streptococcus viridans і S. Bovis, ентерококом, S. epidermidis або дифтероїдами, після протезування клапана серця; сепсис; остеомієліт; інфекції центральної нервової системи; пневмонія; інфекції шкіри та м’яких тканин.
Протипоказання.
Гіпер чутливість до ванкоміцину; зниження слуху; період вагітності (I триместр) і годування груддю; неврит слухового нерва, ниркова недостатність.
Спосіб застосування та дози.
Перед початком застосування препарату слід зробити шкірні проби на переносимість, якщо відсутні протипоказання.
Для дорослих концентрація, що рекомендується, становить не більше 5 мг/мл і швидкість введення не більше 10 мг/хв. У хворих, яким показане обмежене споживання рідини, може застосовуватися концентрація до 10 мг/мл і швидкість введення, що не перевищую є 10 мг/хв.
Пацієнти з нормальною функцією нирок
Дорослі.
Звичайне денне дозування становить 2 г внутрішньо венно (по 500 мг кожні 6 годин або по 1 г кожні 12 годин). Кожну дозу варто вводити зі швидкістю не більше 10 мг/хв і протягом не менше 60 хв. Концентрація приготовленого розчину ванкоміцину для дорослих не повинна перевищувати 5 мг/мл.
Діти.
Новонароджені віком до 7 днів: початкова доза становить 15 мг/кг, потім 10 мг/кг кожні 12 годин.
Новонароджені віком від 7 днів до 1 місяця: початкова доза становить 15 мг/кг, потім 10 мг/кг кожні 8 годин.
Діти старше 1 місяця: 40 мг/кг на добу, розподілені на окремі дози (10 мг/кг), які вводяться кожні 6 годин.
Концентрація приготовленого розчину ванкоміцину для дітей не повинна перевищувати 2,5 - 5 мг/мл. Розчин слід вводити протягом не менше 60 хв.
Максимальна одноразова доза для дітей становить 15 мг/кг, максимальна добова доза – 60 мг/кг, вона не повинна перевищувати добову дозу для дорослих, що дорівнює 2 г.
Хворі з порушеною функцією нирок і хворі літнього віку.
Хворим з порушеною функцією нирок необхідно індивідуально підбирати дозу. Для підбора дози ванкоміцину для цієї групи хворих можна використовувати рівень креатині ну сироватки. У хворих літнього віку ванкоміцин має нижчий кліренс і більший об’єм розподілу. У цієї групи підбор дози доцільно проводити на підставі концентрацій ванкоміцину в сироватці. У недоношених дітей і у хворих літнього віку в результаті зниженої функції нирок може знадобитися значне зниження дози. У наведеній нижче таблиці зазначені дози ванкоміцину залежно від кліренсу креатині ну.
Таблиця доз ванкоміцину для хворих з порушеною функцією нирок
| Кліренс креатині ну мл/хв. |
Доза ванкоміцину мг/24 години |
| 100 |
1,545 |
| 90 |
1,390 |
| 80 |
1,235 |
| 70 |
1,080 |
| 60 |
925 |
| 50 |
770 |
| 40 |
620 |
| 30 |
465 |
| 20 |
310 |
| 10 |
155 |
Цю таблицю не можна застосовувати для визначення дози препарату при анурії.
Таким хворим слід призначати початкову дозу 15 мг/кг маси тіла для швидкого утворення терапевтичних концентрацій препарату в сироватці. Доза, необхідна для підтримки стабільної концентрації препарату, становить 1,9 мг/кг/24 години. Хворим з вираженою нирковою недостатністю доцільно вводити підтримуючі дози 250 - 1000 мг один раз у кілька днів (при кліренсі креатині ну 10-50 мл/хв – 1 г кожні 3 - 7 днів, менше 10 мл/хв – 1 г кожні 7 -14 днів). При анурії рекомендується доза 1 г кожні 7 - 10 днів.
Коли відома тільки концентрація креатині ну в сироватці крові, для обчислення кліренсу креатині ну можна використовувати наведену нижче формулу (виходячи з статі, маси тіла і віку хворого). Отриманий кліренс креатині ну (мл/хв) є тільки розрахунковою величиною. Провести вимір кліренсу креатині ну потрібно негайно.
Чоловіка = [маса тіла (кг) · (140 – вік у літах)]/[72 · концентрація креатині ну в сироватці крові (мг/дл)].
Для жінок вводиться поправочний коефіцієнт – 0,85.
Креатинін сироватки крові повинен відбивати рівноважний стан ниркової функції. Інакше розрахункова величина кліренсу креатині ну неприйнятна, оскільки дає завищену оцінку реального кліренсу у хворих зі зниженої екскреторною функцією нирок (при шоку, тяжкій серцевій недостатності або олігурії), а також при порушенні нормального співвідношення між м'язовою масою і загальною масою тіла (наприклад, у хворих з ожирінням, набряками або асцитом) і при гіпокінезії.
Безпека та ефективність введення ванкоміцину інтратекально (інтралюмбально, інтравентрикулярно) не оцінювались.
Концентрація ванкоміцину в сироватці може бути визначена мікробіологічним методом, радіо імунологічним аналізом, поляризаційно-фазовою флуорометрією, імунологічним аналізом або методом високо ефективної рідинної хроматографії.
Ванкоміцин має подразнювальну дію на тканини, його слід вводити тільки внутрішньо венно. При внутрішньом'язовому введенні або при екстравазації під час внутрішньо венної інфузії може розвитися некроз м'яких тканин.
Приготування розчину для інфузій.
1) У флакон, що містить 500 мг ванкоміцину, додати 10 мл стерильної води для ін'єкцій (у флакон 1 г – 20 мл) для одержання початкового розчину з концентрацією ванкоміцину 50 мг/мл. Після розведення флакони з розчином препарату можуть зберігатися в холодильнику протягом 24 годин.
2) До отриманого початкового розчину повинно бути додано як мінімум 100 мл розчинника на кожні 500 мг ванкоміцину (для 1 г ванкоміцину як мінімум 200 мл розчинника). Як розчинник звичайно використовується 0,9 % розчин натрію хлориду для ін'єкцій або 5 % розчин глюкози для ін'єкцій. Перед ін'єкцією приготовлений розчин для парентерального введення слід перевіряти візуально, якщо це можливо, на наявність механічних домішок і зміни кольору.
Побічні реакції.
При швидкій внутрішньо венній інфузії Ванкогену у пацієнтів може розвинутися анафілактоїдна реакція, проявом якої є шкірні реакції.
Швидке інфузійне введення ванкоміцину може також призвести до припливу крові до верхньої половини тіла, що супроводжується артеріальною гіпотензією та кропив’янкою на обличчі, шиї та кінцівках, м’язового спазму в грудях та спині. Ці реакції зазвичай минають протягом 20 хв, але можуть зберігатися і протягом декількох годин. Подібні явища виникають рідко при повільній інфузії протягом мінімум 60 хв.
Ото токсичність і нефро токсичність є найсерйознішими побічними ефектами, пов’язаними з прийманням ванкоміцину. Через можливість розвитку необоротних змін терапію слід припинити при появі шуму у вухах.
Тяжка ниркова недостатність спостерігається рідко. Ниркова недостатність проявляється підвищенням рівня креатині ну у сироватці і концентрації сечовини в крові. Вона може розвиватися у пацієнтів, які отримують високі дози ванкоміцину. У поодиноких випадках можливий інтерстиціальний нефрит у пацієнтів, які одночасно приймали аміноглікозиди або мали у минулому дисфункцію нирок. При відміні Ванкогену функція нирок нормалізується, і азотемія зникає у більшості пацієнтів.
Ванкоген може спричинити оборотну нейтропенію, лейкопенію, еозинофілію, тромбоцит опенію, рідко – агранулоцит оз.
На шкірі можуть спостерігатися кропив’янка, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та васкуліт.
Можуть також відзначатись нудота, блювання, пронос. Тяжка діарея може бути ознакою суперінфекції, спричиненої стійкими мікро організмами або псевдомембранозного коліту.
Передозування.
Передозування характеризується посиленням вираженості побічних явищ.
У такому разі рекомендується припинення застосування препарату, симптоматичне лікування. Ванкоміцин погано виводиться методом діалізу, за допомогою гемоперфузій та гемофільтрацій.
Застосування в період вагітності або годування груддю.
Невідомо, чи має Ванкоген шкідливу дію на плід. Його слід призначати вагітним тільки у разі, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Для зниження ризику токсичної дії на плід істотним є пильний контроль за концентрацією ванкоміцину у сироватці крові.
Ванкоміцин виділяється у грудне молоко, тому слід з обережністю призначати його жінкам у період годування дитини груддю. У зв'язку з можливістю розвитку побічних реакцій слід прийняти рішення про призупинення або лікування, або годування груддю, враховуючи при цьому важливість застосування препарату.
Діти.
При введенні ванкоміцину дітям раннього віку (особливо недоношеним) доцільно переконатися у наявності бажаної концентрації лікарського засобу в сироватці крові. Одночасне застосування ванкоміцину та анестетик ів у дітей супроводжується гіперемією.
Особливості застосування.
У хворих з порушенням функції нирок та у людей літнього віку режим дозування підбирається індивідуально і коригується з урахуванням значень кліренсу креатині ну.
Слід уникати призначення ванкоміцину пацієнтам з порушенням слуху (в тому числі в анамнезі). Якщо призначення препарату таким пацієнтам необхідне, то дозу підбирають відповідно до рівня ванкоміцину в крові. Спочатку зниженню слуху може передувати шум у вухах. Ризик зниження слуху більший у людей літнього віку.
У хворих з порушенням функції нирок та у літніх пацієнтів необхідно періодично контролю вати стан функції нирок і стан слуху, визначати рівень ванкоміцину в сироватці крові.
Через небезпеку розвитку некрозу прилеглих тканин, ванкоміцин вводять тільки внутрішньо венно. Для зменшення небезпеки розвитку некрозу прилеглих тканин, препарат вводять у формі розведеного розчину по черзі у різні вени.
Призначення препарату в II-III триместрі вагітності можливе тільки за життєвими показаннями.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.
У період лікування препаратом може знижуватися здатність концентрувати увагу, що слід враховувати при керуванні автомобілем або виконанні роботи, яка вимагає посиленої уваги, особливо при одночасному вживанні алкогольних напоїв.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Збільшує ймовірність розвитку побічних ефектів одночасне застосування з анестетиками (еритема, гістаміноподібні припливи й анафілактоїдні реакції); посилює нейро- і нефро токсичність аміно глікозидних антибіотиків, полі міксину В, колістину, біоміцину, бацитрацину, цисплатину, а також інших нефро- та ото токсичних препаратів.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Механізм дії полягає у пригніченні синтезу бактеріальної стінки за рахунок гальмування полімеризації глікопептидів та селективному інгібуванні синтезу РНК бактерій. Ванкоміцин ефективний відносно багатьох грам позитивних бактерій, у тому числі Staphylococcus aureus та Staphylococcus epidermidis (включаючи гетерогенні метицилінрезистентні штами); стрептококи, у тому числі Streptococcus pyogenes, Streptococcus pneumoniae (включаючи пеніцилін резистентні штами), Streptococcus agalactiae, Streptococcus bovis і ентерококи (наприклад, Enterococcus faecalis); Clostridium difficile (у тому числі токсикогенні штами-збудники псевдомембранозного ентероколіту), а також дифтероїди. До ванкоміцину in vitro чутливі Listeria monocitogenes, Lactobacillus species, Actinomyces species, Clostridium species, Bacillus species. Він неактивний in vitro відносно грам негативних бактерій, грибів і мікобактерій. У ванкоміцину відсутня перехресна резистентність до інших антибіотиків.
Фармакокінетика. Ванкоміцин погано всмоктується в шлунково-кишковому тракті, у зв'язку з чим, як правило, його вводять парентерально. У хворих з нормальною функцією нирок при багаторазовому внутрішньо венному введенні 1 г ванкоміцину (15 мг/кг) (інфузія протягом 60 хвилин) виникають середні концентрації в плазмі приблизно 63 мкг/л безпосередньо після завершення інфузії; через 2 години після інфузії середні концентрації в плазмі становлять приблизно 23 мкг/л, а через 11 годин після інфузії - приблизно 8 мкг/л. Багаторазові інфузії 500 мг, що вводяться протягом 30 хвилин, створюють середні концентрації в плазмі приблизно 49 мкг/л після завершення інфузії; через 2 години після інфузії середні концентрації в плазмі становлять приблизно 19 мкг/л, а через 6 годин - приблизно 10 мкг/л. Концентрації в плазмі при багаторазовому введенні аналогічні концентраціям у плазмі при одноразовому введенні.
Середній період на півжиття ванкоміцину в плазми крові у дорослих з нормальною функцією нирок становить 4 - 6 годин. Приблизно 75 % введеної дози ванкоміцину виводиться із сечею за рахунок клуб очкової фільтрації в перші 24 години. Середній кліренс плазми становить приблизно 0,058 л/кг/год., а середній нирковий кліренс становить приблизно 0,048 л/кг/год. У хворих з анурією середній період напів виведення становить 7,5 днів. Об’єм розподілу коливається від 0,3 до 0,43 л/кг. Препарат практично не метаболізується. Приблизно 60% дози ванкоміцину, введеної внутрішньочеревинно під час перитонеального діалізу, піддається системній адсорбції через 6 годин. Концентрація в сироватці крові приблизно 10 мг/л досягається при внутрішньочеревинній ін'єкції 30 мг/кг маси тіла ванкоміцину. Ефективного видалення ванкоміцину при гемо- та перитонеальному діалізі не відбувається; можливе підвищення кліренсу ванкоміцину при гемоперфузії.
Загальний системний і нирковий кліренс ванкоміцину у людей похилого віку може знижуватися. Як показала ультрафільтрація, при концентрації в сироватці від 10 мг/л до 100 мг/л, майже 55 % введеного ванкоміцину зв'язується з білками плазми крові.
Фармацевтичні характеристики:
основні фізико-хімічні властивості: від жовто-коричневого до коричневого кольору сипучий порошок, розчинний у воді, ізотонічному розчині натрію хлориду, розчині Рінгера, розчині глюкози.
Несумісність. Розчин ванкоміцину (розчин приготований шляхом розчинення порошку в стерильній воді для ін'єкцій з подальшим розведенням 0,9 % розчином натрію хлориду або 5 % розчином глюкози) має низьке значення рН, що може обумовлювати фізичну або хімічну нестабільність при змішуванні з іншими компонентами. Розчини ванкоміцину не слід змішувати з іншими розчинами, за винятком тих, сумісність з якими доведена.
Не рекомендується одночасне застосування і змішування розчинів ванкоміцину з хлорамфеніколом, кортикостероїдами, метициліном, гепарином, амінофіліном, цефалоспори новими антибіотиками та фенобарбіталом.
Термін придатності.
2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати у захищеному від світла, недоступному для дітей місці при температурі до + 25 °С.
Упаковка.
Порошок у флаконі по 0,5 г або 1,0 г; 1 флакон у картонній коробці.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
Алкем Лабораторіз Лімітед, Індія.
Місцезнаходження.
Алкем Лабораторіз Лімітед Источник
Сурей No.167/2, Дхабел,