ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
CУЛЬПІРИД
(SULPIRYD)
Склад:
діюча речовина: 1 капсула містить 50 мг або 100 мг сульпіриду;
допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний; лактоза, моногідрат; кремнію діоксид колоїдний безводний; магнію стеарат;
желатинова капсула:
для 50 мг: желатин, титану діоксид (Е 171).
для 100 мг: желатин, титану діоксид (Е 171), хінолиновий жовтий (Е 104), заліза оксид червоний (Е 172).
Лікарська форма. Капсули.
Фармакотерапевтична група. Антипсихотичні засоби. Бензаміди. Код АТС N05A L01.
Клінічні характеристики.
Показання.
Короткотривале симптоматичне лікування тривожних станів у дорослих у випадках, коли звичайні терапевтичні заходи не дали результатів.
Серйозні поведінкові розлади (ажитація (тривожне збудження), самопошкодження, стереотипія) у дітей віком від 14 років, особливо у пацієнтів з аутичними синдромами.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до інгредієнтів препарату.
Феохромоцитома.
Гостра порфірія.
Супутні полактинзалежні пухлини (наприклад, пролактинсекретуюча аденома гіпофіза (пролактинома) та рак молочної залози).
Супутнє застосування леводопи.
Супутнє застосування неантипаркінсонічних агоністів допаміну (каберголін та кінаголід).
Пацієнти з вродженою непереносимістю галактози, недостатністю лактози Лаппа.
Спосіб застосування та дози.
Сульпірид слід приймати не менше ніж за годину до або через 2 години після їди, оскільки наявність їжі у шлунку знижує всмоктування препарату на 30 %.
Дозу Сульпіриду необхідно розподілити на 2 прийоми.
Не варто приймати Сульпірид одночасно з антацидами чи сукральфатом через 2 години після їх прийому.
Дорослі
Короткотривале симптоматичне лікування тривожних станів у випадках, коли звичайні терапевтичні заходи не дали результатів: добова доза становить 50-150 мг протягом не більше 4 тижнів.
Діти віком від 14 років:
Серйозні поведінкові розлади (ажітація/тривожне збудження, самопошкодження, стереотипія), особливо у пацієнтів з аутичними синдромами: 5 мг/кг маси тіла на добу (у разі необхідності цю дозу можна збільшити до 10 мг/кг маси тіла на добу).
Пацієнти літнього віку: застосовують звичайні дози як для дорослих пацієнтів. Дозу зменшують при наявності порушення функції нирок (згідно з рекомендацією лікаря).
Пацієнти з порушенням функції нирок: для цієї групи пацієнтів дози необхідно регулювати відповідно до ступеня порушення функції нирок, дозу зменшують або подовжують інтервал дозувань.
Побічні реакції.
Дуже часті (≥ 1/10);
Часті (≥ 1/100, але <1/10);
Нечасті (≥ 1/1000, але <1/100);
Рідкісні (<1/1000);
Дуже рідкісні (<1/10000).
З боку серцево-судинної системи:
часті: постуральна гіпотензія.
Дуже рідкісні: випадки подовження інтервалу QT та шлуночкової аритмії, такі як тріпотіння шлуночків, пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу «пірует» (torsades de pointes) та шлуночкова тахікардія, результатом якої може стати фібриляція шлуночків чи зупинка серця, раптовий летальний випадок.
Під час застосування антипсихотичних засобів повідомлялося про випадки венозної тромбоемболії, включаючи випадки емболії легеневої артерії та тромбоз глибоких вен – частота випадків не встановлена.
З боку гепатобіліарної системи:
дуже рідкісні: підвищення рівня печінкових ферментів.
З боку ендокринної системи:
часті: гіперпролактинемія.
З боку центральної нервової системи:
часті: седативний ефект чи сонливість, безсоння; екстрапірамідні симптоми та пов'язані з ними розлади: паркінсонізм та пов'язані з ним симптоми: тремор, гіпертонія, гіпокінезія, гіперсалівація – гостра дискінезія та дистонія (спазм, кривошия, судома погляду, тризм); акатизія – ці симптоми зазвичай зникають за умови прийому антипаркінсонічних препаратів; пізня дискінезія (характеризується ритмічними, мимовільними рухами, у першу чергу – язика та/чи обличчя) після прийому протягом більше 3 місяців; акінетичні симптоми, що супроводжуються або не супроводжуються гіперкінезом; гіперкінетична-гіпертонічна, підвищена рухова активність.
Дуже рідкісні: судоми, особливо у хворих на епілепсію.
З боку статевих органів та молочної залози:
часті: розлади, пов'язані з гіперпролактинемією: галакторея, аменорея, гінекомастія, збільшення та біль у молочних залозах, оргастична дисфункція та імпотенція.
З боку шкіри та підшкірної клітковини:
часті: макулопапульозний висип.
Загальні розлади та реакції у місці введення:
часті: як і у випадку прийому інших нейролептиків, може проявитися злоякісний синдром, який є потенційно фатальним ускладненням; збільшення маси тіла.
Передозування.
Клінічні прояви отруєння відрізняються залежно від прийнятої дози препарату.
Діапазон одноразових токсичних доз – від 1 г до 16 г, але летальний наслідок не фіксували навіть при прийомі 16 г препарату.
Після прийому однократних доз від 1 г до 3 г повідомлялося про збудження та порушення свідомості, та рідко – про екстрапірамідні симптоми. Дози препарату від 3 г до 7 г можуть збільшити ступінь ажитації, спричинити сплутаність свідомості та появу екстрапірамідних симптомів (див. розділ «Побічні реакції»); прийом понад 7 г препарату може привести, окрім переліченого вище, до розвитку коми та зниження артеріального тиску.
Спеціального антидоту для сульпіриду не існує. Як і у випадку перорального отруєння іншими лікарськими засобами, потрібно промити шлунок та прийняти активоване вугілля. Якщо необхідно, спостереження за пацієнтом та симптоматичне лікування потрібно здійснювати у лікарні.
У випадку необхідності потрібно застосувати антипаркінсонічні препарати.
Сульпірид частково виводиться за допомогою гемодіалізу.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Препарат не рекомендується застосовувати у період вагітності або годування груддю у зв'язку з відсутністю даних щодо безпеки.
Діти. Оскільки ефективність та безпечність застосування сульпіриду дітям вивчено не в повному обсязі, його слід застосовувати з обережністю. Через вплив, який чинить препарат на когнітивні здібності, рекомендується щорічно проводити клінічне обстеження з метою оцінки здатності до навчання. Необхідно періодично коригувати дозу препарату, виходячи з клінічного статусу дитини.
Застосування твердих капсул дітям віком до 14 років протипоказано через відсутність достатнього клінічного досвіду застосування у цій групі.
Особливості застосування.
У деяких хворих сульпірид може спровокувати моторну ажитацію. При прояві симптомів агресії чи фази збудження малі дози лікарського засобу можуть їх посилити. Потрібно спостерігати за пацієнтами з симптомами гіпоманії. Пацієнти з агресивною поведінкою чи ажитацією з імпульсивністю можуть приймати Сульпірид із заспокійливими засобами.
Окрім особливих випадків, цей лікарський засіб не слід призначати пацієнтам з хворобою Паркінсона. Екстрапірамідні порушення та моторне збудження (акатизія) можливі лише у невеликої кількості пацієнтів. Можливо буде потрібним зменшення дози чи прийом антипаркінсонічних лікарських засобів.
Після різкої відміни нейролептичних засобів повідомляли про гострий синдром відміни, в тому числі нудоту, блювання, потовиділення та безсоння. Також може статися рецидив психотичних симптомів. Повідомлялося про виникнення порушень мимовільних рухів, таких як акатизія, дистонія, дискінезія. Тому рекомендується поступова відміна лікарського засобу.
Сульпірид спричиняє лише незначні зміни ЕЕГ, і якщо нейролептики можуть зменшити епілептогенний поріг, то оцінку цього порушення при прийомі препарату не проводили. Рекомендується призначати препарат з обережністю пацієнтам з нестабільною епілепсією, а за хворими з епілепсією в анамнезі потрібно слідкувати під час лікування Сульпіридом.
Хворим, для лікування яких потрібен сульпірид, і які отримують протисудомну терапію, дозу протисудомного препарату змінювати не потрібно. Повідомлялося про випадки судом м'язів у пацієнтів без епілепсії в анамнезі.
Оскільки при застосування атипових антипсихотичних засобів можливий розвиток гіперглікемії, у осіб, які хворіють на діабет або мають фактори ризику розвитку діабету, на початку лікування сульпіридом слід проводити належний моніторинг рівня глюкози в крові.
Сульпірид не має антихолінергічного впливу.
Як і при прийомі інших лікарських засобів, які в основному виводяться нирками, пацієнтам з нирковою недостатністю дозу препарату потрібно знизити та титрувати на малі етапи; у випадку серйозної ниркової недостатності бажано проводити переривчасті курси лікування.
Нейролептичний злоякісний синдром
У разі підвищення температури тіла нез'ясованої етіології лікування необхідно негайно припинити, оскільки це може бути одним із симптомів злоякісного синдрому, який може розвиватися під час приймання нейролептиків (блідість, гіпертермія, автономні розлади, порушення свідомості, ригідність м'язів).
Ознаки автономної дисфункції, такі як потіння і зміни артеріального тиску, можуть розвиватися до появи гіпертермії та є ранніми тривожними симптомами.
Хоча цей ефект нейролептиків може мати ідіосинкратичну природу, можуть бути присутні фактори ризику, такі як зневоднення та органічне пошкодження мозку.
Подовження інтервалу QT
Прийом сульпіриду може спровокувати подовження інтервалу QT. Це збільшує ризик розвитку серйозних вентрикулярних аритмій, зокрема, двонаправленої веретеноподібної шлуночкової тахікардії, частіше має місце у пацієнтів з брадикардією, гіпокаліємією та вродженим або набутим подовженням QT (коли сульпірид приймати одночасно з лікарським засобом, який призводить до подовження інтервалу QT).
Рекомендується до початку прийому та, якщо можливо, відповідно до клінічного статусу пацієнта, контролювати фактори, які можуть сприяти прояву порушень частоти серцебиття: брадикардія менше 55 ударів/хв, електролітний дисбаланс, а саме – гіпокаліємія (яку потрібно коригувати), вроджене подовження інтервалу QT.
Тривале лікування препаратом може спричинити виражену брадикардію (менше 55 ударів/хв), гіпокаліємію, знижену внутрішньосерцеву провідність чи подовження інтервалу QT.
Сульпірид потрібно з обережністю призначати пацієнтам з подібними факторами ризику, а також хворим із серцево-судинними порушеннями, схильністю до подовження інтервалу QT. За винятком невідкладних випадків, рекомендується провести ЕКГ дослідження під час початкового обстеження пацієнтів, яким необхідно отримувати лікування нейролептичним препаратом. Не варто приймати препарат одночасно з іншими нейролептиками.
Інсульт
У рандомізованих плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів літнього віку з набутим слабоумством, яких лікували певними атипічними нейролептиками, спостерігалося триразове збільшення ризику церебро-васкулярних порушень. Механізм збільшення подібного ризику невідомий. Також не можна виключати збільшення ризику при прийомі з іншими нейролептиками чи в інших групах пацієнтів. Сульпірид потрібно приймати з обережністю пацієнтам з наявними факторами ризику розвитку інсульту.
Пацієнти літнього віку з деменцією
Ризик летального наслідку підвищується серед пацієнтів літнього віку, які страждають на психоз, спричинений деменцією, та отримують лікування антипсихотичними засобами.
Хоча причини летальності у клінічних дослідженнях із застосуванням атипових антипсихотичних засобів були різними, більшість смертей наставала внаслідок або серцево-судинних (наприклад, серцева недостатність, раптова смерть), або інфекцій (наприклад, пневмонія).
Епідеміологічні дослідження свідчать про те, що лікування стандартними антипсихотичними засобами може збільшувати летальність, так само, як і у випадку з атиповими антипсихотичними засобами.
Відповідна роль антипсихотичного засобу та характеристик пацієнта у підвищенні рівня летальності в епідеміологічних дослідженнях залишається невизначеною.
Венозна тромбоемболія
Під час застосування антипсихотичних засобів повідомлялося про випадки венозної тромбоемболії (ВТ). Оскільки хворі, які приймають антипсихотичні засоби, часто мають надбані фактори ризику розвитку ВТ, до та під час лікування сульпридом необхідно визначити усі потенційні фактори ризику розвитку ВТ та вжити попереджувальні заходи.
Не рекомендується приймати препарат разом з алкоголем, леводопою, літієм, антипаркінсонічними агоністами допаміну, протипаразитарними агентами, які можуть спричинити двонаправлену веретеноподібну шлуночкову тахікардію, метадоном, іншими нейролептиками та лікарськими засобами, що можуть спричинити двонаправлену веретеноподібну шлуночкову тахікардію (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
У разі застосування препарату навіть у низьких дозах слід зважати на ризик розвитку пізньої дискинезії, зокрема у хворих літнього віку.
Цей лікарський засіб містить лактозу, тому його застосовувати не рекомендується пацієнтам з непереносимістю галактози, лактазною недостатністю або синдромом недостатності всмоктування глюкози та галактози (рідке спадкове захворювання).
Не варто приймати Сульпірид пізно ввечері у зв'язку з можливістю порушень сну.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Лікарський засіб може негативно впливати на психомоторну активність. Під час застосування препарату протипоказано керувати автотранспортом та працювати з іншими механізмами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Седативні засоби
Слід пам'ятати, що багато лікарських засобів або речовин можуть справляти адитивний гальмівний вплив на центральну нервову систему та призводити до зменшення активності розумової діяльності. Ці засоби включають похідні морфіну (аналгетики, засоби від кашлю та замісні терапії), нейролептики, барбітурати, бензодіазепіни, небензодіазепінові анксіолітики (такі як мепробамат), гіпнотичні засоби, седативні антидепресанти (амітриптилін, доксепін, міансерин, міртазапін, триміпрамін), седативні H1-антигістамінні препарати, антигіпертензивні засоби центральної дії, баклофен і талідомід.
Препарати, які можуть спричинити розвиток двонаправленої веретеноподібної шлуночкової тахікардії (torsades de pointes)
До цього серйозного порушення серцевого ритму можуть призводити низка лікарських засобів, які мають або не мають антиаритмічної активності. Провокуючими факторами є гіпокаліємія та брадикардія або наявність вродженого або набутого подовження інтервалу QT.
До таких засобів належать, зокрема, антиаритмічні препарати класів Іa та III і деякі нейролептики.
У таку взаємодію вступають еритроміцин, спіраміцин та вінкамін тільки у лікарських формах для внутрішньовенного введення.
Супутнє введення двох «торсадогенних» (тих, що викликають torsades de pointes) препаратів загалом протипоказане. Але виняток складають метадон та деякі інші препарати: протипаразитарні засоби (галофантрин, люмефантрин, пентамідин) просто небажано комбінувати з іншими торсадогенними препаратами; нейролептики, які можуть зумовити розвиток двонаправленої веретеноподібної шлуночкової тахікардії також не бажано, але не протипоказано комбінувати з іншими торсадогенними препаратами.
Протипоказані комбінації
Неантипаркінсонічні агоністи допаміну (каберголін, кінаголід) – між агоністами допаміну та нейролептиками існує взаємний антагонізм.
Небажані комбінації
Протипаразитарні препарати, які можуть спричинити розвиток двонаправленої веретеноподібної шлуночкової тахікардії (галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Через підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема двонаправлена веретеноподібна шлуночкова тахікардія.
Якщо можливо, лікування протигрибковими азолами слід припинити. Якщо одночасного лікування уникнути не можна, перед його початком потрібно перевірити QT-інтервал та в його ході контролювати показники ЕКГ.
Антипаркінсонічні агоністи допаміну (амантадин, апоморфін, бромокриптин, ентакапон, лізурид, перголід, пірибедил, праміпексол, ропінірол, селегілін) – між агоністами допаміну та нейролептиками існує взаємний антагонізм.
Агоністи допаміну можуть спричинити або посилювати існуючі психічні розлади. Якщо хворим на хворобу Паркінсона, які отримують лікування агоністами допаміну, необхідне призначення нейролептиків, дози агоністів допаміну слід поступово знизити (різка їх відміна може зумовити у пацієнта ризик розвитку злоякісного нейролептичного синдрому).
Інші препарати, які можуть спричинити розвиток двонаправленої веретеноподібної шлуночкової тахікардії: антиаритмічні препарати класу la (хінідин, гідрокінидин, дизопірамід) і класу III (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід) та інші препарати, такі як бепридил, цисаприд, дифеманіл, еритроміцин IV, мізоластин, вінкамін IV, моксифлоксацин, спіраміцин IV. Через підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема двонаправленої веретеноподібної шлуночкової тахікардії.
Інші нейролептики, які можуть викликати розвиток двонаправленої веретеноподібної шлуночкової тахікардії (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, галоперидол, левомепромазин, пімозид, гіпотіазид, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, вераліприд). Через підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема двонаправленої веретеноподібної шлуночкової тахікардії.
Етанол
Потенціювання седативних ефектів нейролептичних засобів.
Пацієнтам слід уникати споживання алкогольних напоїв або лікарських засобів, які містять спирт.
Леводопа
Між агоністами допаміну та нейролептиками існує взаємний антагонізм.
Пацієнтам з хворобою Паркінсона слід призначати мінімальні ефективні дози кожного з цих препаратів.
Метадон
Підвищений ризик появи шлуночкових аритмій, зокрема двонаправленої веретеноподібної шлуночкової тахікардії.
Комбінації, призначення яких вимагає обережності
Бета-блокатори, які застосовують при серцевій недостатності (бісопролол, карведілол, метопролол, небіволол).
Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема двонаправленої веретеноподібної шлуночкової тахікардії. Необхідний клінічний моніторинг та контроль ЕКГ.
Препарати, які спричиняють брадикардію (зокрема антиаритмічні препарати класу la, бета-блокатори, деякі антиаритмічні препарати класу III, деякі блокатори кальцієвих каналів, глікозиди дигіталісу, пілокарпін, антихолінестеразні засоби).
Підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій, зокрема двонаправленої веретеноподібної шлуночкової тахікардії. Необхідний клінічний моніторинг та контроль ЕКГ.
Калій незберігаючі препарати (калій незберігаючі діуретики, самостійні або у комбінації, проносні засоби стимулюючої дії, глюкокортикоїди, тетракозактид і амфотерицин В IV).
Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема двонаправленої веретеноподібної шлуночкової тахікардії.
Перед введенням слід провести корекцію наявної гіпокаліемії, та здійснювати клінічний моніторинг і контроль електролітів та ЕКГ.
Сукралфат
Зменшення абсорбції сульпіриду у шлунково-кишковому тракті.
Між введенням сукралфату та сульпіриду має бути певний інтервал часу (більше 2 годин, якщо це можливо).
Шлунково-кишкові засоби місцевої дії, антациди та активововане вугілля.
Зменшення абсорбції сульпіриду у шлунково-кишковому тракті.
Між введенням цих препаратів і сульпіриду має бути певний інтервал часу (більше 2 годин, якщо це можливо).
Комбінації, які слід взяти до уваги
З гіпотензивними засобами.
Підвищений ризик артеріальної гіпотензії, зокрема постуральної.
З бета-блокаторами (крім есмололу, соталолу та бета-блокаторів, що застосовують при серцевій недостатності).
Судинорозширювальна дія і ризик артеріальної гіпотензії, зокрема постуральної (адитивний ефект).
З нітратами, нітритами та спорідненими препарати.
Підвищений ризик артеріальної гіпотензії, зокрема постуральної.
Літій збільшує ризик розвитку екстрапірамідних побічних дій.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Сульпірид належить до групи заміщених бензамідів, діяльність яких структурно відрізняється від фенотіазинів, бутирофенонів та тиоксантенів.
Щодо поведінки та біохімічного складу, Сульпірид розділяє з цими класичними нейролептиками певні властивості, що вказують на антагонізм допамінового рецептора мозку. Перелік цих відмінностей включає брак каталепсії при прийомі доз, активних в інших поведінкових тестах, відсутність ефекту під час обігу норадреналіну чи серотоніну (5НТ), незначну антихолінестеразну активність, відсутність впливу на зв'язування мускаринового рецептора чи рецептора гамма-аміномасляної кислоти. Одна з характеристик сульпіриду – його бімодальна активність, оскільки він має властивості як антидепресанта, так і нейролептика. Покращення настрою спостерігається через кілька днів лікування, а потім зникають виражені симптоми шизофренії. Седативний ефект та відсутність емоційних реакцій, зазвичай пов'язаних з класичними нейролептиками фенотіазинового чи бутирофенонового типу, не є характерною рисою терапії Сульпіридом.
Терапевтичний ефект під час лікування шизофренії спостерігається через 8-12 тижнів після початку лікування.
Сульпірид активує секрецію пролактину. Активна речовина покращує виділення слизу та кровопостачання слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки.
Також Сульпірид демонструє протиблювальну дію.
Фармакокінетика.
Сульпірид повільно всмоктується з кишково-шлункового тракту. Наявність їжі знижує всмоктування на 30 %. Біодоступність – низька (27-34 %) та залежить від особистих відмінностей. Активна речовина швидко надходить до тканин; лише її незначна кількість проникає через гемоенцефалічний бар'єр. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 3-6 годин після перорального прийому. Зв'язування з білком становить близько 40 %, об'єм розподілу – від 1 до 2,7 л/кг. Період напіввиведення з плазми крові становить близько 8 годин. У пацієнтів із серйозним порушенням функції нирок він подовжується до 20-26 годин після внутрішньовенного введення. Незначна кількість активної речовини проникає у грудне молоко. Виводиться, з сечею та калом переважно у незміненому вигляді.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
капсули 50 мг: капсули циліндричної форми з напівокруглими краями, розміром № 3, білого кольору, заповнені порошком від білого до кремового кольору.
капсули 100 мг: капсули циліндричної форми з напівокруглими краями, розміром № 3, жовтого кольору, заповнені порошком від білого до кремового кольору.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 25 ºС у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 12 таблеток у блістері, по 2 блістери у картоній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
«ПЛІВА Краків» Фармацевтичний Завод АТ
«PLIVA Krakow» Pharmaceutical Company S.A.
Місцезнаходження.
Вул. Могильська 80, 31-546 Краків, Польща Источник
80 Mogilska str., 31-546 Krakow, Poland.