ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
РАНІТИДИН
(RANITIDINЕ)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: ранітидин; N-[2-[[[5-[(диметил аміно) метил]фуран-2іл] метил]сульфаніл]етил]-N-метил-2-нітроетен-1,1діамінгідро хлорид;
основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті оболонкою, відсвітло-оранжевого до оранжево-жовтого кольору, з двоопуклою поверхнею; на поперечному розрізі видно два шари;
склад: 1 таблетка містить ранітидину гідро хлориду в кількості, еквівалентній 150 мг або 300 мг ранітидину;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, повідон 25, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, аеросил, натрію кроскармелоза, гіпромелоза, твін 80, титану діоксид, тальк, макрогол 6000, тропеолін О, барвник Е 124 Понсо 4R.
Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Засоби для лікування пептичної виразки тагастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Антагоністи Н2-рецепторів. Код АТС А 02В А 02.
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Анти секреторний засіб, антагоніст Н2-гіста мінових рецепторів. Механізм дії зумовлений конкурентним зворотним інгібуванням дії гістаміну на Н2-рецептори мембран парієтальних клітин слизової оболонки шлунка. Пригнічує базальну і стимульовану секрецію соляної кислоти, що викликана, зокрема, подразненням барорецепторів (розтягнення шлунка), харчовим навантаженням, дією гормонів і біогенних стимуляторів (гастрит, гістамін, ацетилхолін, пентагастрин, кофеїн). Знижує активність пепсину. Посилює захисні механізми слизової оболонки шлунка ісприяє загоюванню її ушкоджень, що викликані впливом кислоти, за рахунок зменшення шлункової секреції і збільшення утворення шлункового слизу, вмісту вньому глікопротеїнів, стимуляції секреції гідро карбонат-іонів слизової оболонки шлунка, ендогенного синтезу в ній простагландинів і процесів регенерації.
Фармакокінетика. Тривалість дії при одноразовому пероральному прийомі –12 год. При прийомі внутрішньо біодоступність ранітидину становить приблизно 50%. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 2-3 год після прийому внутрішньо. Ранітидин виводиться в основному із сечею. Частковометаболізується в печінці. Період напів виведення - 2-3 год. Близько 60-70 % прийнятої внутрішньо дози виводиться з сечею, решта – з калом. Близько 35 % ранітидину, прийнятого внутрішньо, виводиться із сечею в незміненому стані. Проникає через плаценту і в грудне молоко.
Показання для застосування.
Лікування і профілактика пептичної виразки шлунка і дванадцяти палої кишки при відсутності H. pylori;
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ);
синдром Золлінгера-Еллісона;
не виразкова диспепсія;
хронічний гастрит з підвищеною кислотоутворюючою функцією шлунка устадії загострення.
Спосіб застосування та дози. Дорослим приймати внутрішньо, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю води.
Пептична виразка шлунка і дванадцяти палої кишки при відсутності H.Pylori:
150 мг (1 таблетка) 2 рази на добу або 300 мг (2 таблетки) на ніч, протягом 4-8 тижнів при виразці шлунка, 4-6 тижнів при виразці дванадцяти палої кишки.
Профілактика рецидивів при неможливості ерадикації H. Pylori – 150 мг 2рази на добу.
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба:
150 мг 4 рази на добу протягом 4-8 тижнів. Підтримуюча терапія при ГЕРХ– 1 таблетка 1 раз на добу протягом 12 місяців.
Синдром Золінгера-Елісона
Початкова доза 150 мг 4 рази на добу, при необхідності дозу підвищують. Підбір дози індивідуальний.
Не виразкова диспепсія:
по 150 мг 2 рази на добу, протягом 2-4 тижнів.
Хронічний гастрит з підвищеною кислотоутворюючою функцією шлунка устадії загострення: по 2 таблетки на добу протягом 2-4 тижнів.
Пацієнтам з порушенням функції нирок потрібна корекція режиму дозування. При кліренсі креатині ну менш 50 мл/хв – 150 мг/добу.
Хворим, що знаходяться на гемодіалізі, наступну дозу призначають відразу після закінчення гемодіалізу.
Побічна дія. Можливі минущі зміни показників функціональних печінкових проб; окремі випадки розвитку гепатиту (гепатоцелюлярного, холестатичногоабо змішаного), як правило, оборотного, що супроводжується або несу проводжується жовтяницею. Описані окремі випадки розвитку гострого панкреатиту.
З боку системи кровотворення: рідко – головний біль, іноді сильний, оборотна лейкопенія, тромбоцит опенія; окремі випадки розвитку агранулоцит озуабо панцитопенії, іноді з гіпоплазією або аплазією кісткового мозку.
Алергічні реакції: рідко – шкірний висип, кропив”янка, ангіо невротичнийнабряк, анафілактичний шок, бронхоспазм, артеріальна гіпотензія.
З боку серцево-судинної системи: рідко – брадикардія, атріовентрикулярна блокада.
З боку ЦНС та органів чуття: рідко – головний біль, іноді сильний, запаморочення; дуже рідко – оборотна сплутаність свідомості та галюцинації в основному у тяжкохворих та пацієнтів літнього віку; описані окремі випадки розвитку нечіткості зорового сприйняття, очевидно зумовленого порушенням акомодації.
З боку ендокринного статусу: дуже рідко - нагрубання або відчуття дискомфорту в грудних залозах у чоловіків.
З числа інших побічних ефектів рідко відмічається артралгія та міалгія.
Протипоказання. Підвищена чутливість до ранітидину, період вагітності і годування груддю.
Дитячий вік до 14 років.
Передозування. Можливе посилення побічної дії препарату.
Лікування: індукція блювання або промивання шлунка, при судомах –діазепам внутрішньо венно, при брадикардії – атропін, при шлуночкових аритміях –лідокаїн.
Особливості застосування. Лікування антагоністами Н2–рецепторів може маскувати клініку раку шлунка, тому в пацієнтів з виразкою шлунка, а також у пацієнтів середнього віку при зміні або появі нових симптомів диспепсії перед початком лікування ранітидином необхідно уникнути можливості малігнізації процесу.
Необхідний регулярний нагляд за пацієнтами (особливо похилого віку і з вказівками в анамнезі на пептичну виразку шлунка та/або дванадцяти палої кишки), які приймають ранітидин у поєднанні з не стероїдними протизапальними засобами.
Швидке введення ранітидину в окремих випадках викликає брадикардію, якправило, у пацієнтів, схильних до порушення серцевого ритму.
Існують окремі повідомлення про те, що ранітидин може викликати розвиток гострого нападу порфірії, тому необхідно уникати його застосування у пацієнтів з гострою порфірією в анамнезі.
Пацієнтам з нирковою недостатністю потрібно зменшувати дози ранітидину.
При різкій відміні препарату можливий розвиток синдрому “рикошету”.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. При одночасному застосуванні ранітидину зсукральфатом у високих дозах (2 г) можливе порушення абсорбції ранітидину, тому перерва між їх прийомом має становити не менше 2 г. Ранітидин не пригнічує активність ферментної системи печінки, що пов’язана з цитохромом Р450, тому він не посилює дію препаратів, які метаболізуються за участю цієї системи (діазепам, лідокаїн, фенітоїн, пропранолол, теофілін, варфарин). Збільшує AUC іпідвищує концентрацію метопрололу в сироватці крові (відповідно на 80 і 50%), при цьому період напів виведення метопрололу збільшується. Зменшується всмоктування ітраконазолу і кетоконазолу.
Умови та термін зберігання. У сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 0С. Источник
Термін придатності – 3 роки.