ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
БОНВІВА
(BONVIVA®)
Склад:
діюча речовина: 1 таблетка містить 168,75 мг натрію ібандронату моногідрату, що еквівалентно 150 мг ібандронової кислоти;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, повідон К 25, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кислота стеаринова, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, титану діоксид, тальк, макрогол 6000.
Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Засоби, що впливають на структуру та мінералізацію кісток. Біфосфонати. КОД АТС М 05В А 06.
Клінічні характеристики.
Показання.
Пост менопаузальний остеопороз, з метою попередження переломів.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до ібандронової кислоти чи будь-якого іншого компонента препарату.
Не коригована гіпокальціємія. Як при застосуванні інших біфосфонатів, до початку лікування Бонвівою потрібно відкоригувати гіпокальціємію. Захворювання стравоходу із сповільненням спорожнення стравоходу, наприклад, стріктура, ахалазія. Неспроможність знаходитись у вертикальному положенні (стояти чи сидіти) протягом щонайменше 60 хвилин.
Спосіб застосування та дози.
Для лікування остеопорозу рекомендована доза Бонвіви – 1 таблетка 150 мг 1 раз на місяць. Таблетки слід приймати в один і той же день щомісячно.
Бонвіву слід приймати за 60 хв до першого прийому їжі чи рідини (окрім води) в день чи інших пероральних препаратів чи добавок (включаючи кальцій):
Таблетки слід ковтати цілими, не розжовувати і запивати склянкою звичайної води (180–240 мл), сидячи чи стоячи. Пацієнтам не слід лежати протягом 60 хв після прийому Бонвіви.
Запивати Бонвіву слід лише звичайною водою. Необхідно зауважити, що деякі мінеральні води можуть містити високі концентрації кальцію і тому не можуть бути використані.
Пацієнтам не слід розжовувати чи смоктати препарат через можливість утворення виразок на слизовій ротоглотки.
Пацієнт повинен бути поінформований у випадку, якщо щомісячна доза препарату була пропущена, то пацієнт повинен відразу як згадає прийняти препарат наступного ранку протягом 7 днів. Наступні дози препарату пацієнту потрібно приймати у раніше встановлений день місяця. Якщо пройшло більше ніж 7 днів від дня необхідного для прийому препарату, то слід пропустити прийом і наступну дозу приймати у запланований день. Не слід приймати дві таблетки по 150 мг протягом одного тижня.
Спеціальні рекомендації по дозуванню.
Пацієнти з печінковою недостатністю.
Корекція дози не потрібна (див. розділ “Фармакокінетика в особливих випадках”).
Пацієнти з нирковою недостатністю.
Корекція дози не потрібна пацієнтам з помірним порушенням функції нирок (кліренс креатині ну ≥ 30 мл/хв). При кліренсі креатині ну ≤ 30 мл/хв рішення про призначення Бонвіви повинно базуватись на індивідуальній оцінці ризик/перевага (див. розділ “Фармакокінетика в особливих випадках”).
Вік. Корекція дози не потрібна.
Діти. Безпечність та ефективність застосування Бонвіви у пацієнтів віком до 18 років не встановлені.
Побічні реакції.
Клінічні дослідження
Для опису частоти побічних реакцій використовуються наступні категорії: часті (>1/100,
≤ 1/10), нечасті (1/100, 1/1,000), поодинокі (1/1,000, 1/10,000).
Загальна кількість пацієнток, у яких були зареєстровані побічні реакції, тобто побічні явища з можливим чи вірогідним зв’язком з досліджуваним препаратом, склала 22,7% і 25% при застосуванні Бонвіви 150 мг один раз на місяць через 1 і 2 роки лікування відповідно. Більшість побічних реакцій, пов’язаних із застосуванням препарату, були від легкого до середнього ступеня тяжкості та не призводили до припинення лікування.
Часті побічні ефекти:
з боку шлунково-кишкового тракту: гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, діарея, абдомінальний біль, диспепсія, нудота, метеоризм, гастрит, езофагіт;
з боку нервової системи: головний біль;
загальні розлади: грипоподібний синдром*, слабкість;
з боку кістково-м’язової системи: артралгія, міалгія, судоми у м’язах, м’язово-скелетний біль, м’язово-скелетна ригідність;
з боку шкіри: висипання.
*Транзиторні, грипоподібні симптоми були повідомлені при застосуванні Бонвіви 150 мг один раз на рік, як правило, при застосуванні першої дози. Такі симптоми були, як правило, короткотривалі, легкого чи середнього ступеня тяжкості, які зникали протягом продовження лікування без необхідності медикаментозної корекції. Грипоподібні симптоми включали такі явища, як гостро фазова реакція чи симптоми: міалгія, артралгія, підвищення температури, озноб, слабкість, нудота, втрата апетиту, біль у кістках.
Нечасті побічні ефекти:
з боку шлунково-кишкового тракту: гастрит, езофагіт, включаючи звиразкування стравоходу чи стриктури, блювання, дисфагія.
з боку нервової системи: запаморочення.
з боку м’язово-скелетної системи і сполучної тканини: біль у спині.
поодинокі побічні ефекти:
з боку шлунково-кишкового тракту: дуоденіт;
з боку імунної системи: реакції гіпер чутливості;
з боку шкіри і підшкірної тканини: ангіо невротичний набряк, набряк обличчя, кропив’янка.
Пацієнти з попереднім анамнезом шлунково-кишкового захворювання, включаючи пацієнтів з пептичною виразкою без свіжих кровотеч чи госпіталізації і пацієнтів з диспепсією чи рефлюксом, контрольованим за допомогою медикаментозного лікування, були включені в дослідження лікування один раз на місяць. У цих пацієнтів не було різниці в частоті побічних явищ зі сторони верхніх відділів шлунково-кишкового тракту при застосуванні Бонвіви в дозі 150 мг один раз на місяць порівняно з дозою 2,5 мг/день.
Досвід пост маркетингового застосування
Розлади м’язово-скелетної системи і сполучної тканини: випадки остеонекрозу щелепних кісток повідомлялись дуже рідко у пацієнток, які отримували ібандронову кислоту.
Передозування.
Може спостерігатись розвиток побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту, таких як шлункові розлади, печія, езофагіт, гастрит чи виразка. Для зв’язування Бонвіви слід призначати молоко чи антацидні засоби. Внаслідок ризику подразнення стравоходу, не слід викликати блювання. Пацієнтам необхідно знаходитись у вертикальному положенні.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Немає клінічного досвіду застосування Бонвіви вагітними жінками. Невідомо, чи проникає, Бонвіва у грудне молоко. Тому не рекомендується застосовувати препарат у період вагітності і лактації.
Діти.
Безпечність та ефективність застосування Бонвіви у хворих віком до 18 років не встановлені.
Особливості застосування. Остеопороз діагностується при виявленні низької мінеральної щільності кісткової тканини (Т індекс <2,0 SD (SD – стандартне відхилення)) і/чи наявністю в анамнезі перелому внаслідок остеопорозу чи при низькій мінеральной щільності кісткової тканини (Т індекс <2,5 SD) при відсутності зареєстрованих раніше переломів внаслідок остеопорозу.
До початку лікування Бонвівою потрібно відкоригувати гіпокальціємію та інші порушення метаболізму кісткової тканини та електролітного балансу. Слід вживати достатню кількість кальцію та вітаміну Д.
Біфосфонати для перорального застосування можуть викликати місцеве подразнення слизової оболонки верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. В зв’язку з вказаними можливими ефектами та можливістю погіршення основного захворювання необхідно виявляти обережність при застосуванні Бонвіви у пацієнтів з активними захворюваннями верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (стравохід Барретта, дисфагія, інші хвороби стравоходу, гастрит, дуоденіт, виразки).
При застосуванні пероральних біфосфонатів повідомлялось про випадки езофагіту, виразок стравоходу, ерозій стравоходу, які в деяких випадках були тяжкими і потребували госпіталізації, рідко - з кровотечею чи з наступним розвитком стріктури чи перфорації. Ризик розвитку важких побічних реакцій з боку стравоходу вищий у пацієнтів, які не дотримуються рекомендацій щодо дозування, і/чи у осіб, які продовжують приймати біфосфонати перорально після розвитку симтомів подразнення стравоходу. Тому пацієнти повинні звертати особливу увагу на дотримання рекомендацій по дозуванню.
Лікарям слід бути уважними щодо симптомів подразнення стравоходу та інформувати пацієнтів про припинення прийому Бонвіви та необхідність звернутися до лікаря при появі ознак чи симптомів можливого ураження стравоходу (поява порушення ковтання, біль при ковтанні, біль за грудниною, печія).
Хоча в контрольованих клінічних дослідженнях не спостерігалось збільшення ризику, при пост маркетинговому застосуванні пероральних біфосфонатів були зафіксовані випадки виразок шлунка і дванадцяти палої кишки. Деякі з них були тяжкими та з ускладненнями.
Оскільки не стероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) і біфосфонати можуть викликати подразнення шлунково-кишкового тракту, необхідно з обережністю застосовувати НПЗЗ одночасно з Бонвівою.
При застосуванні біфосфонатів зареєстровані випадки остеонекрозу щелепних кісток. Більшість випадків зафіксовані у пацієнтів з пухлинами, яким проводились стоматологічні втручання, однак у деяких випадках остеонекроз спостерігався у хворих із пост менопаузальним остеопорозом чи іншими захворюваннями. До відомих факторів ризику остеонекрозу щелепних кісток належать діагноз пухлинного захворювання, супутня терапія (хіміотерапія, променева терапія, кортикостероїди), супутні захворювання (анемія, коагулопатія, інфекції, попередні захворювання зубів). Більшість випадків спостерігались у пацієнтів, які отримували біфосфонати внутрішньо венно, однак у деяких випадках – у пацієнтів, які отримували біфосфонати перорально.
Стоматологічні хірургічні втручання у пацієнтів, у яких розвинувся остеонекроз щелепних кісток при терапії біс фосфонатами, можуть ускладнити перебіг остеонекрозу. Не відомо, чи припинення терапії біфосфонатами зменшує ризик остеонекрозу щелепних кісток у пацієнтів, яким показані стоматологічні втручання. В кожному випадку рішення повинно прийматись на основі індивідуальної оцінки співвідношення користі/ризику.
Утилізація невикористаного препарату та препарату із простроченим терміном придатності: надходження препарату у зовнішнє середовище необхідно звести до мінімуму. Препарат не слід викидати у стічні води і побутові відходи. Для утилізації необхідно використовувати так звану «систему збору відходів» за наявності такої.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами
Клінічні дослідження впливу препарату на здатність керувати автомобілем чи іншими (потенційно небезпечними) механізмами не проводились.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Взаємодія лікарський засіб – їжа.
Продукти харчування, що містять кальцій та інші полівалентні катіони (алюміній, магній, залізо), в тому числі молоко, харчові добавки можуть порушувати всмоктування препарату, тому їх потрібно вживати не раніше ніж через 60 хв після прийому Бонвіви.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
Пепарати кальцію, антациди та деякі інші пероральні засоби, до складу яких входять полівалентні катіони (алюміній, магній, залізо), можуть порушувати всмоктування Бонвіви. Тому інтервал між прийомом Бонвіви та інших пероральних препаратів повинен становити не менше 60 хв.
Фармакокінетичні дослідження взаємодії у жінок у пост менопаузальному періоді продемонстрували відсутність будь-якої взаємодії з тамоксифеном чи препаратами гормональної замісної терапії (естрогени). Не спостерігалось будь-якої взаємодії при одночасному прийомі з мелфаланом/преднізолоном у пацієнтів з множинною мієломою.
Ранітидин при внутрішньо венному введені збільшує біодоступность ібандронової кислоти приблизно на 20 %. Корекція дози Бонвіви при одночасному прийомі з блокаторами Н2-рецепторів чи іншими препаратами, що підвищують рівень кислотності шлункового соку не потрібна.
Ібандронова кислота не впливає на печінкові ізоферменти Р 450. Зв’язування з білками плазми при прийомі препарату незначне. Виводиться ібандронова кислота шляхом ниркової екскреції і не підлягає процесам біо трансформації. Шлях виведення ібандронової кислоти не включає будь-які транспортні системи, які беруть участь у виведенні інших препаратів.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Ібандронова кислота – високоактивний азотовмісний біфосфонат, інгібітор кісткової резорбції та активності остеокластів. Ібандронова кислота попереджує кісткову деструкцію, викликану блокадою функції статевих залоз, ретиноїдами, пухлинами та екстрактами пухлин іn vivo. Не порушує мінералізацію кісток при призначенні доз, в 5000 раз більших необхідних для лікування остеопорозу.
Не впливає на процес поповнення пула остеокластів. Селективна дія ібандронової кислоти на кісткову тканину обумовлена її високою спорідненістю з гідроксиапатитом, що складає мінеральний матрикс кістки. Ібандронова кислота дозозалежно пригнічує кісткову резорбцію та не має прямого впливу на формування кісткової тканини. У жінок в період менопаузи знижує підвищену швидкість оновлення кісткової тканини до рівня репродуктивного віку, що призводить до прогресивного збільшення кісткової маси, зниженню показників розщеплення кісткового колагену в сечі та сироватці крові, частоти переломів і збільшенню мінеральної щільності кісток.
Висока ефективність і терапевтичний діапазон ібандронової кислоти дозволяє використовувати гнучкий режим дозування і періодичний режим лікування з тривалими проміжками без прийому препарату в порівняно низьких дозах.
Гістологічний аналіз зразків, отриманих при біопсії кістки через 2 і 3 роки лікування жінок в пост менопаузальному періоді, показав нормальний стан кісткової тканини. Крім того, не було виявлено жодних свідчень про недостатність мінералізації.
Фармакокінетика.
Всмоктування. Після перорального прийому ібандронова кислота швидко всмоктується в верхніх відділах шлунково-кишкового тракту. Плазмові концентрації збільшуються пропорційно дозі до 50 мг при пероральному прийомі. Максимальні концентрації в плазмі досягаються через 30 хвилин – 2 години (в середньому через 1 годину) при прийомі натщесерце, абсолютна біодоступність складає близько 0,6 %. Всмоктування погіршується при одночасному прийомі з їжею чи питвом (крім звичайної води). Біодоступність зменшується приблизно на 90 % при вживанні звичайного сніданку в порівнянні з біодоступністю при прийомі препарату натщесерце. Якщо ібандронова кислота приймалась за 60 хвилин до їжі, не спостерігається значного зменшення біодоступності. При вживанні їжі чи питва менше ніж через 60 хвилин після прийому препарату, приріст як біодоступності, так і мінеральної щільності кісткової тканини зменшується.
Розподіл. Після першого системного розподілу ібандронова кислота швидко зв’язується з кістковою тканиною або виділяється з сечею. 40–50 % від кількості препарату, що циркулює у крові, добре проникає у кісткову тканину і накопи чується в ній. З білками плазми зв’язується близько 85 %.
Метаболізм. Немає даних про метаболізм ібандронової кислоти в тварин і людини.
Виведення. Ібандронова кислота елімінується з кровоносного русла шляхом кісткової абсорбції (40–50 %), решта виводиться в незміненому вигляді через нирки. Та частина ібандронової кислоти, що не всмокталась, виводиться незміненою з фекаліями.
В середньому період напів виведення коливається в межах 10–72 годин. Початкові рівні препарату в плазмі швидко знижуються і досягають 10 % від пікового значення протягом 8 годин після перорального введення.
Загальний кліренс ібандронової кислоти – 84–160 мл/хв. Нирковий кліренс (близько 60 мл/хв у здорових жінок у період пост менопаузи) складає 50–60 % від загального і залежить від кліренсу креатині ну. Різниця між загальним і нирковим кліренсом відображає поглинання препарату кістковою тканиною.
Фармакокінетика в особливих випадках.
Стать. Біодоступність і показники фармакокінетики ібандронової кислоти не залежать від статі.
Раса. Немає даних про клінічно значиму міжетнічну різницю між пацієнтами азіатської і європейської раси щодо розподілу ібандронової кислоти. Про пацієнтів негроїдної раси даних недостатньо.
Пацієнти з нирковою недостатністю. Нирковий кліренс ібандронової кислоти в пацієнтів з різною стадією ниркової недостатності лінійно залежить від кліренсу креатині ну. У хворих з помірним порушенням функції нирок (креатинін ≥ 30 мл/хв) дозу препарату коригувати не потрібно. В осіб з вираженими порушеннями функції нирок (креатинін ≤ 30 мл/хв), які отримують перорально 10 мг ібандронової кислоти на день протягом 21 дня, спостерігалось підвищення концентрації препарату в плазмі в 2-3 рази порівняно з пацієнтами з незміненою функцією нирок (кліренс=129 мл/хв). Загальний кліренс ібандронової кислоти був зменшений до 44 мл/хв в осіб з тяжкими порушеннями функції нирок.
Пацієнти з печінковою недостатністю. Немає даних із фармакокінетиці ібандронової кислоти у пацієнтів з порушеною функцією печінки. Печінка не бере значної участі в кліренсі ібандронової кислоти, яка не метаболізується, а виводиться через нирки і шляхом поглинання кістковою тканиною. Таким чином, у хворих з порушенням функції печінки корекція дози препарату не потрібна. Оскільки зв’язування ібандронової кислоти в терапевтичних концентраціях з білками плазми крові низьке (85 %), малоймовірно, що гіпопротеїнемія при тяжких захворюваннях печінки призведе до клінічно значимого підвищення концентрації вільного препарату.
Похилий вік. Вивчені фармакокінетичні параметри не залежать від віку. Оскільки функція нирок зменшується з віком, це єдиний фактор, який слід прийняти до уваги (див. розділ “Пацієнти з нирковою недостатністю”).
Діти. Немає даних про використання Бонвіви у пацієнтів, віком до 18 років.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки подовженої форми, білого чи майже білого кольору, вкриті плівковою оболонкою, на одній стороні таблетки гравування BNVA, на іншій – 150;
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 °С.
Упаковка. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, № 1, № 3 у блістері у картонній упаковці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. Ф. Хоффманн – Ля Рош Лтд., Швейцарія.
Місцезнаходження. Грензахерштрассе, 124, СН-4070 Базель, Швейцарія.
Пакування: Ф. Хоффманн-Ля Рош Лтд, Швейцарія; Источник
Іверс-Лі АГ, Швейцарія.