ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
Манініл® 5
(Maninil® 5)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: глібенкламід;1-{4-[2-(5-хлор-2-етоксибензамідо) етил]феніл-сульфоніл}-3-циклоксигексилсечовина;
основні фізико-хімічні властивості: плоскі з обох боків, рожеві таблетки зі скошеною кромкою, з насічкою для поділу.
склад: 1 таблетка містить глібенкламіду 5 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмалькартофельний, магнію стеарат, тальк, желатин, кошеніль червона (барвник Е 124).
Форми лікарського засобу. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Пероральні гіпоглікемізуючі препарати. Сульфонаміди, похідні сульфанілсечовини. Код АТС А 10ВВ 01.
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Глібенкламід чинитьгіпоглікемізуючу дію як у хворих на цукровий діабет ІІ типу, так і у здорових людей, оскільки він підвищує секрецію інсуліну з b-клітин підшлункової залози зарахунок їх стимуляції. Цей ефект підсилюється під впливом глюкози. Фармакокінетика. Після перорального прийому настає швидке й практично повне всмоктування Манінілу® 5 у травному тракті. Тести на вивільнення in vitro виявили у діючої речовини немікронізованого Манінілу®5 вивільнення приблизно 63% від кількості активної речовини протягом 15 хв, 72%- протягом 60 хв. Одночасний прийом їжі може призводити до пониження його концентрації в плазмі порівняно із застосуванням натще. Зв’язуванняглібенкламіду з альбуміном плазми становить понад 98%. У печінці глібенкламідпрактично повністю перетворюється на два основних метаболіти:4-транс-гідрокси-глібенкламід й 3-цис-гідрокси-глібенкламід. Обидва метаболіти однаковою мірою виводяться з організму через нирки та печінку. Середній періоднапів виведення глібенкламіду з плазми становить 1,5 – 3,5 год. Тривалість дії, проте, не відповідає періоду напів виведення з плазми. У пацієнтів з обмеженою функцією печінки виведення з плазми уповільнюється. За помірної недостатності нирок (кліренс креатині ну 30 мл/хв) виведення глібенкламіду й обох основних метаболітів залишається без змін; при тяжкій нирковій недостатності – можлива кумуляція.
Показання для застосування. Інсулін незалежний цукровий діабет ІІ типу (діабет дорослих), якщо відповідною дієтою і фізичною активністю обмін речовинне компенсується та якщо немає необхідності у проведенні інсулінотерапії.
Спосіб застосування та дози. При початковому лікуванні й, відповідно, при переведенні хворого на даний препарат з інших пероральних протидіабетичнихзасобів рекомендують повільно підвищувати дозу. Лікування доцільно розпочинати з 2,5 мг глібенкламіду на добу (½ таблетка Манінілу® 5). Цюдозу можна поступово підвищувати з інтервалом від кількох днів до приблизно одного тижня доти, поки не буде досягнута необхідна терапевтична доза. Максимальна ефективна доза становить 15 мг глібенкламіду на день (3 таблеткиМанінілу® 5 на день). У пацієнтів з масою тіла до 50 кг терапію розпочинають з найнижчої, по можливості, добової дози глібенкламіду: 2,5 мг надень (½ таблетки Манінілу® 5). Якщо добова доза становить 2таблетки Манінілу® 5, то препарат приймають один раз на добу перед сніданком, не розжовуючи, з невеликою кількістю рідини. При вищих добових дозах сумарну дозу рекомендують приймати вранці та увечері у співвідношенні 2:1. Якщобув пропущений один прийом таблеток, то не слід їх приймати, коли минуло більше 1 – 2 год. Пропуск прийому препарату не дозволяється доповнювати прийомом вищихдоз наступного разу.
Побічна дія. Глібенкламід може призводити до зниження концентрації глюкози в крові аж до тяжких, іноді затяжних форм гіпоглікемії зкомою та летальним кінцем. Причинами цього можуть бути передозування препарату, знижена функція печінки та нирок, алкоголізм, нерегулярне харчування (особливо пропуск прийомів їжі), незвичне фізичне навантаження, ендогенні порушення вуглеводного обміну (наприклад внаслідок захворювань щитовидної залози, передньої долі гіпофіза і кори надниркових залоз). На початку курсу лікування можуть розвиватися минаючі порушення зору. Іноді спостерігаються розлади з бокуШКТ, такі як нудота, печія, розлади смакових відчуттів, відчуття тиску йповноти у шлунку, блювання, болі у шлунку і пронос. Тяжкі генералізуючігіперсенсивні (гіпер чутливість) реакції (у тому числі й Erythema multiforme –синдром Стівенса – Джонсона), синдром Лайєлла, ексфоліативний дерматит, еритродермія і Erythema nodosum, а також холестаз, гепатит і підвищення печінкових ферментів – були описані тільки у поодиноких випадках. Також рідко зустрічаються порушення кровотворення (тромбоцит опенія – іноді з пурпурою) і, відповідно, дуже рідко – лейкоцитопенія, еритроцитопенія, панцитопенія ігранулоцит опенія до агранулоцит озу. У поодиноких випадках розвиваються гемолітичні анемії, васкуліти. Спостерігався слабкий діуретичний ефектглібенкламіду і збільшення маси тіла. Після тривалого застосування можливий розвиток гіпофункції щитовидної залози. Необхідно враховувати можливість появи перехресної алергії з іншими похідними сульфанілсечовини, з похіднимисульфонамідів і з пробенецидом.
Протипоказання. При інсулінзалежному цукровому діабеті І типу; припре комі або діабетичній комі; декомпенсації діабету при інфекційних захворюваннях і при операціях, а також при резекції підшлункової залози; тяжкі розлади функції печінки; зниження функції нирок з кліренсом креатині ну нижче за 30мл/хв.; відома підвищена чутливість до глібенкламіду або до одного з інших інгредієнтів препарату. Не дозволяється застосування препарату у періоди вагітності та лактації.
Передозування. Гостре передозування глібенкламіду, як і прийом незначно підвищених доз протягом тривалого часу може призводити до тяжкої пролонгованої та небезпечної для життя гіпоглікемії. Гіпоглікемія можерозвиватись і через пропуск прийомів їжі, виконання незвичної фізичної праці та взаємодії між лікарськими засобами.
До симптомів гіпоглікемії можуть належати такі:
відчуття сильного голоду, нудота, блювання, слабкість;
неспокій, пітливість, тахікардія, тремор, мідріаз, гіпертонус;
головні болі, розлади сну, ендокринний психосиндром (явна зміна поведінки): як, наприклад, дратівливість, агресивність, пригнічення волі, депресивний настрій, слабка концентрація, сплутаність свідомості, розлади координації (невпевненість рухів, невпевненість при керуванні машинами), примітивний автоматизм (кривляння, хапальні рухи, чавкання), конвульсії, фокальні симптоми (геміплегії, афазії, роздвоєння зору), сонливість, кома, церебральні розлади дихання і судинної системи.
Терапія інтоксикацій. Легку гіпоглікемію (без втрати свідомості) пацієнт здатний усунути самостійно, прийнявши приблизно 20 гглюкози, цукру або багату на цукор їжу (фруктовий сік, колу). Після акарбозиможливе лише пероральне лікування гіпоглікемії глюкозою! При тяжкій формігіпоглікемії (з втратою свідомості) необхідно негайно провести катетеризацію вени. Терапія: внутрішньо венна ін’єкція 40-100 мл 20% розчину глюкози та/або (йу тих випадках, коли катетеризація вени є неможливою) внутрішньом’язова або підшкірна ін’єкції 1-2 мл глюкагону. Для профілактики рецидивів після відновлення свідомості протягом наступних 24-48 год дають перорально вуглеводи (20-30 г вуглеводів відразу і через кожні 2-3 год.) або проводять тривале вливання глюкози (5-20%). Можна вводити протягом 48 год через кожні 6 год по 1мл глюкагону внутрішньом’язово. Регулярний контроль вмісту цукру в крові протягом не менше 48 год після закінчення тяжкого гіпоглікемічного стану. У тих випадках, коли за наявності інтоксикації високого ступеня (як у випадкахсуїцидальних намірів) зберігається втрата свідомості, проводять тривале вливання 5-10% глюкози, бажана концентрація глюкози в крові має становити приблизно 200 мг/дл. Після закінчення 20 хв можливо повторне вливання розчину 40 % глюкози. Якщо клінічна картина не змінюється необхідно шукати інші причинив трати свідомості, крім цього проводити терапію набряку мозку (дексаметазон, сорбіт), інтенсивне спостереження за хворим і терапію. При гострих отруєннях можуть здійснюватися поряд з вищенаведеними заходами також загальні заходи зусунення отрути (промивання шлунка, викликання блювання), а також призначають активоване вугілля. Глібенкламід не виводиться з організму гемодіалізом.
Особливості застосування. За відсутності реакції на вторинне проведення терапії глібенкламідом можна спробувати провести комбіновану терапію з інсуліном. При повному припиненні ендогенної секреції інсуліну при цукровому діабеті ІІ типу тривалих ефектів, перевищуючих дію моно терапії інсуліном, комбінована терапія з інсуліном не гарантує. У пацієнтів з розладами функції печінки існує підвищений ризик розвитку гіпоглікемії. Тривалі проміжки часу між прийомом їжі, неадекватний прийом вуглеводів, незвичне фізичне навантаження, вживання великої кількості алкоголю, а особливо поєднання всіх цих факторів є високим ризиком розвитку гіпоглікемії. Приймання ліків, які впливають на ЦНС може маскувати симптоми гіпоглікемій. Симптоми гіпоглікемії можуть бути дуже слабко виражені також при супутній терапії блокаторами бета-адренорецепторів. Через те що упохилому віці гіпоглікемія є особливо великим ризиком, у цій віковій групі надають перевагу застосуванню сульфанілсечовини з нижчим вмістом активної речовини. Необхідно приділяти особливу увагу дозуванню для пацієнтів похилого віку. Хворі на діабет з церебральним склерозом й погано контактуючі хворі загалом піддаються більшій небезпеці розвитку гіпоглікемії. Терапія цукрового діабету глібенкламідом потребує проведення регулярного лікарського контролю. Глібенкламід не впливає на здатність керувати машинами, але виконувати роботи у надзвичайних ситуаціях (на драбині, на стовпах тощо) треба з обережністю, томущо реакція може бути зниженою або взагалі відсутньою внаслідок розвиткугіпоглікемії, яка може виникнути під час встановлення оптимального дозування, при заміні препарату, а також через нерегулярне приймання глібенкламіду.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Манініл® 5 можна приймати разом з інсуліном, метформіном, акарбозою і гуармелем. Додатково призначена медикаментозна терапія може змінювати встановлену дозу у пацієнтів, які проходять тривалий курс лікування глібенкламідом. Після відміни додаткової терапії обмін речовин може також змінюватися. Гіпоглікемізуюча діяглібенкламіду може підсилюватися при застосуванні речовин, які уповільнюють його виведення з організму. До них у тому числі належать сульфонамідні засоби, хлорамфенікол, фенілбутазон, оксифенбутазон, азопропанон, сульфінпіразон, похіднікумаринової кислоти, міконазол. Посилення гіпоглікемізуючої дії глібенкламідуслід очікувати при супутньому застосуванні препаратів, що самі спричиняють зниження вмісту цукру в крові або підвищують чутливість до інсуліну. Поряд з інсуліном до них належать й інші пероральні протидіабетичні засоби, як, наприклад, метформін та акарбоза, а також саліцилати, фенілбутазон, парааміно саліцилова кислота, інгібітори МАО, фенфлурамін, пентоксифілін (парентерально, у високих дозах), окситетрациклін, анаболічні речовини, інгібітори ангіотензинконвертую чого ферменту, похідні клофібринової кислоти, флюоксетин, тритоквалін і фосфаміди (циклофосфамід, іфосфамід, трофосфамід). Симпатолітичні засоби, як, наприклад, бета-адреноблокатори, резерпін, клонідині гуанетидин, можуть сприяти, при постійному застосуванні, пониженню вмісту цукру в крові. Барбітурати, фенітоїн і рифампіцин прискорюють процес виведенняглібенкламіду з організму і внаслідок цього здатні послаблювати йогоцукрознижувальну дію. Гіпоглікемізуюча дія глібенкламіду може бути ослабленаглюкагоном, адреналіном та іншими симпатикомім етичними засобами, кортикостероїдами, гормонами щитовидної залози, діуретиками, включаючиацетазоламід, нікотинову кислоту (у високих дозах), фенотіазини, діазоксид істатеві гормони. Антагоністи Н2-рецепторів можуть як ослабляти, такі посилювати гіпоглікемізуючу дію. Гостре або хронічне вживання алкоголю може непередбачено посилювати або ослабляти гіпоглікемізуючу дію глібенкламіду. Источник
Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі не вище 25° С в захищеному від дії світла місці! Лікарський засіб зберігати в недоступному длядітей місці! Термін придатності – 3 роки.