ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
АКУРИТ-3
(АКURIT-3)
Склад:
діючі речовини:
1 таблетка містить рифампіну 150 мг, ізоніазиду 75 мг, етамбутолу гідрохлориду 275 мг;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, крохмаль прежелатинізований, кислота аскорбінова, желатин, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, Оpadry 80W56578 Brown: заліза оксид червоний (Е 172), лецитин, спирт полівініловий, титану діоксид (Е 171), ксантанова камедь, тальк.
Лікарська форма.
Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група.
Протитуберкульозні засоби. Код АТС J04А М.
Клінічні характеристики.
Показання.
Туберкульоз (інтенсивна і підтримуюча фази лікування – початкова фаза легеневого і позалегеневого процесу), у т. ч. у комбінації з іншими протитуберкульозними лікарськими засобами (включаючи піразинамід, стрептоміцин).
Протипоказання.
Підвищена чутливість до компонентів препарату. Токсичний медикаментозний гепатит в анамнезі, в тому числі внаслідок застосування похідних гідразину ізонікотинової кислоти (фтивазид тощо); нещодавно перенесений (менше 1 року) інфекційний гепатит, жовтяниця (у тому числі механічна), гостра печінкова та/або ниркова недостатність, тяжкі порушення функцiї печінки та нирок, виражений атеросклероз; тяжка легенево-серцева недостатнiсть, подагра, неврит зорового нерва; катаракта; діабетична ретинопатія; запальні захворювання очей, епілепсія, схильність до судомних нападів; тяжкі психози (в т.ч. в анамнезі); поліомієліт (в т.ч. раніше перенесений); одночасне застосування саквінавіру/ритонавіру.
Прийом ізоніазиду протипоказаний у дозах понад 10 мг/кг у період вагітності, при легенево-серцевій недостатності III ступеня, артеріальній гіпертензії ІІ-ІІІ стадії, ішемічній хворобі серця, захворюваннях нервової системи, хронічній нирковій недостатності, гепатиті у період загострення, цирозі печінки, бронхіальній астмі, псоріазі, екземі у фазі загострення, гіпотиреозі.
Спосіб застосування та дози.
Дорослим та дітям віком від 15 років з масою тіла менше 50 кг призначають по 3 таблетки 1 раз на добу; з масою тіла понад 50 кг – по 4 таблетки 1 раз на добу. Таблетки приймають щодня 1 раз на добу, вранці, натще, запиваючи повною склянкою води.
Тривалість лікування встановлює лікар індивідуально.
Побічні реакції.
З боку органів зору: неврит зорового нерва (одно- або двобічний), що виявляється порушеним сприйняттям червоного і зеленого кольорів, звуженням полів зору, зниженням гостроти зору аж до повної сліпоти), розвиток центральної або периферичної скотоми, крововилив у сітківку, атрофія зорового нерва.
З боку імунної системи: анафілактичні реакції/анафілаксія, включаючи анафілактичний шок, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, інтерстиціальний пневмоніт, лімфаденопатія, васкуліт, ревматоїдний синдром.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: шкірні висипання (включаючи кореподібний, макулопапульозний дерматити, пурпуру або ексфоліативний дерматит), кропив’янка, свербіж, дерматит, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, можливе загострення симптомів системного червоного вовчака або поява вовчакоподібного синдрому, припливи, пемфігоїдна (пухирчаста) реакція, акне.
З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, депресія, сплутаність свідомості, порушення орієнтації, галюцинації, судоми, збільшення частоти нападів у хворих на епілепсію, атаксія, міастенія, периферична нейропатія, периферичні неврити, парестезії, парези, гіперрефлексія, токсична енцефалопатія, розлади пам’яті, порушення сну, зміна настрою, роздратованість, ейфорія, безсоння, крововиливи у мозок, психотичні реакції (включаючи токсичні психози), починаючи від незначних змін особистості до значних психічних розладів, які, як правило, зникали при відміні препарату; втрата слуху та дзвін у вухах у пацієнтів з нирковою недостатністю.
З боку крові та лімфатичної системи: нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія, еозинофілія, анемія, включаючи гемолітичну і апластичну анемії, сидеробластичну анемію, агранулоцитоз, тромбоцитопенiчна пурпура, гіперкоагуляція, спленомегалія.
З боку органів дихання та органів середостіння: інфільтрати у легенях з або без еозинофілії, пневмоніт.
Кардіальні розлади: перикардит, міокардит, артеріальна гіпертензія, зниження артерiального тиску, відчуття серцебиття, біль за грудниною та в ділянці серця, посилення ішемії міокарда в осіб літнього віку.
З боку травного тракту: відсутність апетиту, зниження апетиту, металевий присмак у роті, печія, сухість у роті, нудота, блювання, діарея, запор, біль/дискомфорт у ділянці живота, загострення пептичної виразки, гострий панкреатит, ерозивний гастрит, псевдомембранозний коліт.
Гепатобіліарні розлади: ушкодження печінки, підвищення рівня печінкових трансаміназ, гепатит, дискомфорт у правому підребер’ї, жовтяниця, фулмінантна печінкова недостатність, що може призвести до розвитку некрозу (особливо у віці від 35 років), гіпербілірубінемія, білірубінурія.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: інтерстиціальний нефрит, утруднене сечовипускання, гостра ниркова недостатнiсть, підвищення рівня сечовини та креатиніну, нефронекроз, дизурія.
Метаболічні розлади: сечокислий діатез, загострення подагри; гіперурикемія, дефіцит піридоксину, що впливає на перетворення триптофану у нікотинову кислоту, пелагра, ацидоз, порфірія.
Ендокринні розлади: гінекомастія у чоловіків, менорагії у жінок, синдром Кушинга, порушення менструального циклу, недостатнiсть надниркових залоз у хворих із порушенням функцiї надниркових залоз, гіперглікемія.
Загальні розлади: підвищення темпетури тіла, озноб, грипоподібний симптом, слабкість, набряки, біль у суглобах, м’язах, нездужання, схильність до кровотеч і крововиливів, герпес, сльозотеча, забарвлення в оранжево-червоний колір сечі, калу, слини, мокротиння, поту, слизу, синдром відміни, який може виникнути при припиненні прийому препарату, що включає головний біль, безсоння, дратівливість, нервозність.
Передозування.
Можливі такі симптоми: запаморочення, головний біль, пiдвищена стомлюванiсть, сонливість, поліневрит, неврит зорового нерва (можливе виникнення сліпоти), погіршення гостроти зору, нечіткість зору, розвиток неврологічних порушень, судоми, сплутаність свідомості, ступор, галюцинації (в т.ч. зорові), в’ялість, дизартрія, невиразне мовлення, дезорієнтація, гіперрефлексія, периферична полінейропатія, втрата апетиту, нудота, блювання, діарея, біль у ділянці живота, пригнічення дихання, задишка, асистолія, збільшення печінки, жовтяниця, порушення функції печінки, підвищення рівня білірубіну і печінкових трансаміназ у плазмі крові, забарвлення у коричнево-червоний або оранжевий колір шкіри, слизової оболонки порожнини рота, склер, сечі, слини, поту, слизу і фекалій пропорційно до прийнятої дози препарату, алергiчнi реакцiї, пiдвищення температури тiла, лейкопенiя, тромбоцитопенiя, гостра гемолітична анемія, ниркова недостатність, набряк у ділянці очей або обличчя, свербіж, набряк легень, метаболічний ацидоз, гіперглікемія, глюкозурія, кетонурія, кома, з часом може розвинутися респіраторний дистрес-синдром або інші прояви побічних реакцій.
Лікування: специфічного антидоту немає, препарат слід відмінити, викликати блювання або промити шлунок, а також призначити ентеросорбенти, внутрішньовенно краплинно вводять розчин Рінгера, сорбілакт, реосорбілакт, проводять форсований діурез. Призначають вітаміни групи В. Здійснюють контроль і вживають заходи щодо підтримки життєво важливих функцій організму, за необхідності проводять реанімаційні заходи.
Показані форсований діурез, перитонеальний діаліз або гемодіаліз. При загрозливих станах показане обмінне переливання крові.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Призначення препарату у період вагітності можливе, якщо, на думку лікаря, ризик для плода не перевищує користі від застосування препарату для матері. На період лікування препаратом слід припинити годування груддю.
Діти.
Протипоказано дітям віком до 15 років.
Особливості застосування.
З обережністю призначають хворим із порушенням функції печінки та нирок помірного та середнього ступеня тяжкості (контроль показників функції печінки та нирок необхідно проводити щотижня протягом перших двох тижнів і потім кожні 2 тижні протягом ще 6 тижнів; у разі проявів гепатотоксичності/нефротоксичності препарат слід відмінити), при артеріальній гіпертензії ІІ-ІІІ стадії, ішемічній хворобі серця, захворюваннях нервової системи, гепатиті у період загострення, цирозі печінки, при порфірії, бронхіальній астмі, псоріазі, екземі у фазі загострення, гіпотиреозі, хронічному алкоголізмі, пацієнтам, які приймають інші потенційно гепатотоксичні препарати, пацієнтам літнього віку, виснаженим хворим.
Під час лікування препаратом не слід вживати алкогольні напої. Алкоголь підвищує токсичний вплив на печінку та послаблює дію препарату.
Ризик гепатотоксичності зростає у пацієнтів віком від 35 років, особливо жіночої статі, у осіб з повільною інактивацією препарату, у ВІЛ-інфікованих, пацієнтів з недостатнім харчуванням, у пацієнтів з нейропатією.
Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які страждають на цукровий діабет (у хворих на цукровий діабет можливий позитивний результат глюкозуричного тесту).
Пацієнтам, у яких є ризик розвитку нейропатії чи піридоксинової недостатності (хворі на діабет, хронічний алкоголізм, пацієнти з гіпотрофією, з нирковою недостатністю, вагітні, ВІЛ-інфіковані), слід призначати піридоксин.
Перед початком і під час лікування необхідно систематично контролювати гостроту зору, рефракцію, поля зору, внутрішньоочний тиск, а також досліджувати очне дно. При порушенні функції нирок офтальмологічний контроль необхідно проводити щоденно. Не призначають препарат, якщо неможливо перевірити стан зору (тяжкий стан, психічні розлади).
Офтальмологічний контроль здійснюється для кожного ока окремо та для обох разом, оскільки зміни гостроти зору можуть бути односторонніми чи білатеральними. У разі появи змін функції органів зору для попередження атрофії зорового нерва лікування препаратом слід припинити. Зміни зору зазвичай оборотні, після припинення лікування зникають через кілька тижнів, у деяких випадках - через кілька місяців. У виняткових випадках зміни зору необоротні внаслідок атрофії зорового нерва. Необхідно інформувати лікаря про будь-які зміни функції ока. При порушенні зору застосовують гідроксикобаламін чи ціанокобаламін. Зір відновлюється протягом декількох тижнів чи навіть місяців.
Застосування препарату вимагає постійного моніторингу показників периферичної крові, функціонального стану печінки і нирок, глюкози крові, рівня протромбіну, сечової кислоти, консультації окуліста та невропатолога.
Якщо рівень ферментів печінки в сироватці крові зростає більш ніж у три рази або підвищується рівень білірубіну, прийом препарату необхідно припинити. При появі перших симптомів гепатиту (відчуття нездужання, стомлюваність, нудота, відсутність апетиту) лікування слід негайно припинити.
Лікування препаратом може підвищувати концентрацію уратів у крові, що пов’язано з ослабленням виведення сечової кислоти нирками. З обережністю призначають хворим із підвищеним рівнем сечової кислоти у крові.
Для зменшення побічних ефектів одночасно з препаратом призначають піридоксину гідрохлорид (внутрішньо або внутрішньом'язово) або глутамінову кислоту, тіаміну хлорид чи тіаміну бромід (внутрішньом'язово), натрієву сіль АТФ.
Препарат не слід приймати під час вживання їжі. Біодоступність препарату може знижуватися, коли його застосовують разом з їжею.
Треба пам’ятати, що метаболіти препарату забарвлюють сечу, слину та інші біологічні рідини в оранжево-червоний колір.
Пiд час лiкування препаратом жiнкам репродуктивного вiку слiд застосовувати надiйнi методи контрацепцiї (пероральнi гормональнi контрацептиви i додатковi негормональнi методи контрацепцiї).
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
При застосуванні препарату можливе зниження гостроти зору та побічних реакцій з боку нервової системи, тому слід з обережністю призначати його пацієнтам, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної уваги.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Активні компоненти препарату є гепатотоксичними засобами, тому існує підвищений ризик розвитку ураження печінки, слід ретельно стежити за функцією печінки (див. «Особливості застосування»).
При застосуванні препарату з антацидами можливе зниження абсорбції компонентів препарату, тому препарат слід приймати щонайменше за 1 годину до прийому антацидів.
Препарат призначають у комбінації з антибактеріальними засобами широкого спектра дії, фторхінолонами, сульфаніламідами тощо.
Етамбутол.
Виявляється фармакологічний антагонізм з етіонамідом, сперміном, спермідином, магнієм. Етамбутол і піразинамід на виведення сечової кислоти діють синергічно. Комбіноване лікування етамбутолом й ізоніазидом при одночасному застосуванні циклоспорину А призводить до посиленого розпаду останнього з ризиком відторгнення трансплантата. Етамбутол взаємодіє у крові з фентоламіном і може призводити до підвищення артеріального тиску. При одночасному прийомі етамбутолу з нейротоксичними засобами можливе посилення нейротоксичної дії етамбутолу, посилює нейротоксичність аміноглікозидів, аспарагінази, ципрофлоксацину, метотрексату, карбамазепіну, іміпенему, солей літію, хініну.
Етамбутол знижує терапевтичну ефективність дигітоксину. При одночасному лікуванні дисульфірамом можливе підвищення концентрації етамбутолу у сироватці крові і посилення токсичності. Етиловий спирт посилює токсичну дію етамбутолу на орган зору, тому у період лікування слід відмовитися від вживання алкоголю.
Ізоніазид.
При призначенні ізоніазиду пацієнтам з повільною інактивацією препарату, які одночасно отримують парааміносаліцилову кислоту, тканинна концентрація препарату може підвищитися, внаслідок чого зростає ризик розвитку побічних ефектів.
Ізоніазид може сповільнювати печінковий метаболізм деяких лікарських засобів, що може призвести до збільшення їх токсичності. До таких препаратів належать: карбамазепін, примідон, фенітоїн, діазепам, триазолам, хлорзоксазон, дисульфірам.
Ізоніазид може зменшити терапевтичний ефект леводопи.
При одночасному застосуванні ізоніазиду з глюкокортикостероїдами підвищується метаболізм та елімінація ізоніазиду; з ітраконазолом – можливе істотне зниження концентрації останнього в сироватці крові і відсутність терапевтичного ефекту. При одночасному застосуванні ізоніазиду з кетоконазолом може зменшуватися рівень кетоконазолу в сироватці крові, тому неохідно контролювати концентрацію препарату в крові і при необхідності збільшити дозу; з ацетамінофеном – збільшується токсичність останнього за рахунок генерації і накопичення токсичних метаболітів у печінці, що може призвести до серйозних побічних реакцій; з теофіліном – зростає концентрація теофіліну у плазмі крові (потрібно контролювати рівень теофіліну в крові і відповідно коригувати дози препарату); з вальпроатом – зростає концентрація вальпроату у плазмі крові, дози вальпроату слід коригувати; зі ставудином – підвищується ризик дистальної сенсорної нейропатії; з зальцитабіном у ВІЛ-інфікованих пацієнтів кліренс ізоніазиду подвоюється, тому потрібно контролювати концентрацію ізоніазиду і зальцитабіну для забезпечення ефективності лікування; з вітаміном В6 і глутаміновою кислотою – знижується імовірність побічних ефектів ізоніазиду; з дифеніном – посилюються протиаритмічні властивості дифеніну. Також можлива потенційна взаємодія ізоніазиду з продуктами харчування, що містять гістамін і тирамін (твердий сир, червоне вино, тунець, тропічні риби): можуть розвинутись побічні реакції, такі як головний біль, пітливість, відчуття серцебиття, припливи, артеріальна гіпотензія.
Рифампін.
Рифампін є потужним індуктором мікросомальних ферментів печінки (цитохрому Р450) та може спричинити потенційно небезпечні лікарські взаємодії. Прискорює метаболізм ендогенних субстратів, таких як гормони надниркових залоз, тиреоїдних гормонів і вітаміну D.
Сумісне застосування рифампіну з препаратами, які також метаболізуються цією ферментною системою, може прискорити метаболізм і знизити активність цих препратів, тому підтримка їх оптимальної терапевтичної концентрації в крові потребує зміни дозування цих лікарських засобів на початку застосування рифампіцину та після його відміни.
Рифампін прискорює метаболізм антиаритмічних препаратів (наприклад дизопіраміду, мексилетину, хінідину, пропафенону, токаїніду); бета-блокаторів (наприклад бісопрололу, пропранололу); блокаторів кальцієвих каналів (наприклад дилтіазему, ніфедипіну, верапамілу, німодипіну, ісрадипіну, нікардипіну, нисолпідину); серцевих глікозидів (дигітоксину, дигоксину); протиепілептичних, протисудомних препаратів (наприклад фенітоїну, карбамазепіну); психотропних препаратів − антипсихотичних засобів (наприклад галоперидолу, арипіпразолу), трициклічних антидепресантів (наприклад амітриптиліну, нортриптиліну), анксіолітиків і снодійних засобів (наприклад діазепаму, бензодіазепіниу, зопіклону, золпідему), барбітуратів; антитромботичних засобів (антагоністів вітаміну К), непрямих антикоагулянтів; рекомендується контролювати протромбіновий час щодня або так часто, як це потрібно для визначення необхідної дози антикоагулянта, протигрибкових препаратів (наприклад тербінафіну, флуконазолу, ітраконазолу, кетоконазолу, вориконазолу); противірусних препаратів (наприклад саквінавіру, індинавіру, ефавіренцу, ампренавіру, нелфінавіру, атазанавіру, лопінавіру, невірапіну); антибактеріальних препаратів (наприклад хлорамфеніколу, кларитроміцину, дапсону, доксицикліну, фторхінолонів, телітроміцину); кортикостероїдів (для системного застосування); антиестрогенів (наприклад тамоксифену, тореміфену, гестринону), системних гормональних контрацептивів, естрогенів, гестагенів (пацієнткам, які застосовують пероральні контрацептиви, слід рекомендувати альтернативні, негормональні методи контрацепції під час терапії рифампіцином); тиреоїдних гормонів (наприклад левотироксину); клофібрату; пероральних протидіабетичних засобів (сульфонілсечовина та її похідні, наприклад хлорпропамід, толбутамід, тіазолідиндіони); імуносупресивних препаратів (наприклад циклоспорину, сиролімусу, такролімусу); цитостатиків (наприклад іматинібу, ерлотинібу, іринотекану); лозартану; метадону, наркотичних аналгетиків; празиквантелу; хініну; рилузолу; селективних антагоністів 5-НТ3 рецепторів (наприклад ондансетрону); статинів, що метаболізуються CYP 3A4 (наприклад симвастатину); теофіліну; сечогінних засобів (наприклад еплеренону).
Інші взаємодії.
При сумісному застосуванні рифампіну з атоваквоном знижується концентрація атоваквону та підвищується концентрація рифампіну в сироватці крові; з кетоконазолом − знижуються концентрації в сироватці крові обох препаратів; з еналаприлом − знижується концентрація в крові еналаприлату, активного метаболіту еналаприлу (залежно від клінічного стану можлива корекція дози еналаприлу; з пробенецидом і ко-тримоксазолом − збільшується в крові рівень рифампіцину; з саквінавіром/ритонавіром − збільшується ризик гепатотоксичності, така комбінація протипоказана; з сульфасалазином − знижується плазмова концентрація сульфапіридину, що може бути результатом порушення бактеріальної флори кишечнику, відповідальної за перетворення сульфасалазину в сульфапіридин та мезаламін; з галотаном, ізоніазидом − збільшується ризик гепатотоксичності (одночасного застосування рифампіцину і галотану слід уникати). При застосуванні рифампіну з піразинамідом повідомлялося про тяжкі ушкодження печінки, в тому числі з летальним наслідком, у пацієнтів, які отримували протягом 2 місяців щоденно рифампіцин і піразинамід; така комбінація можлива тільки при ретельному моніторингу та якщо потенційна користь переважає ризик гепатотоксичності і смерті; з клозапіном, флекаїнідом − збільшується токсична дія на кістковий мозок; з препаратами парааміносаліцилової кислоти, що містять бентоніт (алюмінію гідросилікат) − для забезпечення задовільних концентрацій цих препаратів у крові інтервал між їх прийомом повинен бути не менше 4 годин; з ципрофлоксацином, кларитроміцином − можливе підвищення концентрації рифампіну в крові; повідомлялося про випадки люпусподібного синдрому при одночасному прийомі з рифампіном.
Лабораторні та діагностичні тести.
У період лікування рифампіном не слід застосовувати бромсульфалеїновий тест, оскільки рифампін змінює параметри виведення бромсульфалеїну, що може призвести до помилкових уявлень про порушення цього показника. Не слід також застосовувати мікробіологічні методи визначення концентрації фолієвої кислоти і вітаміну B12 у сироватці крові.
Можлива перехресна реактивність та хибнопозитивні результати скринінг-тестів на опіати, які проводять KIMS-методом, методом кількісного імунологічного аналізу; рекомендується застосування контрольних тестів (наприклад газову хроматографію/масспектрометрію).
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Комбінований препарат, який містить 3 протитуберкульозні компоненти.
Рифампін – напівсинтетичний антибіотик широкого спектра дії, чинить бактеріостатичну, а у високих дозах - бактерицидну дію, виявляє активність щодо М. tuberculosis (як внутрішньоклітинних, так і зовнішньоклітинних) і є протитуберкульозним препаратом першого ряду, пригнічує ДНК-залежну РНК-полімеразу, яка відповідає за синтез геному бактерій.
Етамбутол – хіміотерапевтичний препарат, який чинить бактеріостатичну дію щодо мікобактерій туберкульозу, резистентних до інших протитуберкульозних засобів. Механізм туберкулостатичної дії пов’язаний із уповільненням синтезу нуклеїнових кислот у бактеріальній клітині. Первинна стійкість до препарату спостерігається в 1 % випадків. Етамбутол активний відносно всіх штамів М. tuberculosis, зокрема М. bovis та M. kansasii.
Ізоніазид – протитуберкульозний препарат, похідний ізонікотинової кислоти. Ізоніазид виявляє високу активність відносно мікобактерій туберкульозу, особливо тих, які активно розмножуються. На інших поширених збудників інфекційних хвороб препарат не діє. Позитивний результат лікування спостерігається при комбінації ізоніазиду з іншими протитуберкульозними препаратами. Механізм дії – пригнічення синтезу міколієвої кислоти, яка є компонентом клітинної стінки бактерії. Для М. tuberculosis мінімальна інгібуюча концентрація (МІК) ізоніазиду становить 0,05 - 0,025 мг. Резистентність до ізоніазиду розвивається швидко, якщо він застосовується як монотерапія.
Фармакокінетика.
Не досліджувалась.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки капсулоподібної форми, вкриті оболонкою, коричневого кольору, з тисненням «RHE» з одного боку та гладенькі – з іншого.
Термін придатності.
3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в сухому місці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 28 таблеток у блістері, по 24 блістери в картонній коробці.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
Люпін Лімітед.
Місцезнаходження. Источник
A-28/1, М.I.Д.Cі., Чікалтана, Аурангабад 431 210, Індія.