ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату:

ФАРМОРУБІЦИН^®   ШВИДКОРОЗЧИННИЙ

(FARMORUBICIN^®  RAPIDDISSOLUTION)

 

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: epirubicin; (8S, 10S)-10-[(3-аміно-2,3,6-

тридеокси-α-L-арабіно-гексопіранозил) окси]-8-гілколоїл-7,8,9,10-тетрагідро-6,8,11-

тригідрокси-1-метокси-5,12-нафтаценедіонугідро хлорид;

основні фізико-хімічні властивості: червоний  пористий  ліофілізований порошок увигляді маси або коржа;

розчинник -прозорий, безбарвний розчин;

склад: 1 флакон місить епірубіцинугідро хлориду 10 або 50 мг;

допоміжні речовини: метилпарагідроксибензоат, лактоза;

розчинник: вода для ін'єкцій.

Форма випуску. Порошокліофілізований для приготування розчину для інфузій.

Фармакотерапевтичнагрупа. Цитотоксичні антибіотики та споріднені препарати. Код АТС L01D B03.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.Фарморубіциншвидкорозчинний є антрацикліновим цитотоксичним препаратом. Оскільки відомо, щоантрацикліни можуть впливати на чисельні біохімічні і біологічні функціїеукаріотичних клітин, точний механізм цитотоксичної і антипроліферативної дії препарату залишається не зовсім ясним.

Епірубіцинутворює комплекс з ДНК шляхом інтеркаляції плоских витків його молекули між параминуклеотидних основ з подальшим пригніченням нуклеїнових кислот (ДНК і РНК) ісинтезу протеїнів. Ця інтеркаляція запускає процес розщеплення ДНКтопоізомеразою ІІ, що виявляється цитоцидними ефектами. Епірубіцин також пригнічує геліказну активність ДНК, що запобігає ензиматичній сепарації подвійного ланцюга ДНК і впливає на реплікацію і транскрипцію. Епірубіцин такожбере участь в окисно-відновних реакціях шляхом утворення цитотоксичних вільних радикалів. Антипроліферативна і цитотоксична дія епірубіцину є результатом цихабо подібних механізмів.

Епірубіцин дієцитотоксично in vitro на різні клітинні лінії мишей і людей і первинні культури пухлин людини. Він також активний in vivo проти різних пухлин умишей і пухлин людини (включно з пухлинами молочної залози), трансплантованихатимічним (після видалення тимуса) мишам.

Фармакокінетика.Фармакокінетикаепірубіцину в діапазоні доз 60-150 мг/м² є лінійною. Плазматичний кліренс не залежить від тривалості інфузії чи способу введення.

Розподіл. Після внутрішньо венного введення епірубіцин швидко і добре розподіляється в тканинах. Зв’язуванняепірубіцину з білками плазми, головним чином з альбуміном, становить приблизно 77% і не залежить від концентрації препарату. Епірубіцин здатний накопичуватися в еритроцитах, загальна концентрація препарату в крові майже вдвічі перевищує концентрацію препарату в плазмі.

Метаболізм. Епірубіцин екстенсивно ішвидко метаболізується в печінці та в інших органах і клітинах, включаючи еритроцити. Встановлено чотири основні шляхи метаболізму:

1.                ВідновленняС-13 кето-групи з утворенням 13(S)-дигідро похідного, епірубіцинолу.

2.                Кон’югація як незміненого препарату, так і епірубіцинолу з глюкуроновою кислотою.

3.                Втратааміно цукрової групи шляхом гідролізу з утворенням доксорубіцину ідоксорубіцинолу аглікону.

4.                Втратааміно цукрової групи шляхом процесу відновлення з утворенням 7-деокси-доксорубіцину аглікону і 7-деокси-доксорубіцинолу аглікону.

Епірубіцинол invitro виявляв цитотоксичну активність в десять разів меншу, ніж епірубіцин. Малоймовірно, що епірубіцинол накопичиться in vivo в концентрації, достатній для досягнення цито токсичного ефекту, оскільки концентрація його вплазмі нижча, ніж  концентрація незміненого препарату. У решти метаболітів не виявлено значної активності або токсичності.

Виділення. Епірубіцин і його основні метаболіти виділяються шляхом біліарної екскреції і меншою мірою – з сечею. Дослідження мас-балансу в одного пацієнта виявили приблизно 60% загальноїрадіо активної дози в калі (34%) і в сечі (27%). Ці дані були підтверджені утрьох хворих з поза печінковою обструкцією і через шкірним дренажем жовчних шляхів, у яких приблизно 35% і 20% введеної дози через 4 дні було знайдено вжовчі і сечі у вигляді епірубіцину і його основних метаболітів.

Печінкова недостатність. Епірубіцин виділяється шляхом метаболізму в печінці і біліарної секреції, кліренс його зменшується при порушенні функції печінки.

Ниркова недостатність. У пацієнтів з рівнем креатині ну в сироватці крові менше 5 мг/дл фармакокінетикаепірубіцину і його основного метаболіту епірубіцинолу суттєво не змінюється. У 4 пацієнтів з рівнем креатині ну в сироватці крові понад 5 мг/дл відмічено зменшення плазматичного кліренсу на 50%. Фармакокінетику у пацієнтів, яким проводиться гемодіаліз, не досліджували.

Показання для застосування. Лікування перехідно клітинного раку сечового міхура, раку молочної залози (ранніх і пізніх стадій, метастазів), шлунка і стравоходу, голови і шиї, яєчників, підшлункової залози, прямої кишки, первинного гепатоцелюлярного раку, гострого лейкозу, дрібноклітинного і не дрібноклітинного раку легенів, Ходж кінської і неходж кінської лімфоми, множинної  мієломи, гормон рефрактерного раку передміхурової залози, саркоми м'яких тканин і кісток.

Спосіб застосування та дози. Фарморубіцин швидкорозчинний найчастіше вводиться внутрішньо венно. Внутрішньоміхурове введення може бути доцільним в лікуванні поверхневого раку сечового міхура, а також для профілактики рецидиву пухлини після транс уретральної резекції. Внутрішньо артеріальний шлях введення доцільно застосовувати з метою посилення локального ефекту з одночасним зменшенням загальної токсичності.

Внутрішньо веннезастосування.

Загальна курсова доза препарату залежить від його застосування в різних лікувальних схемах (наприклад як моно терапія або в поєднанні з іншими цито токсичними препаратами).

Фарморубіциншвидкорозчинний слід вводити в трубку системи для внутрішньо венної інфузії звільним потоком рідини (0,9% розчин натрію хлориду або 5% розчин глюкози). Зметою зменшення ризику тромбозу або пери венозної екстравазації препарат вводять протягом 3-20 хв (залежно від дози і об’єму розчину). Введення шляхом внутрішньо венної ін’єкції не рекомендовано через ризик екстравазації, яка може статися навіть за умов вільного потоку крові при аспірації через голку.

Стандартний стартовий дозовий режим. У разі моно терапії Фарморубіцином швидкорозчинним рекомендована стандартна стартова курсова доза для дорослих становить 60 - 120 мг/м²площі поверхні тіла. У разі застосування Фарморубіцину швидкорозчинного як компонента ад’ювантної терапії у хворих на рак молочної залози з ураженимиаксилярними лімфовузлами рекомендована стартова доза  препарату становить 100‑120 мг/м² площі поверхні тіла. Загальна стартова курсова доза може бути введена одноразово або за 2-3 послідовні доби. За умови нормального відновлення стану хворого після медикаментозно-індукованої інтоксикації (її основні прояви – депресія кісткового мозку і стоматит) наступні цикли лікування слід повторювати через кожні 3-4 тижні. Якщо Фарморубіциншвидкорозчинний призначають у комбінації з іншими цито токсичними препаратами, що може спричинити потенціювання їх токсичної дії, курсову дозу Фарморубіцинушвидкорозчинного слід зменшити.

Підсилений стартовий  дозовий режим. Підсилений дозовий режим може бути рекомендований для лікування раку молочної залози або легенів. У разі моно терапії Фарморубіцином швидкорозчинним рекомендована підвищена стартова курсова доза епірубіцину для дорослих (до 135мг/м² площі поверхні тіла) вводиться в 1-й день курсу одноразово абов 1, 2 і 3-й день кожні 3-4 тижні. У разі проведення комбінованої хіміотерапії рекомендована підвищена стартова доза (до 120 мг/м² площі поверхні тіла) вводиться в 1-й день курсу кожні 3-4 тижні.

Добірдози. 

Ниркова недостатність. Хоча специфічні рекомендації щодо добору дози для хворих з порушенням функції нирок в зв’язку з недостатнім досвідом застосування відсутні, хворим з тяжкою нирковою недостатністю (креатинін у сироватці крові більше 5 мг/дл) слід зменшувати стартову дозу.

Печінкова недостатність. Слід зменшити дозу за таких показників:

-         білірубін 1,2-3 мг/дл або активність АсАТ у 2-4 рази перевищує верхню межу норми –призначають половину рекомендованої стартової дози;

-         білірубін понад 3 мг/дл або активність АсАТ більше ніж у 4 рази перевищує верхню межунорми – призначають четвертину рекомендованої стартової дози.

Інше. Зменшення стартової дозиабо подовження інтервалу між циклами може бути необхідним для хворих, які тяжко перенесли попередні курси лікування або у разі неопластичної інфільтрації кісткового мозку. Для лікування літніх хворих можуть застосовуватися стандартні стартові дози і режими.

Інтравезикальнезастосування. Фарморубіцин швидкорозчинний вводять у сечовий міхур за допомогою катетера, тривалість інстиляції – 1 год. Під час процедури пацієнту слід змінювати положення тіла так, щоб тазова частина поверхні слизової міхура найбільшінтенсивно контактувала з розчином препарату. Щоб уникнути небажаного розведення розчину препарату сечею, пацієнта слід попередити про заборону питибудь-яку рідину протягом 12 год, що передують процедурі. По завершенні інстиляції пацієнт повинен спорожнити сечовий міхур.

Поверхневий рак сечового міхура. Одноразова інстиляція. Одноразову інстиляцію 80-100 мг препарату рекомендується здійснювати одразу після транс уретральної резекції.

4-8–тижневий курс з подальшими щомісячними інстиляціями. Курс складається з 8 щотижневих інстиляцій по 50 мг Фарморубіцину швидкорозчинного (в 25-50 мл фізіологічного розчину натрію хлориду), які починають з 2‑7-го дня після виконаннятранс уретральної резекції. У разі виникнення проявів локальної токсичності (хімічний цистит) дозу препарату зменшують до 30 мг. Пацієнту також може бути призначено курс, що складається з 4 щотижневих інстиляцій по 50 мг препарату з подальшими інстиляціями такої ж дози щомісячно протягом 11 місяців.

Інтраартеріальневведення. Хворим на гепатоцелюлярний рак препарат вводять у вигляді болюсних інфузій взагальну артерію печінки в дозі 60-90 мг/м² з інтервалом від 3тижнів до 3 місяців або в дозі 40-60 мг/м² з інтервалом 4 тижні.

Побіч надія. Підчас застосування препарату в клінічних дослідженнях відмічали нижченаведені серйозні побічні прояви.

Інфекції та інфікування– інфекції.

Доброякісніі злоякісні новоутворення – гострий лімфолейкоз, гострий мієлолейкоз.

Порушення всистемі крові і лімфи – лейкопенія, нейтропенія, анемія, тромбоцит опенія.

Метаболізмі обмін речовин – анорексія.

Розлади органа зору– кон’юнктивіт, кератит.

Розлади функції серця– хронічна серцева недостатність.

Судинні розлади –припливи.

Розлади травного тракту – нудота, блювання, мукозит, стоматит, діарея.

Розладишкіри і підшкірної клітковини – алопеція, локальна токсичність, висипання, свербіж, зміни шкіри.

Розлади репродуктивної системи і молочних залоз – аменорея.

Загальні розлади –слабкість, астенія, гарячка.

Зміни результатів дослідження – безсимптомне зменшення фракції викиду лівого шлуночка, зміни активності трансаміназ.

Упост маркетинговий період відмічали нижченаведені прояви.

Розлади імунної системи – анафілаксія.

Метаболізмі обмін речовин – дегідратація.

Судинні розлади –флебіт, тромбофлебіт, шок.

Розлади травного тракту – біль або печія, еритема, ерозії, утворення виразки, кровотеча, гіперпігментація слизової ротової порожнини.

Розладишкіри і підшкірної клітковини – припливи, гіперпігментація шкіри і нігтів, фото чутливість, гіпер чутливість до опромінювання (реакція шкіри після опромінення), кропив’янка.

Розлади нирок і сечовидільної системи –забарвлення сечі у червоний колір на 1-2-гу добу після введення препарату.

Загальні розлади і зміни в місці введення – гарячка, озноб.

Протипоказання.Гіпер чутливість до епірубіцину, інших компонентів препарату, інших антрациклінів таантраценедіонів.

Внутрішньо веннезастосування– персистуюча мієлосупресія, тяжкі ураження печінки, тяжка серцева недостатність, нещодавно перенесений інфаркт міокарда,  тяжка аритмія, раніше проведене лікування максимальними кумулятивними дозами епірубіцинута/або іншими антрациклінами чи антраценедіонами.

Внутрішньоміхуровезастосування– інвазивна пухлина, що проростає товщу стінки сечового міхура, інфекції сечовивідних шляхів, цистит.

Передозування.Гостре передозування епірубіцину може спричинити тяжку мієлосупресію (найчастіше лейкопенію і тромбоцит опенію), токсичні прояви з боку травного тракту (найчастіше мукозит) і гострі порушення серцевої діяльності.

Особливості застосування. Фарморубіцин швидкорозчинний слід застосовувати лише під наглядом кваліфікованого лікаря, який має досвід проведення цитотоксичної терапії.

Слід вилікувати прояви гострої інтоксикації (такі як стоматит, нейтропенія, тромбоцит опенія і генералізована інфекція) попереднього курсу цитотоксичної терапії до початку застосування епірубіцину.

Лікування високими дозами Фарморубіцину швидкорозчинного (наприклад більше 90 мг/м²кожні 3-4 тижні) спричиняє побічні прояви, загалом подібні до тих, що виникаютьпри застосуванні стандартних доз (менше 90 мг/м² кожні 3-4 тижні), тоді як тяжкість нейтропенії і стоматиту/мукозиту може бути більшою. У зв’язкуз можливістю клінічних ускладнень унаслідок глибокої мієлосупресії лікування високими дозами Фарморубіцину швидкорозчинного вимагає особливої уваги.

Вплив нафункцію серця. Кардіо токсичність є ризиком лікування антрациклінами і може виявлятись увигляді ранніх (гострих) або пізніх (відстрочених) проявів.

Рання (гостра) токсичність. Ранні прояви кардіо токсичного впливу епірубіцинувиявляються головним чином синусовою тахікардією та/або змінами на електрокардіограмі, такими як неспецифічні зміни хвиль і інтервалу ST-T. Також можуть виникати тахіаритмія, з передчасним скороченням шлуночків включно, вентрикулярна тахікардія і брадикардія, а також блокада атріовентрикулярна ініжок пучка Гіса. Найчастіше ці прояви не супроводжуються виникненням відстроченої кардіотоксичності, рідко мають клінічне значення і звичайно не вимагають припинення лікування Фарморубіцином швидкорозчинним.

Пізня (відстрочена) кардіо токсичність. Відстрочена кардіо токсичність звичайно виникає в пізній період застосування епірубіцину або через 2-3 місяці після завершення лікування. Також повідомлялося про розвиток пізніх проявів у період кілька місяців – рік після завершення лікування. Відстрочена кардіоміопатія виявляється зменшенням фракції викиду лівого шлуночка та/або симптомами хронічної серцевої недостатності, такими як диспное, набряк легенів, ортостатичнийнабряк, кардіомегалія і гепатомегалія, олігурія, асцит, гідроторакс і ритм галопу. Найважчою і небезпечною для життя формою антрациклін-індукованоїкардіоміопатії є хронічна серцева недостатність, яка є кумулятивнимдозообмежуючим виявом токсичності препарату.

Ризик розвитку хронічної серцевої недостатності швидко зростає разом із зростанням загальної кумулятивної дози епірубіцину при перевищенні рівня 900 мг/м². Цю  кумулятивну дозу можна перевищувати лише у виняткових випадках.

Функцію серцяслід оцінювати до початку застосування епірубіцину і контролю вати її протягом курсу лікування з метою зменшення ризику невиліковних тяжких уражень серця. Ризик може зменшитися при регулярному моніторингу фракції викиду лівого шлуночка протягом курсу лікування з припиненням застосування препарату приперших ознаках погіршення функції серця. Для регулярної оцінки функції серця (величини фракції викиду лівого шлуночка) слід застосовувати такі методи кількісної оцінки, як багатоканальна радіоізотопна ангіографія або ехокардіографі я. До початку лікування у хворих, зокрема у пацієнтів, які мають фактори ризику розвитку кардіотоксичності, слід оцінити функцію серця за допомогою ЕКГ і багатоканальної радіоізотопної ангіографії або ехокардіографії. Регулярне визначення фракції викиду лівого шлуночка за допомогою багатоканальної радіоізотопної ангіографії або ехокардіографії особливо важливо при застосуванні високих кумулятивних доз антрациклінів і за наявності факторів ризику розвитку кардіотоксичності.

Фактори ризику розвитку кардіотоксичності включають серцево-судинні захворювання в  активній фазі або в період ремісії, раніше проведену або супутню променеву терапію середостіння чи перикардіальної зони, раніше проведену терапію іншимиантрациклінами або антраценедіонами, одночасне застосування препаратів, щомають здатність пригнічувати скоротливу функцію серця. Слід пам’ятати, щоепірубіцин може спричинити виникнення проявів кардіотоксичності і при застосуванні низьких кумулятивних доз за наявності чи навіть відсутності зазначених факторів ризику.

Існує ймовірність того, що токсичний вплив епірубіцину та інших антрациклінів абоантраценедіонів може додаватися.

Гематологічна токсичність. Як і решта цитотоксичних препаратів, епірубіцин може спричиняти мієлосупресію. Гематологічний профіль, включаючи лейкоцитарну формулу, слід оцінювати перед кожним циклом терапії епірубіцином. Дозозалежна оборотна лейкопенія та/або гранулоцит опенія (нейтропенія) є основними проявами гематологічного токсичного впливуепірубіцину і найчастішою гострою дозообмежуючою токсичністю препарату. Лейкопенія і нейтропенія є особливо тяжкими у випадках застосування схем лікування з високими дозами і досягають найбільшого вираження на 10-14-й деньпісля введення препарату. Ці явища звичайно мають транзиторний характер з відновленням лейкоцитарної формули до 21-ї доби в більшості випадків. Такожможе виникати тромбоцит опенія і анемія. Клінічними проявами тяжкоїмієлосупресії є гарячка, інфекції, сепсис/септицемія, септичний шок, геморагія, тканинна гіпоксія або смерть.

Вторинний лейкоз. Вторинний лейкоз з або без прелейкемічною фазою спостерігався у деяких хворих, які отримували антрацикліни, у тому числі епірубіцин. Вторинний лейкоз виникав частіше тоді, коли епірубіцин застосовувався в комбінації з ДНК-ушкоджуючи миантинеопластичними засобами, коли пацієнти раніше пройшли лікування високими дозами цитотоксичних препаратів або при застосуванні антрациклінів у високих дозах. Вторинний лейкоз може мати 1-3-річний латентний період.

Вплив натравний тракт. Епірубіцин має еметогенну дію. Вже на початку застосування препарату може розвинутися мукозит або стоматит, які в деяких випадках за кілька днів можуть прогресувати до утворення виразок. У більшості хворих цей побічний ефект зникаєна третьому тижні лікування.

Вплив нафункцію печінки. Основним шляхом виведення епірубіцину є гепатобіліарна система. Томудо початку і під час застосування епірубіцину слід контролю вати загальний білірубін і активність АсАТ в сироватці крові. У хворих з підвищеним рівнем білірубіну та збільшеною активністю АсАТ спостерігається сповільнення кліренсу препарату з подальшим зростанням загальної токсичності. У таких випадках рекомендовано зменшення дози препарату. Хворим з тяжкою печінковою недостатністю епірубіцин призначати не слід.

Вплив нафункцію нирок. До початку і під час застосування епірубіцину слід контролю вати рівень сироваткового креатині ну. Для хворих з рівнем сироваткового креатині ну більше 5мг/дл слід зменшити дозу препарату.

Зміни умісці введення. Введення препарату в судину дрібного калібру або повторні введення водну й ту ж вену можуть спричинити флебосклероз. У разі дотримання рекомендацій щодо процедури введення ризик флебіту/тромбофлебіту в місці введення значно зменшується.

Екстравазація. Екстравазація епірубіцинупід час внутрішньо венного введення може спричинити локальний біль, тяжке ураження тканин (утворення пухирів, тяжкий целюліт) і некроз. У разі появи найменших ознак екстравазації слід негайно припинити внутрішньо венне введення препарату.

Інше. Як і при застосуванні інших цитотоксичних препаратів, при застосуванні епірубіцину  інколи можуть спостерігатися тромбофлебіт і тромб емболія, в тому числі інколи фатальнатромб емболія легеневих артерій.

Синдром лізису пухлини. Епірубіцин може спричинити гіперурикемію як результат екстенсивного катаболізму пуринів, що супроводжує швидкий медикаментозно індукований лізиснеопластичних клітин (синдром лізису пухлини). Тому після початку лікування вкрові слід визначити рівень сечової кислоти, калію, фосфату кальцію ікреатині ну. Гідратація, алкалізація сечі і профілактика гіперурикеміїалопуринолом можуть зменшити ймовірність ускладнень цього синдрому.

Внутрішньоміхуровевведення. Внутрішньоміхурове введення епірубіцину може спричинити появу симптомів хімічного циститу (таких як дизурія, поліурія, ноктурія, утруднення сечовипускання, гематурія, дискомфорт у ділянці сечового міхура, некроз стінки сечового міхура) і спазм сечового міхура. Особливу увагу слід звернути на проблеми катетеризації (наприклад обструкція уретри при масивних інтравези кальних пухлинах).

Інтраартеріальневведення. Інтраартеріальне введення епірубіцину (транскатетерна емболізація артерій зметою локальної чи реґіонарної первинної гепатоцелюлярної карциноми чиметастазів у печінку) може спричинит (окрім загально токсичних проявів, якісно подібних до тих, що виникають після внутрішньо венного застосування препарату) локальні або реґіонарні прояви у вигляді гастро дуоденальних виразок (ймовірнопов’язаних з рефлюксом препарату в артерії шлунка) і стриктури жовчних протоківу результаті медикаментозно індукованого склерозуючого холангіту. Цей шлях введення може призвести до великих некрозів перфузованих тканин.

Приготування розчину.

Фарморубіцин  швидкорозчинний слід розводити у фізіологічному розчині натрію хлориду або стерильній воді для ін'єкцій. Вміст флакона знаходиться підвід’ємним тиском. З метою запобігання утворенню аерозолю під час розчинення слід дотримуватися обережності після введення голки у флакон. Слід запобігати вдиханню аерозолю препарату під час приготування розчину.

Препарат слід використати протягом 24 год після першого проколювання пробки флакона. Невикористаний розчин слід знищити.

При зберіганні розчину для ін’єкцій в холодильнику препарат може же латинізуватися. Відновлення консистенції відбувається через 2-4 год за умов кімнатної температури і похитування флакону з розчином (15-25º С).

Запобіжні заходи. Зогляду на токсичну природу препарату слід дотримуватися певних запобіжних заходів.

-         Персонал повинен мати хорошу підготовку з техніки розведення і введення.

-         Вагітних неслід допускати до роботи з препаратом.

-         Персонал, який працює з епірубіцином, повинен використовувати захисний одяг: захисні окуляри, захисний халат, одноразові рукавички і маску.

-         Робоча поверхня повинна бути пристосована для розчинення препарату (бажано підсистемою з ламінарним потоком повітря); робоча поверхня повинна бути захищена одноразовим абсорбуючим папером на пластиковій основі.

-         Усі засоби, що використовуються при приготуванні розчину, введенні препарату чи прибиранні, включаючи рукавички, слід зібрати в одноразові пакети для токсичних відходів зметою подальшої утилізації високою температурою.

-         Розлитий або розбризканий розчин слід прибирати з використанням розчину натрію гіпохлориду (1% активного хлору) шляхом промокування і змивання водою.

-         Усі матеріали, використані для прибирання, знищують, як вказано вище.

-         У разі контакту шкіри слід промити уражену ділянку водою з милом або розчином натрію бікарбонату. Однак не слід при цьому використовувати щітку.

-         У разі контакту з оком (очима) утримуйте повіку ураженого ока (очей) і промивайте очі великою кількістю води протягом щонайменше 15 хвилин. Потім зверніться долікаря.

-         Завжди мийтеруки після зняття рукавичок.

Застосування для лікування дітей. Ефективність і безпечність застосування препарату для лікування дітейне досліджували.

Вагітність і лактація.

Епірубіцинможе спричинити ушкодження хромосом сперматозоїдів. Чоловіки, які отримують лікування епірубіцином, повинні використовувати засоби ефективної контрацепції.

Епірубіцинможе спричинити аменорею або передчасне настання менопаузи у жінокпередменопаузного віку.

Експериментальні дані дають підставу припускати, що при застосуванні у вагітних епірубіцин може спричиняти ушкодження плода. Якщо епірубіцин застосовують під час вагітності або вагітність настає під час застосування препарату, слід попередити пацієнток про можливий ризик для плоду.

Дослідження застосування препарату для лікування вагітних не проводили. Епірубіцин може застосовуватися в період вагітності лише тоді, коли потенційна користь переважає потенційний ризик для поду.

Чи виділяєтьсяепірубіцин з материнським молоком – залишається невідомим. У зв'язку з тим, щобагато препаратів, у тому числі й антрацикліни, виділяються з материнським молоком, а також у зв’язку з можливістю серйозних побічних проявів, спричиненихепірубіцином у немовлят, яких годують груддю, матерям слід припинити годування груддю до початку застосування препарату.

Вплив на здатність керувати автомобілем і працювати з механізмами. Вплив епірубіцину на здатність керувати автомобілем і працювати з механізмами детально не досліджували.

Взаємодія зіншими лікарськими засобами. Фарморубіцин швидкорозчинний не слід змішувати з іншими препаратами. Слід уникати контакту з будь-якими лужними розчинами, оскільки цеможе сричинити гідроліз препарату. Фарморубіцин швидкорозчинний не слід змішувати з гепарином через їх хімічну несумісність, що може призвести до преципітації.

Фарморубіциншвидкорозчинний можна застосовувати з іншими протипухлинними засобами. Адитивна токсичність особливо негативно впливає на кістковий мозок, інші органи кровотворення і травний тракт. Застосування епірубіцину в комбінованій хіміотерапії одночасно з іншими кардіо токсичними препаратами, а також сумісне застосування кардіоактивних препаратів (наприклад блокаторів кальцієвих каналів) вимагає ретельного контролю функції серця протягом усього курсу лікування.

Епірубіцинекстенсивно метаболізується печінкою. Пригнічення функції печінки внаслідок супутньої терапії може погіршити метаболізм, фармакокінетику, терапевтичну ефективність та/або токсичність епірубіцину.

Циметидинзбільшує площу під кривою співвідношення «концентрація/час» для епірубіцину на 50% і тому його застосування слід припинити при лікуванні епірубіцином.

Якщопаклітаксель застосовували до початку лікування епірубіцином, у подальшому відмічали збільшення концентрації епірубіцину та його метаболітів у плазмі без токсичних проявів. Одночасне застосування паклітакселю чи доцетакселю не змінює фармакокінетику епірубіцину, якщо його застосовували до застосування таксану.

Умови татермін зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці, при температурі 15 – 25°С.

У розчиненому вигляді Фарморубіцин   швидкорозчинний можна зберігати у захищеному від світла місці протягом 24 год при температурі 15 – 25°С або протягом 48 год при температурі 2 – 8 °С. Источник

Термін придатності - 4 роки.