І Н С Т Р У К Ц І Я
для медичного застосування препарату
РІЛЕПТИД®
(RILEPTIDÒ)
Склад:
діюча речовина: 1 таблетка містить рисперидону 1 мг, або 2 мг, або 3 мг, або 4 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію лаурилсульфат;
склад оболонки.
таблетки 1 мг: гіпромелоза, титану діоксид (E 171), макрогол 400;
таблетки 2 мг, або 3 мг, або 4 мг: гіпромелоза, титану діоксид (E 171), макрогол 400, індигокармін (Е 132), хіноліновий жовтий (Е 104).
Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Антипсихотичні засоби. Код АТС N05A Х 08.
Клінічні характеристики.
Показання.
Шизофренія, включаючи перший епізод психозу, гострі напади шизофренії (шуб), тривале лікування пацієнтів із хронічною шизофренією. Рисперидон зменшує також афективні симптоми, пов’язані з шизофренією.
Інші психотичні стани з вираженою позитивною (галюцинації, марення, розлади мислення, ворожість, підозрілість) та/або негативною (загальмованість емоційної реакції, емоційна та соціальна відчуженість, убогість мови) симптоматикою.
Лікування маніакальних епізодів при біполярних розладах (у складі комбінованої терапії).
Лікування порушень поведінки при деменції у пацієнтів із вираженими симптомами агресії (фізичне насилля, спалахи гніву), порушенням активності (збудження, марення) або психотичними симптомами.
Лікування розладів поведінки у випадку, якщо агресивна або деструктивна поведінка (імпульсивність, ауто агресія) є провідною у клінічній картині хвороби.
Протипоказання. Гіпер чутливість до рисперидону або до будь-якого іншого компонента препарату.
Спосіб застосування та дози.
Таблетки приймають незалежно від прийому їжі.
Шизофренія.
Дорослі.
Рілептид® призначають 1-2 рази на добу. Початкова доза становить 2 мг/добу (2 таблетки по 1 мг). На 2-й день дозу можна підвищити до 4 мг/добу. Після цього дозу можна підтримувати незмінною або індивідуально змінювати при необхідності. У більшості хворих поліпшення стану настає при добових дозах від 4 мг до 6 мг. Деяким пацієнтам необхідна повільніша фаза титрування дози при більш низькій початковій і підтримуючій дозі.
Доведено, що дози понад 10 мг/добу не є ефективнішими, ніж дози по 4-6 мг/добу, і частіше спричиняти екстра пірамідні симптоми. Оскільки застосування більш високих доз не досліджувалося, максимальна добова доза становить 16 мг/добу.
Пацієнти літнього віку.
Рекомендована початкова доза становить 0,5 мг 2 рази на добу. Дозу можна індивідуально збільшувати від 0,5 мг до 1-2 мг 2 рази на добу.
Діти.
Достатнього досвіду лікування шизофренії у дітей віком до 15 років немає.
Пацієнти із захворюваннями печінки та нирок.
Рекомендована початкова доза становить 0,5 мг 2 рази на добу. Зазначену дозу можна індивідуально збільшувати від 0,5 мг до 1-2 мг 2 рази на добу.
Рілептид® слід застосовувати з обережністю цій групі пацієнтів до отримання детальнішої інформації.
Перехід з лікування іншими нейролептиками на терапію Рілептидом®.
Перед переведенням хворого на терапію Рілептидом® відміну попередніх нейролептиків слід здійснювати поступово. Якщо пацієнти з шизофренією раніше застосовували депонований нейролептик, то терапію Рілептидом® можна розпочинати замість наступної запланованої ін’єкції. При прийомі хворими протипаркінсонічних препаратів їх стан необхідно регулярно оцінювати для того, щоб вирішити, наскільки необхідним є продовження такого лікування.
Порушення поведінки у пацієнтів із деменцією.
Початкова рекомендована доза становить 0,25 мг 2 рази на добу. Цю дозу можна індивідуально збільшувати на 0,25 мг 2 рази на добу, але таке збільшення слід проводити не частіше, ніж через день. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 0,5 мг 2 рази на добу. Проте деяким пацієнтам може знадобитись доза, збільшена до 1 мг 2 рази на добу.
Після досягнення цільової терапевтичної дози можна перейти на одноразовий прийом 1 мг препарату. Довготривале застосування препарату необхідно періодично переглядати і корегувати протягом усієї терапії.
Лікування маніакальних епізодів при біполярних розладах.
Дорослі.
Рекомендована початкова доза становить 2 мг 1 раз на добу. При необхідності цю дозу можна індивідуально збільшувати на 1 мг на добу, але таке збільшення слід здійснювати не частіше, ніж через день.
Рекомендований діапазон доз становить 1-6 мг на добу.
Діти.
Досвід застосування препарату для лікування біполярних розладів у дітей обмежений.
Лікування розладів поведінки.
Пацієнти з масою тіла понад 50 кг.
Початкова доза становить 0,5 мг 1 раз на добу. При необхідності цю дозу можна індивідуально підвищувати на 0,5 мг на добу, але не частіше ніж через день. Для більшості пацієнтів оптимальною є доза 1 мг 1 раз на добу. Однак деяким пацієнтам достатньо добової дози 0,5 мг, тоді як іншим необхідно підвищувати дозу до 1,5 мг на добу.
Пацієнти з масою тіла менше 50 кг.
Рекомендована початкова доза препарату становить 0,25 мг 1 раз на добу. При необхідності цю дозу можна індивідуально підвищувати на 0,25 мг/добу, але не частіше ніж через день. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є доза 0,5 мг/добу. Однак деяким пацієнтам достатньо добової дози 0,25 мг на добу, тоді як іншим необхідно підвищувати дозу до 0,75 мг на добу.
Як і при інших видах симптоматичної терапії, тривале застосування Рілептиду® слід регулярно оцінювати.
Досвід застосування препарату для лікування асоціальних проявів та інших порушень поведінки у дітей віком до 5 років обмежений.
При призначенні рисперидону у дозі 0,25 мг застосовують препарат у необхідному дозуванні або лікарській формі.
Побічні реакції.
Побічні реакції, які спостерігалися у клінічних дослідженнях при застосуванні рисперидону, класифіковані за системами органів і наведені нижче наступним чином: дуже поширені (>1/10), поширені (<1/10 і >1/100), непоширені (<1/100 і >1/1000), рідко поширені (<1/1000), дуже рідко поширені (<1/10 000):
Інфекції та інвазії: назофарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, синусит, інфекції сечовивідних шляхів, пневмонія, целюліт, грипоподібний синдром; рідко поширені – інфекції вуха, вірусні інфекції, фарингіт, тонзиліт, бронхіт, інфекції ока, локалізовані інфекції, цистит, середній отит, оніхомікоз, акародерматит, бронхопневмонія, інфекції респіраторного тракту, трахеобронхіт, хронічний середній отит.
З боку кровоносної та лімфатичної системи: непоширені – анемія; рідко поширені –тромбоцит опенія, нейтропенія; дуже рідко поширені – гранулоцит опенія, агранулоцит оз.
З боку імунної системи: рідко поширені – алергічні реакції, гіпер чутливість; дуже рідко поширені – анафілактичні реакції.
З боку ендокринної системи: непоширені – підвищення рівня пролактину у плазмі крові; дуже рідко поширені - синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормона (SIADH).
Метаболічні порушення: анорексія, полідипсія, гіперглікемія; дуже рідко поширені – діабетичний кето ацидоз, водна інтоксикація.
Психічні розлади: дуже поширені – безсоння, збудження, нервозність, тривога; поширені – сонливість, сплутаність свідомості; рідко поширені – порушення концентрації уваги, загальмованість емоцій; дуже рідко поширені – манія.
З боку нервової системи: головний біль, паркінсонізм, акатазія, седація, тремор, дистонія, летаргія, ортостатичне запаморочення, епілептичні напади, підвищена слинотеча, втрата свідомості, дизартрія, порушення уваги, розлади рівноваги, гіперсомнія, цереброваскулярні порушення, транзиторне порушення мозкового кровообігу, пізня дискінезія, відсутність реакції на подразник, гіпестезія, розлади рухів, ішемія головного мозку, нейролептичний злоякісний синдром, діабетична кома.
З боку органа зору: непоширені – кон’юнктивіт, порушення акомодації, погіршення гостроти зору та ксерофтальмія; рідко поширені – очна гіперемія, виділення з очей, закочування очей, набряк повік, припухлість очей, кірка по краю повіки, сухість очей, сльозоточивість, фотофобія, глаукома.
З боку органа слуху та лабіринтної системи: біль у вухах, дзвін у вухах.
З боку серцево-судинної системи: поширені – рефлекторна тахікардія, відчуття серцебиття, ортостатична гіпотензія, артеріальна гіпотензія; рідко поширені – подовження інтервалу QT, шлуночкова аритмія, синусова брадикардія, атріовентрикулярна блокада, блокада лівої та правої гілки пучка Гіса; дуже рідко поширені – фібриляція передсердь.
З боку дихальної системи: риніт, диспное, носова кровотеча, синусит, кашель, фаринголарингічний біль; рідко поширені – свистяче дихання, пневмонія, продуктивний кашель, застійні явища у дихальних шляхах, вологі хрипи, респіраторні розлади, набряк носової порожнини, гіпервентиляція; дуже рідко поширені – синдром апное уві сні.
З боку шлунково-кишкового тракту: поширені – запор, диспепсія, нудота/блювання, діарея, абдомінальний біль, відчуття дискомфорту у шлунку, посилене слиновиділення, сухість у роті; непоширені – дисфагія; рідко поширені – нетримання калу, гастрит, хейліт, аптіалізм; дуже рідко поширені – кишкова непрохідність, панкреатит, жовтяниця.
З боку шкіри та підшкірних тканин: поширені – висип, ксеродермі я, гіперпігментація, фото сенсибілізація, сухість шкіри, лупа, себорейний дерматит, гіперкератоз, еритема, акне, свербіж; рідко поширені – зміна кольору шкіри, еритематозні висипи, папульозні висипи, генералізовані висипи, макулопапульозні висипи; дуже рідко поширені – ангіо невротичний набряк, алопеція.
З боку опорно-рухового апарату: поширені – артралгія; непоширені: міальгія, біль у спині, біль у кінцівках, порушення постави, біль у шиї; дуже рідко поширені – скутість суглобів, м’язова слабкість, рабдоміоліз.
З боку нирок та сечовидільної системи: поширені – поліурія; непоширені – нетримання сечі, енурез, полакіурія; рідко поширені – дизурія.
З боку репродуктивної системи: рідко поширені – галакторея, дисменорея, аменорея, гінекомастія, вагінальні виділення, порушення ерекції, порушення еякуляції, збільшення молочних залоз, сексуальна дисфункція, ретроградна еякуляція; рідко поширені – пріапізм.
Загальні порушення: поширені – підвищена втомлюваність; непоширені – астенія, гарячка, біль у грудях, периферичні набряки; рідко поширені – спрага, нездужання, набряклість обличчя, дискомфорт, генералізований набряк, озноб, відчуття холоду у кінцівках, синдром відміни; дуже рідко поширені – гіпотермія.
Лабораторні дослідження: непоширені – збільшення креатинфосфокінази крові, почастішання серцевого ритму крові, збільшення маси тіла, збільшення пролактину; рідко поширені – підвищення рівня аланін амінотрансфер ази, анормальна електрокардіограма, збільшення кількості еозинофілів, підвищення рівня аспартатамінотрансфер ази, зменшення кількості лейкоцитів, підвищення рівня глюкози крові, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, зниження температури тіла, підвищення рівня трансаміназ; дуже рідко поширені – подовження інтервалу QT на кардіограмі.
Передозування.
Симптоми. Ознаки та симптоми передозування, що спостерігалися, є відомими фармакологічними ефектами препарату у посиленій формі. Ці ефекти включають сонливість, седацію, артеріальну гіпотензію, тахікардію та екстра пірамідні симптоми. Повідомлялося про передозування внаслідок прийому 360 мг препарату. Отримані дані свідчать про широкий спектр безпеки препарату. При передозуванні у поодиноких випадках спостерігалося подовження інтервалу QT.
У разі гострого передозування слід проаналізувати можливість лікарської взаємодії кількох препаратів.
Лікування. Слід забезпечити і підтримувати прохідність дихальних шляхів і адекватну оксигенацію та вентиляцію легень. Слід розглянути доцільність промивання шлунка (через зонд, якщо пацієнт без свідомості) та прийом активованого вугілля і проносних засобів. Слід негайно розпочати моніторинг параметрів серцево-судинної системи, включаючи постійний контроль ЕКГ з метою виявлення можливих аритмій.
Антидот рисперидону невідомий. При підозрі на передозування слід вжити підтримуючі заходи. Артеріальну гіпотензію та судинний колапс слід усувати відповідними методами, наприклад, внутрішньо венним введенням рідини і/або симпатоміметиків. При виникненні тяжких екстра пірамідних симптомів слід застосовувати антихолінергічні засоби. Пильне медичне спостереження та моніторинг слід продовжувати до одужання пацієнта.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Контрольовані клінічні дослідження вагітних жінок не проводилися. Тому Рілептид® можна застосовувати у період вагітності лише тоді, коли переваги такого лікування для матері виправдовують можливий ризик для плода.
Рисперидон та 9-гідроксирисперидон незначною мірою проникає у грудне молоко, тому на період лікування препаратом слід припинити годування груддю.
Діти.
Досвід застосування препарату для лікування асоціальних проявів та інших порушень поведінки у дітей віком до 5 років обмежений.
Досвід застосування препарату для лікування шизофренії у дітей віком до 15 років обмежений. Досвід застосування препарату для лікування біполярних розладів у дітей віком до 18 років обмежений.
Особливості застосування.
У пацієнтів із деменцією, які лікувалися атиповими нейролептиками, спостерігався підвищений (майже у 3 рази) ризик розвитку цереброваскулярних побічних реакцій. Механізм підвищення ризику невідомий. Підвищений ризик не може бути виключений і при застосуванні інших нейролептиків або в інших групах пацієнтів. Рисперидон слід застосовувати з обережністю пацієнтам із факторами ризику інсульту.
Застосування фуросеміду сумісно з рисперидоном пов’язано з підвищеним рівнем летальності порівняно із застосуванням лише фуросеміду або лише рисперидону, однак механізм цієї взаємодії не з’ясований. Сумісне застосування рисперидону з іншими діуретиками (головним чином із тіазидами, які застосовувалися у низьких дозах) не було пов’язано з подібними результатами.
Ніякої закономірності щодо причини летального випадку не спостерігалося. Однак слід дотримуватися обережності і зважувати співвідношення ризик/користь від сумісного застосування рисперидону і фуросеміду або інших потужних діуретиків перед прийняттям рішення про застосування такої комбінації. Незалежно від лікування, дегідратація була загальним фактором ризику летальності і її слід ретельно контролю вати у літніх пацієнтів із деменцією.
Лікування гострих психозів у пацієнтів із деменцією в анамнезі слід обмежувати коротким терміном і проводити лише під наглядом лікаря.
У літніх пацієнтів віком старше 65 років із деменцією, які приймали рисперидон, ризик розвитку цереброваскулярних побічних реакцій (включаючи інсульт та транзиторне порушення мозкового кровообігу) підвищувався майже у 3 рази порівняно із застосуванням плацебо.
Перед початком лікування рисперидоном лікарі повинні враховувати ризик розвитку цереброваскулярних побічних реакцій у пацієнтів зі зазначенням інсульту/транзиторного порушення мозкового кровообігу в анамнезі. Слід враховувати також інші фактори ризику розвитку цереброваскулярних розладів, включаючи артеріальну гіпертензію, цукровий діабет, куріння, фібриляцію передсердь тощо.
Внаслідок α1-блокуючої активності рисперидону може виникати ортостатична гіпотензія, особливо у початковий період підбору дози. Рисперидон слід застосовувати з обережністю пацієнтам із відомими серцево-судинними захворюваннями (наприклад, серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності, дегідратація, гіповолемія, цереброваскулярні порушення); при цьому дозу слід збільшувати поступово, згідно з рекомендаціями. При виникненні артеріальної гіпотензії слід розглянути питання про зменшення дози. У літніх пацієнтів ризик розвитку артеріальної гіпотензії вищий.
Як і інші нейролептики, рисперидон слід з обережністю призначати при сумісній терапії препаратами, що подовжують інтервал QT. Рілептид® слід з обережністю призначати пацієнтам із подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі або пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями, включаючи захворювання, що супроводжуються подовження інтервалу QT. Дозу препарату слід підвищувати поступово. У клінічних дослідженнях не спостерігалося подовження інтервалу QT.
Слід уникати сумісного застосування рисперидону з іншими нейролептиками або лікарськими засобами, які також індукують подовження інтервалу QT або гіпокаліємію.
При застосуванні препаратів із властивостями антагоністів дофамінових рецепторів відзначалося виникнення пізньої дискінезії, що характеризується мимовільними ритмічними рухами, переважно язика та/або обличчя. Є повідомлення про те, що виникнення екстра пірамідних симптомів є фактором ризику розвитку пізньої дискінезії. Оскільки рисперидон меншою мірою індукує розвиток екстра пірамідних симптомів порівняно з класичними нейролептиками, ризик розвитку пізньої дискінезії порівняно з іншими нейролептиками значно менший. Якщо виникають ознаки та симптоми пізньої дискінезії, слід розглянути питання про припинення прийому всіх нейролептиків.
Особи літнього віку, пацієнти з деменцією (жінки) та пацієнти з біполярними розладами мають підвищений ризик розвитку пізньої дискінезії, ніж інші хворі.
Злоякісний нейролептичний синдром, що характеризується гіпертермією, ригідністю м’язів, вегетативною нестабільністю, зміненим станом свідомості та підвищеним рівнем креатинінфосфокінази, виникає при лікуванні класичними нейролептиками. У такому випадку слід відмінити усі нейролептики, у т. ч. рисперидон, і призначити відповідне симптоматичнее лікування (внутрішньо венна інфузія дантролену, амантадин, бромокриптин). Лікування злоякісного нейролептичного синдрому слід проводити у реанімаційному відділенні чи аналогічних умовах.
Як і інші препарати, які є антагоністами дофамінових D2-рецепторів, рисперидон може підвищувати рівні пролактину у крові. Це слід враховувати при призначенні рисперидону пацієнтам із раком молочної залози або пролактин залежними пухлинами в анамнезі.
Слід з обережністю призначати Рілептид® пацієнтам із хворобою Паркінсона та деменцією з тільцями Леві, оскільки теоретично це може спричинити погіршення перебігу захворювання.
Класичні нейролептики, як відомо, можуть знижувати поріг розвитку епілептичного нападу. Тому слід дотримуватися обережності, призначаючи Рілептид® пацієнтам із епілептичними нападами в анамнезі.
Застосування нейролептиків може викликати дисфагію та порушення моторики стравоходу. Аспірацій на пневмонія – часта причина летального наслідку хворих із деменцією Альцгеймера. Рисперидон та інші антипсихотичні засоби слід застосовувати з обережністю у хворих, які мають підвищений ризик аспіраційної пневмонії.
Можливість спроби самогубства – найтяжче ускладнення шизофренії. Суїцид альні спроби здійснюють приблизно 50 % хворих на шизофренію та афективні психози. У хворих на шизофренію суїцид альні спроби часто пов’язані з депресією. Під час лікування Рілептидом® необхідне пильне спостереження за хворими, схильними до суїциду. Пацієнтам слід призначати найменшу ефективну дозу, щоб зменшити ризик передозування.
Рисперидон має проти блювотну дію у тварин; цей ефект може маскувати ознаки і симптоми деяких станів, що супроводжуються нудотою та блюванням, наприклад, гостру медикаментозну інтоксикацію, пухлину мозку, непрохідність кишечнику, синдром Рейє.
Як і при лікуванні іншими антипсихотичними засобами, пацієнтам слід рекомендувати не переїдати для уникнення збільшення маси тіла. Вважається, що збільшення маси тіла залежить від дози препарату і частіше спостерігається у молодих пацієнтів, а також тих, хто раніше не отримував антипсихотичні препарати. Маса тіла збільшується зазвичай протягом перших 12 тижнів лікування.
У поодиноких випадках під час лікування рисперидоном спостерігалися гіперглікемія або загострення існуючого діабету, тому необхідно проводити відповідні клінічні спостереження за пацієнтами, хворими на діабет, і пацієнтами з факторами ризику розвитку цукрового діабету.
Після різкого припинення прийому високих доз нейролептиків дуже рідко спостерігалися нудота, блювання, пітливість і безсоння. Можливі також рецидиви симптомів психозу та поява розладів, пов’язаних із мимовільними рухами (акатизія, дистонія та дискінезія). Тому рекомендується поступова відміна препарату.
При необхідності додаткового седативного ефекту слід застосовувати бензодіазепіни, але не підвищувати дозу Рілептиду®.
Рекомендується з обережністю призначати препарат хворим на епілепсію.
Оскільки Рілептид® містить лактозу, пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа та мальабсорбцією глюкозо-галактози не слід застосовувати цей препарат.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.
Під час лікування Рілептидом® рекомендується утримуватися від керування авто транспортом та виконання роботи, що потребує підвищеної концентрації уваги, швидких психічних та рухових реакцій.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Ризик застосування рисперидону у комбінації з іншими лікарськими засобами систематично не оцінювався. Враховуючи дію рисперидону на центральну нервову систему, слід дотримуватися обережності при сумісному застосуванні Рілептиду® з іншими антипсихотичними препаратами центральної дії.
Рисперидон може знижувати ефекти леводопи та інших агоністів дофаміну.
Карбамазепін знижує рівень активної антипсихотичної фракції рисперидону (рисперидон + 9-аксирисперидон) у плазмі крові. Подібні ефекти можуть спостерігатися при застосуванні інших індукторів печінкових ферментів. Якщо під час лікування рисперидоном розпочинається лікування карбамазепіном або іншими індукторами печінкових ферментів, то необхідно уточнити дозу Рілептиду® і при необхідності – підвищити її. Після відміни карбамазепіну або інших індукторів печінкових ферментів дозу Рілептиду® слід переглянути і, при необхідності, знизити.
Рисперидон не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику літію, вальпроату, дигоксину або топірамату.
Тривале сумісне застосування Рілептиду® та клозапіну може знижувати швидкість виведення рисперидону.
Фенотіазини, трициклічні антидепресанти та деякі β-блокатори можуть підвищити концентрацію рисперидону у плазмі крові, але не концентрацію антипсихотичної фракції. Флуоксетин і пароксетин, інгібітори CYP2D6 можуть підвищувати концентрацію рисперидону у плазмі крові, але не концентрацію антипсихотичної фракції. Якщо сумісне застосування флуоксетину або пароксетину розпочато або припинено, слід переглянути дозу Рілептиду®.
Відповідно до результатів досліджень in vitro, подібна взаємодія можлива також з галоперидолом.
Клінічно значуща артеріальна гіпотензія спостерігалася при одночасному застосуванні рисперідону та антигіпертензивних лікарських засобів.
У клінічних дослідженнях застосування рисперидону не спричиняло подовження інтервалу QT. Однак, як і при застосуванні інших нейролептиків, слід уникати сумісного застосування рисперидону з препаратами, які подовжують інтервал QT (амітриптилін, хлорпромазин, дроперидол, тіоридазин, пімозид, хінідин, прокаїнамід, соталол, ефедрин, епінефрин, тербуталін, еритроміцин, триметоприм/сульфаметоксазол, кетоконазол, флуконазол тощо), спричиняючи електролітний дисбаланс або пригнічуючи печінковий метаболізм рисперидону.
Циметидин та ранітидин підвищують біодоступність рисперидону, і лише незначною мірою біодоступність активної антипсихотичної фракції.
Якщо рисперидон застосовувати разом з іншими лікарськими засобами, які значною мірою зв’язуються з білками плазми крові, то клінічно значущого витіснення того чи іншого препарату з білкової фракції плазми крові не спостерігається.
При одночасному застосуванні рисперидону з фуросемідом у пацієнтів літнього віку із деменцією збільшується ризик летальних випадків (див. «Особливості застосування»).
Нейролептики можуть посилювати дію алкоголю, тому під час лікування препаратом слід уникати вживання алкоголю.
Їжа не впливає на всмоктування рисперидону у шлунково-кишковому тракті.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Рисперидон – селективний моноамінергічний антагоніст.
Він виявляє високу афінність до серотонін ових 5-НТ2 та дофамінових D2-рецепторів. Антипсихотичний ефект рисперидону проявляється завдяки його комбінованого антагонізму відносно серотонін ових (5-НТ2) та дофамінових (D2) рецепторів. Рисперидон також зв'язується з α-1-адренергічними та з більш низькою спорідненістю з 5-НТ1С, 5-НТ1D та 5-НТ1А серотонін овими рецепторами, дофаміновими D1 рецепторами, Н1-гістаміновими та α-2-адренергічними рецепторами. Рисперидон не має спорідненості до мускаринових, а також β-1 або β-2 рецепторів.
Незважаючи на те, що рисперидон є потужним D2-антагоністом, який поліпшує позитивні симптоми шизофренії, він меншою мірою спричиняє гальмування рухової активності та індукування каталепсії, ніж класичні нейролептики. Збалансований антагонізм до центральних серотонін ових та дофамінових рецепторів може знижувати тенденцію розвитку екстра пірамідних побічних ефектів і включити негативні та афективні симптоми шизофренії до спектра терапевтичної активності.
Фармакокінетика.
Після перорального застосування рисперидон повністю всмоктується з травного тракту, досягаючи максимальної концентрації у плазмі крові протягом 1-2 години. Їжа не впливає на всмоктування рисперидону, тому препарат можна приймати без урахування часу прийому їжі.
Найважливішим шляхом метаболізму рисперидону є гідроксилювання за допомогою CYP2D6, ферменту цитохрому Р 450, до 9-оксирисперидону, фармакологічна активність якого аналогічна активності рисперидону (активний метаболіт). Рисперидон та його активний метаболіт 9-оксирисперидон у сукупності утворюють активну антипсихотичну фракцію. Менш важливим шляхом метаболізму є N-де алкілування.
Після перорального застосування препарату період напів виведення рисперидону становить приблизно 3 години. Період напів виведення активної антипсихотичної фракції становить 24 години.
У більшості пацієнтів рівноважна концентрація рисперидону у плазмі крові досягається протягом 1 доби, а 9-оксирисперидону – протягом 4-5 діб. Концентрація рисперидону у плазмі крові пропорційна до дози препарату у межах терапевтичних доз. Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Уявний об’єм розподілу становить 1-2 л/кг маси тіла. Рисперидон зв’язується з альбуміном та α-1-кислим глікопротеїном. З білками плазми крові зв’язується 88 % рисперидону та 77 % 9-оксирисперидону. Через тиждень після застосування препарату 70 % дози виділяється з сечею та 14 % – з калом. Кількість рисперидону та 9-оксирисперидону у сечі становить 35-45 % від дози, яка застосовується. Решта фракції складається з неактивних метаболітів.
Особливі групи пацієнтів
У дослідженні, де пацієнти приймали разову дозу препарату, активна антипсихотична фракція рисперидону мала більш високу концентрацію у плазмі крові і повільніше виведення у літніх хворих та у хворих із нирковою недостатністю. При нирковій недостатності концентрація рисперидону у плазмі крові була нормальною.
У дітей фармакокінетика рисперидону та 9-оксирисперидону подібна до фармакінетики у дорослих.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки 1 мг – білі або майже білі довгасті двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням “751” та стилізованої літери “Е” з одного боку та з рискою – з іншого, без або майже без запаху; на гладкій і однорідній поверхні таблетки допускається не більше
1-2 чорних крапкових включень;
таблетки 2 мг – світло-зелені довгасті двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням “752” та стилізованої літери “Е” з одного боку та з рискою – з іншого, без або майже без запаху; на гладкій і однорідній поверхні таблетки допускається не більше
1-2 чорних крапкових включень;
таблетки 3 мг – світло-зелені довгасті двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням “753” та стилізованої літери “Е” з одного боку та з рискою – з іншого, без або майже без запаху; на гладкій і однорідній поверхні таблетки допускається не більше
1-2 чорних крапкових включень;
таблетки 4 мг - зелені довгасті двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням “754” та стилізованої літери “Е” з одного боку та з рискою – з іншого, без або майже без запаху; на гладкій і однорідній поверхні таблетки допускається не більше 1-2 чорних крапкових включень.
Термін придатності. 5 років.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 25 °C у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері; по 1, 2 або 6 блістерів у картонних коробках.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС.
Місцезнаходження. Источник
1165, м. Будапешт, вул. Бекеньфелді, 118-120, Угорщина.