IНСТРУКЦIЯ
для медичного застосування препарату
міЄлосан
(myelosanum)
Загальна характеристика:
мiжнародна та хімічна назви: busulfan; біс-метилсульфоновий ефірбутандіолу-1,4;
основнi фiзико-хiмiчні властивостi: таблетки білого кольору, з двоопуклою поверхнею. На поверхні таблеток допускається мармуровість;
склад: 1 таблетка містить мієлосану 0,002 г;
допоміжні речовини: цукор-рафінад, крохмаль картопляний, кальціюстеарат.
Форма випуску. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Антинеопластичні засоби. Алкілуючі сполуки. Код АТС L01A B01.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Діє в першій половині фази G1, на початку і в кінці фаз S і G2 (синхронізує фази популяції ракових клітин). Високо реактивні групи молекули утворюють знуклеофільними центрами ДНК і РНК міцні ковалентні зв’язки. При цьому виникаютьзшивки витків і спіралей ДНК, мутації, розриви ланцюгів, мітотичні блоки і втрачається можливість реплікації ДНК.
Фармакокінетика. Швидко всмоктується при застосуванні внутрішньо. Період напів виведення у плазмі крові становить 2 - 3 год. Метаболізується і виводиться із сечею у виглядіметансульфонової кислоти.
Показання для застосування. Хронічний мієлобластний лейкоз, еритремія, справжня поліцитемія (особливо за неефективності радіоізотопної терапії), есенціальна тромбоцитемія, мієлофіброз.
Спосіб застосування та дози. Внутрішньо по 2 мг 1 - 3рази на добу. При загостренні хронічного мієлолейкозу з помірною спленомегалієюз кількістю лейкоцитів до 200 000 у 1 мкл крові – 4 - 6 мг на добу в 1 - 3прийоми. При різко вираженій спленомегалії і великій кількості лейкоцитів – до 8 - 10 мг у 2 - 3 прийоми. При зменшенні кількості лейкоцитів до 40 000 - 50000 добова доза не повинна перевищувати 4 мг. Курс лікування – 3 - 5 тижнів. Вищі дози: разова – 6 мг, добова – 10 мг.
При проведенні підтримуючої терапії звичайно призначають 0,5 - 2 мг на добу; в окремих випадках ефективними можуть бути більш низькі дози. Метою такої терапії є підтримка лейкоцитозу на рівні 10000 - 15 000 в 1 мм3. Дослідження складу периферичної крові необхідно проводити не менше 1 разу на 4 тижні.
При справжній поліцитемії іесенціальній тромбоцитемії для індукції ремісії призначають 4 - 6 мг на добу. Загальна доза, необхідна для індукції ремісії, варіабельна, тому важливо здійснювати ретельний контроль гемограми.
При мієлофіброзі на початку лікування звичайно призначають 2 - 4 мг на добу; при проведенні підтримуючої терапії дозу знижують. Необхідний ретельний контроль складу периферичної крові.
Мієлосан дуже рідко застосовують у педіатричній практиці.
Побічна дія. Мієлосупресія, нудота, блювання, діарея, гіперпігментація шкіри, синдром адреналової недостатності (розвивається при тривалому лікуванні Мієлосаном і характеризується слабкістю, підвищеною стомлюваністю, анорексією, зменшенням маси тіла, нудотою, блювання мі гіперпігментацією шкіри), дифузний легеневий фіброз із прогресуючою задишкоюі постійним сухим кашлем (на фоні пневмофіброзу частіше розвиваються інфекційно-запальні захворювання легенів), катаракта (іноді двостороння), кропив’янка, поліморфна еритема, вузлувата еритема, алопеція, пізня порфірія шкіри, надмірна сухість шкіри з повним ангідрозом, сухість слизової оболонки порожнини рота і хейліт, гінекомастія, холі статична жовтяниця, ендокардіальний фіброз, міастенія.
Протипоказання. Гострі і підгострілейкози, загострення хронічного мієлолейкозу, алейкемічні і сублейкемічні форми хронічного лейкозу, тромбоцит опенія.
Передозування. При хронічному передозуванні мієло токсичністьМієлосану більш виражена, ніж при гострому. Специфічного антидоту немає. При перевищенні рекомендованої дози необхідно регулярно досліджувати склад периферичної крові; у разі потреби проводити підтримуючу терапію ігемотрансфузії.
Особливості застосування. Під час лікування необхідно регулярно контролю вати склад периферичної крові з метою раннього виявлення мієлосупресії і необоротної аплазії кісткового мозку. Особливу обережність слід виявляти при вихідному низькому вмісті тромбоцитів. На будь-якій стадії лікування Мієлосан необхідно негайно відмінити у випадку різкого зниження вмісту тромбоцитів і розвиткутромбоцит опенічної пурпури.
У хворих на хронічний мієлоцитарний лейкоз, які не проводили раніше лікування, часто спостерігаються гіперурикемія і гіперурикозурія, які слід усунути до початку терапії Мієлосаном. Під час лікування необхідно вживати заходів, спрямованих на запобігання розвитку гіперурикемії і сечокислої нефропатії.
У пацієнтів, які приймають Мієлосан, виявляються різні хромосомні аберації. Відомі випадки розвитку вираженої епітеліальної дисплазії і виникнення карцином на фоні терапії Мієлосаном.
У жінок, які приймають Мієлосан упередменопаузальний період, часто спостерігаються пригнічення функції яєчниківі аменорея. У чоловіків Мієлосан порушує сперматогенез і може спричинюватиазооспермію і тестикулярну атрофію.
Вагітність і період лактації.
Мієлосан – потенційно тератогенний і ембріотоксичнийагент. Незважаючи на те, що існує ряд повідомлень про народження здорових дітейвід матерів, які проводили лікування Мієлосаном у період вагітності, його неслід призначати вагітним, особливо в першому триместрі.
За необхідності проведення терапії в період вагітності в кожному конкретному випадку слід оцінити потенційну небезпеку препарату для плоду в порівнянні з його позитивним ефектом для здоров’я жінки. Під час лікування Мієлосаном необхідно припинити годування груддю.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. При спільному прийомі з клозапіном виникає токсична дія на кістковий мозок, з лов астатином - підвищується ризик ураження серця і нирок, з тіогуаніном - збільшується ймовірність розвитку вузлової регенеративної гіперплазії печінки, портальної гіпертензії, варикозного розширення вен стравоходу. При одночасному прийомі з хлорамфеніколом зростає ймовірність токсичної дії обох препаратів. При застосуванні інших протипухлинних препаратів взаємно підвищується їх ефективність. Источник
Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей, сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °С. Термін придатності -3 роки.