ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
БІСОПРОЛОЛ-РАТІОФАРМ
(BISOPROLOL-RATIOPHARMÒ)
Склад:
діюча речовина: бісопролол;
1 таблетка містить 5 мг або 10 мг бісопрололу геміфумарату;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, кросповідон, для таблеток по 5 мг барвник жовтий РВ 22812 (який містить: лактози моногідрат, заліза оксид жовтий (Е 172)), для таблеток по 10 мг барвник бежевий РВ 27215 (який містить: лактози моногідрат, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172)).
Лікарська форма. Таблетки.
Фармакотерапевтична група.
Селективні блокатори бета-адренорецепторів. Код АТС С07А В07.
Клінічні характеристики.
Показання. Артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця (стабільна стенокардія).
Протипоказання.
Підвищена чутливість до бісопрололу або до інших компонентів препарату;
- гостра серцева недостатність або серцева недостатність у стані декомпенсації, які потребують інотропної терапії;
атріовентрикулярна блокада ІІ та ІІІ ступеня;
синдром слабкості синусового вузла;
синоатріальна блокада;
брадикардія з частотою серцевих скорочень менше 60 ударів на хвилину перед початком терапії;
артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск нижче 100 мм рт.ст.);
тяжка форма бронхіальної астми або тяжкі хронічні обструктивні захворювання легень;
пізні стадії порушення периферичного кровообігу та синдром Рейно;
метаболічний ацидоз;
феохромоцитома, що не лікувалася;
комбінація з флоктафеніном та сультопридом;
Спосіб застосування та дози.
Таблетки Бісопролол-ратіофарм призначені для перорального застосування.
Дозування потрібно підбирати для кожного індивідуально. Рекомендується розпочинати лікування з самої низької дози, яка для деяких пацієнтів може становити 5 мг на добу. Зазвичай доза становить 10 мг 1 раз на добу, максимальна рекомендована доза – 20 мг на добу.
Для пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв) доза препарату не повинна перевищувати 10 мг 1 раз на добу. Цю дозу можна розділити на 2 прийоми.
Для пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки корекція дозування не потрібна, але клінічний стан таких пацієнтів потребує адекватного медичного контролю.
Для хворих літнього віку корекція дозування Бісопрололу-ратіофарм не потрібна. Однак прийом препарату рекомендується розпочинати з найменшої можливої дози.
У разі припинення лікування дозування слід зменшувати поступово, шляхом щоденного зменшення дози у 2 рази.
Побічні реакції.
Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями:
дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1 000, < 1/100),
рідко (≥ 1/10 000, < 1/1 000), дуже рідко (< 1/10 000).
Порушення з боку імунної системи.
Рідко: алергічний риніт, поява антинуклеарних антитіл з такими специфічними клінічними симптомами, як вовчакоподібний синдром, що зникав після припинення лікування.
Порушення з боку психіки.
Нечасто: порушення сну, депресії.
Рідко: нічні кошмари, галюцинації.
Порушення метаболізму.
Рідко: підвищення рівня тригліцеридів у крові, гіпоглікемія.
Порушення з боку нервової системи.
Часто: втомлюваність, виснаження, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування, звичайно слабовиражені і минають протягом 1-2 тижнів).
Рідко: втрата свідомості.
Порушення з боку органів зору.
Рідко: зниження сльозовиділення (треба враховувати при носінні контактних лінз).
Дуже рідко: кон’юнктивіт.
Порушення з боку органів слуху.
Рідко: погіршення слуху.
Порушення з боку серця.
Нечасто: брадикардія, порушення атріовентрикулярної провідності (АV-провідність), поява/посилення ознак серцевої недостатності.
Порушення з боку судин.
Часто: відчуття холоду або нерухомості кінцівок, артеріальна гіпотензія, погіршення перебігу хвороби Рейно, посилення наявної переміжної кульгавості.
Нечасто: ортостатична гіпотензія.
Порушення з боку дихальної системи.
Нечасто: бронхоспазм у пацієнтів з бронхіальною астмою або з хронічними обструктивними захворюваннями легень в анамнезі.
Порушення з боку шлунково-кишкового тракту.
Часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі, запор.
Порушення з боку печінки.
Рідко: підвищення печінкових ферментів (АлАТ, АсАТ) у плазмі крові, гепатит.
Порушення з боку шкіри та підшкірної тканини.
Рідко: реакції гіперчутливості (свербіж, висипання, еритема, підвищена пітливість).
Дуже рідко: випадання волосся, при лікуванні блокаторами бета-рецепторів може спостерігатися погіршення стану хворих на псоріаз у вигляді псоріатичного висипання.
Порушення з боку кістково-м’язової системи.
Нечасто: м’язова слабкість, судоми, атропатія.
Порушення з боку сечостатевої системи.
Рідко: порушення потенції.
Передозування.
Симптоми: брадикардія, артеріальна гіпотензія, гостра серцева недостатність, бронхоспазм, гіпоглікемія. При передозуванні також були зафіксовані випадки розвитку атріовентрикулярної блокади ІІІ ступеня та запаморочення.
Лікування: припинити прийом препарату та провести підтримуюче та симптоматичне лікування. Є обмежені дані, що бісопролол тяжко піддається діалізу.
У разі необхідності забезпечити моніторинг дихальної функції; може бути показане штучне дихання.
При бронхоспазмі: бронхолітичні препарати (наприклад, ізопреналін) або β2-адреноміметики та/або амінофілін.
При атріовентрикулярній блокаді ІІ та ІІІ ступеня: інфузійне введення ізопреналіну; у разі необхідності – кардіостимуляція.
Погіршення стану при серцевій недостатності: внутрішньовенне введення діуретичних засобів, вазодилататорів.
При брадикардії: внутрішньовенне введення атропіну.
При гіпотензії: прийом судинозвужувальних препаратів та плазмозамінників, внутрішньовенне введення глюкагону.
При гіпоглікемії: внутрішньовенне введення глюкози.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Застосування бісопрололу вагітним можливе лише за наявності крайньої необхідності після оцінки співвідношення користі і ризику для матері та плода. Як правило, β-адреноблокатори зменшують кровотік у плаценті та можуть вплинути на розвиток плода. Необхідно контролювати кровотік у плаценті та матці. Після пологів новонароджений повинен знаходитися під ретельним наглядом. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії можна очікувати протягом перших 3 діб. Даних щодо проникнення бісопрололу в грудне молоко немає. Тому прийом препарату не рекомендується в період годування груддю.
Діти.
Досвід застосування препарату дітям відсутній, тому застосування його не рекомендоване.
Особливості застосування.
Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам при таких станах:
бронхоспазм (бронхіальна астма, хронічні обструктивні захворювання легень) потребує супутньої терапії бронходилататорами. У пацієнтів з бронхіальною астмою можливе підвищення тонусу дихальних шляхів, що може потребувати збільшення дози b2-симпатоміметиків. Перед початком лікування рекомендується проводити дослідження функцій зовнішнього дихання у хворих на бронхіальну астму в анамнезі;
загальна анестезія. Необхідно обов’язково попередити лікаря-анестезіолога про прийом блокаторів бета-адренорецепторів. Дозу слід поступово знизити та припинити прийом препарату приблизно за 48 годин до загальної анестезії;
застосування контрастних продуктів, що містять йод: бета-блокатори можуть підвищувати ризик розвитку анафілактичних реакцій, рефрактерних до лікування;
цукровий діабет з різкими коливаннями рівня глюкози в крові через можливість маскування симптомів гіпоглікемії;
тиреотоксикоз через можливість маскування адренергічних симптомів;
сувора дієта;
під час десенсибілізаційної терапії. Як і інші b-блокатори, бісопролол може посилювати чутливість до алергенів та збільшувати анафілактичні реакції. Лікування адреналіном не завжди забезпечує очікуваний терапевтичний ефект;
атріовентрикулярна блокада І ступеня;
стенокардія Принцметала. β-адреноблокатори можуть провокувати появу, збільшувати кількість і подовжувати напади вазоспастичної стенокардії/стенокардії Принцметала;
порушення периферичного кровообігу, в тому числі при хворобі Рейно або переміжній кульгавості: можливе посилення скарг, особливо на початку терапії;
пацієнтам з феохромоцитомою бісопролол можна призначати винятково після терапії a-адреноблокаторами;
хворим на псоріаз (у т.ч. в сімейному анамнезі) бісопролол призначати лише після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик.
На початку лікування препаратом необхідний нагляд за пацієнтом. Лікування не слід припиняти раптово, якщо для цього немає чітких показань.
Препарат містить лактозу, тому його не слід призначати пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
В окремих випадках на початку лікування, при заміні препарату, а також при взаємодії з алкоголем може бути знижена швидкість реакції при керуванні автомобілем та роботі з іншими механізмами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Протипоказані комбінації.
Флоктафенін: b-блокатори можуть загострювати компенсаторні серцево-судинні реакції у зв’язку з артеріальною гіпотензією та шоком, які може спричинити застосування флоктафеніну.
Султоприд: бісопролол не слід застосовувати одночасно з султопридом через зростання ризику шлуночкової аритмії.
Нерекомендовані комбінації.
Антагоністи кальцію (верапаміл, дилтіазем, бепридил): негативний вплив на інотропну функцію міокарда, AV-провідність, артеріальний тиск.
Гіпотензивні препарати з центральним механізмом дії (клонідин, метилдопа, гуанфацин, моксинідин, рілменідин тощо): підвищення ризику рефлекторної гіпертензії, а також значне уповільнення частоти серцевих скорочень, можливе пригнічення AV-провідності, погіршення серцевої недостатності.
Інгібітори МАО (крім інгібіторів МАО-В): підвищують гіпотензивний ефект бета-блокаторів та є ризик розвитку гіпертонічного кризу.
Комбінації, які слід застосовувати з обережністю.
Антиаритмічні препарати І класу (наприклад дізопірамід, хінідин): негативний вплив на AV-провідність та інотропну функцію міокарда.
Антиаритмічні препарати ІІІ класу (наприклад аміодарон): негативний вплив на AV-провідність.
Антагоністи кальцію (похідні дигідропіридину): підвищення ризику гіпотензії та ризику розвитку серцевої недостатності.
Антихолінестеразні засоби (в тому числі такрин): збільшення часу AV-провідності та підвищення ризику брадикардії.
β-блокатори місцевої дії (зокрема ті, що містяться в очних краплях для лікування глаукоми): можуть підсилювати дію бісопрололу.
Інсулін та пероральні протидіабетичні засоби: посилюється дія цих препаратів. Бісопролол може маскувати ознаки гіпоглікемії.
Серцеві глікозиди (препарати наперстянки): знижують частоту серцевих скорочень, збільшують час AV-провідності.
Засоби для анестезії: підвищують ризик пригнічення функції міокарда та розвитку артеріальної гіпотензії.
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ): знижують гіпотензивний ефект бісопрололу.
Похідні ерготаміну: загострення порушень периферичного кровообігу.
β-симпатоміметики (наприклад ізопреналін, добутамін): комбінація з бісопрололом може знижувати терапевтичний ефект обох препаратів.
Симпатоміметики, які активують α- і β-адренорецептори (адреналін, норадреналін), підвищують артеріальний тиск та підсилюють явища переміжної кульгавості.
Трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини та інші антигіпертензивні препарати: підвищують ризик гіпотензії.
Баклофен: підвищення антигіпертензивної активності.
Аміфостин: підвищення гіпотензивної активності.
Дозволені комбінації.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Бісопролол – селективний блокатор бета1-адренорецепторів, без внутрішньої симпатоміметичної активності. Має антигіпертензивну та антиангінальну дії. Механізм антигіпертензивної дії полягає у зниженні хвилинного об’єму серця, зменшенні симпатичної стимуляції периферичних судин і пригніченні вивільнення реніну нирками. Антиангінальна дія пов’язана з блокадою бета1-адренорецепторів, що призводить до зниження потреби міокарда у кисні за рахунок негативної хронотропної та інотропної дії. Таким чином, бісопролол усуває або зменшує симптоми ішемії.
Фармакокінетика. Після прийому внутрішньо препарат добре адсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Ефект першого проходження через печінку виражений незначною мірою, що сприяє високій біодоступності – близько 90 %. Зв’язування з білками плазми становить близько 30 %. Об’єм розподілу становить 3,5 л/кг. Загальний кліренс бісопрололу становить 15 л/год. Завдяки тривалому періоду напіввиведення, 10-12 годин, препарат зберігає терапевтичний ефект протягом 24 годин після одноразового прийому препарату.
Бісопролол виводиться з організму двома шляхами. Близько 50 % метаболізується в печінці з утворенням неактивних метаболітів, які виводяться нирками. Решта 50 % виводиться нирками у незміненому вигляді. Через приблизно однакову участь нирок та печінки у виведенні цього препарату, хворим із нирковою або печінковою недостатністю дозу коригувати не потрібно.
Кінетика бісопрололу лінійна і не залежить від віку.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки по 5 мг – блідо-жовті із вкрапленнями, круглі, двоопуклі таблетки з відтиском «5» та лінією для розлому з одного боку.
таблетки по 10 мг – бежеві з вкрапленнями, круглі, двоопуклі таблетки з відтиском «10» та лінією для розлому з одного боку.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.
Упаковка.
По 10 таблеток в блістері. По 3 блістери в картонній коробці.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
Виробник: Меркле ГмбХ, Німеччина.
Заявник: ратіофарм ГмбХ, Німеччина.
Місцезнаходження.
Меркле ГмбХ: вул. Людвіга Меркле 3, 89143 Блаубойрен-Вейлер, Німеччина.
Меркле ГмбХ: вул. Граф-Арко 3, 89079, Ульм, Німеччина. Источник
ратіофарм ГмбХ: вул. Граф-Арко 3, 89079, Ульм, Німеччина.