ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
Бісопролол Сандоз
(Bisoprolol Sandoz)
Загальна характеристика:
міжнародна иа хімічна назви: bisoprolol;
(±)-1-[α-(2-ізопророксіетокси)-p-толіл]оксі]-3-[(ізопропіл аміно]-2-пропанолфумарат (2 : 1) (сіль);
основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 5 мг: світло-рожеві круглі, двоопуклі таблетки з видавленим надписом “BSL 5” на одному боці і насічками наобох боках;
таблетки по 10 мг: жовті або оранжеві круглі, двоопуклі таблетки з видавленим надписом “BSL 10” на одному боці і насічками на обох боках;
склад: 1 таблетка містить бісопрололу геміфумарату 5 мг, що еквівалентно 4,24мг бісопрололу, або 10 мг бісопрололу геміфумарату, що еквівалентно 8,49 мгбісопрололу;
допоміжні речовини: ядро: кальцію гідро фосфат, крохмальпреже латинізований, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кремній колоїдний безводний , магнію стеарат;
оболонка: гідроксипропілм етилцелюлоза, полі етиленгліколь 400, титанудіоксид (E 171), заліза оксид червоний (E 172), заліза оксид жовтий (E 172).
Форма випуску. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Селективні блокатори бета-адренорецепторів. Код АТСС 07А В 07.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Бісопролол є β1-блокатором (кардіоселективним бета-блокатором), який не має суттєвої симпатоміметичної імембраностабілізуючої дії. Він являється конкурентним інгібітором зв’язуваннякатехоламінів з бета-адренорецепторами. Блокада β1-рецепторі вприводить до зниження частоти та сили серцевих скорочень і зменшує вивільнення реніну внаслідок блокади β1-рецепторів нирок.
Фармакокінетика. Бісопролол майже цілком всмоктується зшлунково-кишкового тракту. Його біодоступність становить близько 90%. Фармакокінетика описується двокамерною моделлю. Пік плазмових концентрацій досягається протягом 2,5 год. Приблизно 30% введеного бісопрололу зв’язується збілками плазми. Приблизно 48% введеного бісопрололу виводиться в незміненому вигляді, переважно нирками. Метаболіти бісопрололу не мають фармакологічної активності. Кліренс бісопрололу майже в однаковій мірі здійснюється за допомогою нирок і печінки. Період напів виведення після одноразового прийому дози 10 - 20 мг становить 10 - 12 год, що робить можливим прийом препарату 1раз на добу.
Показання для застосування. Артеріальна гіпертензія; ішемічна хвороба серця (стенокардія); хронічна серцева недостатність.
Спосіб застосування та дози. Бісопролол Сандоз призначений для перорального застосування якмоно терапія або у комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами.
Дози добирає лікар індивідуально для кожного пацієнта відповідно з клінічною реакцією на препарат та переносимістю лікування.
За необхідності припинити застосування Бісопрололу Сандоз його дозуслід знижувати поступово.
Дорослі: початкова доза становить 5 мг на добу. Як правило, лікувальна доза становить 10 мг на добу, максимальна рекомендована доза – 20 мг на добу.
Пацієнти старшої вікової групи: як правило, доза не потребує корекції, однак для деяких пацієнтів може бути оптимальною доза 5 мг на добу.
Діти: досвід застосування бісопрололу для лікування дітей недостатній, тому не слід призначати препарат дітям.
Пацієнти з печінковою або нирковою недостатністю: при помірному ступені ниркової або печінкової недостатності корекція дози не потрібна.
Доза препарату для пацієнтів з тяжким або термінальним ступенем ниркової недостатності (кліренс креатині ну < 20 мл/хв) і пацієнтів на гемодіалізі неповинна перевищувати 10 мг Бісопрололу Сандозу 1 раз на добу.
Дозадля пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю також не повинна перевищувати 10 мг на добу.
Побічна дія.
З боку серцево-судинної системи: брадикардія (в тому числі з клінічними симптомами – запамороченням), артеріальна гіпотензія, в тому числі з ортостатичними реакціями, рідкореєструвались уповільнення AV-провідності або посилення наявної AV-блокади, аритмії, поява/посилення проявів серцевої недостатності, погіршення периферичного кровообігу (відчуття похолодання кінцівок), погіршення перебігу хвороби Рейно, посилення наявної переміжної кульгавості.
З боку центральної нервової системи: підвищена втомлюваність, немотивована слабкість, запаморочення, головний біль, рідко – відчуття тривоги, знервованість, порушення сну, депресія, сплутаність свідомості (особливо у хворих літнього віку).
З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, абдомінальний біль і запор; описані поодинокі випадки гепатотоксичної діїбісопрололу.
З боку дихальної системи: закладеність носа, риніт, задишка, бронхоспазм (особливо у хворих на бронхіальну астму або з обструктивнымизахворюваннями бронхів).
Обмін речовин: у поодиноких випадках – зниження толерантності до глюкози (при латентному цукровому діабеті) та замасковані ознаки гіпоглікемії (такі як тахікардія ітремор). В окремих випадках – підвищення рівня три гліцеридів у крові; збільшення активності трансаміназ сироватки або виникнення гепатиту.
Сечостатева система: вокремих випадках спостерігали зниження статевої функції, зменшення лібідо іпотенції.
Інші: алергічні реакції, висипання на шкірі, псоріатичні висипання, м’язова слабкість, судоми, біль у м’язах і суглобах, дуже рідко – дизурії, порушення смакових відчуттів, сухість слизових оболонок і біль в очах, що необхідно брати до уваги пацієнтам, які користуються контактними лінзами.
Протипоказання. Підвищена чутливість до бісопрололу або інших інгредієнтів препарату; серцева недостатність у фазі декомпенсації; шок; передсердно-шлуночкова блокада II та III ступеня; синдром слабкості синусовоговузла; синоатріальна блокада; брадикардія (пульс у спокої менше 50 уд/хв допочатку лікування); гіпотензія (систолічний тиск менше 90 мм рт. ст.); метаболіт ний ацидоз; обструктивні захворювання легенів, бронхіальна астма; пізні стадії розладів периферичного кровообігу; одночасне застосування інгібіторів моноамін оксидази (МАО, за винятком інгібіторів МАО-В); діти до 12років; вагітність і лактація.
Передозування.
Симптоми: брадикардія, артеріальна гіпотензія, серцева недостатність, аритмії, бронхоспазм, порушення дихання, судоми.
Лікування: промивання шлунка, застосування сорбентів. Можна застосовувати проносні засоби, такі як натрію сульфат.
Крім спостереження за показниками життєдіяльності слід проводити моні торування ОЦП та електролітного балансу, концентрації глюкози в крові і рівнів речовин, що екскретуються сечею, авиявлені порушення, по можливості, коригувати проведенням невідкладної медичної допомоги. Можливо проведення автоматичної вентиляції легенів.
При брадикардії або гіпотензії можна застосовувати такі антидоти: атропін: 0,5 - 2 мг внутрішньо венно у вигляді болюса; глюкагон: спочатку 1 - 10 мг внутрішньо венно, потім 2 - 2,5 мг загодину у вигляді безперервної інфузії; симпатоміметики залежно від маси тіла іефекту: дофамін, добутамін, ізопреналін, орципреналін і адреналін. У випадку брадикардії, що не піддається лікуванню, слід застосувати терапію тимчасовим водієм ритму (пейсмейкером).
При бронхоспазмі застосовують b2-адреноміметикиабо амінофілін.
При виникненні генералізованих судомних нападів рекомендується повільне внутрішньо венне введення діазепаму.
Особливості застосування. Застосовується з обережністю для лікування хворих з хронічною серцевою недостатністю (бісопролол може призначатись таким хворим заумови компенсації їх клінічного стану та можливості адекватного медичного нагляду. Лікування починають з мінімальної дози – 1,25 мг на добу). З обережністю, враховуючи співвідношення користь/ризик, бісопролол призначають пацієнтам з атріовентрикулярною блокадою І ступеня, з порушеннями периферичного кровообігу, в тому числі при хворобі Рейно.
При раптовій відміні препарату можливий розвиток синдрому “відміни”, що виявляється загостренням хвороби. Тому відміна препарату та зниження дози повинні відбуватися поступово, під наглядом лікаря, з урахуванням індивідуальних реакцій пацієнта.
Бета-адреноблокатори можуть провокувати появу, збільшувати кількість і подовжувати напади вазоспастичної стенокардії/стенокардії Принц метала, що необхідно враховувати при призначенні бісопрололу.
Як правило, пацієнти з хронічними обструктивними захворюваннями дихальних шляхів не повинні застосовувати бета-блокатори або, за необхідності повинні застосовувати їх у мінімальних дозах (початкова доза – 2,5 мг на добу), у комбінації з бронходилятаторами.
Обережність необхідна при застосуванні препарату хворими на діабет з коливанням рівня цукру в крові і хворими на метаболічний ацидоз. Бісопрололможе маскувати симптоми гіпоглікемії.
Застосування бісопрололу при тиреотоксикозі може маскувати симптоми захворювання.
При феохромоцитомі бісопролол можна застосовувати тільки на фоні попередньої терапії альфа-адрено блокаторами.
У випадках тяжких порушень функції печінки та нирок доза не повинна перевищувати 10 мг на добу, клінічний стан таких пацієнтів вимагає адекватного медичного контролю.
Бісопролол слід з обережністю (тільки після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик) призначати хворим на псоріаз або з псоріазом ванамнезі, хворим на міастенію, за наявності депресії (в тому числі в анамнезі).
Препарат може підвищувати чутливість до алергенів і вираженістьалергічних реакцій.
Зазначений препарат містить активну субстанцію, якадає позитивні результати при анти допінговому контролі.
Для хворих літнього віку корекція дозування бісопрололу не потрібна, проте ця категорія пацієнтів може виявляти підвищену чутливість навіть до звичайних доз препарату.
Вплив на здатність керувати автомобілем і механізмами.
У зв’язку з наявністю гіпотензивного ефекту Бісопролол Сандоз може спричинювати несприятливу дію на здатність керувати автомобілем або механізмами, ступінь якої визначається індивідуальною чутливістю пацієнтів. Даний ефект більш виражений на початку лікування, при зміні дозування або супутньому вживанні алкоголю.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
Протипоказані комбінації з флоктафеніном, сультопридом, інгібіторами моноамін оксидази (за винятком інгібіторів МАО-В).
Алергени для імунотерапії/екстракти алергенів для шкірних проб у комбінації з бета-адрено блокаторами можуть провокувати тяжкі системні алергічні реакції.
Не рекомендуються/вимагають особливої обережності комбінації бісопрололу з антагоністами кальцію (зверапамілом, дилтіаземом, бепридилом), у зв’язку із зростанням негативного впливу на інотропну функцію міокарда, АV-провідність і артеріальний тиск.
Препарати, що містять клонідин, резерпін, альфа-метилдопу, не слід призначати разом з бісопрололом через те, що може виникнути значне уповільнення частоти серцевих скорочень. Клонідин, гуанфацин можуть пригнічуватиАV-провідність, зменшувати ЧСС.
Якщо комбіновану терапію з клонідином відміняють, то після припинення застосування бета-адреноблокатора лікування клонідином необхідно продовжувати кілька днів, забезпечивши адекватний медичний контроль стану пацієнта.
Комбінації, які слід застосовувати з обережністю: анти аритмічні препарати класу 1 (наприклад дизопірамід, хінідин, лідокаїн, дифенін, пропафенон).
Анти аритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол).
Антагоністи кальцію (похідні дигідропіридину): підвищення ризикугіпотензії та ризику розвитку серцевої недостатності.
Дія інсуліну та пероральних протидіабетичних препаратів може змінюватись при одночасному застосуванні з бісопрололом. Бісопролол може маскувати ознаки гіпоглікемії.
Серцеві глікозиди: зниження частоти серцевих скорочень, подовженняатріовентрикулярної провідності.
Баклофен: підвищення антигіпертензивної активності.
Контрастні продукти, що містять йод: бета-блокатори можуть підвищувати ризик розвитку анафілактичних реакцій, рефрактерних до лікування.
Препарати, що блокують синтез простагландинів (зокрема не стероїдніпротизапальні засоби): зниження антигіпертензивного ефекту.
Похідні ерготаміну: загострення порушень периферичного кровообігу.
Симпатоміметичні агенти: комбінація з бісопрололом може знизити ефектобох препаратів. Трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини, а такожінші антигіпертензивні агенти: посилення ефекту зниження кров’яного тиску.
Антигіпертензивні засоби (діуретики, інгібітори АПФ, альфа-адреноблокатори) та нітрати потенціюють антигіпертензивну діюбісопрололу.
Кортикостероїди: можливо зниження антигіпертензивного ефекту внаслідок затримки води і натрію.
Циметидин може зменшити кліренс бета-адреноблокаторів, якіметаболізуються в печінці, та відповідно збільшити їх біодоступність.
Рифампіцин дещо прискорює метаболізм бісопрололу, проте, як правило, цене потребує корекції дозування останнього.
Ксантини (амінофілін, теофілін): можливо взаємне ослаблення терапевтичного ефекту при комбінації з бета-адрено блокаторами.
Ефект бісопрололу може посилюватись при одночасному застосуванні з гідралазином і вживанні алкоголю.
Анестезія. Перед хірургічним втручанням слід попередити анестезіолога про прийом бісопрололу. Засоби для інгаляційного наркозу, похідні вуглеводню (хлороформ, циклоп ропан, галотан, метоксифлуран та ін.) при одночасному застосуванні з бета-блокаторами збільшують ризик пригнічення функції міокарда та розвитку гіпотензивних реакцій. Дія недеполяризуючих Источник
блокаторів нервово-м’язової передачі під впливом бета-адреноблокаторів може посилюватись і подовжуватись.
Умови та термін зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°С. Термін придатності –3 роки.