ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
БІСОСТАД®
(BISOSTAD®)
Склад:
діюча речовина: бісопрололу геміфумарат;
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 5 мг або 10 мг бісопрололу геміфумарату;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кальцію гідро фосфат, крохмаль преже латинізований, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, гіпромелоза, полі етиленгліколь, титану діоксид (Е 171), заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172).
Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Селективні блокатори β-адренорецепторів.
Код АТС С 07 АВ 07.
Клінічні характеристики.
Показання.
Артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця (стабільна стенокардія), хронічна серцева недостатність.
Протипоказання.
- Гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність у стані декомпенсації.
- Кардіогенний шок.
- АV-блокада II - III ступеня (без електрокардіостимулятора).
- Синдром слабкості синусового вузла.
- Синоартеріальна блокада.
- Брадикардія (частота серцевих скорочень менш ніж 50 ударів за хвилину до початку лікування).
- Артеріальна гіпотензія (систолічний кров’яний тиск менш ніж 100 мм рт. ст).
- Бронхіальна астма чи хронічне обструктивне легеневе захворювання.
- Тяжкий ступінь хронічної артеріальної недостатності та синдрому Рейно.
- Метаболічний ацидоз.
- Підвищена чутливість до бісопрололу чи до будь-якого компонента препарату.
- Комбінації з флоктафеніном та султопридом.
- Нелікована феохромоцитома.
- Стенокардія Принц метала.
- Період вагітність та годування груддю.
- Дитячий вік.
Спосіб застосування та дози.
Препарат приймають внутрішньо. Лікування зазвичай є довготривалим.
Дози повинні бути індивідуально підібрані. Рекомендовано розпочинати лікування з максимально низьких дозувань препарату. В деяких хворих ефективна доза препарату становить 5 мг. При артеріальній гіпертензії ІІ ступеня (діастолічний артеріальний тиск до 105 мм. рт. ст.) на початку лікування може бути призначена доза, яка становить 2,5 мг препарату на добу.
Зазвичай терапевтична доза препарату становить 10 мг один раз на добу. Максимальна добова доза 20 мг.
Таблетки потрібно приймати вранці, запиваючи достатньою кількістю рідини, не розжовуючи.
Пацієнти з порушенням функції нирок.
Для пацієнтів зі слабкою та помірною печінковою та нирковою недостатністю чи захворюваннями нирок, як правило, немає необхідності у підборі доз. Для пацієнтів із гострою нирковою недостатністю (кліренс креатині ну менше ніж 20 мл/хв) доза не повинна перевищувати 10 мг один раз на добу. Ця доза може бути розподілена на два прийоми.
Бісостад не виводиться за допомогою діалізу, пацієнти, які проходять діаліз, не потребують корекції дози.
Пацієнти з порушенням функції печінки.
Коригування дози непотрібне, але рекомендується нагляд лікаря.
У випадках тяжких порушень функції печінки та нирок доза не повинна перевищувати 10 мг на добу.
Хворі літнього віку. Загалом не потрібен індивідуальний підбір дози. Рекомендовано почати прийом препарату з якомога меншої дози.
Тривалість лікування визначається індивідуально, залежно від тяжкості та перебігу захворювання.
Припинення лікування. Лікування не слід припиняти раптово пацієнтам з ішемічною хворобою серця. Припинення прийому препарату та зниження дози потрібно проводити поступово, шляхом щоденного зменшення дози наполовину.
Побічні реакції.
Частота випадків побічної дії визначається так:
Дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 до <1/10); нечасто (≥1/1000 до <1/100); рідко (≥1/10 000 до <1/1000); дуже рідко (≥1/10 000); невідомо (не може бути оцінено внаслідок відсутності даних).
З боку серцево-судинної системи
Часто: відчуття холоду чи оніміння кінцівок, хвороба Рейно, зростання “переміжної” кульгавості;
Нечасто: поява брадикардії, погіршення АV-провідності або збільшення існуючої АV- блокади, погіршення серцевої недостатності, ортостатична гіпотензія.
В окремих випадках – синкопе, артеріальна гіпотензія.
З боку нервової системи
Часто: підвищена стомлюваність, виснаження, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування);
Нечасто: порушення сну, депресія.
Рідко: нічні кошмари, галюцинації, парестезії.
З боку системи травлення
Часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі, запор.
Рідко: підвищення рівнів печінкових ферментів (АЛТ, АСТ), гепатит.
З боку шкірних покривів
Рідко: реакції гіпер чутливості (свербіж, почервоніння, висип).
Дуже рідко: блокатори β-адренорецепторів можуть спровокувати чи погіршити перебіг псоріазу чи спровокувати подібне до псоріазу висипання, облисіння.
З боку дихальної системи
Нечасто: бронхоспазми у пацієнтів, хворих на бронхіальну астму чи обструктивні захворювання дихальних шляхів.
Рідко: порушення дихання, алергічний риніт.
З боку органів чуття
Рідко: погіршення слуху, зменшення сльозовиділення (потрібно брати до уваги тим, хто використовує контактні лінзи).
Дуже рідко: кон’юнктивіт.
З боку ендокринної системи
Рідко: збільшення вмісту три гліцеридів, гіпоглікемія.
З боку сечовидільної та статевої систем
Рідко: порушення потенції.
З боку опорно-рухової систем
Рідко: м’язова слабкість та судоми, артралгія.
Інше: можуть з’явитися антинуклеарні антитіла з такими винятковими клінічними симптомами, як, синдром вовчака, який зникає після припинення застосування, випадання волосся, псоріатичні висипання, астенія, втомлюваність.
Передозування.
Симптоми та лікування передозування: най поширенішими симптомами при застосуванні бісопрололу є брадикардія, артеріальна гіпотензія, гостра серцева недостатність, бронхоспазм, порушення серцевої провідності та гіпоглікемія.
У випадку передозування бісопрололу, слід припинити застосувувати препарат та забезпечити підтримуючу та симптоматичну терапію.
Потрібно зупинити всмоктування бісопрололу в шлунково-кишковому тракті; можуть бути застосовані шлункове промивання чи абсорбенти (наприклад, активоване вугілля) та проносні засоби (сульфат натрію).
При гіпотензії: внутрішньо венне введення глюкагону.
При загостренні хронічної серцевої недостатності: внутрішньо веннне введення діуретичних засобів і вазодилататорів.
Бронхоспазму потрібно протидіяти бронходилаторною терапією, наприклад ізопреналіном або β2-симпатомім етичними препаратами, може бути застосоване штучне дихання.
Серцево-судинні ускладнення лікують відповідно: АV- блокада (ІІ чи ІІІ ступеня) потребує лікування із застосуванням інфузій ізопреналіну чи транс венозної електрокардіостимуляції. Брадикардію лікують внутрішньо венним введенням атропіну (М-метил атропін).
Зниження кров’яного тиску чи шок лікують плазмозамінними препаратами чи препаратами, що мають вазопресорні ефекти.
Гіпоглікемію лікують внутрішньо венним введенням глюкози.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Дані про застосування бісопрололу геміфумарату вагітними жінками відсутні. Необхідно ретельно зважити доцільність застосування Бісостаду в період вагітності та годування груддю. Оскільки існує ризик розвитку брадикардії, гіпотензії, гіпоглікемії та розладів дихання (неонатальна асфіксія) у новонароджених, лікування бісопрололом повинне бути припинене за 48 - 72 годин до пологів. Якщо це неможливо зробити, немовля повинне бути під ретельним медичним спостереженням протягом 48 - 72 годин після народження. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії найчастіше можуть виникнути в перші три дні.
Не відомо, чи виділяється бісопрололу геміфумарат в материнське молоко, тому годувати груддю не рекомендовано під час застосування бісопрололу.
Діти.
Дані про застосування бісопрололу геміфумарату в педіатрії відсутні. Тому препарат не рекомендовано застосовувати дітям.
Особливості застосування.
Не рекомендується застосовувати бісопролол у комбінації з аміодароном. оскільки існує ризик появи скорочувального автоматизму та порушення провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних реакцій).
Бісопролол слід з обережністю застосовувати в наступних випадках:
Бронхоспазм (бронхіальна астма, обструктивні легеневі захворювання): при наявності у хворого бронхіальної астми чи інших обструктивних легеневих захворювань препарат призначати не рекомендується або при необхідності препарат призначають у нижчих дозах у комбінації з бронходилататорами. Рекомендовано проводити функціональні дихальні тести перед початком лікування.
Супутнє застосування інгаляційних анестетик ів.
Цукровий діабет зі значними коливаннями рівня глюкози в крові внаслідок можливого маскування симптомів гіпоглікемії. Необхідно стежити за рівнем глюкози в крові протягом лікування бісопрололом.
Тиреотоксикоз внаслідок можливого маскування адренергічних симптомів.
Хворі з розладами з боку гепатобіліарної системи.
Дотримання суворої дієти.
Хворим, у яких в анамнезі є тяжкі алергійні реакції, та хворим, яким проводять десенсибілізуючу терапію, призначати препарат слід суворо обґрунтовано, оскільки β–адреноблокатори можуть підсилювати чутливість до алергенів та спричиняти тяжкі анафілактичні реакції.
При застосуванні разом з іншими β-блокаторами бісопролол може підвищувати чутливість до алергенів та загострювати анафілактичні реакції. Лікування адреналіном не завжди відповідає очікуваному лікувальному ефекту.
АV-блокада I ступеня.
- Стенокардія Принц метала. Застосування β-блокаторів може підвищувати частоту та тривалість нападів стенокардії. Застосування β1-селективних блокаторів адренорецепторів доцільне лише при помірному ступеню тяжкості та комбіновано з судинорозширювальними препаратами.
Розлади периферичного кровообігу, такі як хвороба Рейно та синдром Шарко (переміжна кульгавість), внаслідок можливого посилення скарг, особливо на початку лікування.
Брадикардія (частота серцебиття 50 - 60 ударів за хвилину до початку лікування).
Хворим на феохромоцитому до початку лікування α-адрено блокаторами.
Хворим на псоріаз або при наявності псоріазу в анамнезі β-адреноблокатори призначаються тільки після ретельної оцінки співвідношення користі та ризику.
На даний час немає достатнього терапевтичного досвіду лікування хронічної серцевої недостатності у пацієнтів з наступними захворюваннями і патологічними станами: цукровий діабет І типу, тяжкі порушення функції нирок та/або печінки, рестриктивна кардіоміопатія, вроджені вади серця, гемодинамічно значимі набуті клапанні вади серця, інфаркт міокарду за останні 3 місяці.
Не рекомендується застосовувати препарат у поєднанні з блокаторами кальцієвих каналів. анти аритмічними засобами І класу, гіпотензивними засобами з центральним механізмом дії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
На початку лікування бісопрололом необхідно ретельно стежити за станом хворого, особливо при застосуванні препарату хворим літнього віку, оскільки ця категорія пацієнтів може мати підвищену чутливість навіть до звичайних доз препарату.
Припинення лікування. Лікування не слід припиняти раптово як пацієнтам з ішемічною хворобою серця, так і пацієнтам з артеріальною гіпертензією, тому що раптове припинення лікування може призвести до загострення хвороби. Припинення прийому препарату та зниження дози потрібно проводити поступово, шляхом щоденного зменшення дози наполовину.
Бісостад містить активну субстанцію, що призводить до позитивних результатів під час проведення анти допінгового контролю.
Хворим на псораіз (у т. ч. в сімейному анамнезі) ß-блокатори призначають після ретельної оцінки користь/ризик.
Хворим з феохромоцитомою застосовують препарат тільки після досягнення ефективної α-адреноблокади.
Маскує симптоми тиреотоксикозу.
Загальна анестезія. Необхідно припинити прийом препарату за 48 годин до загальної анестезії.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.
В окремих випадках препарат може вплинути на здатність керувати транспортом, працювати з механізмами. Особливу увагу потрібно приділяти на початку лікування, при збільшенні дози, приймаючи інші лікарські засоби.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Протипоказані комбінації
Флоктафенін: β-блокатори можуть заважати компенсаційним серцево-судинним реакціям, що асоціюються з гіпотензією чи шоком, спричиненим флоктафеніном.
Сультоприд: бісопролол не повинен супутньо застосовуватись з сультопридом, тому що існує ризик виникнення шлуночкової аритмії.
Комбінації не рекомендовані
Гіпотензивні препарати з центральним механізмом дії (клонідин, метилдопа, моксинідин, рілменідин): можуть призвести до погіршення серцевої недостатності. При комбінованій терапії раптова відміна цих засобів може підвищити ризик рефлекторної гіпертензії.
β-блокатори місцевої дії (наприклад, що містяться в очних краплях для лікування глаукоми): дія бісопрололу може підсилюватися.
Антагоністи кальцію (верапаміл, дилтіазем, бепридил): негативний вплив на скоротливість, AV-провідність та артеріальний тиск, сповільнення частоти серцевих скорочень, показано ретельне спостереження лікаря.
Клонідин: може спричинити значне уповільнення частоти серцевих скорочень та пригнічення AV-провідності.
Інгібітори моноамін оксидази (крім МАО-В інгібіторів): збільшений гіпотензивний ефект β-блокатора чи ризик виникнення гіпертонічного кризу.
Комбінації, що мають бути застосовані з обережністю
Анти аритмічні препарати класу I (наприклад, дизопірамід, хінідин): пригнічення AV-провідності та посилення негативної інотропної дії (потрібен ретельний клінічний та ЕКГ нагляди).
Анти аритмічні препарати класу IІІ (наприклад, аміодарон): збільшення AV-провідності.
Антагоністи кальцію (похідні дигідропіридіну, такі як ніфедипін): збільшують ризик розвитку гіпотензії, у пацієнтів з латентним серцевим захворюванням супутнє застосування блокаторів β-адренорецепторів може призвести до серцевої недостатності.
Парасимпатоміметики (включаючи такрин чи галантамін): негативна дія на час AV-провідності.
Інсулін та пероральні антидіабетичні препарати: сумісний прийом може підсилювати, пролонгувати або знижувати ефективність інсуліну, пероральних антидіабетичних засобів, перші симптоми гіпоглікемії (тахікардія, тремор) можуть бути замасковані або мало виражені, потрібен регулярний контроль глюкози в крові.
Засоби для анестезії: посилюють антигіпертензивний ефект, анестезіологи повинні бути поінформовані, що пацієнт застосовує бісопролол.
Глікозиди дигіталісу: зниження частоти серцевих скорочень, подовження AV- ровідності.
Похідні ерготаміну: загострює порушення периферичного кровообігу.
Симпатоміметики: у комбінації з бісопрололом може призвести до ослаблення ефектів обох препаратів, може розвинутись гіпертонічний криз чи надмірна брадикардія, великі дози епінефрину можуть бути необхідні для лікування алергічних реакцій.
Трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини, діуретики, вазодилататори: посилення ефекту зниження кров’яного тиску.
Баклофен: посилення гіпотензивної дії.
Контрастні продукти, що містять йод: β-блокатори можуть підвищувати ризик розвитку анафілактичних реакцій, рефрактерних до лікування.
Не стероїдні протизапальні препарати: послаблюють гіпотензивний ефект, внаслідок затримки натрію та блокади синтезу простагландинів нирками.
Комбінації, які слід враховувати
Мефлоквін: збільшує ризик виникнення брадикардії.
Кортикостероїди: зменшують антигіпертензивний ефект внаслідок затримки води та натрію.
Рифампіцин: невелике зменшення періоду напів виведення бісопрололу можливе у зв’язку з індукцією печінкових ферментів засвоєння препарату, загалом не потребується індивідуальний підбір дози.
Циметидин, гідралазин та алкоголь підсилюють антигіпертензивний ефект.
Ксантини (амінофілін, теофілін) можуть взаємно ослаблювати терапевтичні ефекти при комбінації з β-блокаторами.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Бісостад блокує β-адренорецептори та зменшує дію на них катехоламінів. Має гіпотензивну та антиангінальну дії. Механізм гіпотензивної дії здійснюється шляхом зниження частоти та сили серцевих скорочень, сповільнення AV-провідності, пригнічення вивільнення реніну нирками.
Антиангінальна дія відбувається шляхом блокування β1-адренорецепторів, що призводить до зниження потреби міокарда у кисні. Таким чином, бісопролол усуває та зменшує симптоми ішемії. Бісопролол має подібну до пропанололу місцеві знеболювальні властивості.
Бісостад має низьку спорідненість з β2-рецепторами гладкої мускулатури бронхів і судин, а також з β2-рецепторами ендокринної системи.
Фармакокінетика. Бісопролол абсорбується майже повністю із шлунково-кишкового тракту. Ефект первинного проходження крізь печінку виражений незначною мірою, завдяки чому препарат має високу біодоступність – приблизно 90%. Прийом їжі не впливає на всмоктування препарату. Зв’язування з білком плазми крові становить приблизно 30%. Об’єм розподілу становить 3,5 л/кг. Загальний кліренс становить приблизно 15 л/годину.
Період напів виведення (10 - 12 годин) забезпечує терапевтичну дію препарату протягом 24 годин після прийому однієї добової дози.
У печінці біотрансформується приблизно 50% дози з утворенням неактивних метаболітів, які потім виводяться нирками. Приблизно 50% виводиться з організму нирками у незмінному стані. Корекція дози для пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок легкого та середнього ступеня тяжкості непотрібна. Кінетика бісопрололу є лінійною та не залежить від віку.
У пацієнтів, хворих на хронічну серцеву недостатність, рівень бісопрололу в плазмі крові вище та період напів виведення пролонгований порівняно зі здоровими добровольцями. Максимальна концентрація в плазмі крові при стабільному стані становить 64 ± 21 нг/мл при денній дозі в 10 мг та періоді напів виведення 17 ± 5 годин.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
Світло-рожеві, двоопуклі, круглі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з рискою з обох боків та написом “BSL 5” з одного (для таблеток по 5 мг).
Від жовтого до оранжевого, двоопуклі, круглі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з рискою з обох боків та написом «BSL 10» з одного (для таблеток по 10 мг).
Термін придатності. 2 роки.
Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності.
Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка. По 10 таблеток у блістері чи блістері в алюмінієвому сашеті; по 3 або 6 блістерів у картонній коробці.
Категорія вiдпycку. За рецептом.
Виробник.
«СТАДА Арцнайміттель АГ».
Місцезнаходження Источник
Стадаштрассе 2-18, D-61118 Бад Фільбель, Німеччина.