ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ВАЗАР
(VASAR)
Склад:
Діюча речовина: valsartan, N-(1-оксипентил)-N-[[2-(1Н-тетразол-5-іл) феніл] феніл метил]-L-валін.
1 таблетка містить
допоміжні речовини: лактози моногідрат, мікрокристалічна целюлоза, натрію кроскармелоза, повідон К 29-К 32, тальк, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний, Opadry II коричневий 85G20236, що містить барвник Sunset Yellow Е 110.
Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група.
Антагоністи ангіотензину ІІ. Код АТС С 09С A03.
Клінічні характеристики.
Показання.
Протипоказання. Підвищена чутливість до активної або будь-якої з допоміжних речовин. Тяжкі порушення функції печінки, міліарний цироз і холестаз. Тяжке порушення функції нирок (кліренс креатині ну нижче 10 мл/хв). препарат протипоказаний пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі. Вагітність, період годування груддю.
Спосіб застосування та дози.
Артеріальна гіпертензія.
У випадку, коли моно терапія Вазаром не проводилася, лікування починають з нижчих доз. Максимальний терапевтичний ефект спостерігається після чотирьох тижнів лікування. Для пацієнтів, що потребують більшого зниження артеріального тиску рекомендована доза до 320 мг на добу, відповідно до переносимості пацієнтом препарату.
Вазар також може бути застосований з іншими антигіпертензивними агентами. Одночасне застосування діуретиків, наприклад, гідрохлортіазиду, знизить артеріальний тиск у таких пацієнтів.
Препарат можна застосовувати разом із їжею, або без неї, запиваючи рідиною.
Перенесений інфаркт міокарда.
Лікування клінічно стабільних пацієнтів може бути розпочато вже через 12 годин після інфаркту міокарда. Після призначення початкової дози, що становить 20 мг двічі на день, дозу слід підвищувати протягом наступних тижнів. Метою є досягнення максимальної дози, яка становить 320 мг на добу на один або два прийоми. Пацієнтам слід застосовувати дозу 320 мг на добу у два прийоми – через три місяці, зважаючи на індивідуальну переносимість. У випадку симптоматичної гіпотензії або ниркової недостатності необхідно знизити дозу.
Валсартан можна застосовувати пацієнтам, які отримують інше медикаментозне лікування після перенесеного інфаркту міокарда, наприклад, антикоагулянти, ацетил саліцилову кислоту, бета-блокатори, статини і діуретики. Одночасне використання інгібіторів АПФ не рекомендується.
У пацієнтів з інфарктом міокарда в анамнезі необхідно постійно контролю вати функцію нирок.
Хронічна серцева недостатність.
Рекомендована стартова доза становить 40 мг двічі на добу. Дозу слід підвищити до 80 мг або 320 мг на добу у два прийоми з не менш ніж двотижневими інтервалами до досягнення максимальної дози, враховуючи індивідуальну переносимість пацієнтами препарату. У випадку одночасного прийому слід зменшити дозу діуретика. Максимальна доза – 320 мг, за два прийоми.
Валсартан може використовуватись одночасно з іншими ліками, які застосовуються при серцевій недостатності. Проте супутнє використання інгібіторів АПФ або бета-блокаторів не рекомендується.
У пацієнтів із серцевою недостатністю потрібно постійно контролю вати функцію нирок.
Препарат можна застосовувати разом із їжею, або без неї, запиваючи рідиною.
Порушення функції печінки та нирок.
Для пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатині ну >10 мл/хв) немає необхідності в корекції дози. Пацієнтам з порушенням функції печінки помірного ступеню без супутніх явищ холестазу не рекомендується застосовувати препарат у дозі 320 мг.
Пацієнти літнього віку
Для пацієнтів літнього віку можуть застосовуватися ті ж самі дози.
Побічні реакції.
Побічні ефекти, виявлені в клінічних дослідженнях у пацієнтів з гіпертонією, що виникають частіше щодо валсартану, ніж до плацебо, наведено нижче згідно з класифікацією по органам та системам. Побічні ефекти не були пов'язані з дозою, терміном лікування, а також не показали ніякої асоціації зі статтю, віком і расою.
Частота визначена як: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000).
Можливі такі небажані реакції:
- з боку кровоносної і лімфатичної системи: дуже рідко: тромбоцит опенія;
- з боку нервової системи: часто: ортостатичне запаморочення, нечасті: втрата свідомості; рідко: запаморочення, невралгія; дуже рідко: головний біль;
- з боку імунної системи: рідко: гіпер чутливість, включаючи сироваткову хворобу;
- з боку метаболізму: нечасто: гіперкаліємія;
- з боку психічного стану: нечасто: депресія, безсоння;
- з боку органів зору: нечасто: кон’юнктивіт;
- з боку серцево-судинної системи: часто: ортостатична гіпотензія, нечасто: артеріальна гіпотензія; серцева недостатність; рідко: васкуліт; дуже рідко; кровотеча.
- з боку дихальної системи: нечасто: кашель, носові кровотечі;
- з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто: діарея, біль у животі; дуже рідко: нудота;
- з боку шкіри: дуже рідко: ангіо невротичний набряк, висип, свербіж;
- з боку опорно-рухового апарату: нечасто: біль у спині, м’язові спазми, міалгія, артрит; дуже рідко; артралгія;
- з боку сечовивідної системи: дуже рідко: пошкодження функції нирок, гостра ниркова недостатність;
- інфекції: часто: вірусні інфекції; нечасті: інфекції верхніх дихальних шляхів, фарингіт, синусит; дуже рідко: гастроентерит, риніт.
- інше: нечасто: слабкість, астенія.
Передозування.
Немає досвіду щодо передозування валсартаном. Головною ознакою передозування може бути артеріальна гіпотензія з запамороченням.
Лікування залежить від часу, що минув після прийому препарату і природи та тяжкості симптомів, проте стабілізація гемодинаміки найбільш важливо. Пацієнт повинен отримати достатню кількість активованого вугілля. При виникненні гіпотензії пацієнта слід перевести в горизонтальне положення і якомога швидше забезпечити введення сольових розчинів. Валсартан не виводиться шляхом діалізу через сильне зв’язування з білками плазми.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Блокатори ангіотензину ІІ можуть викликати вади розвитку плода, дія яких подібна до дії інгібіторів АПФ на плід. Повідомлялось, що інгібітори АПФ спричинюють вади розвитку і смерть плода при застосуванні в другому і третьому триместрі вагітності. Валсартан не слід застосовувати вагітним жінкам. У випадку, якщо жінка завагітніла у період лікування, вживання валсартану слід припинити якнайшвидше.
Невідомо, чи валсартан виділяється з грудним молоком. Валсартан виділявся з молоком у щурів. Матерям у період годування груддю не слід застосовувати валсартан.
Діти.
Немає клінічних даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату у дітей віком до 18 років, тому препарат застосовувати небажано.
Особливості застосування.
Пацієнти, які мають втрату рідини або порушення натрієвого обміну.
У пацієнтів і зменшеним об’ємом циркулюючої крові та зниженим рівнем натрію, наприклад, у тих, що отримують високі дози діуретиків, після початку лікування валсартаном у поодиноких випадках може виникати симптоматична гіпотензія. Нестача натрію або об’єму крові повинна бути відкоригована до початку лікування валсартаном, наприклад, шляхом зниження дози діуретика.
Стеноз ниркової артерії.
У пацієнтів з двобічним стенозом ниркової артерії і у пацієнтів з єдиною ниркою та стенозом ниркової артерії безпечність використання валсартану не доведено.
Короткочасне застосування валсартану у дванадцяти пацієнтів з вторинною реноваскулярною гіпертензією, внаслідок стенозу ниркової артерії, не призвело до будь-яких значимих змін ниркової гемодинаміки, сироваткового креатині ну або азоту сечовини крові (АСК, BUN). Проте як запобіжний захід рекомендовано спостереження. Адже інші препарати, що діють на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, можуть підвищувати рівень азоту сечовини крові і сироваткового креатині ну у пацієнтів з стенозом ниркових артерій.
Трансплантація нирки.
Немає даних про безпечність застосування валсартану пацієнтами з нещодавно проведеною трансплантацією нирки.
Первинний гіперальдостеронізм.
Валсартан не слід застосовувати пацієнтам з первинним гіперальдостеронізмом, адже захворювання вражає ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.
Аортальний і мі тральний стеноз, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія
Як і з іншими вазодилятаторами, слід бути особливо уважним при застосуванні препарату для пацієнтів з аортальним і мі тральним стенозом або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.
Порушення функції печінки та нирок.
Для пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатині ну >10 мл/хв) немає необхідності в корекції дози. Пацієнтам з порушенням функції печінки помірного ступеню без супутніх явищ холестазу не рекомендується застосовувати препарат у дозі 320 мг.
Нещодавно перенесений інфаркт міокарда.
Клінічні переваги одночасного використання каптоприлу і валсартану не підтверджено. Проте ризик побічних ефектів вищій порівняно з лікуванням препаратами окремо. Тому одночасне застосування даних препаратів не рекомендується.
Слід бути обережним, починаючи лікування пацієнтів з інфарктом міокарда. Оцінка пацієнтів з інфарктом міокарда в анамнезі повинна завжди включати аналіз функції нирок.
Застосування валсартану пацієнтами з інфарктом міокарда часто супроводжується деяким зниженням артеріального тиску, але, немає потреби припиняти лікування через симптоматичну гіпотензію, що виникла після використання рекомендованих доз препарату.
Серцева недостатність.
Клінічні переваги потрійної комбінації інгібітора АПФ, бета-блокатора і валсартану не були підтверджені у пацієнтів із серцевою недостатністю. Дане поєднання препаратів може підвищувати ризик виникнення побічних ефектів і тому не показано.
Застосування валсартану для пацієнтів із серцевою недостатністю часто спричиняє зниження артеріального тиску, але, немає потреби в припиненні лікування через тривалу симптоматичну гіпотензію, що виникає після прийому рекомендованої дози препарату.
У пацієнтів зі зниженою нирковою функцією, пов’язаною з дією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, пацієнти з тяжкою серцевою недостатністю), лікування інгібіторами АПФ супроводжувалось олігурією і/або прогресивним підвищенням азоту сечовини крові, в поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю. Через те що валсартан є антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ, він інгібує ренін-ангіотензин-альдостеронову систему і, таким чином, не можна виключити зв’язок між вживанням валсартану і порушенням функції нирок.
Не слід застосовувати даний препарат пацієнтам з рідкими вродженими, проблемами непереносимості галактози, недостатності лактази або глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.
Дослідження щодо впливу на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або іншими механізмами не проводилися. Під час керування автомобілем і використання механізмів слід зважати на можливість виникнення запаморочення і сонливості.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Під час одночасного застосування калієвих добавок, калій зберігаючих діуретиків, сольових добавок, що містять калій, або інших лікарських препаратів, які можуть підвищувати рівень калію (гепарин та ін.), слід бути обережними і часто вимірювати концентрації калію.
Не спостерігалося жодних взаємодій, що мали клінічну значимість, при використанні препаратів, які часто застосовуються для лікування пацієнтів з гіпертензією: циметидину, варфарину, фуросеміду, дигоксину, атенололу, індометацину, гідрохлортіазиду, амлодипіну і глібенкламіду.
Під час одночасного використання калієвих добавок, калій зберігаючих діуретиків, сольових добавок, що містять калій, або інших продуктів, що можуть підвищувати концентрацію калію (гепарин та інші) слід діяти з обережністю і часто проводити вимірювання концентрації калію в крові.
Інші антигіпертензивні агенти можуть підвищувати антигіпертензивні ефекти валсартану.
Під час одночасного використання інгібіторів АПФ було повідомлено про оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові і токсичні ефекти. Досвід щодо одночасного застосування валсартану і літію відсутній. У випадку конкурентного використання рекомендується моніторинг концентрації літію у сироватці крові.
Не стероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) у тому числі ацетил саліцилова кислота ≥ 3 г на добу.
Тривале застосування НПЗЗ може зменшити антигіпертензивну дію антагоністів ангіотензину ІІ. НПЗЗ та антагоністи ангіотензину ІІ мають адитивний ефект на підвищення рівня сироваткового калію і можуть призвести до порушення функції нирок. Цей ефект зазвичай має оборотний характер. Рідко можливий розвиток гострої ниркової недостатності, зокрема у хворих з уже порушеною функцією нирок – зневоднених пацієнтів та осіб літнього віку.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) є ангіотензин ІІ, що утворюється з ангіотензину І внаслідок дії АПФ. Ангіготензин ІІ зв’язується зі специфічними рецепторами, розміщеними на клітинних мембранах багатьох тканин. Він має широкий спектр фізіологічних ефектів, що включають, як пряме, так і непряме залучення в регуляції артеріального тиску. Як вазоконстриктор, ангіотензин ІІ викликає прямий пресорний ефект. Також він знижує виведення натрію з організму і стимулює секрецію альдостерону.
Валсартан є пероральним активним специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ (Ang II). Вибірково впливає на підтип рецепторів АТ1, які відповідають за дію ангіотензину ІІ. Підвищена коцентрація ангіотензину ІІ в плазмі крові після блокади рецепторів АТ1 валсартаном може спричинити до розблокування рецепторів АТ2, які, врівноважують ефекти рецепторів АТ1. Кількість побічних ефектів, пов’язаних з брадикініном не збільшується. Валсартан впливає на серцево-судинну регуляцію, не зв’язується і не блокує інші гормональні рецептори чи іонні канали.
Антигіпертензивний ефект відмічається протягом 2-х годин, і максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4 – 6 годин після прийому разової дози. Антигіпертензивний ефект триває понад 24 години після застосування препарату. Під час повторного прийому максимальне зниження артеріального тиску будь-якою дозою, зазвичай досягається протягом 2 – 4 тижнів і утримується протягом тривалого лікування. Додаткове зниження артеріального тиску досягається поєднанням валсартану з гідрохлортіазидом.
Раптове припинення прийому валсартану не супроводжується симптомом рикошету або іншими небажаними клінічними явищами.
Зважаючи на коефіцієнт загальної смертності після інфаркту міокарда ефективність валсартану така ж як і каптоприлу. Коефіцієнт загальної смертності був подібний у групах пацієнтів, які отримували валсартан (19,9 %), каптоприл (19,5 %) і валсартан+каптоприл (19,3 %). Одночасне використання каптоприлу і валсартану не призводило до додаткових позитивних наслідків порівняно з використанням тільки каптоприлу. Не виявлено ніяких відмінностей між валсартаном і каптоприлом щодо індексу загальної смертності на основі статі, віку, раси, лікування, отриманого на початку інфаркту міокарда або основного захворювання.
Фармакокінетика. Після перорального застосування валсартан швидко абсорбується, хоча кількість препарату, що всмоктується, коливається в широких межах. Середня абсолютна біодоступність для валсартану – 23 %. Валсартан виявляє мультиекспоненційну кінетику розпаду (t1/2α< 1 години і t1/2β близько
9 год).
Фармакокінетика препарату у випробуваному діапазоні дози лінійна. Немає жодних змін у кінетиці валсартану при повторному призначенні, проте спостерігається незначна кумуляція при дозуванні один раз на добу. Концентрація препарату у плазмі чоловіків і жінок практично однакова.
Валсартан міцно зв’язується з білками сироватки крові (94 – 97 %), здебільшого сироватковим альбуміном. Стійкий об’ємний режим поширення становить приблизно 17 л. Кліренс плазми відносно низький (близько 2 л/год) порівняно з печінковим кровотоком (близько 30 л/год). Валсартан виводиться у незміненому стані в основному у жовчу та сечею. При нормальній швидкості клуб очкової фільтрації (120 мл/хв) нирковий кліренс складає приблизно 30 % загального кліренсу плазми. Гідроксильні метаболіти були ідентифіковані в сироватці на низьких рівнях (менш ніж 10 % від AUC). Гідроксиметаболіт фармакологічно не ефективний. Після перорального застосування 83 % препарату виводиться з калом і 13 % – з сечею в основному в незміненому вигляді.
При одночасному прийомі препарату разом з їжею індекс AUC валсартану знижений на 48 %, але через 8 годин після застосування, рівень препарату в плазмі відповідає рівню при застосуванні без їжі. Зниження показника AUC, не пов’язане з клінічно значимим зниженням терапевтичного ефекту.
Основні оцінки максимальної концентрації і часу напів виведення валсартану в пацієнтів з серцевою недостатністю подібні до відповідних показників у здорових добровольців. Значення AUC і Сmax для валсартану майже пропорційні дозі в діапазоні клінічного дозування (від 40 до 160 мг двічі на добу). Коефіцієнт накопичення становить приблизно 1,7. Очевидний кліренс валсартану після перорального прийому становить близько 4,5 л/год. Вік не впливає на кліренс у пацієнтів з серцевою недостатністю.
Особи літнього віку.
Вищу системну експозицію валсартану було виявлено в деяких осіб літнього віку порівняно з молодими особами, проте клінічна значимість не була підтверджена.
Порушення функції нирок.
Як і очікувалось, при нирковому кліренсі лише 30 % загального кліренсу плазми для сполуки жодного зв’язку між функцією нирок і системною експозицією до валсартану не було виявлено. Тому коригування дози не обов’язкове для пацієнтів з порушенням ниркової функції (кліренс креатині ну >10 мл/хв). Щодо пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатині ну <10 мл/хв) і пацієнтів на діалізі немає ніякої інформації. Проте валсартан міцно зв’язується з протеїнами – і виведення шляхом діалізу малоймовірне.
Порушення функції печінки.
У випробуванні фармакокінетики у пацієнтів з печінковою дисфункцією від легкого (n=6) до середнього ступеня тяжкості (n=5) експозиція валсартану була збільшена приблизно вдвічі порівняно із показниками у здорових добровольців. Інформації щодо пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки немає.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки 320 мг: овальні, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою коричневого кольору, з логотипом «V» на одному боці і лінією розлому з обох сторін.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання. Зберігати в сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 º С. Зберігати в недоступному для дітей місці!
Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці!
Упаковка. По 10 таблеток в блістері, по 3 блістери в картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. Актавіс Лтд, Мальта. Источник
Місцезнаходження. В 16, Будинок Булебед Інд., м. Зейтун ZTN 08, Мальта.