ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ІМАТИБ
(IMATIB)
Загальна характеристика:
міжнародна назва: іматиніб;
основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули жовто-коричневого кольору (кришечка і корпус) з надписом ITB на кришечці та корпусі; вміст капсул– порошок майже білого кольору з відтінком жовтого;
склад: 1 капсула містить іматинібу мезилату еквівалентно 100 мг іматинібу;
допоміжні речовини: кросповідон, целюлоза мікрокристалічна, діоксидкремнію колоїдний, магнію стеарат.
Форма випуску. Капсули.
Фармакотерапевтична група. Антинеопластичні засоби. Код АТС L01XX28.
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Іматиніб – протипухлинний засіб, активний інгібітор протеїнтирозинкінази (Bcr-Abl тирозинкінази) на клітинному рівні in vitro і in vivo. Іматиніб вибірково пригнічує проліферацію і стимулює апоптоз у позитивних Bcr-Abl клітинних лініях, а також у щойно уражених лейкозних клітинах у пацієнтів з наявністю в лейкоцитах філадельфійської хромосоми при хронічному позитивному мієлолейкозі і гостромулімфоїдному лейкозі.
Крім того, іматиніб є ефективним інгібітором рецепторів тирозинкінази для тромбоцитарного фактора росту (PDGF) і фактора стволових клітин (SCF) і пригнічує клітинні реакції, обумовлені вказаними фокторами. Іnvitro іматиніб пригнічує проліферацію і стимулює апоптоз у клітинах шлунково-кишкової стромальної пухлини, що виражається в активації kit-мутації.
Фармакокінетика. Іматиніб швидко абсорбується після прийому всередину. Біодоступність його становить близько 98%. Максимальна концентрація в крові досягається через 2 – 4 години після прийому. З білками плазми (головним чином з альбуміном та кислим альфа-глікопротеїном, незначною мірою – з ліпопротеїном) зв’язується близько 95% іматинібу.
У дозовому інтервалі 25–1 000 мг показник площі підкривою “концентрація-час” збільшується пропорціонально збільшенню дози.
Метаболізується в печінці при участі ферменту CYP3A4системи цитохрому Р 450 з утворенням активного метаболіту – N-деметильованоїпіперазин ової похідної, яка in vitro має фармакологічну активність, подібну доіматинібу.
Період напів виведення іматинібу становить близько 18годин. Виводиться переважно у вигляді метаболітів: 68% – з калом, 13% – ізсечею. У незміненому вигляді виводиться близько 25% застосованої дози.
Показання для застосування. Хронічний мієлолейкоз удорослих: бластний криз, фаза акселерації, хронічна фаза у разі неефективності попередньої терапії інтерфероном-альфа.
Неоперабельні і/або метастатичні злоякісністромальні пухлини шлунково-кишкового тракту (GIST) у дорослих.
Хронічна фаза хронічного мієлолейкозу у дітей старше 3 років у разі рецидиву захворювання після пересадки стовбурових клітин або у разі неефективності попередньої терапії інтерфероном-альфа.
Спосіб застосування та дози. При хронічному мієлолейкозі (ХМЛ) доза препарату залежить від фази захворювання. При хронічній фазі доза становить 400мг/добу; при фазі акселерації і при бластному кризі – 600 мг/добу. Призначену дозу приймають 1 раз на добу під час їжі, запиваючи повною склянкою води. Лікування – довготривале, з метою досягнення і підтримання клінічної і гематологічної ремісії.
За умови відсутності побічних ефектів і вираженоїнейтропенії або тромбоцит опенії, не пов’язаних з основним захворюванням, можливе збільшення дози Іматибу в таких випадках: прогресу вання захворювання (убудь-який момент); відсутність задовільної гематологічної відповіді після якмінімум 3 місяців лікування; втрата досягнутої раніше гематологічної відповіді.
У хворих із хронічною фазою захворювання дозаІматибу може бути збільшена до 600 мг/добу. У хворих у фазі акселерації або прибластному кризі доза може бути збільшена до 800 мг/добу (у 2 прийоми по 400мг).
У процесі терапії Іматибом іноді потрібна корекція дози залежно від динаміки рівнів нейтрофілів і тромбоцитів у крові. При виникненні нейтропенії і тромбоцит опенії препарат треба тимчасово відмінити або зменшити його дозу, залежно від ступеня вираженості цих небажаних явищ.
При хронічній фазі хронічного мієлолейкозу (початкова доза Іматибу 400 мг/добу) у разі зниження числа нейтрофілів менше 1,0х 109/л і/або числа тромбоцитів менше 50х 109/л рекомендується відмінити препарат доти, поки число нейтрофілів не буде ≥1,5х 109/л і тромбоцитів ≥ 75х 109/л; після чого слід продовжити лікування Іматибом у дозі 400 мг/добу. У разі повторного зниження числа нейтрофілів менше 1,0х 109/л і/або числа тромбоцитів менше 50х 109/л не слід приймати препарат доти, поки число нейтрофілів небуде ≥ 1,5х 109/л і тромбоцитів ≥ 75х 109/л; після чого слід продовжити лікування Іматибом у дозі 300 мг/добу.
При фазі акселерації і бластного кризу (початкова доза 600 мг/добу) у разі зниження числа нейтрофілів менше 0,5х 109/л і/абочисла тромбоцитів менше 10х 109/л, що відбулося як мінімум після 1місяця терапії Іматибом, рекомендується перевірити, чи є цитопенія наслідком лейкозу (аспірація або біопсія кісткового мозку). Якщо цитопенія не пов’язана злейкозом, слід зменшити дозу Іматибу до 400 мг/добу. Якщо цитопенія триває протягом наступних 2 тижнів, слід зменшити дозу до 300 мг/добу. Якщо цитопеніятриває протягом наступних 4 тижнів і її зв’язок з лейкозом не підтверджений, слід припинити застосування Іматибу доти, поки число нейтрофілів не стане ≥1х 109/л і тромбоцитів ≥ 20х 109/л; потім відновити лікування Іматибом у дозі 300 мг/добу.
Неоперабельні і/або метастатичні злоякісністромальні пухлини шлунково-кишкового тракту: доза Іматибу становить 400-600мг/добу.
При лікуванні дітей доза препарату становить 400 або 600 мг на добу у 1 або 2 прийоми (вранці іввечері).
Побічна дія. З боку системи гемостазу і органів кровотворення: пригнічення кістково-мозкового кровотворення (нейтропенія, анемія, лейкопенія, тромбоцит опенія, панцитопенія).
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, порушення сну, парестезії, м’язові судоми, периферичнанейропатія.
З боку серцево-судинної системи: у поодиноких випадках – задишка, зниження або підвищення артеріального тиску, тахікардія, набряк легенів.
З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, анорексія, запор, дуже рідко – мелена, асцит, виразка шлунку, гастрит.
З боку шкіри: периферичні набряки, алопеція (оборотна), ураження шкіри і нігтів.
З боку опорно-рухового апарату: артралгія, міалгія.
З боку органів чуття: кон’юнктивіт, у поодиноких випадках – сухість очей, пара орбітальні набряки, крововилив у кон’юнктиву, диплопія.
Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж.
Інші: зниження толерантності до інфекцій будь-якої етіології, плевральний випіт, носова кровотеча.
Лабораторні показники: підвищення активності“печінкових” трансаміназ і лужної фосфатази, гіпербілірубінемія, рідко –гіперурикемія, гіпокаліемія, збільшення концентрації сечової кислоти, гіпофосфатемія, дуже рідко – гіперкаліємія, гіпонатріємія.
Протипоказання. Гіпер чутливість до іматинібу, вагітність іперіод лактації.
Немає клінічного досвіду щодо ефективності і безпеки застосування іматинібу для лікування дітей молодше 3 років.
Передозування. Дані щодо передозування Іматибу відсутні.
Особливості застосування. З метою зменшення ризику виникнення негативних ефектів збоку шлунково-кишкового тракту препарат слід приймати під час їжі, запиваючи достатньою кількістю води.
Іматиб з обережністю слід призначати пацієнтам з порушенням функції печінки, оскільки можливо посиленнявираженості його дії.Пацієнтам, які отримують Іматиб, необхідно регулярно контролю вати рівень печінкових трансаміназ, білірубіну, лужної фосфатази. У разі збільшення рівня білірубіну більш ніж у 3 рази від норми або збільшення рівня печінкових трансаміназ більш ніж у 5 разів від норми, лікування Іматибом слід припинити доти, доки рівень білірубіну та трансаміназ не буде перевищувати більше ніж 1,5та 2,5 рази від норм цих показників, відповідно. Подальше лікування Іматибомслід продовжити у менших дозах.
Оскільки іматиніб спричинює затримку рідини в організмі, у період лікування препаратом необхідно регулярно контролю вати масутіла. У пацієнтів старше 65 років збільшується ризик розвитку плеврального і перикардіального випоту. Зазвичай набряки зникають після зменшення дози і застосування діуретиків або після припинення лікування іматинібом.
Під час лікування Іматибом слід регулярно проводити розгорнутий аналіз крові: 1 раз на тиждень під час першого місяця терапії, 1раз у 2 тижні під час другого місяця і кожні 2-3 місяці у наступний період. Ризик розвитку мієлоcупресії збільшується при бластному кризі і у фазі загострення хронічного мієлолейкозу. Нейтропенія утримується в середньому протягом 2-3 тижнів, тромбоцит опенія – 3-4 тижні. Зазвичай зменшення дози або тимчасове припинення лікування сприяє зменшенню вираженості змін з боку системи кровотворення.
При тривалому лікуванні іматинібом є ймовірність розвиткунефротоксичності. Пацієнтам з нирковою недостатністю препарат призначають з обережністю.
Пацієнтам під час лікування іматинібом рекомендується застосовувати ефективні засоби контрацепції. Під час лікування не рекомендується керувати транспортними засобами і працювати з механізмами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Інгібітори ферменту CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, кларитроміцин) збільшують концентрацію іматинібу вплазмі крові. Не рекомендується одночасне застосування іматинібу іпарацетамолу.
Іматинібзбільшує концентрацію субстратів ферментів CYP3A4 (симвастину, циклоспорину, пімозиду), CYP2С 9 (варфарину), CYP2D6, а також препаратів, що метаболізуютьсяза участі ферменту CYP3A4 (у т. ч. триазоло-бензодіазипінів, блокаторів кальцієвих каналів дигідропіридинового ряду, інгібіторів HMG-CoA редуктази.
Індуктори ферменту CYP3A4 (дексаметазон, фенітоїн, карбамазепін, рифампіцин, фенобарбітал) зменшують концентрацію іматинібу в сироватці крові.
Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі не вище 30 0С у недоступному для дітей місці. Источник
Термін придатності – 2 роки.