ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ЛІЗИНОПРИЛ-РАТІОФАРМ
(LISINOPRIL-RATIOPHARM)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: лізиноприл; N-[N-[(15)-1-карбокси-3-феніл пропіл]-L-лізил]-L-пролін;
основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 5 мг – білі, круглі, двоопуклі з рискою для розлому на одному боці, таблетки по 10 мг –світло-рожеві, неоднорідно забарвлені (з мармуровістю), круглі, двоопуклі, зрискою для розлому на одному боці; таблетки по 20 мг – сіро-червоні, неоднорідно забарвлені (з мармуровістю), круглі, двоопуклі, з рискою для розлому на одному боці;
склад: 1 таблетка по 5 мг містить 5,44 мглізиноприлу дигідрату, що відповідає 5 мг лізиноприлу; 1 таблетка по 10 мгмістить 11,11 мг лізиноприлу дигідрату, що відповідає 10 мг лізиноприлу; 1таблетка по 20 мг містить 21,78 мг лізиноприлу дигідрату, що відповідає 20 мглізиноприлу;
допоміжні речовини: маніт, кальцію гідроген фосфатудигідрат, крохмаль преже латинізований кукурудзяний, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, пігментні суміші: для таблеток по 10 мг - РВ-24823, для таблеток по 20 мг – РВ-24824, що містять заліза оксиди жовтий (Е 172), заліза оксиди чорний (Е 172), заліза оксиди червоний
(Е 172).
Форма випуску. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Інгібіториангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Код АТС СО 9А АО 3.
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Лізиноприл-ратіофарм – інгібіторангіотензинперетворюючого ферменту. Блокує утворення ангіотензину II та зменшує його судинозвужувальну дію. На фоні дії препарату відбувається зниження артеріального систолічного та діастолічного тиску. Крім того, Лізиноприл-ратіофарм знижує опір судин нирок та поліпшує кровообіг у нирках.
У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект виявлявся через 1 – 2 години після перорального прийому Лізиноприлу-ратіофарм, максимальний – приблизно через 6 – 9 годин. Стабілізація терапевтичного ефекту спостерігається через 3 – 4 тижні від початку лікування. Синдром відміни не реєструвався.
Фармакокінетика. Абсорбція препарату Лізиноприл-ратіофармпісля перорального введення становить приблизно 25 – 50%. Одночасний прийом їжіна всмоктування не впливає. Лізиноприл-ратіофарм практично не зв’язується збілками плазми крові. Час досягнення максимальної концентрації в плазмі крові –6 – 7 годин. Період напів виведення – 12 годин, який збільшується при нирковій недостатності. Лізиноприл-ратіофарм не метаболізується і виводиться із сечею в незміненому вигляді. У разі порушення ренальної функції виведення лізиноприлузнижується пропорційно ступеню функціональних порушень.
У пацієнтів літнього віку (старше 65 років), а також при серцевій недостатності ренальний кліренс Лізиноприлу-ратіофарм знижується.
Лізиноприлвидаляється при гемодіалізі.
Показання для застосування.
Артеріальна гіпертензія.
Хронічна серцева недостатність.
Гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST за відсутності артеріальної гіпотензії (артеріальний тиск вище 90 мм рт. ст.).
Початкова стадія нефропатії у хворих на цукровий діабет ІІтипу.
Спосіб застосування та дози.
Артеріальна гіпертензія.
Початкова доза Лізиноприлу-ратіофарм дорівнює 5 мг – один раз на добу. Препарат рекомендується приймати вранці. Якщо призначення цієї дози не дає достатнього терапевтичного ефекту, її можна збільшити до 10 – 20 мг один раз на добу залежно від клінічної реакції пацієнта.
Рекомендовані терапевтичні дози Лізіноприлу-ратіофармстановлять 10 – 20 мг, одноразово на добу.
Максимальна доза – 40 мг на добу.
Хронічна серцева недостатність.
Лікування препаратом Лізиноприл-ратіофарм починають з початкової дози – 2,5 мг вранці (½ таблетки по 5 мг). Надалі дозу препарату необхідно підвищувати поступово, залежно від індивідуальної реакції пацієнта. Рекомендована „цільова” терапевтична доза для хворих з хронічною серцевою недостатністю становить 20 мг на добу, в 1 прийом.
Особлива обережність необхідна при призначенні лізиноприлу пацієнтам, які паралельно приймають/приймали діуретики. Якщо неможливо попередньо припинити прийом діуретичних засобів, призначення лізиноприлурекомендовано починати з мінімальних доз під контролем артеріального тиску іфункції нирок.
Гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST.
ЛікуванняЛізиноприлом-ратіофарм слід починати в перші 24 години з моменту прояву симптомів захворювання за умови відсутності гіпотензії. Початкова доза – 5 мгЛізиноприлу-ратіофарм (1 таблетка 5 мг або ½ таблетки по 10 мг). Цільова доза Лізиноприлу-ратіофарм становить 10 мг на один прийом на добу (2 таблетки по 5 мг або 1 таблетка по 10 мг).
Пацієнтам із систолічним тиском, що не перевищує 120 мм. рт. ст. перед початком і під час терапії у перші 3 дні після інфаркту лікування слід починати з дози 2,5 мг Лізиноприлу-ратіофарм (½ таблетки по 5 мг).
Пацієнтам з низьким тиском (систолічний тиск менше ніж 100мм. рт. ст.) терапевтична добова доза не повинна перевищувати 5 мг на добу (1таблетка Лізиноприлу-ратіофарм по 5 мг). При необхідності зазначена доза можебути знижена до 2,5 мг.
Якщо після прийому лізиноприлу в дозі 2,5 мг систолічний тиск залишається меншим ніж 90 мм рт. ст., необхідно припинити терапію препаратом Лізиноприл-ратіофарм.
Хворимз гострим інфарктом міокарда рекомендовано призначення Лізиноприлу-ратіофармпротягом 6 тижнів. Пацієнти із симптомами серцевої недостатності можуть інадалі продовжувати лікування препаратом Лізиноприл-ратіофарм (згідно наведених вище рекомендацій щодо лікування таких хворих).
Для лікування початкової стадії нефропатії у хворих на цукровий діабет II типу початкова доза становить 10 мг один разна добу, а максимальна – 20 мг 1 раз на добу.
При інсулінзалежному цукровому діабеті (у зв’язку з тенденцією до гіперкаліємії) лікування лізиноприлом слід починати з низьких доззгідно з таблицею і проводити під контролем лікаря.
| Кліренс креатині ну, мл/хв.
| Початкова доза, мг/добу
|
| 30 – 70
10 – 30
<10 (включаючи хворих, що перебувають на гемодіалізі)
| 5 – 10
2,5 – 5
2,5
|
Для хворих з нирковою недостатністю і кліренсом креатині ну 30 –80 мл/хв. початкова доза лізиноприлу становить 2,5 мг один раз на добу, вранці (½ таблетки по 5 мг). Терапевтична доза, 5 – 10 мг на добу (1 – 2таблетки по 5 мг, 1 таблетка по 10 мг або ½ таблетки по 20 мг) визначається індивідуальною реакцією пацієнта. Не слід перевищувати максимальну добову дозу – 20 мг (2 таблетки по 10 мг або 1 таблетка по 20 мг); залежно від індивідуальної чутливості деяким пацієнтам доцільно подовжувати інтервали між прийомами препарату (один раз у 2 дні).
Для хворих з нирковою недостатністю і кліренсом креатині ну менше 30 мл/хв. рекомендована початкова доза – 2,5 мг. Цільова добова доза визначається індивідуально; залежно від чутливості деяким пацієнтам доцільно подовжувати інтервали між прийомами препарату (один раз у 2 дні).
Лікування пацієнтів похилого віку. У клінічних дослідженнях відзначалися вікові відхилення параметрів ефективності і безпечності застосування препарату. Підбір дози слід здійснювати відносно реакції кров’яного тиску. При нирковій недостатності, підбираючи дозу, слід користуватися вищенаведеною таблицею.
Побічна дія.
З боку серцево-судинної системи: спостерігалисьартеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози препарату пацієнта миз дефіцитом натрію, дегідратацією, серцевою недостатністю), ортостатичніреакції, які супроводжувались запамороченнями, слабкістю, порушеннями зору івтратою свідомості.
Є окремі повідомлення про розвиток тахікардії (прискореного серцебиття), порушень серцевого ритму, болей за грудниною (звичайно пов’язанихз вираженою гіпотензією), церебрального інсульту.
З боку кровотворної та лімфатичної систем: украй рідко можливі прояви анемії, тромбоцит опенії, лейкопенії, нейтропенії, агранулоцит озу, гемолітичної анемії, лімфаденопатії, ауто імунних захворювань.
З боку сечостатевої системи: можливі порушенняренальної функції, в окремих випадках – гостра ниркова недостатність. У пацієнтів з ураженням ниркових артерій та у хворих, які одночасно одержуютьдіуретики, може спостерігатись підвищення рівня креатині ну і азоту сечовини в сироватці крові. Є окремі повідомлення про уремію, олігурію, анурію.
Вкрай рідко відзначається імпотенція. Є окремі повідомлення про гінекомастію.
З боку дихальної системи: сухий кашель, бронхіт, іноді – синусит, риніт, задишка. прояви бронхоспазму, глосит ісухість у роті. Є окремі повідомлення про еозинофільну пневмонію.
З боку шлунково-кишкового тракту/печінки: може виникнути нудота, блювання, біль в епігастрії та диспепсія, анорексія, дисгевзія, запор, діарея. Зареєстровано поодинокі випадки гепатотоксичності лізиноприлу, найчастіше мавмісце холестаз, проте спостерігались підвищення активності печінкових трансаміназ та вмісту білірубіну за рахунок порушення функції печінки з ураженням та некрозом гепатоцитів. Є окремі повідомлення про панкреатит, гепатит – гепатоцелюлярний або холестатичний.
При перших симптомах жовтухи під час лікування інгібіторамиАПФ лікування слід припинити.
Шкірні, алергічні та імунопатологічніреакції: відчуття жару, гіперемія шкіри, свербіж. В окремих випадках інгібітори АПФспричинюють ангіо невротичний набряк, що поширюється на губи, обличчя та/або кінцівки. Є окремі повідомлення про значне виділення поту, пузирчатку, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфнуалопецію. Шкірні реакції (висипи) можуть супроводжуватись підвищенням температури тіла, міалгією, артралгією/артритом, васкулітом, позитивнимантинуклеарним фактором, підвищеною швидкістю зсідання еритроцитів, еозинофілією і лейкоцитозом, світлочутливістю.
З боку центральної нервової системи таорганів зору: іноді виникає головний біль, втомлюваність, запаморочення, депресія, порушення сну, парестезія, порушення рівноваги, дезорієнтація, сплутаність свідомості, суб’єктивне відчуття шуму у вухах та зниження гостроти зору, зміна смакових відчуттів, астенія.
З боку лабораторних показників: підвищення рівня креатині ну таазоту сечовини у сироватці крові, гіперкаліємія. Є повідомлення про підвищення сироваткового білірубіну, гіпонатріємію.
Протипоказання.
Гіпер чутливість до Лізиноприлу-ратіофарм або інших інгредієнтів препарату;
ангіо невротичний набряк в анамнезі, у тому числі після застосування інгібіторів АПФ, ідіопатичний та спадковий набряк Квінке;
кардіогенний шок; гострий інфаркт міокарда за наявностігіпотензії (АТ < 90 мм. рт. ст.);
вагітність, лактація;
дитячий вік (до 12 років).
Передозування.
У випадках передозування можливі: різке зниження кров’яноготиску, з погіршенням перфузії життєво важливих органів, шок, порушення балансу електролітів крові, гостра ниркова недостатність, тахікардія, брадикардія, запаморочення, відчуття тривоги і кашель. Необхідно негайно припинити застосування препарату. При інтоксикаціях, спричинених передозуванням, рекомендується промивання шлунка. При гіпотензії пацієнта слід покласти наспину з піднятими догори ногами. У випадках передозування пацієнт повинен перебувати у відділенні інтенсивної терапії. Для корекції артеріального тиску показано внутрішньо венне введення фізіологічного розчину та/чиплазмозамінників. При необхідності внутрішньо венно вводять ангіотензин. Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу, при цьомуслід уникати використання полі акрилонітрильних металосульфонатних високо плиннихмембран (наприклад “AN69”).
У випадку ангіо невротичного набряку призначаютьантигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком язика, голосової щілини, гортані необхідно в ургентному порядку почати лікування шляхом підшкірного введення 0,3 – 0,5 мл розчину адреналіну (1:1000), для забезпечення прохідності дихальних шляхів показані інкубація чи ларинготомія. При наявності брадикардії, що не реагує на проведену терапію, слід застосовувати електростимуляцію. Необхідний частий контроль параметрів життєво важливих функцій, концентрації сироваткових електролітів і креатині ну.
Особливості застосування.
При гострому інфаркті міокарда з елевацією сегментаST Лізиноприл-ратіофарм може призначатись усім пацієнтам за відсутності протипоказань; проте в першу чергу препарат показаний хворим з клінічними ознаками серцевої недостатності на ранніх етапах захворювання, зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка, з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом.
У пацієнтів з гіповолемією, дефіцитом натрію узв’язку із застосуванням діуретиків, безсольової дієти, через блювання, діарею, після діалізу можливий розвиток раптової тяжкої гіпотензії, гострої ниркової недостатності. В таких випадках доцільно компенсувати втрати рідини і солей допочатку лікування лізиноприлом та забезпечити адекватний медичний нагляд. Нерідко гіпотензія, особливо після першої дози, може розвинутись у хворих зтяжкими формами серцевої недостатності, що слід враховувати, призначаючи терапію лізиноприлом.
З особливою обережністю (враховуючи співвідношення користь/ризик) слід призначати препарат хворим з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки, після операції трансплантації нирки, а також пацієнтам з порушеннями функції нирок, печінки, порушеннями кровотворення, ауто імунними захворюваннями, вираженими аортальним, мі тральним стенозом, обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією. Всі перераховані патологічні стани при застосуванні лізиноприлу вимагають відповідного медичного нагляду та лабораторного контролю.
Є окремі повідомлення про випадки холестатичної жовтяниці, яка далі прогресує у швидкоплинний некроз. Механізм цього синдрому невідомий. Якщо у пацієнта, що приймає Лізиноприл-ратіофарм, спостерігається жовтяниця абозначне підвищення печінкових ферментів, прийом препарату слід припинити і призначити відповідний медичний нагляд.
Під час лікування алергічних станів застосування інгібіторів АПФ не рекомендується.
При наявності інсулінзалежного цукрового діабету(тенденція до гіперкаліємії) лікування лізиноприлом слід розпочинати з низьких доз і здійснювати під наглядом лікаря.
Для препаратів групи інгібіторів АПФ можлива перехреснагіпер чутливість.
Хворі похилого віку можуть виявляти підвищену чутливість до лізиноприлу (ризик розвитку гіпотензії та ортостатичних реакцій), навіть на фоні призначення звичайних доз препарату.
Під час лікування лізиноприлом може мати місцегіперкаліємія, рідко – підвищення рівня креатині ну, протеїнурія, особливо при нирковій і/або серцевій недостатності, що вимагає обов’язкового лабораторного контролю. Слід з обережністю призначати лізиноприл пацієнтам з підвищеним рівнем креатині ну в крові (до 150 – 180 мкмоль/л).
При первинному гіперальдостеронізмі інгібітори АПФ –неефективні, тому їх застосування не рекомендується.
Оскільки Лізиноприл-ратіофарм не вимагає печінковоїбіо трансформації, він може бути препаратом вибору серед інших інгібіторів АПФдля пацієнтів з вадами функції печінки.
Вагітність і лактація. Застосування препаратуЛізиноприл-ратіофарм суворо протипоказано у першому триместрі вагітності. Удругому і третьому триместрах вагітності лікування лізиноприлом також не рекомендується, але якщо прийом лізиноприлу під час другого триместру вкрай необхідний, рекомендується ультразвуковий контроль функціональних показників. Немовлят, матері яких приймали лізиноприл, слід ретельно перевіряти на наявність гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії.
Прийом препарату під час лактації не рекомендується.
Вплив на здатність керувати автомобілем та працювати з технікою.
Напочатку лікування лізиноприлом можливий розвиток артеріальної гіпотензії, що необхідно враховувати особам, які керують авто транспортом та працюють з потенційно небезпечними технічними засобами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
Алкоголь, діуретики та інші антигіпертензивнізасоби (α-адреноблокатори, β-адреноблокатори, антагоністи кальцію таінші) потенціюють гіпотензивний ефект лізиноприлу.
Одночасний прийом з калій зберігаючи ми діуретиками(спіронолактон, амілорид, триамтерен) може призвести до гіперкаліємії. Тому заумови паралельного призначення вказаних засобів необхідно контролю вати концентрацію калію в плазмі крові. Гіперкаліємія також може бути спровокована одночасним прийомом циклоспорину, препаратів калію, харчових добавок, якімістять калій, що особливо актуально при нирковій недостатності, цукровому діабеті.
Не стероїдні протизапальні препарати, особливо індометацин, протидіють антигіпертензивному ефекту лізиноприлу. Аналогічну дію викликає застосування натрію хлориду.
При застосуванні з препаратами літію можлива затримка виведення літію з організму і, відповідно, підвищення ризику його побічної та токсичної дії особливо при одночасному прийомі тіазиднихдіуретиків. Тому прийом лізиноприлу разом з літієм не рекомендується, а прийого крайній потребі слід забезпечити ретельний контроль рівнів літію в крові.
Засоби, які пригнічують функцію кісткового мозку, разом злізиноприлом підвищують ризик нейтропенії і/чи агранулоцит озу. Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід при одночасному застосуванні з Лізиноприлом-ратіофарм можуть призвести до зменшення кількості лейкоцитів у крові, розвитку лейкопенії.
Естрогени – за рахунок затримки рідини в організмі– при одночасному призначенні можливе зменшення антигіпертензивної ефективностілізиноприлу.
Симпатоміметики – можливе ослаблення антигіпертензивноїдії лізиноприлу.
Лізиноприл-ратіофарм можна призначати одночасно згліцерил тринітратом, який вводиться внутрішньо венно або трансдермально.
З обережністю лізиноприл слід призначати хворим з гострим інфарктом міокарда протягом 6 – 12 годин після введення стрептокінази (ризик розвитку гіпотензії).
Лізиноприл-ратіофарм посилює прояви алкогольної інтоксикації. Наркотики, анестетики, снодійні, трициклічні антидепресантиу поєднанні з Лізиноприлом-ратіофарм спричиняють посилення гіпотензивного ефекту.
При проведенні діалізу на фоні терапії препаратомЛізиноприл-ратіофарм існує ризик розвитку анафілактоїдних реакцій за умови застосування полі акрилонітрильних металосульфонатних високо плинних мембран (наприклад “AN69”).
Антидіабетичні засоби, що приймаються перорально (наприклад, похідні сульфонілсечовини, такі як метформін, бігуаніди, такі якглібенкламід тощо), та інсулін при прийомі з інгібіторами АПФ можуть посилювати гіпотензивний ефект, особливо на початку лікування.
Прийом антацидних засобів може зменшити гіпотензивний ефект Лізиноприлу-ратіофарм.
Умови та термін зберігання.
Зберігати при температурі, що не перевищує 25 °С, у місцях, недоступних для дітей. Источник
Термін придатності – 4 роки.