ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

аккузид® 10

(accuzide)

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: рожевого кольору, овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з лінією розлому та маркуванням “PD 222”, витисненим з одного боку;

склад:1 таблетка містить квінаприлу гідро хлориду у кількості, еквівалентній 10 мгквінаприлу та 12,5 мг гідрохлортіазиду;

допоміжні речовини: лактоза (моногідрат), магнію карбонат, повідон, кросповідон, магніюстеарат, Опадрі “рожева” (OY-S-6937), віск канделільський.

Фармакотерапевтичнагрупа. Комбіновані препарати інгібіторів АПФ. Інгібітори АПФ і діуретики. КодАТС С 09В А 06.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Аккузид® 10 - це комбінований препарат, що складається з інгібіторуангіотензинперетворюючого фактора квінаприлу гідро хлориду і діуретикагідрохлортіазиду (ГХТЗ).

Одночасне застосування квінаприлу і гідрохлортіазиду зумовлює більше зниження артеріального тиску, ніж кожен препарат поодинці. Одночасне застосуванняквінаприлу і гідрохлортіазиду не спричинює зміни у фармакокінетиці обох препаратів.

Внаслідок діуретичної активності гідрохлортіазид збільшує активність реніну в плазмі, збільшує секрецію альдостерону, зменшує концентрацію калію в сироватці ізбільшує виділення калію із сечею.

Введенняквінаприлу пригнічує ренін-ангіотензин-альдостеронову систему і має здатність зменшувати втрати калію, спричинені гідрохлортіазидом.

Механізм дії. Квінаприл швидко деетерифікується до квінаприлату (дикислоти квінаприлу, основного метаболіту), який виявився ефективним інгібіторомангіотензин-перетворюючого ферменту. Ангіотензинперетворюючий фермент являє собою пептидилдіпептидазу, яка каталізує перетворення ангіотензину І у вазоконстриктор ангіотензин ІІ, який бере участь у регулюванні судинного тонусуі реалізує свій вплив різними шляхами, у тому числі шляхом стимуляції секреції альдостерону корою надниркових залоз. Механізм дії квінаприлу полягає вінгібуванні циркуляції і тканинної активності АПФ, чим зменшується вазопресорна активність і секреція альдостерону. Зниження рівня ангіотензину II за механізмом зворотного зв’язку приводить до підвищення секреції реніну та його активності в плазмі крові.

Хоча прийнято вважати, що основний механізм антигіпертензивного ефекту реалізується через ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, квінаприл виявляєантигіпертензивну дію навіть у хворих 1 з невисокою реніновою гіпертензією. Дослідження показали, що моно терапія квінаприлом була ефективною у пацієнтів різних рас, хоча вираженість ефекту була дещо меншою при застосуванні препарату пацієнтами чорної раси (група звичайно з переважно низьким рівнем реніну). АПФподібно до ензиму кінази ІІ спричиняє деградацію брадикініну - потужноговазодилятаторного пептиду; збільшуючи рівень брадикініну, АПФ і кіназа ІІвідіграють роль у реалізації терапевтичного ефекту квінаприлу, однак цей механізм потребує подальшого дослідження.

Удослідах на тваринах антигіпертензивний ефект квінаприлу триває довше, ніж йогопригнічую чий вплив на циркуляцію АПФ, тоді як тканинне пригнічення АПФ більш тісно корелює з тривалістю його антигіпертензивного ефекту.

Застосування 10-80 мг квінаприлу хворим з вираженістю гіпертензії від легкого до тяжкого ступеня спричинює помірне зниження артеріального тиску при вимірюванні як в положенні сидячи, так і в положенні стоячи, із мінімальним впливом на частоту серцевих скорочень. Антигіпертензивна дія препарату починається в межах догодини з максимальною вираженістю через 2 – 4 години після прийому. При застосуванні в рекомендованих дозах антигіпертензивний ефект препарату триває протягом доби і зберігається під час довго тривалої терапії.

Дослідження у хворих з гіпертензією показали, що зменшення артеріального тиску внаслідок застосування квінаприлу супроводжувалось зменшенням загального периферичного опору та ниркового судинного опору з незначною або відсутністю зміни частоти серцевих скорочень, серцевого індексу, ниркового кровотоку, показникаклуб очкової фільтрації чи фільтраційної фракції.

Механізмантигіпертензивної активності діуретиків залишається не відомим. При тривалому застосуванні периферичний опір судин зменшується, однак це може бути вторинним проявом змін натрієвої рівноваги.

Гідрохлортіазидє діуретиком, що безпосередньо впливає на нирку, збільшуючи виділення натрію іхлору, а разом з ними і відповідного об’єму води. Гідрохлортіазид також збільшує екскрецію калію і бікарбонатів і зменшує виділення кальцію. Тривале застосуваннягідрохлортіазиду збільшує активність реніну в плазмі в 2-6 разів.

Після перорального прийому гідрохлортіазиду його стимулюючий вплив на діурез починається приблизно через дві години, досягає максимуму через чотири години ітриває 6-12 годин.

Супутня терапія з діуретиками ті азидного типу забезпечує більш виражений гіпотензивний ефект ніж при застосуванні кожного препарату самостійно.

Фармакокінетика. Після перорального застосування препарату максимальні концентрації квінаприлу вплазмі досягаються протягом години. Гідрохлортіазид виділяється у незміненому стані нирками. При дослідженні плазматичних рівнів протягом 24 годин відмічено, що період плазматичного напів виведення становить 4 – 15 годин. Близько 61% пероральної дози виділяється у незміненому вигляді протягом 24 годин.

Гідрохлортіазидпроникає крізь плацентарний і не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.

Ґрунтуючись на виявленні квінаприлу та його метаболітів у сечі, обсяг абсорбції становить приблизно 60%. Всмоктування гідрохлортіазиду є дещо повільнішим (від 1 до 2,5 години) ібільш повним (50 – 80%). Близько 38% перорально введеного квінаприлу є системно доступним у вигляді квінаприлату. Квінаприл має достовірний плазматичний періоднапів виведення близько години. Максимальні концентрації квінаприлату в плазмі спостерігаються приблизно через дві години після перорального прийомуквінаприлу. Квінаприлат виділяється головним чином шляхом ниркової екскреції імає на півперіод ефективної акумуляції приблизно три години. Приблизно 97% квінаприлу або квінаприлату, що циркулюють у плазмі, зв’язані з білками. У пацієнтів з нирковою недостатністю достовірний період напів виведенняквінаприлату збільшується зі зменшенням кліренсу креатині ну. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з вираженою нирковою недостатністю, які перебувають на постійному гемодіалізі або на постійному амбулаторному перитонеальному діалізі, вказують на те, що діаліз має незначний вплив на видалення квінаприлу таквінаприлату. Виділення квінаприлату також знижене у пацієнтів похилого віку (³65 років) і добре корелює з їх станом функції нирок (додаткова інформація наведена в розділі “Спосіб застосування та дози”).

Фармакокінетика у літніх. У літніх хворих AUC і максимальна концентрація квінаприлату більші, ніж в інших пацієнтів; що більше пов’язано зі зменшенням функції нирок, ніж звіковими змінами. 15% від загальної кількість хворих, які брали участь у клінічних дослідженнях застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду, становили хворі старше 65 років, з них 1,5% були старше 75 років. Не знайдено жодної різниці в ефективності та безпеці застосування препарату у літніх та інших хворих. Однак не можна виключити більшу чутливість до препарату у деяких літніх хворих.

Показання для застосування. Лікування артеріальної гіпертензії у хворих, яким доцільно застосувати комбіновану терапію квінаприлом і діуретиком.

Спосіб застосування та дози.

Хворим, які раніше не застосовували діуретик і в яких застосовувалася моно терапіяквінаприлом, рекомендована початкова доза Аккузиду® становить 10/12,5 мг. Відповідно до клінічного ефекту доза може бути збільшена до 20/12,5 мг. Ефективний контроль артеріального тиску в більшості випадків досягається за допомогою застосування дози від 10/12,5 мг до 20/12,5 мг.

Діапазон дозування препарату дозволяє гнучко підібрати співвідношення компонентів в залежності від клінічних потреб. Хворим, які діуретик застосовували раніше, рекомендована початкова доза квінаприлу (Аккупро®) становить 5 мг, щоб запобігти надмірному зниженню артеріального тиску. В подальшому доза препарату підбирається так, щоб досягти бажаного клінічного ефекту. Якщо підібране співвідношення квінаприлу і гіпотіазиду відповідає співвідношенню у таблетці, можна перейти на застосування Аккузиду® 10.

Дозування для хворих з ураженням функції нирок. Аккузид® 10 не слід застосовувати для стартової терапії у хворих з порушенням функції нирок (кліренс креатині ну менше 60 мл/хв). У хворих з помірно вираженою нирковою недостатністю (кліренскреатині ну в межах 30 – 60 мл/хв) терапія починається із застосування 5 мгквінаприлу з подальшим титруванням дози.

Коли необхідно додаткове застосування діуретиків, їх дозу можна титрувати, застосовуючи Аккузид® 10. Стартова доза становить 10/12,5 мг. Контроль артеріального тиску досягається застосуванням Аккузиду® 10 у звичайних дозах.

Коли супутнє застосування діуретиків у поєднанні з квінаприлом виявляється необхідним для пацієнтів з тяжким ураженням функції нирок (кліренс креатині нуменше 30 мл/хв), слід віддати перевагу петльовим діуретикам, а не тіазидним. Отже, пацієнтам з тяжким ураженням функції нирок застосування Аккузиду® 10 не рекомендується.

Застосування для лікування людей похилого віку. Терапевтичний ефект препарату однаковий як улітніх так і в інших хворих при застосуванні однакових доз, збільшення частоти побічних проявів у літніх хворих не спостерігалось.

Застосування в педіатрії. Безпечність і ефективність квінаприлу при лікуванні дітей невстановлена.

Побіч надія. При застосуванні квінаприлу і гідрохлортіазиду з частотою понад 1% спостерігалися такі клінічні побічні реакції: головний біль, запаморочення, кашель, відчуття втоми. Слід зазначити, що звичайно кашель є непродуктивним, стійким і зникає після припинення терапії. Побічні реакції були звичайно незначними та короткотривалими і не залежали від віку, статі, раси або тривалості застосування (додаткова інформація наведена в розділі “Особливості застосування”). Припинення застосування препарату через виникнення побічних проявів відмічено у 2% хворих. Найчастішою причиною відміни препарату був головний біль, який супроводжувався кашлем і нудотою та/або блюванням. При застосуванні квінаприлу/гідрохлортіазиду у контрольованих дослідженнях спостерігалися: головний біль, запаморочення, кашель, втомлюваність, міальгія, вірусна інфекція, риніт, нудота і/або блювання, біль у животі, біль у спині, діарея, інфекція верхніх дихальних шляхів, безсоння, сонливість, бронхіт, диспепсія, астенія, фарингіт, вазодилятація, вертиго, біль у грудях.

Побічні прояви, що мали достовірний або ймовірний зв’язок із застосуванням Аккузиду® 10і спостерігались у контрольованих і неконтрольованих клінічних дослідженнях зчастотою від 0,5 до 1,0%, і менш часті, але клінічно важливі побічні прояви, щоспостерігались у клінічних дослідженнях або в пост маркетинговий період (позначені знаком *), та побічні прояви застосування гідрохлортіазиду були такими: кров і лімфа – гемолітична анемія*, тромбоцит опенія*; імунна система –анафілактоїдна реакція*; психіатричні прояви – нервозність; нервова система –парастезія; органи зору – амбліопія; серце – пальпітація, тахікардія; судини –гіпотензія, постуральна гіпотензія*, синкопе*; органи дихання, органи грудної порожнини і середостіння - диспное, синусит; органи травлення – сухість у ротіабо горлі, метеоризм, панкреатит*; гепатобіліарна система - гепатит*; шкіра і підшкірна клітковина – алопеція*, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит*, пемфіго*, реакції фото сенсибілізації*, свербіж, висип, при застосуванні гіпохлортіазиду – синдром Стівенса–Джонсона; опорно-руховий апараті сполучна тканина – артралгія; сечостатева система – інфекції сечового тракту; репродуктивна система – імпотенція; загальні і прояви в місці введення –периферичні набряки.

Протипоказання. Аккузид® 10 протипоказаний хворим з підвищеною чутливістю до будь-яких компонентів препарату; наявність в анамнезі ангіо невротичного набряку, пов’язаного з попередньою терапією інгібітором АПФ, вагітним і жінкам, які годують грудьми.

Оскільки препарат містить гідрохлортіазид, Аккузид® 10 протипоказаний хворим з анурією іу випадках гіпер чутливості до препаратів, похідних від сульфонаміду.

Передозування. Інформація про передозування Аккузиду® 10 при застосуванні для лікування людей відсутня. Основними клінічними проявами моно терапії гідрохлортіазидом єсимптоми, що пов’язані з втратою електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та дегідрадацією внаслідок стимуляції діурезу. При супутньому застосуванні препаратів наперстянки гіпокаліємія може посилювати серцеву аритмію.

Інформація про специфічну терапію передозування квінаприлу/гідрохлортіазиду відсутня. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз мають незначний вплив на виведенняквінаприлу і квінаприлату.

Проводять симптоматичну і підтримуючу терапію за встановленими принципами медичної допомоги.

Особливості застосування. Для досягнення максимального ефекту щодо артеріального тиску інколи може знадобитися два тижні лікування.

Ангіо невротичнийнабряк ділянки голови і шиї. Ангіо невротичний набряк зустрічався у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, у тому числі в 1% хворих, які застосовували квінаприл. Коли виникає ларингеальний стридор або ангіоедема обличчя, язика або голосової щілини, слід негайно припинити застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду, вжити необхідних лікувальних заходів і ретельно спостерігати за станом хворого, покине зникне набряк. Коли набряк поширюється лише на обличчя та губи. може бути достатнім лише нагляд за хворим, а для полегшення симптомів можна застосуватиантигістамінні препарати. Ангіо невротичний набряк з поширенням на гортань може спричинити смерть хворого. Поширення набряку на язик, голосову щілину тагортань може призвести до обструкції дихальних шляхів, що вимагає негайного застосування невідкладної допомоги в повному обсязі, включаючи (але не обмежуючи цим) підшкірне введення розчину адреналіну (епінефрину) в розведенні 1:1 000 у кількості 0,3-0,5 мл.

Ухворих чорної раси, які застосовували інгібітори АПФ, випадки розвиткуангіо невротичного набряку зустрічалися частіше, ніж у хворих інших рас. Слідтакож відмітити, що в контрольованих клінічних дослідження у хворих чорної раси відмічали дещо менший вплив інгібіторів АПФ на артеріальний тиск, ніж в інших хворих. Вивчення частоти виникнення ангіо невротичного набряку у хворих чорноїта інших рас під час лікування квінаприлом проводилось у двох широких відкритих категорійних клінічних дослідженнях ефективності квінаприлу в лікуванні гіпертензії.

Інтестинальнийангіо невротичний набряк. У хворих, які застосовували інгібітори АПФ, відмічалися прояви інтестинального ангіо невротичного набряку. Такі хворі скаржилися на біль у животі (з або без проявів нудоти чи блювання); у деяких випадках не було жодних анамне стичних даних про розвиток ангіо невротичногонабряку обличчя і відмічали нормальний рівень С-1–естерази. Діагнозангіо невротичного набряку встановлювався за допомогою комп’ютерної томографії органів черевної порожнини чи ультразвукового дослідження або під час хірургічного втручання, такі прояви зникали після припинення застосування інгібіторів АПФ. Інтестинальний ангіо невротичний набряк повинен бути включений в диференційну діагностику у пацієнтів з болем у животі, які застосовують інгібітори АПФ. У пацієнтів з наявністю в анамнезі ангіо невротичного набряку, не пов’язаного із терапією інгібітором АПФ, може мати місце підвищений ризикангіо невротичного набряку під час лікування інгібітором АПФ.

Анафілактоїдніреакції. Десенсибілізація. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під часдесенсибілізувальної терапії з отрутою перетинчастокрилих (наприклад бджолиною), спостерігалися тривалі небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. У деяких пацієнтів не виникали ці реакції при тимчасовому утриманні від прийому інгібіторів АПФ, але вони виникали знову при ненавмисній повторній провокації.

Аферезліпопротеїнів низької щільності. У пацієнтів, які піддавалися аферезуліпопротеїнів низької щільності з декстрансульфатною абсорбцією при супутній терапії з інгібітором АПФ, спостерігалися анафілактоїдні реакції.

Гемодіаліз. Клінічні дані показали, що пацієнти, які проходили гемодіаліз з використанням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (таких як полі акрилонітрильнімембрани), можуть, імовірно, зазнавати анафілактоїдних реакцій при одночасному лікуванні інгібітором АПФ. Слід уникати цього поєднання, застосовуючи альтернативні антигіпертензивні препарати або альтернативні мембрани длягемодіалізу.

Гіпотензія. У пацієнтів із неускладненою гіпертензією, які отримуваликвінаприлу/гідрохлортіазид, гіпотензія спостерігалася рідко, але вона моглабути наслідком терапії інгібіторами АПФ у пацієнтів зі зниженим водно-сольовим балансом, таких, які раніше приймали діуретики, дотримувалися низько сольовоїдієти або перебували на діалізі (додаткова інформація наведена у розділі“Взаємодія з іншими лікарськими засобами”).

Квінаприл/гідрохлортіазидслід призначати з обережністю пацієнтам, які приймають інші антигіпертензивнізасоби. Тіазидний компонент квінаприлу/гідрохлортіазиду може посилювати діюінших гіпотензивних засобів, зокрема гангліоблокаторів і периферичних адреноблокаторів. Антигіпертензивний ефект ті азидного компонента може бути більш вираженим ухворих, яким була зроблена симпатектомія.

Ухворих з проявами застійної серцевої недостатності, з або без поєднання знирковою недостатністю інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту можуть спричинювати суттєве зниження артеріального тиску, що може супроводжуватисьолігурією, азотемією, а в деяких випадках – гострою нирковою недостатністю ісмертю.

Починати лікування із застосуванням квінаприлу/гідрохлортіазиду слід під ретельним спостереженням за станом хворого. Ретельний нагляд за станом хворих необхідний в перші два тижні лікування і щоразу, коли дозування квінаприлу збільшується.

Якщомає місце симптоматична гіпотензія, пацієнта слід покласти на спину і, якщо це необхідно, провести внутрішньо венну інфузію фізіологічним розчином. Короткотривала гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальшого лікування, однак, якщо така реакція виникла, слід розглянути питання про застосування нижчих доз квінаприлу або доцільність супутнього лікуваннядіуретиками.

Нейтропенія/ Агранулоцит оз. Застосування ігібіторів АПФ інколи може супроводжуватисьагранулоцит озом і депресією кісткового мозку і у хворих з неускладненноюгіпертензією, але частіше виникає у пацієнтів з нирковою недостатністю, а такожіз колагеновими захворюваннями. Протягом лікування квінаприлом агранулоцит озвиникає досить рідко. Як і при застосуванні інших інгібіторів АПФ, для пацієнтів із колагеновими захворюваннями і/або нирковою недостатністю потрібен регулярний контроль кількості лейкоцитів.

Системний червоний вовчак. Тіазидні діуретики можуть бути причиною загострення захворювання.

Фетальна/неонатальна захворюваність і летальність. Інформація наведена в розділі “Вагітність ілактація”.

Погіршення функції нирок. Квінаприлу/гідрохлортіазид слід затосовувати з обережністю при лікуванні хворих з тяжкою нирковою недостатністю. У деяких хворих тіазидиможуть спричинити азотемію і при повторному застосуванні цей ефект можекумулюватися.

Учутливих осіб як наслідок інгібування ренін–ангіотензин–альдостеронової системи можуть очікуватися зміни у функціонуванні нирок. У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, яких функція нирок може залежати від активності ренін–ангіотензин–альдостеронової системи, терапія з інгібіторами АПФ може супроводжуватись олігурією і/або прогресуючою азотемією та інколи гострою нирковою недостатністю і/або смертю.

Період виведення квінаприлату є подовженим при зниженні кліренсу креатині ну. Пацієнтиз кліренсом креатині ну <60 мл/хв потребують більш низької дози квінаприлу (додаткова інформація наведена в розділі “Спосіб застосування та дози”). Дозудля таких пацієнтів слід титрувати від нижчої до вищої, ґрунтуючись на терапевтичному ефекті; необхідно також ретельно контролю вати функцію нирок, навіть якщо початкові дослідження не показали, що квінаприл спричинюєпогіршення ниркової функції.

При застосуванні квінаприлу у деяких хворих без проявів захворювань судин нирокможе зростати рівень азоту сечовини і кретиніну сироватки. Звичайно такі проявиє незначними і транзиторними і зустрічаються частіше, коли застосуванняквінаприлу поєднується із застосуванням діуретиків. Подібні випадки спостерігаються частіше у хворих з вже порушеною функцією нирок. Таким хворим слід зменшити дозу. Обстеження хворих з гіпертензією завжди повинно передбачати вивчення функції нирок (додаткова інформація наведена в розділі “Спосіб застосування та дози”).

У пацієнтів, які мали прояви артеріальної гіпертензії внаслідок однобічного або двобічного стенозу ниркової артерії, після терапії з інгібітором АПФспостерігалося підвищення азоту сечовини крові і креатині ну сироватки крові. Це підвищення було майже завжди оборотним при відміні інгібіторів АПФ і/абодіуретиків. У таких випадках слід спостерігати за функціонуванням нирок пацієнтів протягом перших кількох тижнів терапії.

Креатині ні азот сечовини крові. Підвищення (більш ніж у 1,25 рази від верхньої межінорми) креатині ну сироватки крові і азоту сечовини крові спостерігалось у 3% і 4%, відповідно, пацієнтів, які отримували квінаприлу/гідрохлортіазид.

Погіршення функції печінки. Слід обережно застосовувати квінаприлу/гідрохлортіазид при лікуванні хворих з порушеною функцією печінки чи прогресуючим захворюванням печінки, оскільки найменше порушення водно-електролітного балансу може призвести до розвитку печінкової коми. Метаболізм квінаприлу до квінаприлатузвичайно залежить від печінкової естерази. Зменшення концентрації квінаприлатуу хворих на алкогольний цироз пояснюється погіршенням деестерифікаціїквінаприлу.

Порушення електролітного балансу. Для своєчасного виявлення можливого порушення електролітного балансу слід періодично визначати вміст електролітів у сироватці крові. Як при застосуванні інших інгібіторів АПФ, так і при застосуванніквінаприлу, може зростати рівень іонів калію в сироватці. В клінічних випробуваннях при застосуванні квінаприлу гіперкаліємія (рівень калію в сироватці >5,8 ммоль/л) спостерігалась у 2% хворих. У більшості випадківгіперкаліємія спостерігалась ізольовано і корекція такого стану проводилася без необхідності припинення застосування препарату. Припинення терапії квінаприломз огляду на гіперкаліємію було необхідним в 0,1% випадків. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, цукровий діабет, супутня терапія калій зберігаючи ми діуретиками, застосування препаратів, що містять калій та його солі. Застосування калій зберігаючих діуретиків одночасно зАккузидом® 10, до складу якого входить діуретик, не рекомендується. І навпаки, при застосуванні тіазидних діуретиків може виникати гіпокаліємія, гіпонатрієміяі гіпохлоремічний алкалоз. Ці стани можуть мати такі прояви: сухість у роті, спрага, слабкість, кволість, сонливість, збудження, біль і судоми в м’язах, м’язова втома, гіпотензія, олігурія, тахікардія, нудота, дезорієнтація, нападиі блювання. Гіпокаліємія підвищує чутливість міокарда до наперстянки та посилюєїї токсичну дію. Ризик виникнення гіпокаліємії вищий у хворих на цироз печінки, з частим сечовиділенням, у разі недостатнього перорального заміщення втрат електролітів, у випадках одночасного застосування кортикостероїдів та адренокортикотропного гормону.

Протилежний вплив квінаприлу і гідрохлортіазиду на калій сироватки досить рівноважний у більшості хворих, і змін вмісту калію не спостерігається. У деяких хворих одиніз препаратів може домінувати. Тому для своєчасного виявлення електролітного дисбалансу слід досліджувати електролітний склад сироватки до початку іпротягом застосування препарату.

Вторинний дефіцит хлоридів після терапії тіазидами найчастіше є помірним і вимагає специфічних лікувальних заходів лише у крайніх випадках (наприклад при захворюваннях печінки або нирок). Дилюційна гіпонатріємія може виникати ухворих з набряками в спекотну погоду, коли обмежено пиття води замість призначення солі, і в поодиноких випадках може становити загрозу для життя. Втаких випадках доцільно проводити замісну терапію.

Тіазидизменшують виділення кальцію. У кількох випадках тривалого застосування тіазидівспостерігалися гіперкальціємія і гіпофосфатемія та патологічні зміни впара щитоподібних залозах. Серйозніші ускладнення гіперпаратиреодизму (нирковийлітіаз, резорбція кісток і пептичні виразки) не виникали.

За необхідності визначити функцію пара щитоподібних залоз слід припинити застосування тіазидів.

Тіазидизбільшують виділення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагнеземії (додаткова інформація наведена в розділах “Особливості застосування” і“Взаємодія з іншими лікарськими засобами”).

Інші метаболічні розлади. Тіазидні діуретики можуть зменшувати толерантність доглюкози і підвищувати в сироватці крові рівень холестерину, три гліцеридів ісечової кислоти. Такі прояви найчастіше незначні, але у схильних до цього хворих можуть виникати подагра та прояви діабету.

Гіпоглікеміяі діабет. Застосування інгібіторів АПФ може супроводжуватися гіпоглікемією ухворих на діабет, які приймають інсулін або пероральні гіпоглікемічні засоби. Тому слід ретельно спостерігати за станом таких хворих.

Кашель. У хворих, які застосовували інгібітори АПФ, включаючи квінаприл, інколи виникав кашель. Звичайно кашель був непродуктивний, постійний і зникав після припинення терапії. Кашель, індукований застосуванням інгібіторів АПФ, повинен розглядатися при проведенні диференційного діагнозу кашлю.

Хірургія/ Анестезія. У разі необхідності серйозного хірургічного втручання слід дотримуватися перестороги, оскільки інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту може блокувати вторинне утворення ангіотензину ІІ при компенсаторному викиді реніну. Це може спричинити розвиток гіпотензії, яку слід коригувативнутрішньо венним введенням розчинів у достатньому об’ємі.

Вагітність і лактація.

Вагітність. При застосуванні вагітними інгібіторів АПФ останні можуть бути причиною фетальної і неонатальної захворюваності і летальності. Якщо встановлено наявність вагітності, слід якнайшвидше припинити застосуванняквінаприлу/гідрохлортіазиду.

При застосуванні інгібіторів АПФ протягом ІІ і ІІІ триместрів вагітності мали місце випадки гіпотензії, ниркової недостатності, гіпоплазії черепа і/або смерті новонароджених. Також повідомлялося про олігогідрамніон, що, ймовірно, є наслідком зниженої функції нирок у плода; у зв’язку з олігогідрамніономвідмічалися контрактури кінцівок, черепно-лицьові деформації, гіпопластичнийрозвиток легенів і затримка внутрішньо утробного росту. Ще протягом першого триместру про це слід поінформувати жінок, у яких ембріон і плід протягом першого триместру зазнали впливу препарату, навіть якщо не діагностовано виникнення побічних проявів. Якщо вагітність виникла під час лікуванняквінаприлом, слід якнайшвидше припинити застосування препарату.

Хворих, які протягом другого і третього періодів вагітності застосовували інгібіториАПФ, слід повідомити про потенційний ризик для плоду; для діагностикиолігоамніону слід виконувати часте ультразвукове дослідження. Хворі і лікарі повинні розуміти, що олігогідроамніон може не виникнути навіть після тривалого необоротного ушкодження. Якщо олігогідроамніон діагностовано, застосування квінаприлуслід припинити, лікування ним може бути продовжено лише за умови, що він застосовується для збереження життя матері.

Інший потенційний ризик для плода і новонародженого при застосуванні інгібіторів АПФстановить затримка внутрішньо утробного росту, недоношеність і незрощення артеріальної протоки; можливо також настання смерті плоду. Однак залишається невідомим, що спричинює розвиток таких побічних проявів – застосування препарату чи супутні захворювання матері. Невідомо також, який фактор у першому триместрі може спричинити пошкодження плоду.

Немовлят, які in utero зазнали впливу інгібіторів АПФ, слід ретельно спостерігати на наявність гіпотензії, олігурії і гіперкаліємії. Якщо має місце олігурія, слід звернути увагу на підтримку артеріального тиску і ниркової перфузії.

Тіазидиздатні проникати крізь плацентарний бар’єр. Нетератогенний вплив на плід можемати прояви жовтухи плоду або новонародженого, тромбоцит опенії, також можуть спостерігатися інші побічні прояви, що мають місце у дорослих.

Адекватніі добре контрольовані дослідження застосування квінаприлу/гідрохлортіазидувагітними не проводилися.

Лактація. Інгібітори АПФ, включаючи квінаприл, в обмеженій кількості виділяються ізжіночим молоком. Тіазид також виявляється у грудному молоці. Оскільки існує ризик серйозних побічних проявів у немовлят, які вигодовуються груддю, слід прийняти рішення або про припинення застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду, або про припинення вигодовування. Рішення повинно грунтуватися на важливості лікування препаратом матері.

Впливна здатність керувати автомобілем і користуватися технікою.

Здатність керувати механізмами або автомобілем може бути порушеною, особливо на початку застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Тетрацикліні інші препарати, що взаємодіють з магнезією. Застосування тетрацикліну разом зквінаприлом зменшує абсорбцію тетрацикліну у хворих приблизно на 28-37%. Зменшена абсорбція зумовлена присутністю карбонату магнію як наповнювача у препараті. Слід мати на увазі можливість такої взаємодії при одночасному призначенні квінаприлу/гідрохлортіазиду і тетрацикліну або з іншими препаратами, що реагують з магнієм.

Літій. Звичайно літій не застосовують разом з діуретиками. Сечогінні засоби зменшують нирковий кліренс літію і підвищують ризик токсичного впливу літію. Збільшення концентрації літію в сироватці і симптоми отруєння літієм як результат втрати натрію під дією квінаприлу/гідрохлортіазиду зустрічалися у хворих, які одночасно застосовували літій та інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту. При застосуванні квінаприлу/гідрохлортіазиду ризик літієвої інтоксикації може збільшуватися. Одночасне застосування цих препаратів повинно проводитися з обережністю; рекомендовано частий контроль рівнів літію у сироватці крові. Супутнє застосування діуретика може збільшити ризик літієвої токсичності.

Інші препарати. При застосуванні квінаприлу з пропранололом, гідрохлортіазидом, дигоксином або циметидином не спостерігалося ніяких клінічно важливихфармакокінетичних взаємодій.

Антикоагулянт нийефект одноразової дози варфарину (оцінений за протромбіновим часом) суттєво не змінився при одночасному введенні квінаприлу двічі на день.

Одночасне застосування з ті азидними діуретиками

Алкоголь, барбітурати або наркотики: може виникнути ортостатична гіпотензія.

Протидіабетичнізасоби (пероральні гіпоглікемічні засоби та інсулін): можлива необхідність збільшення дози протидіабетичних засобів.

Іншіантигіпертензивні засоби: адитивний ефект або потенціювання.

Кортикостероїди, адренокортикотропний гормон: збільшення втрати електролітів, особливо –гіпокаліємія.

Пресорніаміни (наприклад норепінефрин): можливо зменшення відповіді на застосування цих препаратів, але недостатнє, щоб бути причиною їх незастосування.

Недеполяризуючіміо релаксанти (наприклад тубо курарин): можливо збільшення відповіді на застосування міо релаксантів.

Не стероїдніпротизапальні засоби: у деяких хворих застосування не стероїдних протизапальних засобів може зменшувати діуретичну, натрійуретичну і антигіпертензивну дію петльових, калій зберігаючих і тіазидних діуретиків. Тому при одночасному застосуванніквінаприлу/гідрохлортіазиду і не стероїдних протизапальних засобів хворі потребують ретельного нагляду для отримання бажаного ефекту від застосуванняАккузиду® 10.

Препарати, які підвищують калій у сироватці крові. Квінаприл є інгібіторомангіотензинперетворюючого ферменту і здатний зменшувати рівень альдостерону, який у свою чергу може спричинити затримку калію. Тому одночасне застосуванняквінаприлу і препаратів калію або препаратів, що містять солі калію, повинно бути обережним, з відповідним контролем концентрації калія в сироватці (додаткова інформація наведена в розділі “Особливості застосування”). Оскільки до складу Аккузиду® 10 входить діуретик, додаткове застосування калій зберігаючих діуретиків не рекомендовано.

Аніонообмінні смоли: всмоктування гідрохлортіазиду погіршується під впливом аніонообмінних смол, таких як холестирамін і холестипол. Одне застосування аніонообмінної смоли зв’язує гідрохлортіазид і зменшує його всмоктування із травного тракту до 85% і 43% відповідно.

Умовита термін зберігання. Зберігати в сухому, захищеному від світла, недоступному для дітей місці при температурі 15 – 25°С. Источник

Термін придатності - 3 роки.