ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ЛІДОКАЇН-ДАРНИЦЯ
(LIDOCAINЕ-DARNITSA)
Склад лікарського засобу:
діюча речовина: lidocainе, 1 мл розчину міститьлідокаїну гідро хлориду у перерахуванні на 100 % безводну речовину 20 мг;
допоміжні речовини: натрію хлорид, 1 М розчин натрію гідроксиду, вода для ін’єкцій.
Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.
Фармакотерапевтична група. Препарати для місцевої анестезії.
Код АТС N01B B02.
Анти аритмічний засіб I В кл. Код АТС С 01В В 01.
Клінічні характеристики.
Показання. Усі види провідникової анестезії: у т. ч. у стоматології, міжреберна блокада, шийна вагосимпатична блокада. Внутрішньо веннарегіонарна анестезія. Каудальна або люмбальна епідуральна блокада.
Шлуночкова екстрасистолія і тахіаритмії, у т. ч. при гострому інфаркті міокарда, у після операційному періоді.
Протипоказання. Гіпер чутливість до компонентів препарату, а також доінших амідних місцево анестезуючих лікарських засобів.
Тяжкі кровотечі, інфікування місця передбачуваної ін’єкції.
Захворювання серцево-судинної системи:
– WPW-синдром;
– AV-блокада II і III ступеня і порушення внутрішньошлуночковоїпровідності;
– синдром Морганьї-Адамса-Стокса;
– виражена брадикардія;
– синдром слабкості синусового вузла (СССВ);
– кардіогенний шок;
– значне зниження функції лівого шлуночка.
Наявність в анамнезі епілепти формних судом налідокаїн, міастенія.
Для епідуральної анестезії – інфікування місця проведення люмбальної пункції, септицемія, неможливість проведення пункції через деформацію хребта. Інфекції головного мозку, доброякісні і злоякісні новоутворення головного мозку, субарахноїдальний крововилив.
Функціональна недостатність печінки, що супроводжується зниженням печінкового кровотоку (наприклад, при хронічній серцевій недостатності, цирозі). Прогресу вання серцево-судинної недостатності (звичайно внаслідок розвитку блокад серця і шоку).
Коагулопатії різного генезу, артеріальна гіпотензія, психоз, істерія.
Спосіб застосування та дози.
Перед введенням лідокаїну необхідно проводити пробу на чутливість.
Дорослим.
Для досягнення місцевої знеболюючої дії.
Провідникова анестезія в стоматологічній практиці –1–5 мл розчину лідокаїну (20– 100 мг).
Провідникова анестезія (анестезія периферичних нервів): максимальна загальна доза – до 20 мл розчину лідокаїну (400 мг).
Блокада нервових сплетінь: максимальна загальна доза – 5–10 мл розчинулідокаїну (100–200 мг).
Епідуральна анестезія, максимальна загальна доза –10–15 мл розчину лідокаїну (200– 300 мг).
Каудальна анестезія, максимальна загальна доза –10–15 мл розчину лідокаїну (200– 300 мг).
Введення максимальної дози не повинне повторюватися частіше, ніж через 90 хв.
Для досягнення анти аритмічної дії.
Введення Лідокаїну-Дарниця починають з болюсувнутрішньо венно в дозі 1–2 мг/кг маси тіла протягом 3–4 хв; середня разова доза– 80 мг, максимальна разова доза – 100 мг. Потім переходять на краплиннуінфузію зі швидкістю 20–55 мкг/кг/хв (максимум 2 мг/хв) у 5 % розчині глюкози або у фізіологічному розчині; краплинні інфузії можуть застосовуватися протягом 24–36 год.
При необхідності на фоні краплинної інфузії можна повторити внутрішньо венно введення Лідокаїну-Дарниця в дозі 40 мг (2 млрозчину) через 10 хв після першого болюсу.
Внутрішньом’язово препарат вводять по 2–4 мг/кг (максимальна разова доза – 200 мг) з інтервалами 4–6 годин. В окремих випадках використовують більш високі дози – по 600 мг кожні 3–4 години.
Дітям.
Дітям при аритмії вводять внутрішньо венно струминно 1 мг/кг зі швидкістю 25–50 мг/хв, через 5 хв можливо повторне введення (сумарна доза не повинна перевищувати 3 мг/кг). При необхідності переходять на інфузійневведення зі швидкістю 30 мкг/кг/хв. Максимальна добова доза для дітей визначається масою тіла дитини і становить 4–5 мг/кг для дітей віком старше 3-хроків.
Для провідникової анестезії – 1–2 мг/кг маси тіла, але не більше 4 мг/кг.
Побічні реакції. При застосуванні препарату можливі такі побічні реакції:
– з боку центральної і периферичної нервової системи: запаморочення, головний біль, слабкість, руховий неспокій, ністагм, втрата свідомості, сонливість, зорові і слухові порушення, тремор, тризм, судоми (ризик їхнього розвитку підвищується на тлі гіперкапнії й ацидозу), синдром “кінського хвоста” (параліч ніг, парестезії) – спричиняє частіше іншихмісцево анестезуючих засобів. Параліч дихальних м’язів, зупинка дихання, блок моторний і чутливий, респіраторний параліч (частіше розвивається присубарахноїдальній анестезії), оніміння язика (при використанні в стоматології);
– з боку серцево-судинної системи: зниження артеріального тиску, тахікардія – при введенні з вазоконстриктором, периферичнавазодилатація, колапс, біль у грудній клітці, аритмії, блокада серця, зупинка дихання і серцевої діяльності;
– алергічні реакції: шкірний висип, кропивниця (нашкірі й слизових оболонках), свербіж шкіри, ангіо невротичний набряк, генералізований ексфоліативний дерматит, анафілактичний шок;
– з боку сечовидільної системи: мимовільне сечовипускання;
– з боку системи травлення: нудота, блювання, мимовільна дефекація;
– місцеві реакції: при спінальній анестезії– біль у спині, при епідуральній анестезії – випадкове влучення всубарахноїдальний простір.
– інші: стійка анестезія, зниження лібідо і/чи потенції, пригнічення дихання аж до зупинки, гіпотермія, відчуття жару, холодуабо оніміння кінцівок, злоякісна гіпертермія.
Передозування. Симптоми: перші ознаки інтоксикації – запаморочення, нудота, блювання, ейфорія. Потім – судоми мімічної мускулатури обличчя зпереходом у тоніко-клонічні судоми скелетної мускулатури, психомоторне збудження, астенія, апное, брадикардія, зниження артеріального тиску, колапс, метгемоглобінемія.
При передозуванні при пологах у немовляти можливі брадикардія, пригнічення дихального центра, апное.
Лікування. Пацієнт повинний бути в горизонтальному положенні; при симптомах з боку ЦНС і серцево-судинної системи необхідно забезпечити доступ свіжого повітря, подачу кисню і/або проведення штучного дихання. Іноді з появою судом можна відразу призначити 50–100 мг сукцинілхолінуі/або 5–15 мг діазепаму, можливе застосування барбітуратів короткочасної дії, тіопенталу. У гострій фазі передозування лідокаїном діаліз не ефективний.
При брадикардії, порушеннях серцевої провідності можна призначити атропін 0,5–1 мг внутрішньо венно, при артеріальній гіпотензії– симпатоміметики в комбінації з агоністами ß-адренорецепторів. При зупинці серця показане негайне проведення реанімаційних заходів.
Застосування в період вагітності або годування груддю.
Суворо контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування препарату при вагітності не проводилося.
Варто особливо враховувати цей факт перед застосуванням Лідокаїну у жінок з потенційною можливістю виношування дитини, особливо в перші 3 місяці вагітності.
Порівняно з внутрішньо венним вливанням, коли лідокаїн проникає крізь плаценту протягом декількох хвилин, препарат можна рекомендувати при вагітності в терапевтичних дозах у провідникову ділянку, оскільки це не має будь-якого ризику для майбутньої матері.
Невідомо, чи виводиться лідокаїн з грудним молоком. Слід дотримуватися обережності при призначенні препарату матері, що годує.
У період лактації застосування препарату можливо після попередньої ретельної оцінки очікуваної користі терапії для матері і потенційного ризику для немовляти.
Особливі заходи безпеки.
При обробці місця ін’єкції дезінфікуючими розчинами, що містять важкі метали, підвищується ризик розвитку місцевої реакції у вигляді хворобливості і набряку.
Особливості застосування.
Варто пам’ятати, що лідокаїн чинить вираженуанти аритмічну дію і відноситься до анти аритмічних засобів I класу. У випадках застосування поза аритмією, може сам виступати, як аритмогенний фактор, що може спричиняти розвиток аритмії. Тому перед уведенням препарату необхідно збирати анамнез на факт наявності явищ аритмії і з обережністю застосовувати препарат особам зі скаргами на аритмії в минулому.
При проведенні місцевої анестезії особливу обережність варто виявляти при введенні препарату в ділянки, що містять багато кровоносних судин. Під час проведення ін’єкції слід уникати потрапляння всудини.
При введенні у васкуляризовані тканини рекомендується проводити аспірацій ну пробу.
При проведенні планованої субарахноїдальноїанестезії необхідно відмінити інгібітори моноамін оксидази не менше, ніж за 10днів до проведення анестезії.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або іншими механізмами.
У період лікування необхідно дотримуватисьобережності при керуванні авто транспортом і заняттях іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами таінші форми взаємодії.
При одночасному застосуванні концентрацію лідокаїнув плазмі крові знижують такі препарати: хлорпромазин, петидин, бупівакаїн, хінідин, дизопірамід, амітриптилін, імипрамін, нортриптилін.
При одночасному застосуванні з анти аритмічнимипрепаратами IA класу (у т. ч. з хінідином, прокаїнамідом, дизопірамідом) відбувається подовження інтервалу QT і, у дуже поодиноких випадках, можливий розвиток AV-блокади або фібриляції шлуночків.
Фенітоїн підсилює кардіодепресивну дію лідокаїну.
При одночасному застосуванні з прокаїнамідом можливімарення, галюцинації.
Лідокаїн може підсилювати дію препаратів, що зумовлюють блокаду нервово-м’язової передачі, тому що останні зменшують провідність нервових імпульсів.
На фоні інтоксикації глікозидами наперстянкилідокаїн може посилювати тяжкість AV-блокади.
Етанол посилює пригнічуючу дію лідокаїну на дихання.
Вазоконстриктори (епінефрин, метоксамін, фенілефрин) подовжують місцево анестезуючу дію. Циметидин знижує печінковий кліренслідокаїну (зниження метаболізму внаслідок інгібування мікросомальногоокислювання) і підвищує його концентрацію та ризик розвитку токсичних ефектів.
При одночасному застосуванні для спінальної іепідуральної анестезії з гуанадрелем, гуанетидином, мекаміламіном, триметафаномпідвищується ризик вираженої гіпотензії і брадикардії.
β-адреноблокатори сповільнюють метаболізмлідокаїну, збільшуючи його токсичність (зниження величини печінковогокровотоку).
Лідокаїн послаблює кардіотонічний ефект серцевихглікозидів.
При одночасному призначенні лідокаїну і снодійних або седативних лікарських засобів можливе посилення їх пригнічуючої дії на ЦНС.
При спільному застосуванні з наркотичнимианалгетиками розвивається адитивний ефект, що використовується при проведенніепідуральної анестезії, однак підсилюється пригнічення дихання.
Використання з інгібіторами моноамін оксидази (фуразолідон, прокарбазин, селегилін) підвищує ризик розвитку артеріальноїгіпотензії.
Антикоагулянти (у т. ч. ардепарин, далтепарин, данапароїд, еноксапарин, гепарини, варфарин та інші) збільшують ризик розвитку кровотеч.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Механізм місцево анестезуючої діїлідокаїну полягає в стабілізації нейрональної мембрани за рахунок зниження її проникності для іонів натрію, що перешкоджає виникненню потенціалу дії і проведенню імпульсів нервовими волокнами. Можливий антагонізм з іонами кальцію. Пригнічує проведення не тільки больових імпульсів, але й імпульсів іншої модальності. Швидко гідролізу ється в слабо лужному середовищі тканин і після короткого латентного періоду діє протягом 60–90 хв. Анестезуюча дія лідокаїну в 2–6 разів сильніша, ніж прокаїну. При місцевому застосуванні розширює судини, не чинить місцево подразнюючої дії. При запаленні (тканинний ацидоз) анестезуюча активність знижується. Ефективний при усіх видах місцевого знеболю вання. Розширює судини. Не проявляє подразнюючої дії на тканини.
Крім основної місцево анестезуючої дії, чинитьанти аритмічну дію. Анти аритмічна активність обумовлена пригніченням фази 4(діастолічної деполяризації) у волокнах Пуркин’є, зменшенням автоматизму, пригніченням ектопічних осередків збудження. На швидкість швидкої деполяризації (фаза 0) не впливає або незначно знижує. Збільшує проникність мембран для іонів калію, прискорює процес ре поляризації й скорочує потенціал дії. При застосуванні в середніх терапевтичних дозах не змінює збудливістьсинусно-передсердного вузла, мало впливає на провідність і скоротливість міокарда. При внутрішньо венному введенні діє швидко і коротко (10–20 хв).
Фармакокінетика.
При внутрішньо венному введенні максимальна концентрація в крові (Cmax) досягається практично з моментом введення (“на голці”) і становить 45–90 с, при внутрішньом’язовому введенні –через 5–15 хв.
Розподіл. У плазмі зв’язується з білками на 50–80 %. Зв’язування лідокаїну з білками плазми значною мірою залежить від концентрації препарату й альфа-1-ацид глікопротеїну (ААГ) у плазмі. Зв’язування з білками плазми збільшується в пацієнтів з уремією і реципієнтів ниркової трансплантації і посилюється після гострого інфаркту міокарда, що характеризуються збільшенням рівня ААГ. Високе зв’язування з білками може зменшувати дію вільного лідокаїнуабо спричиняти загальне підвищення концентрації препарату в плазмі крові.
Стабільна концентрація в крові встановлюється через 3–4 год при безупинному внутрішньо венному введенні (у хворих з гострим інфарктом міокарда – через 8–10 год). Терапевтичний ефект розвивається при концентрації 1,5–5 мкг/мл. Розподіл швидкий, об’єм розподілу – 1 л/кг. Легко проникає крізь гістогематичні бар’єри, включаючи ГЕБ. Спочатку надходить утканини з високим темпом кровопостачання: серце, мозок, нирки, легені, печінка, селезінка. Потім – у жирову і м’язову тканини. Проникає крізь плаценту, в організмі немовляти виявляється 40–55 % від концентрації препарату в організмі матері.
Метаболізм. Лідокаїн метаболізується за участюмікросомальних ферментів печінки. Швидкість метаболізму визначається кровотокому печінці і, як результат, може бути порушена в пацієнтів після інфаркту міокарда і/чи із застійною серцевою недостатністю. У результатібіо трансформації лідокаїну утворюються метаболіти – моноетил-гліцинексилідид (МЕГКС) і гліцинексилідид, що мають значно менш виражену анти аритмічнуактивність.
Виведення. Близько 90 % виводиться у формі метаболітів і 10 % – у незміненому вигляді нирками. Виведення незміненого препарату із сечею частково залежить від pН сечі. Кисла сеча призводить до збільшення частки, виведеної із сечею.
Період напів виведення (T1/2) після внутрішньо венного болюсного введення – 1,5–2 год (у немовлят – 3 год). Привнутрішньо венній інфузії – до 3 год і більше. Метаболіти мають T1/2– 2 год і 10 год відповідно.
Виведення в особливих умовах. При порушенні функції печінки T1/2 може збільшуватися в 2 рази і більш.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: прозора, безбарвна або злегка забарвлена рідина.
Несумісність. Препарат небажано змішувати з іншими лікарськими засобами, за винятком розчинників, зазначених у розділі “Спосіб застосування тадози”.
Лідокаїн випадає в осад при змішуванні замфотерицином, метогекситоном або сульфадіазином. Залежно від pН розчинулідокаїн може бути несумісний з ампіциліном.
Термін придатності. 3 роки. Источник
Умови зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці, при температурі не вище 25 °С.