ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ВАЗАР Н
(VASAR Н)
Склад:
діючі речовини: valsartan (N-(1-оксипентил)-N-[[2-(1Н-тетразол-5-іл) феніл] феніл метил]-L-валін), гідрохлортіазид;
1 таблетка містить
| валсартану |
320 мг, |
| гідрохлортіазиду |
12,5 мг |
| або |
|
| валсартану |
320 мг, |
| гідрохлортіазиду |
25 мг; |
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, повідон К 29-К 32, тальк, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний.
Оболонка таблетки: 320/12,5 мг: Opadry рожевий II 85G34643.
Оболонка таблетки: 320/25 мг: Opadry жовтий II 85G32408.
Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати антагоністів ангіотензину ІІ. Антагоністи ангіотензину ІІ та діуретики.
Код АТС С 09D A03.
Клінічні характеристики.
Показання.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до будь-якої речовини препарату.
Тяжкі порушення функції печінки, цироз печінки і холестаз.
Анурія, тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатині ну < 30 мл/хв).
Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія та симптоматична гіперурикемія.
Вагітність та годування груддю.
Спосіб застосування та дози. Препарат призначається лікарем. Дозу визначають індивідуально. Пацієнтам, яким для контролю артеріального тиску недостатньо прийому Вазару як моно терапії або Вазару Н у нижчих дозуваннях, призначають Вазар Н у дозі 320/12,5 мг або 320/25 мг 1 раз на добу перорально, незалежно від прийому їжі. Запивати достатньою кількістю води. Максимальний терапевтичний ефект настає протягом 4 - 8 тижнів лікування.
У випадку, коли моно терапія Вазаром не проводилася, лікування починають з нижчих доз, а потім, у разі необхідності більш сильного зниження артеріального тиску, рекомендується призначати препарат у дозі 320/12,5 мг або 320/25 мг. Максимальний терапевтичний ефект настає протягом 2 - 4 тижнів лікування. Достатність дози визначається за терапевтичним ефектом.
Пацієнтам зі слабко чи помірно вираженим порушенням функції нирок (кліренс креатині ну > 30 мл/хв) корекції дози препарату не потрібно.
Пацієнтам з порушенням функції печінки помірного ступеня без супутніх явищ холестазу не рекомендується застосовувати препарат у дозі 320/12,5 мг або 320/25 мг.
Побічні реакції.
Головний біль, запаморочення, назофарингіт, біль у спині, кашель, інфекції верхніх дихальних шляхів, синусит, діарея, біль у грудині, біль у кінцівках, кропив’янка та інші форми висипу, втрата апетиту, помірна нудота та блювання, ортостатична гіпотензія, втомлюваність.
Інші побічні явища, які були виявлені з частотою менше 1 %, включали абдомінальний біль, порушення зору, занепокоєння, артралгію, артрити, бронхіти, диспепсію, диспное, безсоння, судоми ніг, часте сечовипускання, тремтіння, висипи, розтягнення і напруження зв’язок, інфекції сечового тракту, вірусні інфекції, набряк, астенію, світлочутливість, запор, діарею, дискомфорт у травному тракті, внутрішньо печінковий холестаз або жовтуху, аритмії, запаморочення, депресію, парестезії, тромбцитопенію (іноді з пурпурою). Не доведено, що ці ефекти мають причинний зв’язок із застосуванням препарату.
Результати після маркетингових досліджень свідчать про поодинокі випадки ангіо невротичного набряку, висипу, свербежу та інших реакцій гіпер чутливості та алергічних реакцій, включаючи сироваткову хворобу і васкуліти (некротичний васкуліт), токсичного епідермального некролізу, шкірних люпус-еритематозні реакцій; депресію кісткового мозку, гемолітичну анемію, реакції гіпер чутливості, порушення дихання, включаючи пневмоніт та набряк легень. Повідомлялося про рідкісні випадки порушення функції нирок.
Передозування.
На сьогодні немає даних щодо передозування валсартану з гідрохлортіазидом, але виражена артеріальна гіпотензія може бути симптомом передозування.
При передозуванні промивають шлунок (якщо препарат був прийнятий недавно). При артеріальній гіпотензії рекомендується внутрішньо венне введення фізіологічного розчину.
Застосування діалізу не є методом вибору через високий ступінь зв’язування валсартану з білками плазми, але гемодіаліз може бути ефективним для виведення гідрохлортіазиду.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Категорія С (перший триместр), категорія D (другий та третій триместр вагітності). Враховуючи механізм дії антагоністів ангіотензину ІІ, ризик для плода не може бути виключений. Вазар Н, як і будь-який інший препарат, що має безпосередній вплив на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), не слід застосовувати в період вагітності і годування груддю. Якщо вагітність виявлена в період лікування, Вазар Н слід відмінити.
Невідомо, чи виділяється валсартан у грудне молоко людини, але в експериментах на щурах валсартан було виявлено в грудному молоці. Тому небажано застосовувати препарат у період годування груддю. За необхідності застосування Вазару Н матерям, які годують груддю, на період лікування годування груддю бажано припинити.
Діти.
Немає клінічних даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату дітям віком до 18 років.
Особливості застосування.
Зміна балансу електролітів крові. Валсартан слід з обережністю застосовувати з солями калію, калій зберігаючи ми діуретиками, замінниками солі, що містять калій, а також з лікарськими засобами, що можуть спричинити підвищення калію в крові (наприклад, гепарин).
Є дані щодо розвитку гіпокаліємії при лікуванні ті азидними діуретиками, тому під час лікування слід контролю вати рівень калію в крові.
При застосуванні тіазидних діуретиків може виникнути гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз. Тіазидні діуретики стимулюють екскрецію магнію, що може призвести до гіпомагніємії.
Зменшення об’єму циркулюючої крові (ОЦК) і дефіцит натрію в організмі.
У хворих з вираженим дефіцитом натрію в організмі та/або ОЦК, наприклад, пацієнтів, які застосовують високі дози діуретиків, зрідка, на початку лікування препаратом у дозі 320/12,5 мг або 320/25 мг, може виникнути артеріальна гіпотензія. Перед початком лікування Вазаром Н у дозі 320/12,5 мг або 320/25 мг необхідно провести корекцію рівня натрію крові та/або об’єму циркулюючої крові, наприклад, шляхом зменшення дози діуретика.
У випадку розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти так, щоб ноги були вище тулуба і, за необхідності, почати введення фізіологічного розчину. Після стабілізації тиску лікування Вазаром Н можна продовжити.
Пацієнти з тяжкою серцевою недостатністю або іншими випадками активації ренін-ангіотензин-альдостероронової системи. Вазару Н для цієї категорії пацієнтів у дозі 320/12,5 мг або 320/25 мг застосовувати небажано.
Стеноз ниркової артерії. Безпечність застосування Вазару Н у дозі 320/12,5 мг або 320/25 мг у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії не встановлена.
Порушення функції нирок. Пацієнтам з порушенням функції нирок при кліренсі креатині ну більше ніж 30 мл/хв не потрібно коригувати дозу препарату.
Порушення функції печінки. Пацієнтам з помірним порушенням функції печінки за відсутності явищ холестазу, не рекомендується застосовувати препарат у дозі 320/12,5 мг або 320/25 мг.
Системний червоний вовчак. Є дані, що тіазидні діуретики можуть спричинити загострення системного червоного вовчаку.
Інші метаболічні розлади. Тіазидні діуретики можуть спричинити зміни у толерантності до глюкози, а також підвищення концентрації холестерину, триглициридів і сечової кислоти в сироватці крові.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.
Водії автотранспортних засобів повинні мати на увазі, що іноді можуть розвинутись запаморочення чи швидка втомлюваність.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Можливе посилення антигіпертензивного ефекту при застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами.
При одночасному застосуванні солей калію, калій зберігаючих діуретиків, замінників солі, що містять калій, або інших лікарських засобів, що можуть спричинити підвищення рівня калію в крові (наприклад, гепарин), необхідно уважно контролю вати рівень калію крові.
При одночасному застосуванні Вазару Н з солями літію необхідно контролю вати рівень літію крові, так як можливе підвищення рівня літію в крові.
Оскільки до складу Вазару Н входить гідрохлортіазид, потенційно можливі такі лікарські взаємодії:
- тіазиди потенціюють дію курареподібних міо релаксантів;
- можливе зменшення діуретичного і антигіпертензивного ефекту гідрохлортіазиду при одночасному застосуванні з НПЗЗ (наприклад, з ацетил саліциловою кислотою, індометацином);
- супутня гіповолемія може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності;
- ризик розвитку гіпокаліємії підвищується при одночасному застосуванні салуретиків, кортикостероїдів, АКТГ, амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну G і похідних саліцилової кислоти;
- у разі наявності аритмії серця, спричиненої дигіталісом, при застосуванні тіазидів як побічна дія може спостерігатися гіпокаліємія або гіпомагніємія;
- може виникнути потреба в корекції дози інсуліну або перорального гіпоглікемічного засобу.
Одночасне застосування тіазидних діуретиків з іншими препаратами може спричинити такі наступні явища:
- збільшення частоти реакцій гіпер чутливості до аллопуринолу;
- зростання ризику спричинення небажаних реакцій амантадином;
- посилення гіперкаліємічної дії діазоксиду;
- зменшення виведення нирками цитотоксичних препаратів (наприклад, циклофосфаміду, метотрексату), що може призвести до потенціювання їх мієлосупресивної дії;
- з вітаміном D або солями кальцію можливе потенціювання підвищення концентрації кальцію в сироватці;
- одночасне призначення циклоспорину та гідрохлортіазиду може підвищити ризик розвитку гіперурикемії і появи симптомів, що нагадують подагру;
- зростає ризик гемолітичної анемії при одночасному застосуванні діуретика і метилдопи.
Підвищення біодоступності ті азидного діуретика спостерігається при одночасному застосуванні холіноблокаторів (наприклад, атропіну, піперидину), що може бути пов’язано зі зниженням моторної активності і уповільненням випорожнення шлунка.
Колестирамін зменшує всмоктування тіазидних діуретиків.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Вазар Н є фіксованою комбінацією антагоністу рецепторів ангіотензину ІІ (валсартану) та діуретика (гідрохлортіазиду). Застосування Вазару Н пацієнтам з артеріальною гіпертензією дозволяє досягти значного зниження артеріального тиску, не впливаючи на частоту пульсу.
Валсартан є активним специфічним антагоністом рецепторів до ангіотензину ІІ. Діє вибірково на АТ1 рецептори, що відповідають за ефекти ангіотензину ІІ, не має будь-якої стимулюючої дії на АТ1 рецептор. Спорідненість валсартану до АТ1 рецепторів в 20 000 вища, ніж до АТ2 рецепторів. Валсартан не пригнічує ангіотензин-перетворювальний фермент, що перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ. При застосуванні валсартану виникнення такого побічного ефекту, як кашель, спостерігається значно рідше, тому що валсартан прискорює біотрансформацію брадикініну. Дослідженнями було достовірно підтверджено, що кашель у пацієнтів, які приймали валсартан, виникав значно рідше порівняно з пацієнтами, які застосовували інгібітори АПФ.
Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком і антигіпертензивним агентом. Точкою дії тіазидних діуретиків є корковий відділ дистальних ниркових канальців, де розташовані рецептори, що мають високу чутливість до дії діуретиків, і де відбувається пригнічення транспорту іонів Na i Cl. Гідрохлортіазид знижує ниркову реабсорбцію електролітів в дистальному сегменті петлі Генле і підвищує екскрецію натрію, хлору, калію, магнію, бікарбонату і води, підвищує рівень реніну у плазмі крові.
Одночасне застосування валсартану і гідрохлортіазиду спричиняє значно виражені ший гіпотензивний ефект, ніж при застосуванні цих препаратів в моно терапії. Валсартан протидіє втраті калію, що спричинена гідрохлортіазидом.
Фармакокінетика.
Валсартан. Абсорбція валсартану після перорального застосування є швидкою, хоча кількість препарату, що всмоктується, може коливатись. Середня абсолютна біодоступність для валсартану становить 23 %. У більшості пацієнтів після перорального застосування разової дози препарату початок антигіпертензивної активності спостерігається в межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається в межах 4 – 6 годин. Антигіпертензивний ефект зберігається більше 24 годин після прийому разової дози. За умови регулярного застосування максимальний терапевтичний ефект звичайно досягається протягом 2 - 4 тижнів і утримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії.
Фармакокінетика валсартану є лінійною у вивченому діапазоні доз. При повторному призначенні кінетика валсартану не змінюється. При прийомі один раз на добу кумуляція не значна. Концентрація валсартану в плазмі у чоловіків і жінок практично однакова.
Валсартан міцно зв’язується з білками сироватки крові (94 – 97 %), здебільшого з сироватковим альбуміном. Об'єм розподілу становить приблизно 17 л. Кліренс плазми відносно низький (близько 2 л/год) порівняно з печінковим кровотоком (близько 30 л/год). Кінетика розпаду валсартану - t ½ близько 9 годин.
Виводиться валсартан в основному з жовчю та сечею. При нормальній швидкості клуб очкової фільтрації (120 мл/хв) нирковий кліренс становить приблизно 30 % загального кліренсу плазми. Після перорального застосування 83 % валсартану виводиться з калом і 13 % з сечею, в основному в незміненому вигляді. Гідроксильні метаболіти були ідентифіковані в сироватці на низьких рівнях (менше ніж 10 % від площини під кривою (AUC)). Гідроксиметаболіти, основним з яких є валеріл-4-гідроксивалсартан, є фармакологічно неактивними.
При прийманні валсартану разом з їжею індекс AUC валсартану знижується на 48 %, але через 8 годин після застосування рівень валсартану в плазмі однаковий, незалежно від того, чи приймався препарат одночасно з їжею, чи без неї. Таке зниження показника AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту.
Основні показники максимальної концентрації і часу напів виведення валсартану у пацієнтів з серцевою недостатністю подібні до відповідних показників у здорових добровольців. Значення AUC і максимальної концентрації (Сmax) для валсартану майже пропорційне дозі в діапазоні клінічного дозування (від 40 до 160 мг двічі на добу). Коефіцієнт накопичення становить приблизно 1,7. Кліренс валсартану після перорального прийому становить 4,5 л/год. Вік не впливає на кліренс валсартану у пацієнтів з серцевою недостатністю.
Особи літнього віку
Дещо вищу (на 35 %) системну тривалість дії валсартану, виміряну за AUC, було виявлено у деяких осіб літнього віку порівняно з молодими особами, проте клінічна значущість цього не була підтверджена. Тому корекція дози для осіб літнього віку не потрібна.
Гідрохлортіазид. Абсолютна біодоступність гідрохлортіазиду при прийомі внутрішньо становить 60 – 80 %. Початок дії - через 2 години після прийому, максимальний ефект досягається через 4 години. Препарат діє протягом 6 - 12 годин. Період напів виведення з плазми крові дорівнює 10 годин. У пацієнтів з порушенням функції нирок період напів виведення гідрохлортіазиду може бути подовженим. Виведення відбувається з сечею: 95 % дози у незміненому стані і близько 4 % - у вигляді гідролізату – 2-аміно-4-хлоро-m-бензенедисульфонаміду.
При одночасному прийомі гідрохлортіазиду з їжею відмічалося як підвищення, так і зниження його системної біодоступності порівняно з відповідним показником при прийомі натще серце. Діапазон цих змін не значний і не має клінічної значущості.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки 320/12,5 мг – овальні рожеві, двоопуклі з плівковим покриттям, з логотипом “V” з одного боку та логотипом “H” - з іншого;
таблетки 320/25 мг – овальні жовті, двоопуклі з плівковим покриттям, з логотипом “V” з одного боку та логотипом “H” - з іншого та лінією розлому.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання. Зберігати в сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 º С. Зберігати в недоступному для дітей місці!
Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці!
Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. Актавіс Лтд. Мальта.
Місцезнаходження. В 16, Будинок Булебед Інд., м. Зейтун ZTN 08, Мальта. Источник
Заявник. Актавіс груп АТ, Ісландія.