ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ЛОЗАП
(LOZAP®)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: losartan;2-бутил-4-хлоро-1-[[2-(1Н-тетразол-5-іл)[1,1-біфеніл]-4-іл]метил]-1Н-імідазол-5-метанол, сіль монокалію;
основні фізико-хімічні властивості: Лозап (12,5 мг): білі або майже білі овальні, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою;
Лозап (25 мг): білі або майже білі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з розподілю вальноюрискою з одного боку;
Лозап (50 мг): білі або майже білі овальні, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, зрозподілю вальною рискою з двох боків;
Лозап (100 мг): білі або майже білі овальні, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, зрозподілю вальною рискою з двох боків;
склад: 1 таблетка містить лозартану калію 12,5 мг; 25 мг; 50 мг; 100 мг;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, маніт, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк, магнію стеарат, барвник білийSepifilm 752, макрогол 6 000.
Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Прості препарати антагоністів ангіотензину ІІ. Код АТС C09CA01.
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Лозартан – це антагоніст рецептора (типу AT1) ангіотензину II. Ангіотензин II зв’язується з AT1-рецептором, який міститься в багатьох тканинах (напр. гладенькі м’язи судин, надниркові залози, нирки та серце). Лозартан і його фармакологічно активний метаболіткарбоксильної кислоти (E-3174) блокують ефекти ангіотензину II.
Лозартан не зв’язується і не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, важливі для серцево-судинної регуляції. Лозартан не інгібуєангіотензинперетворюючий фермент (AПФ). Внаслідок цього лозартан блокує реакціюна ангіотензин І та на ангіотензин ІІ, не впливаючи на відповідь на брадикінін.
Лозартан не впливає на автономні рефлекси і не має впливу на рівеньнорадреналіну в плазмі.
Лозартаноднаково ефективний при застосуванні у чоловіків та у жінок, молодше 65 роківта у пацієнтів похилого віку (вік > 65), хворих на артеріальну гіпертензію.
При одночасному застосуванні Лозапу з діуретиками ті азидного типу ступінь зниження кров’яного тиску збільшується.
Фармакокінетика. Після перорального прийому лозартан добре всмоктується і при метаболізмі першого проходження через печінку утворюється активний метаболіт карбоксильної кислоти та неактивні метаболіти. Системна біологічна доступність при застосуванні таблеток лозартану становить близько 33%. Середня максимальна концентрація лозартану досягається протягом 1 години, а його активного метаболіту – протягом 3 – 4 годин. Коли препарат застосовували разоміз стандартизованою їжею, клінічно вагомого впливу на профіль концентрації вплазмі лозартану не спостерігали.
Кліренсу плазмі для лозартану та його активного метаболіту становить відповідно близько 600 мл/хв і 50 мл/хв. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить відповідно близько 74 мл/хв і 26 мл/хв. Після перорального застосування лозартану майже 4% дози виводиться із сечею у незміненому виглядіі близько 6% дози виводиться із сечею у вигляді активного метаболіту. При пероральних дозах лозартану калію до 200 мг фармакокінетика лозартану та його активного метаболіту є лінійною.
Після перорального застосування концентрації у плазмі лозартану та його активного метаболіту знижуються поліекспоненційно, з кінцевим періодомнапів виведення відповідно 2 години та 6 – 9 годин. При дозі 100 мг, застосованій протягом одного дня, ані лозартан, ані його активний метаболіт ненакопи чується у плазмі у значній кількості.
Показання для застосування. Лікування артеріальної гіпертензії та хронічної серцевої недостатності, якщо не вважають за прийнятне лікування інгібіторамиAПФ.
Спосіб застосування та дози. При артеріальній гіпертензії початкова та підтримуюча доза становить 50 мг 1 раз на день. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 3 – 6 тижнів від початку лікування. Для деяких пацієнтів необхідне додаткове підвищення дози до 100 мг 1раз на день. Пацієнтам зі зменшеним внутрішньо судинним об’ємом (наприклад пацієнтам, яких лікували великими дозами діуретиків) рекомендується початкова доза 25 мг 1 раз на день.
Для пацієнтів похилого віку та для пацієнтів з ураженням нирок, включаючи пацієнтів на діалізі, не потрібно коригування дози. Слід розглянути можливість застосування нижчої дози для лікування пацієнтів з ураженням печінкив анамнезі.
Початкова доза для пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю становить 12,5 мг 1 раз на день. Дозування слід титрувати і змінювати після одного тижня застосування (тобто 12,5 мгщоденно протягом першого тижня, 25 мг щоденно протягом другого тижня, 50 мгщоденно протягом третього тижня), доводячи до звичайної підтримуючої дози 50 мг 1 раз на день, відповідно до переносимості пацієнтом. Термін титрування визначається з урахуванням індивідуальної переносимості лікування.
Препарат можна приймати незалежно від прийому їжі. Таблетку слід ковтати цілою, запиваючи нейтральною рідиною.
Побічна дія. Можуть виникати побічні реакції у вигляді анафілактичних реакцій, ангіо невротичного набряку, в тому числі набряку гортаніта голосової щілини, що призводить до закупорки дихальних шляхів та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або язика. В контрольованих клінічних дослідженнях первинної артеріальної гіпертензії запаморочення та гіпотензія були єдиними небажаними реакціями, про які повідомлялось. У деяких випадках у хворих, що лікувалися лозартаном, відмічались гепатит, діарея, розлади печінкової функції, мігрень, міалгія, артралгія, кропив’янка, свербіж шкіри. Також були описані побічні реакції з боку респіраторних шляхів: кашель, інфекції верхніх дихальних шляхів. При лікуванні лозартаном відмічали сухий кашель.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до будь-яких складових препарату.
Перехід на Лозапне рекомендується пацієнтам з хронічною серцевою недостатністю, стабілізованою лікуванням інгібіторами AПФ.
Вагітність і період лактації.
Вік до 18 років.
Передозування. У разі передозування (інтоксикації) препарату можлива поява таких симптомів: гіпотензія, тахікардія; внаслідок парасимпатичної стимуляції (стимуляції блукаючого нерва) може виникнути брадикардія. При виникненні симптоматичної гіпотензії слід застосувати підтримуюче лікування.
За допомогою гемодіалізу не можна видалити ані лозартан, ані його активний метаболіт.
При випадковому передозуванні необхідно проводити симптоматичну і підтримуючу терапію. Рекомендованими заходами є стимуляція блювання та промивання шлунка.
Особливості застосування.
Терапію препаратом Лозап не призначають хворим з дефіцитомвнутрішньо судинного об’єму рідини (наприклад тим хворим, яких лікували високими дозами діуретиків).
Для пацієнтів з ураженням печінки в анамнезі слід розглянути можливість застосування нижчої дози.
За наявності гострої або хронічної ниркової недостатності препарат може спричинювати погіршення функції нирок з або без гіперкаліємії.
Препарат слід з обережністю застосовувати хворим з білатеральним стенозом ниркової артерії чи стенозом ниркової артерії єдиної нирки.
У клінічних дослідженнях не було виявлено зумовлених віком відмінностей щодо ефективності або безпеки застосування лозартану.
Застосування препарату може негативно впливати на діяльность, щовимагає високої швидкості психічних і фізичних реакцій, прийняття швидкого рішення (наприклад, керування транспортними засобами, обслуговування машин і механізмів, робота на висоті тощо).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
У клінічних фармакологічних дослідженнях не було відмічено клінічно значущої взаємодії з гідрохлортіазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбіталом, кетоконазолом та еритроміцином. Рифампіцин і флуконазолзнижують рівні активного метаболіту. Клінічні наслідки цих взаємодій неоцінювались.
Як і щодо інших препаратів, які блокують ангіотензин чи його дії, одночасне введення діуретичних засобів, що містять калій (наприкладспіронолактону, триамтерену, амілориду), домішок калію чи замінників солі звмістом калію, може призвести до підвищення сироваткових концентрацій калію.
Не стероїдні протизапальні препарати (НСПЗП), у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) можуть послабити ефект діуретиків та іншихантигіпертензивних засобів. Тому антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ може бути послаблений НСПЗП, у тому числі інгібіторами ЦОГ-2.
Які щодо інших гіпотензивних препаратів, гіпотензивна дія лозартану може бути знижена індометацином.
Умови та термін зберігання. Зберігати в оригінальній внутрішній упаковці, в недоступному для дітей місці при температурі до 30 °С. Источник
Термін придатності – 2 роки.