ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
МЕЛІПРАМІН
(MELIPRAMIN®)
Загальна характеристика:
міжнародна тахімічна назви: imipramine;5-/3-диметил аміно пропіл/-10,11-дигідро-5N-дибенз-/b,f/ азепіну гідро хлорид;
основні фізико-хімічні властивості: безбарвна прозора рідина без запаху;
склад: 2 мл розчину містять іміпраміну гідро хлориду 25 мг;
допоміжні речовини: натрію сульфіт безводний, натрію мета бісульфіт, кислота аскорбінова, натрію хлорид, вода для ін’єкцій.
Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.
Фармакотерапевтичнагрупа. Антидепресанти – неселективні інгібітори зворотного захвату моно амінів. Код АТС N06 AA.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Активний інгредієнт розчину для ін’єкцій Меліпрамін – іміпрамін – похідний продукт дибензоазепіну. Належить до групи препаратів, що називаються трициклічними антидепресантами. Здійснює тимолептичну дію, покращує настрій. Має супровідну стимулюючу активність, викликає зменшення рухової загальмованості, підвищує психічний та загальний тонус організму. Препарат виявляє помірну заспокійливу дію. Антидепресант ний ефект розвивається поступово: оптимальна терапевтична дія настає після
1– 3 (можливо 4) тижнів лікування.
Виявляє центральну та периферичну м-холіноблокуючу, міотропну (спазмолітичну), помірну антигістаміннуактивність.
Фармакокінетика. Швидко розподіляється у тканинах, легко проникає крізьгемато-енцефалічний бар’єр. Вибірково накопи чується в головному мозку, нирках, печінці. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 30 – 60 хвилин після внутрішньом’язового введення. Зв’язується з білками 76 – 95 % введеної дози.
Інтенсивнометаболізується в печінці. Протягом 24 годин до 40 % прийнятого іміпрамінувиводиться з сечею у вигляді неактивних метаболітів, 1 – 2 % у незмінному вигляді. Приблизно 20 % виводиться з жовчю. Період напів виведення – від 4 до 24годин. Терапевтична концентрація в крові – 0,05 – 0,16 мг/л, токсична – 0,7мг/л, летальна – 2 мг/л.
Показання для застосування. Депресивні стани різної етіології: приастенодепресивному синдромі, що супроводжується моторною та ідеаторноюзагальмованістю, ендогенній, інволюційній, клімактеричній, реактивній, алкогольній депресіях, депресивних станах при психопатіях та неврозах.
Спосіб застосування та дози. Парентерально препарат Меліпрамінзастосовується для лікування хворих на депресію у стані сильного збудження читоді, коли пероральний спосіб не є можливим. Лікар залежно від стану хворого може призначити введення розчину для ін’єкцій Меліпрамін тільки протягом короткого часу, а потім запропонувати перейти на приймання таблеток.
Притяжких депресіях в умовах стаціонару призначають по 25 мг (2 мл розчину), 1 – 3рази на добу, внутрішньом’язово. Максимальною добовою дозою при такому способі введення є
100мг. Далі, як тільки стан хворого дозволить, лікування можна проводити за допомогою таблеток.
Дози для дітей
Рекомендовані такі схеми лікування:
- діти віком 6 – 8 років (маса тіла 20 – 25кг) – 25 мг/добу (1 – 3 рази);
- діти віком 9 – 12 років (маса тіла 25 – 35кг) – 25 – 50 мг/добу (1 – 3 рази);
Діти, старші за 12 років (маса тіла > 35 кг) – 50 – 75мг/добу (1 – 2 рази) .
Якщо низька початкова доза виявилася неефективною, для досягнення адекватного терапевтичного ефекту можна застосовувати вищі дози, але в межах схеми, що обирається відповідно до віку дитини. При лікуванні дітей треба слідкувати за тим, щоб добова доза не перевищувала 2,5 мг/кг маси тіла/добу. Укожній схемі потрібно застосовувати найнижчу ефективну дозу зі вказаного інтервалу. Для лікування дітей перевага надається застосуванню таблетокМеліпраміну в оболонці.
Щоб уникнути тяжких побічних дій, лікування людей похилого віку та дітей краще починати з низьких доз.
Побічна дія. Найчастіше побічні ефекти препарату – сонливість, постуральна гіпотензія, тахікардія та симптоми, схожі на дію атропіну: сухістьу роті, констипація, затримка сечі, нечіткість зору, порушення акомодації, підвищення температури та внутрішньо очного тиску.
Іншіменш часті побічні дії:
-неврологічні: головний біль, периферична невропатія, шум у вухах, екстра пірамідні симптоми: тремор, атаксія, утруднення мови, особливо у людей похилого віку: сплутаність свідомості, делірій;
-епілептогенний ефект: у першу чергу у хворих на епілепсію або при схильності до конвульсій;
-серцево-судинні: у поодиноких випадках, в основному, після введення високих дозхворим з надмірною чутливістю – аритмія, сильна гіпотензія та/або боліснийвазоспазм, що проявляється у посинінні пальців;
-шлунково-кишкові: дуже рідко – гепатит з порушенням функції печінки, пожовтінням шкіри та склер, біль, металевий присмак у роті, запалення внутрішньої слизової оболонки рота (стоматит), нудота, блювання та, у винятково поодиноких випадках – паралітична непрохідність кишок;
-алергічні шкірні реакції: (через 14 – 60 днів після початку лікування) –кропив’янка, ангіоедема, фото чутливість;
-ендокринні: збільшення молочних залоз, галакторея, ускладнення цукрового діабету, зниження чутливості до глюкози, дуже рідко – зниження продукування антидіуретичного гормону;
- сексуальні розлади: зниження лібідо, імпотенція, боліснаеякуляція, порушення оргазму;
-дуже рідко, в основному, у людей похилого віку, можуть виявлятися зміни показників крові.
Протипоказання. Розчин для ін’єкцій Меліпрамін не слід використовувати уразі:
-вагітності чи годування груддю;
-алергії до іміпраміну або інших інгредієнтів, що входять до складу препарату;
-алергії до інших трициклічних антидепресантів дибензоазепінового ряду;
-лікування інгібіторами моноамін оксидази;
-наявності в минулому серцевих нападів (інфаркт міокарду) або наявності нерегулярного скорочення серця (аритмії);
-тяжкого захворювання нирок та/або печінки;
-затримки сечі (гіпертрофія простати);
-наявності вузько кутової глаукоми.
Розчиндля ін’єкцій Меліпрамін не можна вводити дітям віком молодше 6 років.
Передозування. Симптоми: запаморочення, збудження, атаксія, судоми, ступор, кома, мідріаз, синусова тахікардія, аритмія, атріовентрикулярна блокада, порушення ре поляризації, колапс, (при високому венозному тиску), гіпотонія, пригнічення дихання, ціаноз, блювання, лихоманка.
Лікування: Негайна госпіталізація необхідна в будь-якому випадку, коли є підозра на передозування іміпраміну. Постійний нагляд протягом щонайменше 72 годин також є обов’язковим. Специфічного антидоту немає. Таким чином, у випадках передозування препарату показане підтримувальне симптоматичне лікування. Внаслідок антихолінергічного ефекту випорожнення шлунка відкладається протягом 12 чи більше годин; тому перш за все необхідно спробувати видалити препарат зі шлунка. Це можна здійснити шляхом промивання шлунка чи – у хворих при свідомості – шляхом викликання блювання. Можна також застосувати активоване вугілля. Повинен проводитися моніторинг показників серцево-судинної функції, а також газового та електролітного складу крові. Уразі необхідності можна застосовувати проти судомну терапію (внутрішньо венно –діазепам, фенітоїн, фенобарбітал, а також інгаляційний наркоз та м’язевірелаксанти). Можна також застосовувати апаратне дихання, штучний водій ритму, плазмозамінники, краплинні інфузії допаміну й добута міну. Потреба в реанімації виникає рідко. Ні гемодіаліз, ні перитонеальний діаліз не є ефективними внаслідок низької концентрації іміпраміну в плазмі. Форсований діурез такоє неє ефективним внаслідок великого об’єму розподілу препарату. З призначеннямфізостигміну пов’язували тяжку брадикардію, асистолію та епілептичні судоми; таким чином, при передозуванні іміпраміну його застосування не рекомендоване.
Серцевіглікозиди не використовують через ризик розвитку позитивного батмотропногоефекту. Необхідно забезпечити постійний контроль ЕКГ.
Особливості застосування. Припиняти застосування Меліпраміну необхідно поступово – раптове припинення лікування може призвести до виникнення таких симптомів, як нудота, головний біль, відчуття дискомфорту, неспокій, розлад сну, аритмія, а також екстра пірамідних симптомів, наприклад, утруднення мови, особливо у дітей.
Лікар перед початком застосування Меліпраміну може вважати за потрібне перевірити функціональний стан печінки, нирок, серця, рівень цукру в крові, артеріальний тиск, а також зробити загальний аналіз крові.
Уразі застосування електрошокової терапії вводити Меліпрамін не можна.
При лікуванні інгібіторами моноамін оксидази необхідно почекати 3 – 4 тижні перед початком застосування Меліпраміну. Це допоможе попередити виникнення таких симптомів, як судоми, підвищення артеріального тиску або температури.
Таксамо при переході з лікування Меліпраміном на застосування інгібіторівмоноамін оксидази необхідно зробити перерву в декілька днів.
Протягом всього курсу лікування Меліпраміном не можна вживати алкогольних напоїв.
Меліпрамін не застосовують для лікування хворих у маніакальний період біполярної депресії.
Необхідно бути дуже уважним, якщо перед або під час лікування Меліпраміном спостерігалисьепілептичні напади. Для попередження конвульсій, можливо, буде краще призначити інше лікування.
При лікуванні Меліпраміном не можна керувати автомобілем та працювати з іншими механічними пристроями або займатися діяльністю, що супроводжується підвищеним ризиком виникнення нещасних випадків. Внаслідок того, що препарат має седативну дію, на початку лікування краще уникати такої діяльності.
Взаємодія зіншими лікарськими засобами. При застосуванніМеліпраміну необхідно мати на увазі:
-депресанти центральної нервової системи та алкоголь посилюють седативний ефектМеліпраміну, бензодіазепіни та слабкі нейролептики підвищують седативний таантихолінергічний ефект Меліпраміну;
-препарати, які викликають індукцію ферментів цитохрому Р 450 (алкоголь, нікотин, мепробамат, барбітурати, анти епілептичні агенти), обумовлюють розпадіміпраміну, зниження його рівня в плазмі та послаблення терапевтичного (антидепресантного) ефекту;
-циметидин, метилфенідат, пероральні контрацептиви, стероїди, нейролептики, селективні інгібітори захвату серотоніну знижують розпад іміпраміну і тому посилюють антидепресант ну дію та токсичність;
-трициклічні антидепресанти можуть збільшувати рівень у плазмі нейролептичних агентів (внаслідок конкурентного зв’язування ферментами печінки);
-тиреоїдні гормони можуть посилювати антидепресант ну дію іміпраміну;
- антагоністи адренергічних рецепторів (гуанетідин, бетанітидин, резерпін, клонідин, метилдопа): при одночасному застосуванні з іміпраміном антигіпертензивний ефект цих препаратів може пригнічуватися. У хворих на гіпертензію, що вже отримують іміпрамін, для контролю артеріального тиску можуть застосовуватися інші агенти (наприклад, діуретики, вазодилататори, β-блокатори);
-іміпрамін знижує анти конвульсивний ефект фенітоїну;
- антихолінергічні засоби (похідніфенотіазину, протипаркінсонічні засоби, антигістамінні препарати, атропін, біпериден): одночасне призначення будь-якого з цих агентів та іміпраміну може призвести до накладання антихолінергічних впливів, а також до посилення побічних ефектів (наприклад, паралітичної кишкової непрохідності). Хворі, які отримують таку паралельну терапію, повинні перебувати під постійним наглядом, адози для них треба підбирати обережно;
- симпатоміметики (в основному, адреналін, норадреналін, ізопреналін, ефедрин, фенілефрин): одночасне призначення зіміпраміном може призвести до посилення впливів на серцево-судинну систему;
- хінідин: одночасного призначення цього анти аритмічногозасобу та трициклічних антидепресантів слід уникати. Під час паралельної терапії цими агентами існує підвищений ризик порушення проведення серцевих імпульсів, а також виникнення аритмії;
- пероральні антикоагулянти: трициклічні антидепресанти можуть пригнічувати катаболізм цих агентів, що може призвести до подовження періодунапів виведення пероральних антикоагулянтів. Існує підвищений ризик розвитку кровотечі. Рекомендовано обережно проводити лікування та здійснювати частий контроль показника концентрації протромбіну;
- антидіабетичні засоби: під час лікування іміпраміном можуть виникнути зміни вмісту глюкози в крові. Регулярний моніторинг вмісту глюкози в крові рекомендований на початку та при завершенні лікування, а також у період підбору дози.
Умови та термін зберігання. Зберігати при кімнатній температурі (15– 25 оС) у місцях, захищених від дії світла та недоступних длядітей. Источник
Термін придатності – 2 роки.