ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосува ння препарату
ЕДНОК
(ADDNOK)
Склад:
дiюча речовина: бупренорфін;
1 таблетка містить бупренорфіну гідрохлориду еквівалентно бупренорфіну 0,4 мг або 2 мг або 8 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, маніт (Е 421), крохмаль кукурудзяний, повідон (К-30), тальк, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, кислота лимонна, моногідрат (для таблеток по 8 мг), натрію цитрат (для таблеток по 8 мг).
Лiкарська форма. Таблетки сублінгвальні.
Фармакотерапевтична група. Аналгетики. Опіоїди. Похідні орипавіну.
Код АТС N02A E01.
Клiнiчнi характеристики.
Показання.
Замісна терапія при опіатній залежності у комплексі з медичною, соціальною та психологічною підтримкою, наданою спеціалістами.
Протипоказання.
Гіперчутливість до бупренорфіну, тяжка дихальна недостатність, тяжка печінкова недостатність, гостра алкогольна інтоксикація та делірій.
Спосіб застосування та дози.
Препарат призначений для дорослих та дітей старше 16 років, які добровільно проходять лікування у спеціалізованому стаціонарі.
Еднок призначає лікар у вигляді загальної терапевтичної дози пацієнтам, залежним від опіоїдів, лише після проведення лікарського огляду та за рекомендацією центра лікування залежності. Загальна тривалість лікування не має перевищувати 28 днів. Однак лікареві рекомендується, особливо на початку лікування, призначати коротші курси для обмеження ризику недоцільного застосування Едноку, що неможливе за жодних обставин.
Лікарям, які лікують залежність, рекомендується призначати довготривалу замісну терапію лише за згодою їхніх колег або лікарів, які практикують у центрах спеціалізованої допомоги залежним або спеціалістів з лікування залежності. Лікування проводиться комплексно як спеціалізованими центрами з лікування залежності, так і лікарнями, що дозволяє поєднати комплексне лікування з соціо-психологічною підтримкою.
Лікарю слід зазначати на рецепті точну одноразову дозу та цикл лікування. Лікування може бути припинене за проханням пацієнта або за його згодою шляхом поступового зменшення доз, які визначає лікар.
На початку лікування бупренорфіном лікар має урахувати індивідуальний агоністичний профіль молекул рецепторів опіоїдів, чутливих до індукції синдрому відміни у кожного залежного пацієнта. Результат лікування частково залежить від призначеної дози, а частково – від медико-психологічних і соціо-освітніх заходів, пов’язаних із послідовною адаптацією пацієнта.
Прийом сублінгвально
Початок лікування. Початкова доза для лікування опіатної залежності становить від 0,8 до
2 мг на добу. Ефект бупренорфіну на початку лікування має проявитися щонайменше через 4 години після прийому останньої дози наркотиків або при появі перших ознак абстиненції у пацієнтів, які приймають метадон. Попередню дозу метадону необхідно зменшити до максимум 30 мг на добу, інакше може розвинутись синдром відміни, спричинений бупренорфіном.
Корекція дози до встановлення підтримуючої дози
Відповідно до мінімальної необхідної дози і стану пацієнта на момент початку лікування дозу поступово титрують до максимальної дози 16 мг на добу. Необхідну корекцію дози визначають після повторної оцінки клінічного стану пацієнта. Рекомендується призначати двотижневий курс бупренорфіну, особливо на початку лікування. Відповідно до результатів клінічних досліджень середня підтримуюча доза становить 8 мг/добу; підтримуючу дозу можна титрувати у кожному індивідуальному випадку до максимальної дози 16 мг/добу.
Зниження дози і припинення лікування
Після задовільно проведеного періоду стабілізації лікар може запропонувати пацієнту поступово зменшити добову дозу бупренорфіну аж до повного припинення замісної терапії за сприятливих обставин.
Пропоновані дозування 0,4 мг і 2 мг дозволяють проводити поступове зниження дози. При відміні лікування особливу увагу слід звернути на частоту рецидивів або симптоми відміни, котрі слід відмітити.
Побічні реакції.
Поява побічних ефектів залежить від порогу переносимості пацієнта, значення якого у залежних є вищим, ніж у інших групах.
Найчастіше при застосуванні бупренорфіну спостерігаються такі симптоми:
– Запор,
– головний біль,
– безсоння,
– астенія,
– сонливість,
– нудота і блювання,
– блідість і запаморочення,
– ортостатична гіпотензія,
– підвищене потовиділення.
Повідомлялося також про інші побічні ефекти, такі як:
– пригнічення дихання,
– некроз печінки і гепатит,
– галюцинації,
– затримка сечі.
Також відзначалися випадки бронхоспазму, ангіоневротичного набряку і анафілактичного шоку.
У випадках неналежного внутрішньовенного введення повідомлялось про місцеві реакції, іноді септичні, і про потенційно серйозний гострий гепатит.
У пацієнтів зі значною залежністю початок лікування бупренорфіном може спричинити ефект відміни, подібний до ефекту налоксону.
Передозування.
У разі випадкового передозування слід вдатися до загальних підтримуючих заходів, включаючи ретельний моніторинг дихальної і серцевої функції пацієнта. Основним симптомом, що потребує втручання, є пригнічення дихання, що може призвести до зупинки дихання і летального наслідку. Якщо у пацієнта блюваня, слід дотримуватись обережності для запобігання аспірації блювотними масами.
Лікування: після проведення стандартних заходів невідкладної терапії слід вжити симптоматичних заходів з лікування пригнічення дихання. Слід забезпечити прохідність і допоміжну або контрольовану вентиляцію дихальних шляхів пацієнта. Пацієнта слід перевести до реанімаційного відділення. Рекомендується застосування опіоїдних антагоністів (наприклад, налоксону), незважаючи на те, що поряд із впливом на повні агоністи опіоїдів він може призвести до помірного погіршання респіраторних симптомів бупренорфіну.
При визначенні тривалості лікування передозування слід враховувати тривалість дії бупренорфіну.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність: у разі відсутності достатніх даних щодо впливу бупренорфіну на вагітних жінок, його застосування у період вагітності не рекомендується.
Годування груддю: бупренорфін проникає у молоко тварин. У високих дозах препарат знижує виділення молока. Залежним жінкам, які приймають бупренорфін, не рекомендується годування груддю.
Дiти.
Безпека і ефективність для пацієнтів віком молодше 16 років не встановлена.
Особливості застосування.
Еднок таблетки рекомендовані лише для лікування опіатної залежності. Лікування повинен призначати лікар, який має забезпечити належне застосування лікарського засобу залежними пацієнтами.
Лікар враховує ризик неправильного застосування (у тому числі внутрішньовенного введення), особливо на початку лікування.
Витік
Під витоком розуміють потрапляння Едноку на нелегальний ринок як від пацієнтів, так і від осіб, які отримують цей лікарський засіб шляхом крадіжки у пацієнта або в аптеці. Витік може призвести до появи нових залежних осіб, які застосовують Еднок у якості первинного лікарського засобу, що спричиняє звикання з ризиком передозування, а також може призвести до розповсюдження вірусних інфекцій, що передаються з кров’ю, пригнічення дихання і ураження печінки.
На початку лікування Едноком лікарю слід попередити пацієнта про частково агоністичний профіль бупренорфіну, особливо при застосуванні залежним від опіоїдів пацієнтам менш ніж через 6 годин після останнього введення героїну або опіоїдів короткої дії, або при застосуванні менш ніж через 24 години після прийому останньої дози метаноду. І навпаки, симптоми відміни також можуть бути пов’язані з неправильним дозуванням.
Ризик серйозних побічних реакцій, таких як передозування або зрив лікування, вищий у пацієнтів, які під час лікування бупренорфіном продовжують самостійне лікування синдрому відміни опіоїдами, алкоголем або іншими седативними і гіпнотичними препаратами, особливо бензодіазепінами.
Залежність
Бупренорфін – це частковий агоніст опіатних рецепторів, постійне застосування якого спричиняє залежність опіоїдного типу. Припинення лікування може призвести до синдрому відміни.
Пригнічення дихання: повідомлялося про кілька летальних випадків у результаті розвитку пригнічення дихання, особливо при застосуванні бупренорфіну у комбінації з бензодіазепінами або його неналежному застосуванні.
Гепатит, печінкові реакції: як під час клінічних досліджень, так і у післяреєстраційному досвіді повідомлялося про випадки гострого ураження печінки. Виявлено спектр аномалій від транзиторного асимптоматичного зростання рівня печінкових трансаміназ до печінкової недостатності. У багатьох випадках причиною або додатковим фактором цього могла бути наявність аномалій печінкових ензимів, зараження вірусом гепатиту В або С, одночасне застосування інших потенційно гепатотоксичних препаратів і постійне внутрішньовенне введення наркотиків. Ці основні фактори слід враховувати перед призначенням бупренорфіну і впродовж лікування. При підозрі на печінкову реакцію з невідомих причин слід оцінити, чи є бупренорфін причиною некрозу печінки або жовтяниці, і відмінити лікування, як тільки це дозволить клінічний стан пацієнта. Всім пацієнтам слід регулярно проводити тести функції печінки.
Цей препарат може викликати сонливість, що посилюється іншими засобами центральної дії, такими як алкоголь, транквілізатори, седативні і гіпнотичні засоби.
Цей препарат може спричинити ортостатичну гіпотензію.
Дослідження на тваринах, як і клінічний досвід, довели, що бупренорфін може викликати низький ступінь залежності.
Спортсменів слід попередити, що застосування цього препарату призводить до позитивної реакції у антидопінгових тестах.
Цей препарат слід з обережністю застосовувати пацієнтам з:
– астмою або дихальною недостатністю (при застосуванні бупренорфіну відзначалися випадки пригнічення дихання);
– нирковою недостатністю (20 % від прийнятої дози виводиться нирками, тому у випадку ниркової недостатності час виведення може збільшуватись);
– печінкової недостатності (у цьому випадку печінковий метаболізм бупренорфіну може змінюватись).
Пацієнти з непереносимістю лактози: цей препарат містить лактозу. Його не слід приймати пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Особливу увагу водіїв автотранспорту і операторів механізмів слід звернути на ризик сонливості, пов'язаний з прийомом препарату. Особливо цей ризик пов’язаний з одночасним вживанням алкоголю або прийомом засобів, що пригнічують центральну нервову систему.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Бупренорфін не слід приймати разом з алкогольними напоями або лікарськими засобами, що містять алкоголь. Алкоголь посилює седативний ефект бупренорфіну.
Бупренорфін слід з обережністю застосовувати одночасно з:
– бензодіазепінами; ця комбінація може посилювати пригнічення дихання центрального походження, з ризиком смерті; тому необхідно індивідуально титрувати дозу і ретельно контролювати стан пацієнта. Слід враховувати ризик зловживання препаратом;
– іншими засобами, що пригнічують центральну нервову систему; іншими похідними опіоїдів (аналгетичними і протикашльовими засобами); певними антидепресантами, антагоністами H1-рецепторів, барбітуратами, іншими анксиолітичними засобами, нейролептиками, клонідином і спорідненими до нього речовинами. Ці комбінації посилюють пригнічення центральної нервової системи;
– інгібіторами моноамінооксидази (ІMAO); з досвіду застосування морфіну відомо про можливе посилення ефекту опіоїдів;
– на даний час не відзналося значущої взаємодії з кокаїном, речовиною, що її найчастіше застосовують залежні у поєднанні з опіоїдами.
Повідомлялося про підозрювану взаємодію між внутрішньовенним введенням бупренорфіну і фенпрокоумоном, що призводила до пурпури.
Дослідження взаємодії бупренорфіну з кетоконазолом (сильним інгібітором CYP3A4) виявили зростання Cmax і AUC бупренорфіну (приблизно на 70 % і 50 % відповідно) і меншою мірою – його метаболіту норбупренорфіну. У цьому випадку стан пацієнта слід ретельно контролювати і наполовину зменшувати дозу бупренорфіну на початку лікування кетоконазолом.
Подальше титрування дози бупренорфіну слід проводити за клінічними показаннями. Хоча доступних даних клінічних випробувань немає, застосування інших інгібіторів CYP3A4 (таких як гестоден, тролеандоміцин, інгібітори ВІЛ-протеази ритонавір, індинавір і саквинавір) також можуть підвищувати концентрацію бупренорфіну і норбупренорфіну, тому на початку лікування ними слід розглянути таке саме зниження дози бупренорфіну.
Взаємодія бупренорфіну з індукторами CYP3A4 не досліджувалась, тому при одночасному застосуванні індукторів ензимів (наприклад, фенобарбіталу, карбамазепіну, фенітоїну, рифампіцину) рекомендується ретельно контролювати стан пацієнтів, які отримують лікування бупренорфіном. Застосування цих препаратів може посилити метаболізм бупренорфіну, тому пацієнтам, які скаржаться на зменшення ефективності бупренорфіну або збільшення потягу до наркотиків, дозу бупренорфіну слід підвищити.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинамiка. Бупренорфін – це агоніст-антагоніст морфіну на рівні церебральних µ-рецепторів. Його дія як замісника опіоїдів зумовлена його повільним оборотним приєднанням до рецепторів, що дозволяє протягом тривалого часу мінімізувати потребу у наркотиках у залежних пацієнтів. Часткова агоністична дія бупренорфіну зумовлює більшу безпечність його застосування через обмеженість пригнічення серцево-дихальної функції.
Фармакокінетика. При прийомі внутрішньо бупренорфін підлягає N-деалкілуванню і гліцерокон’югації у тонкому кишечнику і печінці. Тому пероральний прийом препарату недоцільний. При сублінгвальному прийомі абсолютна біодоступність бупренорфіну становить від 35 до 55 %. Піки концентрації у плазмі було виявлено через 90 хвилин після сублінгвального прийому. Крива доза-концентрація лінійна у діапазоні доз від 2 до 16 мг.
Після всмоктування бупренорфіну настає фаза швидкого розподілу з періодом напіввиведення від 2 до 5 годин.
Бупренорфін метаболізується шляхом 14 N-деалкілування і гліцерокон’югації молекули і деалкілованого метаболіту. Деалкілований бупренорфін – це агоніст, що має слабку власну активність. Крива виведення бупренорфіну бі- або триекспотенціальна з довгою фазою кінцевого виведення протягом 20-25 годин, частково за рахунок повторного всмоктування бупренорфіну після гідролізу кон’югату у кишечнику, та частково за рахунок високо – ліпофільних властивостей молекули. Бупренорфін переважно виводиться з жовчю у формі гліцерокон’югованих метаболітів (80 %). Залишок препарату виводиться з сечею.
Фармацевтичнi характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки по 0,4 мг: круглі, двоопуклі таблетки білого кольору з тисненням «R» з одного боку;
таблетки по 2 мг: круглі, двоопуклі таблетки білого кольору з тисненням «2» з одного боку;
таблетки по 8 мг: круглі, двоопуклі таблетки білого кольору.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в сухому, недоступному для дітей та захищеному від світла місці, при температурі не вище 25 °C.
Упаковка.
Таблетки по 0,4 мг: по 20 таблеток у блістері, по 5 блістерів у картонній коробці.
In bulk по 1000 таблеток у банці.
Таблетки по 2 мг: по 10 таблеток у блістері, по 1 блістеру у картонній коробці.
In bulk по 1000 таблеток у банці.
Таблетки по 8 мг: по 10 таблеток у блістері, по 1 блістеру у картонній коробці.
In bulk по 1000 таблеток у банці.
Категорiя відпуску.
За рецептом.
Виробник. Русан Фарма Лтд.
Місцезнаходження.
Плот №: 59 до 65, Сектор-II, Кандла Спеціальної економічної зони, Гандхідхам, Источник
Куч - 370230, штат Гуджарат, Індія.