ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
МікардисПлюс®
(MicardisPlus®)
Загальна характеристика:
основні фізико-хімічні властивості: овальні біло-червоні двоопуклі двошарові таблетки, можливі червоні вкраплення у білому шарі;
склад: 1 таблетка містить телміcартану 80мг і гідрохлортіазиду 12,5 мг;
допоміжні речовини: повідон, меглюмін, натрію гідроксид, сорбітол, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, заліза оксид червоний, натрію крохмальгліколят, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний.
Форма випуску. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензину II. Код АТС С 09 D А.
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. МікардисПлюсє комбінацією антагоніста ангіотензин II рецептора (тип АТ 1), телміcартану іті азидного діуретика, гідрохлортіазиду. Комбінація цих інгредієнтів дає додатковий антигіпертензивний ефект.
МікардисПлюс, призначений один раз на добу, ефективно та повільно знижує кров’яний тиск при застосуванні в терапевтичних дозах.
Телміcартан є специфічним антагоністом ангіотензинII рецептора (тип АТ 1). Телміcартан з дуже високою спорідненістю заміщуєангіотензин II в місцях його зв’язування на рецепторах АТ 1 субтипу, які відповідають за відому активність ангіотензину II.
Телміcартан не має будь-якого частковогоагоністичного впливу на АТ 1 рецептор, селективно зв’язує АТ 1 рецептор. Зв’язування є довготривалим. Телміcартан не виявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ 2 та інші, менш характерні АТ рецептори. Функціональна роль цих рецепторів невідома, так само, як і ефект можливої надмірної стимуляції ангіотензину II, рівень якого підвищується під впливом телміcартану, який знижує рівні альдостерону в плазмі. Телміcартан не інгібує ренін у плазмі людини, не блокує іонні канали. Телміcартан не інгібує ангіотензинперетворюючийензим (кініназа II), ензим, що також руйнує брадикінін. Тому не слід очікувати потенціювання брадикінінпроміжних побічних ефектів.
У людини при дозі 80 мг телміcартану гіпотензивний ефект зберігається протягом 24 год. і залишається значущим аж до 48 год.
Після першої дози телміcартану антигіпертензивна активність поступово виявляється протягом 3 год. Максимальне зниження кров’яного тиску виявляється через 4-8 тижнів від початку лікування та підтримується при довготривалій терапії.
Амбулаторні вимірювання кров’яного тиску показали, що антигіпертензивний ефект утримується постійним протягом 24 год. після введення дози і останні 4 год. перед наступною дозою включно.
У хворих на гіпертензію телміcартан знижує як систолічний, так й діастолічний тиск без впливу на частоту пульсу. Антигіпертензивна ефективність телміcартану порівняна з такою для агентів, що представляють інші класи антигіпертензивних препаратів (продемонстровано в клінічних дослідженнях при порівнянні телміcартану з амлодипіном, атенололом, еналаприлом, гідрохлортіазидом, лозартаном і лізиноприлом).
При раптовому перериванні лікування телміcартаномкров’яний тиск поступово повертається до параметрів, які передували лікуванню протягом декількох днів.
У клінічних дослідженнях, де безпосередньо порівнювали дві схеми антигіпертензивного лікування, випадки сухого кашлю були значно меншими у пацієнтів, які застосовували телміcартан, ніж у тих, хто приймав інгібітори ангіотензинперетворюючого ензиму.
Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком. Механізм діїантигіпертензивного ефекту тіазидних діуретиків досі невідомий. Тіазидивпливають на ренальні трубчасті механізми електролітної реабсорбції, тим самим безпосередньо підвищуючи екскрецію натрію та хлориду в приблизно еквівалентних об’ємах. Діуретичний вплив гідрохлортіазиду знижує об’єм у плазмі, підвищує активність реніну в плазмі, підвищує секрецію альдостерону з послідовним зростанням показників калію в сечі і втратою бікарбонату, знижує рівень калію в сироватці. Можливо, через блокаду ренін-ангіотензин-альдостерон системи супутнє призначення телміcартану сприяє оборотній втраті калію, пов’язаній з цимидіуретиками.
При застосуванні гідрохлортіазиду початок діурезу виявляється через 2 год., максимальний ефект досягається приблизно через 4год., в той час як дія триває приблизно 6–12 год.
Епідеміологічні випробування виявили, що довготривале лікування гідрохлортіазидом зменшує ризик серцево-судинної захворюваності та смертності.
Фармакокінетика. Сумісне застосуваннягідрохлортіазиду і телміcартану не впливає на фармакокінетику.
Всмоктування.
Телміcартан. Після перорального застосування пік концентрації телміcартану досягається через 0,5–1,5 год. Абсолютнабіодоступність телміcартану по 40 мг і по 160 мг становить 42% і 58% відповідно. Їжа незначно знижує біодоступність телміcартану, зниження площі підкривою концентрація в плазмі-час (AUC 0-¥) для телміcартану варіюється від приблизно 6% (доза 40 мг) до приблизно 19% (доза 160 мг). Через 3 год. після застосування концентрація у плазмі однакова і не залежить від того, як приймається телміcартан - натщесерце або з їжею. Вважають, що невелике зниженняAUC не спричиняє зниження терапевтичної ефективності.
Фармакокінетика телміcартану, призначеного для перорального приймання, є нелінійною при збільшенні дози від 20 до 160 мг з підвищенням концентрації у плазмі (Смах і AUC), що перевищує пропорційне. Телміcартан не накопи чується в плазмі значною мірою при повторних призначеннях.
Гідрохлортіазид. Після перорального застосуванняМІКАРДИСПЛЮС пік концентрації гідрохлортіазиду досягається через 1,0–3,0 год. Через кумулятивну ренальну екскрецію гідрохлортіазиду абсолютна біодоступність становить приблизно 60%.
Розподіл.
Телміcартан. Телміcартан сильно зв’язується з протеїнами плазми (> 99,5%), головним чиномз альбуміном та альфа-1-кислим глікопротеїном. Об’єм розподілу (Vdss) становить приблизно 500 л.
Гідрохлортіазид. Гідрохлортіазид зв’язується з протеїнами плазми (64%), об’єм розподілу (Vdss) становить 0,8 ±0,3л/кг.
Біо трансформація і виведення.
Телміcартан. Після перорального застосування 14С-міченоготелміcартану більша частина дози (>97%) виводиться з калом шляхом біліарноїекскреції. Тільки незначний об’єм був виявлений у сечі. Телміcартанметаболізується шляхом кон’югації до формування фармакологічно неактивногоацилглюкуроніду. Глюкуронід вихідної сполуки - єдиний метаболіт, що був ідентифікований у людини.
Після застосування однієї дози 14С-міченоготелміcартану глюкорунід демонструє приблизно 11% виміряної радіо активності уплазмі. Цитохром Р 450 ізоензимів не залучається до метаболізму телміcартану. Загальний кліренс плазми телміcартану після перорального застосування становить> 1500 мл/хв. Загальний на півперіод виведення становить > 20 год.
Гідрохлортіазид. Гідрохлортіазид не метаболізується у людини та виділяється майже повністю у незміненому вигляді з сечею. Приблизно 60% пероральної дози елімінується у незміненому вигляді протягом 48 год. Ренальний кліренс становить приблизно 250– 300 мл/хв. Термінальний на півперіод виведення становить 10–15 год.
Особливі категорії пацієнтів.
Пацієнти похилого віку. Фармакокінетика телміcартану не відрізняється у людей похилого віку імолодше 65 років.
Стать. Концентрація телміcартану в плазмі у жінок, в основному, в 2-3 рази вища, ніж у чоловіків. Однак у клінічних випробуваннях невиявили значного підвищення реакцій щодо кров’яного тиску або кількості випадків ортостатичної гіпотензії у жінок. Немає необхідності в коригуванні дози. У жінок спостерігається тенденція до більшої, ніж у чоловіків, концентрації гідрохлортіазиду без клінічної значущості.
Пацієнти зренальними порушеннями. Виходячи з невеликого досвіду застосування для лікування пацієнтів з ренальними порушеннями, від слабких до помірних (кліренскреатині ну становить 30–60 мл/хв, середнє значення – приблизно 50 мл/хв), немає необхідності коригувати дози для пацієнтів з порушеннями функції нирок. Телміcартан не може бути виведений під час гемодіалізу. У пацієнтів з ренальноюнедостатністю понижується швидкість елімінації гідрохлортіазиду. В типових дослідженнях у пацієнтів із середнім кліренсом креатині ну 90 мл/хв збільшуєтьсяна півперіод виведення гідрохлортіазиду. У пацієнтів з видаленою або відсутньою ниркою на півперіод виведення становить приблизно 34 год.
Пацієнти з порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з порушеннями печінки виявили ріст абсолютної біодоступності до приблизно 100%. Однак період напів виведення у пацієнтів не змінюється.
Показання для застосування. Лікування есенціальноїгіпертензії. Як комбінація з фіксованою дозою МІКАРДИСПЛЮС призначається пацієнтам, чий кров’яний тиск недостатньо піддається контролю при застосуваннітелміcартану або гідрохлортіазиду самостійно.
Спосіб застосування та дози. Дорослі. МІКАРДИСПЛЮС слід приймати один раз на добу. Перед переходом на приймання МІКАРДИСПЛЮС слід визначити дозу телміcартану. Може бути розглянута безпосередня замінамоно терапії на фіксовані комбінації.
МІКАРДИСПЛЮС 80/12,5 мг може бути призначений пацієнтам, чий кров’яний тиск недостатньо піддається контролю при застосуванні таблеток МІКАРДИС 80мг.
Максимальний антигіпертензивний ефект МІКАРДИСПЛЮС, загалом, досягається через 4-8 тижнів після початку лікування.
У разі необхідності МІКАРДИСПЛЮС може призначатися у комбінації з іншим антигіпертензивним засобом.
Хворі на тяжку гіпертензію добре переносять лікування із застосуванням телміcартану до 160 мг окремо та в комбінації згідрохлортіазидом 12,5–25 мг на добу. Таке лікування є ефективним.
МІКАРДИСПЛЮС можна приймати з їжею абобез неї.
Пацієнти з ренальними порушеннями. Через наявністьгідрохлортіазиду не слід призначати МІКАРДИСПЛЮС пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатині ну < 30 мл/хв). У цій групі пацієнтів надається перевага призначенню петльових діуретиків. Невеликий досвід застосування для лікування пацієнтів з ренальними порушеннями, від слабких до помірних, не виявив побічної дії щодо функції нирок, тому немає необхідності в коригуванні дози. Рекомендується проводити періодичний моніторинг функції нирок.
Пацієнти з порушеннями функції печінки. У пацієнтів зі слабкими до помірних порушеннями функції печінки добова доза МІКАРДИСПЛЮСповинна бути зменшена вдвічі. Препарат не призначають пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки. Слід з обережністю призначати тіазиди пацієнтам з порушеннями функції печінки.
Люди похилого віку. Немає потреби укорекції дози для пацієнтів похилого віку.
Діти та підлітки. Відсутні дані щодо безпечності та ефективності МІКАРДИСПЛЮС при застосуванні для лікування дітей та підлітків віком до 18 років.
Побічна дія. Кількість побічних ефектівне є дозозалежною і не має взаємозв’язку зі статтю, віком або расою пацієнтів. Нижченаведені побічні реакції, що виявлені в клінічних випробуваннях комбінаціїтелміcартану і гідрохлортіазиду. Побічні реакції, які не спостерігались у ході клінічних випробувань, але очікуються під час лікування МІКАРДИСПЛЮС і базуються на досвіді застосування телміcартану або гідрохлортіазиду самостійно, також наведені нижче та позначені у такий спосіб:
1) що очікується внаслідок досвіду застосування телміcартану як моно терапії;
2) що очікується внаслідок досвіду застосування гідрохлортіазиду як моно терапії.
Інфекції та інвазії: бронхіт, фарингіт, синусит, інфекція верхніх відділів дихальних шляхів, інфекція сечостатевого тракту, сіаладеніт2).
Порушення кровоносної та лімфатичної систем: еозинофілі я1), а пластична анемія2), гемолітична анемія2), пригнічення діяльності кісткового мозку2), лейкопенія2), нейтропенія/агранулоцит оз2), тромбоцит опенія1) 2).
Порушення імунної системи: алергія, анафілактичні реакції2).
Ендокринні порушення: втрата контролю над діабетом.
Порушення обміну речовин і харчування: гіперхолестеринемія, гіперурикемія, гіпокаліємія, причина або загострення виснаження об’єму2), електролітний дисбаланс2), гіпонатріємія2), анорексія2), втрата апетиту2), гіперглікемія2).
Психічні порушення: тривога, депресія1) 2), неспокій2).
Порушення нервової системи: непритомність1), безсоння1), запаморочення2), парестезія2), порушення сну2).
Порушення зору: аномальний зір1), минуща нечіткість зору2), ксантопсія2).
Розлад вестибулярного апарату: запаморочення.
Серцеві порушення: брадикардія1), тахікардія1), кардіоаритмія2).
Судинні порушення: гіпотензія1), постуральна гіпотензія2), ангіїт (васкуліт), що спричиняє некроз2).
Респіраторні порушення: диспное1), респіраторний дистрес (що включає пневмоніт або набряк легенів) 2).
Гастроінтестинальні порушення: абдомінальний біль, діарея, диспепсія, гастрит, розлад шлунка1), сухість у роті1), метеоризм1), блювання1), запор2), панкреатит2).
Гепатобіліарні порушення: жовтяниця (гепатоцелюлярнаабо холестатична жовтяниця) 2).
Порушення шкірних покривів або підшкірних основ: екзема, підвищення потовиділення1), еритема1), свербіж1), шкірні реакції, подібні до червоного вовчака2), шкірний васкуліт2), реакції світлочутливості2), висипання2), ре активаціяшкірного червоного вовчака2), токсичний епідермальний некроліз2).
Порушення опорно-рухової системи: артралгія, артроз, біль у спині, біль у ногах, міалгія, судоми литкових м’язів1), симптоми, подібні до тендиніту1), слабкість1) 2), судомим’язів2).
Порушення сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит2), ренальна дисфункція2), глікозурія2).
Порушення статевої системи: імпотенція.
Загальні порушення: симптоми, подібні до грипу, біль, біль у грудях1), пропасниця2).
Лабораторні дані: зниження гемоглобіну1), підвищення сечової кислоти1), підвищення креатині ну1), підвищення ензимів печінки1), підвищення три гліцериду2).
Як і щодо інших антагоністів ангіотензину II, доповідалося про поодинокі випадки ангіо невротичного набряку, кропив’янки таінших подібних реакцій.
Протипоказання. Гіпер чутливість до активної субстанції, або будь-якого з компонентів, або до інших похідних сульфонаміду (гідрохлортіазид є похідною сульфонаміду). Також протипоказаннями є такі стани, як:
вагітність і лактація;
холестатичні та біліарні обструктивні порушення;
серйозні порушення функції печінки;
серйозні ренальні порушення (кліренс креатині ну < 30мл/хв);
рефрактерна гіпокаліємія, гіперкальціємія.
Передозування. Немає певних даних щодо передозування, пов’язаного із застосуванням МІКАРДИСПЛЮС. Слід здійснювати пильний моніторинг пацієнтів, лікування при виникненні симптомів передозування повинно бути симптоматичним і підтримуючим. Терапія залежить від часу прийому таблетки та тяжкості симптомів. Рекомендовані заходи включають викликання блювання та/або промивання шлунка.
У терапії передозування може бути корисним активоване вугілля. Часто слід проводити моніторинг рівня електролітів ікреатині ну в сироватці. При виникненні гіпотензії пацієнта слід покласти наспину та надати допомогу зі швидким сольовим та об’ємним заміщенням.
Найімовірнішими очікуваними проявами передозування телміcартанує гіпотензія і тахікардія; також може виникнути брадикардія.
Передозування гідрохлортіазиду пов’язано зі зниженням електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія) та зневодненням унаслідок надмірного діурезу. Найбільш поширеними ознаками та симптомами передозування єнудота та сонливість. Гіпокаліємія може призвести до м’язового спазму та/або до загострення серцевої аритмії, пов’язаних з одночасним застосуваннямдигіталіс глюкозидів або певних анти аритмічних препаратів.
Немає даних щодо передозування телміcартану у людей. Телміcартан не видаляється гемодіалізом. Ступінь видалення гідрохлортіазидугемодіалізом не відомий.
Особливості застосування.
Вагітність і лактація. До клінічні дослідженнятелміcартану не виявили тератогенного впливу, але продемонструвалифето токсичність. Таким чином, дотримуючись заходів перестороги, МІКАРДИСПЛЮС неслід застосовувати протягом першого триместру вагітності. Перед плануванням вагітності необхідно перейти на відповідне альтернативне лікування.
У II і III триместрах речовини, які безпосередньо впливають на ренін-ангіотензин систему, можуть спричиняти ураження і навіть загибель плода, який розвивається; таким чином, МІКАРДИСПЛЮС протипоказаний уII і III триместрах вагітності. Якщо встановлена вагітність, приймання МІКАРДИСПЛЮСнеобхідно припинити якнайшвидше.
Тіазиди перетинають плацентарний бар’єр і проникають у пуповинну кров. Вони можуть спричиняти електролітний розлад у плода та іншіможливі реакції, що виникають у дорослих. При застосуванні тіазидної терапії повідомляли про випадки неонатальної тромбоцит опенії, ембріональної абонеонатальної жовтяниці.
МІКАРДИСПЛЮС протипоказаний при лактації, оскільки невідомо, чи виділяється він у грудне молоко матері, яка годує груддю. Тіазидивиділяються у грудне молоко та можуть пригнічувати лактацію.
МІКАРДИСПЛЮС не слід призначати пацієнтам зхолестазом, біліарними обструктивними порушеннями або тяжкою недостатністю печінки, тому що телміcартан виводиться, головним чином, з жовчю. У цих пацієнтів очікується зниження гепатичного кліренсу телміcартану. МІКАРДИСПЛЮСслід застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів з порушеннями функції печінки або з прогресуючим захворюванням печінки, оскільки незначні зміни водно-сольового балансу можуть призвести до гепатичної коми. Клінічний досвід застосування МІКАРДИСПЛЮС для лікування пацієнтів з печінковою недостатністю відсутній.
Існує підвищений ризик тяжкої гіпотензії таренальної недостатності, якщо пацієнтів з білатеральним стенозом ренальноїартерії або стенозом артерії при єдиній нирці лікують медичними препаратами, які впливають на ренін-ангіотензин-альдостерон систему.
МІКАРДИСПЛЮС не слід призначати пацієнтам з тяжкоюренальною недостатністю (кліренс креатині ну < 30 мл/хв) (див. розділ“Протипоказання”).
Відсутній досвід щодо призначення МІКАРДИСПЛЮСпацієнтам з тяжкою ренальною недостатністю або з нещодавно трансплантованою ниркою. Існує невеликий досвід застосування МІКАРДИСПЛЮС для лікування пацієнтів зі слабкою та помірною ренальною недостатністю, тому рекомендується періодичний моніторинг рівнів калію, креатині ну та сечової кислоти у сироватці. У пацієнтів з порушеною функцією нирок може виникнути азотемія, що пов’язана зті азидними діуретиками.
Симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози, може виникати у пацієнтів із об’ємом та/або натрієм, зниженим унаслідок енергійної діуретичної терапії, сольових обмежень у дієті, діареї або блювання. Перед вживанням МІКАРДИСплюс такі стани необхідно коригувати.
У пацієнтів з судинним тонусом та функцією нирок, які залежать, головним чином, від активності ренін-ангіотензин-альдостерон системи (наприклад, у пацієнтів із серйозними застійними серцевими порушеннями або вираженою хворобою нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), прийом зіншими медичними препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостерон систему, може бути пов’язаний з гострою гіпотензією, гіперазотемією, олігурієюабо зрідка - гострою ренальною недостатністю.
Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, загалом, не реагують на антигіпертензивні медичні препарати, що діють шляхом блокади ренін-ангіотензин системи. Тому використання МІКАРДИСплюс не рекомендується.
Необхідна особлива обережність, як і щодо інших вазодиляторів, при лікуванні пацієнтів, які страждають на стеноз аорти тамі трального клапана або обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.
Терапія тіазидом може зменшити толерантність доглюкози. У хворих на діабет може виникнути необхідність корекції дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних агентів. Під час тіазидної терапії може виявитися латентний цукровий діабет. Підвищення рівня холестерину ітри гліцериду пов’язано з тіазидною діуретичною терапією; однак при застосуванніМІКАРДИСПЛЮС, що містить 12,5 мг гідрохлортіазиду, спостерігався мінімальний ефект або його відсутність.
У деяких пацієнтів, які одержують тіазидну терапію, може виникнути гіперурикемія або явна подагра.
Всім пацієнтам, які одержують діуретичну терапію, слід періодично визначати рівень електролітів у сироватці з відповідними інтервалами.
Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть спричинити порушення водно-сольового балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія тагіпохлоріємічний алкалоз). Ознаками порушення водно-сольового балансу є сухістьу роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, біль у м’язах абосудоми, м’язова втомлюваність, гіпотензія, олігурія, тахікардія і такігастроінтестинальні порушення, як нудота і блювання.
Незважаючи на те, що внаслідок застосуваннятіазидних діуретиків може розвинутися гіпокаліємія, супутня терапіятелміcартаном може знизити гіпокаліємію, спричинену діуретиками. Ризикгіпокаліємії найвищий у хворих на цироз печінки, у пацієнтів із значним діурезом, у пацієнтів, які використовують неадекватний пероральний прийом електролітів, та у пацієнтів, які отримують супутню терапію кортикостероїдами або АКТГ. Навпаки, через антагонізм ангіотензин II рецепторів (АТ 1), спричинений телміcартаном - компонентом МІКАРДИСПЛЮС, може виникнутигіперкаліємія. Однак клінічно значуща гіперкаліємія внаслідок прийманняМІКАРДИСПЛЮС не була підтверджена документально, фактори ризику розвиткугіперкаліємії включають ренальну недостатність та/або серцеву недостатність іцукровий діабет. Калійзберігаючі діуретики, калієві добавки або замінники солі, що містять калій, слід з обережністю призначати одночасно з МІКАРДИСПЛЮС.
Немає доказів, що МІКАРДИСПЛЮС знижуватиме або запобігатиме гіпонатріємії, спричиненій діуретиками. Дефіцит хлориду, в основному, є слабким і зазвичай не потребує лікування.
Тіазиди можуть підвищити сечовиділення кальцію та спричинити стрибкоподібне і незначне підвищення рівня кальцію в сироватці за відсутності відомих порушень обміну кальцію. Значна гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити приймання тіазидів перед проведенням аналізів функції пара щитоподібної залози.
Тіазиди продемонстрували підвищення сечовиділення магнію, що може призводити до гіпомагніємії.
Рекомендована щодобова доза таблетки МІКАРДИСПЛЮС 80/12,5 мг містить 338 мг сорбіту. Тому МІКАРДИСПЛЮС непридатний для пацієнтів зі спадковою непереносимістю фруктози.
Так само, як і для будь-якого іншогоантигіпертензивного агента, значне зниження тиску крові у хворих на ішемічнукардіопатію або у пацієнтів з ішемічною серцево-судинною хворобою може призвести до інфаркту міокарда або шоку.
Більша ймовірність виникнення реакційгіпер чутливості до гідрохлортіазиду може існувати у пацієнтів з наявністю алергії або бронхіальної астми.
При застосуванні тіазидних діуретиків відзначають загострення або активацію системного червоного вовчака
Дослідження впливу на здатність керувати автомобілем і використовувати механізми не проводились. Однак при керуванні автомобілем і використанні механізмів необхідно брати до уваги, що при антигіпертензивній терапії може виникати запаморочення або сонливість.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. При одночасному застосуванні літію з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ензиму зареєстровано підвищення концентрації літію у плазмі та підвищення його токсичності. Більше того, тіазиди знижують кліренс літію, таким чиномМІКАРДИСПЛЮС може підвищувати ризик токсичності літію. Літій та МІКАРДИСПЛЮСслід застосовувати одночасно тільки під наглядом лікаря, також при одночасному застосуванні необхідно проводити ретельний моніторинг рівня літію в плазмі.
Калійзнижуючий ефект гідрохлортіазиду ослаблюєтьсякалій зберігаючим ефектом телміcартану. Однак очікується, що цей впливгідрохлортіазиду на рівень калію у плазмі, буде підсилюватись іншими лікарськими засобами, що пов’язані з втратою калію та гіпокаліємією (наприклад, такими як інші діуретики, що виводять калій, проносні засоби, кортикостероїди, АКТГ, амфотерицини, карбеноксолони, пеніцилін G натрію, саліцилова кислота тапохідні).
При застосуванні цих лікарських засобів разом зМІКАРДИСПЛЮС рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі.
Навпаки, виходячи з досвіду застосування інших лікарських засобів, що пригнічують ренін-ангіотензин систему, одночасне застосування з калій зберігаючи ми діуретиками, калієвими добавками, замінниками солі, що містять калій, або з іншими лікарськими засобами, що підвищують рівень калію в сироватці (наприклад, гепарин натрію), може призвести до підвищення рівня калію в сироватці.
При застосуванні цих лікарських засобів разом зМІКАРДИСПЛЮС рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі.
Рекомендується проводити періодичний моніторинг рівня калію у сироватці при застосуванні МІКАРДИСПЛЮС з препаратами, які спричиняють порушення рівня калію в сироватці, наприклад з дигіталісом, анти аритмічними агентами та препаратами, відомими як такі, що стимулюють тріпотіння/мерехтіння шлуночків серця.
Телміcартан може підвищувати гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних агентів. Сполуками, які були досліджені при вивченні фармакокінетики, були дигоксин, варфарин, гідрохлортіазид, глібенкламід, ібупрофен, парацетамол, симвастатин і амлодипін. Щодо дигоксину спостерігається 20% підвищення концентрації у плазмі відносно середнього рівня (39% в окремих випадках), тому необхідно врахувати необхідність моніторингу рівня дигоксину вплазмі.
Такі препарати можуть впливати на тіазидні діуретикипри одночасному застосуванні:
алкоголь, барбітурати або наркотики можуть підсилювати ортостатичну гіпотензію;
антидіабетичні засоби (пероральні агенти таінсулін): може виникнути потреба у корекції дози антидіабетичного засобу;
метформін: є ризик молочного ацидозу при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом;
холестирамінова та колестиполова смоли: абсорбціягідрохлортіазиду послаблюється наявністю аніонообмінних смол;
дигіталіс глюкозиди: гіпокаліємія або гіпомагніємія, що спричинені тіазидами, сприяють серцевій аритмії, спричиненій дигіталісом;
не стероїдні протизапальні препарати: застосування не стероїдних протизапальних препаратів може зменшити діуретичну, натрійуретичнута антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків у деяких пацієнтів;
вазопресорні аміни (наприклад, норадреналін): діявазопресорних амінів може бути підсилена;
недеполяризуючі міо релаксанти скелетних м’язів (наприклад, тубокуранін): дія недеполяризуючих міо релаксантів скелетних м’язівможе бути підсилена гідрохлортіазидом;
лікування подагри: може виникнути необхідність укорекції дози медикаментів, що сприяють виведенню сечової кислоти через те, щогідрохлортіазид може підвищити рівень сечової кислоти в сироватці крові. Сумісне застосування тіазиду може збільшити частоту виникнення реакційгіпер чутливості до алопуринолу;
солі кальцію: тіазидні діуретики можуть підвищити рівень кальцію в сироватці через збільшене виділення. За необхідності призначення добавок кальцію слід проводити моніторинг рівня кальцію в сироватці та відповідно коригувати дозу;
інша взаємодія: гіперглікемічна дія бета-блокаторів та діазоксиду може бути підсилена тіазидами. Антихолінергічні агенти (наприклад, атропін, біпериден) можуть збільшити біодоступність тіазидних діуретиків шляхом підвищення гастроінтестинальної моторики та ступеня вивільнення шлунка. Тіазидиможуть збільшити ризик побічної дії, спричиненій амантадином. Тіазиди можуть зменшити ренальну екскрецію цитотоксичних препаратів (наприклад, циклофосфамід, метотрексат) та потенціювати їх ефект, що пригнічує кістковий мозок.
Умови та термін зберігання. Препарат зберігають у недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці, щоб захистити від вологості, при кімнатній температурі. Источник
Термін придатності - 3 роки.