І Н С Т Р У К Ц І Я
для медичного застосування препарату
КСАРТАН
(XARTAN)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: losartan; 2-бутил-4-хлор-5-(гідроксиметил)-1-[[2’(1N-тетразол-5-іл) дифеніл-4-іл]метил]імідазолу калієва сіль;
основні фізико-хімічні властивості: круглі, пласкі таблетки, діаметром 7 мм, вкриті оболонкою жовто-бежевого кольору, з рискою на одному боці;
склад: 1 таблетка містить лозартану калію 50 мг;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят, магнію стеарат; оболонка: гідроксипропілм етилцелюлоза, полі етиленгліколь 400, титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172), пігмент (Yellow No 6 Al – Lake).
Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Препарати, що впливають на ренін-ангіотензинову систему. Антагоністи ангіотензину ІІ. Лозартан. Код АТС С 09 СА 01.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Лозартан є селективним не пептидним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу АТ1). Він не пригнічує кіназу II - фермент, що руйнує брадикінін. Зменшує після навантаження, знижує системний артеріальний тиск і тиск у малому колі кровообігу.
Доведено, що у хворих на артеріальну гіпертензію лозартан не лише знижує артеріальний тиск і зменшує гіпертрофію міокарда, а й чинить інші важливі сприятливі ефекти.
Фармакокінетика. Після перорального прийому лозартан швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Біодоступність становить приблизно 33 %. Метаболізується при первинному проходженні через печінку з утворенням активного метаболіту (5-карбоксил ової кислоти), що має більшу за лозартан фармакологічну активність, і ряду неактивних метаболітів. Максимальна концентрація (Сmax) лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові після введення разової дози лозартану 50 мг досягається через 1 год та 3-4 год відповідно і становить 200-250 нг/мл для лозартану і 460-500 нг/мл для 5-карбоксил ової кислоти. Час досягнення максимальної концентрації 5-карбоксил ової кислоти зменшується з підвищенням дози препарату. Хоча концентрації лозартану в сироватці крові у жінок, хворих на артеріальну гіпертензію, вдвічі вищі за такі у чоловіків, концентрації активного метаболіту майже не відрізняються, тому корекція дози для жінок не потрібна. Період напів виведення (Т1/2) лозартану та 5-карбоксил ової кислоти становить 1,5-2,5 год та 3-9 год відповідно. Лозартан та його активний метаболіт не видаляються шляхом гемодіалізу. Приблизно 98 % лозартану і активного метаболіту зв’язуються з білками плазми крові. Лозартан виводиться із сечею і калом (жовчю) в незміненому вигляді і у вигляді метаболітів. Близько 11 % від введеної дози виводиться із сечею, 7 % - в незміненому вигляді та 4 % - у вигляді 5-карбоксил ової кислоти.
Лозартан може застосовуватись незалежно від прийому їжі.
Показання для застосування. Артеріальна гіпертензія; серцева недостатність у тих випадках, коли застосування інгібіторів АПФ не рекомендовано пацієнту.
Спосіб застосування та дози. Ксартан призначений для дорослих і дітей старше 12 років.
При артеріальній гіпертензії середня добова доза становить 50 мг 1 раз на добу. За необхідності максимальна добова доза препарату може становити 100 мг.
Максимальний гіпотензивний ефект розвивається через 3-6 тижнів після початку терапії.
При серцевій недостатності початкова доза становить 12,5 мг 1 раз на добу. Дозу коригують з тижневим інтервалом (25 мг/добу, 50 мг/добу) до середньої підтримуючої дози 50 мг 1 раз на добу, залежно від переносимості.
При призначенні Ксартану пацієнтам, які отримують діуретики у високих дозах, початкову дозу слід знизити до 25 мг (половини таблетки) 1 раз на добу.
При пероральному застосуванні у хворих на легкий та помірний алкогольний цироз печінки концентрації в плазмі лозартану і його активного метаболіту були відповідно у 5 разів та 1,7 разів вищими, ніж у здорових волонтерів. У пацієнтів із захворюваннями печінки загальний плазмовий кліренс лозартану був нижчий приблизно на 50 % та біодоступність при пероральному введенні була вдвічі більша, ніж у здорових волонтерів. Пацієнтам з порушеннями функції печінки призначають нижчі дози препарату.
Дослідження фармакокінетики лозартану показали, що концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові були подібними у пацієнтів літнього віку (65-75 років) і молодих пацієнтів. Тому для пацієнтів літнього віку, а також для хворих з порушеннями функції нирок, включаючи пацієнтів, які перебувають на діалізі, корекція початкової дози не потрібна.
Ксартан можна призначати одночасно з іншими антигіпертензивними засобами.
Ксартан можна приймати незалежно від приймання їжі.
Побічна дія. З боку серцево-судинної системи: рідко – пропасниця, запаморочення, ортостатичні реакції залежно від дози препарату.
З боку лабораторних показників: рідко – гіперкаліємія (калій сироватки більше 5.5 мекв/л), підвищення рівня АЛТ, анемія; дуже рідко – незначне підвищення рівня сечової кислоти.
Алергічні реакції: рідко - ангіо невротичний набряк (включаючи набряки обличчя, губ, глотки та язика), кропив’янка.
З боку системи травлення: рідко – анорексія, сухість у роті, діарея.
З боку ЦНС: рідко – депресія, сонливість, мігрень.
Дерматологічні реакції: рідко – свербіж, дерматит, сухість шкіри.
Інші: рідко - порушення функції нирок, міалгії, зміна смакових відчуттів.
Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату. Вагітність, період годування груддю. Вік до 12 років.
Передозування.
Симптоми: найбільш імовірною є поява артеріальної гіпотензії та тахікардії, через парасимпатичну (вагусну) стимуляцію може виникнути брадикардія.
Лікування: при виникненні симптоматичної гіпотензії проводять підтримуючу терапію. Лозартан і його активний метаболіт не виводяться під час гемодіалізу.
Особливості застосування. У пацієнтів з дегідратацією (наприклад тих, які отримують лікування діуретиками у високих дозах) на початку лікування може виникати симптоматична гіпотензія. У цьому випадку необхідно провести корекцію дегідратації до застосування Ксартану і розпочинати лікування з нижчих доз.
У хворих на цироз печінки, з вираженими порушеннями функції печінки концентрація лозартану в плазмі крові значно збільшується, тому при захворюваннях печінки слід призначати нижчі дози препарату.
У період лікування слід регулярно контролю вати рівень калію в плазмі крові, особливо у пацієнтів літнього віку та при захворюваннях печінки.
Препарати, що діють на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, можуть підвищувати рівень сечовини і креатині ну в сироватці крові в пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки. Під час прийому Ксартану може підвищуватись активність АлАТ.
При пероральному застосуванні у пацієнтів з легкими (кліренс креатині ну 50-74 мл/хв) або помірними (кліренс креатині ну 30-49 мл/хв) захворюваннями нирок концентрації у плазмі й площа під кривою лозартану та його активного метаболиту підвищуються на 50-90 %.
Для пацієнтів на гемодіалізі корекція початкової дози не потрібна.
У хворих на діабет 2-го типу та гіпертензію Ксартан призначають для лікування діабетичної нефропатії з підвищенням рівня креатині ну і з протеїнурією.
Безпека та ефективність застосування препарату у дітей до 12 років не встановлені.
Вплив на здатність керувати авто транспортом і працювати зі складними механізмами.
Ксартан впливає на швидкість психомоторних реакцій, тому його не можна призначати пацієнтам, діяльність яких потребує підвищеної уваги.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. При одночасному прийомі Ксартану з гидрохлортіазидом, дигоксином, варфарином, фенобарбіталом, еритроміцином і кетоконазолом не було відмічено значущої взаємодії.
Циметидин підвищує біодоступність Ксартану на 18 %, проте не впливає на фармакокінетику його активного метаболіту.
Застосування Ксартану з діуретичними засобами може значно посилити гіпотензивний ефект, особливо у пацієнтів зі значною дегідратацією.
Одночасне застосування з іншими блокаторами ангіотензину ІІ та з препаратами, що містять калій, може призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові.
При одночасному застосуванні з рифампіцином біодоступність лозартану та його активного метаболіту підвищується відповідно на 30% і 40%, тому при їх одночасному застосуванні потрібно зменшити дозу Ксартану.
Одночасне застосування Ксартану з фенобарбіталом призводить до підвищення біодоступності лозартану та його активного метаболіту приблизно на 20 %.
При одночасному застосуванні з флуконазолом відмічалось уповільнення метаболізму лозартану.
При одночасному застосуванні з ритонавіром відмічались зміни концентрації лозартану в сироватці крові.
При одночасному застосуванні з літієм підвищується ризик токсичності останнього (слабкість, тремтіння, надмірна спрага, сплутаність свідомості).
Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі до +25°С в сухому, захищеному від світла та недоступному для дітей місці.
Термін придатності — 2 роки.
Умови відпуску. За рецептом.
Упаковка. По 10 або 30 таблеток у блістері; по 1 блістеру в картонній коробці.
Виробник. ТОВ “АДАМЕД”. Источник
Адреса. Пеньков 149, 05-152 Чоснов, Польща.