В Україні продовжується тенденція погіршення суспільного здоров’я та від’ємних явищ демографічних процесів, що віддзеркалюються зростаючою кількістю хворих, які потребують хірургічної допомоги у межах загальнохірургічної ланки державної медичної галузі.

Так, на 46 мільйонів населення України за 1 рік в середньому виконуються понад 2,5 мільйони хірургічних втручань в стаціонарах ЛПЗ підпорядкованих МОЗ України (без урахування відомчих, галузевих ЛПЗ та приватних клінік, на які припадає ще приблизно 0,5 мільйонів хірургічних втручань).

Близько 2,5 мільйонів невеликих за обсягом хірургічних втручань виконуються в поліклініках та поліклінічних денних стаціонарах.

Щоденно в усіх загальнохірургічних відділеннях виконуються понад 7 тис. оперативних втручань різної категорії складності та тривалості. Таким чином, в Україні за 1 рік сумарно виконуються 5,5 млн. різноманітних хірургічних втручань з яких 65 % – 70 % відбуваються в умовах стаціонарів ЛПЗ різних рівнів допомоги (онкологічні операції до розрахунку не залучались). З них загальнохірургічний профіль виконаних оперативних втручань сягає понад 22 % від всіх виконаних операцій.

Натомість оперативна активність в Україні є значно нижчою, ніж в країнах Європейського Союзу та країнах СНД - 21,2 проти 37,7 у країнах ЄС та 25,9 у Російській Федерації.

Серед 550 тис. загальнохірургічних операцій до 350 тис. операцій складають ургентні хірургічні втручання. Кількість таких втручань постійно збільшується та наближається до 65%, тобто співвідношення кількості планових операцій до ургентних складає 1:2.

Цей величезний обсяг загальнохірургічних операцій (550 тис.) виконується загальними хірургами чисельністю майже 9 тис. осіб. Тобто, в середньому на 1 хірурга за рік припадає понад 55 оперативних втручань, що за умовами ефективної організації праці загальних хірургів може бути значно більше, оскільки лікар хірург на теперішній час завантажений іншими видами робіт, які фахово йому мало притаманні. Натомість в Європі навіть резидент повинен виконувати не менше 200 операцій.

За словами заступника міністра охорони здоров’я Василя Лазоришинця, з урахуванням значної дороговартості ургентних операцій у порівнянні з вартістю планових операцій цілком зрозуміла необхідність зміни існуючого співвідношення кількості планових до ургентних операцій у бік збільшення чисельності планових втручань. Проте на заваді цьому стає декілька вагомих чинників:

- складна соціально-економічна ситуація в державі, кризові явища, зубожіння матеріального стану населення, що унеможливлює вчасне звернення хворого по планову хірургічну допомогу;

- руйнація, яка відбулася в системі профілактичних оглядів, диспансеризації, територіально-виробничого принципу формування загальної медичної ланки, втрата декретованих контингентів населення, що в цілому призводить до ускладненого перебігу хронічної патології, яка зумовлює збільшення “валу” ургентних ситуацій. Наприклад, 350 тис. хворих на жовчнокам’яну хворобу, які отримують епізодичне лікування у гастроентерологів, переважно на планове хірургічне лікування не налаштовуються, а потрапляють до хірургічної служби, як правило, з розвинутими тяжкими ускладненнями, лікування яких є вельми витратним, а результат не завжди задовільним. В цілому кількість планових операцій продовжувала зменшуватись. Лише за останній рік - на 0,22%.

На результати загальнохірургічної роботи суттєво впливають наступні соціально-демографічні чинники:

- подальше постаріння населення, що супроводжується зверненням до хірургічних відділень з конкуруючою супутньою мультисистемною віковою патологією, а це обумовлює важкість контингенту хірургічних хворих;

- соціально-економічна та фінансова скрута.

Слід зауважити, що зростання співвідношення кількості ургентних операцій до планових операцій лягає тяжким тягарем на регіональні бюджети та бюджет держави в цілому.

Суттєвим недоліком є відсутність аналізу випадків госпіталізації з запізненням та випадків додобової летальності, через відсутність відповідних статистичних форм звітності.

Невідкладна хірургічна допомога як у дзеркалі відображає усі труднощі, із якими зустрічається медична галузь у даний час, проте і в цих умовах є ще багато резервів, що дозволяють поліпшити якісні показники допомоги населенню. Для цього потрібні не стільки витрати, скільки сумлінне, високопрофесійне ставлення медичних працівників до своїх обов'язків