ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ЗИПРЕКСА®
(Zyprexa®)
Загальна характеристика:
міжнародна назва: olanzapine;
основні фізико-хімічні властивості: жовтий ліофілізований порошок;
склад: 1 флакон містить 10 мг оланзапіну;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, кислота винна, кислота соляна та натрію гідроксид для коригування рН.
Форма випуску. Порошок ліофілізований для приготування розчину для внутрішньом’язових ін’єкцій.
Фармакотерапевтична група. Антипсихотичні засоби. Код АТС N05A H03.
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Оланзапін є антипсихотичним лікарським засобом з широким спектром фармакологічної дії, зумовленим впливом на різні рецептори.
У процесі до клінічних досліджень оланзапін виявляв спорідненість з серотонін овими рецепторами (5-НТ 2А/2С, 5-НТ 3, 5-НТ 6), допаміновими (D1, D2, D3, D4, D5), м-холінорецепторами (М 1-М 5), a1-адрено- і гістаміновими Н 1-рецепторами. Оланзапін виявляє антагонізм до серотонін ових, допамінових і холінорецепторів. Оланзапін продемонстрував більший рівень зв'язування з рецепторами серотоніну 5-НТ 2, ніж з рецепторами допаміну D2 у моделях як in vitro, так і in vivo. Електрофізіологічні дослідження показали, що оланзапін селективно зменшує збудливість мезолімбічних (А 10) допамінергічних нейронів, чинячи при цьому незначний вплив на стріарні (А 9) шляхи, пов'язані з моторною функцією.
Фармакокінетика. Фармакокінетичне дослідження, в якому добровільно брали участь здорові люди, продемонструвало, що при внутрішньом’язовому введенні 5 мг оланзапіну максимальна концентрація у плазмі (Сmax) приблизно у п’ять разів більша за ту, що спостерігалася при пероральному прийомі цієї ж дози оланзапіну. Сmax швидше досягається при внутрішньом’язовому застосуванні, ніж при пероральному (15 - 45 хвилин порівняно з 5 - 8 годинами). Сmax і площа під кривою прямо пропорційні введеній дозі при його внутрішньом’язовому застосуванні. Для однакової дози оланзапіну, введеної внутрішньом’язово і перорально, однаковими є площа під кривою часу концентрації, час напів виведення, кліренс та об’єм розподілу. Метаболічні профілі після внутрішньом’язового
і перорального застосування подібні.
Показання для застосування. Купірування психомоторного збудження (ажитації) у хворих на шизофренію, біполярний афективний розлад і деменцію.
Спосіб застосування та дози. Для внутрішньом’язового застосування. Не вводити внутрішньо венно або підшкірно.
Стан ажитації при шизофренії і біполярному афективному розладі. Рекомендована початкова доза дорослим для внутрішньом’язового введення оланзапіну становить 10 мг, яку призначають у вигляді однієї внутрішньом’язової ін’єкції. Залежно від індивідуального клінічного стану друга ін’єкція, 5 -10 мг, може бути введена через дві години після першої ін’єкції, а третя ін’єкція, 5 -10 мг, може бути введена не раніше ніж через чотири години після другої. Безпека добової дози понад 30 мг не вивчалася у клінічних дослідженнях.
За наявності клінічних показань для продовження терапії оланзапіном внутрішньом’язові ін’єкції треба припинити та розпочати лікування пероральними формами оланзапіну у дозі
5 - 20 мг на добу відповідно до перебігу хвороби.
Стан ажитації при деменції. Рекомендована доза оланзапіну для внутрішньом’язового введення дорівнює 2,5 мг, яку призначають у вигляді однієї внутрішньом’язової ін’єкції. Другу ін’єкцію, до 5 мг, застосовують, якщо хворий продовжує перебувати у стані ажитації, і не раніше, ніж через 2 години після першої ін’єкції. Оцінка безпеки сумарних добових доз, які перевищують 12,5 мг, у пацієнтів у стані ажитації не проводилася. Використання оланзапіну для ін’єкцій в умовах інших ніж гостра ажитація та більше ніж період лікування 24 години не вивчалося і не рекомендується у хворих з деменцією. Пероральний оланзапін не показаний для лікування деменції.
Діти та підлітки. Дія оланзапіну на осіб до 18 років не досліджувалася.
Пацієнти похилого віку. Доза 2.5-5 мг на ін’єкцію повинна бути узгодженою для пацієнтів похилого пацієнтів або за наявності інших клінічних факторів. Для геріатричних пацієнтів з ажитацією при деменції рекомендована доза 2,5 мг на ін’єкцію, оскільки дана доза була виявлена як ефективна.
Особливості приготування розчину для внутрішньом’язових ін’єкцій
● Використовуйте розчини негайно, протягом 1 години після приготування.
● Викидайте будь-яку невикористану порцію.
● Після приготування отриманий розчин має бути прозорим і жовтого кольору.
● Лікарські засоби для парентерального введення кожного разу перед використанням необхідно перевіряти візуально на наявність часток.
Розчинення порошку оланзапіну для ін’єкцій із стерильною водою для ін’єкцій
● Оланзапін для ін’єкцій необхідно розводити лише стерильною водою для ін’єкцій. Розчиніть порошок у 2,1 мл стерильної води для ін’єкцій.
● У таблиці наведені об’єми для ін’єкцій, що забезпечують різні дози оланзапіну.
| Доза, мг оланзапіну |
Об’єм ін’єкції, мл |
| 10 |
Набрати весь вміст флакона |
| 7,5 |
1,5 |
| 5 |
1 |
| 2,5 |
0,5 |
Побічна дія. Дуже поширеними побічними явищами (≥10%), пов’язаними з вживанням оланзапіну, були сонливість та збільшення маси тіла. Концентрація пролактину плазми була збільшена у 34% пацієнтів, які приймали оланзапін, але ці підйоми були помірні та швидкоплинні (кінцеве значення не перевищувало вищих меж норми та статистично незначно відрізнялось від плацебо), а пов’язані клінічні прояви (наприклад, гінекомастія, галакторея, збільшення грудей) були рідкими. У більшості пацієнтів рівні пролактину повернулися до нормальних показників без припинення лікування.
Поширені (<10% та ≥1%) побічні ефекти, пов’язані з прийомом оланзапіну, в клінічних дослідженнях включали запаморочення, астенію, акатизію, підвищення апетиту, периферичний набряк, ортостатичну гіпотензію, сухість у роті та закреп. Зрідка спостерігалися транзиторні, а симптоматичні підйоми печінкових трансаміназ, ALT та AST. В клінічних дослідженнях іноді зустрічалися довільні рівні глюкози плазми ≥200 мг/дл (характерні для потенційного діабету), а також довільні рівні ≥160 мг/дл, але <200 мг/дл (характерні для потенційної гіперглікемії) серед пацієнтів із базовими довільними рівнями глюкози ≤140 мг/дл.
В клінічних дослідженнях серед пацієнтів, які отримували лікування оланзапіном та мали вибіркові вихідні рівні три гліцеридів <150 мг/дл (N=659), 0.5 % пацієнтів мали рівні три гліцеридів ≥500 мг/дл в будь-який час впродовж досліджень. В цих самих дослідженнях у пацієнтів, які отримували терапію оланзапіном (N=1185), спостерігалося середнє зростання три гліцеридів на 20 мг/дл від середнього початкового значення 175 мг/дл. В плацебо - контрольованих дослідженнях пацієнти, які отримували терапію оланзапіном, з приблизними вихідними рівнями холестерину <200 мг/дл (N=1034), мали рівні холестерину ≥240 мг/дл в будь-який час впродовж досліджень частіше, ніж пацієнти, які отримували плацебо (N=602) (3.6 % проти 2.2%, відповідно). В цих же самих дослідженнях у пацієнтів, які отримували терапію оланзапіном (N=2528), спостерігалося середнє зростання холестерину на 0.4 мг/дл від середнього початкового значення 203 мг/дл, що значно відрізнялося від такого значення у пацієнтів, які отримували терапію плацебо (N=1415) з середнім зниженням у 4.6 мг/дл від середнього вихідного значення в 203 мг/дл.
Іноді зустрічалася а симптоматична еозинофілі я.
Побічна дія для окремих популяцій: дуже поширеним (≥10%) небажаним ефектом, пов’язаним з використанням оланзапіну в клінічних дослідженнях пацієнтів похилого віку з психозами, пов’язаними з деменцією, було порушення ходи та падіння. Поширеними (<10% і ³1%) небажаними явищами, що пов’язані з прийомом оланзапіну у хворих похилого віку з психозом, асоційованим з деменцією, були нетримання сечі та пневмонія. В клінічних дослідженнях серед пацієнтів з медикаментозно індукованим (агоніст допаміну) психозом, пов’язаним із хворобою Паркінсона, погіршення паркінсонівської симптоматики відзначалося дуже часто, частіше, ніж з плацебо. Про галюцинації повідомлялося частіше, ніж із плацебо. В цих дослідах вимагалося, щоб пацієнти були стабільні на найнижчих ефективних дозах протипаркінсонічних препаратів (аганістів допаміну) перед початком дослідження та залишалися на тих самих протипаркінсонічних препаратах та дозуваннях протягом дослідження. Дози оланзапіну починалися з 2.5 мг/день та титрувалися до максимуму в 15 мг/день на розсуд дослідника.
У наведеній нижче таблиці підсумовано основні елементи побічних реакцій та їхня частота, визначені у клінічних дослідженнях та/або на пост маркетинговому досвіді:
Основні побічні реакції, які спостерігаються при застосуванні оланзапіну
| Системи організму/Побічна реакція |
Частота |
| Реакції |
≥10% |
<10% та ≥1% |
<1% та ≥0,1% |
<0,1% та ≥0,01% |
<0,01% |
| Тіло в цілому |
|
|
|
|
|
| Алергічна реакція |
|
|
|
|
Х |
| Астенія |
|
Х |
|
|
|
| Реакція відміни |
|
|
|
|
Х |
| Реакція фото чутливості |
|
|
Х |
|
|
| Збільшення маси тіла |
Х |
|
|
|
|
| Серцево-судинна система |
|
|
|
|
|
| Брадикардія |
|
|
Х |
|
|
| Ортостатична гіпотензія |
|
Х |
|
|
|
| Венозна тромбоемболія |
|
|
|
|
Х |
| Система травлення |
|
|
|
|
|
| Закреп |
|
Х |
|
|
|
| Сухість в роті |
|
Х |
|
|
|
| Гепатит |
|
|
|
|
Х |
| Під вишення апетиту |
|
Х |
|
|
|
| Панкреатит |
|
|
|
|
Х |
| Гематологічні |
|
|
|
|
|
| Лейкопенія |
|
|
|
Х |
|
| Тромбоцит опенія |
|
|
|
|
Х |
| Метаболічні |
|
|
|
|
|
| Діабетична кома |
|
|
|
|
Х |
| Діабетичний кето ацидоз |
|
|
|
|
Х |
|
1 Гіперхолистеринемія |
|
|
|
|
Х |
| Гіперглікемія |
|
|
|
|
Х |
|
1 Гіпертри гліцеридемія |
|
|
|
|
Х |
| Периферичний набряк |
|
Х |
|
|
|
| М’язовоскелетна система |
|
|
|
|
|
| Рабдоміоліз |
|
|
|
|
Х |
| Нервова система |
|
|
|
|
|
| Акатизія |
|
Х |
|
|
|
| Запаморочення |
|
Х |
|
|
|
| Напади |
|
|
|
Х |
|
| Сомноленція |
Х |
|
|
|
|
| Шкіра та придатки |
|
|
|
|
|
| Висип |
|
|
|
Х |
|
| Урогенітальний тракт |
|
|
|
|
|
| Пріапізм |
|
|
|
|
Х |
| Лабораторні аналізи |
|
|
|
|
|
| Біохімія |
|
|
|
|
|
| Підвищення ALT |
|
Х |
|
|
|
| Підвищення AST |
|
Х |
|
|
|
| Підвищення пролактину |
Х |
|
|
|
|
| Випадкова глюкоза ≥160мг/дл <200 мг/дл (характерно для потенційної гіперглікемії) |
|
Х |
|
|
|
| Випадкова глюкоза ≥200 мг/дл (характерно для потенційного діабету) |
|
Х |
|
|
|
| Гематологія |
|
|
|
|
|
| Еозинофілі я |
|
Х |
|
|
|
1 Випадковий рівень холестерину ≥ 240 мг/дл та випадковий рівень три гліцеридів ≥ 1 000 мг/дл дуже рідко зустрічалися.
Розповсюджені (<10% та ≥1%) побічні ефекти, безпосередньо пов’язані з застосуванням оланзапіну для внутрішньом’язових ін’єкцій в клінічних дослідженнях, включали гіпотензію, тахікардію та брадикардію.
В наступній таблиці узагальнено додаткові основні елементи побічних медикаментозних реакцій та їхня частота, визначені лише при клінічних дослідженнях із внутрішньом’язовим введенням:
Додаткові побічні медикаментозні реакції та частота, характерні для внутрішньом’язового застосування
| Системи організму/Побічна реакція |
Частота |
| Реакції |
≥10% |
<10% та ≥1% |
<1% та ≥0,1% |
<0,1% та ≥0,01% |
<0,01% |
| Серцевосудинні |
|
|
|
|
|
| Гіпотензія |
|
Х |
|
|
|
| Тахікардія |
|
Х |
|
|
|
| Брадикардія |
|
Х |
|
|
|
В наступній таблиці узагальнено додаткові основні побічні медикаментозні реакції та їх частота, визначені в клінічних дослідах лише серед пацієнтів з деменцією типу Альцгеймера:
Додаткові побічні медикаментозні реакції та їх частота, специфічні для пацієнтів похилого віку з психозами, пов’язаними з деменцією
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
| Системи організму/Побічна реакція |
Частота |
| Реакції |
≥10% |
<10% та ≥1% |
<1% та ≥0,1% |
<0,1% та ≥0,01% |
<0,01% |
| Нервова система |
|
|
|
|
|
| Патологічна хода |
Х |
|
|
|
|
| Падіння |
Х |
|
|
|
|
| Сечостатева система |
|
|
|
|
|
| Нетримання сечі |
|
Х |
|
|
|
| Дихальна система |
|
|
|
|
|
| Пневмонія |
|
Х |
|
|
|
У наступній таблиці узагальнено додаткові основні побічні медикаментозні реакції та їх частота, визначені в клінічних дослідах лише серед пацієнтів з медикаментозно індукованим (агоністом допаміну) психозом, пов’язаним з хворобою Паркінсона.
Додаткові побічні медикаментозні реакції та їх частота, специфічні для пацієнтів з медикаментозно індукованим (агоністом допаміну) психозом, пов’язаним з хворобою Паркінсона
| Системи організму/Побічна реакція |
Частота |
| Реакції |
≥10% |
<10% та ≥1% |
<1% та ≥0,1% |
<0,1% та ≥0,01% |
<0,01% |
| Нервова система |
|
|
|
|
|
| Галюцинації |
Х |
|
|
|
|
| Паркінсонічна симптоматика |
Х |
|
|
|
|
У наступній таблиці узагальнено додаткові основні побічні медикаментозні реакції та їх частота, визначені в клінічних дослідах лише серед пацієнтів з біполярною манією, які отримують оланзапін в комбінації з літієм або вальпроатом:
Додаткові побічні медикаментозні реакції та їх частота, специфічні для пацієнтів з біполярною манією, які отримують оланзапін в комбінації з літієм або вальпроатом
| Системи організму/Побічна реакція |
Частота |
| Реакції |
≥10% |
<10% та ≥1% |
<1% та ≥0,1% |
<0,1% та ≥0,01% |
<0,01% |
| Тіло в цілому |
|
|
|
|
|
| Збільшення маси тіла |
Х |
|
|
|
|
| Система травлення |
|
|
|
|
|
| Сухість у роті |
Х |
|
|
|
|
| Підвищення апетиту |
Х |
|
|
|
|
| Нервова система |
|
|
|
|
|
| Розлади мови |
|
Х |
|
|
|
| Тремор |
Х |
|
|
|
|
Протипоказання. Препарат Зипрекса® протипоказаний тим пацієнтам, у яких відмічається підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату.
Передозування. Ознаки та симптоми
Дуже поширеними симптомами при передозуванні (>10% випадків) є тахікардія, ажитація/агресивність, дизартрія, різні екстра пірамідні симптоми та знижений рівень свідомості - від седації до коми.
Іншими значними ускладненнями передозування є делірій, конвульсії, кома, можливість нейролептичного злоякісного синдрому, пригнічення дихання, аспірація, гіпертензія або гіпотензія, серцева аритмія (< 2% випадків передозування) та кардіопульмональний шок. Летальні наслідки відмічалися при гострому передозуванні на рівні 450 мг, але були й випадки виживання після гострого передозування в 1 500 мг.
Лікування передозування
Специфічний антидот оланзапіну відсутній. Не рекомендуються препарати, що спричиняють блювання. Рекомендовано стандартні процедури при передозуванні (наприклад промивання шлунка, прийом активованого вугілля). Було показано, що супутній прийом активованого вугілля зменшує біодоступність оланзапіну при пероральному прийомі на 50-60%.
Відповідно до клінічних проявів повинно бути налагоджено симптоматичне лікування та моніторинг життєво важливих функцій, включаючи лікування гіпотонії та циркуляторної недостатності, а також підтримку дихання. Не слід застосовувати епінефрин, допамін та інші симпатоміметики з дією, характерною для бета-агоністів, оскільки бета-стимуляція може погіршити прояви гіпотонії.
Особливості застосування. ПОПЕРЕДЖЕННЯ:
Нейролептичний злоякісний синдром (НЗС): НЗС, потенційно фатальний синдромокомплекс, було описано у зв’язку з антипсихотичними препаратами, включаючи оланзапін. Клінічними проявами НЗС є: гіперпірексія, м’язова ригідність, втрата свідомості та симптоми серцевої нестабільності (нерегулярний пульс або артеріальний тиск, тахікардія, потовиділення та серцева аритмія). Додаткові ознаки можуть включати підвищений рівень креатинін фосфокінази, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Клінічний прояв НЗС або наявність високої лихоманки без клінічного прояву НЗС потребує негайної відміни всіх антипсихотичних засобів, включаючи оланзапін.
Пізня дискінезія: у порівняльних дослідженнях з галоперидолом протягом більше ніж 6 тижнів, оланзапін мав статистично значно нижчу частоту випадків дискінезії, що раптово виникає. Однак, через зростаючий ризик пізньої дискінезії при тривалому прийомі антипсихотичних препаратів необхідне узгоджене зниження дози або повна відміна препарату при появі у пацієнта ознак чи симптомів пізньої дискінезії. З часом ці симптоми можуть погіршувати стан або навіть з’являтися після припинення лікування.
Досвід щодо безпеки у хворих похилого віку з психозом, що пов’язаний з деменцією: у хворих похилого віку з психозом, що пов’язаний з деменцією, ефективність оланзапіну не була встановлена. У плацебо-контрольованому клінічному дослідженні, в якому приймали участь хворі похилого віку з психозом, пов’язаним з деменцією, частота смертельних випадків у хворих, що лікувалися оланзапіном, була значно вищою, ніж у хворих, що приймали плацебо (3,5% до 1,5%, відповідно). Факторами ризику, що можуть привести до збільшення рівня смертності в популяції хворих, які лікуються оланзапіном, є вік ≥ 80 років, седація, супутній прийом бензодіазепінів або наявність патології легенів (наприклад, пневмонія за наявності аспірації або без неї).
ЗАСТЕРЕЖЕННЯ:
Показники печінкової функції: іноді мали місце транзиторні, а симптоматичні підйоми печінкових трансаміназ АЛТ та АСТ, особливо на початку лікування. Рідко повідомлялось про гепатит. Необхідно пам’ятати застереження для пацієнтів з підвищеними АЛТ і/або АСТ, для пацієнтів з ознаками або симптомами пошкодження печінки, для пацієнтів з попередніми станами, пов’язаними з обмеженням функціонального печінкового резерву, а також для пацієнтів, які проходили лікування потенційно гепато токсичними препаратами. У випадку підвищення АЛТ і/або АСТ протягом лікування необхідний подальший нагляд та узгодження зниження дози.
Гіперглікемія і цукровий діабет: відзначається більша розповсюдженість цукрового діабету у хворих на шизофренію. Як і при прийомі інших антипсихотичних лікарських засобів, гіперглікемія, діабет, погіршення перебігу вже існуючого цукрового діабету, кето ацидоз, діабетична кома виникають дуже рідко. Причинного зв’язку між антипсихотичними лікарськими засобами і цими явищами на встановлено. Рекомендовано проводити відповідний клінічний моніторинг у пацієнтів з цукровим діабетом та пацієнтів з факторами ризику розвитку діабету.
Цереброваскулярні побічні ефекти, включаючи інсульт, у хворих похилого віку з деменцією: у процесі клінічних досліджень, в яких брали участь хворі похилого віку з психозом, пов’язаним з деменцією, були повідомлення щодо цереброваскулярних побічних явищ (наприклад, інсульт, транзиторний ішемічний інсульт), включаючи фатальні випадки. У плацебо-контрольованих дослідженнях частота виникнення цереброваскулярних побічних явищ у хворих, що лікувалися оланзапіном, була вищою порівняно з групою хворих, що приймали плацебо (1.3% проти 0.4%, відповідно). Усі хворі, які перенесли цереброваскулярні побічні явища, мали в анамнезі відомі фактори ризику розвитку цереброваскулярних побічних явищ (наприклад, наявність в анамнезі цереброваскулярних захворювань або транзиторного ішемічного інсульту, гіпертензію, паління), а також супутні медичні проблеми і/або супутній прийом ліків, можуть викликати цереброваскулярні побічні явища. Оланзапін не показаний для лікування хворих з психозом, пов’язаним з деменцією.
Епілептичні напади: Оланзапін необхідно обережно застосовувати у пацієнтів з нападами в анамнезі або чутливих до факторів, що знижують пороги нападів. Існують відомості про рідкі випадки нападів у таких пацієнтів при лікуванні оланзапіном.
Антихолінергічна активність: досвід клінічних досліджень виявив низьку частоту антихолінергічних явищ. Однак, через обмеження клінічного досвіду по застосуванню оланзапіну серед пацієнтів із супутніми захворюваннями, рекомендована обережність при призначенні пацієнтам із клінічно значущою гіпертрофією простати, паралітичною кишковою непрохідністю, закрито-кутовою глаукомою або суміжними станами.
Допамінергічний антагонізм: Оланзапін in vitro виявляє антагонізм до допаміну, та теоретично може протидіяти ефектам леводопи та агоністів допаміну, так само як інші антипсихотичні засоби.
Загальна дія на ЦНС: Враховуючи переважний вплив оланзапіну на ЦНС, необхідно використовувати додаткові застережні заходи при прийомі оланзапіну в поєднанні з іншими препаратами центральної дії, включаючи алкоголь.
При призначенні оланзапіну для внутрішньом’язових ін’єкцій спостерігалися гіпотензія (гіпотонія) та/або брадикардія. Пацієнти повинні залишатися в горизонтальному стані при відчутті слабкості чи запамороченні після ін’єкції до обстеження та встановлення відсутності в них гіпотензії, постуральної гіпотензії брадикардії та/або гіповентиляції.
Враховуючи можливість брадикардії та/або гіпотензії при застосуванні оланзапіну для внутрішньом’язевих ін’єкцій, необхідно враховувати застереження для пацієнтів з серйозною серцево-судинною хворобою, при якій випадок синкопе або гіпотензія та/або брадикардія можуть спричинити підвищений медичний ризик для пацієнта.
Уважного ставлення потребують пацієнти, які отримують лікування іншими препаратами, що мають ефекти, які можуть спричиняти гіпотонію, брадикардію, пригнічення дихання або центральної нервової системи. Дослідження одночасного призначення оланзапіну для внутрішньом’язового введення та парентерального бензодіазепіну не проводилося, і тому не рекомендовано. При вирішенні питання про призначення оланзапіну для внутрішньом’язевого введення в комбінації з парентеральними бензодіазепінами рекомендована ретельна оцінка клінічного статусу для запобігання надмірній седації та пригніченню серцевої діяльності та дихання.
Застосування під час вагітності та годуваняі груддю. Відсутні адекватні і добре контрольовані дослідження дії оланзапіну на вагітних. Пацієнтки повинні повідомити лікаря, якщо вони вагітні або завагітніли під час лікування оланзапіном. Оскільки існуючий досвід обмежений, оланзапін у період вагітності необхідно застосовувати тільки тоді, коли можливі переваги виправдовують можливий ризик для плода.
При дослідженні здорових жінок, що годували груддю, оланзапін було виявлено у грудному молоці. Середня доза для немовляти (мг/кг) без ризику для нього оцінювалася як 1.8% від материнської дози (мг/кг). Пацієнткам рекомендується не годувати немовлят груддю, якщо вони приймають оланзапін.
Вплив на здатність керувати автомобілем і користуватися технічними засобами. Оскільки оланзапін може спричинити сонливість і запаморочення, пацієнтів треба попереджати про небезпеку, пов'язану з експлуатацією машин, включаючи автотранспортні засоби.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
На метаболізм оланзапіну можуть впливати інгібітори чи індуктори ізоформ цитохрому Р 450, особливо активність CYP1A2. Паління або призначення карбамазепіну підвищували кліренс оланзапіну. Відомо, що паління та лікування карбамазепіном стимулюють активність CYP1A2. Відомі інгібітори активності CYP1A2 можуть знижувати кліренс оланзапіну. Оланзапін є слабким інгібітором активності CYP1A2. Оланзапін не змінює фармакокінетики теофіліну - препарату, який переважно метаболізується за допомогою CYP1A2.
Наступні препарати давали разом з окремими дозами оланзапіну в клінічних дослідженнях та не виявляли інгібування метаболізму: іміпрамін або його метаболіт дезіпрамін (CYP2D6, CYP3A, CYP1A2), варфарин (CYP2C19), теофілін (CYP1A2), або діазепам (CYP3A4, CYP2C19). Не було відзначено взаємодії оланзапіну при призначенні з літієм або біперіденом.
Стійкі концентрації оланзапіну не впливали на фармакокінетику етанолу. Однак при вживанні етанолу разом з оланзапіном можуть траплятися додаткові фармакологічні впливи, такі як підвищена седація.
Разова доза антацидів, що містять алюміній та магній, або циметидину не впливали на пероральну біодоступність оланзапіну. Додаткове призначення активованого вугілля знижувало пероральну біодоступність оланзапіну на 50 - 60%.
Флуоксетин (60 мг на один прийом або 60 мг щоденно протягом 8 днів) спричиняє середнє зростання максимальної концентрації оланзапіну на 16% та середнє зниження кліренсу оланзапіну на 16%. Значення впливу цих факторів мале порівняно із загальною мінливістю між індивідуумами, тому зміни дозування зазвичай не рекомендовані.
Флуоксамін, інгібітор CYP1A2, знижує кліренс оланзапіну. Це призводить до середнього зростання Cmax після флуоксаміну: на 54% серед жінок, які не палять, та 77% серед чоловіків, які палять. Середнє зростання AUC оланзапіну складає 52% та 108% відповідно. Для пацієнтів, які отримують лікування флуоксаміном, необхідно узгоджувати знижені дози оланзапіну.
Досліди in vitro із застосуванням мікросом людської печінки показали, що оланзапін має невелику здатність гальмувати глюкуронізацію вальпроату, що є основним метаболічним шляхом. Більше того, було виявлено незначний влив вальпроату на метаболізм оланзапіну in vitro. Щоденне додаткове призначення in vivo 10 мг оланзапіну протягом 2 тижнів не впливало на сталу концентрацію вальпроату в плазмі. Тому додаткове призначення оланзапіну не потребує регулювання дози вальпроату.
Призначення внутрішньм’язового лоразепаму (2 мг) через одну годину після внутрішньм’язового оланзапіну (5 мг) значно не впливало на фармакокінетику оланзапіну, некон’югованого лоразепаму чи загального лоразепаму. Однак одночасне внутрішньом’язове призначення лоразепаму та оланзапіну посилює сонливість, при порівнянні з застосуванням кожного засобу окремо.
Оланзапін має активність антагоністу альфа-1 адренорецепторів, тому його обережно слід призначати пацієнтам, які отримують лікування медикаментами, що можуть знижувати кров’яний тиск за допомогою механізмів, відмінних від антагоністів альфа-1 адренорецепторів.
Вживання їжі не впливає на абсорбцію оланзапіну.
У дослідах in vitro із застосуванням мікросом печінки людини було виявлено невелику здатність оланзапіну гальмувати ізоформи CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6 та CYP3A цитохрому Р 450.
Сумісність використання оланзапіну для внутрішньом’язових ін’єкцій з іншими лікарськими засобами:
- Оланзапін для ін’єкцій не слід змішувати в одному шприці з діазепамом через можливу преципітацію при змішуванні цих препаратів.
- Не слід використовувати ін’єкційний лоразепам для розчинення оланзапіну для ін’єкцій, оскільки ця комбінація призводить до подовження терміну розчинення.
- Не слід поєднувати оланзапін для ін’єкцій в шприці з ін’єкційним галоперідолом, оскільки результуючий низький рН, як виявилося, з часом псує оланзапін.
Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі 15 - 250С у сухому, захищеному від світла, недоступному для дітей місці.
Термін придатності флакона з порошком для приготування розчину для ін’єкцій – 3 роки,
розчину після розведення - 1 година.
Умови відпуску. За рецептом.
Упаковка. Cкляний флакон, який містить 10 мг порошку для приготування розчину для ін’єкцій; по 1 флакону в картонній упаковці.
Виробник. Патеон Італія С. п. а.; Ліллі Фарма Фертігунг унд Дістрібьюшен ГмбХ& Ко. КГ. Источник
Адреса. Італія; Німеччина.