ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ВІФЕНД
(VFEND(R))
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: voriconazole; (2R,3S)-2-(2,4-дифлюорофеніл)-3-(5-флюоро-4-піримідил)-1-1Н-1,2,4-тріазол-1-іл)-2-бутанол;
основні фізико-хімічні властивості: біла речовина–ліофілізат у прозорому скляному флаконі;
склад: 1флакон містить 200 мг вориконазолу;
допоміжні речовини: натрію β-циклодекстринусульфобутиловий ефір.
Форма випуску. Порошок для приготування розчину для інфузій.
Фармакотерапевтична група. Протигрибковий препарат для системного застосування. Похідне триазолу. Код АТС J02A C03.
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Вориконазол in vitro маєширокий спектр антимікотичної активності проти видів Candida (включаючи резистентні до флуконазолу C.cruzei та резистентні штами C.Glabrata іC.ablicans), а також фунгіцидної активності проти всіх досліджених видівAspergillus. Крім того, вориконазол in vitro має фунгіцидну активність щодо патогенних грибків, включаючи Scedosporiun або Fusarium, які є малочутливими до існуючих протигрибкових засобів. Механізм дії полягає в інгібуванні залежного від цитохрому Р 450 14a-стерин-деметилювання, основної ланки біосинтезу ергостерину у грибків.
Клінічна ефективність вориконазолу була доведена щодо видівAspergillus, включаючи A. ftavus, A. fumigatus, A. terreus, A. niger, A.nidulans; видів Candida, включаючи C. albicans, C. glabrata, C. krusei, C.parapsilosis, C. tropicalis та C. dubliniensis, C. inconspicua, C.guilliermondii, видів Scedosporium, включаючи S. apiospermum, S. Prolificans, та видів Fusarium.
Інші грибкові інфекції, в лікуванні яких ефективний вориконазол (часткова або повна ефективність), включають поодинокі випадки, що спричинені видами Alternaria, Blastomyces depmatitidis, Blastoschizomyces capitatus, видами Cladosporium, Coccidioides immitis, Conidiobolus coronatus, Cryptococcusneoformans, Exserohilum rostratum, Exophiala spinifera, Fonsecaea pedrosoi,Madurella mycetomatis, Paecilomyces lilacinus, видами Penicillium, включаючи P.marneffei, Phialophora richardsiae, Scopulariopsis brevicaulis, та видамиTrichosporon, включаючи T. beigelli.
Була виявлена активність in vitro щодо патогенних штамів видівAcremonium, Alternaria, Bipolaris, Cladophialophora, Histoplasma capsulatum, причому більшість штамів пригнічувалася концентраціями вориконазолу 0,05–2мкг/мл.
Була виявлена активність in vitro щодо збудників видів Curvularia таSporothrix, але клінічне значення цієї активності нез’ясоване.
У дослідженнях виявлена кореляція між мінімальними інгібуючимиконцентраціями та ефективністю при експериментальних мікозах. Однак в клініці наявність кореляції між мінімальними інгібуючими концентраціями і результатами лікування не встановлено. Крім того, не виявлена кореляція і між плазмовими концентраціями та результатами лікування. Це є типовим для антимікотичнихзасобів – похідних азолу.
Виявлені патогенні штами із зниженою чутливістю до вориконазолу. Проте підвищення мінімальних інгібуючих концентрацій не завжди корелює з результатами лікування, а ефективність терапії може спостерігатися у пацієнтів, інфікованих збудниками, що резистентні до інших азолів.
Фармакокінетика. Фармакокінетика вориконазолу є нелінійною у зв’язку з насиченістю його метаболізму. При підвищенні дози спостерігається більш ніж пропорційне зростання його вмісту в організмі. При підвищенні дози з 200 мг 2рази на добу до 300 мг 2 рази на добу спостерігається збільшення AUCt в 2,5разу. При застосуванні рекомендованого дозового режиму плазмові концентрації близькі до рівно вагових, досягаються протягом перших 24 годин після введення. Поза рамками цього режиму кумуляція досягається при застосуванні дози 2 рази надобу, а рівно вагові концентрації вориконазолу в плазмі визначаються на 6 день в більшості осіб.
Рівно ваговий об’єм розподілу вориконазолу дорівнює 4,6 л/кг, що свідчить про екстенсивний розподіл в тканинах. Зв’язування з білками плазми становить 58%. Проби спинномозкової рідини виявили наявність вориконазолу увсіх пацієнтів.
Дослідження in vitro свідчать, що вориконазол метаболізуєтьсяізоформами печінкового цитохрому Р 450-CYP2C19, CYP2C9 та CYP3A4. Індивідуальні особливості фармакокінетики вориконазолу є значними.
Дослідження in vitro вказують, що CYP2C19 значною мірою бере участь убіо трансформації вориконазолу. Цей фермент зазнає генетичного поліморфізму. Гетерозиготні особи з екстенсивним метаболізмом мають в 2 рази вищі концентрації вориконазолу, ніж їх гомозиготні родичі з екстенсивним метаболізмом.
Основним метаболітом вориконазолу є N-оксид, що становить 72% радіо мічених циркулюючих метаболітів в плазмі. Цей метаболіт має мінімальну протигрибкову активність і не впливає на загальну ефективність вориконазолу.
Вориконазол виділяється шляхом печінкового метаболізму, менше 2% введеної дози виділяється у незмінному стані з сечею.
Термінальний період напіврозпаду вориконазолу є дозозалежним і становить приблизно 6 годин при пероральній дозі 200 мг. У зв’язку з нелінійною фармакокінетикою термінальний період напіврозпаду не прогнозує кумуляцію або елімінацію вориконазолу.
Позитивної кореляції між середньою, максимальною або мінімальною плазмовими концентраціями вориконазолу та ефективністю у клінічних дослідженнях не виявлено.
Фармакокінетично-фармакодинамічний аналіз результатів клінічних випробувань свідчить про позитивну кореляцію між плазмовими концентраціямивориконазолу та змінами функціональних печінкових проб і порушеннями зору.
При багаторазовому прийомі Cmax та AUCt уздорових молодих жінок були вище на 83% і 113% відповідно, ніж у здорових молодих чоловіків (18–45 років). Будь-яких достовірних відмінностей Cmax таAUCt між здоровими чоловіками та жінками похилого віку (=>65 років) не було виявлено. При багаторазовому прийомі Cmax та AUCt у здорових чоловіків похилого віку (=>65 років) були вище на 61% і 86% відповідно, ніж у здорових молодих чоловіків (18–45 років). Будь-яких достовірних відмінностей Cmax та AUCt між жінками похилого (=>65 років) та молодого (18–45 років) віку не виявлено.
Було виявлено взаємозв’язок між плазмовими концентраціями та віком. Однак характеристики безпеки вориконазолу у пацієнтів молодого та похилого вікубули тотожними, і тому будь-яка корекція дози залежно від віку непотрібна.
В клінічній програмі випробувань будь-якої корекції дози залежно відстаті не проводилося. Характеристики безпеки та плазмові концентрації у чоловіків та жінок були тотожними. Таким чином, корекція дози залежно від статі непотрібна.
Показання для застосування. Лікування:
інвазивного аспергільозу;
важких інвазивних форм кандидозу (включаючи спричинені C. crusei);
кандидозу стравоходу;
важких грибкових інфекцій, спричинених видами Scedosporium і Fusarium;
інших важких грибкових інфекцій у пацієнтів, що не переносять інші видитерапії або рефрактерні до них.
Профілактика спалахів грибкових інфекцій у пацієнтів з пропасницею тависоким ризиком виникнення грибкової інфекції (алогенна трансплантація кісткового мозку, рецидив лейкозу).
Спосіб застосування та дози. Вiфенд, порошок для приготування ін фузійного розчину, перед введенням внутрішньо венно потребує розчинення. Препарат не призначений для болюсного введення. Максимальна рекомендована швидкість введення дорівнює 3 мг/кг протягом години; рекомендована тривалістьінфузії – 1–2 години.
Застосування для лікування дорослих. Терапію слід призначати так, щоб обране дозування Віфенду внутрішньо венно забезпечувало досягнення рівно вагових плазмових концентрацій вже на 1 добу лікування.
Враховуючи високу пероральну біодоступність, можливе переведення з внутрішньо венного на пероральне застосування з врахуванням клінічних показань.
Стартовий дозовий режим (протягом першої доби). Рекомендована до застановить 6 мг/кг 2 рази на добу внутрішньо венно.
Підтримуючий дозовий режим (після першої доби). Попередження тяжкої грибкової інфекції – рекомендована доза становить 3 мг/кг 2 рази на добу внутрішньо венно; тяжкі форми кандидозу та інвазивний аспергильоз, інфекції, що спричинені Scedosporium і Fusarium та інші тяжкі грибкові інфекції –рекомендована доза становить 4 мг/кг 2 рази на добу внутрішньо венно. Для лікування кандидозу стравоходу внутрішньо венне введення не рекомендовано.
З метою визначення етіологічного фактора захворювання збудники повинні бути виділені до початку лікування. Також необхідне попереднє проведення лабораторних досліджень (серологічних, патогістологічних). Терапію можна розпочати і до отримання результатів мікробіологічних та лабораторних досліджень, проте в цьому випадку після їх одержання лікування повинно бути відповідно скориговане.
Титрування дози. У разі відсутності адекватного клінічного ефекту, підтримуюча доза може бути збільшена до 4 мг/кг 2 рази надобу (внутрішньо венно).
Якщо в пацієнтів відзначається непереносимістьвисоких доз (4 мг/кг 2 рази на добу), останні можуть становити 3 мг/кг 2 разина добу (підтримуюча доза).
Рифабутин та фенітоїн може застосовуватися разом з вориконазолом, якщо підтримуюча доза вориконазолу збільшена до 5 мг/кг 2 рази на добу (внутрішньо венно).
Тривалість лікування визначається клінічними і мікологічними результатами.
Застосування для лікування літніх хворих (осіб похилого та старечого віку). Для лікування осіб похилого та старечого віку, як правило, корекції дози непотрібно.
Застосування для лікування пацієнтів з порушеннями функції нирок. У хворих з помірно вираженим і важким порушенням функції нирок (кліренс креатині ну <50 мл/хв.) відбуваєтьсякумуляція натрію β-циклодекстрину сульфобутилового ефіру. Рекомендується постійний контроль рівня креатині ну в сироватці. Для лікування таких хворих увипадку коли ризик переважає користь внутрішньо венного введення, та у випадкузбільшення рівня креатині ну в сироватці крові слід призначити препарат перорально.
Вориконазол піддається гемодіалізу з кліренсом 121мл/хв. При сеансігемодіалізу тривалістю 4 години виведення вориконазолу в кількостях, що вимагає корекції дози, не відбувається.
Застосування для лікування пацієнтів з порушеннями функції печінки. Корекціїв пацієнтів з гострими ураженнями печінки, що проявляються підвищенням показників печінкових проб (АЛТ, АСТ), непотрібно. Однак рекомендується наступний моніторинг динаміки печінкових проб.
У пацієнтів зі слабко і помірно вираженими проявами цирозу печінки (Чайлд-Пьюдж А і В), що одержують Віфенд, рекомендується стандартний стартовийдозовий режим, однак підтримуючі дози слід зменшити вдвічі.
Застосування Віфенду в пацієнтів з важкими формами цирозу печінки (Чайлд-Пьюдж С) не вивчалося.
Застосування Віфенду може бути пов’язано з підвищенням показників печінкових проб і клінічними проявами ураження печінки, зокрема жовтяниці, іможе здійснюватися в пацієнтів з важкими ураженнями печінки тільки у випадку, якщо користь перевищує можливий ризик. У пацієнтів з порушеннями функції печінки слід проводити ретельний моніторинг токсичності препарату.
Застосування у дітей. Безпека й ефективність у дітей у віці до 2 роківне встановлені. Отже, застосування вориконазолу в цій віковій групі не рекомендовано. У педіатричній популяції в цілому дані для вибору оптимальногодозового режиму обмежені. Однак можна рекомендувати наступну схему:
Діти віком від 2 до < 12 років. Стартовий дозовий режим (протягом першої доби) складає 6 мг/кг 2 рази на добу внутрішньо венно. Підтримуючий дозовийрежим (після першої доби) складає 4мг/кг 2 рази на добу внутрішньо венно.
Фармакокінетика і переносимість вищих доз у педіатричній популяції не визначалися.
Підлітки (вік 12–16 років). Дозовий режим аналогічний рекомендованому для лікування дорослих.
Приготування розчину для інфузій. Віфендвипускається у флаконах для одноразового застосування. Порошок розчиняється із застосуванням 19 мл води для приготування ін’єкційного розчину. Номінальний об’єм ін фузійного розчину – 20 мл, при цьому номінальна концентрація активного інгредієнта становить 10 мг/мл. Для підготовки ін фузійного розчину може бути рекомендований стандартний шприц відповідного об’єму, який наповнюється 19 млводи для ін’єкцій. Розчин у шприці слід використовувати тільки 1 раз; невикористаний розчин слід утилізувати. Перед застосуванням слід контролю ватипрозорість розчину – може бути використаний тільки прозорий розчин. Якщо тиск повітря всередині флакона не дозволяє ввести розчинник, такий флакон слід викинути.
Перед введенням ін фузійного розчину необхідний об’ємконцентрованого розчину препарату слід додати до рекомендованого розчину дляінфузій; номінальна концентрація готового розчину – 2 – 5 мг/мл.
Розчинники, що можуть бути використані для підготовки ін фузійного розчину:
розчин натрію хлориду 0,9% для інфузій;
комбінований розчин натрію лактату для інфузій;
розчин глюкози 5% та комбінований розчин натрію лактату для інфузій
розчин глюкози 5% та розчин натрію хлориду 0,45% дляінфузій.
розчин глюкози 5% для інфузій;
розчин глюкози 5% та 20 mEq калію хлориду дляінфузій.
розчин натрію хлориду 0,45% для інфузій;
розчин глюкози 5% та розчин натрію хлориду 0,9% дляінфузій.
Інші розчинники не можуть бути використані для підготовки ін фузійного розчину.
Побічна дія. При застосуванні Віфенду найчастішими побічними ефектами були порушення зору, лихоманка, висипання, нудота, блювання, діарея, головний біль, периферичні набряки та біль у животі. Вираженість побічних ефектів загалом була слабкою та помірною. Будь-якої значущої залежності даних щодо безпеки від віку, раси або статі пацієнтів не встановлено.
Загальні прояви. Дуже часті – периферичні набряки; часті – пропасниця, астенія, біль у грудях, грипоподібний синдром; рідкі – алергічні реакції, анафілактичні реакції. Серцево-судинна система. Часті – гіпотензія, тромбофлебіт, флебіт, запальна реакція в місці введення; рідкі – передсерднааритмія, брадикардія, тахікардія, шлуночкова аритмія, фібриляція шлуночків, суправентрикулярна тахікардія, подовження інтервалу QT, лімфангоїт; дуже рідкі– повна атріовентрикулярна блокада, блокада ніжки пучка Гіса, синусова аритмія, вентрикулярна тахікардія (у тому числі тріпотіння/мерехтіння шлуночків). Травний тракт. Дуже часті – нудота, блювання, діарея, біль у животі; часті –підвищення печінкових функціональних проб (включаючи АсАТ, АлАТ, лужну фосфатазу, ГГТ, ЛДГ, білірубін), жовтяниця, холестатична жовтяниця, хейліт, гастроентерит; рідкі – холецистит, холелітіаз, збільшення печінки, гепатит, печінкова недостатність, запор, дуоденіт, диспепсія, гінгівіт, глосит, панкреатит, набряк язика, перитоніт, печінкова кома; дуже рідкі –псевдомембранозний коліт. Ендокринна система. Рідкі – адренокортикальна недостатність; дуже рідкі – гіпертиреоїдизм, гіпотиреоїдизм. Кров та лімфа. Часті – тромбоцит опенія, анемія (включаючи макроцитарну, мікроцитарну, нормоцитарну, мегалобластичну, а пластичну), лейкопенія, панцитопенія; рідкі –лімфаденопатія, агранулоцит оз, еозинофілі я, дисеміноване внутрішньо судиннезгортання крові, депресія кісткового мозку. Метаболізм та обмін речовин. Часті– гіпокаліємія, гіпоглікемія; рідкі – гіперхолестеринемія; дуже рідкі –гіпертиреоїдизм, гіпотиреоїдизм. Опорно-рухова система. Рідкі – біль в спині; дуже рідкі – артрит. Нервова система. Дуже часті – головний біль; часті –запаморочення, тремор, парестезії, галюцинації, сплутана свідомість, депресія, тривожність, збудження; рідкі – атаксія, набряк мозку, гіпертонія, гіпоестезії, ністагм, синкопе; дуже рідкі – синдром Гульєн-Барре, окуло вестибулярний криз, екстра пірамідний синдром, безсоння, енцефалопатія. Дихальна система. Часті –респіраторний дистрес-синдром, набряк легенів, синусит. Шкіра та підшкірна клітковина. Дуже часті – висипання; часті – набряк обличчя, свербіння, макулопапулярні висипання, шкірні реакції фото чутливості, алопеція, ексфоліативний дерматит, пурпура; рідкі – лущення, екзема, псоріаз, синдромСтівенса-Джонсона, кропив’янка; дуже рідкі – дискоїдний вовчаковий еритематоз, мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз. Органи чуття. Дужечасті – порушення зору (включаючи порушення/підвищення зорової чутливості, затьмарення, зміни кольоросприйняття, фотофобія); рідкі – блефарит, неврит зорового нерва, набряк диска зорового нерва, склерит, диплопія, порушення смакової чутливості, погіршення слуху, шум у вухах; дуже рідкі – крововиливи усітківку, помутніння рогівки, атрофія зорового нерва. Сечостатева система. Часті – збільшення рівня креатині ну, гостра ниркова недостатність, гематурія; рідкі – нефрит, альбумінурія, збільшення рівня азоту сечовини; дуже рідкі –нирковий тубулярний некроз.
Порушення зору. Порушення зору (порушення/підвищення зорової чутливості, затьмарення зору, зміникольоросприйняття або фотофобія) при лікуванні вориконазолом спостерігаються часто. Порушення зору були минущі та повністю оборотні, більшість з них спонтанно зникала протягом 60 хвилин. Існують дані про послаблення їх прояві впри подовженні лікування вориконазолом. Порушення зору загалом були слабко виражені, дуже рідко вони були приводом для припинення лікування та немали довготривалих наслідків. Порушення зору можуть бути пов’язані з вищими концентраціями в плазмі та/або збільшенням дози.
Механізм дії препарату в цьому випадку невідомий, хоча найбільшімовірним місцем дії є сітківка. В дослідженні впливу вориконазолу на функції сітківки у здорових добровольців вориконазол викликав зменшення амплітуди хвильна електроретинограмі (ЕРГ). ЕРГ відображає електричні процеси в сітківці. Зміни ЕРГ не зазнавали прогресу протягом 29 днів лікування і повністю зникали після відміни вориконазолу.
Дерматологічні реакції. Дерматологічні реакції часто відзначалися у пацієнтів, що отримували вориконазол при клінічних випробуваннях, але у цих пацієнтів були важкі захворювання і вони отримували значну кількість супутніх препаратів. У більшості випадків висипи були слабкоабо помірно виражені. Важкі шкірні реакції, включаючи синдромСтівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та мультиформну еритему, під час лікування Віфендом зустрічалися дуже рідко.
При виникненні висипів пацієнтів слід постійно контролю вати, а при прогресу ванні симптомів необхідно відмінити лікування Віфендом.
Печінкові функціональні проби. Дослідження токсичності вориконазолу з використанням багаторазових доз свідчать про його основний вплив на печінку. Загальна частота клінічно значущих змін трансаміназв клінічній програмі лікування вориконазолом становила 13,4% (200/1493) осіб, що отримували вориконазол. Зміни печінкових функціональних проб можуть бутипов’язані з високими концентраціями в плазмі та/або збільшенням дози. Більшість з цих змін приходила до норми при продовженні лікування без будь-якої корекції дози або після припинення лікування. Прийом вориконазолу зрідка пов’язаний із випадками важких токсичних уражень печінки у пацієнтів з наявністю іншої важкої патології. Ці випадки включають розвиток жовтяниці та дуже рідко – гепатиту і печінкової недостатності, що призводить до летальних наслідків.
Тривалість лікування. В клінічних дослідженнях 561 пацієнт отримував терапію вориконазолом довше, ніж 12 тижнів, а 136пацієнтів – довше 6 місяців.
Рутинні дослідження безпеки, генотоксичності чи канцерогенного потенціалу не виявили будь-якого специфічного ризику для людини.
Протипоказання.
Віфенд протипоказаний у пацієнтів з відомою гіперчутливістю довориконазолу чи до будь-якого з наповнювачів.
Передозування. Випадкові передозування були відзначені у дітей, які отримали п’ятикратну рекомендовану внутрішньо венну дозувориконазолу. При цьому було зафіксовано лише один побічний ефект – фотофобію тривалістю 10 хвилин.
Антидот до вориконазолу невідомий, у випадках передозування рекомендується проводити симптоматичну терапію.
Вориконазол підлягає гемодіалізу із кліренсом 121 мл/хв. При передозуваннігемодіаліз можна використовувати з метою виведення вориконазолу з організму.
Особливості застосування. Перед тим як розпочати застосуванняВіфенду, слід від корегувати такі електролітні розлади, як гіпокаліємію, гіпомагнезіємію і гіпокальціємію.
Гіпер чутливість. При призначенні Віфенду пацієнтам з гіперчутливістю до інших азолових похідних слід бути обережними.
Вплив на функцію серця. Застосування деякихазолів, в тому числі Віфенду, може супроводжуватися подовженням інтервалу QT наЕКГ. Спостерігалися поодинокі випадки тріпотіння/мерехтіння шлуночків на фоні застосування Віфенду.
Реакції, спричинені інфузією препарату. Під час внутрішньо венної інфузії розчину Віфендуможуть виникати такі прояви, як припливи і нудота. Якщо такі прояви виражені значною мірою, то слід припинити застосування препарату внутрішньо венно.
Токсичний впливна печінку. При одноразовому пероральному прийомі (200 мг) AUCt у пацієнтів зцирозом печінки легкого та середнього ступеня (Чайлд-Пьюдж А і В) була на 233% вище, ніж в осіб з нормальною функцією печінки, зв’язування вориконазолу з білками плазми не змінювалося залежно від ступеня порушень функції печінки.
При багаторазовому пероральному прийомі у пацієнтів, що отримували підтримуючу дозу 100 мг 2 рази на день, з цирозом печінки середнього ступеня (Чайлд-Пьюдж В) показники AUCt були подібні як і в осіб, що отримували 200 мг 2 рази на добу, з нормальною функцією печінки. Будь-якіфармакокінетичні дані у пацієнтів з цирозом печінки важкого ступеня (Чайлд-Пьюдж С) відсутні. У клінічних дослідженнях відзначені рідкі випадки розвитку важких уражень печінки при застосуванні Віфенду (включаючи клінічно виражений гепатит, холестаз і фульмінантні форми печінкової недостатності, утому числі з летальним наслідком). Подібні реакції відзначалися переважно в пацієнтів з наявністю важких супутніх захворювань (в основному злоякісних захворювань крові). Минущі ураження печінки, включаючи гепатит і жовтяницю, фіксувалися в пацієнтів без супутніх факторів ризику. Порушення функції печінки звичайно нормалізувалися при припиненні лікування.
Моніторинг функцій печінки. Хворим, які отримують Віфенд, рекомендується періодично визначати показники функції печінкиі рівень білірубіну. У разі появи проявів порушення функції печінки застосуванняВіфенду слід припинити.
Вплив на нирки. У тяжко хворих пацієнтів у процесі лікування Віфендомвідзначався розвиток гострої ниркової недостатності. Ці пацієнти до моменту початку терапії вориконазолом отримували супутнє лікування нефро токсичнимипрепаратами і мали стан, що сприяє розвитку порушень функцій нирок.
Моніторинг функції нирок. Щоб запобігти розвитку порушень функцій нирок, слід контролю вати показники їх функції, включаючи лабораторну оцінку, особливо рівня сироваткового креатині ну.
Дерматологічні реакції. У процесі лікування Віфендом зрідка спостерігалися ексфоліативні шкірні реакції, зокрема синдром Стівенса-Джонсона. З появою висипів необхідно проводити моніторинг, а при прогресу ванні уражень лікування Віфендом слід припинити.
Застосування Віфенду може бути пов’язано з розвитком реакцій шкірноїфото чутливості, особливо при тривалій терапії. Слід рекомендувати пацієнтам уникати прямих сонячних променів у процесі лікування.
Застосування в педіатрії. Безпека й ефективність у дітей у віці до 2 роківне встановлена.
Вагітність та лактація. Відповідні дослідження застосування Віфенду у вагітних жінок відсутні. ТомуВіфенд не слід застосовувати під час вагітності, якщо тільки користь дляматері, безумовно, не перевищує ризик для плоду.
Жінки дітородного віку повинні завжди застосовувати ефективні засоби контрацепції під час лікування.
Екскреція вориконазолу з грудним молоком не досліджувалася. Годування груддю повинно бути припинене з початком лікування Віфендом.
Вплив на можливості керувати автомобілем та працювати з технікою. Вориконазол може викликати минущі та оборотні зміни зору, включаючи затьмарення, порушення/підвищення зорової чутливості та/або фотофобію. Пацієнтам слід уникати виконання потенційно небезпечної діяльності, зокрема керування автомобілем та роботи з механізмами під часпрояву зазначених симптомів. Пацієнтам, які приймають Віфенд, не слід керувати автомобілем у нічний час.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Гіпер чутливість. При призначенні Віфенду пацієнтам з гіперчутливістю до інших азолових похідних слід бути обережними.
Вплив на функцію серця. У хворих, які малитакі фактори ризику, як застосування хіміотерапевтичних препаратів зкардіотоксичної дією, кардіоміопатією, гіпокаліємією, або застосування препаратів, що здатні спричинити гіпокаліємію, ці прояви призводили до серйозних порушень. Тому застосовувати Віфенд для лікування хворих з вищеназваними факторами ризику слід з обережністю.
Моніторинг функцій печінки. Хворим, які отримують Віфенд, рекомендується періодично визначати показники функції печінкиі рівень білірубіну. У разі появи проявів порушення функції печінки застосування Віфенду слід припинити.
Побічні ефекти з боку нирок. При одноразовому пероральному прийомі (200мг) в осіб з нормальною фукцією нирок та у пацієнтів з порушеннями функції нирок середнього (кліренс креатині ну 41–60 мл/хв.) та важкого (кліренскреатині ну <20мл/хв.) ступеня фармакокінетика вориконазолу залежно від ступеня порушень функції нирок достовірно не змінювалася, зв’язуваннявориконазолу з білками плазми було однаковим у пацієнтів з різним ступенемпорушень функції нирок.
Фенітоїн (субстрат CYP2C9 і потужний індуктор CYP450). При спільному застосуванні фенітоїну і вориконазолу потрібен ретельний моніторинг рівнівфенітоїну в плазмі. Спільний прийом вориконазолу і фенітоїну повинен бути виключений, якщо тільки користь не перевищує ризик.
Рифабутин (індуктор CYP450). При спільному застосуванні рифабутину і вориконазолу потрібний ретельний моніторинг гемограми і можливого розвитку побічних ефектів рифабутину (наприклад увеїту). Спільний прийом вориконазолу і рифабутину повинен бути виключений, якщо тільки користьне перевищує ризик.
Несумісність. Віфенд не можна вводитись водній ін фузійній системі разом з іншими лікарськими засобами, за винятком препаратів для парентерального харчування (наприклад Амінофузин 10%). Віфенднесумісний з розчином натрію бікарбонату для інфузій, і цей розчин не може бути рекомендований до використання як розчинник. Сумісність з розчинами інших концентрацій бікарбонату натрію для інфузій не досліджувалась.
Віфенд несумісний з препаратами крові, розчинами для корекції електролітного балансу.
Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей, сухому, захищеному від світла місці при температурі 15 – 25°С.
Термін придатності – 2 роки. Источник
Приготований розчин зберігати не більше 24 годин при температурі 2 – 80 С.