ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

МІКОБУТИН

(MYCOBUTIN®)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: rifabutin;4-дезоксо-3,4-[2-спіро-(N-ізобутил-4-піперидил)-2,5-дигідро-1Н-імідазо]-рифампіцинS;

основні фізико-хімічні властивості: тверді, непрозорі желатинові капсули червоно-коричневого кольору, що містять фіолетовий порошок;

склад: 1 капсула містить рифабутину (LM427) 150 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію лаурилсульфат, магнію стеарат, сілікагель.

Форма випуску. Капсули.

Фармакотерапевтична група. Протитуберкульозні засоби. Антибіотики. Код АТС J04AB04.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Мікобутин (Рифабутин) пригнічує ДНК-залежну РНК-полімер азу в чутливих штамах прокаріотичнихорганізмів (Escherichia coli та Bacillus subtilis), але не діє наклітини ссавців. Препарат пригнічує включення тимідіну в ДНКрифампіцин-резистентних M. tuberculosis, що свідчить про те, що препарат також пригнічує і синтез ДНК, чим можна пояснити його активність протирифампіцин-резистентних організмів. Рифабутин in vitro виявляв високу активність відносно лабораторних штамів і клінічно виділених культур M.tuberculosis.Дослідження in vitro показали, що від однієї третини до половини штамів M.tuberculosis,які мають резистентність до рифампіцину, є чутливими до рифабутину, щовказує на неповну перехресну резистентність між двома цими антибіотиками. Активність рифабутину in vivo в разі експериментальної інфекції M.tuberculosisбула в 10 разів вища за активність рифампіцину, що відповідає даним, отриманим invitro.

Було виявлено, що рифабутин активний також і відносно не туберкульозних (атипових) бактерій, включаючи M. Avium-intracellulare (MAC) як invitro, так і в разі експериментальної інфекції, викликаної цим патогеном умишей з індукованим імунодефіцитом. Спектр рифабутину включає Грам-позитивні іГрам-негативні бактерії.

Фармакокінетика. У людини рифабутин швидко абсорбується, максимальна концентрація препарату в плазмі (С_max) досягається приблизно через 2 – 4 години після прийому внутрішньо. Рівень препарату в плазмі підтримується вище мінімальної інгібуючої концентрації (МІК) для M.tuberculosisдо 30 годин з моменту прийому. Як було показано на здорових добровольцях, при одноразовому прийомі 300, 450 і 600 мг препарату фармакокінетика рифабутинумала лінійний характер, при цьому С_max визначається в діапазоні 0,4– 0,7 мкг/мл. Рифабутин широко розподіляється у різних органа, за винятком мозку. Зокрема, концентрація рифабутину в легеневій тканині, жовчному міхурі тастінці кишки людини через 24 години після прийому у 5 – 10 разів перевищувала концентрацію препарату в плазмі крові.

Здатність рифабутину проникати всередину клітин дуже висока, на щовказує співвідношення внутрішньоклітинної до позаклітинної концентрації, що дорівнює у людини 9 для нейтрофілів і 15 для моноцитів. Висока внутрішньоклітинна концентрація відіграє, очевидно, ключову роль у забезпеченні високої ефективності рифабутину проти внутрішньоклітинних патогенів, таких як мікобактерії.

Рифабутин та його метаболіти виводяться, в основному, з сечею. Періоднапів виведення рифабутину у людини становить приблизно 35 – 40 годин.

Показання для застосування. Мікобутин показаний для: профілактики інфекцій, які спричинені Mycobacterium avium-внутрішньоклітинним комплексом (МАС-інфекції), у пацієнтів з імунодепресією з кількістюCD4-лімфоцитів 200/мкл і менше; симптоматичного лікування дисемінованоїінфекції, яка спричинена M. Avium, у пацієнтів зі СНІДом; лікування легеневого туберкульозу, як хронічного резистентного, так і впершедіагностованого.

Спосіб застосування та дози. Мікобутин може призначатися перорально один раз на добу, незалежно від прийому їжі.

Дорослі

Мікобутину вигляді моно терапії:

профілактикаМАС-інфекції у пацієнтів з імунодепресією: 300 мг (2 капсули) 1 раз на добу.

Мікобутину комбінації з іншими препаратами:

прине туберкульозній мікобактеріальній інфекції: 450 - 600 мг (3 - 4 капсули) 1 разна добу протягом 6 місяців з моменту отримання негативного посіву;

при лікуванні МА-комплексу, коли Мікобутин призначається в комбінації зкларитроміцином, доза Мікобутину може бути зменшена до 300 мг 1 раз на добупісля першого місяця лікування;

при легеневому туберкульозі: 150 мг (одна капсула) протягом 6 - 9 місяців чи протягом 6 місяців з моменту отримання негативного посіву. Доза може бути збільшена до 300 – 450 мг (2 – 3 капсули) 1 раз на добу для пацієнтів, які раніше отримували протитуберкульозні препарати.

Особи похилого віку:

Длялюдей похилого віку не передбачається ніяких змін дозування.

Побічна дія. Враховуючи той факт, що Мікобутин у дослідженнях часто призначається у складі комбінованої терапії, часто виявляється неможливим встановити причинно-наслідковий зв’язок у виникненні побічних ефектів. Побічні ефекти, про які згадується найчастіше, і які розташовані за частотою в порядку зменшення, були: травний тракт: нудота, блювання, підвищення рівнів активності печінкових ферментів, жовтяниця; кровотворна система:лейкопенія, тромбоцит опенія і анемія; опорно рухова система: артралгія, міалгія.

Також можуть відмічатися пропасниця, висип і у поодиноких випадках інші реакції гіпер чутливості, такі якеозинофілі я, бронхоспазм і шок. Крім того, при призначенні Мікобутинувідмічався оборотний увеїт, ступінь тяжкості якого варіював від легкого дотяжкого. У деяких ВІЛ-позитивних дітей, які отримували Мікобутин як компонент медикаментозної профілактики МА-комплексу, під час огляду офтальмологом спостерігалися відкладення на рогівці ока. Ці відкладення були дрібні, майже прозорі, а симптоматичні і не порушували зір.

Протипоказання. Мікобутин протипоказаний пацієнтам з гіперчутливістю до рифабутину або інших рифампіцинів (в тому числі рифампіцину) в анамнезі.

У зв’язку з недостатнім клінічним досвідом застосування у вагітних, матерів-годувальниць і дітейМікобутин не повинен застосовуватися у цих груп хворих.

Передозування. При передозуванні слід зробити промивання шлунка і застосувати діуретики. Показане проведення симптоматичного лікування. Дози вищіза 1000 мг/добу, що застосовуються протягом тривалого часу, можуть призвести до розвитку увеїту. При розвитку увеїту пацієнту необхідно проконсультуватися в офтальмолога і при необхідності тимчасово припинити терапію Мікобутином.

Особливості застосування. Мікобутин може забарвлювати сечу, шкіру і виділення в червонувато-оранжевий колір. Пацієнтам, які приймають Мікобутин, не слід носити контактні лінзи (лінзи, особливо м’які, можуть забарвлюватися). У разі незначних порушень функції печінки і нирок дозу можна не змінювати. Мікобутинповинен застосовуватися з обережністю у разі тяжкої печінкової недостатності. Незначні і помірні порушення функції нирок не потребують корекції дози. Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатині ну нижче 30 мл/хв.) потребують зниження дози на 50%.

Під час лікування рекомендується періодично контролю вати кількість лейкоцитів, тромбоцитів і активність печінкових ферментів.

При призначенні Мікобутину в поєднанні з кларитроміцином добову дозуМікобутину необхідно зменшити до 300 мг у зв’язку зі зростанням концентраціїМікобутину в плазмі. Із-за можливості розвитку увеїту пацієнти повинні перебувати під постійним наглядом лікаря, коли Мікобутин призначається у поєднанні з кларитроміцином (або іншими макролідами) і/або флюконазолом (чи аналогічними сполуками). Ризик виникнення увеїту знижується, якщо Мікобутинзастосовується як моно терапія в дозі 300 мг для профілактики МАС-інфекції, і підвищується, коли Мікобутин застосовується у комбінації з кларитроміцином і вбільш високих дозах. Можлива роль флюконазолу (та аналогічних сполук) у підвищенні ризику розвитку увеїту не встановлена. Увеїт не відмічався у пацієнтів, які отримували Мікобутин (150 – 600 мг/день) для лікування легеневого туберкульозу в поєднанні з іншими препаратами.

Мальадсорбція. Зменшення кислотності середовища шлунка, що викликане прогресу ванням ВІЛ-інфекції, може спричиняти мальабсорбцію деяких препаратів, які застосовуються для лікування ВІЛ-позитивних пацієнтів (напр., рифампіцин, ізоніазид). Вивчення рівня сироваткової концентрації медикаментів ухворих на СНІД з різною тяжкістю цього захворювання (на основі кількостіCD4-лімфоцитів), показало, що всмоктування Мікобутину не зменшується при прогресу ванні ВІЛ-інфекції.

Повідомлень про вплив на здатність керувати автомобілем і роботу з механізмами немає.

Вагітність і лактація. Мікобутинне можна призначати вагітним і матерям-годувальницям.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Було показано, що Мікобутин індукує ферменти сімейства цитохрому Р 450 ІІІА і тим самим може впливати на фармакокінетику лікарських засобів, що метаболізуються цими ферментами. При одночасному призначенні з Мікобутином може бути необхідним збільшення дози таких лікарських засобів. Фармакокінетичні дослідження показали, що одночасне призначення медикаментів, які пригнічують діяльність цитохрому Р 450 ІІІА, може спричинити збільшення рівня циркулюючого рифабутину. В таблиці 1 наведено інформацію про взаємодіюрифабутину з деякими медикаментами. Клінічна доцільність врахування таких процесів взаємодії повинна ґрунтуватися на досвіді застосування препарату, тяжкості перебігу хвороби, медикаментозному профілі пацієнта та виваженості ризику чи користі застосування певних медикаментозних комбінацій. Хочарифабутин та рифампіцин мають подібну структуру, їх фізико-хімічні властивості (напр., іонізація чи коефіцієнт розподілу) вказують на досить відміннібіорозподіл та вплив на ферменти сімейства цитохрому Р 450. Ензим-індукуючівластивості рифабутину є менш вираженими (у 2 - 3 рази), ніж властивостірифампіцину. Однак клінічні прояви взаємодії цих препаратів виражені незначно, що зумовлено їх сумісною дією.

Таблиця 1.

Взаємодія Мікобутину (рифабутину) з деякими медикаментами

*AUC – крива залежності концентрації препарату від часу виділення.

**Сmax – максимальна концентрація в сироватці.

Умови та термін зберігання. Зберігати у темному, сухому, недоступному для дітей місці, при температурі не вище 25 º С. Источник

Термін придатності - 2 роки.