ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ЛІЗИНОПРИЛ-РАТІОФАРМ
(LISINOPRIL-RATIOPHARM)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: лізиноприл;N-[N-[(15)-1-карбокси-3-феніл пропіл]-L-лізил]- L-пролін;
основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 5 мг – білі, круглі, двоопуклі з рискою на одному боці, таблетки по 10 мг - світло-рожеві, неоднорідно забарвлені (з мармуровістю), без оболонки, з рискою на одному боці, без маркування; таблетки по 20 мг – сіро-червоні, неоднорідно забарвлені (з мармуровістю), круглі, двоопуклі, з рискою на одному боці;
склад: 1 таблетка по 5 мг містить 5,44 мг лізиноприлу дигідрату, що відповідає 5 мг лізиноприлу; 1 таблетка по 10 мг містить 11,11 мг лізиноприлудигідрату, що відповідає 10 мг лізиноприлу; 1 таблетка по 20 мг містить 21,78мг лізиноприлу дигідрату, що відповідає 20 мг лізиноприлу;
допоміжні речовини: маніт, кальцію гідро фосфату дигідрат, крохмальпередже латинізований кукурудзяний, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, для таблеток по 10 мг - пігментна суміш РВ-24823, для таблеток по 20 мг - пігментна суміш РВ-24824, що містять заліза окиси жовтий, чорний, червоний.
Форма випуску. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Код АТС СО 9А АО 3.
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Лізиноприл-ратіофарм– інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту. Блокує утворенняангіотензину II та зменшує його судинозвужувальну дію. На фоні дії препарату відбувається зниження артеріального систолічного та діастолічного тиску. Крімтого, Лізиноприл-ратіофарм знижує опір судин нирок та поліпшує кровообіг унирках.
У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект виявлявся через 1-2години після перорального прийому Лізиноприлу-ратіофарм, максимальний -приблизно через 6-9 годин. Стабілізація терапевтичного ефекту спостерігається через 3-4 тижні від початку лікування. Синдром відміни не реєструвався.
Фармакокінетика. Абсорбція препарату Лізиноприл-ратіофарм після перорального введення становить приблизно 25 – 50 %. Одночасний прийом їжі на всмоктування не впливає. Максимальна концентрація у плазмі реєструється приблизно через 6-8 годин після перорального прийому. Лізиноприл-ратіофармпрактично не зв’язується з білками плазми крові. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові – 6-7 годин. Період напів виведення – 12 годин, який збільшується при нирковій недостатності. Лізиноприл-ратіофарм неметаболізується і виводиться із сечею в незміненому вигляді. У разі порушенняренальної функції виведення лізиноприлу знижується пропорційно ступеню функціональних порушень.
У пацієнтів похилого віку (старше 65 років), а також при серцевій недостатності ренальний кліренс Лізиноприлу-ратіофарм знижується.
Лізиноприлвидаляється при гемодіалізі.
Показання для застосування.
Артеріальна гіпертензія.
Застійна серцева недостатність.
Гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST за відсутності артеріальної гіпотензії (артеріальний тиск вище 90 мм рт ст.).
Спосіб застосування та дози.
Артеріальна гіпертензія.
Початкова дозаЛізиноприлу-ратіофарм дорівнює 5 мг - 1 раз на добу. Препарат рекомендується приймати вранці. Якщо призначення цієї дози не дає достатнього терапевтичного ефекту, її можна збільшити до 10 мг - 20 мг 1 раз на день залежно від клінічної реакції пацієнта.
Рекомендовані терапевтичні дози Лізіноприлу-ратіофарм становлять 10 –20 мг, одноразово на добу.
Максимальна доза – 40 мг на добу.
Застійна серцева недостатність.
Лікування препаратом Лізиноприл-ратіофарм починають з початкової дози - 2,5 мг вранці (½ таблетки по 5 мг). Надалі дозу препарату необхідно підвищувати поступово, залежно від індивідуальної реакції пацієнта. Рекомендована “цільова” терапевтична доза для хворих з застійною серцевою недостатністю становить 20 мг на добу, в 1 прийом.
Особлива обережність необхідна при призначенні лізиноприлу пацієнтам, які паралельно приймають/приймали діуретики. Якщо неможливо попередньо відмінити діуретичні засоби, призначення лізиноприлу рекомендовано починати з мінімальних доз під контролем артеріального тиску і функції нирок.
Гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST .
ЛікуванняЛізиноприлом-ратіофарм слід починати в перші 24 години з моменту появи симптомів захворювання за умови відсутності гіпотензії. Початкова доза - 5 мгЛізиноприлу-ратіофарм (1 таблетка 5 мг або ½ таблетки по 10 мг). Цільова доза Лізиноприлу-ратіофарм становить 10 мг на один прийом на добу (2 таблетки по 5 мг або 1 таблетка по 10 мг).
Пацієнтам з систолічним тиском, що не перевищує 120 мм. рт. ст. перед початком або під час терапії у перші 3 дні після інфаркту лікування слід починати з дози 2,5 мг Лізиноприлу-ратіофарм (½ таблетки по 5 мг).
Пацієнтам з низьким тиском (систолічний тиск менше ніж 100 мм рт. ст.) терапевтична добова доза не повинна перевищувати 5 мг на добу (1 таблеткаЛізиноприлу-ратіофарм по 5 мг). За необхідності зазначена доза може бути зниженадо 2,5 мг.
Якщо після прийому лізиноприлу в дозі 2,5 мг, систолічний тиск залишається меншим за 90 мм рт. ст., необхідно відмінити терапію препаратомЛізиноприл-ратіофарм.
Хворим з гострим інфарктом міокарда рекомендовано призначення Лізиноприлу-ратіофарм протягом 6тижнів. Пацієнти з симптомами серцевої недостатності можуть і надалі продовжувати лікування препаратом Лізиноприл-ратіофарм (дозування див. у розд.“Застійна серцева недостатність”).
Для хворих з нирковою недостатністю і кліренсом креатині ну 30-70мл/хвилину початкова доза лізиноприлу становить 2,5 мг 1 раз на добу, вранці (½ таблетки по 5 мг). Терапевтична доза, 5 -10 мг на добу (1-2 таблетки по 5 мг, 1 таблетка по 10 мг або ½ таблетки по 20 мг) визначається індивідуальною реакцією пацієнта. Не слід перевищувати максимальну добову дозу– 20 мг (2 таблетки по 10 мг або 1 таблетка по 20 мг); залежно відпереносимості деяким пацієнтам доцільно подовжувати інтервали між прийомами препарату (1 раз в 2 дні).
Для хворих з нирковою недостатністю і кліренсом креатині ну менше 30мл/хвилину рекомендована початкова доза - 2,5 мг. Цільова добова доза визначається індивідуально; залежно від переносимості деяким пацієнтам доцільно подовжувати інтервали між прийомами препарату (1 раз в 2 дні).
Побічна дія.
З боку серцево-судинної системи: спостерігались артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози препарату пацієнтами з дефіцитом натрію, дегідратацією, серцевою недостатністю), ортостатичні реакції, якісупроводжувались запамороченнями, слабкістю, порушеннями зору і втратою свідомості.
Є окремі повідомлення про розвиток: тахікардії (прискореногосердцебиття), порушень серцевого ритму, болей за грудиною (звичайно пов”язанихз вираженною гіпотензією) , церебрального інсульту.
З боку сечостатевої системи: можливі порушення ренальної функції, в окремих випадках, - гостра ниркова недостатність. У пацієнтів з ураженням ниркових артерій та у хворих, які одночасно одержують діуретики, може спостерігатись підвищення рівня креатині нуі азоту сечовини у сироватці крові.
З боку дихальної системи: сухий кашель, бронхіт, іноді – синусит, риніт, задишка. прояви бронхоспазму, глосит ісухість у роті.
З боку шлунково-кишкового тракту/печінки: може виникнути нудота, блювання, біль в епігастрії та диспепсія, анорексія, дисгевзія, закреп, діарея. Зареєстровано поодинокі випадки гепатотоксичності лізиноприлу, найчастіше мав місце холестаз, протеспостерігались підвищення активності печінкових трансаміназ та вмісту білірубіну за рахунок порушення функції печінки з ураженням та некрозомгепатоцитів.
При перших симптомах жовтухи під час лікування інгібіторами АПФлікування слід припинити.
Алергічні та імунопатологічні реакції: відчуття жару, гіперемія шкіри, свербіж. В окремих випадках інгібітори АПФ спричинюють ангіо невротичний набряк, що поширюється на губи, обличчя та/або кінцівки. Шкірні реакції можуть супроводжуватись підвищенням температури тіла, міалгією, артралгією/артритом, васкулітом.
З боку центральної нервової системи та органів зору: іноді виникає головний біль, втомлюваність, запаморочення, депресія, порушення сну, парестезія, порушення рівноваги, дезорієнтація, суб’єктивне відчуття шуму у вухах та зниження гостроти зору.
З боку лабораторних показників: підвищення рівня креатині ну та азоту сечовини у сироватці крові, гіперкаліємія. Іноді спостерігались зниження гемоглобіну, рівня гематокриту, тромбоцит опенія,нейтропенія/агранулоцит оз (гематологічні порушення частіше спостерігаються у хворих з нирковою недостатністю, ауто імунними захворюваннями).
Протипоказання.
Гіпер чутливість до Лізиноприлу-ратіофарм або інших інгредієнтів препарату;
ангіо невротичний набряк в анамнезі , в тому числі після застосування інгібіторів АПФ, ідіопатичний та спадковий набряк Квінке;
кардіогенний шок; гострий інфаркт міокарда за наявності гіпотензії (АТ< 90 мм рт ст);
вагітність, лактація;
дитячий вік (до 12 років).
Передозування.
У випадках передозування можливі: різке зниження кров’яного тиску, з погіршенням перфузії життєво-важливих органів, шок, порушення балансу електролітів крові, гостра ниркова недостатність. Необхідно негайно припинити застосування препарату. При інтоксикаціях, спричинених передозуванням, рекомендується промивання шлунку. У випадках передозування пацієнт повинензнаходитись у відділенні інтенсивної терапії. Для корекції артеріального тиску показано внутрішньо венне введення фізіологічного розчину та/чиплазмозамінників. За необхідності внутрішньо венно вводять ангіотензин. Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу., при цьомуслід уникати використання полі акрилонітрильних металосульфонатних високо плиннихмембран (наприклад “AN69”).
У випадку ангіо невротичного набряку призначають антигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком язика, голосової щілини, гортані необхідно в ургентному порядку почати лікування шляхом підшкірного введення 0,3-0,5 мл розчину адреналіну (1:1000), для забезпечення прохідності дихальних шляхів показані інкубація чи ларинготомія
Особливості застосування.
При гострому інфаркті міокарда з елевацією сегмента ST, Лізиноприл-ратіофарм може призначатись усім пацієнтам за відсутності протипоказань; проте, в першу чергу, препарат показаний хворим з клінічними ознаками серцевої недостатності наранніх етапах захворювання, зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка, з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом.
У пацієнтів з гіповолемією, дефіцитом натрію у зв’язку з застосуваннямдіуретиків, безсольової дієти, через блювання, діарею, після діалізу, можливий розвиток раптової тяжкої гіпотензії, гострої ниркової недостатності. В таких випадках доцільно компенсувати втрати рідини і солей до початку лікуваннялізиноприлом та забезпечити адекватний медичний нагляд. Нерідко гіпотензія, особливо після першої дози, може розвинутись у хворих з тяжкими формами серцевої недостатності, що слід враховувати призначаючи терапію лізиноприлом.
З особливою обережністю (враховуючи співвідношення користь/ризик) слід призначати препарат хворим з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки, після операції трансплантації нирки, атакож пацієнтам з порушеннями функції нирок, печінки, порушеннями кровотворення, ауто імунними захворюваннями, вираженими аортальним, мі тральним стенозом, обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією. Всі перераховані патологічні стани при застосуванні лізиноприлу вимагають відповідного медичного нагляду та лабораторного контролю.
За наявності інсулінзалежного цукрового діабету (тенденція догіперкаліємії) лікування лізиноприлом слід розпочинати з низьких доз і здійснювати під наглядом лікаря.
Для препаратів групи інгібіторів АПФ можлива перехреснагіпер чутливість.
Хворі похилого віку можуть виявляти підвищену чутливість до лізиноприлу (ризик розвитку гіпотензії та ортостатичних реакцій), навіть на фоні призначення звичайних доз препарату.
Під час лікування лізиноприлом може мати місце гіперкаліємія, рідко –підвищення рівню креатині ну, протеїнурія, особливо за наявності ниркової і/або серцевої недостатності, що вимагає обов”язкового лабораторного контролю. Слід з обережністю призначати лізиноприл пацієнтам з підвищеним рівнем креатині ну вкрові (до 150-180 мкмоль/л).
За наявності первинного гіперальдостеронізму інгібітори АПФ -неефективні, тому їх застосування не рекомендується.
Оскільки Лізиноприл-ратіофарм не потребує печінкової біо трансформації, він може бути препаратом вибору серед інших інгібіторів АПФ для пацієнтів звадами функції печінки.
Вагітність і лактація. Застосування препарату Лізиноприл-ратіофармпротипоказано.
Вплив на здатність керувати автомобілем та працювати з технікою.
На початку лікування лізиноприлом можливий розвиток артеріальної гіпотензії, що необхідно враховувати особам, які працюють з авто транспортом та потенційно небезпечними технічними засобами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
Алкоголь, діуретики та інші антигіпертензивні засоби (бета-адреноблокатори, альфа-адреноблокатори, антагоністи кальцію та інші) потенціюють гіпотензивний ефект лізиноприлу.
Одночасний прийом з калій зберігаючи ми діуретиками (спіронолактон, амілорид, триамтерен) може призвести до гіперкаліемії. Тому за умови паралельного призначення названих засобів необхідно контролю вати концентрацію калію в плазмі крові. Гіперкаліемія також може бути спровокована одночасним прийомом циклоспорину, препаратів калію, харчових добавок, які містять калій, що особливо актуально за наявності ниркової недостатності, цукрового діабету.
Не стероїдні протизапальні препарати, особливо індометацин, протидіютьантигіпертензивному ефекту лізиноприлу. Аналогічну діє чинить вживання натрію хлориду.
При застосуванні з препаратами літію можлива затримка виведення літію з організму і, відповідно, під вишення ризику його побічної та токсичної дії.
Засоби, які пригнічують функцію кісткового мозку разом з лізиноприломпідвищують ризик нейтропенії і/чи агранулоцит озу. Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід при одночасному застосуванні зЛізиноприлом-ратіофарм можуть призвести до зменшення кількості лейкоцитів укрові, розвитку лейкопенії.
Естрогени - за рахунок затримки рідини в організмі – при одночасному призначенні можливе зменшення антигіпертензивної ефективності лізиноприлу.
Симпатоміметики – можливе ослаблення антигіпертензивної діїлізиноприлу.
Лізиноприл-ратіофарм можна призначати одночасно з гліцеролтринітратом, який вводиться внутрішньо венно або трансдермально.
З обережністю лізиноприл слід призначати хворим з гострим інфарктом міокарда протягом 6-12 годин після введення стрептокінази (ризик розвиткугіпотензії).
Лізиноприл-ратіофарм посилює прояви алкогольної інтоксикації. Наркотики, анестетики, снодійні у поєднанні з Лізиноприлом-ратіофармспричиняють посилення гіпотензивного ефекту.
При проведенні діалізу на фоні терапії препаратом Лізиноприл-ратіофарміснує ризик розвитку анафілактоїдних реацій за умови застосуванняполі акрилонітрильних металосульфонатних високо плинних мембран (наприклад“AN69”).
Антидіабетичні засоби, що приймаються перорально (наприклад похіднісульфонілсечовини, такі як метформін, бігуаніди, такі як глібенкламід тощо), таінсулін при прийомі з інгібіторами АПФ можуть посилювати гіпотензивний ефект, особливо на початку лікування.
Прийом антацидних засобів може зменшити гіпотензивний ефектЛізиноприлу-ратіофарм.
Умови та термін зберігання.
Зберігати при температурі, що не перевищує 25 °С, у місцях, недоступних для дітей. Источник
Термін придатності - 4 роки.