ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
Аритміл
(Aritmil)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: Amiodaron,(2-бутилбензофуран-3-їл)-[4-[2-діетиламін о) етокси]-3,5-дийодофеніл]метанонугідро хлорид;
основні фізико-хімічні властивості: прозора злегка зеленкувата рідина;
склад: 1 мл розчину містить 50 мг аміодарону гідро хлориду (в перерахуванні нааміодарон безводний);
допоміжні речовини: полісорбат 80, спирт бензиловий, вода для ін’єкцій.
Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.
Фармакотерапевтична група. Анти аритмічні препарати III класу. Код АТС С 01 BD01.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинамика. Анти аритмічний препарат III класу. Анти аритмічна дія зумовлена збільшенням 3-ї фази потенціалу дії, головним чином за рахунок блокади калієвих каналів мембран кардіоміоцитів, а також кальцієвих каналів, уповільненню провідності по AV–вузлу і зниженням автоматизму синусового вузла. незначно блокує відкриті та ін активовані натрієві канали і уповільнює швидкий вхідний натрієвий потік. Препарат не конкурентно блокує α- таβ-адренорецептори переважно міокарда, що також сприяє сповільненнюсиноатриальної, передсердної та AV–провідності, не впливаючи навнутрішньошлуночкову провідність. Аміодарон збільшує рефракторний період та зменшує збудливість міокарда. Сповільнює проведення збудження та подовжує рефракторний період додаткових передсердно-шлуночкових шляхів. Антиангінальна дія аміодаронузумовлена зниженням споживання кисню міокардом за рахунок зменшення ЧСС та зниження загального периферичного опору судин. Аміодарон не спричиняє значного негативного інотропного ефекту.
Фармакокінетика. Аміодарон має великий об’єм розподілення. У перші дні призначення препарат накопи чується практично у всіх тканинах, особливо вжирових включеннях, печінці, селезінці, легенях. Через декілька днів відмічається виведення аміодарону з організму. Стабільна концентрація досягається в межах від 1 до декількох місяців залежно від індивідуальних особливостей пацієнта. Аміодарон виводиться з жовчю та калом. Ниркова екскреція незначна. Період напів виведення становить 20-100 діб. Після припинення лікування аміодароном його виведення з організму продовжується протягом декількох місяців. Аміодарон містить йод, тому при метаболізмі в печінці відбувається відщеплення йоду та виділення його з сечею у вигляді солей. Основна частина аміодарону та його метаболітів виділяються через кишечник протягом більше 30 діб. Після відміни препарату його ефективна дія триває протягом декількох днів або навіть тижнів.
Показання для застосування. Профілактика рецидивів: загрозливої для життяшлуночкової тахікардії або фібриляції шлуночків; шлуночкової тахікардії (документально підтвердженої) з клінічними проявами, що веде до втрати працездатності; надшлуночкової тахікардії (документально підтвердженої) ухворих із захворюваннями серця; порушень ритму при резистентності або наявності протипоказань до інших методів лікування; синдрому WPW. З метою сповільнення ритму скорочень шлуночків або відновлення синусового ритму при мерехтінні та тріпотінні передсердь.
Спосіб застосування та дози. Для внутрішньо венного введення доза та кратність застосування встановлюється індивідуально, залежно від стану тапотреб кожного пацієнта.
Внутрішньо венна ін’єкція: Звичайна доза складає 5 мг/кг маси тіла та повиннавводитись на протязі не менше 3 хвилин. Повторну внутрішньо венну ін’єкцію неслід вводити раніше, ніж через 15 хв. після першого введення, навіть якщо була використана тільки частина вмісту однієї ампули. Терапевтичний ефект проявляється на протязі перших хвилин після введення аміодарону та потім поступово зменшується. У зв’язку з цим, для підтримання стабільного ефекту необхідна внутрішньо венна інфузія.
Внутрішньо венна інфузія: Початкова доза – звичайно складає 5 мг/кг (0,3-0,4 г) у 250 мл 5 % розчину глюкози, на протязі періоду від 20 хв. до 2год.; введення можна повторювати 2–3 рази на протязі 24 год. Швидкість вливання потрібно корегувати відповідно до результатів. Терапевтичний ефект препарату проявляється на протязі перших хвилин введення та зникає поступово, тому необхідно встановлювати пов’язуючу інфузію. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 1200 мг/добу. Підтримуюча доза – 10-20 мг/кг/добу (в середньому 600-800 мг/добу до 1200 мг/добу) у 250 мл 5 % розчину глюкози на протязі декількох днів. Інфузійна терапія звичайно продовжується 4-5 днів. З першого дня інфузіїнеобхідно починати поступовий перехід на пероральний прийом.
Для купірування аритмій у невідкладних ситуаціях Аритміл вводять дітяму дозі 5 мг/кг внутрішньо венно повільно (протягом 1-3 хвилин) у 5 % розчині глюкози, потім переходять на підтримуючу крапельну інфузію Аритмілу в тій самійдозі розведеній у 100–250 мл розчину глюкози та інфузованої протягом 0,5–2 год.
Побічна дія. З боку серцево-судинної системи: брадикардія (ступінь залежить від дози); у поодиноких випадках – зупинка синусового вузла (звичайно при дисфункції синусового вузла або у пацієнтів похилого віку) зрідка –синоатріальна або АV блокада. Є повідомлення про розвиток або прогресу вання аритмій (аж до зупинки серця), гіпотензія під час хірургічних втручань на відкритому серці.
З боку органа зору: відкладення ліпофусцину в епітелії рогівки (утакому випадку звичайно суб’єктивні скарги у хворих відсутні); зрідка, якщо відкладення значне і частково заповнює зіницю, з’являються скарги на появу кольорових ореолів або нечіткість контурів. Є дані про розвиток невропаті й або невриту зорового нерва (достовірний зв’язок з прийманням Аритмілу невстановлений).
Дерматологічні реакції: фото сенсибілізація (при одночасному застосуванні променевої терапії виявляється у вигляді еритеми), свинцево-синя або блакитна пігментація шкіри (при тривалому застосуванні, після припинення лікування повільно минає), шкірні висипання, в тому числі ексфоліативний дерматит (достовірний зв’язок з прийманням Аритмілу не встановлений), зрідка – алопеція.
З боку ендокринного статусу: збільшення кількості тетрайодтироніну (Т4) при нормальному або незначному зниженні трийодтироніну (Т3) (за відсутності клінічних ознак дисфункції щитовидної залози лікування припиняти непотрібно). При тривалому застосуванні зрідка можливий розвиток гіпотиреозу, значно рідше – гіпертиреозу.
З боку нервової системи: зрідка – нейропатія, міопатія (оборотні після відміни препарату), екстра пірамідний тремор, мозочкова атаксія, в поодиноких випадках - доброякісна внутрішньо черепна гіпертензія, жахливі сновидіння.
Зі сторони травного каналу: нудота, блювання, порушення смаку, порушення функції печінки, підвищення активності печінкових трансаміназ, псевдо алкогольний гепатит, цироз.
З боку дихальної системи: описані випадки розвитку альвеолярного та/абоінтерстиціального пневмоніту, фіброзу, плевриту, облітеруючого бронхіолі ту, пневмонії (з летальним кінцем), бронхоспазму (особливо у хворих з тяжкою дихальною недостатністю або бронхіальною астмою), апное (у хворих з тяжкою дихальною недостатністю).
Інші: зрідка – васкуліт, порушення функції нирок, тромбоцит опенія, інколи епідидиміт, імпотенція (достовірний зв’язок з прийманням препарату невстановлений), гемолітична або а пластична анемія. При внутрішньо венному введенні відчуття жару, посилення потовиділення, підвищення внутрішньо черепного тиску, місцево – флебіт.
Протипоказання. Синусова брадикардія, синдром слабкості синусовоговузла (у разі відсутності кардіостимулятора), синоатріальна блокада, АV–блокада, тяжкі порушення провідності (у разі відсутності кардіостимулятора), порушення функції щитовидної залози, вагітність, лактація, бронхіальна астма, підвищена чутливість до аміодарону та йоду.
Передозування. Симптоми: синусова брадикардія, АV–блокада, пароксизмальна шлуночкова тахікардія, шлуночкова тахікардія типу “пірует", артеріальна гіпотензія.
Лікування симптоматичне. При брадикардії необхідно вводити препарати атропіну, антагоністів β-адренорецепторів, кардіостимуляція. Аритміл тайого метаболіти не видаляються при діалізі.
Особливі вказівки. З обережністю застосовувати при порушеннях електролітного балансу, оскільки є окремі повідомлення про розвиток або прогресу вання аритмій (аж до зупинки серця). Потрібно враховувати, що при застосуванні Аритмілу можливі зміни ЕКГ: подовження інтервалу QТ з можливою появою зубця U. Слід враховувати, що у хворих похилого віку відмічається більш виражене зниження ЧСС. При появі АV–блокади II і III ступеня, синоатріальноїабо біфасцикулярної блокади лікування Аритмілом потрібно припинити. Потрібно також враховувати, що після відміни препарату фармакодинамічний ефект зберігається протягом 10-30 днів.
Аритміл містить йод (у 200 мг препарату міститься 75 мг йоду), тому вінможе впливати на результати тестів накопичення радіо активного йоду в щитовидній залозі. Перед початком лікування, під час його проведення та протягом декількох місяців після закінчення лікування необхідно провести дослідження функції щитовидної залози. У процесі лікування є необхідність проводити офтальмологічне дослідження, контролю вати функцію печінки, а також проводити рентгенологічне дослідження легенів. Для запобігання розвитку фото сенсибілізації хворим потрібно уникати перебування на сонці або використовувати ефективні запобіжні засоби (захисні креми). Потрібно враховувати, що відмічалися поодинокі випадки розвитку гострого респіраторного дистрес-синдрому у дорослих безпосередньо після хірургічних втручань. Тому перед операцією анестезіолог має знати що пацієнту вводили Аритміл. З обережністю призначають препарат особам похилого віку (ризик розвитку брадикардії), водіям транспортних засобів та особам, професія яких пов’язана з підвищеною концентрацією уваги.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. При одночасному прийманні занти аритмічними засобами (включаючи бепридил, препарати ІА класу, соталол), атакож він каміном, султопридом, еритроміцином для внутрішньо венного введення, пентамідином для парентерального введення, збільшується ризик розвиткушлуночкової тахікардії типу “пірует", тому дані комбінації протипоказані. Підвищують ризик шлуночкової аритмії антипсихотичні препарати, похідніфенотіазину, бутирофенону, дифеніл бутилпіперидину, протималярійні препарати –похідні хінолону, антигістамінні засоби II покоління: астемізол, терфенадин. Не рекомендується комбінована терапія з β-адрено блокаторами, деякими блокаторами кальцієвих каналів (верапаміл, дилтіазем), оскільки можуть розвинутися порушення автоматизму (що виявляються брадикардією), провідності (AV-блокади) і кардіодепресивна дія. Не рекомендується призначати Аритміл з послаблюючими та іншими препаратами (діуретики, системні глюкокортикостероїди, амфотерицин В), які можуть спричинити гіпокаліємію, оскільки збільшується ризик розвитку шлуночкової тахікардії типу “пірует". При одночасному застосуванні з пероральними антикоагулянтами збільшується небезпека розвитку кровотеч (необхідний контроль рівня протромбіну та коригування доз антикоагулянтів). При одночасному застосуванні з серцевими глікозидами можуть спостерігатися порушення автоматизму (що виявляються вираженою брадикардією) та порушенняпередсердно-шлуночкової провідності. Крім того, можливе збільшення концентраціїдигоксину в плазмі крові за рахунок зниження його кліренсу (необхідно контролю вати концентрацію дигоксину в плазмі крові, проводити моніторинг ЕКГ іпри необхідності змінювати режим дозування). При одночасному застосуванні здифеніном, циклоспорином можливо збільшення концентрації останніх у плазмі крові. Описані випадки виникнення брадикардії (резистентної до атропіну), артеріальної гіпотензії, порушень провідності, зниження серцевого викиду у пацієнтів, які лікувались Аритмілом і яким була проведена загальна анестезія або оксигенотерапія.
Під суворим контролем можна призначати препарат з анаприліном для сумації ефектів. У поєднанні з барбітуратами Аритміл пригнічує ЦНС, що може призвести до розвитку депресії. Источник
Умови та термін зберігання. Зберігати у недоступному для дітей, захищеному відсвітла місці при температурі від 15 до 25 0С. Термін придатності - 2 роки. Не слід застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці!