ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
СОМАВЕРТ
(SOMAVERT)
Загальна характеристика:
міжнародна назва: pegvisomant;
основні фізико-хімічні властивості: порошок від білого до майже білого кольору;
склад: 1 флакон містить 10 або 20 мг пегвісоманту;
допоміжні речовини: гліцин, маніт, натрію фосфат двоосновний безводний, натрію фосфат одноосновний моногідрат.
Форма випуску. Порошок ліофілізований для приготування розчину для ін’єкцій.
Фармакотерапевтична група. Гормони передньої частки гіпофіза та їх аналоги. Код АТС Н 01А Х 01.
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Пегвісомант є аналогом гормону росту людини, генетично модифікованим з метою утворення антагоніста рецепторів гормону росту; пегвісомант виробляється із застосуванням технології рекомбінантної ДНК в експресійній системі E.coli.
Пегвісомант зв’язується з рецепторами гормону росту на поверхні клітини, чим блокує зв’язування гормону росту і перешкоджає внутрішньоклітинній передачі ефектів гормону росту. Пегвісомант є високо селективним до GH-рецепторів і не виявляє перехресної активності щодо інших цитокінових рецепторів, у тому числі пролактину. Пригнічення дії гормону росту пегвісомантом приводить до зниження концентрацій у сироватці інсуліноподібного фактора росту-1 (ІФР-1) та інших білків сироватки, чутливих до гормону росту, зокрема вільного ІФР-1, кислотно-лабільної субодиниці ІФР-1 (КЛС) та протеїну-3, що зв’язує інсуліноподібний фактор гормону росту (ІФРЗБ-3).
Фармакокінетика. Абсорбція пегвісоманту при підшкірному введенні відбувається повільно та тривало, максимальні концентрації пегвісоманту в сироватці досягаються не раніше, ніж через 33-77 годин після введення. Середнє значення ступеня абсорбції при підшкірному введенні становить 57% відповідної дози при внутрішньо венному введенні.
Уявний об’єм розподілу пегвісоманту є відносно незначним (7-12 л). При підшкірному введенні дози в межах 10-20 мг/добу середнє значення загального системного кліренсу пегвісоманту при багаторазовому введенні становить 28 мг/год. Нирковий кліренс пегвісоманту практично відсутній і становить менше 1% загального системного кліренсу. Пегвісомант повільно виводиться із сироватки при середніх значеннях терміну на півжиття 74-172 години при одноразовому або багаторазовому введенні. Біо трансформація пегвісоманту не досліджувалася.
Після одноразового підшкірного введення пегвісоманту при збільшенні доз від 10 до 20 мг будь-якої лінійності не виявлено. Майже лінійна фармакокінетика спостерігається при рівноважних концентраціях.
Фармакокінетика пегвісоманту подібна у здорових добровольців і у хворих на акромегалію, однак у пацієнтів з більш тяжким станом спостерігається тенденція до підвищення загального системного кліренсу пегвісоманту, ніж у пацієнтів з більш легшим станом, тому пацієнти з більш тяжким станом потребують збільшення доз пегвісоманту.
Фармакокінетичні дослідження в спеціальних популяціях (діти, пацієнти з порушеннями функцій печінки та нирок) не проводилися.
Показання для застосування. Лікування хворих на акромегалію, в яких хірургічне втручання та/або променева терапія не мали ефекту, а відповідне терапевтичне лікування аналогами соматостатину не привело до нормалізації концентрацій інсуліноподібного фактору росту-1 (ІФР-1) або не переносилося пацієнтами.
Спосіб застосування та дози.
Лікування слід розпочинати під контролем лікаря, який має досвід лікування акромегалії.
Необхідно вирішити питання, чи потрібно при цьому продовжувати терапію аналогами соматостатину, оскільки їх застосування в комбінації із Сомавертом не досліджувалося.
Стартова доза 80 мг пегвісоманту вводиться підшкірно, під лікарським спостереженням. У подальшому 10 мг Сомаверту розчиняється в 1 мл води для ін’єкцій і вводиться один раз на добу шляхом підшкірної ін’єкції.
Корекція дози залежить від рівнів ІФР-1 у сироватці. Концентрації ІФР-1 у сироватці необхідно визначати кожні 4-6 тижнів. Адекватна корекція дози повинна проводитись у межах 5 мг/добу для підтримки стабільної концентрації ІФР-1 у сироватці відповідно до стандартних вікових параметрів і забезпечення оптимальної клінічної реакції.
Максимальна доза не повинна перевищувати 30 мг/добу (за винятком стартової дози).
Пацієнти похилого та старечого віку. Будь-якої спеціальної корекції дози не потрібно.
Діти. Ефективність і безпека застосування Сомаверту для лікування дітей не встановлені.
Пацієнти з порушеннями функцій печінки або нирок. Ефективність і безпека Сомаверту у пацієнтів з порушеннями функцій печінки та нирок не встановлені.
Хворі на діабет. На початку лікування Сомавертом може підвищуватися чутливість до інсуліну. У деяких хворих на діабет існує ризик розвитку гіпоглікемії при супутньому лікуванні інсуліном або пероральними гіпоглікемічними засобами на початку лікування Сомавертом. Таким чином, у хворих на цукровий діабет дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних засобів можуть потребувати зниження.
Побічна дія. Нижче наведені побічні ефекти, виявлені в клінічних дослідженнях. Перелічені такі ефекти, причинний зв’язок яких із застосуванням Сомаверту є досить імовірним.
У клінічних дослідженнях у пацієнтів, які отримували терапію пегвісомантом (n=160), більшість побічних ефектів були виражені незначною мірою або помірно, були нетривалими і, як правило, не потребували відміни лікування.
Найчастіші побічні ефекти при лікуванні Сомавертом, які спостерігались у ≥5% хворих на акромегалію: реакції в місці ін’єкції; пітливість; головний біль; астенія. Більшість реакцій у місці ін’єкції являли собою локальну еритему та болючість, які спонтанно минали при застосуванні місцевого симптоматичного лікування, незважаючи на продовження терапії Сомавертом.
Побічні ефекти наведені відповідно до таких категорій: дуже часті: ≥10%; часті: ≥1%; <10%; нечасті: ≥0,1%; <1%.
Розлади травного тракту
Часті: діарея, запори, нудота, блювання, здуття живота, диспепсія, підвищення показників функціональних печінкових проб.
Нечасті: сухість у роті, геморой, підвищення секреції слини, захворювання зубів.
Загальні розлади
Часті: грипоподібні захворювання, стомлюваність, крововилив або кровотеча з місця ін’єкції, реакції в місці ін’єкції (почервоніння, болючість), гіпертрофія тканин у місці ін’єкції.
Нечасті: набряк нижньої повіки, гіпертермія, слабкість, астенія, погіршання самопочуття, порушення регенерації, периферичний набряк.
Розлади опорно-рухового апарату та сполучної тканини
Часті: артралгія, міалгія.
Нечасті: артрит.
Розлади нервової системи
Часті: головний біль, запаморочення, сонливість, тремор.
Нечасті: гіпостезія, дисгевзія, мігрень, нарколепсія.
Розлади з боку шкіри та підшкірної тканини
Часті: пітливість, свербіж, висипання.
Нечасті: набряк обличчя, сухість шкіри, синці, схильність до утворення синців, нічна пітливість.
Психічні розлади
Часті: патологічні мрії, порушення сну.
Нечасті: дратівливість, апатія, сплутаність свідомості, підвищення лібідо, панічні напади, втрата короткочасної пам’яті.
Розлади метаболізму та обміну речовин
Часті: гіперхолестеринемія, збільшення ваги тіла, гіперглікемія, відчуття голоду.
Нечасті: гіпертри гліцеридемія, гіпоглікемія.
Розлади дихання та порушення з боку грудної клітки
Нечасті: диспное.
Розлади зору
Нечасті: астенопія, біль в оці.
Розлади з боку нирок і сечовидільної системи
Нечасті: гематурія, протеїнурія, поліурія, порушення функції нирок.
Судинні розлади
Часті: артеріальна гіпертензія.
Розлади слуху та рівноваги:
Нечасті: хвороба Меньєра.
Розлади з боку крові та лімфатичної системи
Нечасті: тромбоцит опенія, лейкопенія, лейкоцитоз, схильність до кровотечі.
Протипоказання. Підвищена чутливість до пегвісоманту або до будь-якої допоміжної речовини препарату.
Передозування. Дані щодо передозування Сомаверту обмежені. В одному з описаних випадків гострого передозування, коли доза 80 мг/добу приймалася протягом 7 днів, у пацієнта відмічалися незначне підвищення загальної слабкості та сухість у роті. Протягом тижня після припинення лікування описані такі ефекти: інсомнія, підвищення слабкості, невеликий набряк ніг, легкий тремор і збільшення ваги тіла. Через два тижні після припинення лікування ймовірно пов’язаними із застосуванням Сомаверту побічними ефектами були лейкоцитоз і помірна кровотеча з місця ін’єкції та пункції вен.
У випадку передозування застосування Сомаверту слід припинити і знов розпочинати лише тоді, коли рівні ІФР-1 повернуться або наблизяться до нормальних значень.
Особливості застосування.
Розчиняти, використовуючи 1 мл води для ін’єкцій.
Додати розчинник до флакона з порошком для ін’єкцій. Обережно розчинити порошок шляхом повільного збовтування. Не збовтувати інтенсивно, тому що це може спричинити денатурацію активного інгредієнта.
Якщо після розчинення отриманий розчин каламутний або містить окремі частки, препарат підлягає знищенню.
Флакон призначений лише для одноразового застосування. Після розчинення препарат слід використати негайно. Будь-які кількості невикористаного препарату підлягають знищенню.
Пухлини гіпофіза, що продукують гормон росту, іноді можуть збільшуватись у розмірах і спричиняти серйозні ускладнення (наприклад порушення поля зору). Лікування Сомавертом не зменшує розмір пухлини. Всі пацієнти з такими пухлинами потребують обережності при проведенні лікування, щоб запобігти можливому збільшенню розмірів пухлини.
Сомаверт є потужним антагоністом дії гормону росту. При застосуванні Сомаверту можливий розвиток дефіциту гормону росту, незважаючи на підвищення концентрації гормону росту в сироватці. Необхідно забезпечити контроль рівнів ІФР-1 у сироватці для підтримки їх в межах вікової норми при корекції дози Сомаверту.
Концентрації аланін амінотрансфер ази (АлАТ) та аспартатамінотрансфер ази (АсАТ) слід контролю вати кожні 4-6 тижнів протягом перших 6 місяців лікування Сомавертом або протягом будь-якого іншого часу у пацієнтів з підозрою на розвиток гепатиту. Необхідно виключити можливість обструкції жовчних шляхів у пацієнтів з підвищеними рівнями АлАТ і АсАТ або у пацієнтів з попереднім лікуванням будь-якими аналогами соматостатину. При стійких показниках патології печінки лікування Сомавертом слід припинити.
Дослідження стосовно застосування Сомаверту при лікуванні хворих на діабет, які отримували супутню терапію інсуліном або пероральними гіпоглікемічними засобами, виявили зростання ризику розвитку гіпоглікемії в цій популяції. Таким чином, у хворих на акромегалію та супутній цукровий діабет дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних засобів можуть потребувати зниження.
Терапевтичний ефект зниження концентрацій ІФР-1 та відповідно покращення клінічного стану пацієнтів потенційно може підвищувати фертильність у хворих жіночої статі. У таких пацієнток за необхідності слід дотримуватися адекватних засобів контрацепції.
Застосування Сомаверту в комбінації з іншими лікарськими засобами для лікування акромегалії детально не досліджувалося.
Вагітність і лактація. Клінічні дані щодо застосування пегвісоманту при вагітності відсутні. Дослідження на тваринах щодо впливу на вагітність, розвиток ембріону і плоду, перебіг пологів і постнатальний розвиток є недостатніми. Потенційний ризик для людини залишається невідомим. Таким чином, застосування Сомаверту при вагітності не рекомендується.
Невідомо, чи виділяється пегвісомант з грудним молоком. Отже, застосування Сомаверту при годуванні груддю не рекомендується, або годування груддю слід припинити.
Вплив на здатність керувати автомобілем і працювати з технікою. Дослідження стосовно впливу на здатність керувати автомобілем і працювати з технікою не проводилися.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Взаємодія між Сомавертом та іншими лікарськими засобами у формальних дослідженнях не вивчалася.
У пацієнтів, які отримують інсулін або пероральні гіпоглікемічні засоби, може виникнути потреба зменшити дозу цих засобів у зв’язку із впливом пегвісоманту на чутливість до інсуліну.
Сомаверт має значну структурну спорідненість з гормоном росту, що може спричинювати розвиток перехресної реакції при застосуванні стандартних методів визначення гормону росту. Оскільки концентрації Сомаверту в сироватці при застосуванні його в терапевтичних дозах загалом у 100 - 1 000 разів вищі, ніж реальні концентрації гормону росту в сироватці при акромегалії, виявлення концентрацій гормону росту при застосуванні стандартних методів його визначення в зазначеному випадку є малоймовірним. Таким чином, застосування зазначених стандартних методів з метою вирішення питання про продовження терапії або корекцію дози не рекомендовано.
Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей, сухому, захищеному від світла місці при температурі 2-8º С.
Термін придатності – 1,5 роки.
Розчин стабільний протягом 6 годин при температурі 15-25º С.
Умови відпуску. За рецептом.
Упаковка. Порошок ліофілізований для приготування розчину для ін’єкцій по 10 і 20 мг у флаконах у комплекті з розчинником по 8 мл у флаконах № 30, у картонній упаковці.
Виробник. Пфайзер Менюфекчуринг Бельгія Н. В., Бельгія.
Еббот Лабораторіз, США.
Адреса. Rijksweg 12, 2870 Puurs, Belgium. Источник
1776 North Centennial Drive, McPherson, KS 67460, USA.