ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ЛІПРИМАР®
(LIPRIMAR)®
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: atorvastatine;[R-(R*,R*)]-2-(4-фторфеніл)-β,δ-дигідрокси-5(1-метил)3-феніл-4-[(феніл аміно) карбоніл]-1Н-пірол-1гептиновоїкислоти кальцієва сіль (2:1) тригідрат;
основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору, еліпсоподібної форми, вкриті оболонкою, із тисненням “10”, “20”, “40” або “80”на одному боціта “РD155”, “PD 156”, “PD 157”, “PD 158” – на іншому, для таблеток 10 мг, 20мг, 40 мг і 80 мг – відповідно;
склад: 1 таблетка містить кальцію аторвастатину (три гідрату) у дозі, що еквівалентна 10 мг, 20 мг, 40 мг і 80 мг аторвастатину;
допоміжні речовини (таблетки, вкриті оболонкою, по 10, 20 і 40 мг): кальцію карбонат, целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, натрію карбоксим етилцелюлоза, полісорбат–80, гідроксипропіл целюлоза, магнію стеарат, опадрі YS-1-7040 білий, емульсіясиметикону, віск канделільський;
допоміжні речовини (таблетки, вкриті оболонкою, по 80 мг): кальцію карбонат, целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, натріюкарбоксим етилцелюлоза, полісорбат–80, гідроксипропіл целюлоза, магнію стеарат, опадрі YS-1-7040 білий, емульсія симетикону.
Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Препарати, що знижують рівень холестерину ітри гліцеридів у сироватці крові. Інгібітори ГМГ–КоА-редуктази. Код АТС C10AA05.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Аторвастатин є селективним конкурентним інгібітором редуктази 3-гідрокси-3-метилглютарил-коензиму А (ГМГ-КoA) – ензиму, який регулює швидкість перетворення ГМГ-КоА в мевалонат - прекурсор стеролів (вт. ч. – холестерину). У пацієнтів з гомозиготною і гетерозиготною родинноюгіперхолестеринемією (РГ), не спадковою формою гіперхолестеринемії та змішанимидисліпідеміями аторвастатин зменшує концентрацію загального холестерину, холестерин-ліпопротеїнів низької щільності (Х-ЛНЩ) та аполіпопротеїну Б (апоБ). Аторвастатин, також зменшує концентрацію холестерин-ліпопротеїнів дуже низької щільності (Х-ЛДНЩ) і три гліцеридів (ТГ) і дещо збільшує кількість холестерин-ліпопротеїну високої щільності (Х-ЛВЩ).
Аторвастатин знижує рівні холестерину іліпопротеїнів у плазмі за рахунок пригнічення ГМГ-КоА редуктази та синтезу холестерину в печінці і збільшення кількості печінкових рецепторів ЛНЩ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення і катаболізму ЛНЩ.
Аторвастатин зменшує синтез ЛНЩ і кількість часток ЛНЩ. Він викликає виражене і стійке підвищення активності ЛНЩ-рецепторів у поєднанні зі сприятливими змінами якості ЛНЩ-часток, що циркулюють. Аторвастатин знижує рівень ЛНЩ у хворих із гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, в яких терапія звичайними гіполіпідемічними засобами часто є малоефективною.
У людини фармакологічну активність виявляє якаторвастатин, так і деякі його метаболіти. Первинним місцем дії аторвастатину єпечінка, яка відіграє головну роль у синтезі холестерину та кліренсі ЛНЩ. Зменшення рівня Х-ЛНЩ добре корелює з дозою препарату та концентрацією його в організмі. Індивідуальне дозування препарату ґрунтується на терапевтичній відповіді.
Під час вивчення дозового ефекту аторвастатин (10 –80 мг) зменшував рівень загального холестерину (30 – 46%), Х-ЛНЩ (41 – 61%), апо Б (34 – 50%) і ТГ (14 – 33%). Такий результат є стійким у пацієнтів з гетерозиготною родинною гіперхолестеринемією, не спадковою формоюгіперхолестеринемії і змішаною формою гіперліпідемії, включаючи хворих наінсулін незалежний цукровий діабет.
У пацієнтів з ізольованою гіпертри гліцеридемієюаторвастатин зменшує рівень загального холестерину (ЗХ), Х-ЛНЩ, Х-ЛДНЩ, апо Б, ТГ, холестерин-ліпопротеїн невисокої щільності та підвищує Х-ЛВЩ. У пацієнті віз дисбеталіпопротеїнемією аторвастатин зменшує рівень холестерин-ліпопротеїнусередньої щільності (Х-ЛСЩ).
У пацієнтів із гіперліпопротеїнемієюФредриксонівського типу ІІа та ІІб середній відсоток підвищення Х-ЛВЩ при застосуванні 10 – 80 мг Ліпримару® становив 5,1 – 8,7% незалежно віддози. Крім того відмічалося значуще дозозалежне зменшення співвідношеньЗХ/Х-ЛВЩ і Х-ЛНЩ/Х-ЛВЩ.
Вплив аторвастатину у дозі 80 мг на добу протягом 16тижнів на виникнення ішемії та загальну смертність у хворих на нестабільну стенокардію чи інфаркт міокарда без зубця Q виявився значущим зниженням ризику ішемії міокарда та летальності, зменшенням ризику випадків ре госпіталізації зприводу стенокардії та підтвердженої ішемії міокарда. Аторвастатин зменшував ризик розвитку ішемії та смерті обернено пропорційно концентрації Х-ЛНЩ. Аторвастатин зменшував ризик ішемії та смерті у хворих на інфаркт міокарда беззубця Q та нестабільну стенокардію однаково у чоловіків і жінок і у пацієнтів як до 65, так і старше 65 років.
Профілактика кардіоваскулярних ускладнень.
Аторвастатин значно зменшував частоту фатальних серцево-судинних захворювань і не фатального інфаркту міокарда, загальну частоту кардіоваскулярних захворювань, частоту фатального і не фатальногоінсульту, зменшував необхідність виконання реваскуляризації міокарда. При застосуванні аторвастатину загальна смертність і летальність від серцево-судинних захворювань зменшувались незначно, але відмічалися сприятливі тенденції. Лікувальний ефект не залежав від статі, віку або початкового рівняХ-ЛНЩ.
Гетерозиготна родинна гіперхолестеринемія в педіатричній практиці.
У хлопчиків і дівчаток у постменархіальний період (10 – 17 років) з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією чи тяжкою гіперхолестеринемієюаторвастатин у дозі 10 – 20 мг один раз на день суттєво знижував рівень загального холестерину, Х-ЛНЩ, три гліцеридів та апо Б в плазмі. При цьому небуло виявлено суттєвого впливу на зріст та статеве дозрівання у хлопчиків абона тривалість менструального циклу у дівчаток. Безпека та ефективність застосування дози вище 20 мг для лікування дітей не вивчались. Впливдовго тривалої ефективності терапії аторв астатином у дитинстві на зменшення захворюваності та смертності у дорослому віці не встановлений.
Фармакокінетика. Метаболізм. Всмоктування. Аторвастатин швидко всмоктується після перорального прийому; концентрація йогов плазмі досягає максимуму протягом 1 – 2 годин. Всмоктуваність і концентрація в плазмі збільшуються пропорційно дозі препарату. Аторвастатин у таблетках маєбіодоступність 95 – 99% в порівнянні з розчином. Абсолютна біодоступністьаторвастатину дорівнює приблизно 12%, а системна доступність інгібуючоїактивності відносно ГМГ-КоА редуктази - близько 30%. Низьку системнубіодоступність пов’язують з пре системним кліренсом у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту і/або біотрансформацією при першому проходженні через печінку. Незважаючи на те, що частка і ступінь всмоктування препарат узменшуються при прийомі разом з їжею приблизно на 25% і 9 % відповідно, оцінюючи за Сmax і AUC, зменшення рівня Х-ЛНЩ не залежало від того, приймавсяаторвастатин разом з їжею чи ні. При прийомі аторвастатину ввечері його концентрація в плазмі була нижчою (приблизно 30% для Сmax і AUC), ніж при ранковому прийомі. Однак зменшення рівня Х-ЛНЩ не залежить від часу прийому препарату.
Розподіл. Середній об’єм розподілу аторвастатинустановить приблизно 381 л. Більше 98% препарату зв’язується з білками плазми. Коефіцієнт співвідношення еритроцит/плазма становить приблизно 0,25, що свідчить про слабке проникнення препарату в еритроцити.
Метаболізм. Аторвастатин метаболізується до орто- іпарагідроксильованих похідних і різноманітних бета-окислених продуктів. Invitro пригнічення ГМГ-КоА–редуктази за рахунок орто- і парагідроксильованихметаболітів майже дорівнює дії аторвастатину. Інгібуючий ефект препарату відносно ГМГ-КоА‑ редуктази приблизно на 70% реалізується за рахунок активності циркулюючих метаболітів. Дослідження in vitro показали важливе значення печінкового цитохрому Р 450 3А 4 для метаболізму аторвастатину, що може виявлятись у збільшенні концентрації аторвастатину в плазмі людини внаслідок сумісного застосування з еритроміцином, який є інгібітором зазначеного ензиму. При дослідженнях in vitro також встановлено, що аторвастатин є слабким інгібітором цитохрому Р 450 3А 4. Одночасне застосування аторвастатину ітерфенадину – сполуки, що в основному метаболізується цитохромом Р 450 3А 4, недало значущого ефекту збільшення концентрації терфенадину в плазмі. Отже, малоймовірно, що аторвастатин буде значуще змінювати фармакокінетику інших субстратів цитохрому Р 450 3А 4. У тварин ортогідроксильні метаболіти піддаються подальшій глюкуронізації.
Виділення. Аторвастатин та його метаболіти виділяються головним чином із жовчю внаслідок печінкового та/абоекстра печінкового метаболізму. Однак препарат не зазнає значної кишково-печінкової рециркуляції. Середній період напів виведення аторвастатину улюдини становить близько 14 годин, але період напів виведення інгібіторноїактивності щодо ГМГ-КоА-редуктази завдяки циркулюючим активним метаболітам становить від 20 до 30 годин. Менше 2% від дози аторвастатину після перорального прийому виділяється із сечею.
Особливості. Люди похилого віку. Рівень концентраціїаторвастатину в плазмі у здорових літніх людей (старше 65 років) є вищим (приблизно 40% для Сmax і 30% – для AUC), ніж у молодих людей. Не виявлена різниця ефективності лікування аторв астатином літніх пацієнтів і пацієнтів інших вікових груп.
Діти. У дітей вивчення фармакокінетики не проводилося.
Стать. Рівень концентрації аторвастатину в плазмі ужінок відрізняється від рівня концентрації у плазмі у чоловіків (приблизно 20% вище для Сmax і 10% менше для AUC). Однак не виявлено клінічно достовірної відмінності ефекту впливу на ліпіди у чоловіків і жінок.
Ниркова недостатність. Хвороби нирок не впливають нарівень концентрації препарату в плазмі чи на дію аторвастатину щодо ліпідів. Тому немає необхідності змінювати дозу препарату для хворих з нирковою недостатністю.
Гемодіаліз. Дослідження, що проводилися, не охоплювали пацієнтів із термінальною стадією захворювання нирок; імовірно, гемодіаліз суттєво не змінить кліренс аторвастатину, оскільки препарат майже повністю зв’язується з білками плазми.
Печінкова недостатність. Рівень концентраціїаторвастатину в плазмі помітно підвищується (Сmax приблизно в 16 разів, а АUС -в 11 разів) у хворих на алкогольний цироз печінки (Чайлд-П’юдж Б).
Канцерогенез, мутагенез, шкідливий вплив на фертильність. Аторвастатинне мав канцерогенного ефекту при дослідженні у тварин.
Показання для застосування. Як доповнення до дієти для лікування пацієнтів з підвищеним рівнем загального холестерину, холестерин-ліпопротеїнівнизької щільності, аполіпопротеїну Б, три гліцеридів, з метою збільшення холестерин-ліпопротеїнів високої щільності у хворих з первинною гіперхолестеринемією (гетерозиготна родинна та не спадкова гіперхолестеринемія), комбінованою (змішаною) гіперліпідемією (Фредриксонівський тип ІІа та ІІb), підвищеним рівнем три гліцеридів в сироватці крові (Фредриксонівський тип IV) та хворих іздисбеталіпопротеїнемією (Фредриксонівський тип ІІІ) у випадках, коли дієта не забезпечує належного ефекту.
Для зниження рівня загального холестерину та Х-ЛНЩ ухворих з гомозиготною родинною гіперхолестеринемією, коли дієта й іншіне медикаментозні засоби не забезпечують належного ефекту.
Пацієнтам без клінічних проявів серцево-судинних захворювань, з наявністю або відсутністю дисліпідемії, але які мають кілька факторів ризику серцево-судинних захворювань, таких як тютюнопаління, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, низький рівень Х-ЛВЩ або наявність в родинному анамнезі інформації прозахворювання на серцево-судинні хвороби в молодому віці з метою
зменшення ризику фатальних проявів ішемічної хвороби серця іне фатального інфаркту міокарда;
зменшення ризику виникнення інсульту;
зменшення ризику виникнення стенокардії і необхідності виконання процедур реваскуляризації міокарда.
Діти (10-17 років)
Ліпримар® призначається як допоміжний засіб до дієти для зниження рівня загального холестерину, холестерин-ліпопротеїнів низької щільності та аполіпопротеїну Б у хлопчиків і дівчаток у постменархіальнийперіод, віком від 10 до 17 років із гетерозиготною родинноюгіперхолестеринемією, якщо навіть за умови дотримання адекватної дієти
а) рівень Х-ЛНЩ залишається ≥190 мг/дл (1,90г/л) або
б) рівень Х-ЛНЩ залишається ≥160 мг/дл (1,6г/л) та
у сімейному анамнезі має місце виникнення серцево-судинних захворювань у молодому віці;
у хворих дітей має місце два чи більше інших факторів ризику виникнення серцево-судинних захворювань (тютюнопаління, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, низький рівень Х-ЛВЩ або наявність в сімейному анамнезі інформації про захворювання на серцево-судинні хвороби вмолодому віці).
Спосіб застосування та дози. Перед початком терапії Ліпримаром®слід визначити рівень гіперхолестеринемії на фоні відповідної дієти, призначити фізичні вправи та заходи, спрямовані на зменшення ваги у пацієнтів з ожирінням, і провести лікування інших захворювань. Під час лікування Ліпримаром®пацієнтам слід дотримуватися стандартної анти холестеринової дієти. Препарат призначають у дозі 10 – 80 мг один раз на добу щоденно, в будь-який період дня, незалежно від приймання їжі. Стартова і підтримуюча доза може бути індивідуалізована відповідно до вихідного рівня Х-ЛНЩ, завдань терапії і її ефективності. Через 2 – 4 тижні від початку лікування та/або корекції дозиЛіпримару® слід визначити ліпідограму і відповідно до неї скоректувати дозу.
Первинна гіперхолестеринемія та комбінована (змішана) гіперліпідемія. В більшості випадків достатньо призначити 10 мг одинраз на добу. Результат лікування стає помітним через 2 тижні, максимальний ефект спостерігається через 4 тижні. Позитивні зміни підтримуються шляхом тривалого застосування.
Гомозиготна родинна гіперхолестеринемія. В більшості випадків у пацієнтів з гомозиготною родинною гіперхолестеринемією результат досягається застосуванням 80 мг Ліпримару® 1 раз на добу, що забезпечує зниження рівня Х-ЛНЩ понад 15% (18 – 45%).
Гетерозиготна родинна гіперхолестеринемія в педіатричній практиці (10 – 17-річні пацієнти). Рекомендовано призначатиЛіпримар® у стартовій дозі по 10 мг один раз на добу щоденно. Максимальна рекомендована доза становить 20 мг один раз на добу щоденно (дози, що перевищують 20 мг, не вивчали у пацієнтів цієї вікової групи). Доза можебути індивідуалізована відповідно до завдань терапії, корекція дози може проводитися з інтервалом 4 тижні і більше.
Застосування для лікування пацієнтів з нирковою недостатністю. Захворювання нирок не впливають на концентрацію Ліпримару®чи зменшення рівня Х-ЛНЩ у плазмі. Отже, немає потреби в корекції дози.
Застосування для лікування літніх пацієнтів. Різниців безпеці, ефективності чи досягненні мети в лікуванні гіперхолестеринемії улітніх пацієнтів та пацієнтів інших вікових груп немає.
Побічна дія. Найчастіше (≥1%) побічна дія Ліпримару® була такою:
психічні розлади: інсомнія;
нервова система: головний біль;
травний тракт: нудота, діарея, біль у животі, диспепсія, запор, метеоризм;
опорно-рухова система та сполучна тканина: міалгія;
загальні прояви: астенія.
Окрім названих у клінічних дослідженнях відмічали такі побічні ефектиЛіпримару®:
обмін речовин і травлення: гіпоглікемія, гіперглікемія, анорексія;
нервова система: периферична нейропатія, парестезія;
травний тракт: панкреатит, блювання;
гепатобіліарна система: гепатит, холестатичнажовтуха;
шкіра та підшкірна клітковина: алопеція, свербіж, висипання;
опорно-рухова система та сполучна тканина: міопатія, міозит, судоми м’язів;
репродуктивна система: імпотенція.
Не всі з наведених проявів мали тісний причиннийзв’язок із застосуванням Ліпримару®.
Педіатричні пацієнти (10 – 17 років). У пацієнтів, які застосовували Ліпримар®, відмічали побічні прояви, подібні допроявів у пацієнтів групи плацебо. Найбільш загальним побічним проявом, який спостерігався в обох групах, не беручи до уваги причинний зв’язок, були інфекції.
У пост маркетингових дослідженнях виникали такі побічні ефекти: кров і лімфатична система ‑ тромбоцит опенія; імунна система‑ алергічні реакції (включаючи анафілаксію); метаболізм ‑ збільшення ваги; нервова система ‑ гіпестезія, амнезія, запаморочення; органи слуху ‑ дзвін у вухах; шкіра і підшкірна клітковина ‑ синдром Стівенса–Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, мультиформнаеритема, бульозні висипання, кропив’янка; опорно-рухова система і сполучна тканина ‑ рабдоміоліз, артралгія, біль у спині; загальні прояви ‑ біль у грудній клітці, периферичні набряки, нездужання, втомлюваність.
Протипоказання. Ліпримар® протипоказаний у разігіпер чутливості до будь-якого компонента препарату; активних захворювань печінки чи невиясненого персистуючого підвищення активності трансаміназ, щовтричі перевищує норму; вагітним, жінкам, які годують груддю, або у випадку ймовірного зачаття дитини внаслідок недостатніх заходів запобігання вагітності. Ліпримар® може бути призначений жінкам дітородного віку лише тоді, коли вони категорично відкидають це протипоказання і добре поінформовані про можливий ризик для плоду. Ефективність і безпека застосування Ліпримару®для лікування дітей до 10 років не вивчали. Тому застосування препарату для лікування пацієнтів цієї вікової групи не рекомендовано.
Передозування. Специфічного лікування при передозуванні Ліпримару®не існує. У випадках передозування препарату проводять симптоматичну і підтримуючу терапію. Оскільки Ліпримар® зв’язується з білками плазми, гемодіаліз не дає суттєвого зменшення концентрації препарату в плазмі.
Особливості застосування. Вплив на печінку. Як і при застосуванні іншихгіполіпопротеїнемічних засобів цього ж класу, при лікуванні Ліпримаром®може відбуватися помірне підвищення активності трансаміназ сироватки крові (утричі більше, ніж верхній рівень норми – ВРН). Функція печінки контролю валасяна пре- і пост маркетингових стадіях дослідження застосування Ліпримару®в дозах 10, 20, 40 і 80 мг. Персистуюче збільшення активності трансаміназ (втричі більше, ніж ВРН у 2 чи більше випадках) спостерігалося в 0,7% пацієнтів, які отримували Ліпримар® протягом цих досліджень. Межіцих відхилень становили 0,2, 0,2, 0,6 і 2,3% при застосуванні 10, 20, 40 і 80мг препарату відповідно. Збільшення активності трансаміназ не супроводжувалося жовтухою чи іншими клінічними проявами. Якщо дозу Ліпримару®зменшували, робили перерву або припиняли лікування, рівень трансаміназнормалізувався. Більшість пацієнтів продовжували лікування меншими дозамиЛіпримару® без негативних наслідків.
Функція печінки повинна визначатися перед початком лікування і періодично контролю ватися протягом курсу лікування. Пацієнтам, у яких виникаютьпрояви порушення функції печінки, слід визначити показники її функції. Пацієнти, у яких спостерігається підвищення активності трансаміназ, повинні знаходитися під спостереженням аж до нормалізації показників. У випадку більшніж трикратного зростання активності АлАТ або АсАТ понад норму дозу Ліпримару®слід зменшити або припинити лікування. Ліпримар® здатний спричинити підвищення активності трансаміназ.
Ліпримар® слід призначати з обережністю пацієнтам, яків живають алкоголь і/або мають захворювання печінки в анамнезі. Хвороби печінкив активній фазі чи підвищення активності трансаміназ із незрозумілих причин є протипоказанням для призначення Ліпримару®.
Вплив на скелетні м’язи. Під час лікування Ліпримаром® у пацієнтів може спостерігатися міопатія. Під міопатією слід розуміти біль ум’язах або слабкість м’язів в поєднанні зі зростанням рівня креатинфосфокінази (КФК) у 10 разів понад ВРН. Імовірність виникнення цього стану слід припустити у пацієнтів з дифузною міалгією, болючістю або слабкістю м’язів і/або суттєвим збільшенням рівня креатинфосфокінази. Пацієнтів слід попередити про можливе виникнення болю в м’язах і слабкість м’язів, інколи з неміччю чи підвищенням температури. У випадках підвищення рівня КФК чи уточненого або ймовірного діагнозу міопатії лікування Ліпримаром® слід припинити. Ризик виникнення міопатії під час лікування препаратами цієї групи збільшується при одночасному застосуванні циклоспорину, похідних фібринової кислоти, еритроміцину, ніацину або азолових протигрибкових засобів. Більшість цих засобів пригнічують метаболізм цитохрому Р 450 3А 4 та/або розподіл препарату в організмі. Ліпримар®біотрансформується в першу чергу за допомогою ферменту печінки CYP 3А 4. Лікарі, які призначають Ліпримар® у комбінації з похідними фібринової кислоти, еритроміцином, імуносуп ресорами або азоловими протигрибковими засобами, або гіполіпопротеїнемічними дозами ніацину, повинні зважувати можливі позитивні результати та шкідливі наслідки і спостерігати за пацієнтами з метою виявлення таких проявів, як біль у м’язах і слабкість м’язів, особливо у першімісяці лікування та після підвищення дози одного з цих препаратів. Для цього рекомендується періодичне визначення КФК, але слід пам’ятати, що цього тесту недостатньо для вчасного діагностування тяжкої міопатії. Ліпримар®може спричинити зростання рівня КФК.
При лікуванні Ліпримаром®, як і при застосуванні подібних препаратів цієї групи, зрідка спостерігалися випадки рабдоміолізу в поєднанні з вторинною нирковою недостатністю, що спричиняється міоглобінурією. ТерапіюЛіпримаром® слід перервати або припинити у випадку тяжкого стану пацієнта при підозрі, що ці зміни спричинені міопатією, або за наявності факторів ризику розвитку вторинної ниркової недостатності при рабдоміолізі (наприклад тяжка гостра інфекція, гіпотензія, серйозні хірургічні втручання, травма, тяжкі ендокринні, метаболічні або електролітні порушення і неконтрольовані судоми).
Вагітність і лактація. Ліпримар® протипоказаний в період вагітності. Жінки дітородного віку повинні вживати відповідних контрацептивних заходів. Ліпримар® може бути призначений жінкам дітородного вікулише тоді, коли вони категорично відкидають це протипоказання і добре поінформовані про можливий ризик для плоду.
Ліпримар® протипоказаний у період годування груддю. Невідомо, чи виділяється Ліпримар® з грудним молоком. Оскільки існує потенційний ризик для немовлят, що отримують грудне молоко, під час лікуванняЛіпримаром® слід припинити годування груддю.
Здатність керувати автомобілем і працювати з механізмами. Протипоказання не відомі.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Ризик виникнення міопатії під час лікуванняЛіпримаром® і подібними до нього препаратами збільшується при одночасному застосуванні циклоспорину, фіброєвої кислоти та її похідних, еритроміцину, протигрибкових препаратів групи азолів і ніацину. Антациди. Одночасне застосування Ліпримару® і суспензії пероральних антацидів, яка містить гідроксиди алюмінію і магнію, зменшує концентрацію Ліпримару®в плазмі приблизно на 35%, однак це не впливало на зменшення рівня Х-ЛНЩ. Антипірин. Оскільки Ліпримар® не змінює фармакокінетику антипірину, взаємодія між іншими препаратами, що метаболізуються за допомогою цього ж цитохрому (такими як терфенадин, тол бутамід, тріазолам, пероральні контрацептиви), є малоймовірною. Холестипол. Концентрація Ліпримару®в плазмі зменшується на 25% при одночасному застосуванні холестиполу. Однакгіполіпопротеїновий ефект був більш виражений при одночасному застосуванніЛіпримару® і холестиполу, ніж при застосуванні одного з цих препаратів. Дигоксин. При тривалому застосуванні дигоксину та одночасному застосуванні 10 мг Ліпримару® рівень дигоксину в плазмі не змінювався. Проте концентрація дигоксину збільшувалася приблизно на 20% при одночасному застосуванні 80 мг Ліпримару® на добу. Слід належним чином контролю вати стан пацієнтів, які отримують дигоксин. Еритроміцин/кларитроміцин. Одночасне застосування Ліпримару® та еритроміцину (500 мг 4 рази на добу) або кларитроміцину (500 мг двічі на добу), які інгібують цитохром Р 450 3А 4, супроводжувалося підвищенням рівня Ліпримару®в плазмі (див. “Особливості застосування. Вплив на скелетні м’язи.”). Азитроміцин. Одночасне застосування Ліпримару® (10 мг щоденно) іазитроміцину (500 мг щоденно) не змінювало концентрацію Ліпримару® вплазмі. Терфенадин. Одночасне застосування Ліпримару® і терфенадинуне спричинювало суттєвих змін фармакокінетики терфенадину. Пероральні контрацептиви. Одночасне застосування з пероральними контрацептивами, якімістять норетиндрон і етанілестрадіол, збільшують AUC цих двох препаратів приблизно на 30 і 20%. Цей ефект слід враховувати при виборі контрацептиву дляжінок, які приймають Ліпримар®. Варфарин і циметидин. Не виявлено суттєвих ефектів взаємодії між цими препаратами і Ліпримаром®. Амлодипін. При одночасному застосуванні 80 мг Ліпримару® і 10 мг амлодипіну не виявлено змін фармакокінетики Ліпримару®. Інгібітори протеаз. Одночасне застосування Ліпримару® та інгібіторів протеаз, які пригнічують дію цитохрому Р 450 3А 4 (таких як ритонавір або саквінавір), супроводжується збільшенням концентрації Ліпримару® в плазмі. Інша супутня терапія. Під час клінічних досліджень Ліпримар®застосовувався одночасно з антигіпертензивними засобами і естроген замінними препаратами без суттєвих ефектів взаємодії. Взаємодія зі специфічними агента мине вивчалася.
Умови та термін зберігання. Зберігати у недоступному для дітей, сухому, захищеному від світла місці, при температурі 15 - 25 °С. Источник
Термін придатності - 3 роки.